Екологічне виховання населення

Размещено на http://www.allbest.ru/

[Введите текст]

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩІЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Факультет машинобудування, екології та хімічних технологій

Кафедра природоохоронної діяльності

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Екологія»

на тему «Екологічне виховання населення»

Виконав:

ст. групи ХТзп - 17

Удот К. В

Перевірив:

Асистент каф. ПД

Чепак О.П.

ПОКРОВСЬК - 2017



План

Вступ

Історія

Екологічна освіта і виховання в Україні

Стратегічний напрямок розвитку сучасної системи освіти в Україні

Екологічна освіта і виховання в дошкільній, початковій освіті, в середній школі

Висновок

Література



Вступ

Однією з найбільших проблем сучасного людства є екологічний стан довкілля. Глобальна екологічна криза, в умовах якої ми живемо, є наслідком дії багатьох чинників. Це і споживацький підхід до природи, і нерегульоване зростання народонаселення тощо. Але якщо подивитися на проблему глибше, то виявиться ще одна, чи не найсуттєвіша причина екологічної кризи, - це глибоке падіння духовності та моралі, низький рівень екологічної освіти і виховання, загалом екологічної культури переважної більшості мешканців планети.

Сучасний масштаб екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей. Забруднення атмосферного повітря у багатьох містах України досягло критичного рівня.

В.Сухомлинський писав - що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поновлювати природні багатства, які маємо”.

Екологічні проблеми, що особливо загострились в останні десятиріччя, викликають стурбованість і тривогу чесних людей Землі..

Захистити весняну квітку і спів солов'я, степову балку і поліське болото, молоду вербиченьку і могутній віковий дуб, чисте повітря і чисту воду - все це і буде надійною гарантією збереження самого життя в усій його красі і гармонії. Без сьогоднішніх наших колективних зусиль надія на виживання людської цивілізації стає проблематичною.

На жаль, ми поводимось на рідній землі як завойовники і погані квартиранти, а не як дбайливі господарі. Надто укорінились такі небезпечні девізи: "Моя хвата скраю”, "Після нас хоч потоп”, "На наш вік вистачить”, "Після нас хоч траві не рости”. Тож часто і в прямому, і в переносному розумінні трава після нас не росте. Замість добрих сходів і соковитого зела щедро проростає бур'ян байдужості, жорстокості, безкультур'я, неповаги до Землі - матінки, до рідного народу, Батьківщини.



Історія

Екологічна освіта України має багату історію - від появи у вищих навчальних закладах (ВУЗ) України перших навчальних курсів з питань екології, охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування в середині 70-х років минулого сторіччя, до розробки і твердження Концепції екологічного утворення України (2001 р.) і розробки, твердження і поступового впровадження плану реалізації цієї концепції на 2002 - 2005 р. (2002 р.).

Важливим етапом у розвитку екологічного утворення в Україні була загальна постанова Державного комітету УРСР по охороні природи і Міністерства вищої і середньої фахової освіти УРСР “Про стан екологічного утворення в системі Мінвузу УРСР” (№11/4/210 від 24.04.1990 р.), яким була затверджена “Республіканська програма екологічного утворення у вищому і середньому спеціальному навчальному закладах Української РСР на період до 2005 року”. Для виконання програм значно розширюється мережа вузів, у яких здійснюється підготовка фахівців-екологів, розширюються межі вивчення екології, з'являється ряд нових важливих у практичному значенні напрямків, покликаних забезпечити рішення екологічних проблем у всіх сферах людської діяльності.

Наступним важливим кроком став Указ Президента України від 12.09.1995 р. “Про основні напрямки реформування вищої школи в Україні”, у якому була сформульована задача створити вищезгадану Концепцію екологічного утворення і виховання в Україні.

Концепція є важливим регламентуючим державним документом, у якому зазначені стратегічні напрямки і тактичні задачі розвитку екологічної освіти всіх верств населення - від дитинства до старості - з метою формування екологічної культури і свідомості громадян, звичок і фундаментальних екологічних знань. Цей документ дає підставу для розробки і впровадження нових програм екологічного утворення і виховання як для дітей дошкільного і шкільного віку, так і для студентів профтехучилищ, технікумів, коледжів і вузів, для керівників різних установ, фахівців різних профілів, галузей виробництва.

Реформування екологічної освіти і виховання в Україні здійснюється з обов'язковим обліком екологічних законів, закономірностей, наукових принципів, що діють комплексно в біологічній, соціальній, економічній, технологічній і військовій сферах.

Екологічна освіти у вузах, у залежності від рівня їхнього науково-педагогічного потенціалу і потреб регіонів, здійснюється в рамках затверджених просвітницько-професійних програм підготовки за освітньо-кваліфікаційними рівнями “молодший фахівець”, “бакалавр”, “фахівець” і “магістр”. Розроблений фахівцями і представлений на затвердження в Міністерство освіти і науки України стандарт екологічного освіти кваліфікаційного рівня “бакалавр”.

В останні роки велику увагу вихованню екологічної свідомості особистості приділяє Всеукраїнська екологічна ліга.

