Філософське осмислення проблеми формування екологічної культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Філософське осмислення проблеми формування екологічної культури

Культенко В.П., Тимченко І., Тимошенко Є.

Анотація

екологічна культура виживання

Досліджується проблема формування екологічної культури як імператив виживання сучасної людини. Нехтування вимог збалансованої взаємодії в усіх ланках ланцюга людина--суспільство-природа означатиме неминучу екологічну катастрофу для людства у глобальному масштабі. Процес формування екологічної культури розглядається на двох рівнях - індивідуального та суспільного буття з виокремленням особливостей кожного з рівнів. Зокрема, рівень індивідуального буття передбачає формування духовної культури (філософської, політичної, правової, естетичної, фізичної), вияву особистих зусиль та моральної відповідальності кожного. Рівень суспільного буття складають взаємоузгоджені дії органів державної влади та інститутів громадянського суспільства в процесі формування екологічного мислення та екокультури громадян. Результатом цього процесу мають стати екологічні соціальні та виробничі відносини, екологічне мислення та екологічно спрямована діяльність, екологічні інститути і, найголовніше, екологічне виховання та освіта. Для оптимізації процесу необхідне залучення нових науково-технічних досягнень та розвинених технологій.

Ключові слова: екокультура, екологічне мислення, екологічна діяльність, екологічне виховання.

Kultenko V P, PhD, Department of philosophy,

National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine (Ukraine, Kyiv), kultenko@ukr.net

Tymchenko I., master Faculty of Plant Protection,

Ecology and Biotechnology, National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine (Ukraine, Kyiv)

Timoshenko Y., master Faculty of Plant Protection,

Ecology and Biotechnology, National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine (Ukraine, Kyiv)

Philosophical reflection problems of formation of ecological culture

The article investigates the problem of formation of ecological culture as a survival imperative of modern man. Ignoring the requirements of balanced interaction at all levels of the chain man, society and nature will mean an imminent environmental disaster for mankind globally. The process of formation of ecological culture sees at two levels -- individual and social life of the distinguishing features of each of the levels. In particular, the level of individual existence involves the formation of spiritual culture (philosophical, political, legal, aesthetic, physical) manifestation of personal effort and moral responsibility. The level of social life makes mutually actions of state authorities and civil society in the process of ecological thinking and ecological culture of citizens. The result of this process should be social and ecological relations of production, ecological thinking and environmentally focused activities, environmental institutions and, most importantly, environmental education. To optimize the process necessary to attract new scientific and technical achievements and advanced technologies.

Keywords: ecological culture, ecological thinking, ecological activities, environmental education.

У філософії поняття культури визначається як спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, який є вираженням продуктів матеріальної і духовної праці в системі соціальних норм, в духовних цінностях, в сукупності відносин між людиною і природою і ставленні до самих себе. Ще одне визначення культури - прояв людської свідомої діяльності. Така свідомість являє собою ступінь свободи людини по відношенню до природної і соціальних потреб. Культура як соціальне явище в загальному вигляді може бути визначена як «спосіб життя» людини та суспільства в цілому. Можна сміливо стверджувати, що культура є найважливішим компонентом, а разом з тим і найважливішим показником рівня розвитку людської цивілізації.

Перед сучасним суспільством стоїть вибір: продовжувати жити звичним життям, нехтувати природою як середовищем власного (і не лише) існування, або ж докорінно переосмислити та змінити спосіб життя й берегти природне середовище. Слід зауважити, що в першому випадку на людство неминуче чекає екологічна катастрофа; в другому випадку людство повинно перебудувати світогляд, переосмислити матеріальні та духовні цінності і, насамперед, зуміти сформувати нову екологічну культуру (далі екокультура).

Отже, екокультура має стати органічною і невід'ємною частиною мислення і діяльності людини, що співвідносяться з природним середовищем. З впевненістю можна сказати, що це твердження актуалізується в сучасності, коли невід'ємною умовою виживання людства постає шанобливе ставлення до природи та її самоцінності. Тому, найважливішим показником рівня культури суспільства слід вважати не тільки ступінь його духовного розвитку, а й те, наскільки моральним є населення, на якому рівні знаходиться запровадження екологічних принципів в діяльності людей, що зроблено для збереження та відтворення природних багатств.

В культурології екокультурою називається компонент культури суспільства, до складу якого входить оцінка засобів, за допомогою яких здійснюється безпосередній вплив людини на природне середовище, а також засоби духовно-практичного освоєння природи: відповідні знання, матеріальні та нематеріальні цінності, культурні традиції.

