Ефективне і стале використання природних ресурсів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Особливості функціонування економічного механізму ефективності природокористування та природоохоронної діяльності

2. Управління процесами ефективного використання природних ресурсів

3. Раціональне використання природних ресурсів та сталий розвиток Карпат

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

природокористування ефективний раціональний ресурс

Взаємодія суспільства і природи в наші дні стала однією з головних загальнолюдських проблем. Антропогенні зміни широко торкнулися географічної оболонки планети, сприяючи не лише прогресу, а й зростанню забруднення навколишнього середовища, виснаженню природних ресурсів, загостренню екологічних проблем. Тому вдосконалення природокористування, проведення науково обґрунтованої екологічної політики - одна з найважливіших задач, що стоїть перед людством. Адже тільки прогрес опустелювання протікає зі швидкістю приблизно сім квадратних кілометрів на годину, або 6,9 млн. га за рік. І, крім того, щорічно понад 20 млн. га земель в пустельних і напівпустельних районах приходять в стан сильної деградації.

На сучасному етапі взаємодії суспільства і природи, основною базою для вирішення багатьох проблем, що накопичилися в екології є екологізація економіки і ефективність функціонування в цілому.

Часто природні ресурси, як фактор виробництва, називають природним капіталом (активом), так як він залучений в господарський обіг.

Під впливом антропогенних або технологічних і природних факторів відбувається забруднення навколишнього середовища, тобто порушується природна рівновага і це позначається на якості навколишнього середовища.

В значній мірі перспективи розвитку людства залежать від його здатності скорегувати свої потреби з охороною навколишнього природного середовища та раціональним використанням природних ресурсів. Функціонування природних ресурсів при цьому не може здійснюватися безкоштовно, їх вартість повинна достовірно враховуватися при формуванні різних екологічних процесів. До сих пір всі функціональні соціально-економічні системи, в яких безпосередню участь брала людина, були пов'язані в значній мірі з природою, і цей зв'язок виражався негативно по відношенню до природи, всі взаємодії людини з природою як були і є ворожого характеру по відношенню до її змістовної сутності.

У сучасний період необхідно докорінно змінити змістовну сутність всіх економічних систем і направити їх не по лінії споживання, а по лінії збереження природно-ресурсного потенціалу. До сих пір численні екологічні проблеми були завуальовані всілякими екологічними догмами, а деформованість навколишнього середовища зазвичай пов'язувалася з наявністю капіталістичної системи і капіталістичної експлуатації людини людиною. Так звана планова економіка затуманює формування диспропорції виробництва і розміщення, а екологічний механізм і його екологічні фактори ігнорувалися на рівні держави і уряду. По суті, дорогий принцип охорони навколишнього середовища часто ігнорувався за рахунок так званого економічного зростання, економічного стрибка, економічної переваги.

Разом з тим, екологічна обстановка, що склалася в ряді регіонів країни, далека від благополуччя. Екологічний фактор став реально лімітувати народний добробут: погіршується здоров'я населення, збільшується число генетичних порушень, скорочується середня тривалість життя. Занепокоєння з приводу нераціонального відтворення природних ресурсів охоплює все більш широкі кола населення.

1. Особливості функціонування економічного механізму ефективного природокористування та природоохоронної діяльності

Аналіз наявної системи державного управління збереження навколишнього середовища і використання природних ресурсів довела, що вона володіє рядом недоліків, в тому числі: неузгодженістю і резервуванням управлінських функцій відомств, з'єднання ними завдань державного регулювання в господарській сфері; дослідження законодавства «під відомство» замість багатофункціонального принципу; відсутність або недосконалість механізмів управління, потрібних для формування важелів управління в ринкових умовах; розпорошеність коштів та низька віддача їх застосування; низький рівень відповідальності.

Незважаючи на недоліки державного втручання, роль країни згідно збереженню навколишнього середовища зобов'язана зростати і далі. Зокрема, її роль в здійсненні інших різновидів вирішення екологічних проблем, структурній перебудові економіки в новітніх фінансових умовах, у встановленні різного роду нормативів, стереотипів.

Як демонструють проведені вивчення, на сьогоднішній день в Україні сформована система фінансових приладів природокористування та природоохоронної діяльності, котра підключає апарат збору за спеціальне використання природних ресурсів, пристрій збору за забруднення навколишнього природного середовища, пристрій плати за збитки, які заподіяні внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища та систему державного фінансування природоохоронних дій [11].