Вже майже 10 років велику роботу щодо екологічного виховання й освіти проводить Національний еколого-натуралістичний центр учнівської молоді, активізували роботу обласні еколого-натуралістичні центри (Житомирський, Закарпатський, Донецький, Луганський і ін.)

У 1994 році створена науково-методична комісія з екологічної освіти Міністерства освіти України, що за минулі 10 років провела велику і важливу роботу щодо сприяння розвиткові екологічної освіти.

У переліку напрямків підготовки фахівців з вищою освітою у 1994 році вперше з'явився окремий напрямок - “Екологія”. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 24.05.1997 р. №607, професійна екологічна підготовка ведеться по спеціальностях “Екологія й охорона навколишнього середовища”, “Прикладна екологія” (по галузях) і “Експлуатація апаратури контролю навколишнього середовища”. Підготовка фахівців-екологів здійснюється в 23-х вузах I-II рівнів акредитації й у 52-х вузах III-IV рівнів акредитації. освіта екологічний виховання україна

У 2001 році в Україні створений спеціалізований вищий навчальний заклад по підготовці фахівців екологічного напрямку - Одеський державний екологічний університет, що є базовим вузом для підготовки кадрів для Міністерства екології і природних ресурсів України.

За минуле десятиліття розроблена велика кількість програм навчальних дисциплін екологічного напрямку, підготовлене і видане кілька десятків підручників і допомога з різних екологічних дисциплін, у тому числі таким новим, як “Екологічний аудит”, “Екологічний моніторинг”, “Екологічне підприємництво”, “Екологізація енергетики”, “Методи виміру параметрів навколишнього середовища”, “Урбоекологія”, “Екологічна економіка”, “Екологія і стійкий розвиток”, “Екологічне керування”, “Модернізація виробництва: системно-екологічний підхід”, “Основи професійного навчання державних службовців і управлінського персоналу по екологічній політиці і керуванню” і ін.

Таким чином, розвиток національної системи утворення з її складової - екологічною освітою є однією з рушійних сил у процесі переходу українського суспільства до гармонійного розвитку.

З прийняттям Концепції екологічної освіти почала здійснюватися переорієнтація освіти і виховання на принципи еколого - збалансованого гармонійного розвитку.

Важливими пріоритетними задачами на найближчу перспективу в області екологічної освіти є відновлення читання у всіх школах України дисципліни “Основи екологічних знань” і, у зв'язку з цим, організація підготовки науково-педагогічних кадрів екологів високої кваліфікації.

Екологічна освіта і виховання в Україні

Мета екологічної освіти в тому, щоб пробудити в усіх вікових групах населення занепокоєність станом природного середовища та поєднати екологічне мислення і екологічну поведінку з розумінням того, що все у світі взаємопов'язане, що певна дія людини викликає часом непередбачені наслідки впливу на природу. Таким чином, екологічна освіта стає способом життя людини на сучасному етапі її існування на Землі.

Екологія повинна стати для людей не тільки наукою, а й способом мислення, поведінки, реальністю дій. Набуття кожною людиною екологічних знань має здійснюватись на всіх етапах формування особистості. Екологічна освіта - це не тільки отримання відповідних знань в навчальних закладах, але й система безперервного багатоступеневого екологічного інформування і пропаганди. Результатом екологічного виховання стає формування у людини свідомого сприйняття довкілля, почуття особистої відповідальності за діяльність, пов'язану з перетворенням природи, упевненості в необхідності бережливого ставлення до неї.

Екологічна криза, що виникла через непродумане господарювання людини, змушує змінити своє ставлення до довкілля. Цій меті покликана служити система екологічного виховання, яка є окремим напрямом педагогічної теорії та практики.

Екологічне виховання -- систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток у людини культури, взаємодії з природою.

Завдання екологічного виховання полягає в нагромадженні, систематизації, використанні екологічних знань, вихованні любові до природи, бажання берегти і примножувати її, у формуванні вмінь і навичок діяльності в природі. Зміст його полягає в усвідомленні того, що світ природи є середовищем існування людини, тому вона має бути зацікавлена в збереженні його цілісності, чистоти, гармонії. Екологічне виховання неможливе без уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки щодо стану природи, виробляти способи розумної взаємодії з нею. Ці уміння учні набувають на уроках та в позаурочній діяльності. Водночас естетична краса природи сприяє формуванню почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності, запобігання нанесенню збитків природі.

Екологічне виховання - спосіб впливу на почуття людей, їх свідомість, погляди і уявлення. Але будь-яке виховання, в тому числі екологічне, повинне ґрунтуватися на освіті, насамперед екологічній. Мета освіти - формування фізичного та психічного, духовного здоров'я людини і всього суспільства. Освіта сама по собі не гарантує захисту від нерозумного, а то і злочинного ставлення до природи, а отже, і до людей. Свідомість людини - безпека країни, запорука подальшого існування життя на планеті. Екологічна освіта охоплює сферу знань, умінь і навичок, необхідних для дбайливого відношення до природного середовища. Вона - основа професійної підготовки фахівців у будь-якій сфері, зв'язаній, навіть побічно, із природою. В цьому процесі важливі певні принципи.

