З історії екологічних досліджень на території впливу Богородчанського газотранспортного вузла

Размещено на http://www.allbest.ru/

З історії екологічних досліджень на території впливу Богородчанського газотранспортного вузла

Л.Д. Потравич

Екологія та екологічні дослідження мають дуже давню історію. Накопичення відомостей про спосіб життя, залежність від зовнішніх умов та характер розподілу рослин і тварин започатковані в далеку давнину. У працях Арістотеля (384--322 до н. е.) та його учня -- «батька ботаніки» - Теофраста Ерезійського (371-- 280 до н. е.) описано багато видів тварин та наведено відомості про своєрідність рослин у різних умовах, залежність їх росту від типу ґрунту й клімату.

В епоху Відродження особливого розвитку набули роботи перших систематиків А.Цезальпіна (1519--1603), Д.Рея (1627--1705), Ж. Турнефора (1656--1708) та інших про залежність рослин від умов проростання, обробітку, про місця їх поширення. У працях А.Реомюра про комах (1734), А.Трамбле про гідр та моховаток (1744) наведено багато екологічних відомостей. У працях XVIII ст. С.П. Крашенинникова, І.І.Лепьохіна, П.С.Палласа та інших російських географів і натуралістів вивчалися впливи на взаємопов'язані зміни клімату, рослинності й тваринного світу. Вплив зовнішніх умов на будову організму тварин вивчав французький природодослідник Ж.Бюффон (1707--1788). Автор першого еволюційного вчення Жан-Батіст Ламарк (1744--1829) вважав найважливішою причиною пристосувальних змін організмів, еволюції тварин і рослин вплив «зовнішніх обставин».

Із появою на початку XIX ст. біогеографії екологічне мислення набуває подальшого розвитку. Цьому сприяють праці О.Гумбольдта з географії рослин (1807), К.Глогера про зміни птахів під впливом клімату (1833), Т.Фабера про особливості біології північних птахів (1826), К.Бергмана про географічні закономірності у зміні розмірів теплокровних тварин (1848). О.Декандоль детально описав вплив окремих факторів середовища на рослини.

У 1859 р. Ч.Дарвін у книзі «Походження видів шляхом природного добору, або збереження обраних порід у боротьбі за життя» показав, що «боротьба за існування» в природі, під якою він розумів усі форми зв'язків виду із середовищем, призводить до природного добору, тобто є рушійним фактором еволюції.

У 1866 р. завдяки Е.Геккелю нова галузь знань, що пов'язувала взаємовідносини живих істот та їх зв'язки з неорганічними компонентами середовища («боротьба за існування»), дістала назву «екології».

На початку XX ст. сформувались екологічні напрями гідробіологів, фітоценологів, ботаніків і зоологів, у кожному з яких розвивались певні напрями екологічної науки. На III Ботанічному конгресі в Брюсселі в 1910 р. екологія рослин розділилась на екологію особин (аутекологію) і екологію угруповань (синекологію). Згодом цей розподіл поширився також на екологію тварин, а отже, на загальну екологію.

У 1935 р. англійський учений А.Тенслі запровадив поняття екосистеми. Американський учений Р.Ліндеман запропонував основні методи розрахунку енергетичного балансу екологічних систем. Розвиток екосистемного аналізу сприяв відродженню на новій екологічній основі вчення про біосферу, основоположником якого є В.І.Вернадський. Біосфера постала як глобальна екосистема, стабільність і функціонування якої ґрунтуються на екологічних законах забезпечення балансу речовини й енергії. Запроваджений ним у вивчення біосфери кількісний підхід дав змогу оцінити масштаби біогеохімічного колообігу речовин. Вчення В.І.Вернадського про ноосферу стало беззаперечним свідченням нерозривності зв'язку людини з природним середовищем. На сучасному етапі визначну роль у становленні новітньої екології відіграла монографія американського вченого Ю. Одума [1].

Для вивчення зв'язків людини з навколишнім середовищем вчені почали вивчати всі компоненти середовища. Великим кроком у вивчені цієї проблеми - вчення про ландшафт.

Основоположником вчення про ландшафт вважається великий російський вчений В.В.Докучаєв, який першим висунув ідею географічного комплексу. Про єдність природи він говорив у ряді праць, особливо чітко в роботі "Учение о зонах природы", де сформульовано закон географічної зональності.

Базуючись на законі цілісності й нерозривності географічного середовища, Докучаєв дійшов висновку про існування природно-історичних зон. Ці зони він уявляв собі як географічні (ландшафтні) комплекси, всі компоненти яких тісно взаємодіють.

