Вплив Чорнобильської катастрофи на українське Полісся

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вплив чорнобильської катастрофи на українське полісся

Анотація

У статті на основі нововиявлених історичних джерел розкрито основні аспекти впливу Чорнобильської катастрофи на українське Полісся.

Ключові слова: Цивільна оборона, Чорнобильська катастрофа, Полісся, надзвичайна ситуація.

чорнобильський катастрофа евакуація населення

Бурхливий розвиток атомної енергетики у світі та колишньому СРСР упродовж другої половини ХХ ст. закономірно передбачав можливості певних екстремальних ситуацій, зокрема аварій. Однак те, що сталося на 4-му енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції 26 квітня 1986 р. кваліфіковано фахівцями як «запроектна гіпотетична аварія», тобто така, яку навіть не наважувались передбачати. Вивченню питань подолання наслідків радіоактивного забруднення місцевості присвячені роботи багатьох сучасних вчених, але вплив Чорнобильської катастрофи на українське Полісся майже не розглядався.

Якщо матеріальні втрати можна представити у вигляді конкретних економічних і фінансових показників, то чинники, якими вимірюється людське горе, пов'язане зі смертю чи втратою здоров'я, внаслідок катастрофи, покинутим житлом, майном, захворюванням дітей, страхом перед згубними наслідками катастрофи і наступними очікуваннями подальших наслідків визначити значно складніше. Відтак, метою цієї розвідки є аналіз впливу наслідків Чорнобильської катастрофи на жителів українського Полісся.

Вранці 27 квітня було встановлено серйозне радіоактивне забруднення території, прилеглої до Чорнобильської АЕС, та фактичний її прояв на низці інших ділянок [1, 26-31]. У зв'язку з цим, урядова комісія прийняла рішення про евакуацію населення з міста Прип'ять, що й було виконано до кінця цього ж дня [2, 6]. Уже на той час фіксувалися численні випадки радіаційного ураження людей [3, 71-74]. Однак тільки після передислокації, за допомогою важкої військово- транспортної авіації з м. Шихани (РСФСР) 122-го мобільного загону хімічних військ СРСР та залучення двох літаків РС-30 (здатних проводити висотну радіаційну розвідку), дозорів на 16 маршрутах і всієї мережі спостереження та лабораторного контролю республіки, з'явилася можливість 28 квітня встановити, що радіаційна обстановка продовжує ускладнюватися [2, 44]. Згідно з новими даними розвідки, прийнято рішення про відсе- лення з 10-кілометрової зони, в яку потрапили села Семиходи, Копачі та Шепеличі Чорнобильського району Київської області. За добу - з 2 до 3 травня звідси вивезли 10 тис. осіб.

У ніч з 28 на 29 квітня приступили до уточнення плану евакуації з 30-кілометрової зони, який був реалізований протягом 3 - 5 травня [1, 80-81], коли були вимушені покинути свої домівки мешканці ще 52 населених пунктів України. Всього в ході цих етапів евакуації було вивезено 87542 особи. Для цього задіяли 2 дизель- поїзди, 1 пасажирський поїзд, 2501 автобус і 1306 бортових машин. Також було вивезено 47100 голів худоби, для чого залучили 3360 од. автотранспорту [2, 44-45]. Хоча на цьому процес евакуації населення з забруднених територій не закінчився. З накопиченням інформації про масштаби аварії та її вплив на стан навколишнього середовища та усвідомленням небезпеки для населення прилеглих до ЧАЕС територій, процес вивезення населення продовжувався. Так, за період з 14 травня до 16 серпня 1986 р. було додатково евакуйовано населення ще з 15 населених пунктів, у т. ч. з 8 - Київської області, та 7 - Житомирської [4, 20-24].

Ще до закінчення евакуаційних заходів постало питання про виконання заходів з дезактивації території. Тільки попердні підрахунки показали, що дезактивації потребують 113 населених пунктів, тисячі кілометрів доріг, 10116 житлових і громадських будівель. За два місяці, що минули з дня аварії, було дезактивовано 85 населених пунктів та 28,5 тис. км шляхів [2, 42-45]. Упродовж червня 12 населених пунктів після дезактивації були підготовлені до передачі приймальним комісіям. У два населені пункти (Церемошня і Нівецьке) проведена реевакуація, а в інші 23, намічені за планом, процес реевакуації було призупинено до отримання від Міністерства охорони здоров'я СРСР безпечних для проживання людей норм [1, 44]. Згідно з наказом Начальника Цивільної Оборони СРСР № 012, штабом Цивільної Оборони УРСР був підготовлений графік проведення прийому населених пунктів після дезактивації. Роботи планувалося провести в чотири черги з 5 до 26 червня 1986 р. [2, 36-40]. Упродовж червня дезактивація проводилася головним чином у тих населених пунктах, де евакуація не проводилася, але рівень радіаційного опромінення досягав 0,5 мР/год й більше. Таких населених пунктів у республіці було 31, де проживали 21254 особи [2,45].