Принцип загальності - означає, що екологічна освіта та виховання повинні охоплювати все суспільство з урахуванням індивідуальних особливостей - вік, стан психіки, зокрема темпераменту, освітній ценз, інтереси та стимули різних груп соціально-професійних категорій населення.

Принцип комплексності екологічної освіти та виховання, як принцип загальності, має правові (юридичні) і методичні аспекти.

Принцип безперервності - зобов'язує всіх суб'єктів діяльності в сфері екологічної освіти та виховання забезпечити узгоджений процес на всіх ступенях освіти та виховання - дошкільного, шкільного, вузівського і післядипломного, чого вимагають Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" і "Концепція екологічної освіти та виховання в Україні".

«Закон України про охорону навколишнього природного середовища»

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, створення екологічно безпечних умов для життєдіяльності людини - невід'ємна умова розвитку України.

З цією метою Україна здійснює екологічну політику на своїй території, основою якої є забезпечення безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, охорона життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії економіки і екології, охорона, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Цей закон визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Сумно, але факт: нині ми опинилися в стані не лише економічної, але екологічної кризи, яка загрожує всій нашій планеті. І щоб вийти з неї, щоб не допустити можливої катастрофи, потрібні негайні спільні дії мільйонів свідомих громадян, усього суспільства.

Стратегічний напрямок розвитку сучасної системи освіти в Україні

Одним із стратегічних напрямків розвитку сучасної системи освіти у нашій країні є формування екологічної культури особистості, виховання у кожного школяра позитивного ставлення до навколишнього світу, бо, як зазначав ще В.О.Сухомлинський, "у дитини, яка вихована в умовах дефіциту спілкування з природою, розвивається емоційна глухота, агресивність у ставленні як до людей, так і до об'єктів природи". Ось чому таким важливим є формування емоційно-естетичного, духовного світу людини, де переважає почуття співпереживання до всього живого.

Мета екологічної освіти і виховання - формування системи наукових знань, поглядів і переконань, які закладають основи відповідального та дієвого ставлення до навколишнього природного середовища.

Екологічна освіта і виховання підростаючих поколінь в сучасних умовах мають бути спрямовані, в першу чергу, на зміну ставлення самої людини до свого здоров'я, а потім і до навколишнього середовища як необхідної умови його збереження і зміцнення. Тому одним із проявів культури особистості має бути екологічна вихованість, яку можна визначити як відповідальне ставлення людини до свого здоров'я та навколишнього середовища. Екологічно відповідальна людина в умовах будь-якої виробничої діяльності буде приймати рішення відповідно до наукових принципів цілісності природи. Тобто екологічна відповідальність пов'язана з усіма сторонами екологічних взаємин людини та проявляється як інтегральна характеристика особистості.

Серед її компонентів важливу роль відіграє розуміння залежностей здоров'я окремої людини, всього людства від стану навколишнього середовища та розвинута потреба здорового способу життя, яка є одним з найважливіших критеріїв ефективності екологічної освіти і виховання. Тому здоровий спосіб життя розглядається нами як складова частина екологічної культури особистості, яка є формою прояву її відповідальності за ставлення до власного організму як високоорганізованої біологічної системи, здатної до саморегуляції та адаптації.

Серед сфер, з якими людина стикається на протязі всього свого життя, є сфера насамперед стосунків Людини і Природи: ставлення людини до своєї власної природи (до свого тіла) й ставлення людини до природи довкілля. Певна річ, ми повинні розглядати обидва ці аспекти в єдності (В. Вернадський), бо лише в такій площині можна побачити можливість продуктивного розгортання здоровоохоронних і природоохоронних заходів. Людина здатна дивитися на своє тіло як на "зовнішній" об'єкт так само, як вона дивиться на елемент навколишнього природного середовища, і сприяти його удосконаленню або руйнуванню. Усе це й викликає систему зусиль людини, які спрямовані на підтримку здоров'я свого тіла і профілактику захворювань (фізична культура, гігієна життя і праці, харчування, духовна підтримка організму тощо). А з іншого боку, людина є об'єктивно тісно поєднана з навколишнім середовищем (повітря, харчування, світло сонця, енергетичний обмін тощо), а це також могутній чинник впливу на здоров'я її організму.

До ціннісних орієнтирів екологічної освіти і виховання відносимо ставлення до власного здоров'я, прихильність до спорту і фізичної праці, гарт організму, здоровий спосіб життя, дотримання правил особистої гігієни, усвідомлення своєї єдності з навколишнім природним середовищем, бережне ставлення до всього живого на Землі, розвиток здатності відчувати красу Природи, дбайливе ставлення до природних засобів життя і національних багатств.

Велику роль в нормалізації стосунків людини з Природою відіграє розвиток її здатності до самоподолання, саморегуляції і саморегламентації. В кінцевому рахунку у сфері свого самозбереження і збереження навколишнього природного середовища людина може осягнути лише внаслідок цілеспрямованого духовно-естетичного спілкування з природою.

