Сучасні підходи до екологічного нормування та оцінки екологічної безпеки навколишнього середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 577.4:339.4

Сучасні підходи до екологічного нормування та оцінки екологічної безпеки навколишнього середовища

М.А. Ємець,

М.В. Мажаров

Інститут проблем природокористування та екології НАН України

В роботі проаналізовано можливості існуючого підходу до оцінки екологічного стану об'єктів навколишнього середовища. Показана обмеженість використовуваних у сучасній практиці оцінок екологічної безпеки на основі хіміко-нормативних підходів. Пропонується переглянути погляди на проблему екологічного нормування з позицій системних підходів, відмовитись від обмеженості оцінок рамками ГДК та інших хіміко-нормативних показників при розв'язанні низки сучасних проблем екологічної безпеки. екологічний безпека нормування

В работе проанализированы возможности существующего подхода к оценке экологического состояния объектов окружающей среды. Показана ограниченость используемых в современной практике оценок экологической безопасности, основанных на химико-нормативных подходах. Предлагается пересмотреть взгляды на проблему экологического нормирования с позиций системных подходов, отказаться от ограничености оценок рамками ПДК и других химико-нормативных показателей при решение ряда современных задач обеспечения экологической безопасности.

Постановка проблеми, її зв'язок із важливішими науковимиі практичними задачами сучасного розвитку

Сучасний стан розвитку України, як країни з розвиненою індустріальною інфраструк-турою і низькою соціально-економічною ефективністю, характеризується загостренням екологічного стану на фоні слабкої соціальної захищеності, що поглиблюється в зовнішніх умовах світової економічної глобалізації. У зв'язку з цим гостро постає питання про належну оцінку стану екологічної безпеки і розробки відповідних методів ефективного управління нею.

Зараз ні у кого не викликає сумніву, що проблеми оцінки і забезпечення екологічної безпеки навколишнього середовища не можна вирішити без відповідного організаційного, науково-методичного та інформаційного забезпечення. Крім того, необхідна розробка та активне впровадження системних підходів, що ґрунтуються на сучасних досягненнях фундаментальних і прикладних математичних, статистичних, біологічних дослідженнях. Кінцевою метою повинна стати розробка нових науково-методичних принципів організації контролю і оцінки рівня екологічної безпеки в процесі життєдіяльності регіонів [1-3]. Окремо можна відмітити роботу [4], де отримані найбільш переконливі результати з цієї проблеми. При цьому необхідно мати на увазі, що інформація про стан і якість навколишнього середовища, її окремих індикативних компонент, що потрапляє до системи прийняття рішення, є різною за своєю природою, виміром, рівнем повноти і значимості. Ця інформація має просторово-часовий розподіл і в ієрархічному плані відноситься, загалом, до різних рівнів впливу на екологічну безпеку.

Зауважимо, що у домінуючих на сучасному етапі підходах не розглядається питання про значимість інформації, що представляється до систем прийняття рішень, а також щодо форм її відображення. Це пов'язано з тим, що існуючи методики отримання і узагальнення інформації базуються на застарілих підходах і формах, що потребують суттєвого перегляду.

Достатньо гостро постало питання про визначення нових показників якості навколишнього середовища, які дозволяють достатньо адекватно оцінювати його стан.

Таким чином, основна причина недосконалості оцінки екологічної безпеки полягає в тому, що показники стану і якості, які застосовуються в сучасній практиці, характеризують хімічний склад контрольованого об'єкту, базуються на простих співвідношеннях між вимірюваними значеннями концентрацій будь-якої забруднюючої речовини та його гранично-допустимій концентрації (ГДК).

Другою важливою причиною, що не дозволяє покращити виконання комплексної оцінки рівня екологічної безпеки є недосконалість організаційної структури існуючої системи забезпечення екологічного контролю, а також відчутне відставання у розробці інформаційних моделей, які застосовуються для визначення стану контрольованого об'єкту, що унеможливлює отримання необхідної кількості і якості вимірювань показників.

Третім важливим моментом, що перешкоджає покращенню ситуації в екологічному аспекті, є орієнтація сучасних систем контролю, методології і методів оцінки екологічного стану та якості найважливіших природних компонент (атмосферного повітря, води, ґрунту) передусім на конкретні забруднювачі та нормативи ГДК, гранично-допустимі викиди та скиди (ГДВ, ГДС) тощо.