Разом з тим, в Україні відсутній єдиний і діючий процес народногосподарського механізму, здатний ефективно вирішувати проблеми і завдання зберігання навколишнього середовища в інтересах екологічно-орієнтованого суспільно-фінансового становлення. Одні його складові працюють, але не в належному розмірі, а решта - до даного часу не вийшли зі стадії досліджень.

Беручи до уваги існуючу обстановку в Україні, висновок фінансово-економічних проблем і завдань зберігання навколишнього природного середовища, створення і формування цілісного фінансового механізму в даній області мають виконуватися:

- Шляхом визнання на державному рівні потреби нагального вирішення фінансово-економічних проблем зберігання навколишнього природного середовища та обліку даного чинника при здійсненні фінансових реформ і реалізації програм суспільно-фінансового становлення держави.

- Удосконалення системи фінансування природоохоронної діяльності та екологічних програм і заходів з метою поліпшення та стабілізації якісного стану навколишнього середовища, розвитку системи плати за негативний вплив на навколишнє середовище і функціонування екологічних фондів.

- Формування податкової політики і системи податків, спрямованої на створення екологічно-орієнтованого виробництва.

- Введення системи екологічного страхування, яка забезпечить безумовне відшкодування збитків, завданих навколишньому середовищу.

- Удосконалення законодавчого забезпечення ефективного функціонування економічного механізму збереження навколишнього середовища та його несуперечливу взаємодію з усією системою соціальних і економічних відносин у суспільстві.

В умовах реструктуризації виробництва і зміни форм власності використання ринкових механізмів екологічного регулювання є особливо актуальним, оскільки існуючі в Україні моделі організації та управління природокористуванням не забезпечують узгодженості економічних і природоохоронних цілей у масштабах країни, і, відповідно, реалізацію оптимальних екологобезпечних управлінських рішень. У зв'язку з цим виникає необхідність у розробці системи екологічного менеджменту як більш прогресивної моделі організації управління природокористуванням в умовах ринкових трансформацій. Центральне місце в даній системі має належати економічним інструментам.

Удосконалення та розширення системи екологічного оподаткування запропоновано шляхом введення податку за шкідливий вплив на навколишнє середовище, зокрема акустичний, електромагнітний, іонізуючий, біологічний тощо. Актуальним питанням для України, яка має на своїй території атомні електростанції та пов'язану із ними виробничу інфраструктуру, є впровадження плати за радіоактивне забруднення.

Найбільш ефективним та перспективним економічним інструментом природоохоронної діяльності є плата за вироблену та ввезену екологічно небезпечну продукцію, запровадження якої дозволило б отримати суттєві надходження до бюджетів та цільових фондів. Сюди можна віднести податок на нафтопродукти, природний газ, вугілля, лакофарбову продукцію, мінеральні добрива і пестициди, синтетичні пральні речовини, матеріали для упаковки, холодильники, акумулятори, автошини, озоноруйнуючі речовини та інші види продукції.

Важливою не впровадженою складовою системи збору за забруднення навколишнього середовища є плата за неорганізований скид забруднюючих речовин з територій природокористувачів (залежно від функціонального використання): з промислово-урбанізованих територій у складі стічних дощових, талих і поливальних вод та сільськогосподарських територій виробничого призначення (наприклад, тваринницькі ферми) [1].

Потрібно запровадити плату за забруднення акваторій водних об'єктів при проведенні справ, пов'язаних з рухом і видобутком донних нерудних ґрунтів, які були використані з підводних кар'єрів і розміщенням в підводних відвалах.

Принциповим фінансовим інструментом залучення вкладень в екологічно кризові сектори економіки і для реалізації пріоритетних екологічних напрямків вважається пільгове оподаткування. В Україні зовсім недавно надано окремі пільги при оподаткуванні в сфері застосування відходів виробництва. Зокрема, позбавляються від оподаткування фінанси від надання послуг згідно збору і групі окремих видів відходів як вторинної сировини. Але цього не достатньо, так як потрібно визначати і збільшувати список певних природоохоронних напрямків, що вимагають пріоритетного становлення. Введення пільг в оподаткуванні стимулює припливу грошових коштів в дану сферу, це дозволить утворити екологічне підприємництво, ринок екологічних послуг і робіт.