Сутність екокультури, на думку Б. Т Ліхачьова, слід розуміти як органічну єдність екологічно розвиненої свідомості, емоційно-психічних станів та науково обґрунтованої вольової діяльності. Поняття екокультури має тісний зв'язок з поняттям особистості в цілому, з різноманітними її якостями, проявами та особливостями. Так, осмислення і розуміння значення особистості в суспільстві розкриває філософська культура. За допомогою політичної культури регулюється екологічна рівновага між людською діяльність та природним середовищем. Обмеження та встановлення законодавчих рамок у взаємодії людини з природою - це правова культура. Створення умов, що сприяють емоційному сприйняттю краси та гармонії - це естетична культура. Фізична культура пояснює та орієнтує особистість на ефективний розвиток власних природних сил. Всі перераховані компоненти в своїй взаємодії й становлять екокультуру [1]. Отже, поняття «екокультура» охоплює все те в собі, що сприяє збереженню і розвитку системи «людина-природа». З поняттям «екокультура» тісно переплітається термін «екологія культури», який виокремився в соціальній культурі, та в рамках якого усвідомлюються шляхи, що сприяють збереженню і відновленню різноманітних елементів культурного середовища, які створювались людством протягом всієї його історії.

Отже, екокультура - це морально-духовна сфера життєдіяльності людини, що характеризує самобутність та своєрідність її взаємодії з природним середовищем і включає в себе систему наступних взаємозв'язаних компонентів: екологічну свідомість, екологічне ставлення та діяльність. Особливим елементом такої системи слід вважати екологічні інститути, діяльність яких спрямована на підтримання і розвиток екокультури як на рівні суспільної свідомості, так і свідомості кожної людини.

На сьогодні екологічна криза посилюється, тому і виживання людства наразі залежить від зусиль усього людства. Успішному усуненню цієї загрози може сприяти лише трансформація суспільного мислення та надання повсякденній людській діяльності екологічної спрямованості. Щоб досягти такого переходу, в першу чергу потрібно, щоб людство усвідомило закони збереження та відтворення природних ресурсів, і ці закони мають стати для людства правилами практичної діяльності. На сьогодні поки ще існує протиріччя між матеріальним виробництвом та екокультурою, проте людство робить важливі кроки задля подолання такого згубного протистояння [1].

Людство за весь час свого існування жило без розвиненого екологічного мислення, без усвідомленої екологічно орієнтованої діяльності. Станом на сьогодні екокультура перебуває на етапі становлення. Деякі вчені позначають прогресивний різновид екокультури як «гуманістичний («ноосфер ний») тип». Хоч цей новий тип екокультури тяжко проходить стадію становлення, проте поєднує в собі всі основні компоненти: екологічні, соціальні та виробничі відносини, екологічне мислення та екологічно спрямовану діяльність, екологічні інститути і, найголовніше, екологічне виховання та освіту. Також слід зазначити, що без справжньої демократизації суспільства, без всеохоплюючої гуманізації відносин між людьми, між країнами і народами становлення гуманістичного типу екокультури неможливе.

На сьогоднішній день, всі поняття, які мають прямий чи опосередкований зв'язок з екокультурою, не в повній мірі утвердились в області виробничих відносин, та більш того, не завжди мають однакові тлумачення. Проте не можна вважати, що в даному питанні людство стоїть на місці. Показово, що спрямована діяльність з екологічним ухилом не тільки зародилась, а вже активно запроваджується майже у всіх галузях виробництва, і в першу чергу в промисловості (такій як хімічна, нафтовидобувна, переробна, атомна та інші). Новою еко-тенденцією сьогодні є використання екологічно чистих джерел енергії, підвищення промислової зацікавленості до безвідходного виробництва. Варто зауважити, що великим досягненням є створення та сприяння функціонуванню спеціальних служб, що ведуть регулярні спостереження за якістю навколишнього середовища.

Серйозні зрушення торкнулись і соціально-політичної сфери. Державними органами влади все більше приділяється уваги питанню екології, посилюється нормативно-правова база, що регулює екологічні відносини. Екологічні установи та організації зміцнюють свої функціональні позиції, частина з них наділена значними владними повноваженнями. Широко розповсюдилась діяльність екологічних рухів та партій, засоби масової інформації постійно висвітлюють проблемні ситуації між людиною, суспільством та природою. Незмінною характеристикою зростання екокультури служить наявність не тільки правових норм, але й становлення моральних критеріїв екологічного існування. Одну з найважливіших ролей тут займає відповідальність людини як здатність свідомо та самостійно приймати зобов'язання перед природою, суспільством, перед собою, та як результат - з боку суспільства - несення відповідальності за скоєні діяння; з власного боку - докори сумління тощо.

