Аналіз основних напрямів державної політики у екологічні сфері відносно аграрного сектору економіки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз основних напрямів державної політики у екологічні сфері відносно аграрного сектору економіки України

Analysis of the main directions of state policy in the environmentalfield relative to the agricultural sector of Ukraine

Д. А. Міщенко,

к.е.н., доцент кафедри фінансів та державного управління

Дніпропетровської державної фінансової академії

Анотація

У статті розглянуто основні критерії екологічної оцінки прогресу України при переході до сталого розвитку в сфері збереження навколишнього середовища, визначено основні напрями державної політики у екологічні сфері, реалізація яких забезпечить досягнення цілей сталого розвитку у аграрному секторі економіки.

Ключові слова: екологічна система, державне регулювання, аграрний сектор, біосфера.

Annotation. The article discusses the basic criteria for environmental assessment of Ukraine's progress in the transition to sustainable development in the field ofenvironmental conservation, defines the main directions of state policy in the environmental field, which will ensure the implementation of sustainabledevelopment in theagricultural sector.

Key words: ecological system, government regulation, agriculture, biosphere.

У підтримці рівноваги глобальної екологічної системи велика роль і України. Екологічна індикативна оцінка диференціації макроекономіки свідчить про те, що Україна володіє величезним природно-ресурсним потенціалом До основних конкурентних переваг України слід віднести володіння суттєвим природно-ресурсним потенціалом, який у розрахунку на душу населення майже в 2 рази перевищує відповідний показник у США і у 4 рази - в Німеччині, зокрема, наявність родючих ґрунтів.

В Україні є непорушені природні екосистеми займають, які дозволяють ефективно виконувати біосферні функції:

підтримувати баланс вуглецю та парникових газів в атмосфері, забезпечуючи стійкість глобальних кліматичних процесів;

забезпечувати збереження глобального біорізноманіття та рідкісних видів рослин і тварин; аграрний екологічний економіка

Потенційні можливості участі України в прискоренні процесів сталого розвитку повною мірою не реалізовані і мають хороші перспективи зростання. За минулі роки по всіх компонентах сталого розвитку намітилися «точки зростання», які будуть сприяти прогресу на трьох пріоритетних напрямках:

розширенні форм участі України в реалізації глобальних і регіональних ініціатив та спільних проектів;

створення умов для залучення інвестицій і технологій у національну економіку з урахуванням пріоритетів сталого розвитку;

залучення інститутів громадянського суспільства у зміцненні потенціалу сталого розвитку.

Розширення участі України у світових процесах інтеграції та глобалізації важливий додатковий фактор розвитку системи економічних, екологічних і соціальних відносин. При цьому основні пріоритети і сприятливі перспективи для переходу до сталого розвитку визначаються механізмами росту, закладеними в стратегії економічного і соціального розвитку України. Істотні зміни внесені і в законодавство про природні ресурси та охорони навколишнього середовища.

Постановка завдання

Мета статті розглянути основні критерії екологічної оцінки прогресу України при переході до сталого розвитку в сфері збереження навколишнього середовища, визначити основні напрями державної політики у екологічні сфері, реалізація яких забезпечить досягнення цілей сталого розвитку у аграрному секторі економіки.

Результати

За минуле десятиліття в України виникла нова галузь законодавства, що регулює управління природними ресурсами на принципах невиснажливого раціонального використання. Істотним елементом всіх зазначених вище законів є положення про відтворення природних ресурсів. Для мінеральної сировини це означає проведення пошукових і розвідувальних робіт з дотриманням усіх вимог безпеки і охорони навколишнього середовища. Відтворення відновлюваних ресурсів передбачає їх використання (в тому числі вилучення) у межах, що забезпечують заповнення ресурсів при збереженні стійкості екологічних систем, складовими елементами яких вони є. Остання обставина є дуже важливою, оскільки розробка природних ресурсів є важливим елементом економіки України, що пов'язано із значним екологічним ризиком.

При розробці природоресурсного законодавства активно використовувався зарубіжний досвід, що дозволило сформувати нормативну базу, яка відповідає найсучаснішим екологічним вимогам. Конституція України визначила право громадян на сприятливе навколишнє середовище, У цій сфері суспільних відносин базовим є закон Про охорону навколишнього природного середовища", прийнятий 25 червня 1991 року, який містить у стислій формі основні концептуальні, принципові положення, на яких базується вся система екологічного законодавства. Цей законодавчий акт визначає правові основи державної політики в області охорони навколишнього середовища, що забезпечують вирішення соціально-економічних завдань при збереженні сприятливої екологічної обстановки. Закон встановлює порядок природоохоронного адміністрування, який здійснюється органами державної влади, а також базові правила здійснення природоохоронної діяльності підприємствами та організаціями. Законом передбачено, що Україна приєднується до всіх видів міжнародного співробітництва у галузі охорони природи та раціонального використання природних ресурсів, яке здійснюється шляхом укладання договорів, угод, а також участі в природоохоронній діяльності ООН, інших урядових і неурядових організацій [1].