Домінуючою точкою зору на задачі екологічного нормування на сучасному етапі залишається обмежений аналітичний ресурсно-забруднюючий підхід. Предметом досліджен-ня залишаються окремі хімічні компоненти, що виникають в результаті господарської, антропогенної діяльності, шляхи їх надходження до навколишнього середовища, їх вплив на біоту, кругообіг в біогеохімічних циклах.

В значній мірі такій підхід зумовлено історичними чинниками - практичними задачами санітарної гігієни - визначення, локалізація та знешкодження джерел негативного впливу на людський організм та біоту з боку зміненого (хімічно модифікованого) навколишнього середовища, що виникло в наслідок діяльності окремого підприємства або виробництва. При реалізації зазначеного підходу за рамками наукового дослідження залишаються такі ключові моменти як синтез та дедукція. Отримання нового евристичного знання узагальнюючого характеру, що виходить за межи окремих випадків, потребує ефективного застосування системних підходів. Ці підходи повинні мати більш фундаментальне обгрунтування, ніж ті, що застосовуються зараз.

Постановка задачі дослідження

Зараз ні у кого не викликає сумніву, що біосфера Землі, включно з людиною і штучно створеною нею техносферою, являє собою відкриту систему, яка має багато елементів, що знаходяться у тісній взаємодії між собою та неживою природою. Взаємодія між біотою, людиною, техносферою і неживою природою регулюється різноманітними як за силою, так і за характером зв'язками. Тому до неї можна застосувати загальні наукові підходи системного аналізу [4-11].

Основу такого підходу було розроблено, зокрема, в класичній роботі фон Берталанффі “Теорія відкритих систем у фізиці та біології” (1950 р.). Відкрита система, якою є і найменша клітина і біосфера в цілому існую лише за умов постійного обміну з навколишнім середовищем енергією, речовиною та інформацією. Головною властивістю незайманої біосфери Землі була здатність до саморегуляції та самовідтворення, яка відпрацьовувалась мільйонами років еволюційного розвитку біологічної форми існування життя. Вихід людини за межи суто біологічних форм регулюваного існування у складі біосфери і створення штучної керованої на свій розсуд техносфери призвело:

- по-перше, до створення незрівнянно сприятливих умов розвитку людини як окремого біологічного різновиду з виникненням в останньому столітті такого явища як демографічний вибух;

- по-друге, до порушення матеріально-енергетичного балансу в біосфері і виходу останньої із стану саморегуляції за рахунок дестабілізуючого впливу керованої людиною техносфери.

У зв'язку з цим виникає нагальна потреба у комплексній оцінці стану екологічної безпеки такої багатовимірної системи як біосфера включно з людиною. Природно, що така оцінка може бути створена тільки на основі системного підходу з використанням ефективних підходів системного аналізу і методів тестування живих організмів включно з людиною і оцінки стану навколишнього середовища за відповідними показниками [9,12,13]. Розробка такої оцінки дозволить всебічно охопити таке різнопланове і багатовимірне явище як сучасна біосфера, її стан з точки зору екологічної безпеки і цілеспрямовано корегувати виробничу діяльність задля гармонійного розвитку і зменшення негативних впливів такої діяльності [4,14,15].

Головна науково-практична проблема полягає в тому, що сучасна біосфера являє собою складну біологічно-техносферну відкриту систему, яка перебуває під спільним (дольовим) управлінням, як природної складової, так і людини, знаходячись у швидко текучому перехідному періоді. Вийшовши із довготривалого усталеного розвитку із суто природно-біологічною рівновагою вона зусиллями людства спрямовується до нового стану рівноваги [16]. Такі системи в рамках природничих наук ефективно досліджуються засобами теорії системного аналізу, так званої теорії катастроф, теорії нечітких або фазі-логік тощо.