Певна річ, у формуванні екологічної культури учнівської молоді важливу роль відіграє насамперед робота по формуванню здорового способу життя. Цей процес ми розглядаємо насамперед як валеологічний компонент екологічної освіти і виховання. Бо саме активне засвоєння валеологічних знань у системі неперервної освіти дає можливість кожному суб'єкту всіх її ланок осягнути свою роль та завдання у справі формування, збереження, зміцнення, відтворення, передачі особистого здоров'я, а також з істотною складовою формування належного ставлення до природного та суспільного середовища.

Оскільки екологічна освіта і виховання мають безпосередній зв'язок із процесами державотворення та національного відродження України, завдання школи, вихователів полягає в тому, щоб формувати у підростаючого покоління вміння та навички мислити і діяти по новому, з почуттям екологічної відповідальності. А це можливо лише за умови переорієнтації кожного вихованця на самопізнання і саморозвиток, самореалізацію й самостійність.

На мою думку, здоровий спосіб життя є вирішальним у зміні споживацького ставлення людини до природи. Бо саме він враховує екологічний підхід, змінює свідомість особистості, сприяє формуванню в неї відповідального ставлення до свого здоров'я і навколишнього середовища. Виконання правил збереження та зміцнення здоров'я дозволяє людині швидше адаптуватися до несприятливих умов довкілля. Тобто, здоровий спосіб життя містить у собі елементи екологічної культури.

Екологічна освіта і виховання в дошкільній, початковій освіті, в середній школі

Екологічна освіта вирішує три основні функції:

1. Формує адекватні екологічні уявлення, тобто уявлення про взаємозв'язки в системі "Людина - Природа - Суспільство" і в самій природі. Це дає змогу особистості знати, що і як відбувається у світі природи, між людиною і природою, між природою і суспільством і як варто діяти з погляду екологічної доцільності.

2. Формує ставлення до природи. Екологічні знання не гарантують екологічно доцільної поведінки особистості, для цього необхідно ще й відповідне ставлення до природи.

3. Формує систему умінь, навичок і стратегій взаємодій із природою. Крім зазначених раніше соціальних функцій, екологічна освіта виконує ще й такі функції:

1. Розвиває комунікативні можливості людини через з'ясування понять, які є необхідним компонентом сучасного комунікативного мінімуму кожної людини незалежно від її освітнього і соціального стану. Не обізнаний із цими поняттями громадянин не може адекватно сприймати значну частину сучасної інформації, що поширюється в суспільстві і стосується природи, здоров'я, умов, які створюють небезпеку для життя окремої людини і нації в цілому. Без цих відомостей сучасна людина не може бути вільною щодо прийняття всього спектра доцільних рішень: від простого "Я" до державного "Ми".

2. Виконує важливу інформативну функцію, оскільки екологія надає громадянам всебічну інформацію про природне середовище, природні ресурси, які становлять матеріальну основу існування людини, з'ясовує місце людини в природі, її зв'язки з нею і Всесвітом. Усе це забезпечує набуття навичок контакту і спілкування людини з живою і неживою природою, формування цілісного погляду на дійсність, взаємодію людини з людиною і людини з природою. Молода людина вчиться розуміти системний принцип організації життя та природи, і що дуже важливо, у її свідомості на психоемоційному рівні своєчасно створюється система ієрархії таких цінностей, які становлять необхідну передумову раціонального існування нації, держави й особистості в ній.

3. Екологічна освіта і виховання формують особистість учня, молодої людини й громадянина, розвиваючи здебільшого їхню психоемоційну та інтелектуальну сфери, здатність логічно мислити, уміння передбачати наслідки своєї поведінки в природі та суспільстві, формувати ставлення до природи як світу свого буття, усвідомлювати свою долю як долю землі, а долю землі як свою особисту.

Функції екологічної освіти

Концепцією екологічної освіти в світлі Державної національної програми відродження освіти передбачено такі принципи і загально методичні підходи для досягнення мети:

- науковість і методичне спрямування змісту природничо-екологічної освіти, його відповідність нинішньому стану наук і сучасному стилю наукового пізнання;

- систематичність і доступність викладу навчального матеріалу відповідно до логіки природничих наук і методів дослідження;

- диференціація навчання основам природничих наук;

- генералізація навчально-виховного процесу з дисциплін природничого циклу;

- інтеграція знань про природу як на рівні міжпредметних зв'язків навчальних дисциплін природничого циклу, так і на рівні загальних методологічних принципів та фундаментальних ідей природничих наук.

Отже, набуття екологічних знань особистістю, ще не є показником екологічно вихованої людини.

Екологічна освіта - це неперервний процес засвоєння цінностей і понять, які спрямовані на формування умінь і стосунків, необхідних для осмислення і оцінки взаємозв'язків між людьми, їхньою культурою і навколишнім середовищем, що передбачають розвиток умінь приймати екологічно доцільні рішення і мають на меті засвоєння правил поведінки в навколишньому середовищі. Певна річ, що свідоме і бережливе ставлення кожної людини до природи можливе тільки при наявності в неї екологічної культури, широких екологічних знань про закономірності розвитку природи, знайомства із загадковим світом тварин, рослин.

