Дослідження проблем управління водогосподарсько-меліоративним комплексом в умовах становлення приватної власності на землю

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дослідження проблем управління водогосподарсько-меліоративним комплексом в умовах становлення приватної власності на землю

Мандзюк О.М.

стажист-дослідник

Національний університет водного господарства

та природокористування, м. Рівне

Розглянуто проблеми водогосподарсько-меліоративного комплексу, що виникла в результаті реформування АПК та наголошується на необхідності врегулювання взаємодії між структурами сільського та водного господарства.

The problems of land reclamation complex which appeared in the result of AIC transformation and the necessity of regulation of relations between agricultural and water economy structures are considered in the article.

Водогосподарсько-меліоративний комплекс є однією з важливих ланок господарської діяльності країни, оскільки, водні ресурси є основою соціально-економічного росту держави та її економічної безпеки, а також є важливим фактором у розвитку АПК, так як вони впливають на ефективність функціонування цієї галузі.

Аграрна сфера в Україні завжди займала провідну роль. Стабільне функціонування даного сектору неможливе без меліорації, яка впливає на його функціонування. Саме вона являє собою своєрідний страховий фонд держави, адже від меліорації залежить продовольча безпека країни.

Внаслідок ринкових реформ і перетворень, землі з меліоративними системами опинилися у приватній власності різних господарств і громадян, у той час як організації, які займаються їх експлуатацією залишилися державними, що гальмує розвиток обох галузей.

На сьогоднішній день єдиним спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у галузі управління водним господарством та здійсненні державної політики щодо меліорації земель є Державне управління водним господарством України (Держводгосп). Організаційна структура в системі Держводгоспу складається з таких основних ланок: центральний апарат комітету; обласні виробничі управління меліорації і водного господарства; басейнові управління водних ресурсів (БУВРи - 4); управління каналів; управління групових водопроводів; гідромеліоративні експедиції і партії; технічні школи з підготовки і перепідготовки робітничих кадрів для водогосподарсько-меліоративного комплексу і Державний інститут управління та економіки водних ресурсів. Крім того, виробничій діяльності комітету підпорядковується також комітет по водному господарству Автономної Республіки Крим (Ремкомводгосп). До сфери управління Держводгоспу та до складу обласних виробничих управлінь меліорації і водного господарства і басейнових управлінь водних ресурсів входить 161 організація регіонального і районного рівня.

Така структура управління водним господарством не є повністю адаптованою до ринкових умов, у ній існує паралелізм і дублювання при здійсненні деяких функцій управління, є невизначеними форми взаємодії зі споживачами.

Метою даної статті є аналіз проблем водогосподарсько-меліоративного комплексу, що виникли внаслідок реформування АПК та наголошення на необхідності врегулювання взаємодії між структурами сільського та водного господарства.

Дослідженням проблем управління і організації водного господарства займалися В.А. Сташук, Л.Ф. Кожушко, Д.Ф. Крисанов, Р.М. Костюкевич, В.І. Павлов, М.А. Хвесик, М.І. Ромащенко, ін.

Особливістю географічного положення України є те, що вона лежить на межі різних природних зон. Так одна частина земель в Україні потребує зрошення, інша - осушення. Загальна площа меліорованих земель становить 5,5 млн. гектарів (13% сільськогосподарських угідь).

Розподіл меліорованих земель в нашій державі представлено на рисунку.

Рисунок. Розподіл та наявність меліорованих земель в Україні

Реформування земельних відносин розпочалося на початку 90-х років. У 1990 році Верховною Радою Української РСР було прийнято постанову „Про земельну реформу”, завданням якої було перерозподіл земель з одночасним наданням їх у володіння громадянам, підприємствам, установам та організаціям, а також у користування з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання й охорони земель; створення відносин з високим мотиваційним механізмом до роботи і твердою відповідальністю за її результати. Земельна реформа стала складовою економічної реформи в державі.

Дані про розподіл сільськогосподарських угідь в Україні станом на кінець 2005 року наведені у таблиці (джерело: Статистичний щорічник України за 2005 рік)

водогосподарський меліоративний

Таблиця

Розподіл сільськогосподарських угідь по землевласникам і землекористувачам (станом на кінець 2005 року, тис. га)

З таблиці видно, що близько 36% загальної земельної площі і понад 50% сільськогосподарських угідь належить недержавним сільськогосподарським підприємствам, їх частка у загальній кількості землекористувачів становить 0,25%; майже 37% сільськогосподарських угідь - у власності громадян, які складають близько 98,8% землекористувачів.