При оцінці стану екологічної безпеки на території за тестовими показниками та соціо-медичними даними захворюваності населення, які відносяться до показників популяційного рівня, ми здійснюємо послідовно низку взаємопов'язаних кроків обумовлених науково-методологічними процедурами аналізу і синтезу внутрішніх системних зв'язків між окремими елементами, здатними достатньо повно представити стан і розвиток екологічної ситуації на окремій території. Така процедура передбачає [4]:

1) проведення вимірювання показників певного набору тестів і цільовий збір медико-статистичних даних, що стосуються стану біологічних об'єктів у зв'язку з впливом на них чинників навколишнього середовища, з метою створення вхідної бази даних;

2) проведення оцінки даних дослідження, яка передбачає приведення отриманих даних до нормалізованого вигляду в діапазоні [0ч1] з використанням експертно розробленої відносної шкали оцінок;

3) проведення координації (визначення місця) отриманих и оброблених даних в розробленій лінійній ієрархічний структурі зведених показників, що відображає напрями і структуру причинно-наслідкових зв'язків у природно-антропогенній системі;

4) проведення розрахунку низки узагальнюючих агрегованих показників верхнього рівня і інтегрального показника стану екологічної безпеки на території з використанням, а при необхідності і з додатковою розробкою, вагових коефіцієнтів значимості, які відображають стан і силу причинно-наслідкових зв'язків в аналізованій природно-антропогенній системі;

5) проведення аналізу отриманих результатів за даними проміжних інформативних агрегованих показників і результуючого інтегрального показника, з метою розробки на його основі рекомендацій щодо цільового і ефективного управління екологічною ситуацією, покращення стану екологічної безпеки.

Важливо зауважити, що всі ці етапи утворюють єдину послідовність взаємопов'язаних і взаємоузгоджених кроків-процедур по створенню системних узагальнених оцінок стану екологічної безпеки на території.

Основна частина

Розглянемо вищезазначені етапи дослід-ження детальніше.

1. Етап вимірювання. Вимірювання визначається як певним чином організована процедура, завдяки якій встановлюється співвідношення між одною (вимірюваною) величиною до іншої однорідної їй величини, яку прийнято за одиницю вимірювання. Результатом вимірювання є визначене числове значення - поточна характеристика об'єкта дослідження. Для вирішення завдань нашого дослідження передбачається застосування двох різних класів величин:

- результати вимірювань - кількісними характеристиками порушень компонентів навколишнього середовища чи стану біологічних об'єктів, що фіксуються відповідними приладами з подальшою первиною обробкою методами біометрії тощо;

- зібрані статистичні медико-соціальні дані, що певним чином характеризують стан екологічної безпеки проживання населення (популяції) на дослідній території передусім через вірогідність еколого залежної захворюваності.

Метою цього етапу є створення представницької бази даних первинних показників стану біоти, включно з популяцією людини, що здатна всебічно охопити і відобразити стан навколишнього середовища і екологічну безпеку на дослідній території. Результати первинних вимірювань, на відміну від суто медичних досліджень, не мають на меті дослідити стан окремої особини, напроти, вони спрямовані на те, щоб із залучанням як найбільш широкого кола різних об'єктів і представників скласти повноцінне уявлення про відповідний стан території, іншими словами вони покликані відбивати загально територіальну ситуацію.

Важливими вимогами при створенні вхідної бази даних є наступні:

досягнення прийнятного компромісу між якісним складом і достатністю чисельності показників;

обов'язкове залучення найбільш інформативних та впливових показників;

можливість подальшого розширення системи та структури вхідних показників відповідно до зростання вимог і обсягів дослідження.

На етапі вимірювання і створення вхідної бази даних діапазон значень вимірюваних величин і їх розмірність є такою, що відповідає природі процесу вимірювання.

2. Етап оцінки. Оцінка первинних даних, приведення їх до нормалізованого, нерозмірного вигляду відбиває таку непересічну сторону системного відображення впливів навколишнього середовища як сприйняття біотою різноманітних зовнішніх подразників і цілеспрямована, корегуюча реакція на них. Визначення таких станів підпадає під дію так званої теорії нечітких або фазі-логік. Незважаючи на умовну назву цієї дисципліна вона має цілком точний і досконалий зміст.

