Розробка та впровадження соціально-економічного моніторингу території

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розробка та впровадження соціально-економічного моніторингу території

Мета реалізації елементу стратегії: дослідження реальних змін у соціально-економічній сфері регіону для корегування управлінських рішень щодо забезпечення переходу регіону до сталого розвитку.

Принципи і засоби реалізації елементу стратегії:

організація центру соціально-економічного моніторингу території;

оперативний контроль за змінами у соціально-економічній сфері регіону та настроях населення;

визначення факторів, які призводять або можуть призвести до напруження соціально-економічної ситуації у регіоні;

підготовка інформації для прийняття управлінських рішень, спрямованих на пiдвищення ефективностi регулювання на регіональному рівні соцiальної і економічної політики;

вироблення ефективних і дійових управлінських рішень у соціально-економічній сфері.

Ефективно аналізувати соціально-економічні процеси неможливо за допомогою інформації, отриманої з непрямих джерел, внаслідок випадкових досліджень та розрізнених спостережень. Хоча існуюча система отримання соціально-економічної інформації дає певне уявлення про перебіг соціальних та економічних процесів, проте вона не забезпечує, по-перше, комплексності інформації, а, по-друге, не дозволяє з необхідною точністю проаналізувати динаміку цих процесів. Тому перехід на засади сталого розвитку неможливий без організації соціально-економічного моніторингу території.

Метою створення такого моніторингу повинно стати підвищення оперативності одержання та достовірності первинних даних за рахунок використання досконалих методик і сучасних засобів збирання, накопичення та оброблення інформації на всіх рівнях державного управління і місцевого самоврядування, підвищення рівня та якості інформаційного обслуговування споживачів соціально-економічної інформації на всіх рівнях функціонування системи, комплексного оброблення і використання інформації для прийняття відповідних управлінських рішень.

Соціально-економічний моніторинг території повинен стати інформаційною системою, що здійснює збирання, збереження та оброблення соціально-економічної інформації для оцінки та прогнозу соціальних і економічних процесів, вироблення обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних рішень на всіх рівнях державної виконавчої влади, удосконалення відповідних законодавчих актів. Взаємозв'язок соціального та економічного аналізу має принципове значення. По-перше, він дає можливість забезпечувати пріоритетність соціальних цілей розвитку території, по-друге, ці види аналізу мають частково спільну первинну інформацію і, по-третє, дані економічного аналізу є проміжними для підсумкової оцінки у соціальному аналізі.

Створення та функціонування системи соціально-економічного моніторингу необхідно базувати на таких принципах:

об'єктивності та достовірності первинної аналітичної і прогнозної інформації;

систематичності спостережень за соціально-економічними процесами та причинами, що їх обумовлюють та на них впливають;

своєчасності отримання та оброблення даних спостережень на локальному, регіональному та державному рівнях;

багаторівневості;

сумісності технічного, інформаційного та програмного забезпечення його складових частин;

оперативності проходження інформації між окремими частинами системи та своєчасне доведення її до органів виконавчої влади та інших зацікавлених органів;

доступність інформації населенню країни.

Виходячи з того, що індикатори сталого розвитку розраховуються через показники якості життя, рівня економічного розвитку та стану навколишнього природного середовища, показники соціально-економічного моніторингу повинні відображати:

матеріальну складову добробуту, продуктивність трудових ресурсів як його джерела;

забезпеченість соціального розвитку ресурсами - якість людських ресурсів, народжуваність населення, його здоров'я і зайнятість як оцінку запасу його розвитку на території;

захищеність життєдіяльності як оцінку її безпеки в трьох основних аспектах: політико-правовому, соціально-економічному і техно-природному;

забезпеченість інтелектуальними ресурсами як потенціал наближення до еколого-соціальної стійкості.

Рекомендований перелік показників, що є вихідною (початковою) інформацією для моніторингу, наведено в методичних рекомендаціях [2]. Переважна більшість показників соціально-економічного моніторингу повинна бути отримана з офіційних джерел інформації, що гарантує її достовірність. Проте, деякі показники для підтвердження їх достовірності або в разі відсутності необхідних джерел інформації повинні визначатися шляхом соціологічних досліджень.