Метою екологічного виховання є формування в особистості екологічної свідомості і мислення. Передумова для цього -- екологічні знання, наслідок -- екологічний світогляд. Екологічну свідомість як моральну категорію потрібно виховувати у дітей з раннього дитинства.

Екологічне виховання на дошкільному етапі навчання передбачене в окремих розділах "Програми виховання в дитячому садку" з напрямків: виховання у дітей любові до рідного краю, сприйняття краси природи, дбайливого ставлення до всього живого; формування у дошкільнят елементарних знань про природу і на цій основі загальних уявлень про зв'язки між явищами в природі.

У віці 5-6 років у дітей вже повинні бути сформовані уявлення про зв'язки між природними явищами, залежності не комфортності життя від екологічних умов, пов'язаних з діяльністю людей. Саме цей віковий період дуже важливий для подальшого виховання дітей, зокрема екологічного. Екологічні проблеми в сучасних умовах переходу суспільства до ринкової економіки викликали кризу моральності, а екологія і моральність взаємообумовлені. Тому екологічні проблеми необхідно розглядати у взаємозв'язку з моральним вихованням. Ця проблема ставиться не вперше. Великий внесок в розвиток теорії морального виховання в процесі спілкування з природою зробили відомі діячі педагогічної науки та освіти - К.Д. Ушинський, В.Г. Городників, В.А. Сухомлинський.

В Державних документах "Державна національна програма "Освіта” (Україна ХХІ століття), "Базовий компонент дошкільної освіти в Україні”, Закон України "Про шкільну освіту” приділяється велика роль екологічному вихваленню дошкільників, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля. Зокрема, в Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні сфера "Природа” зазначається, що метою є формування елементів екологічного світорозуміння, екологічної вихованості, розвиток у дитини позитивного емоційного - ціннісного ставлення до природного довкілля, формування реалістичних уявлень про явище природи, практичних умінь, дбайливого ставлення до її компонентів.

Людина невід'ємна від природи. Їй ми завдячуємо своїм існуванням, досконалістю, своєю силою і красою. Але із самою природою відбуваються нині разючі переміни, метаморфози, що несуть загрозу нашому здоров'ю.

Останнім часом збільшилась кількість повідомлень у пресі, по радіо, телебаченню про негативний вплив екологічного забруднення навколишнього середовища на організм людини, рослини і тварини. Вирубуються ліси, замулюються озера, убожіє світовий океан, пустелі поглинають родючі землі. У процесі виробництва в ріки, озера, моря щороку потрапляють забруднена вода, шкідливі речовини.

Атмосфера Землі, азоту, оксидом вуглецю насичується, двооксидом сірки. Все це - небезпечні отруйні речовини.

Забруднення повітря, води, землі внаслідок бездумної господарської діяльності, в гонитві за виконанням планів, отриманням премій, збагаченням будь-якою ціною несприятливого впливає на умови життя і здоров'я населення. І найбільш незахищеними виявляються діти. На їхньому здоров'ї передусім конче негативно позначається дефіцит чистого повітря, води, продуктів харчування. Як може розвиватися нормально підростаюче покоління, коли майже 70 процентів новонароджених з першого дня мають відхилення в здоров'ї?

Ми маємо безрадісні факти щодо зменшення приросту населення на Україні, однією з причин чого є екологічне забруднення навколишнього середовища. Стає системою патологія родів. Нерідко діти народжуються з різними недугами, багато з них стають інвалідами на все життя.

Хворобливі, слабенькі малюки приходять в дитячі заклади. І скільки доводиться працівникам садків докласти зусиль, щоб разом із батьками забезпечити нормальний розвиток тієї чи іншої дитини.

Починають, як правило, із зміцнення їхнього здоров'я, використовуючи найрізноманітніші засоби фізичного виховання. Дбають про підвищення опору дитячого організму.

За статистичними даними в дитячих закладах протягом останніх років в цілому склалася тенденція до зниження рівня захворюваності малят.

Найбільше випадків ураження грипом, ангіною, гострими респіраторними захворюваннями.

Проте насторожують цифри у графі виявлення інших недругів. Про що йдеться? Питання ще не проаналізовано на належному рівні.

По-перше, при поглиблених оглядах дітей у дитсадках лікарями-фахівцями вихователі не отримують конкретних порад медиків щодо стану здоров'я своїх вихованців у кожній віковій групі. Це шкодить роботі з батьками. А вихователь несе персональну відповідальність за стан здоров'я кожної дитини в своїй групі.

На превеликий жаль, і в зонах жорстокого контролю, що зарясніли в нас після аварії на Чорнобильській АЕС, ні педагоги-дошкільники, ні батьки не мають конкретних рекомендацій медиків щодо роботи в екологічно забруднених зонах.