Ця теорія була створена американським математиком Л.Заде у 60-х роках минулого століття. Вона виникла на межі теорії множин та формальної логіки. Основна ідея полягає в тому, що приналежність окремого елементу до певної множини визначається не за чітким дуальним принципом “так” або “ні”, а на основі визначень типу: “можливо”, “ймовірно”, “скоріш за все” тощо. Іншими словами, для певної області множини приналежність їй елемента визначається із застосуванням коефіцієнта істинності. Значення цього коефіцієнта загалом може бути будь яким в межах діапазону від нуля до одиниці. Така ситуація часто виникає на практиці коли маємо справу з перехідними процесами або два послідовні відносно стійки і окреслені стани об'єкту дослідження поєднуються відносно мінливим перехідним процесом. В перехідному стані об'єкт дослідження може бути наближеним до одного чи до іншого стану стійкості або до середини свого стану еволюції. Кількість проміжних станів перехідного процесу, їх числова оцінка в діапазоні між нулем та одиницею визначається виходячи із завдання дослідження. Яскравим прикладом перехідних процесів є фазовий перехід у фізиці, коли різні агрегатні стани співіснують у динамічної рівноваги, або проміжні етапи ділення клітини у цитології. Перехідні процеси спостерігаються майже на всіх рівнях організації живої матерії, включно до соціального, де також мають неабияке значення. Ключовим поняттям теорії фазі-логік є функція приналежності . Якщо для чітких дуальних взаємин між елементами і множинами характерним є наступне визначення функції приналежності:

, (1)

то для нечітких (перехідних) взаємин між елементами і множинами характерним стає безперервна зміна функції приналежності:

. (2)

Умова визначає спільну область

між двома множинами М та N (рисунок 1).

Рисунок 1- Фазі відносини між елементами і множинами

При переході від множини М до множини N в перехідній області U елемент x поступово позбавляється ознак множини М і набуває ознак множини N.

Для більшості досліджень, коли маємо справу з числовими ознаками результатів вимірювання або статистичних даних, зазначені множини можна більш-менш чітко визначити на основі експертних оцінок як відповідні інтервали на числовій прямій. За таких умов рівняння (2) набуває вигляду [4]:

, (3)

де x числове значення тестового (статистичного) параметру, а xmin та xmax задають граничні значення перехідного стану для відповідного параметра. Останні показники нормування визначаються як граничні значення комфортного рівня відповідного показника об'єкта дослідження xкомф, або як критичний рівень хкрит цього показника. Тобто передбачається, що зростання величини х, що фіксує рівень пошкодження тестової ознаки за даними відповідного вимірювання, за межі хкрит буде означати розвиток кризової ситуації з можливими незворотними змінами не стільки для окремого індикаторного об'єкту, скільки для біосистеми в цілому, для її найуразливіших ланок, а зменшення величини пошкодження х нижче рівня комфортності означатиме безпечне довготривале існування біосистеми за вказаною ознакою. Між цими двома граничними значеннями існує область перехідного стану, де фіксується рівень часткової ушкоджуючої дії зовнішніх несприятливих умов. Таким чином, нормована величина ух показника х набуває вигляду:

, (4)

Вищенаведена процедура нормування вхідних величин х не просто переводить їх у нерозмірний стан ух, а визначає їх на уніфікованій оціночній шкалі “комфорт - криза”. Діапазон зміни значень нормованих величин [0-1] дозволяє, в певному разі, розглядати їх як уніфіковані характеристики ймовірності та відповідних оцінок ризиків.

Визначення граничних значень хкомф та хкрит здійснюється відповідно до походження і характеру індикативної величини х наступними методами:

безпосередньо за даними наукового дослідження і спостереження;

за результатами співвідношення з подібними, відомими оцінками однорідних величин;

на основі моделювання процесів, що формують і впливають на зазначену величину;

прямими експертними оцінками, на основі узагальнення емпіричного досвіду.

Часто, в більшій чи менший мірі, використовуються всі чотири вищенаведені методи одночасно.

