Методологічні засади визначення інтегрального показника екологічного стану земельної території

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Стратегія раціонального природокористування передбачає формування адекватного понятійного апарату, удосконалення еколого-нормативно-правової бази, узгодження розвитку аграрного природно-ресурсного потенціалу з пріоритетами соціально-економічної політики [1,2]. Для забезпечення гармонійного збалансованого розвитку аграрного виробництва потрібно здійснити екологізацію виробництва продуктів харчування та продовольчого комплексу, провести інвентаризацію та екологічну паспортизацію екологічно небезпечних, тобто екологічно нестабільних територій з умовою подальшої координації екологічних заходів в регіоні. Методологічною основою екологічної стратегії має стати концепція гармонійного збалансованого розвитку продуктивних сил продовольчого підкомплексу. До еколого-економічних пропорцій між місткістю аграрного природно-ресурсного потенціалу та рівнем соціально-економічного розвитку регіонів вищевказаних такі пропорції: між сировинним потенціалом та виробничими можливостями щодо його використання, потенційними ресурсними можливостями та гранично допустимим виробничо-господарським навантаженням, експлуатацією та розширеним відтворенням аграрних ресурсів довкілля продовольчого призначення [3].

В.М. Трегобчук вказує, що сталий соціально-економічний розвиток економіки держави, зокрема у нашому випадку продовольчого підкомплексу, означає таке функціонування його поки забезпечується задоволення матеріальних, культурних та духовних потреб життєдіяльності людини, тобто економічне зростання, яке спрямоване на досягнення мультиплікаційного соціально-економічно-екологічного ефекту [4]. Крім того, основними екологічно деструктивними чинниками впливу виробництва продуктів харчування та продовольчої сировини на якісний стан ресурсів довкілля є велика масштабність і розселеність, високий рівень порушення екологічно недопустимого структурного співвідношення земельного фонду, нераціональна структура посівів, недотримання технології виробництва продовольства [5].

Виробництво продуктів харчування та продовольчої сировини пов'язане з ефективним функціонуванням агропромислового комплексу. Інтенсифікація виробництва продовольства за умов еколого-економічної кризи не повинна руйнувати екологічну стабільність довкілля (рисунок 1).

Вартісний вираз природного капіталу враховує крім господарського значення також ресурсну та екологічну цінність. Природні екосистеми значно складний у порівнянні з традиційними факторами виробництва продовольства: засоби виробництва, фінансовий капітал, праця. Основними причинами низької віддачі земельно-ресурсного потенціалу у продовольчому виразі є відсутність реального власника та мотивації, недосконала цінова та інвестиційно-кредитна політика [6,7]. Раціональність природокористування характеризується показниками структури використання території, якістю екологічного потенціалу землі (таблиця 1).

Рисунок 1. Ієрархічна модель гармонійного розвитку продовольчого комплексу

Для оцінки впливу якісного складу угідь на екологічну стабільність території необхідно провести розрахунок коефіцієнтів екологічної стабільності території та впливу угідь на навколишні землі. Рівень інтенсивного використання землі є показником аналогічним фондооснащеності. Результативність господарювання на землі характеризується розміром валової продукції, урожайністю. Коефіцієнт інтенсивності використання землі розраховується відношенням площі орних земель та інших видів угідь до загальної площі сільськогосподарських угідь.

Таблиця 1. Нормативна величина коефіцієнтів екологічної стабільності для різних видів земельних угідь

Таблиця 2. Шкала градації величини коефіцієнту екологічної стабільності земельної території

Наукою та практикою доказано, що при підвищенні сільськогосподарської освоєності та розораності земельних угідь істотно падає екологічна стійкість ландшафтів (таблиці 1, 2). Загальний коефіцієнт екологічної стабільності території KЕ.С розраховується за формулою:

, (1)

де К1і - коефіцієнт екологічної стабільності угідь і-го виду; Рі - площа угідь і-го виду; Кр - коефіцієнт морфологічної стабільності рельєфу (Кр=1 для стабільних і Кр=0,7 для нестабільних територій).

