Першочергові заходи щодо втілення концепції переходу України до сталого розвитку в законодавчі акти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут проблем ринку і економіко-екологічних досліджень НАН України, Одеса

Інститут екології Карпат НАН України, Львів

Першочергові заходи щодо втілення концепції переходу України до сталого розвитку в законодавчі акти

Б.В. Буркинський, М.А. Голубець,

В.П. Кухар, Л.Г. Руденко,

А.Г. Шапар

Анотація

На основі розробленої в НАН України Концепції переходу України до сталого розвитку розглядаються деякі шляхи вирішення еколого-ресурсних завдань такого розвитку.

Аннотация

На основе разработанной в НАН Украины Концепции перехода Украины к устойчивому развитию рассматриваются некоторые пути решения эколого-ресурсных задач такого развития.

Annotation

On the basis of developed in NAS Ukraine Concepts of transition of Ukraine to sustainable development some ways of the solving of ecologic-resource problems of such development are examined.

У 2006 році відбулася дуже важлива подія - на розширеному засіданні Наукової ради при Президії НАН України з питань навколишнього середовища і сталого розвитку та Національного комітету України з програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» було схвалено «Концепцію переходу України до сталого розвитку», яку представила робоча група у складі: керівник - академік НАН України Кухар В.П.; члени - академіки НАН України Буркинський Б.В., Голубець М.А.; член.-кор. НАН України Данилишин Б.М., Руденко Л.Г., Шапар А.Г.; секретар - к.ф.-м.н. Черінько П.М. ресурсний природний екологічний копалини

Ця Концепція була направлена Президією НАН України до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України. Але у зв'язку з відомими політичними подіями вона до цього часу ще не отримала підтримки державних органів. В той же час навіть прийняття Закону України про Концепцію не вичерпує необхідності розвитку законодавчої бази в цьому напрямку. Більш того, для того, щоб положення Концепції ефективно втілювалися у життя необхідно буде прийняти ряд базових законів. Розглянемо цю проблему на прикладі деяких складових сталого розвитку. У зв'язку з цим нагадаємо спрямованість Концепції:

визначає цілісну систему поглядів на збалансованість гуманістичного, соціального, економічного та екологічного розвитку України;

визначає правові основи, принципи, завдання та організаційні заходи переходу країни до сталого розвитку;

є базовою для розробки стратегії сталого розвитку, державних, регіональних та інших програм, проектів соціально-економічного розвитку на найближчу і віддалену перспективи.

Для досягнення вищеозначених цілей треба забезпечити наступний розвиток суспільства:

при якому задоволення потреб в природних ресурсах теперішніх поколінь не повинно ставити під загрозу можливості майбутніх поколінь задовольняти в них свої потреби;

коли будуть узгоджені екологічні, економічні та соціальні складові розвитку;

коли техногенне навантаження не буде перевищувати можливостей природного довкілля до самовідновлення;

коли суспільство усвідомить перевагу екологічних пріоритетів над іншими;

коли ідеї сталого розвитку опанують кожною людиною у суспільстві, від президента країни до пересічного громадянина.

Розглянемо можливість і шляхи вирішення еколого-ресурсних завдань сталого розвитку.

1. Збалансоване використання природно-ресурсного потенціалу.

Досягнення економічно доцільного й екологічно збалансованого використання природних ресурсів (надра, земельні та ґрунтові, водні, атмосферні) можливе через перебудову всього господарського комплексу та подолання нераціональної структури його територіальної організації.

2. Забезпечення екологічної стійкості природних ресурсів.

Реалізація державної екополітики для забезпечення збереження природних систем, підтримання їхньої цілісності, стабільності і життєзабезпечувальних функцій.

Як бачимо на перший план виходить проблема забезпеченості теперішніх та прийдешніх поколінь природними ресурсами, особливо тими, які вважаються вичерпуваними (мінерально-сировинні ресурси). Не зупиняючись на доказах правоти поглядів на це питання оптимістів і песимістів відмітимо, що дослідженнями ІППЕ НАН України доведено:

проблеми вичерпаності мінеральних ресурсів не існує;

існує проблема наукового прогнозування в часі стану забезпеченості мінеральними ресурсами відповідної якості та гірничо-геологічних умов їх залягання;

існує проблема наукового прогнозування розвитку техніки і технологій видобутку та збагачення корисних копалин відповідної якості та умов залягання.

Основні напрями забезпечення сталості розвитку процесів видобутку корисних копалин:

1) екологоорієнтовані технології розробки родовищ з закладенням виробленого простору та з внутрішнім відвалоутворенням;

2) розробка техногенних родовищ;

3) повторна розробка з вилученням ціликів і некондиційних покладів.

Як приклад реалізації цих принципів нижче наведено інформацію стосовно відкритого способу видобутку залізної руди.

Новітні технології видобутку корисних копалин базуються на принципах внутрішнього відвалоутворення, за якими розкривні породи розміщуються у виробленому просторі кар'єрів (рисунок 1).

У 2006 р. на кар'єрах України з використанням цієї технології відпрацьовано 9 млн.м³ гірничих порід, що дозволило, зокрема:

у 3-5 разів скоротити відстань їх транспортування;

скоротити на 70% потреби у відведенні земельних площ під зовнішні відвали;

заощадити до 20% матеріальних і енергоресурсів;

знизити до 40% обсяги запилення та загазованості прилеглих територій.