Продуктивним виявився підхід, коли граничні показники визначаються за даними досліджень на еталонних територіях. Тобто дані, отримані на контрольних чистих або на критично забруднених територіях, скореговані подальшими експертними оцінками, приймаються за відповідно “комфортні” або “критичні” значення. Визначені таким чином граничні показники іноді набувають дещо умовних ознак і отримують назву умовно граничних. Але таких підхід насправді не має принципових обмежень щодо можливості покращення своїх результатів. Багато залежить від глибини і ступеня деталізації відповідного дослідження з урахуванням всіх впливових і супровідних обставин. Непересічним позитивом є те, що вибрані еталонні території виступають у якості наукових полігонів, на яких можна відпрацьовувати все різноманіття тестів і статистичних спостережень. І навіть при наявності умовності граничних значень оціночних показників, кінцеві результати дослідження відтворять певну координацію всіх інших дослідних територій відносно еталонно чистих і критично забруднених територій-полігонів, що дозволить в подальшому об'єктивно визначитись принаймні на рівні відносних оцінок щодо стану їх екологічної безпеки.

3. Етап координації. Координація окремих показників, що характеризують стан біоти і рівень екологічної безпеки на території, передбачає віднесення їх до тієї або іншої групи показників (або до декількох груп одночасно), що своєю сутністю відбиває певний якісний стан в узагальненому вигляді. Тобто, виходячи із основних завдань дослідження і беручи до уваги фактичну структуру складного системного явища, що визначається окремим попереднім дослідженням, здійснюється розбудова ієрархічної структури показників. Така структура створюється на базі експертних досліджень, через певну послідовність процедур аналізу і синтезу складного системного явища з визначенням і фіксацією суттєвих, відповідно до завдань дослідження, причинно-наслідкових вертикальних зв'язків. В основу такого аналізу і розбудови покладено наукове уявлення про те, що системне природне явище проявляє і відтворює себе через різні вияви менш складної природи. Таким чином фіксуючи відповідні зв'язки, складається ієрархічна структура вертикальних зв'язків підпорядкованості проявів сутності взаємозалежних явищ. Умовний приклад такої ієрархічної структури наведено на рисунку 2.

В основу такої структури, в її базовий рівень, покладено базу даних первинних дослідних вимірювань і статистичних даних спостережень. При переході до першого рівня ієрархічної структури ці дані нормуються за шкалою “комфорткриза” і переводять до нерозмірного виду в уніфікованому діапазоні змін [0-1]. Переходи від першого рівня до другого і так далі, аж до інтегрального показника найвищого рівня, відбивають відношення підпорядкованості і причинно-наслідкової залежності показників нижчого рівня відносно узагальнюючих показники верхнього рівня. При цьому значення всіх цих показників залишаються в межах прийнятої уніфікованої шкали [0-1].

Рисунок 2 - Умовний приклад послідовності агрегування показників

Наприклад, різні медико-статистичні показники захворюваності дітей (захворювання органів дихання, кровотворних органів, новоутворення інші) утворюють узагальнений показник захворюваності дитячого населення, аналогічні показники для дорослих утворюють показник захворюваності дорослого населення. В подальшому показники захворюваності дорослого і дитячого населення утворюють показник захворюваності населення на території, який в свою чергу стає складовою більш складного показника.

Стосовно визначення показників, що характеризують процеси соціального розвитку території та якісний стан навколишнього природного середовища, такий підхід реалізовано в роботі [4].

4. Етап агрегування. Цей етап передбачає виконання розрахунків узагальнюючих агрегованих показників верхнього рівня і інтегрального показника стану екологічної безпеки на території як послідовної процедури агрегування (інтеграції) на основі показників нижчого рівня з використанням відповідних коефіцієнтів значимості зв'язків підпорядкованості.

Основна ідея цієї процедури полягає в тому, що відповідні системні властивості загального значення проявляють себе через різні явища нижчого рівня з різною силою. А тому, при проведені розрахунку узагальнюючих показників ми повинні:

а) по-перше, брати до уваги всі відомі і найважливіші прояви складного системного явища, що виявляє себе через низку похідних явищ, тобто залучити до розрахунку відповідну групу показників і на її основі провести процедуру агрегування у показник вищого рівня, встановивши функціональний зв'язком (функціонал) між вихідною множиною нормованих числових значень і результатом на відрізку числового континуума [0-1];

б) по-друге, враховувати в загальному випадку різний ступень причинно-наслідкового зв'язку між складним системним явищем і його різними похідними, тобто вищезазначена процедура агрегування повинна здійснюватись з використанням системи вагових коефіцієнтів, розроблених у відповідності до системи складових за результатами спеціального експертного дослідження. Чим більш впливом є відповідний зв'язок, тим більшим за значенням є відповідний коефіцієнт. Така відповідність проілюстрована на рисунку 2, де більш впливові зв'язки зображено підкреслено більшими стрілками.