Новоспеченим фінансовим інструментом природокористування та природоохоронної діяльності повинна стати реалізація екологічних прав. Сутність цього полягає в тому, що на окремій місцевості, наприклад, міста, встановлюються загально допустимі квоти річних обсягів викидів забруднюючих речовин, з урахуванням екологічних нормативів. Після цього відбувається продаж дозволів (квот) на викиди підприємствами. Якщо одне підприємство має "запас" на викиди, або, в порівнянні з іншим підприємством, може з меншими затратами досягти цей "запас", то, звичайно, ці викиди стають товаром і можуть продаватися.

Принциповим фінансовим інструментом зберігання навколишнього середовища вважається сплата збитків, заподіяних внаслідок порушення природоохоронного законодавства. Проведений аналіз показав, що зараз винайдений і впроваджений ряд способів розрахунків обсягів сплати збитків, заподіяних водним ресурсам, землі та атмосферному повітрю. Але потреба в дослідженні новітніх і вдосконалення діючих нормативно-методичних документів є досить важливою складовою.

Зокрема, потрібно створити пакет способів розрахунків обсягів сплати збитків, завданих в результаті затоплення, підтоплення, заболочування, засолення, зайвого пересушування територій. Введення зазначених способів збільшить додаткові надходження в екофонди і провокуватиме природокористувачів до раціонального і економного застосування природних ресурсів, при втіленні превентивних природоохоронних дій.

Удосконалення існуючої системи платного природокористування пропонується за рахунок введення диференційованих нормативів плати. Зокрема, за водні ресурси в залежності від того чи спожита вона безповоротно (без повернення у водні об'єкти) чи після використання повертається у водні об'єкти.

Розкрито механізм такого важливого інструмента, як маркування екологічно чистої та енерго- і ресурсозберігаючої продукції. Таке маркування фактично є рекламуванням продукції з боку держави, гарантування її екологічної та економічної ефективності.

Кардинальним питанням збереження навколишнього середовища сьогодні є реформування діючої системи фінансування екологічної сфери відповідно до ринкових умов господарювання та здійснюваної адміністративної реформи.

Реформування фінансової системи на загальнодержавному та регіональному рівнях має здійснюватися в двох взаємопов'язаних напрямах, зокрема:

- створення державної фінансової інституції для управління екологічними платежами (Національний екологічний фонд України на загальнодержавному та регіональному рівнях.

- цільового використання всіх коштів, отриманих від екологічних зборів, штрафних санкцій за порушення законодавства про охорону навколишнього середовища, відтворення та підтримання природних ресурсів в належному стані;

Об'єднання екофондів в єдиній фінансовій структурі при повному збереженні всіх елементів самостійності регіональних фондів забезпечить можливість взаємного кредитування і концентрації ресурсів для виконання спільних екологічних проектів.

Важливим завданням при визначенні подальших шляхів розвитку економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності є розроблення єдиної загальнодержавної еколого-інвестиційної програми. Для цього необхідно на першому етапі визначити методологічні підходи щодо її розробки. В даній роботі показано, що така програма має складатися з окремих взаємопов'язаних блоків, секторів (вода, повітря, відходи, природні ресурси), обсяги і джерела фінансування необхідно визначати з урахуванням фінансових можливостей економіки. При цьому до програми повинні ввійти заходи, що містяться в уже затверджених загальнодержавних, регіональних (місцевих) екологічних програмах [5].

Основними напрямами реформування економічного механізму природокористування та природоохоронної діяльності, відповідно до вимог ринкових умов господарювання та здійснюваної адміністративної реформи, є:

- розширення та вдосконалення бази екологічного оподаткування;

- впровадження та подальший розвиток екологічного аудиту та екологічного страхування;

- розроблення загальнодержавної еколого-інвестиційної програми збереження навколишнього середовища;

- реформування системи фінансування екологічної діяльності та розвиток фінансових механізмів.

Введення таких напрямків дозволить удосконалити і істотно збільшити існуючу систему фінансових механізмів природокористування та природоохоронної діяльності на Україні.