Рисунок 1. Схема розробки родовищ з внутрішнім відвалоутворенням

Технології та їх окремі елементи захищені 27 авторськими свідоцтвами на винаходи, 2 з яких отримані у 2004 р. і на 4 - подані заявки у 2006 р.

Незважаючи на очевидні переваги запропонованої технології, вона спочатку зустріла протидію всіх контролюючих органів, оскільки хоча б і тимчасово, але припускала розміщення розкривних порід на підготовлених до видобутку корисних копалинах, що суперечило гірничим законам. Тільки після підготовки та затвердження нормативного акту про проектування технології з внутрішнім відвалоутворенням на рівні Мінпромполітики та Мін'юсту України, вона почала широко застосовуватися у практиці відкритого видобутку корисних копалин.

Другий приклад стосується техногенних родовищ.

В ІППЕ НАН України розроблені основні принципи формування, консервації та промислового освоєння техногенних родовищ на базі великотоннажних відходів і некондиційних руд гірничодобувних підприємств. Стосовно використання відходів шламонакопичувачів запропонована систематизація схем освоєння техногенних родовищ (таблиця 1).

Таблиця 1. Систематизація схем освоєння техногенних родовищ

Для вибору параметрів технології розроблено методику вибору схем освоєння родовищ (рисунок 2):

за номограмою визначається характеристика родовищ;

за станом масиву визначається несуча здатність його порідної основи;

на основі цих даних визначається тип забійного і транспортного устаткування;

За розробленими схемами освоєння родовищ визначається спосіб розкриття і формування робочої зони.

Рисунок 2. Номограма визначення параметрів освоєння техногенних родовищ

Ефективність застосування схеми відробки вологих шламосховищ (рисунок 3) забезпечує зниження:

собівартості 1 м³ руди на 3,66 у.г.о;

обсягу капітальних витрат на 2,5 млн. у.г.о.;

зведених витрат на 20%.

Методика використовувалася на Центральному гірничо-збагачувальному комбінаті (Кривбас), де упродовж 2002-2006 рр. відпрацьовано 3 млн. т шламів.

Широкому залученню техногенних родовищ в експлуатацію заважає недостатня законодавча база. Не до кінця визначено статут цих родовищ та їх власника, відсутність заохочуючих механізмів тощо.

Головні завдання для досягнення цілей сталого розвитку у сфері земельних ресурсів розглянемо на прикладі Дніпропетровської області.

Фактичний стан:

розораність земель - до 80%;

заповідуваність території - 1,2%

лісистість - 5%.

Нормативні показники сталого розвитку:

розораність земель - 45-50%;

заповідуваність території - 10%

лісистість - 10%.

Як бачимо, досягнення цілей сталого розвитку потребує суттєвої зміни структури землекористування, різкого підвищення ефективності сільськогосподарського використання земель та застосування методів значного підвищення біорізноманіття степових ландшафтів. Тобто, необхідне неухильне виконання Закону України про екологічну мережу, який передбачає створення умов для вільного переміщення біоти на великі відстані у пошуку найпривабливіших місць їх мешкання, і, як наслідок, забезпечення необхідного біорізноманіття екосистем.

Рисунок 3 Розробка шламосховища на Центральному ГЗК

Нижче наведено приклад вирішення цих проблем при створенні елементів екомережі у Дніпропетровській області. Перша проблема пов'язана з вилученням земель із сільськогосподарського використання для створення ядер і сполучних елементів (коридорів) екомережі, оскільки більшість земель розташована і передана у власність селянам. З іншого боку до екомережі, в першу чергу, слід залучити території з найбільшим ландшафтним різноманіттям, яке в степовій частині України зустрічається дуже рідко. Крім того, на створення елементів екомережі, виносу їх в натуру та забезпечення природоохоронного режиму на відчужених територіях необхідні кошти, а їх у держави обмаль.

З погляду на вищенаведене ідея створення елементів екомережі на порушених гірничими роботами територіях дуже приваблива, бо всі перелічені труднощі у даному випадку відсутні. Ці землі давно вилучені із сільськогосподарського процесу. Ландшафтне різноманіття тут найвище серед навколишнього степу, а важкопрохідність території створює надійний захист для всього живого. І проблема з фінансуванням природоохоронних робіт в даній ситуації може бути вирішена досить ефективно. За порушені землі власник гірничого підприємства сплачує державі кошти, які не завжди повертаються на місце для ліквідації негативних наслідків. У випадку переведення цих земель у статут ландшафтного заказника, власник підприємства звільнюється від податку на порушені землі і зобов'язується вкладати їх у розвиток природоохоронного об'єкту.

По ініціативі ІППЕ НАН України вже створено три заказники на порушених гірничими роботами землях («Богданівський», «Вершина», «Візірка»). Накопичений досвід дозволяє оптимістично сподіватися на створення цілісного Інгулецького екокоридору на відстані більше ніж 100 км, включаючого близько 15 заказників місцевого значення. Але, як бачимо, проблем зі створення елементів екомережі ще достатньо, і особливо, в законодавчій базі.

Вище розглянуті деякі ресурсні складові сталого розвитку свідчать, що навіть найскладніші проблеми мають теоретичне підгрунтя для їх вирішення і в цьому напрямку на цей час стались зрушення, але екологічні пріоритети ще не опанували думками всього суспільства. Тому в законодавчій сфері є великі прогалини в системній розробці правових актів. При вирішенні цієї проблеми, на нашу думку, слід починати з прийняття Закону України «Концепція переходу України на засади сталого розвитку», проект якої запропоновано Національною академією наук України.

Размещено на Allbest.ru