Проблем у нас зараз багато, а економічних можливостей - обмаль. Але ж діти не можуть чекати поки відбудуться кардинальні зміни в підготовці медичних і педагогічних кадрів. Ми повинні ростити підростаюче покоління здоровим і загартованим.

Педагоги займаються самоосвітою, поглиблюють знання з психології, народної педагогіки, фізіології, санітарії, медицини. Але без всебічних знань у сучасних екологічних умовах майже нікому нам не обійтися. І шукати відповіді на всі питання, що ставить перед нами життя треба невідкладно.

Екологічне виховання в дошкільному віці, як і збереження здоров'я дітей - справа не лише батьків, вихователів, а й науковців, керівників підприємств. Кожен на своєму місці, в міру своїх можливостей і знань повинен докласти максимум зусиль, аби захистити землю, природу, допомагати виростити здорове молоде покоління.

Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. Дітей, що не вміють ще ходити, - треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттями радості, і покладе основи любові до рідної природи.

Виховуючи у малят любов до природи, рідної землі, навчають їх оберігати і примножувати навколишню красу, ми формуємо зачатки екологічної і моральної свідомості, духовності, гуманізму. Виховані в любові юні громадяни України, які житимуть у третьому тисячолітті, мають бути позбавлені жорстокості, користолюбства, усвідомлювати, що святий обов'язок кожного - не завдати шкоди живому світові.

Питання екологічного виховання та освіти населення, а особливо наймолодших, - одне з найважливіших.

Бажано, щоб вихователі всіх дитячих закладів, за можливістю, батьки скористалися методичними рекомендаціями "Дошкільник і екологія”, підготовленими кандидатом педагогічних наук Н.В.Лисенко, "Український фольклор та народні традиції в житті дошкільника” (укладачі М.Бальон, О.Максимова. - Чернівці, 1996 р.). У цих та інших публікаціях визначені мета та завдання екологічної освіти, і виховання в дитячих закладах, які можна сформулювати таким чином:

- формувати елементи наукових знань про основні екологічні фактори в розвитку живої природи та очевидні взаємозв'язки і залежності;

- виховувати у дітей діяльну любов до природи, вміння піклуватися про рослини і тварини, нетерпеливість до безглуздого псування рослин, знищення тварин;

- формувати у дошкільників вміння пізнавати взаємозв'язки у природі;

- розвивати вміння класифікувати живу природу на основі безпосереднього сприймання та аналізу зовнішніх ознак, способів їх живлення та взаємодії із середовищем;

- знайомити дітей з живими барометрами природи, пристосовуваннями рослин і тварин до змін у природі;

- знайомити дітей з перлинами народної мудрості про дбайливе ставлення до природи;

- вчити культурно поводитись у природі, та найголовнішими завданнями є формування постійної потреби в зміцненні та охороні власного здоров'я і здоров'я інших. Про це часто забувають педагоги і батьки.

Під час здійснення екологічної освіти педагог-дошкільник, по-перше, повинен використовувати такі цікаві форми роботи:

- заняття-вистави "Цілюще зілля”, "Дідусь Лісовичок”, акторами в яких виступають діти;

- прогулянка, екскурсії в природу, в музеї, на поля, в ліс;

- робота дитячих організацій, гуртків, студій: "Зелена аптека”, "Природа і фантазія”, "Юні друзі природи”;

- перегляд кінофільмів, діафільмів, діапозитивів на природничу тематику;

- збирання лікарських рослин, приготування чаїв та коктейлів;

- організація роботи на городах, проведення дослідів з рослинами і тваринами;

- вивчення казок, легенд, загадок, народних прикмет, обрядів та свят;

- використання художньої літератури відповідного змісту.

Почуття дитини значно випереджають появу знань, які потім сприяють їх зміцненню, зародженню нових або, навпаки, загашенню тих, що виникли.

Найбільший емоційний відгук на вплив навколишнього середовища спостерігається у віці до п'яти років, а тому цей період найбільш сприятливий для розвитку почуттів.

Дуже важливо, які враження залишаються від першої зустрічі з твариною, рослиною, явищем природи. Дорослий повинен правильно зазвати об'єкт і дати оцінку - зміст її залежить від віку дітей. Так, трирічній дитині досить сказати лише про виразні й виразні й одразу помітні ознаки: "Це сніг, сніг білий і чистий, дуже гарний”.

Чотирирічній уже доступна ширша естетична оцінка: "Сніг сліпучо-білий, навіть очам трохи боляче”. На сонці сніжинки сяють. Вся земля немов би вкрита білою пухнастою ковдрою”. Доцільно також навідними запитаннями спонукати робити це самому. "Чим подобається тобі сніг? З чим його можна порівняти?”

У старшому дошкільному віці завдяки цілеспрямованому виховному впливу діти свідомо оцінюють природне оточення, відчувають задоволення від перебування в ньому.

Але це ставлення ще не стійке, потрібна підтримка дорослого - схвалення, зосередження уваги на інших ознаках: можна запропонувати розглянути форму сніжинок чи простежити за їх рухом.