Площа осушених земель на кінець 2005 року склала 3307 тис. га, а зрошуваних - 2183 тис. га., що складає близько 13% усіх сільськогосподарських угідь.

Приватизація землі та засобів виробництва змінила політику держави у напрямі підтримки та утримання інфраструктури галузі.

Міжгосподарські меліоративні системи, до яких належать водозабірні споруди, мережа каналів та трубопроводів з насосними станціями та інші споруди, знаходилася на балансі і експлуатувалася Держводгоспом України, тобто була власністю держави і утримувалась державою за рахунок бюджетних коштів. Це (навіть за недостатнього фінансування) забезпечувало подачу води у достатніх обсягах для проведення поливів на 2,45 млн. га. [4]. За даними Кабінету міністрів України, на даний час більшість загальнодержавних меліоративних фондів (магістральні та міжгосподарські канали, трубопроводи, насосні станції, гідротехнічні споруди, захисні дамби тощо) знаходяться у справному стані, можуть подавати воду для поливу сільськогосподарських культур на площі понад 2 млн. гектарів, а також відводити залишки води з меліорованих масивів на площі 3,3 млн. гектарів (на сьогоднішній день за експертними оцінками площа водорегулювання не більше 50%). Їх експлуатація і утримання у робочому стані здійснюється 160 водогосподарськими організаціями Держводгоспу за рахунок коштів Державного бюджету.

Після інвентаризації, яка була проведена у 2005 році було виявлено, що технічні можливості меліоративних систем дають змогу поливати лише 943 тис. гектарів зрошуваних земель (43 % від наявних). Фактично ж поливається в останні роки у середньому близько 700 тис. гектарів. Основними причинами цього є незадовільний технічний стан внутрішньогосподарських мереж, відсутність необхідної кількості дощувальних машин у сільгосптоваровиробників [6].

Зміни форм власності у аграрному секторі здійснювалися без урахування особливостей використання побудованих меліоративних систем, які були призначенні для ведення великого коллективного господарства на значних масивах. В. Крученюк наголошує, що площа земельних паїв нинішніх землекористувачів не дозволяє забезпечити ефективне використання меліоративних систем. На землях однієї меліоративної системи, яка обслуговувала одне господарство, утворилося декілька, тому виникають численні непорозуміння й конфлікти, що спричинені проблемами водорозподілу й обслуговування каналів. Наприклад, на землях Полісся люди мають паї на землях з осушувальними каналами, ця інфраструктура залишилася фактично без господаря, в результаті канали заростають, замулюються, дренажні системи засмічуються, на осушених угіддях розпочинається процес повторного заболочення, збільшується загроза підтоплення [6].

Внаслідок реформування агропромислових підприємств, які у своїй діяльності використовували меліоровані землі, кількість водокористувачів збільшилося у декілька разів, при цьому зменшилася відповідальність за належне використання меліоративних фондів, змінилася структура та належність внутрішньогосподарських меліоративних фондів, які в багатьох випадках фактично залишилися без господаря. Така ситуація призвела до численних пограбувань трубопроводів, руйнування окремих елементів меліоративних мереж, порушення їх технологічної цілісності. Для більшості сільгоспвиробників інженерна структура меліоративних каналів стала майном, за рахунок якого господарства, віддаючи його під заставу, отримують кредити. На підставі рішень ліквідаційних комісій за борги демонтується велика кількість внутрішньогосподарських трубопроводів.

Привабливими дані системи є також для фірм, які займаються прийомом металів. Особливо активно викопують сталеві трубопроводи в Луганській та Донецькій областях. Замість того щоб відновлювати і реконструювати дані системи у багатьох областях ідуть шляхом „найменшого опору” і активно списують меліоративні системи.

За даними Департаменту зв'язків з громадськістю МВСУ у 2006 році на Донеччині було викрито арбітражного керуючого - ліквідатора сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю, який незаконно реалізував зрошувальну систему вартістю понад 2 млн. Гривень, яка мала бути передана у комунальну власність одній з сільських рад. На Харківщині працівникам одного товариства з обмеженою відповідальністю було погашено заборгованість по заробітній платі металевими трубами списаної меліоративної системи на суму понад 1,8 млн. гривень [9].