2. Управління процесами ефективного використання природних ресурсів

Метою управління процесами ефективного використання природних ресурсів є: реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки та забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони довкілля та раціонального використання природних ресурсів. Перехід до принципів сталого розвитку тісно пов'язаний із раціональним використанням природних ресурсів і функціонуванням еколого-економічної системи, концепція якої ґрунтується на економічних, соціальних, технологічних і біологічних процесах, котрі тісно пов'язані та взаємозалежні. У зв'язку з тим, для управління процесами переходу до сталого розвитку та оцінки ефективності використання засобів доцільно встановлювати цільові орієнтири й обмеження із забезпеченням процедури контролю за їх дотриманням [8; 9].

Світовий досвід включає, те що система природного маркетингу залежить від віддачі фінансового механізму природокористування, який базується на поєднанні регуляторів примусово-обмежувального і стимулюйочо-компенсаційного характеру. Це гарантує зародження природно-безпечних технологій і методик господарювання [10].

У країнах ЄС розроблені організаційні напрямки та працює механізм правового регулювання охорони природних ресурсів та їх оптимального застосування. В Україні на сьогоднішній день практично не працює народногосподарський механізм природного регулювання, внаслідок такого не працюють механізми кредитування природоохоронних напрямків, пільгового оподаткування та цінового схвалення природної діяльності. У той час потребують поліпшення механізми надання дотацій для створення природної інфраструктури та державного ринку екологічних послуг [6].

Механізм управління природокористуванням є органічне поєднання способів і приладів управління, що сприяють організації, регулюванню і координуванню діями застосування природних ресурсів, тим більш забезпечуючи відповідний ступінь природного збереження виготовлення і вживання, відразу відтворюючи відповідну чистоту навколишнього середовища [12]. Головними елементами управління природокористування вважаються: предмет управління, заходи управління і мета управління. Предмет управління охоплює взаємозалежність науково-технічних дій по навколишньому середовищі, а ще вплив на нього як виробництво, так і секторів економіки державного господарства країни. Властивість навколишнього середовища на даній території знаходиться в залежності від організації на ній різних видів господарської діяльності, котра тісно пов'язана з використанням матеріальних ресурсів. Необхідно відзначити, що середовище вважається джерелом сировини для різних суб'єктів господарювання, а ще і реактором для переробки відходів виробництва [13].

В Україні спільнота все наполегливіше вимагає від суб'єктів господарювання берегти навколишнє середовище і засновувати очисні споруди і оснащення для переробки відходів виробництва. Природно, це призводить до збільшення витрат, які потім відображаються на підйомі ціни продукції, на підставі яких знижується її конкурентоспроможність. Комерсанти добре знають та приймають рішення, які гарантують менші витрати, і обумовлені залагоджувати екологічні проблеми. Експеримент країн ЄС говорить про те, що системи регулювання якості навколишнього середовища можуть бути твердими або м'якими. У першому випадку народногосподарський механізм передбачає штрафи і природоохоронний податок, що накладається на забруднювачів навколишнього середовища. У іншому - штрафні покарання використовуються, проте передбачається ряд пільг і заохочень для виробників з метою зменшення забруднення навколишнього середовища. Більш популярними вважаються поєднані системи, які ініціюють ресурсозбереження та охорону навколишнього середовища.

Все це підтримується організаційними заходами, зокрема:

- аналіз, прогнозування та програмування стану довкілля на даній території;

- сприяння виконанню природоохоронних робіт;

- економічне стимулювання ресурсозбереження та захист навколишнього середовища в процесі виробничої діяльності підприємств.

Важливим завданням держави є створення таких умов господарювання, за якими підприємства змушені займатися захистом довкілля або були б матеріально зацікавлені у реалізації заходів у цьому напрямі. Цей шлях передбачає застосування адміністративного механізму управління, котрий ґрунтується на встановленні стандартів, норм і правил природокористування та відповідних пільгових показників підприємства із охорони навколишнього середовища, а також передбачає юридичну відповідальність, яка охоплює дисциплінарне, адміністративне, матеріальне та карне покарання [7].