Наступним етапом у розвитку концепції географічного комплексу стало вчення про ландшафт, виникнення якого було закономірним етапом в історії екологічних досліджень. Наукове уявлення про ландшафт сформулювали майже водночас (між 1904 і 1914 pp.) і незалежно один від одного кілька вчених: Висоцький, Морозов, Берг, Борзов, Аболін. Щоправда, їх формулювання дещо відрізнялись. Л.С.Берг перший з російських учених увів у науку поняття "ландшафт", дав чітке визначення ландшафту і описав природу рівнинної частини колишнього СРСР за географічними (ландшафтними) зонами.

У 1913 р. Л.С.Берг чітко висловив думку, що саме ландшафт є предметом вивчення географії. Природні зони він назвав ландшафтами і зазначив, що в межах зон розвиваються одні й ті самі ландшафти.

Набула розвитку така галузь ландшафтознавства, як геохімія ландшафту, - це наука про міграцію хімічних елементів у ландшафті, яку заснував Б.Б.Полинов.

Набув розвитку новий системний підхід до дослідження ландшафтів (геосистем). Значний внесок у це зробив В.Б.Сочава. Особлива увага приділяється динаміці ландшафту, процесам ландшафтоутворення, прикладним питанням, природокористуванню й охороні навколишнього середовища та ін. (В.С.Преображенський). Підкреслюється необхідність більш інтенсивного вивчення геохімічного й геофізичного напрямів, змін кругообігу речовин й енергії під впливом антропогенної діяльності. Звертається увага на навантаження й стійкість ландшафту, його екологію. Використовуються нові методи дослідження (геохімічні, геофізичні, космічні, математичні, картографічні, стаціонарні), служби моніторингу. Розширюються міждисциплінарні дослідження.

У Польщі ландшафтознавство набуло певного розвитку під керівництвом професора Є.Кондратовського. Тут проводилися й проводяться експедиційні дослідження, зроблена класифікація ландшафтів країни і складена відповідна карта в масштабі 1: 1000 000. Розвиваються ландшафтні дослідження також у Чехословаччині, Румунії, Болгарії та ін. [2].

В Україні ідеї А.А.Григор'єва розвивав у своїх роботах В.П.Попов. Походження сучасних ландшафтів тісно пов'язано з палеогеографічними умовами в антропогені. Фундаментальні дослідження з палеогеографії четвертинного періоду виконали І.П. Герасимов і К.К.Марков.

На сучасному етапі активно розвиваються методи еколого-ландшафтного, медико-екологічного, техногеохімічного картування різних регіонів України (А.В.Антипова, Н.Г.Важенін, М.І.Волошин, І.О.Горленко, В.С.Горбатов, В.М.Гуцуляк, А.В.Дончева, В.С.Давидчук, А.П.Золовський, Р.Ф.Зарудна, М.Г.Зирін, М.І.Коронкевич, Б.І.Качуров, А.М.Молочко, Е.Є.Маркова, Г.О.Пархоменко, Л.Г.Руденко та багато інших). Детальні роботи такого плану виконані А.В.Мельником для Івано-Франківської області. Важливе методичне значення має робота Л.Л.Малишевої по оцінці екологічного стану територій ландшафтно-геохімічними методами [3].

Важливим періодом вивчення геології Карпат-Передкарпаття був період з 1887 по1911 роки, коли група австрійських та польських геологів працювала над складанням “Геологічного атласу Галичини”.

В межах Передкарпаття район Тисьмениця - Тлумач був описаний А.Альтом і Ф.Беняшем (1887 р.), район Надвірної - Р.Зубером (1888 р.), Долини - Є.Дуніковським (1891 р.), район Стрия, Калуша, Галича - В.Тейсейром (1900-1906 рр.), Івано-Франківська та Коломиї - Я.Ломницьким (1905 р.).

Під час складання карт “Геологічного атласу Галичини” було зроблено значний крок вперед з вивчення пліоцен-четвертинних відкладів, що в свою чергу, дало можливість використовувати ці дані для робіт з геоморфології Передкарпаття

У цей період з'являється багато робіт з геоморфології та четвертинної геології північно-західної частини Передкарпаття, в яких робляться спроби вирішити проблему зледеніння цього району. У 1905-1913 рр. публікуються роботи С.I.Рудницького, які мали велике значення для розвитку уявлень про геоморфологію Карпат і Передкарпаття.

Найбільш інтенсивним періодом вивчення геології та геоморфології Передкарпаття слід вважати період з 1920 по 1938 рp. У цей період публікуються роботи К.Толвінського, в яких розглядаються основні питання геологічної будови Карпат і Передкарпаття. У 1938 р. за редакцією К.Толвінського була видана геологічна карта Карпат і Передкарпаття в масштабі 1:200 000.

Велике значення для пізнання геоморфології Передкарпаття мали роботи Я.Чижевського, в яких він робить цікаві висновки щодо розвитку долинних систем. Крім того, Я. Чижевським вперше було проведене досить детальне геоморфологічне районування Передкарпаття.

Детальному і всебічному вивченню геоморфології Передкарпаття присвячені роботи Г.Тейсейра.