Для проведення соціологічних досліджень необхідно використати всі можливі види збору інформації, а саме: спостереження, вивчення документів, досвід, а також обстеження (монографічні, суцільні, вибіркові). Для аналізу отриманої інформації мають бути використані всі відомі методи: описання та класифікація; типологізація; статистичний аналіз (пошук статистичної закономірності); експериментальний аналіз (реальний та уявний експеримент); системний аналіз; генетичний або історичний аналіз; соціальне моделювання та ін.

Результати соціально-економічного моніторингу в цьому разі зможуть сигналізувати про наявність ситуації, яка потребує відповідного реагування. Така ситуація може час від часу виникати в разі відхилення (за даними моніторингу) значень будь-якого показника чи групи показників, що впливають на індикатори сталого розвитку, від нормативного їх рівня.

Прийняття управлінських рішень має відбуватися за таким спрощеним алгоритмом: оцінка ситуації (аналіз даних моніторингу); аналіз факторів, що спричинили ситуацію; оцінка можливих збитків; аналіз рекомендацій, наданих системою моніторингу; формування управлінського рішення; прогноз наслідків його впровадження (моделювання за допомогою моніторингу); прийняття чи заміна управлінського рішення. Усе це забезпечить своєчасне дослідження реальних змін як у тривалих соціо-економічних процесах, так і у конкретних питаннях життєдіяльності (наприклад, при оцінці безпеки життєдіяльності), для прийняття управлінських рішень щодо забезпечення сталого розвитку регіону.

Таким чином, в нормативно-правових документах, які визначають регіональну стратегію сталого розвитку, повинні бути розроблені програмні положення щодо забезпечення організаційних основ:

спостереження за соціальним та економічним станом у регіоні;

аналізу соціальної та економічної ситуації та прогнозу її зміни;

надання органам державної виконавчої влади систематизованої та оперативної інформації щодо соціально-економічного становища, а також прогнозів та застережень щодо можливих його змін;

розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття відповідних управлінських рішень у соціальній та економічній сферах.

Оцінка змін індикаторів (показників) сталого розвитку при реалізації регіональних пріоритетів, встановлення ступеню відповідності значень цих індикаторів критеріям сталого розвитку.

Мета реалізації елементу стратегії: підготовка та узагальнення інформації щодо індикаторів сталого розвитку регіону, встановлення ступеню відповідності значень цих індикаторів критеріям сталого розвитку.

Одним із головних завдань безпеки життєдіяльності є встановлення стандартів та нормативів такої життєдіяльності. Без встановлення цих показників неможливо розробити прийнятну стратегію сталого розвитку і, тим більше, програму дій з виходу регіонів на цю стратегію.

Побудова ієрархічної структури показників якості життя і навколишнього середовища, у якій показники більш верхнього рівня агрегуються із показників нижчих рівнів різної природи і функціонально часто не пов'язаних між собою, зажадала введення спеціальної системи формування і представлення показників у кількісній формі.

Як індекс соціального розвитку якості життя нами рекомендований агрегатований показник, що складається із чотирьох окремих «підіндексів»: показника життєвого рівня населення, його захищеності, забезпеченості людськими та інтелектуальними ресурсами.

Структурно при цьому виділяються три основних рівня агрегатування показників: I рівень - зведена інтегральна оцінка соціального розвитку території, 2 рівень - макропоказники якості життєдіяльності території, 3 рівень - інформативні соціометричні показники як показники базового рівня.

Характерною особливістю оцінки показника якості життя, що пропонується (індексу соціального розвитку території), є спроба не тільки розкрити взаємозв'язок керуючих характеристик життєвого рівня населення, але й з'ясувати захищеність життєдіяльності населення для даного соціально-політичного устрою суспільства і наявність в ньому інтелектуальних ресурсів як потенціалу для реалізації стратегії сталого розвитку. Базовою основою для чисельного визначення цих показників є статистичні дані і їх інтерпретація.

Використовуючи ті ж методичні прийоми, виконується оцінка якості середовища проживання людини.