Господарські рішення, які приймаються на підприємстві повинні передбачати охорону довкілля і це повинно бути невід'ємною частиною внутрішнього планування на підприємстві. Підприємства, що працюють у рамках Закону про охорону довкілля, автоматично забезпечують виконання територіальних програм щодо якості навколишнього середовища й екологічної безпеки. Важливою ланкою механізму управління процесами ефективного використання природних ресурсів є поєднання адміністративно - контрольних і економічних інструментів. Враховуючи досвід країн ЄС у цьому напрямку, в Україні можна використати низку методів еколого-економічного регулювання [4]:

- створити систему екологічної сертифікації продукції та послуг підприємств;

- встановити економічні обмеження на виробничу діяльність підприємств, які забруднюють довкілля;

- ліцензувати виробничу діяльність підприємств щодо екологічної безпеки;

- впровадити в практику надання підприємствам сертифікату про вплив їхньої діяльності на довкілля;

- проводити комплексну еколого-економічну експертизу діяльності підприємств;

- змінити податкову політику щодо раціонального використання природних ресурсів і охорони довкілля;

- створити екологічний ринок, на якому продукція з найгіршими екологічними показниками знімається з реалізації;

- враховувати природний чинник під час економічної оцінки виробничої діяльності підприємства;

- запровадити систему екологічного аудиту.

Одне з центральних місць у регулюванні відносин щодо охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів відводиться поєднанню заходів територіального та галузевого чинника у формуванні основних якісних параметрів довкілля.

В системі планового управління оптимальним природокористуванням, провідним вважається територіальний підхід, то є повноправним розпорядником природних ресурсів, що залучаються в сферу виробничої діяльності підприємств, вживаються рекомендації народних депутатів. Дані районним Радам права повинні використовуватися більш ефективно, з'єднувати в собі територіальні і галузеві інтереси, направляти виробничо-домашню та експлуатаційну діяльність підприємств, компаній відомств і міністерств на укладення важливих екологічних проблем [14]. Органи районного самоврядування грають головну роль в управлінні діями ефективного використання природних ресурсів, так як вони відповідають за народногосподарське і суспільно-екологічне формування власних земель. В їх зону відповідальності вступає здійснення загальноосвітніх державних стратегії європейської охорони навколишнього середовища, зокрема:

- контроль гранично допустимих меж забруднення та викидів у навколишнє середовище;

- запровадження системи екологічного страхування підприємств;

- застосування економічних регуляторів щодо використання природних ресурсів;

- встановлення обмеження на виробничу діяльність підприємств, які забруднюють довкілля.

У разі, якщо в процесі виробничої діяльності підприємств з'являється небезпека екології навколишнього середовища даної території, то майбутнє його функціонування має можливість виникати лише по узгодженню з відповідними органами самоврядування. В умовах ринкової економіки відповідальності компаній через результати своєї виробничої діяльності відображаються на їх фінансових ознаках. Однак є випадки, коли співтовариство для задоволення своїх соціальних потреб дає згоду з функціонуванням компанії забруднювача навколишнього середовища даної території. Це говорить про те, що вони ухвалюють цю властивість навколишнього середовища і це є результат соціального життя суспільства.

З метою підвищення якості навколишнього середовища та ефективного використання природних ресурсів необхідно розробити механізм переходу від неправових екологічних відносин у правові між суб'єктами господарювання [15]. Для ефективного використання природних ресурсів і захисту довкілля від забруднення необхідно застосовувати механізм екологічного управління, який охоплює низку інструментів і стимулів, зокрема: адміністративно-правовий, економічний, фінансово-кредитний, соціально-політичний і морально-психологічний. Вибір господарських рішень, які будуть мати вплив на розвиток територій, вимагає корінних змін щодо врахування екологічних вимог, оскільки він є інструментом централізованого адміністративного управління національним господарством і директивним планування. В ринкових умовах господарювання робота всіх служб підприємства повинна бути спрямована на раціональне використання природних ресурсів і захист довкілля від різних видів забруднення. Центральною ланкою в організації природоохоронної роботи на підприємстві є служби маркетингу та менеджменту. Вони контролюють реалізацію відходів виробництва та зменшення витрат на викиди. Необхідно зазначити, що продаж права на викиди проводиться таким чином, щоб сума викидів шкідливих речовин у навколишнє середовище не перевищувала асиміляційної здатності природних процесів до самоочищення [2].

Таким чином, на сьогоднішній день однією з найбільш гострих і складних є проблема раціонального використання, відтворення та охорони довкілля.

Метою управління діями ефективного використання природних ресурсів вважаються: здійснення нормативних актів і законів згідно природокористування, контроль через дотриманням канонів природного збереження, постачання та проведення дієвих групових дій по охороні навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів. Пристрій управління природокористуванням - органічне поєднання способів і механізмів управління, що сприяють організації, регулюванню і координування діями природокористування.