Законодавче закріплення отримали нові поняття та екологічні індикатори ефективності, такі як: «оцінка впливу на навколишнє середовище», «екологічна безпека», «екологічне підприємництво і аудит», «економічне регулювання в галузі охорони навколишнього середовища», «платність природокористування» [3].

Природоохоронні норми та індикатори ефективності стали необхідним елементом загальноекономічного, адміністративного та кримінального законодавства. Зокрема, прийнятий недавно Земельний кодекс встановлює врахування значення землі як основи життя і діяльності людини. Регулювання відносин щодо використання та охорони землі здійснюється виходячи з уявлень про землю як природного об'єкту, що охороняється в якості найважливішої складової частини природи, природному ресурсі, який використовується в якості засобу виробництва в сільському та лісовому господарстві, основи здійснення господарської та іншої діяльності на території України [4].

Нажаль в останні роки спостерігається виснаження земельних ресурсів. Україна має всі необхідні передумови для раціонального використання земель. Однак внаслідок високої їх господарської освоєності та інтенсивного використання посилюється деградація земельних ресурсів [6]. Площа еродованих земель протягом останніх 20 років збільшилася більше ніж на 35 % і щорічно розширюється, вміст гумусу зменшився на 30 %, а фінансування на охорону земельних ресурсів скоротилося у 30 разів. Як наслідок, їх віддача зменшилася більше як утричі. Внесення органічних добрив скоротилося з 257 млн. т у 1990 р. до 9,8 млн. т у 2010 р., або майже у 25 разів. Щорічні витрати поживних речовин з ґрунту на формування урожаю у 5 разів перевищують обсяги їх надходження.

Значна частина орних земель зазнає згубного впливу водної і вітрової ерозії, з року в рік зростає кількість еродованих площ.

З метою створення умов збереження природного потенціалу ґрунтів і формування збалансованої структури земельного фонду прийнято ряд законодавчих і нормативних актів, галузевих стандартів і нормативів. Найважливішим із них є Земельний кодекс, в якому законодавчо закріплені пріоритети та економічні передумови раціонального землекористування.

Зміна екологічної ситуації в Україні в цілому характеризується загальною тенденцією зниження шкідливих викидів в атмосферу і водойми при деякому зростанні питомих показників. Екологічна ситуація та характер природокористування істотно відрізняються в різних регіонах України. Існуюча екологічна диференціація стала наслідком історично сформованих диспропорцій у розвитку продуктивних сил, переважної орієнтації на галузі первинної переробки природних ресурсів, недосконалість технологій, які застосовуються. Це визначає необхідність проведення диференційованої регіональної екологічної політики на підставі єдиних державних вимог і нормативів.

Існуючий безпрецедентний розрив між національними науковими розробками у сфері безпечних та екологічно чистих промислових технологій та застарілими виробничими фондами, оновлення яких вимагає значних фінансових ресурсів, становить реальну загрозу на всіх напрямках сталого розвитку.

У багатьох країнах погіршення екологічної обстановки пов'язано не тільки з діяльністю національної промисловості, а й з транскордонним перенесенням забруднюючих речовин завдяки глобальній системі атмосферної та океанічної циркуляції. Проблема транскордонного перенесення забруднень ставить перед Україною і світовим співтовариством питання про розширення системи міжнародних договорів про скорочення викидів забруднюючих речовин і взаємних компенсації, а також реалізації спільних проектів у цій галузі [2].

Україна здійснює активне двостороннє та багатостороннє міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища та використання природних ресурсів, виконує зобов'язання з реалізації значного числа багатосторонніх, двосторонніх і регіональних угод, у тому числі з країнами ОЕСР, ЄЕК ООН, СНД та ін. Вона буде послідовно реалізовувати принципи сталого розвитку на ринку глобальних екологічних послуг. Просування поняття «глобальна екологічна послуга» та його впровадження в зовнішньополітичні та економічні відносини дозволить країні сформувати значимий сегмент цього ринку. Гнучкі механізми, зафіксовані Кіотським протоколом, дозволяють диференційовано перерозподіляти фінансові ресурси в ті країни і використовувати їх у тих екологічних проектах, де досягається максимальне зниження викидів з мінімальними економічними витратами. Інституційна диференціація макроекономіки з позицій поширення дії цього механізму на інші «екологічні послуги», наприклад, на збереження природних екосистем, унікальних природних об'єктів, інших елементів «світового екологічного ресурсу» також має хороші перспективи. Формою взаємодії може стати реструктуризація зовнішніх боргів в обмін на природоохоронні інвестиції, що мають важливе регіональне або глобальне значення за схемою «борги за сталий розвиток». Реалізація цієї пропозиції безпосередньо пов'язана з міжнародною підтримкою національних дій переходу до сталого розвитку, за допомогою якої світова спільнота отримує реальні можливості і конкретні механізми позитивного впливу [5].

