Ключові вектори екологізації регіонального розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛЮЧОВІ ВЕКТОРИ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

А.В. Яцков, здобувач Інституту проблем ринку

та економіко-екологічних досліджень, НАН України

Анотація

зелений екологізація регіональний природний

У статті розглянута система регіонального управління охороною навколишнього природного середовища, як основа «зеленого» зростання регіону. Поглибленні теоретико-методологічні положення щодо забезпечення екологізації регіональної політики в умовах «зеленого» зростання України.

Annotation

In article the system of regional management of the environment as a basis for "green" growth region. Deepening theoretical and methodological provisions for the greening of regional policy in terms of "green" growth in Ukraine.

Актуальність

Характерними рисами сучасного стану регіонального розвитку України є нестабільність його економічної сфери й нестійкість розвитку ринкових відносин, що виявилися в результаті проведення реформ. Низькі темпи ринкових перетворень і незадовільний стан вирішення соціально-економічних та екологічних проблем регіонів свідчать про відсутність зваженої державної регіональної політики, що негативно позначається на економічному розвитку регіонів, приводить до поглиблення диспропорцій у територіальній структурі національної економіки й у соціальній сфері її регіонів. Все це, значною мірою, є наслідком структурної кризи в Україні, що знаходить свій прояв у надмірній централізації державної влади, відсутності належної матеріальної й фінансової основи й державної підтримки екологізації регіонального розвитку, недосконалості розмежування повноважень між різними рівнями влади на основі принципу субсидіарності. Крім того, ще не створена ефективна нормативно-правова база для забезпечення взаємного представництва інтересів центра й регіонів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, спрямованих на розв'язання даної проблеми

На сьогодні теоретичне обґрунтування концептуальних підходів до різних аспектів екологізації регіонального розвитку представлено в багатьох роботах різних наукових шкіл. Складність і багатогранність проблем регіонального розвитку спричиняють необхідність їхнього вивчення в системі координат, що задається різними рівнями методології дослідження та її практичним інструментарієм.

Хоча на сьогодні провідні економісти внесли істотний вклад у формування системної палітри дослідження специфіки національного та регіонального середовища, однак більшість дослідників акцентували свою увагу на окремих аспектах і проблемах регіонального розвитку. У той же час структурна перебудова економіки й трансформаційних процесів регіонального розвитку обумовили необхідність проведення комплексних і системних досліджень в напрямі екологізації регіонального розвитку. Все це визначає необхідність проведення теоретико-методологічних і практичних досліджень з метою розробки механізмів забезпечення екологізації розвитку регіональних економічних систем і стратегічних напрямків підвищення їхньої ефективності в контексті загальнонаціональних задач, що визначає актуальність дослідження, його об'єкт, предмет та завдання.

Метою статті є поглиблення теоретико-методологічних положень до забезпечення екологізації регіональної політики в умовах «зеленого» зростання України.

Основний матеріал

В сучасних умовах «зеленого зростання» відбувається процес посилення економічної регіоналізації та загострення проблем, пов'язаних з регіональних розвитком, та відповідно з розробкою і провадженням державної політики на регіональному рівні.

Незважаючи на органічну єдність територіальних (регіональних) економічної та екологічної систем, на практиці до цього часу дається взнаки ізоляція у вирішенні регіональних економічних та екологічних проблем. Однією з причин цього негативного явища є недостатньо продумана національна політика у сфері покращення якості життя людей і брак уваги до екологічної складової стратегії розвитку економіки з боку місцевих органів державної влади. Так, на жаль, екологічна складова, як свідчить аналіз соціально-економічної політики регіонів, не доведена до першочергових пріоритетів.

Регіональна, як і інша парадигма розвитку, пов'язана, передусім, із тлумаченням сутнісних характеристик цього складного явища. Суть екологізації регіонального розвитку, у першому, найбільш широкому наближенні щодо трактування цього терміну, повинна сприйматися як безперервний процес поширення ідеології «зеленої» економіки в суспільно-територіального системоутворення на основі певних закономірностей.

Все це призвело до висунення якісно нових вимог щодо стратегічного управління еколого-економічною системою на регіональному рівні (рис. 1).

Регіональна система управління охороною навколишнього природного середовища повинна бути орієнтована на:

- реорганізацію органів управління охороною навколишнього природного середовища і наступну інтеграцію функцій екологічного управління в єдину функціональну систему;

- розширення прав і можливостей органів місцевого управління та контролю у сфері управління охороною навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів;

- зміщення акценту в здійсненні державного контролю за дотриманням екологічного законодавства в напрямі поступової переорієнтації на економічні важелі стимулювання природоохоронної діяльності, в тому числі на регіональному рівні;

- посилення контролю за дотриманням вимог природоохоронного законодавства, здійснення екологічної політики, захисту екологічних прав населення.