У перші роки після другої світової війни вивченням геології Карпат і Передкарпаття займаються А.A.Богданов, О.C.В'ялов, М.B.Муратов та інші. Роботи цих авторів присвячені питанням стратиграфії, тектоніки та історії розвитку Карпат та Передкарпаття.

Інтенсивне вивчення геологічної будови Передкарпатського прогину багаточисельними експедиціями та науково-дослідними установами в 60-ті, 70-ті, 80-ті роки сприяло появі багатьох цікавих робіт. Серед них слід відзначити роботи О.C.В'ялова, Г.H.Доленка, В.B.Глушка, І.Д.Гофштейна, Я.О.Кульчицького, М.Р.Ладиженського, В.Н.Утробіна та ін.

Найбільш детальна, одна з перших, схема тектонічного поділу та стратиграфії неогенових молас Передкарпаття була розроблена О.С.В'яловим.

Вивченню четвертинних відкладів Передкарпаття присвячені роботи Г.І.Раскатова, П.С.Самодуров, І.Л.Соколовського, О.Д.Штогрина, М.С. Демедюка.

Одночасно з геологічними дослідженнями проводяться і геоморфологічні. Уже протягом перших 5-6-ти післявоєнних років з'являються відомі роботи з геоморфології Карпат і Передкарпаття Г.П.Алфер'єва, В.В.Буцури, Н.П Єрмакова, П.М.Цися.

Важливу роль у становлені правильних уявлень про історію розвитку гідрографічної сітки в Прикарпатті відіграла робота К.І.Геренчука. На його думку, річкові перехвати і своєрідний характер розчленування Передкарпаття є, перш за все, результатом диференційованих рухів. У дещо пізнішій роботі по Передкарпаттю К.І.Геренчук зробив спробу геоморфологічного аналізу тектоніки цієї території.

П.М.Цись вперше в 1951 році склав схему геоморфологічного районування західних областей України. Із 1961 по 1969 рр. ним розглядається широке коло питань з геоморфології Карпат та Передкарпаття. Це, насамперед, питання морфогенезу, геоморфологічного районування, неотектоніки, морфоструктур і морфоскульптур, сучасних геоморфологічних процесів [4].

Перший науковий сектор екологічних досліджень в Україні створений у 1930 р. при Інституті зоології та ботаніки Харківського державного університету. В.В.Стачинський обґрунтував поняття біогеоценозу, як функціональної єдності біоценозу та абіотичних факторів. У 1940-1980 рр. широке визнання наукової громадськості здобули екологічні дослідження І.Г.Підоплічка, Ф.А.Гриня, С.М.Стойка, П.С.Погребняка, Д.В.Воробйова, О.Л.Бельгардта, А.П.Травлєєва, присвячені раціональному природокористуванню, екології лісу і ландшафтів. Праці академіка M.Г.Холодного є вагомим внеском до розробки концепції про геохімічні цикли. На сучасному етапі широке визнання здобули екологічні праці М.A.Голубця, К.М.Ситника і Ю.Р.Шеляг-Сосонка, в яких розвинені концептуальні та методологічні основи сучасної екології. Аналізу філософських проблем у системі «людина -- природне середовище» присвячені праці В.С.Крисаченка. Значний внесок у розробку проблем прикладної екології зробили вчені з інститутів Національної академії наук України та Міністерства освіти і науки України, робота яких була спрямована на вивчення загальних закономірностей у природних, природно-антропогенних та антропогенних екосистемах, вплив антропогенної діяльності на навколишнє природне середовище та раціональне природокористування. Останнім часом виконано багато робіт, спрямованих на запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на навколишнє природне середовище [1].

Геоекологічні дослідження розвивались у процесі екологізації географії, зокрема ландшафтознавства (ландшафтна екологія), коли помітно зросла чисельність наукових досліджень у цьому напрямку: К.Троль, В.Б.Сочава, П.С.Погрібняк, І.П.Герасимов, А.А.Краукліс, А.М.Маринич, Г.П.Міллер, П.Г.Шищенко, Г.І.Швебс, А.Г.Ісаченко, В.С.Преображенський, М.Д.Гродзинський, В.М.Пащенко, В.А.Шевченко, В.М.Гуцуляк, А.Г.Топчієв, В.А.Боков, І.І.Волошин, Л.М.Малишева , В.Є.Некос, А.В.Мельник та ін.

Виникла необхідність осмислення основних принципів і методів дослідження, які б забезпечили можливість глибокого синтезу знань про взаємопроникнення закономірностей різної природи - природно-наукових і соціальних. Проводиться пошук єдиного підходу до вивчення явищ, які лежать у середовищі цієї взаємодії.