Крім того, Кіотський протокол не лише ставить певні завдання перед Україною, а і надає їй можливість отримати додаткові інвестиції в свою економіку. Гнучкі механізми Кіотського протоколу, а саме: торгівля квотами на викиди парникових газів та спільне впровадження проектів зі скорочення таких викидів, можуть та повинні стати джерелами значних фінансових надходжень в економіку країни. У XXI столітті екологічні загрози перетворюються на реальну небезпеку. Закон Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року є комплексним інструментарієм, за допомогою якого формування та відтворення стійкого і безпечного економіко-екологічного простору в нашій країні.

Основними критеріями екологічної оцінки прогресу України при переході до сталого розвитку в сфері збереження навколишнього середовища та використання природних ресурсів є:

рівень прогресу в подоланні негативних тенденцій і масштаб позитивних результатів;

створення умов сталого природокористування, що включають наявність адекватної нормативної правової бази, сучасні технології, науково-методичне забезпечення, необхідні фінансові та адміністративні ресурси;

єдність цілей і волі в діях органів державної влади, бізнесу і населення в досягненні завдань сталого розвитку.

Як свідчать екологічні індикатори ефективності диференціації, відбулося загострення низки проблем, найбільш значущими з яких є:

негативне сальдо балансу «приріст видобуток мінеральної сировини»;

гострий дефіцит окремих видів мінеральної сировини, викликаний як відсутністю великих родовищ і надійних перспектив їх виявлення, так і виснаженням сировинних баз діючих підприємств;

низька конкурентоспроможність значної кількості розвіданих родовищ, що обумовлено складними гірничо-геологічними умовами, а також недостатньо ефективними технологіями видобутку і переробки сировини.

У середньостроковій перспективі ці негативні тенденції будуть долатися на базі інституційних перетворень у надрокористуванні і підвищенні ефективності геологорозвідувальних і видобувних робіт.

Потенціал природного середовища України як важлива складова національного багатства в даний час належним чином не використовується. Високий рівень біорізноманіття є основою розвитку широкого ринку природної сировини, товарів і послуг. Для досягнення цілей сталого розвитку необхідно:

здійснити економічну і, перш за все, кадастрову оцінку всієї сукупності природних ресурсів країни;

визначити права та правила використання природних об'єктів;

оцінити зарубіжний досвід застосування економічних та фінансових механізмів використання природного потенціалу;

розробити системи економічних і правових механізмів використання природних ресурсів.

Природні екосистеми та їх біологічне різноманіття на незачеплених господарською діяльністю територіях України вносять значний вклад у стабільність біосфери в цілому. Рішення перерахованих завдань дозволить Україні збільшити свій внесок у систему світової спільноти глобальних екологічних послуг.

Література

1 Ваніева М.Р. Державна підтримка підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу АПК регіону / Ваніева М.Р. // Наукові праці південного філіалу національного універсітету біоресурсів і природовикористання „Кримський агротехнологічний універсітет”.Сімферополь, 2009.Вип. 119. - С. 46-52.

2. Економіко-правове регулювання природокористування: Моногр. / М.А. Хвесик, Л.М. Горбач, Ю.П. Кулаковський. -- К.: Кондор, 2004. -- 523 с.

3. Зіновчук Н.В. Екологічна політика в АПК: економічний аспект. / Зіновчук Н.В. - Львів: Львівський держ. аграр. ун-т, ННВК «АТБ», 2007. - 394 с.

4 Латинін М.А. Аграрний сектор економіки України: механізм державного регулювання : [монографія] //М.А.Латинін/. - Х.:Вид-во ХаРІ НАДУ «Магістр», 2006. - 320 с.

5. Луцяк В.Г. Екологічні аспекти господарської діяльності на місцевому рівні / Луцяк В.Г. //Матеріали наукового семінару “Охорона навколишнього середовища”. - Київ 2000. - С.2-3.

6. Механізм державної підтримки сільськогосподарського виробництва та шляхи його удосконалення: монографія / С.М. Кваша, О.Д. Витвицька, К.В. Наконечна; Нац. ун-т біоресурсів і природокористування України. -- К.: ННЦ "Ін-т аграр. економіки", 2009. -- 197 с.

Размещено на Allbest.ru