Завдання дорослого - навчити дитину бачити красиве у природі не тільки у виразному або і в іншому, непомітному або незаслужено засуджуваному. До "поганих” і "негарних” діти найчастіше відносять представників класу комах, земноводних, деякі трав'янолисті рослини. Тому з боку дорослого потрібна тривала, кропітка робота. Для цього доцільно провести спостереження (жаба), бесіди, розповіді (змія). В ході спостереження за жабою слід звернути увагу дитини на пристосованість кінцівок до пересування у певних умовах (короткі передні й довгі задні ноги полегшують стрибання у густій траві), органів живлення до здобуття поживи (великий рот, довгий липкий язик для ловлення комах), забарвлення шкіри до навколишнього середовища.

Про змію необхідно розказати, що вона ніколи не нападає на людину перша, а вкусити може лише з метою самозахисту. Краса ж її очевидна: пружне тіло вкрите лускою різних відтінків, воно - гнучке - то згортається, як канат, то раптово випростовується й легко ковзає по землі й стовбуру дерева.

Діти мають пересвідчитися у розмаїтті барв, форм і звуків у природі. Їм треба показати, як використовують люди красу природи у своєму житті. На багатьох речах ужитку можна знайти візерунки з рослинними елементами, із зображенням тварин: світильник формою нагадує дзвіночок чи лілею. У звуках музики також часто чути голоси тварин, шум вітру, пісню струмка та ін. Ми повторюємо красу природи у різних проявах, наближуючи її до себе. Формування ставлення до природи неможливе без виховання чуйності, співчуття, доброти, гуманізму.

Та чи всі це усвідомлюють? На жаль, маємо досить підстав твердити протилежне. І часто це не провина людей, а їхня біда. Бо ж не навчили їх розуміти нерозривність і взаємозалежність складових природи, своє місце в природному середовищі, не прищепили елементарних навичок спілкування з усім живим і неживим, що нас оточує. Тому виховання у малят бережного ставлення до природи, формування природоохоронних навичок набувають сьогодні особливого значення і в дошкільних закладах, і в сім'ї.

Що ж можуть зробити дорослі, щоб їхня дитина не просто вміла бачити красу квітки, окремого дерева або куща, не тільки милувалася мальовничими пейзажами, а й була здатна відчувати біль кожної зламаної гілки, знівеченого куща, щиро бажала допомогти їм? Найперше - якомога більше бувати з малюком на лоні природи. Показувати йому, яке чудове будь-яке творіння - від каменя до тварини, від хмарки до придорожньої трави. Розповідати, як живе все на землі й під землею, у воді і в повітрі.

Навіть 5-6 річна дитина здатна зрозуміти, що на твердій, сухій, не копаній землі нічого не може вирости, що, коли повирубують дерева, ніде буде жити птахам, то й ніхто не захистить садок від гусені, а значить, на яблука й сливи нічого чекати, а якщо перед зимовими холодами не вкрити або не перенести в приміщення квіти, то вони загинуть від холоду.

У маленьких "чомучок” кожне повідомлення викликає справді ланцюгову реакцію допитливості: тож батьки і вихователі мають добре знати рідну природу, цікавитися історією свого краю, народними прикметами і звичаями, завжди тісно пов'язаними з життям природи, щоб точно і водночас дохідливо розповісти про це дітям, відповідати на їхні запитання.

Та це лише один аспект виховної роботи. Не менш важливо щоб дитина бачила особистий приклад рідних і страшних прикладів вони не повинні показувати. Наприклад, скільки разів чує від мами або тата дитина під час прогулянки в парку чи сквері: "Не рви квіти! Не бігай по траві! Не ламай кущик” А вона не розуміє чому, бо ж минулої неділі в лісі їй не тільки не забороняли все це робити, а й самі дорослі нарвали багато квітів (а потім на пероні викинули їх), ламали гілки, щоб відмахуватися від комашні.

Чому ж тепер не можна?

"Бо в парку це люди посадили”, - терпляче пояснює мама. Значить, коли люди зробили - не можна, а коли саме виросло - будь-ласка? Але ж і ті, і ці однаково живі. Маля замислюється. Один раз, другий, третій, а там, дивись, й вирішить: мама з татом усе знають, все правильно роблять, тож і я так робитиму. А за кілька років батьки щиро дивуватимуться: звідки в їхній дитині така черствість до всього живого? - так само щиро забувши про свої власні вчинки, які справляють значно більший вплив, аніж найкращі, найправильніші слова.

Збираючись на природу з малюком, необхідно насамперед продумати всі нюанси прогулянки, щоб вона була приємною і красивою для всіх членів сім'ї, а для молодшого - особливо.

Милуються з ним чудовими краєвидами, розглядають рослини і при цьому неодмінно підкреслюють: "Оцю квіточку ніколи не зривай - вона занесена до "Червоної книги”, - ще й розкажуть про інші рослини з цієї сумної енциклопедії. Якщо трапиться зламаний кущ або деревце, їх обов'язково "полікують”, а наступного року не забудуть навідати.