Рис. 1 Парадигма екологізації регіональної політики

В зв'язку з цим виникає необхідність в інституційній розбудові і посиленні ефективності державного управління в природоохоронній галузі саме на регіональному рівні.

Процес інституціональних перетворень має включати такі етапи:

? оцінку природно-ресурсного потенціалу регіону та екологічної інфраструктури регіону як головного критерію «зеленого» зростання;

? вивчення чинників та процесів, що впливають на подальшу екологізацію регіону;

? розроблення прогнозу економічних і соціальних наслідків «зеленого» зростання як системи критеріїв розвитку регіону;

? розроблення конкретних пропозицій щодо удосконалення системи екологічного управління як механізму підвищення ефективності регіональної екополітики.

При цьому важливо визначити основні пріоритети регіонального розвитку, враховуючи те, що основним методологічним аспектом теорії пріоритетів є саме правильне визначення цілей і функцій пріоритетного розвитку.

Нинішня адміністративно-інституційна інфраструктура державного екологічного управління є переважно централізованою з дублюванням функцій на регіональному та місцевому рівнях. Це часто призводить до конфліктів і безвідповідальності. Тому під час формування громадянського суспільства й ринкової виробничої інфраструктури функції і відповідальність державного управління мають бути перерозподілені на національному рівні.

Можна стверджувати, що функції економічного стимулювання дотримання екологічних вимог ще недостатньо розвинені й не примушують підприємства-забруднювачі змінювати технології виробництв на природозахисні. Економічні механізми, що регулюють охорону навколишнього середовища та природних ресурсів, також не дуже ефективні, хоча останнім часом певною мірою удосконалені. Головна проблема застосування економічних механізмів у нестабільному макроекономічному середовищі - це ціноутворення. Ігнорування механізмів ціноутворення призводить до погіршення стану навколишнього середовища. Як уже зазначалось, нинішні економічні стимули не спроможні примусити забруднювачів змінити моделі виробництва, оскільки не враховують потреб ринку, а це призводить до неефективного розподілу коштів.

Інституційна і функціональна модернізація системи екологічного управління потребують значної переорієнтації управлінської парадигми в економіці територіально-просторових утворень крізь призму удосконалень в інституціональній, техніко-технологічній і соціально-економічній структурі регіональних господарських комплексів, які проявляються у видозмінені структури соціально-економічної системи, привнесення в неї нових структурних елементів, знаходження нових якостей та характерних рис.

В зв'язку з вищезазначеним, можна стверджувати, що за останні роки склалися певні передумови розвитку «зеленої» економіки регіонів як стосовно необхідності покращання стану довкілля, так і в контексті можливих соціально економічних зрушень. Вагоме значення в «зеленому» розвитку регіону відіграє стан довкілля та управлінські напрями щодо усунення низки існуючих економіко-соціо-екологічних проблем.

Встановлено, що найважливішою інституціональною передумовою екологізаії регіонального розвитку виступає саме існування та реалізація державної економічної політики - сукупності заходів у області виробництва, розподілу, обміну, споживання, нагромадження та реалізації внутрішнього регіонального продукту. Крім того, серед ключових інститутів регіонального розвитку доцільно виділити: правову систему, яка має нормативно-уніфікований вплив, визначає систему повноважень всіх інститутів у ринковій економіці та передумови економічних реформ; інститути власності мають гарантуючий вплив, формують стабільну систему правоволодіння та розпорядження власністю; соціальні інститути мають оптимізуючий вплив та визначають рівень соціалізації економічних процесів реформування економіки.

Розробка стратегії управління розвитком регіону базується на ключових напрямках екологобезпечної політики і потребує суттєвої адаптації існуючих у нашій країні норм і вимог до загальноєвропейських стандартів. Це вимагає поєднання всього позитивного, що набуто вітчизняною і світовою спільнотою в сфері теоретичних, методологічних, практичних основ раціоналізації використання природно-ресурсного потенціалу, оптимізації функціонування еколого-економічної системи, збереження якості навколишнього природного середовища в контексті з екологобезпечного просторового розвитку. Все це призвело до висунення якісно нових вимог щодо стратегічного управління еколого-економічною системою на регіональному рівні.

Резюмуючи вищевикладене, можна констатувати, що подальше економічне зростання в регіональному розрізі та вихід з еколого-економічної кризи можливе лише за таких умов:

- усунення існуючих диспропорцій в розвитку господарсько-виробничого комплексу регіону;

- раціонального використання унікального рекреаційного потенціалу як складової регіональної моделі еколого-збалансованого природокористування;

- формування ефективної інноваційної політики регіону, яка б базувалася на останніх науково-технічних досягненнях,

- розробки моделі інвестиційно-інноваційного розвитку регіону, що забезпечить умови трансформації результатів наукових досліджень в ресурсозберігаючі, наукоємні, мало- і безвідходні технології та конкурентоспроможні товари та послуги;

- цільового розвитку фінансово-кредитного механізму інвестиційно-інноваційного потенціалу шляхом переходу до програмно-цільових методів управління, які передбачають визначення конкретних завдань, конкретних об'єктів досліджень та строків виконання науково-дослідних робіт з обов'язковим урахуванням глобальних процесів світового розвитку.