Якість навколишнього середовища - це не тільки показники якості неживої природи, але й здібність території як екосистеми до самовідновлювання і самозахищеності з урахуванням природно-кліматичних факторів та здатності біотичної складової підтримувати обмінні процеси в стійкому стані. У зв'язку з цим традиційні компоненти навколишньої неживої природи (атмосфера, літосфера, гідросфера) розглядаються з урахуванням уже відбувшихся у минулому змін для оцінки ступеню деградації системи, стану компонента у порівнянні із середньопланетарним або еталонним змістом контролюємих параметрів, рівня техногенного навантаження або вилучення ресурсів, природної захищеності компоненту й небезпеки подальшої деградації цієї системи. При цьому вперше зроблена спроба врахувати не тільки традиційний техногенний вплив (викиди, скиди, вилучення ресурсів тощо), але й природні несприятливі фактори (геофізичні поля, зсуви, ерозія грунтів тощо). Враховуючи обмеженість простору, де зосереджена основна маса всього живого (до 95 %), межами компонентів неживої природи, що вивчаються, є: для атмосфери - приземний шар, для гідросфери - перший від поверхні водоносний горизонт, для літосфери - грунтовий покрив.

Спочатку здійснюється ретроспективна оцінка компонента в дотехногенний період, за який можно прийняти початок господарського освоєння території.

Як правило, зробити це надзвичайно складно із-за відсутності необхідних даних. Але навіть сама загальна ландшафтно-кліматична характеристика території може бути основою для оцінки ступеня перетворення або деградації, попереджати про уразливість її екосистеми.

Далі оцінюється фактичний стан компонента природного середовища за ступеню пошкодження. Нормою його придатності для стійкого існування територіальної екосистеми можуть виступати, наприклад, для атмосфери - гранично допустимі концентрації (ГДК) забруднюючих речовин. Відношення площі, де відмічено перевищення цієї норми, до загальної площі території - буде характеристикою пошкодження. Аналогічно враховується пошкоджуваність території радіоактивністю, геофізичними полями та іншими шкідливими діяннями, а також з урахуванням сенергизму цих діянь. Стосовно грунтового покриву, крім площ з перевищенням ГДК по забрудненням, необхідно урахувати і ті ділянки, які зайняті міськими агломераціями, промисловими об'єктами, а також землі, виведені під впливом техногенезу із сільгоспобороту або зробились непридатними для цих цілей. При оцінці територіальної пошкоджуваності гідросфери враховуються ділянки поверхневих водоймищ з перевищенням ГДК, а для підземних вод, у випадку перевищення ГДК забруднювачів, тільки ділянки виходу їх на глибини 1,2 м й вище (глибина проникнення більшості видів сільгосподарських культур).

Для територіальної оцінки пошкоджуваності грунтів токсикантами враховуються тільки ділянки з перевищенням ГДК рухомих форм забруднювачів. К таким же ділянкам відносяться і всі землі, виведені із природного та сільськогосподарського обороту. Таким чином буде оцінена територія з точки зору придатності її для стійкого існування територіальної екосистеми в умовах, виникнених під впливом техногенної діяльності, що відбулася у минулому.

Наступним етапом оцінки є визначення поточного техногенного навантаження на територію, яке буде відбивати тенденцію можливого впливу територіальної організації господарської діяльності на забруднення навколишнього природного середовища. Вона повинна також враховувати побічні трансграничні переноси забруднювачів з сусідніх територій. Стосовно атмосфери доцільно враховувати споживання кисню на технологічні цілі як вилучення ресурсу і додаткове навантаження на природне середовище. Для гідросфери - це водовідведення та водоспоживання, для літосфери - поточне вилучення й вибуття земель із природного і сільськогосподарського обороту. Отримана таким чином оцінка поточного шкідливого впливу на якість навколишнього природного середовища повинна бути скорегована шляхом зменшення цього впливу за рахунок природної і техногенної захищеності її компонентів.

У зв'язку з цим на останньому етапі виконується оцінка такої захищеності. Для атмосфери - це здібність до очищення (розрідження, виносу) від забруднювачів за рахунок метеорологічних і рел'єфних умов, поглинання токсикантів рослинністю і виробленого ними кисню, а також вводу нових потужностей для очищення викидів стаціонарних і нестаціонарних джерел. Для гідросфери - це наявність можливостей для розрідження скидів, спроможність фітопланктону і вищих рослин до поглинання й переробки токсикантів, низькі фільтраційні характеристики і наявність водоупорів, а також введення в експлуатацію нових потужностей для очищення скидів. Для грунтового покриву - це наявність умов для природного або штучного накопичення органіки або її замінників і запобігання ерозії, здібність грунтів до локалізації токсикантів, залісіність території, наявність заказників і заповідників як банку збереження видового різноманіття екосистем території для підтримання рівноважного стану і можливого розширення ареалу їх перебування, а також проведення заходів по відновленню порушених земель і очищенню грунтів для зниження їх пошкоджуваності.