Еколого-географічні дослідження в Україні успішно розвиваються в інституті географії НАНУ (О.М.Маринич, Л.Г.Руденко, Л.М.Шевченко, В.П.Гриневецький, В.М.Пащенко, В.С.Давидчук, Г.О.Пархоменко, В.О.Шевченко, В.А.Барановський та ін), Київському національному університеті ім.Т.Шевченка (П.Г.Шищенко, М.Д.Гродзинський, Л.Л.Малишева), Львівському національному університеті ім.І.Франка (Г.П.Міллер, І.М.Волошин, А.В.Мельник, В.М.Петлін) та ін.

В.І.Вернадський перший розкрив геохімічний зміст перетворення природи діяльністю людини (розробив вчення про ноосферу - особливий стан еволюції біосфери) і виділив новий вид геохімічної міграції - біогенну міграцію 3-го роду, яка викликана людським розумом і прогресом. Цим В.І.Вернадський заклав методологічний принцип вивчення навколишнього середовища, який використовувався у подальшому його послідовниками.

Особливе значення для еколого-геохімічних досліджень має встановлення В.В.Ковальським порогових концентрацій хімічних елементів для організмів, а також створення А.П.Виноградовим вчення про біогеохімічні ендемії. Досить повно розробляються питання теорії і практики геохімії ландшафтів та її ролі для науки про навколишнє середовище у працях М.А.Глазовської, С.Н.Касимова, О.І.Перельмана, Ю.Б.Саета, Е.П.Янина, В.К.Лукашова, Н.Ф.Мирляна, Л.М.Шевченка, Л.М.Малишевої, В.М.Гуцуляка.

На сучасному етапі має місце значний розвиток ландшафтно-екологічних досліджень як і в Україні, так і за кордоном. У 1982 році створена Міжнародна асоціація ландшафтної екології (IALE), проводяться багаточисленні наукові симпозіуми та конференції в різних країнах. Із 1987 року виходить журнал “Lanscape Ecology” [5].

Стан біосфери змінюється під впливом природних та антропогенних факторів. На відміну від змін стану біосфери, які викликаються природними причинами, її зміни під впливом антропогенних факторів можуть проходити дуже швидко. Так, зміни, які відбуваються з цих причин у деяких елементах біосфери за останні декілька десятків років, можна порівняти з природними змінами, які проходять за тисячі і навіть мільйони років.

Природні зміни стану навколишнього середовища як короткочасні, так і довготривалі, спостерігаються і вивчаються геофізичними службами (гідрометеорологічною, сейсмічною, іоносферною, гравіметричною, магнітометричною та ін.).

Для того, щоб виділити антропогенні зміни на фоні природних, виникла необхідність в організації спеціальних спостережень за змінами стану біосфери під впливом людської діяльності.

Систему повторних спостережень одного і більше елементів навколишнього природного середовища у просторі і часі з певними цілями і згідно з попередньо підготовленою програмою запропоновано називати моніторингом.

Термін “моніторинг” з'явився перед проведенням Стокгольмської конференції ООН по навколишньому середовищу (Стокгольм, 16 червня 1972 р.).

Обговорення системи моніторингу активізувались перед першою міжурядовою нарадою по моніторингу, скликаною в Найробі (Кенія, лютий 1974р.) Радою керуючих програми ООН з проблем навколишнього середовища (ЮНЕП), однак спостереження за змінами в біосфері, викликаними причинами антропогенного характеру, здійснювалися вже раніше, зокрема гідрометеорологічною службою колишнього СРСР [3].

Детальне обговорення основних завдань моніторингу, а також різноманітних аспектів, пов'язаних з обґрунтуванням та реалізацією систем моніторингу, відбулось на міжнародному симпозіумі по комплексному глобальному моніторингу забруднення навколишнього природного середовища в Ризі в грудні 1974 р.

Найсучасніші методи екологічних досліджень проводяться за допомогою ЕОМ.

Нові перспективи використання картографії в сучасному суспільстві відкривають можливості широкого застосування електронних карт, які зберігаються в пам'яті комп'ютера і виводяться за запитом користувача на екран монітора. Картографія стає високоавтоматизованим і високо-оперативним напрямом інформаційного забезпечення повсякденної діяльності і побуту людей.

Карти стали суспільнo необхідним видом інформації. Вони необхідні і органам державного управління, і регіональним органам влади, і науковим закладам, і проектувальникам інженерних споруд, і туристам. Характерною рисою сучасного картографування стала не тільки його орієнтація на широке коло споживачів, а й необхідність участі в картографічному процесі спеціалістів ряду галузей знань. Один з напрямків комплексного картографування зародився в нашій країні на базі застосування засобів космічного дистанційного зондування Землі в інтересах вивчення природних ресурсів. Очевидно, надалі комплексне картографічне вивчення природно-економічного потенціалу на основі космічної інформації з урахуванням динаміки природного середовища і на основі використання накопичених банків даних може і повинно стати важливим елементом геоінформаційних автоматичних систем управління економікою.