В цілому можна виділити чотири основні методи агрегування, застосування яких визначається характером причинно-наслідкових зв'язків на окремих ділянках ієрархічної структури і регламентується умова дослідження [4].

1). Метод середнього арифметичного. Застосовується коли відносно невелика група факторів-ознак має приблизно рівноважне представництво в результуючій ознаці.

2). Метод середньозваженого арифметичного. Застосовується коли різні фактори суттєво по різному представлені в результаті. Цей метод потребує додаткового визначення системи значень вагових коефіцієнтів у відповідності до сили впливовості і з урахуванням умов нормування.

3). Метод середнього геометричного. Застосовується коли невелика група факторів має приблизно рівноважне представництво в результуючий ознаці і вплив на кожен із факторів є критичним. Тобто вихід будь-якого фактору за межи критичності (відповідний показник досяг значення нуль) є певною ознакою щодо переходу всього результату в критичний стан.

4). Метод середньозваженого геометричного. Застосовується коли група факторів-ознак має суттєво різне по силі представництво в результуючий ознаці, але зв'язок результату з усіма різними ознаками є критичним. Цей метод є одним із найперспективнішим [11,14].

В загальному випадку, в складній ієрархічній системі, на різних її гілках застосовується один із чотирьох методів відповідно до характеру відношень між узагальненою і окремою ознаками.

5. Етап аналізу і розробки рішень. На етапі аналізу отриманих результатів за даними проміжних інформативних агрегованих показників і результуючого інтегрального показника передбачається, що отримані результати буде представлено системою обчислених показників різного рівня ієрархічності. В залежності від величини кожного показника, що знаходиться в діапазоні [0-1] уніфікованої шкали, а також в залежності від місця цього показника в ієрархічній структурі, що враховую всю низку “потужності” причинно-наслідкових зв'язків, буде визначатися конкретний кількісних ступінь його впливу на результуючу ознаку найвищого рівня - на інтегральний показник екологічної безпеки. При необхідності уніфіковану шкалу можна замінити на відсоткову, де 0 % і 100 % відповідають 0 та 1. Це дозволить ефективно ранжувати факторні ознаки впливовості щодо стану екологічної безпеки на різних рівнях системного аналізу і перейти безпосередньо до розробки на його основі рекомендацій щодо цільового і ефективного управління екологічною ситуацією [9, 14,15,17].

Важливою властивістю запропонованого методологічного підходу щодо визначення рівня екологічної безпеки на території є те, що він може бути, і це передбачається як перспектива для подальших досліджень і впроваджень, поширеним на більш широкий контекст суспільного розвитку. При цьому він органічно входить до складу загальної системи управління життєдіяльністю [14]. Подібно до того, як любий окремий агрегований показник, разом зі своєю вхідною базою даних і проміжними ланками, утворює самостійну підсистему у складі загальної системи оцінки екологічної безпеки, так і сама ця система логічно стає складовою системи верхнього рівня.

Така система передбачає впровадження трьох цільових напрямів моніторингу: соціального, ресурсного та екологічного. За результатами цих моніторингів складається база вхідну даних, яка дозволяє визначити показники екологічної безпеки на території, а також інші показники захищеності життєдіяльності.

Зведення всіх цих показників в єдину систему оцінок, обчислення на їх основі показника соціально-економічної ефективності ресурсокористування [14], дозволить виробляти науково обґрунтовані, екологічно зважені рішення щодо управляння сталим розвитком життєдіяльності на території. Для цього передбачається здійснення низки послідовних цільових процедур по розробці відповідних рішень уповноваженими органами державного управляння із залученням наукових організацій, які здійснюють наукове супроводження системи оцінки стану екологічної безпеки як складовою загальнодержавної політики безпеки.