Зіставлення поточного техногенного впливу на компоненти навколишньго природного середовища з їх захищеністю можуть служити критерієм для визначення резерву ємкості середовища для подальшого нарощування обсягу господарської діяльності, а у випадку його відсутності - для вибору пріоритетних напрямів реструктуризації цієї діяльності, а також для здійснення першочергових заходів переборення кризовоі ситуації в навколишньому природному середовищі території.

Як бачимо, такий підхід до оцінки якості середовища дозволяє відобразити вплив інтенсивності та часу техногенного навантаження, природно - кліматичних умов, взаємодію і роль окремих компонентів середовища, особливостей масопереносу у різних середовищах з урахуванням їх захищеності і, таким чином, отримати достатньо об'єктивну загальну оцінку, а також розкрити можливі механізми впливу на створювану ситуацію і підходи до вибору управлінських рішень для її зміни. Оскільки одночасно з оцінкою ураженості території проводиться й визначення її загальної забрудненості токсикантами, включаючи та нерухомі форми, з'являється можливість прогнозувати потенціальну небезпеку території з урахуванням підняття рівня підземних вод і розбавлення токсикантів у грунті.

Розглянута система оцінок базується на методі експертних визначень діапазону значень деяких параметрів, границь і допустимих їх відхилень, еталонних об'єктів тощо.

Кльксна нтегральна оцнка “ндексу соцального розвитку” або “ндексу якост навколишнього середовища” одержу яксну нтерпретацю шляхом порвняння величин з граничними значеннями нтервалв к1, кг, ..., кр нтегрально оцнки розвитку територ, як визначаються експертно та використовуються для побудови унфцировано шкали показникв (таблиця 1).

Таблиця 1 - Загальний вид таблиц граничних нтервалв унфкованих оцнок показникв розвитку територ

Унфкована вимірювальна шкала для оцінки показників розвитку території та ступеню їх відповідності критеріям сталого розвитку наведена у розділі 1. Ця шкала для оцнок показникв системи може бути повязана з ознаками прийняття кервних ршень з оптимзац розвитку територ.

Таким чином, розглянуті підходи до оцінки якості життя і якості навколишнього середовища, на наш погляд, дозволяють перейти від концептуальних положень до практичних дій з розробки стратегії сталого розвитку будь-якого регіону та вибору найкоротших шляхів досягнення необхідних показників.

сталий розвиток якість життя

Перелік посилань

1. Методические подходы к выбору стратегии устойчивого развития территории. В 2-х томах /Под науч. ред. проф., д.т.н. А.Г.Шапаря. - Днепропетровск: ИППЭ НАН Украины, 1996. Т.1.-162 с.; Т.2.-170 с.

2. Методичні підходи до вибору та обґрунтування критеріїв і показників сталого розвитку різних ландшафтних регіонів України. Вид. Друге, перероб і доп. / Під наук. ред. А.Г. Шапара.- Дніпропетровськ: Поліграфіст, 2002. - 98 с.

3. Екологія і природокористування: Збірник наукових праць Інституту проблем природокористування та екології НАН України. - Дніпропетровськ, 2000. - Вип. 2. - 187 с.

4. Екологія і природокористування: Збірник наукових праць Інституту проблем природокористування та екології НАН України. - Дніпропетровськ, 2000. Вип. 3. - 216 с.

5. Хазан В.Б. Сталий розвиток України - передумова певності в майбутньому Проблеми сталого розвитку України. - К.: БМТ, 1998. - С. 132-146.

6. Проект Державної стратегії регіонального розвитку України. - Київ, 2002. 100 с.

7. В.Б.Хазан Система показників для оцінки рівня соціального розвитку на території з урахуванням природокористування // Екологія і природокористування: Збірник наукових праць ІППЕ НАН України. - Дніпропетровськ, 2000. Вип. 2. - С. 26.

Размещено на Allbest.ru