Головну роль в управлінні діями ефективного використання природних ресурсів відіграють органи районного самоврядування, так як вони відповідають за фінансовий та соціальний розвиток власних земель. Одним з діючих державних апаратів згідно дієвого застосування природних ресурсів вважається акумуляція внутрішніх грошових ресурсів у вигляді природного податку, котрий виконує відразу фіскальну і компенсаційну функції.

3. Раціональне використання природних ресурсів та сталий розвиток Карпат

Карпати справедливо вважають природною скарбницею не тільки європейського, але й світового значення. Поряд з Альпами і Балканами вони характеризуються найбільшою біорізноманітністю, значним природно-ресурсним та рекреаційним потенціалом, високим рівнем збереженості дикої природи та самобутнім культурним спадком.

Збереження та стале використання природних ресурсів Карпат є однією з найпотужніших і найцікавіших гірських систем континенту, який вимагає належної співпраці усіх країн Карпатського регіону. Тому у 2003 році в рамках Карпатської конвенції було укладено низку угод про співпрацю у різних сферах життя народів Карпат і насамперед у сфері охорони навколишнього природного середовища. Відповідно до положень Конвенції Карпати є важливою частиною екологічного, економічного, культурного, рекреаційного довкілля та середовища існування у серці Європи, спільного для багатьох народів та країн. Українська частина Карпат складає більше 10% від їх загальної площі, але тут зосереджено понад півтора тисячі об'єктів природно-заповідного фонду, площею майже півмільйона гектарів. У Закарпатті знаходиться 450 об'єктів природно-заповідного фонду на площі 177 тис. га, серед яких Карпатський біосферний заповідник, Ужанський національний природний парк, Національні природні парки «Синевир» та «Зачарований край», регіональний ландшафтний парк «Притисянський», 19 заповідників загальнодержавного значення. Завдяки наявності багатьох мінеральних джерел, найчистішого повітря і заповідних зон, Закарпаття вважають ідеальним місцем для відпочинку, лікування та оздоровлення. Ми повинні зберегти його таким для нинішнього і майбутніх поколінь [3].

Одним з основних завдань, конкретних на нинішній рік, вважається дієва зупинка втрат біорізноманіття на місцевому, регіональному та державному рівнях. Тому головну роль зараз відіграє природоохоронна активність в ареалах. Держуправління охорони навколишнього природного середовища в Закарпатській області впроваджує багатовекторну роботу в галузі охорони навколишнього середовища, зокрема, ними реалізуються екологічні програми, виконуються події згідно розширенню екомережі, виповнюється введення тих природоохоронних напрямків, які позитивно вплинуть на удосконалення природної ситуації в області.

Нині у нашій державі є понад 7 тисяч об'єктів природно-заповідного фонду, що займають 5,4% всієї суші країни. Серед регіонів-лідерів, що мають високий «процент заповідності» й Закарпатська область - 13,4% . Розширення природно-заповідного фонду торкнулося різних куточків області. Розпочато підготовку матеріалів з виготовлення проектів схем екомережі в районах для населених пунктів. У Воловецькому районі створено лісовий заказник місцевого значення «Темнатик» на площі 1215 га. Створено регіональний ландшафтний парк «Притисянський», що розмістився на територіях чотирьох районів області. Регіональний ландшафтний парк «Зачарований край» отримав статус національного природного парку. Збільшено території нацпарку «Синевир» та Карпатського біосферного заповідника. Тривають заходи щодо створення транскордонного українсько-румунського біосферного резервату в Мармароських горах. У липні 2010 року рішенням сесії обласної ради (від 8 липня 2010 р. №1143) створено у Виноградівському та Берегівському районах 4 ботанічні заказники місцевого значення (Ардов, Егреш, Сілаш, Косоньська гора) загальною площею 146,9 га. У цьому ж році було надано статусу Міжнародних водно-болотних угідь 5 водно-болотним угіддям (загальною площею 554,5 га) для включення їх в Рамсарський перелік.

Держуправління безперервно виконує прогноз об'єктів навколишнього середовища, відповідно до Програмою прогнозу навколишнього середовища. В рамках Програм, зокрема, передбачено: створення нових автоматизованих постів з нагляду за станом навколишнього середовища на прикордонних землях; створення мобільної лабораторії природного контролювання для визначення експрес-аналізу у разі виникнення надзвичайної ситуації; модернізація технічної бази засобів вимірювальної техніки аналітичних підрозділів, які виконують нагляд в системі прогнозу. У поточному році продовжиться організація справ згідно створенню геоінформаційної системи прогнозу навколишнього середовища в області.