Основні висновки і перспективи подальших досліджень

В рамках системного підходу пропонується розробка та впровадження нової організаційної і інформаційної системи екологічного нормування, оцінки екологічної безпеки, моніторингу, контролю і розробки рішень для управління життєдіяльністю регіонів. Запропоновано використання системних показники якості навколишнього середовища з відповідною їх структурізацією. Представлено загальні залежності та методичні підходи щодо розрахунку системних, агрегованих індикаторів, розглянуто їх зв'язок із рівнем екологічного ризику. Намічено основні напрями розбудови системної оцінки екологічної безпеки щодо різноманітних об'єктів дослідження.

Зазначено, що запропонований системний підхід є предметом зацікавленого обговорення і вивчення на рівнях Всесвітнього Банку, Комісії зі сталого розвитку при ООН та низки інших міжнародних організацій, а отримані результати рекомендовано для прискореного впровадження у практику, як на регіональному, так і на міжнародному рівні [1-3].

Перелік посилань

1. Indicator of Sustainable Development. Framework and Methodologies. - New York: Unated Nations, 1996. - 428 p.

2. Sustainability Indicators. Report of the projection Indicators of Sustainable Development. Edited by B. Moldan andS. Billharz. UNEP. By John Wiley and Sons. New York., 1997. - 415 p.

3. Музалевский А.А. Урбанизированные экосистемы: определение, особенности, модель. Метод описания их состояния и качества на основе экологических индикаторов и индексов устойчивого развития // Неразрушающий контроль и диагностика окружающей среды, материалов и промышленных изделий. Межвуз. сб. науч. тр. - СПБ, 2001. - Вып.3. - С. 115-131.

4. Методичні підходи до вибору та обґрунтуванню критеріїв та показників сталого розвитку різних ландшафтних регіонів України / А.Г. Шапар, В.Б. Хазан, М.В. Мажаров та ін.-Дніпропетровськ: ІППЕ НАН України, 1999. - 88 с.

5. Методические подходы к выбору стратегии устойчивого развития территории. Под ред. А.Г. Шапаря. - Днепропетровск: ИППЭ НАН Украины, 1996. - Т.2.-170 с.

6. Голубець М.А. Від біосфери до соціосфери. - Львів: Поллі, 1997. - 256 с.

7. Шапар А.Г. Від концепції - до конкретних діл // Вісник НАН України.- 1999.-№ 4 - С.12-19.

8. Методы исследования и организация экспериментов. Под ред. К.П. Власюка.- Х.: Изд-во «Гуманитарный Центр», 2002. - 256 с.

9. Моделі оцінки показників здоров'я та генетичної небезпеки для населення / А.І.Горова, І.І.Клімкіна, М.В.Мажаров та ін. // Моніторинг та прогнозування генетичного ризику в Україні.- 2000. - № 3. - С. 312-329.

10. Системний аналіз і моделювання у розв'язані проблем сталого розвитку території / С.З.Поліщук, В.О.Долодаренко, Н.А.Чорнобровкіна, А.І.Рябко. - Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2001.-136 с.

11. Мажаров М.В. Методологические основы расчета интегрального показателя социального развития в горнодобывающих регионах // Геотехническая механика.- Днепропетровск, 1999. - Вып. 12. - С.112-116.

12. Горова А.І., Мажаров М.В., Клімкіна І.І. Еколого-генетична небезпека для людини та її прогноз як складова щодо забезпечення переходу регіонів до сталого розвитку // Зб. наукових праць НГУ. -Дніпропетровськ, 2002. - № 14 (1). - С.167-175.

13. Горова А.І., Мажаров М.В. Приклад порівняльного аналізу екологічної ситуації в окремих містах України // Науковий вісник Національного гірничого університету. - Дніпропетровськ, 2004. - № 4. - С. 93-95.

14. Мажаров М.В. Управление устойчивостью жизнедеятельности региона // Металлургическая и горнорудная промышленность. - 2002.- № 6. - С. 116-120.

15. Мажаров М.В. Проблемы устойчивого развития в ресурсодобывающих регионах // Геотехническая механика. - Днепропетровск, 1999. - Вып. 13. - С.132-137.

16. Анатомия кризисов. Под ред. В.М. Котлякова. - М.: Наука, 1999.-239 с.

17. Мажаров М.В. Индекс социального развития и управление устойчивостью жизнедеятельности регионов // Практична філософія.- Київ, 2003.- № 2 (8). - С. 200-205.

Размещено на Allbest.ru