Середній коефіцієнт екологічної стабільності території України 0,40, ,що свідчить про екологічну нестабільність території нашої держави. Як відомо, екологічно стійкі угіддя, зокрема ліси, позитивно впливають на навколишню територію. Ширина впливу угідь на навколишні землі визначається за формулою:

, (2)

де Р - площа угідь; К2 - коефіцієнт екологічного впливу території на навколишні землі [3].

Величина прибутку з 1 га земельної площі характеризує економічну ефективність використання землі. Значення земельних ресурсів як джерела продовольства дедалі зростає. На фоні індустріалізації держави падає землезабезпеченість населення. Далеко не завжди сприятливі погодні умови та подорожчання освоєння нових земель забезпечують достатньою мірою відтворення родючості ґрунтів, збереження землі як природного ресурсу.

3більшення сільськогосподарської освоєності земельних ресурсів, що супроводжується зростанням розораності угідь, свідчить про підвищення антропогенного навантаження на одиницю земельної площі. Безумовно, це не може не вплинути на екологічний стан навколишнього середовища. Критеріальним показником екологічної ефективності землекористування є відновлення природного стану ґрунтів, тобто темпи відтворення родючості ґрунтів. Кінцевою метою і магістральним напрямом стають збереження і підвищення родючості ґрунту. Охорона навколишнього середовища, зростання природно-ресурсного потенціалу земельного регіону є похідними від екологізації землекористування.

До екологічно небезпечних галузей, які мають глобальний характер, уже завтра можна буде віднести й аграрне виробництво, де вже сьогодні стають масштабними процеси деградації ґрунтового покриву, отруювання пестицидами, мінеральними добривами та іншими хімікатами навколишнього середовища, підвищення вмісту в продуктах харчування небезпечних і просто шкідливих речовин. Ці процеси мають бути призупинені. Основний спосіб виходу з цього становища - покінчити з нераціональним використанням землі, зменшити ступінь розораності ґрунтів, виведення з інтенсивного землеробства схилових земель, що мають крутизну понад 7о із розміщенням на них луків, пасовищ, а на надто крутих - лісопосадок тощо. Необхідно перейти до стратегії оптимізації використання і охорони земельних ресурсів на принципах адаптованості, тобто пристосування землекористувачів до прояву природних процесів, грунтово-кліматичних умов кожного регіону.

Поява негативних чинників аграрного походження, що впливають на екологічну безпеку, пояснюється недосконалим обґрунтуванням індустріалізації сільськогосподарського виробництва і його інтенсифікації. Поглиблюються ці процеси надмірним використанням мінеральних добрив і отрутохімікатів, концентрацією відходів великих промислових тваринницьких комплексів при відсутності в них очисних споруд тощо. Внаслідок цього посилюється забрудненість продуктів харчування шкідливими речовинами, погіршується природне середовище життя людини.

Для оцінки структурного впливу угідь на екологічну стабільність території проведено розрахунок коефіцієнтів екологічної стабільності земельної території. Екологічна ситуація досліджуваного регіону за останні роки почала поліпшуватися. Спостерігається тенденція до підвищення екологічної стабільності земельної території України в обласному розрізі. Проте, поряд із позитивною тенденцією поліпшення екологічної стабільності земельних угідь, агроекологічна ситуація залишається передкризовою.

Екологізація виробництва продуктів харчування та продовольчої сировини передбачає економічно та екологічно виправдану інтеграцію виробництва у навколишнє природне середовище. Індикативні програми екологізації продовольчого комплексу враховують внутрігалузеві пріоритети, спеціалізацію, аграрний природно-ресурсний потенціал території, матеріально-технічну забезпеченість сільськогосподарських товаровиробників.