На сучасному етапі детально розроблені структурні особливості загальногеографічних природоохоронних карт, методичні принципи зображення різноманітних природних об'єктів (А.В.Антипова, В.А.Барановський, Н.Г.Важенін, І.О.Горленко, В.СГорбатов, А.В.Дончева, В.С.Давидчук, А.П.Золовський, Р.Ф.Зарудна, М.Г.Зирін, Г.А.Ісаченко, М.І.Коронкевич, Б.І.Качуров, М.М.Колодко, А.М.Молочко, Е.Є.Маркова, Г.О.Пархоменко, Л.Г.Руденко, В.О.Шевченко та інші).

Розроблені засади екологічного картування та оцінки екологічної ситуації за допомогою карт на основі польових і лабораторних досліджень. Такі фрагменти роботи з застосуванням крупномасштабної зйомки виконані, наприклад, в Дніпропетровську, Чернівцях, Харкові, Донецьку та на інших територіях (В.M.Гуцуляк, М.В.Кушинов, І.Г.Черваньов, Ю.О.Ізраель). На основі розробок І.М.Волошина складена серія карт міста Мукачеве Берегівською геоекологічною експедицією.

Крупномасштабні екологічні, ландшафтно-екологічні, меліоративні, радіаційні, медичні моніторингові дослідження виконані І.М.Волошиним на основі власних методичних засад. Він провів зйомку гірськоулоговинних, рівнинних, урбанізованих, зрошуваних, підчорнобильських еталонних ділянок, ландшафтних екополігонів [7].

Такий напрям досліджень обумовлений ще й тим, що в Україні екологічні і ландшафтно-екологічні роботи, екологічна оцінка значних площ, адміністративно-територіальних одиниць (за винятком дрібномасштабних радіаційних досліджень) на основі єдиних засад не проводяться, що в майбутньому не дозволить узагальнювати та комп'ютеризувати результати досліджень.

За останній період набули поширення медично-географічні дослідження, тому серед тематики ландшафтно-екологічних досліджень чільне місце (поряд з оцінкою модифікації, трансформації природно-антропогенних систем) має зайняти проблема картографування поширення захворювань серед населення - "екологія людини".

Фундаментальні дослідження з метою виявлення взаємозв'язку географії захворювань з геохімічними аномаліями провів колектив авторів на прикладі Одеської області [8].

Медико-екологічні дослідження І.М.Волошина присвячені поширенню нозологічних класів у межах Свалявського екополігону Карпат та їх зв'язку з хімічними елементами довкілля [7]. За переконанням автора, ландшафтно-медичні дослідження у взаємозв'язку з навантаженням шкідливих речовин, поширенням інших геовластивостей територій найбільш перспективні і необхідні в сучасній і майбутній постчорнобильській екологічній ситуації.

Актуальною є проблема еколого-картог досліджень зрошувальних масивів, які займають більше 2,5 млн.га на півдні України. Інтенсивне обводнення призвело до виникнення численних проблем зрошувального землеробства, які можна відобразити на комплексних ландшафтно-меліоративних або ландшафтних меліоративно-екологічних картах [6].

Основні принципи і методи еколого-геологічного картування викладені в підручниках “Екологічна геологія” [9] “Екологічний моніторинг геологічного середовища" [10] та “Екологічне картування” [6]. Окремі приклади екологічного картування території України, Вірменії, Таджикистану, інших країн наведені в численних публікаціях Карпатського інженерно-екологічного центру (КІЕЦ), Інституту екологічного моніторингу Академії наук технологічної кібернетики України (ІЕМ АН ТКУ), кафедри екології та науково-дослідного інституту екогічної безпеки і природних ресурсів Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу (НДІ ЕБПР ІФНТУНГ), кафедри екології Інституту менеджменту та економіки (ІМЕ), м. Івано-Франківськ [3, 11, 12, 13, 14].

Усе це свідчить про те, що вже накопичена велика інформація з проблем екологічного картування України, що наступає період її узагальнення з метою розробки необхідних концептуально-методологічних, методичних та інструктивних положень для початку і планомірного здійснення Державного екологічного картування території нашої країни [6].

Переходячи до характеристики екологічної вивченості Богородчанського району Івано-Франківщини, слід зауважити, спеціальних досліджень стану довкілля тут майже не проводилось.

Екологічні проблеми локального характеру вирішувались при розвідці та експлуатації родовищ нафти та газу. Так, в 1965 р. Гринівське газове родовище було введено в промислову експлуатацію. У 1970 р. підрахований запас природного газу за методом падіння тиску. На кінець 1978 р. експлуатаційний фонд складався з 18 свердловин, з середнім відбором газу - 219,8 тис.м3/доб.

В історії геофізичної і геологічної вивченості Богородчанського родовища слід відмітити два періоди: дорадянський (до 1930р.) і радянський.