У даному контексті необхідно зазначити, що на сучасному етапі важливо забезпечити максимально повну реалізацію економічного потенціалу регіонів у стратегії формування високопродуктивної еколого-економічної системи, що можливо лише за рахунок реалізації курсу «зеленої» економіки.

Згідно існуючих стратегічних регламентів можна стверджувати, що екологічна домінанта розвитку регіону не є ключовою та самостійно визначеною.

Між тим головною метою екологічної доктрини регіону на довгострокову перспективу є - підвищення якості життя населення регіону, перш за все за рахунок поліпшення екологічних параметрів системи життєзабезпечення, доведення показників конкурентоспроможності продукції регіону до світового рівня за рахунок впровадження нових наукоємних, ресурсозберігаючих технологій, створення стабільного екологобезпечного господарсько-виробничого комплексу, який зможе ефективно функціонувати і розвиватися в нових економічних умовах.

Саме ці нові принципи і підходи повинні стати основою стратегії інноваційної екологічної політики держави, а першочерговими завданням повинен бути чіткий вибір щодо моделі переходу до нової системи еколого-економічних координат в розрізі не лише держави, а й окремих регіонів через розробку та впровадження регіональної екологічної доктрини з визначенням пріоритетів, завдань та цільових орієнтирів її розвитку як передумови подальших управлінських зрушень.

Наразі практичним втіленням цієї доктрини можна вважати розробку Регіонального плану дій (РПД) з охорони довкілля( рис. 2).

Рис. 2 Сценарій формування Регіонального плану дій (РПД) з охорони довкілля

В цьому контексті необхідно відмітити, що на сучасному етапі державотворення важливо забезпечити максимально повну реалізацію економічного потенціалу регіонів у стратегії формування єдиної високопродуктивної економічної системи.

Одночасно в низці нагальних державних завдань повинно стати удосконалення та трансформація існуючого законодавства відповідно до сучасних викликів, підґрунтям якої повинні стати принципи та критерії «зеленої» економіки.

Висновки

Визначено, що основні тенденції розвитку регіональної політики свідчать про недостатність уваги на необхідності забезпечення екологізації регіональної політики в умовах «зеленого» зростання, якісному відтворенні всіх потенціалів регіонів на еколого-економічних засадах, гармонізації геопросторових відносин між країною та регіонами, що потребує суттєвих змін як в контексті реформування регіональної політики, так і в системі державотворення.

На основі проведених досліджень визначено доцільність формування сценарію забезпечення екологізації розвитку регіонів як короткостроковому, так і середньостроковому та довгостроковому форматі. Його побудова може стати підґрунтям при розробці заходів щодо управління регіональним розвитком, складанні стратегічних планів і програм розвитку територій на перспективу задля досягнення сталості функціонування регіональних господарських систем.

Література

1. Галушкіна Т.П. «Зелена» економіка як нова парадигма суспільного розвитку / Галушкіна Т.П. // Сталий розвиток та екологічна безпека в економічних трансформаціях: Друга науково-практична конференція, 23-24 вересня 2010 р.: тези доповідей. Сімфереполь, 2010. С. 90- 92

2. Галушкіна Т.П. «Зелена економіка» як ідеологія сучасних трансформаційних зрушень / Галушкіна Т.П., Реутов В.Є. // мат. наук. еколог. конф. Збалансований (сталий) розвиток України - пріоритет національної політики. К.: Центр екологічної освіти та інформації, 2010. 482 с.

3. Галушкіна Т.П., Білоконь В.М., Яцков А.В. «Зелена» стратегія регіону в контексті наповнення регіональних планів дій з охорони довкілля / Т.П. Галушкіна, В.М. Білоконь, А.В. Яцков// Вісник національного університету водного господарства та природокористування: зб. наук. праць, 23-24 лютого 2012 р. Рівне, 2012. Вип. 3 (59). С. 58 - 60.

4. Зелена стратегія розвитку регіону: монографія / [Буркинський Б.В., Галушкіна Т.П., Рутов В.Є. та ін.], за науковою редакцією Б.В. Буркинського, Т.П. Галушкіної. ІПРЕЕД НАН України. Саки: ПП«Фенікс», 2011. С. 10-124, 273-402

5. Яцков А.В. Стратегічні вектори забезпечення «зеленої» політики регіону / А.В. Яцков // Економічні інновації: зб. наук. Праць. Одеса, 2012. Вип. № 48. С. 281 - 292.

Размещено на Allbest.ru