Звичайно багато чого не вдалося б зробити, без належного фінансування. Природно, майже все це не вийшло б зробити у відсутності відповідного фінансування. За рахунок коштів обласних та державних фондів охорони навколишнього природного середовища проведено роботи по видаленню і знешкодженню заборонених і непридатних до застосування хімічних засобів захисту рослин. Ще гарантує функціонування системи прогнозу навколишнього природного середовища області, контролювання за якістю поверхневих вод з метою вжиття дієвих управлінських рішень по зупинці скидів забруднюючих речовин, заборонених в транскордонні водні об'єкти. Орхуським центром держуправління є забезпечення проведення роботи по пропаганді охорони навколишнього середовища із залученням коштів глобальної інформації, громадських організацій та навчальних закладів, проведення інформаційно-просвітницьких заходів, повідомлення населенню про стан навколишнього природного середовища, підняття значення природної культури і свідомості народонаселення [16].

Попередження забруднення навколишнього середовища можливе, при вирішенні проблеми безпечного поводження з відходами, яке дозволить значно зменшити антропогенний вплив на навколишнє середовище і здоров'я людей і, таким чином, сприяти фінансовому і туристичному розвитку області. За 2 крайніх року за межі України на знешкодження було вивезено біля 214 тонн хімічних засобів захисту рослин з території області. В даний момент цілком відсутні непридатні засоби захисту рослин у Перечинському, Великоберезнянському, Воловецькому, Свалявському, Міжгірському, Берегівському, Рахівському та Іршавському районах. Збереглися хімічні засоби в 4 районах та Ужгороді. Для уникнення негативного впливу відходів та небезпечних хімічних речовин на стан навколишнього природного середовища і здоров'я людей, в даному році стануть продовжені роботи по їх вивезенню на утилізації.

У минулому році держуправління зробило здійснити вивезення на утилізацію препарату «Премікс», чим у певній мірі зняли й соціальну напругу, що склалася в області щодо цієї речовини. КМУ було виділено 5 млн. гривень Мінприроди для проведення утилізації.

Висновки

Через зростання масштабів антропогенного впливу (господарсбкої діяльності людини), особливо в крайнє сторіччя, порушується рівновага в біосфері, що має можливість привести до незворотних дій і визначити питання щодо придатності планети для життя.

В моїй роботі були розглянуті всі основні аспекти щодо оптимального застосування природних ресурсів. А так само звернули вашу увагу на нерозсудливість людини, який без міри черпає ресурси Землі, своєї рідної планети, не роблячи нічого, щоб нейтралізувати сліди своєї діяльності.

Радує, що в останнє десятиліття, це питання міцно посіло 1-і позиції на різних міжнародних конвенціях. Відмінно, що люди хоч трохи стали думати про навколишнє середовище, про стан планети, про запаси природних ресурсів. Тому що, згідно прогнозам, якщо збережеться нинішній темп видобутку і споживання розвіданих запасів нафти, вона стане вичерпана вже через 30 років, газ - через 50, вугілля - через 200, безсилля запасів алюмінію передбачається через 500-600 років, заліза - через 250 років, цинку - через 25, свинцю - через 20.

Логіка становлення життя на Землі описує активність людини як основну причину, при якій натура має можливість бути у відсутності людини, однак жодна людина не має можливості бути у відсутності природи. Зберегти гармонію людини і природи - важливе завдання, котре стоїть перед реальним поколінням. Це вимагає зміни майже всіх раніше сформованих уявлень про зіставлення людських цінностей. Потрібне формування у кожної людини «природної свідомості», яка буде визначати відбір різновидів технологій, будівництво підприємств і застосування природних ресурсів.

Людині спочатку були притаманні 2 напрямки потреб: біо (фізичні) і громадські (матеріальні і духовні). Одні задовольняються в результаті витрат праці на виробництво продуктів харчування, матеріальних і духовних цінностей, інші є людина звикла задовольняти безкоштовно; це потреби у воді, повітрі, сонячної енергії тощо Назвемо останні екологічними, а перші - соціально-економічними потребами. Людське суспільство не може відмовитися від використання природних багатств. Вони постійно були і стануть матеріальною основою виробництва, значення якого і полягає в перетворенні різних природних ресурсів в споживчі блага. До питання про «екологізацію» користування дозволено підходити з різних позицій: фізичних, високоморальних, соц, фінансових. Для будь-якого співтовариства управління ціннісною орієнтацією споживання є одне з більш важких соціальних завдань.