У 1905 р. в районі селища Богородчани була проведена геологічна зйомка масштабу 1: 75 000, яка дозволила провести стратиграфічне розчленування розрізу і дати тектонічну інтерпристацію робіт з виділенням окремих елементів тектоніки.

Із 1966 до 1971 р. на території Богородчан пробурено 13 розвідувальних і 10 експлуатаційних свердловин.

У результаті буріння було уточнено геологічну будову територій, доведено, що в районі Богородчан у насуві молас, крім балчиської і стебницької світ, вклинені верхньотортонські відклади, виділені і оконтурені газоносні горизонти, показано, що велику роль у збережені покладів газу має літологічна зміненість відкладів тортона.

У 1970 р. об'єднанням „Укрзападнефтегаз” проведено підрахунок запасів Богородчанського родовища.

У 1977 році Львівський КНДЛ УкрНДІГаз склала технологічну схему створення Богородчанського підземного сховища газу (ПЗГ) на базі Богородчанського газового родовища. Закачка газу в ПЗГ почато в 1979 р.

При вивчені тектонічної будови Передкарпатського прогину різними дослідниками приводилися різноманітні схеми його районування. Найбільш прийнятою є схема, яка запропонована в 1969 р. В.С.Буровим, В.В.Глушком, В.А.Шакіним, П.Ф.Шпаком, згідно з яким Передкарпатський прогин поділений на три зони: зовнішню (Більче-Волицьку), Самбірську та Бориславсько-Покутську. Детальний аналіз геологічного розвитку прогину, а також дані, які отримані в результаті глибинного буріння, і сейсморозвідувальних робіт, проводили в 1970 р. М.І.Шубін та в 1974 р. Ю.З.Крупський.

У 1979 р. під керівництвом Ю.З.Крупського та М.І.Атаманюка Івано-Франківський інститут нафти і газу (ІФІНГ) провів геохімічне обстеження Богородчанського газового родовища та сусідніх територій.

У 1974 р. А. Маркович досліджував зсування гірських порід при проведені підземних розробок.

У 1976 р. А.І.Міхельман провів дослідження впливу фізичних полів на обладнання і технологічні процеси в газовій промисловості. В цьому ж році Ю.Г.Гаген провів дослідження напруженого стану ділянок газопровода “Братерство” в небезпечній зоні Карпат.

У період 1977-1985рр. Й.В.Перун присвячує свою наукову діяльність розробці технологічного забезпечення експлуатаційної надійності газопроводів, які прокладені в гірських умовах Карпат, шляхом зниження напруженого стану труб та прогнозуванню і стабілізації зсувних процесів. В 1981-1982рр. Й.В.Перун розробив технологію зниження активності зсувних процесів в найбільш небезпечних ділянках газопроводів «Братерство», а в 1985р. під його керівництвом проведено дослідження напруженого стану металу труб і прогнозування зсувів на газопроводах ПО «Експорттрансгаз». Поряд з ним вдосконаленням технологічних процесів транспорту і зберігання нафти і газу в 1981 р. займався В.К.Касперович. У 1982 р. Й.В.Перун паралельно з цими дослідженнями займався проблемою охорони праці і охорони навколишнього середовища при проведені гірничих робіт.

У 1977 р. К.Д.Фролов свою наукову діяльність присвятив вдосконаленню технологічних процесів транспорту і зберігання нафти і газу.

Із 1979 по1982 рр. під керівництвом В.І.Романюка було проведено вдосконалення способів фізико-хімічних впливів на присвердловинну зону газоносних пластів з аномально низькими пластовими тисками на підземних газосховищах Прикарпаття. гідрографічна сітка картографія

У 1980 р. В.М.Глобова досліджувала і розробляла наукові основи підвищення якості і надійності будівничо-монтажних робіт спорудження магістральних трубопроводів і підземних газонафтосховищ.

М.І. Атаманюк в період 1980-1985 рр. проводив газохімічні випробовування з метою контролю герметичності й охорони довкілля на станціях підземного зберігання газу.

Протягом 1981-1982 рр. Л.Я.Солдаковський займався дослідженням геодезичними методами деформацій газокомпресорних станцій газопроводів “Братерство” і “Союз” в гірських умовах Карпат та розробкою технологічних процесів за допомогою геодезичного забезпечення при будівництві газопроводу “Уренгой-Ужгород” в гірських умовах. А вже в 1985 р. Л.М.Перович присвятив свої наукові дослідження на дослідження деформаціям інженерних споруд газокомпресорних станцій газопроводів “Уренгой-Ужгород”, “Братерство” і “Союз”. У цьому ж році Г.М.Лисяний працював над розробкою засобів впливу на присвердловинну зону водоносних пластів, щоб покращити умови праці і зменшити шкідливі викиди в атмосферне повітря.