Ще більш можна зробити, прилучаючи дітей до посиленої праці у природі. Ясна річ, малята, які живуть у селі, впевненіше почуваються у спілкуванні з природними об'єктами: сад, город, ліс і лука, поле й річка - все поруч, все звичне. Але це зовсім не означає, що старші не повинні пояснювати їм, як слід поводитись з рослинами, прилучати до посильної участі у праці на землі, турботи про неї. Добре, коли в дошкільника є свої підопічні - квіти, городні культури, які він доглядає, допомагає дорослим поливати їх, полоти тощо, пізнаючи в процесі роботи, що саме потрібно зеленим друзям для нормального розвитку.

У місті з цим дещо складніше. Але чимало сімей, які проживають у місті, мають нині садові ділянки, багато хто відвозить дітей на літо в село до бабусь. Та й відпустка, проведена разом з дитиною в будь-якому куточку країни, дає достатній простір для екологічного виховання, формування природоохоронних навичок. Зрештою, навіть у звичайній міській обстановці в квартирі можна створити зелений куточок хоча б на підвіконні, щоб син або донька на власному досвіді пересвідчувалися, як життєво необхідні найменшій рослинці тепло, світло, волога, щоденний догляд. І бачили, як вона віддячує за це: красивою квіткою, зеленню до столу, вітамінами.

Розпочинаючи з початкових класів, у школярів формується усвідомлення, що людина - частка природи, від стану якої залежить здоров'я і життя людства в цілому й кожної людини зокрема.

У загальноосвітній середній школі процес виховання умовно розділений на три етапи. Перший - вивчення в 1-3 класах складових частин природи, сезонних змін і їх причин, загальних понять про використання природних ресурсів. У цьому віці важливо навчити дітей мислити екологічно грамотно - це головне завдання вчителя, вихователя. Людина - складова частина природи, і як вона відноситься до неї, так і природа ставиться до людини. Згадаймо вислів К. Маркса у середині XIX ст. - природа жорстоко мстить людині за всі її промахи, помилки. Другий етап - учні 4-9 класів вивчають історію суспільства, що відображає основні етапи використання природи людиною для її потреб. У цьому віковому періоді важливі факультативні курси з екології, історії її розвитку, сучасного стану охорони природи. Але цього недостатньо. Необхідно ставити питання про постійний курс екології й охорони природи в середній школі як постійних навчальних предметів, які треба починати з 8 класу, коли формується свідоме відношення до довкілля. Третій - в 9-12 класах здобуваються основи діалектичного підходу до розуміння єдності суспільства і природи, їхньої взаємозалежності. Аналіз навчальних програм з 1924 р. показав, що зміст екологічного аспекту виховання і навчання значною мірою залежить від фактичного відношення суспільства до природи, від матеріальних умов і потреб людини.

У 60-х рр. ХХ ст. в навчальних дисциплінах природу розглядали односторонньо - тільки як джерело матеріальних благ, необхідне для задоволення постійно зростаючих потреб людини, суспільства. В 70-х рр. наступив період загостреної уваги до екологічних, біосферних проблем, підсилився природоохоронний аспект шкільного виховання. З 80-х рр. у предмети природничо-наукового і географічного циклів були введені елементи екологічного навчання і виховання. Хоча цього було недостатньо. Так, в курсі географії і біології питома вага навчального часу для роботи в природі складає близько 3,1% і 3,4% відповідно. В трудовому вихованні 75% навчального часу приділялося на практичні роботи, що зв'язані з безпосереднім використанням ґрунту, води, рослин, тварин, впливом на природне середовище.

В екології, як і у вихованні, все пов'язане з усім. Або в юному, найбільш сприятливому для добра, віці через спілкування з природою ми посіємо гуманізм, повагу до життя і готовність його захистити.

Висновок

Отже, екологічне виховання в Україні та й загалом у світі відіграє дуже важливу роль, адже запорукою чистого довкілля є досвідченість людини в цьому напрямку, а також правильне ставлення до природи, збереженню її благ і раціональне використання ресурсів даних нею може гарантувати нам чисте і здорове майбутнє. Природа віддячить нам щирими дарунками за нашу дбайливість тому що кожна людина яка може себе назвати Homo Sapiens (лат. Людина розумна) повинна любити природу і дбати про неї адже всі ми завдячуємо її життям



Література

1. Авраменко Н.Л. Екологія в системі освіти // Збірник наукових праць науково-методичної конференції “Людина та навколишнє середовище - проблеми безперервної екологічної освіти в вузах”. - Одеса: вид-во ОДАХ, 2000. - С.113.

2. Концепція неперервної екологічної освіти та виховання в Україні (проект): Інформаційний збірник Міністерства освіти України. - К, 1995. - №14. - С.4-5.

3. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті: Проект // Освіта. - 2001, 24-31 жовтня.

4. Іванчик Г.Ф., Пенькова О.І. Про деякі аспекти екологічної освіти школярів: Соціально-гуманітарна освіта України та шляхи її розбудови /За ред. В.Л.Андрущенка. - К., 1997.

5. Ссылка http://pidruchniki.com/

Размещено на Allbest.ru