В даний час цивілізація переживає період свого існування, коли ламаються звичні стереотипи, коли приходить розуміння того, що задоволення незліченних запитів сучасної людини вступає в гострий конфлікт з першоосновою потреб кожного - збереженням здорового середовища проживання. Труднощі, що породжуються розвитком цивілізації, зростаюча деградація природного середовища та погіршення умов життя людей породжує необхідність діяти, шукати нові концепції суспільного розвитку.

Список використаної літератури

1. Білявський, Г.О. Основи екології: теорія та практикум [Текст] : навчальний посібник / Г.О. Білявський, Л. І. Бутченко. - 2-е вид., перероб. та доп. - К. : Лібра, 2004. - 368 с.

2. Жигирей, В.С. Основи екології та охорони навколишнього природного середовища. Екологія та охорона природи [Текст] : навчальний посібник / В.С. Джигирей, В.М. Сторожук, Р.А. Яцюк ; Мін-во освіти і науки України. - 2-е вид., доп. - Львiв : Афiша, 2004. - 272 с.

3. Царенко, О.М. Основи екології та економіка природокористування [Текст] : навчальний посібник / О.М. Царенко, О.О. Нєсвєтов, М.О. Кадацький. - 2-е вид., стереот. - Суми : Університетська книга, 2004. - 400 с.

4. Екологія [Текст] : підручник / Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т. - К. : КНЕУ, 2005. - 371 с.

5. Колотило, Д.М. Екологія і економіка [Текст] : навчальний посібник / Д. М. Колотило ; Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т. - 2-е вид. доп. і перероб. - К. : КНЕУ, 2005. - 576 с.

6. Українська екологічна енциклопедія [Текст] / Міжнародна економічна фундація, Ін-т українознавства мін-ва освіти і науки України ; ред. Р. С. Дяків. - Вид. 2-ге. - К. : МЕФ, 2006. - 808 с.

7. Основи екології [Текст] : навчально-методичний посібник / ; сост.: Б. О. Дадашев, В.П. Гордієнко ; УАБС НБУ. - Суми : УАБС НБУ, 2006. - 122 с.

8. Основи екології. Екологічна економіка та управління природокористування [Текст] : підручник / Л.Г. Мельник. - Суми : Університетська книга, 2006. - 759 с.

9. Екологічні основи природокористування [Текст] : навчальний посібник / Т.А. Сафранов. - 3-е вид., стереот. - Львів : Новий Світ-2000, 2006. - 248 с.

10. Запольський, А.К. Основи екології [Текст] : підручник / А.К. Запольський, А.І. Салюк ; ред. К. М. Ситник. - 3-е вид., стереот. - К. : Вища школа, 2005. - 382 с.

11. Глушкова, В.Г. Экономика природопользования [Текст]: учебное пособие / В.Г. Глушкова, С.В. Макар. - М. : Гардарика, 2007. - 448 с.

12. Синяєва, Л.В. Екологічні проблеми України та шляхи їх вирішення [Текст] / Л.В. Синяєва, Р.І. Олексенко, І.М. Плаксіна // Вісник Сумського національного аграрного університету. - 2007. - N 4. - C.12-15

13. Правдюк, Н.Л. Екологічний аудит як інструмент управління природокористуванням [Текст] / Н.Л. Правдюк // Вісник Сумського національного аграрного університету. - 2007. - N 4. - C.299-304

14. Богачов, В. Необхідність підвищення екологічної безпеки в Україні [Текст] / В. Богачов // Економіст. - 2008. - N 9. - С. 12-14

15. Гурська, Г.А. Поняття екологічного аудиту та його співвідношення із суміжними поняттями [Текст] / Г.А. Гурська // Держава і право. - 2008. - N 3. - С. 469-473

16. Регіональна економіка [Text] : курс лекцій. Модуль 2. Екологія / ДВНЗ "УАБС НБУ" ; уклад.: Б.А. Дадашев, В.В. Обливанцов, В.П. Гордієнко. - Суми : ДВНЗ "УАБС НБУ", 2008. - 123 с.

Размещено на Allbest.ru