У 1992 році А.Я.Жарновський, В.О.Гулин, Я.Ю.Савчук працювали над регулюванням р.Саджавки на ділянці зсуву біля Богородчанського підземного сховища газу. В 1992-1993 рр. під керівництвом Л.М.Перовича, М.П. Лісевича визначено деформації земної поверхні та дослідження вертикальних переміщень земної поверхні й свердловин на території Богородчанського підземного сховища газу. У результаті досліджень 1994-1996 pp. дали заключення про зсувні процеси на території Богородчанського підземного сховища газу.

Під керівництвом Г.І.Рудька в межах Богородчанського газосховища було проведено дослідження зсувного схилу після фази його катастрофічної активізації в літньо-осінній період 1996 р. та розроблені заходи по інженерному захисту територій, та під керівництвом С.П.Шмата проведено роботи по стабілізації зсуву.

У 1997 р. на замовлення Богородчанського управління підземного зберігання газу виконано гідрогеологічне обґрунтування експлуатації Старо-Богородчанського родовища прісних підземних вод в районі с. Старі Богородчани Богородчанського району.

Проведено геолого-гідрогеологічні дослідження району на ділянці розміщення Старо-Богородчанського родовища прісних підземних вод, проведено необхідні гідрогеологічні розрахунки, наведено характеристику зони санітарної охорони, дані рекомендації по експлуатації родовища по проведенню подальших геологорозвідувальних робіт для затвердження експлуатаційних запасів підземних вод в ДКЗ України.

В умовах зростаючого антропогенного впливу на навколишнє середовище постало питання щодо нормування якості атмосферного повітря та гідросфери. Із цією метою для об'єктів „Прикарпаттрансгаз” затверджені і діють технічні звіти інвентаризації видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами Богородчанської станції підземного зберігання газу та Богородчанським лінійним виробничим управлінням магістральних газопроводів, та Нормативи гранично допустимого скиду речовин, що надходять зі зворотними (дощовими та талими) водами після виробничого майданчика Богородчанської станції підземного зберігання газу та Богородчанського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів.

Перший проект нормативів гранично допустимих викидів розроблявся науково-виробничою бригадою співробітників Івано-Франківського інституту нафти і газу згідно договору між управлінням магістральних газопроводів ”Прикарпаттрансгаз” та ІФІНГ, який підписано 13 квітня 1988 р., термін дії якого завершився 01.01.1993 р. Наступними аналогічними проектами були наступні проекти, і приводом для виконання їх послужив договір від 22 грудня 1992 р. між управлінням магістральних газопроводів ”Прикарпаттрансгаз” та науково-дослідним інститутом ІФІНГ. Дія цих проектів 1993-1998 рр.

Із 1999 по 2004 рр. діють технічні звіти інвентиризації видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря стаціонарними джерелами Богородчанським СПЗГ та Богородчанським ЛВУМГ, виконані комерційним підприємством „Віо-плюс”.

Проекти виконано у відповідності з вимогами “Водного Кодексу України”, Постанови Кабінету Міністрів України “Про порядок розроблення і затвердження нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та перелік забруднюючих речовин, скидання яких нормується” від 11 вересня 1996 р., “Інструкції про порядок розроблення і затвердження нормативів гранично допустимих скидів (ГДС) забруднюючих речовин у водні об'єкти зі зворотними водами”, затвердженої Міністерством охорони навколишнього середовища України від 15 грудня 1994 р.

Дуже цікавий геодинамічний об'єкт, який привертає увагу вже біля ста років, розташований на досліджуваній нами території біля с.Старуня. У 2007 р. виповнюється 100 років знахідкам забальзамованих у древньому (24000-10 000 років тому) озокеритовому озері носорогів та інших тварин так званої мамонтової фауни. Палеонтологічні рештки знайдені польськими гірниками і геологами при розробці родовища озокериту на глибинах від 27 до 12 м від поверхні. Геологи Польщі, України і Росії неодноразово вивчали умови залягання викопної фауни, яка зберігається нині у музеях Львова та Кракова. Після закриття шахт тут проводилась розвідка Старунського родовища нафти. Вулкани Старуні відкриті та вивчались В.М.Кляровським і Н.Х.Білоус, а пізніше О.М.Адаменко та О.Р.Стельмах.

У 70-х роках XX століття на ділянці родовища виник єдиний у Карпатах грязьовий вулкан, який періодично через кілька кратерів викидає грязьо-нафтову суміш з гідротермальними мінералами - піритом, халькопіритом, сфалеритом, галенітом, галітом та ін. Старі свердловини виділяють гази, високомінералізовані води, нафту. Грязьовий вулкан активізує свою діяльність перед сейсмічними поштовхами від ближніх (Румунія) і дальніх (Кавказ) землетрусів.