Наукова література в області екокультури, зазвичай, виділяє два її напрямки: матеріальна (сюди входить будь-яка форма взаємодії між суспільством і природою, а також результати такої взаємодії) і духовна (до цього напрямку належать: еко-знання, вміння, навички та ін.). Стосовно змісту еко-відносин, то тут слід виділити наступні елементи: соціально-екологічні відносини (відносини між людьми в середовищі проживання і побічні наслідки таких відносин на природне середовище); реально-практичні відносини (сюди входить людське відношення до природи, відносини, що виникають в процесі матеріально-виробничої діяльності, та які тісно пов'язані з привласненням природних ресурсів людиною).

Важливим аспектом, який входить до складу еко- культури особистості, є проблема екологічного мислення людини. Розвиток нового екологічного мислення тісно пов'язаний з нашим усвідомленням безперспективності майбутнього людства через невирішеність екологічних проблем. Екологічне мислення вимагає відмовитись від егоїстичних споживчих установок, від досягнення короткочасних цілей і матеріальних вигод. Сучасне екологічне мислення має бути «демократичним», основуватись на загальнолюдських цінностях, орієнтованих на історичну перспективу, а не на короткочасний корисливий інтерес.

Ще одна важлива складова нового типу мислення - це звернення до глибокого, серйозного осмислення глобальної екологічної ситуації в світі, потреба залучення нових науково-технічних досягнень та розвинених технологій. Стосовно ситуації в країні, тут важко не помітити, наскільки ми і у власній свідомості, і у діях пасивні: політичні пристрасті та соціальна криза відтісняють на задній план екологічні проблеми. На сьогоднішній день ситуація набуває критичного характеру.

Висновки. Тому для розвитку та підтримки нової екокультури суспільству необхідні спеціальні соціальні інститути, в першу чергу - це наукові та управлінські установи й підприємства екологічного профілю. Крім того, інститути громадянського суспільства, діяльність яких набагато більш активна та варіативна. Особливе місце серед них посідають засоби масової інформації, від яких в значній мірі залежить формування масової суспільної екологічної свідомості, здійснення освітньої функції, що є найважливішим фактором формування екокультури в цілому. Крім того, розвиток екокультури залежить від кожної людини, від її індивідуального способу життя, мислення та відношення до природи.

Список використаних джерел

1. Ситаров В. А., Пустовойтов В. В. Социальная экология. - Режим доступу: http://www.bibliotekar.ru/socialnaya-ecologia/57.htm

2. Філософія науки: традиції та іновації: Науковий журнал. - Режим доступу:http://library.sspu.sumy.ua/biblioteka/naukovi_vydannya_universytetu/filosofski_nauky/15.pdf]

3. Бьолер Д. Ідея та обов'язковість відповідальності за майбутнє / Д. Бьолер // Філософська думка. - 2007.

4. Экологическая культура // Глоссарий.™, 2009. - Режим доступу: http://www.glossary.ru/cgi-bin/gl_sch

5. Ульянова Н. В. Экологическое сознание и экологическая культура, проблемы и перспективы. - Режим доступу: http:// cyberleninka.ru/article/n/ekologicheskoe-soznanie-i-ekologicheskaya- kultura-problemy-i-perspektivy

References

1. Sitarov V. A., Pustovojtov V. V. Social'naja jekologija. - Re- zhym dostupu: http://www.bibliotekar.ru/socialnaya-ecologia/57.htm

2. Filosofija nauky: tradycii' ta inovacii': Naukovyj zhurnal. - Rezhym dostupu: http://library.sspu.sumy.ua/biblioteka/naukovi_ vydannya_universytetu/filosofski_nauky/15.pdf]

3. B'oler D. Ideja ta obov'jazkovist' vidpovidal'nosti za majbutnje / D. B'oler // Filosofs'ka dumka. - 2007.

4. Jekologicheskaja kul'tura // Glossarij.ru, 2009. - Rezhym dostupu: http://www.glossary.ru/cgi-bin/gl_sch

5. Ul'janova N. V. Jekologicheskoe soznanie i jekologicheskaja kul'tura, problemy i perspektivy. - Rezhym dostupu: http:// cyberleninka.ru/article/n/ekologicheskoe-soznanie-i-ekologicheskaya- kultura-problemy-i-perspektivy

Размещено на Allbest.ru