Вирішити всі проблеми екологічного, економічного та соціального характеру, які властиві національному продовольчому комплексі України лише при допомозі ринкових важелів не є можливим. Розв'язання можливе, як на нашу думку, при допомозі держави в реалізації екологічної концепції України.

Екологічна стабільність земельної території є базовим показником для розробки коефіцієнту інтегрованого екологічного стану земельної території.

В сучасних умовах економіко-соціальні досягнення будь-якої країни не можна адекватно оцінити без урахування антропогенного тиску на довкілля. Екологічний індекс має враховувати ступінь процвітання екосистем, ступінь екологічного добробуту у залежності від близькості промислових центрів, зусилля держави, спеціалізованих організацій і формувань різкого рівня. У цілях екологічної стабілізації потрібно повертатися до такого антропогенного впливу на природні системи, який не перевищував гранично допустимого навантаження на ресурси довкілля. З наближенням ступеня антропогенного навантаження до межі стійкості екосистем зростає екологічний ризик території. Потенціал стійкого екологічного розвитку держави чи окремих регіонів розраховують таким чином:

КП = ЕР + ПРП, (3)

, (4)

де Кп - інтегральний коефіцієнт ТН - потенціал техногенного навантаження на довкілля, куди входять показники соціально-економічної освоєності території на забруднення довкілля ПС - потенціал самоочищення природного середовища БП - біотичний потенціал довкілля НПП - потенціал несприятливих природно-антропогенних процесів ПРП - природно-ресурсний потенціал, території ЕР - потенціал екологічного ризику території [1].

Розробка методології дослідження інтегрального показника екологічного стану земельної території вимагає формування спеціалізованого понятійно-категоріального апарату. Розробка понять і категорій сприяє поглибленому розумінню економіко-екологічних відносин, розумінь законів та закономірностей, конкретизації наукових напрямів, систематизації економіко-екологічних проблем виробки наукових концепцій екологічної стабілізації земельної території. Шляхом співставлення фактичної концентрації шкідливих речовин у ресурсах довкілля до ГДК, на нашу думку, можна отримати індекс ступеня перевищення концентрації шкідливих та небезпечних речовин. Екологічну небезпеку характеризують такі фактори: сільськогосподарська освоєність території, розораність і лісистість, частка земель з нахилом більше 2 відсотків, густота гідрографічної мережі, частка екологічно стабільних видів угідь, цілісність населення, ступінь концентрації тваринництва, величина пестицидів та хімічного навантаження на агроландшафт.

Створення полезахисних лісових смуг є невід'ємним елементом системи заходів з інтенсифікації виробництва продуктів харчування та продовольчої сировини. Чистий дохід від меліоративного впливу за полезахисних лісосмуг розраховують так:

Чд = Вп - Зт - Зоп, (5)

де Вп - вартість приросту урожаю, грн. Зт - технологічні витрати, грн. Зоп - амортизаційні підрахунки, грн.

В свою чергу. складові даної формули розраховуються таким чином:

Вп = Ц(УзS - Убл), (6)

Зт = (Сб . Убл. + Зут . Уз)S - Сб . Убл.(S + 1) = Зт УзSУбл, (7)

Зоп = ц . Квп, (8)

де Ц - закупівельна ціна 1 ц к.о. грн Із - прибавка урожаю на 1 га захищеного поля, ц.к.о. S - площа виробничого ефекту, га Ібл - урожайність на відкритому полі, ц.к.о./га Зут - загальний норматив прямих витрат на 1 ц прибавки урожаю, грн. Сб - фактична собівартість 1 ц.к.о. 1 - площа ріллі, яка відчужується при посадці 1 га полезахисних лісових смуг ц - середні щорічні амортизаційні підрахунки у залежності від народного складу лісонасаджень Квл - капітальні витрати на створення 1 га смуг, грн.

Інтегрований екологічний стан території - це такий стан, на нашу думку, який максимально враховує всю гаму якісного складу видового ресурсного складу довкілля. На нашу думку, доцільно виділити показники, які негативно або позитивно впливають на екологічний стан довкілля (рисунок 2).