На ділянці Старуні, яку вивчають за власною ініціативою геологи, геофізики, геохіміки і екологи Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу з 1974 року, виявлені сучасні радіоактивні аномалії, значне перевищення у різних компонентах довкілля вмісту важких металів та нафтопродуктів.

Велике значення вивченню грязьового вулканізму приділяли О.М.Адаменко та Г.І.Рудько, які віднесли вулкани на території с.Старуня до техногенного типу грязьових, виникнення яких пов'язано з інтенсивними розробками нафтового родовища.

Дослідження геології, геоморфології, четвертинних відкладів, неотектоніки дозволили прийти до висновку про сучасну високу ендогеодинамічну активність цієї ділянки, що сприяє розвитку небезпечних екзогенних процесів. Ця ділянка може бути виділена як геодинамічний полігон для усього Карпатського регіону.

Археологи Івано-Франківська та Львова знайшли в околицях с.Старуні 12 мезолітичних стоянок древньої людини, а польські палеонтологи відмічали наявність на черепах носорогів слідів від списів древніх мисливців. Не виключено, що при детальних обстеженнях, бурінні свердловин і розкопках буде оконтурене древнє озокеритове озеро-болото, в якому можуть бути виявлені унікальні забальзамовані рештки древніх тварин і наших предків-мисливців епохи палеоліту та мезоліту. За поданням вчених ІФНТУНГ, Старуня визнана геологічним пам'ятником природи й охороняється місцевою владою.

Враховуючи велику цінність Старунського геодинамічного полігону для науки і практики (прогноз землетрусів, фауна, сліди древніх людей, генезис озокериту і нафти), польські вчені Краківської гірничо-металургійної академії та Інституту геологічних наук Польської Академії наук виявляють велику зацікавленість у спільному дослідженні Старуні протягом 2004-2006 рр. за рахунок грантів, проекти яких вони подали у Європейський Союз. Після всебічного вивчення геодинамічний полігон Старуні може стати пам'ятником природи світового значення та об'єктом міжнародного туризму. У вивченні Старуні бажають також брати участь Прикарпатський університет ім. В. Стефаника, Інститут геології та геохімії горючих копалин НАНУ (Львів) та ін.

Отже, не дивлячись на певну кількість екологічних досліджень, Богородчанський район та територія зони впливу Богородчанського газотранспортного вузла практично ще не вивчений. Вивчались лише порушення геологічного середовища природними зсувними процесами, вплив будівництва магістральних газопроводів на геоморфосферу і літосферу, вплив Богородчанської компресорної станції та Богогродчанського підземсного сховища газу на атмосферу і гідросферу.

Література

1. Основи екології: Підручник/ За ред. К.М.Ситника. - К.: Вища школа, 2001. - 358 с.

2. Ґуцуляк В.М. Основи ландшафтознавства: навч. посібник. - Київ: НМК ВО, 1992. - 60 с.

3. Адаменко О.М. Л.В.Міщенко Екологічний аудит територій: Підручник. - Івано-Франківськ: Факел, 2000. - 342 с.

4. Кравчук Я.С. Геоморфологія Передкарпаття. - Львів: Меркатор, 1999. - 188 с.

5. Ґуцуляк В.М. Ландшафтно-геохімічна екологія Навч. посібник. - видання 2-е, доповнене - Чернівці: Рута, 2001. - 248 с.

6. Адаменко О.М., Рудько Г.І., Консевич Л.М. Екологічне картування: Підручник - Івано-Франківськ: ІМЕ , 2003. - 580 с.

7. Волошин І.М. Ландшафтно-екологічні основи моніторингу. - Львів: Простір, 1998. - 356с.

8. Ґуцуляк В.М. Ландшафтно-геохімічна екологія. Навч. посібник. - Чернівці: Рута, 2000. - 268 с.

9. Екологічна геологія. Підручник /за ред. Рудька Г.І.,Адаменка О.М - Київ: Манускрипт 1997, - 350 с.

10. Рудько Г., Адаменко О.М. Екологічний моніторинг геологічного середовища. Підручник. - Львів: Видавничий центр Львівського нац. Ун-ту ім. І.Франка, 2001, - 245 с.

11. Адаменко О.М., Приходько М.М. Регіональна екологія і природні ресурси //Підручник. - Івано-Франківськ: Таля, 2000, - 278 с.

12. Адаменко О.М., Рудько Г.И. Основы экологической геологии (на примере экзодинамических процессов Карпатского региона Украины). - К.: Манускрипт, 1995. - 211 с.

13. Адаменко О.М., Рудько Г.И. Основы экологической геологии - К.: Манускрипт, 1995, - 216 с.

14. Адаменко О.М., Адаменко Я.О., Булмасов В.О. та ін. Природничі основи екологічного моніторингу Карпатського регіону - К.: Манускрипт, 1996, - 208 с.

Размещено на Allbest.ru