Наслідками таких процесів є не лише те, що меліоративні системи внаслідок неспроможності повноцінно виконувати свої функції, здійснюють негативний вплив на процес виробництва сільськогосподарської продукції, а й створюють екологічну та техногенну небезпеку. Заміна даних систем на нові є набагато дорожчою, ніж витрати на їх утримання та експлуатацію.

У 2003 році верховна Рада України ухвалила Закон „Про внесення змін до Закону України про колективне сільськогосподарське підприємство”. Яким передбачена безоплатна передача до комунальної власності внутрішньогосподарських меліоративних систем. Через неврегульованість питання оподаткування податком на додану вартість операцій з передачі у комунальну власність внутрішньогосподарських меліоративних систем на сьогодні їх передано районним, сільським та селищним радам лише 65 % [6]. Не врегульовані також питання утримання і використання внутрішньогосподарських меліоративних систем, що вже передані у комунальну власність.

Внаслідок цього продовжується розкрадання трубопроводів, руйнування окремих елементів меліоративних мереж, порушення їх технологічної цілісності.

Передача міжгосподарських меліоративних систем у комунальну власність сільських і селищних рад не вирішить проблеми, оскільки дані органи місцевого самоврядування є дотаційними, вони не мають достатньо коштів для експлуатації та утримання в належному стані меліоративних систем, і не зможуть запобігти подальшому списуванню, викопуванню та здачі на металобрухт меліоративних систем.

Для врегулювання даної проблеми необхідним є вивчення досвіду інших держав (найкраще постсоціалістичних, адже вони мали подібні системи управління водним господарством), які мають напрацювання у даному напрямку. Так, наприклад, у Польщі створено водні ради, приватні компанії, асоціації водокористувачів та сільськогосподарські кооперативи; у Росії для управляння меліоративними системами існують державні організації, регіональні виконавчі гідромеліоративні організації, в Болгарії і Словенії- державно-приватні акціонерні компанії, а також асоціації водокористувачів (які можуть об'єднувати представників від промисловості, фермерів, рибалок та ін.) і регіональні виконавчі організації; в Румунії цими питаннями займаються національні адміністрації з управління меліоративними системами та землями; в Угорщині - регіональні водні асоціації та місцеві адміністрації на самофінансуванні. У деяких з названих країн процеси реорганізації тільки починаються (Росія), інші країни (Чехія, Польща) пішли шляхом радикальних змін (приватизація, децентралізація).

Отже, в умовах зміни форм власності на землю та процесів ринкових трансформацій на селі, необхідним є, вивчивши досвід даних країн та механізмів, які використовувалися ними при трансформації системи управління водним господарством, розробити власний механізм реформування та регулювання відносин власності між водогосподарською та аграрною сферою, який зміг би забезпечити повне використання потенціалу даних галузей.

Література

1. Закон України про внесення змін до Закону України „Про колективне сільськогосподарське підприємство”. - 20.02.2003. - №547-IV.

2. Коваленко П.І. Жовтоног О.І. Відновлення сталого використання меліорованих земель з урахуванням досвіду країн центральної і східної Європи. // Меліорація і водне господарство. Вип. 93-94. - 2006.- с. 12 - 20.

3. Крученюк В. Підходи до управління меліоративними системами в умовах реформування АПК. // Водне господарство України № 3-4 - 2002. - с 10-13.

4. Ромащенко М., Савчук Д., Аграрна реформа - шлях до підвищення ефективності використання зрошуваних земель. // Водне господарство України № 1-2 - 2000. - с.34-36.

5. Статистичний щорічник України за 2005 рік. /під редакцією Осауленка. - Київ.: видавництво „Консультант”, 2006р.

6. Матеріали парламентського слухання Актуальні проблеми зрошення, підтоплення та повеней в Україні // http://portal.rada.gov.ua.

7. Матеріали урядового порталу новин http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish.

8. С. Тимошенко, О. Пономаренко. Управління водним господарством України: шляхи вдосконалення. // Водне господарство України №5-6, 2004 с. 2-4.

9. Прес-реліз про найбільш резонансні злочини та події. Департаменту зв'язків з громадськістю МВСУ.

Размещено на Allbest.ru