Рисунок 2. Показники антропогенного впливу на екологічний стан довкілля

На прибавку урожаю також впливає вік та лісових смуг. Один із фундаторів екологічної економіки лауреат Нобелівської премії “Right Livelihood Award” Герман Дейлі стверджує, що створена людиною економіка “вбудована” екологічну глобальну систему. Якісні показники довкілля визначаються якістю атмосферного повітря, якістю земельних угідь сільськогосподарського призначення якістю поверхневих вод, якістю біотичних ресурсів [7]. Природокористування в агропродовольчому комплексі є досить специфічним. Регулювання стану аграрного природно-ресурсного потенціалу доцільно здійснювати на основі пріоритетного розвитку екологічно урівноважених технологій виробництва продуктів харчування та продовольчої сировини [8].

Отже, за розрахунками, інтегрований коефіцієнт екологічного стану земельної території доцільно розраховувати таким чином:

Кі.е.с. = Ке.с. . Косв. . Крз. . Кг.м. . Іщ.н. . Ке.ш.о. . Пн . Хн , (9)

де Ке.с. - коефіцієнт екологічної стабільності території Косв. - коефіцієнт сільськогосподарської освоєності території Крз. - коефіцієнт розораності території Кг.м. - коефіцієнт густоти гідрографічної мережі, км/км2 Іщ.н. - індекс щільності населення, чол./км2 Ке.ш.о. - коефіцієнт розміщення екологічно шкідливих об'єктів Пн., Хн. - пестицидне та хімічне навантаження, кг/га д.р. на рік.

Відповідно до вищевказаного розрахунку інтегрального коефіцієнту екологічного стану земельної території нами розроблена відповідна нормативна шкала та шкала градації величини даного коефіцієнта (таблиці 3 та 4).

Отже, інтегральний індекс екологічного стану території є відносним показником, що характеризує комплексний стан земельної території регіону, країни тощо.

продовольчий екологічний земельний

Таблиця 3. Нормативна шкала складових елементів визначення інтегрального коефіцієнта екологічного стану земельної території

Таблиця 4. Градаційна шкала інтегрального коефіцієнта екологічного стану земельної території

Література

1. Барановський В.А. Стратегія екологічно сталого розвитку України // Розбудова держави. - 1998. - № 9 - 10. - С. 18 - 22.

2. Голуб О.А., Бабич Р.Б. Стратегія раціонального лісокористування як складова загальної екологічної політики // Вісник Сумського державного університету: Спеціальний випуск “Екологічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої продукції”. - Суми, 2001. - С. 130-133.

3. Волков С.М., Хлистун В.М., Улюкаєв В.Х. Основы землевладения и землепользования. - М.: Наука, 1990. - 143 с.

4. Трегобчук В.М.. Еколого-економічні проблеми переведення АПК на модель сталого розвитку // Вісник Сумського державного аграрного університету: Спеціальний випуск: “Екологічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої продукції”. - Суми, 2001. - С. 30-33.

5. Попова О.Л. Еколого-економічні проблеми сталого природокористування в аграрній сфері // Економіка АПК. - 2000. - № 11. - С. 57 - 63.

6. Касьяненько В.Ф. Екологічні аспекти сільськогосподарського землекористування // Вісник Сумського державного аграрного університету: Спеціальний випуск: “Екологічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої продукції”. - Суми, 2001. - С. 427-429.

7. Несвєтов О.О. Біологічні ресурси - природний капітал // Вісник Сумського державного аграрного університету: Спеціальний випуск “Екологічні проблеми виробництва та споживання екологічно чистої продукції”. - Суми, 2001. - С. 356-359.

8. Коренюк П.І. Менеджмент навколишнього природного середовища. - Дніпропетровськ: НГАУ, 2001. - 224 с.

Размещено на Allbest.ru