На забрудненій радіонуклідами території Полісся були визначені три зони: 1) зона відчуження (рівень радіації по зовнішньому кордону 29 мР/год) площею 982 км кв - охоплювала ЧАЕС, м. Прип'ять, 15 населених пунктів, 4627 дворів, 4 колгоспи, 9 промислових об'єктів, 11 навчальних закладів (раніше там проживали 62852 особи); 2) зона відселення (5 - 20 мР/год) площею - 3320 км кв., на якій розміщувалися 23 населені пункти, 9969 дворів, 5 колгоспів й інших сільгоспгосподарств, 8 промислових об'єктів, 27 навчальних закладів (колишнього населення - 33562 особи); 3) зона жорсткого контролю (3 - 5 мР/год), площею 1500 км кв., 86 населених пунктів, 29754 двори, 2 колгоспи й радгоспи, 16 промислових об'єктів, 44 навчальних заклади (населення - 46200 осіб). На цій території були виведені з господарського вжитку сільгоспугіддя, ліси, зупинена робота підприємств, інших життєво важливих об ' єктів [5,159].

Якщо підрахунки матеріальних збитків проводлися, то розміри шкоди, завданої здоров'ю населення, належним чином не фіксувалися. Певна інформація стосовно кількості постраждалого населення міститься в опублікованих значно пізніше протоколах засідань Оперативної групи Політбюро ЦК КПРС, витяги з яких подаються нижче.

Протокол N° 6 від 05.05.1986 р.: «Загальна кількість госпіталізованих досягла 2757 осіб, серед них 569 дітей. З них 914 осіб мають ознаки променевого захворювання, серед них 18 осіб знаходяться у дуже важкому стані та 32 особи - у важкому стані».

Протокол № 7 від 06.05.1986 р.: «Станом на 9:00 6 травня загальна кількість госпіталізованих становила 3454 особи. З них на стаціонарному лікуванні знаходиться 2609 осіб, у тому числі 471 дитина. За уточненими даними число уражених променевою хворобою складає 367 осіб, в тому числі 19 дітей. З них у важкому стані -34 особи. В 6-й лікарні Москви знаходяться 179 осіб, в тому числі 2 дитини».

Протокол N° 8 від 07.05.1986 р. : «За добу додатково госпіталізовано 1821 особу. На 10:00 7 травня число осіб на стаціонарному лікуванні становить 4301 особу, в тому числі 1351 дитина. Серед них з діагнозом променевої хвороби нараховується, включаючи працівників МВС СРСР, 520 осіб. У важкому стані знаходяться 34 особи».

Протокол № 9 від 08.05.1986 р.: «Упродвж доби кількість госпіталізованих збільшилась на 2245 осіб, у тому числі 730 дітей. З лікарень виписалось 1131 особа. На 10:00 8 травня кількість осіб на стаціонарному лікуванні склали 5415, в тому числі 1928 дітей. Діагноз «променеве ураження» зафіксовано у 315 осіб. Мін- здрав СРСР затвердив нові норми допустимих рівнів опромінення населення, що перевищують попередні в 10 разів. В особливих випадках можливе збільшення цих норм до рівнів, що перевищують попередні в 50 разів. Зобов'язати Мінздрав СРСР розгорнути в Москві три медичні установи для прийому осіб з районів радіаційного забруднення».

Протокол № 10 від 10.05.1986 р.: «Упродовж минулих двох діб госпіталізовано 4019 осіб, з них 2630 дітей. Виписано з лікарень 739 осіб. Всього в стаціонарах знаходиться 8695 осіб, у тому числі з діагнозом гостра променева хвороба - 238 осіб, серед яких 26 дітей. Вирішене питання про госпіталізацію та дезактиваційну обробку осіб, що прибувають в Москву із Української та Білоруської РСР».

Протокол № 11 від 11.05.1986 р.: «За минулу добу госпіталізовано 495 осіб, виписано з лікарень 1017 осіб. Всього на лікуванні - 8137 осіб, з діагнозом глибока променева хвороба (ГПХ) 264 особи».

Протокол № 12 від 12.05.1986 р. : «За минулу добу госпіталізовано 2703 особи, ви писано 678 осіб. На стаціонарному лікуванні перебувають 10 198 осіб, з них 345 мають ознаки ГПХ. Серед них 34 дитини. Відзначити, що Мінздрав СРСР вважає можливим збільшити до 10 рентген на рік гранично припустиму дозу радіоактивного опромінення вагітних жінок і дітей, для іншого населення - до 50 рентген».

Протокол № 13 від 13.05.1986 р.: «За минулу добу госпіталізовано 443 особи, ви писано 908 осіб. На стаціонарі - 9733 особи, в тому числі 4200 дітей».

Протокол № 14 від 14.05.86 р.: «Упродовж минулої доби госпіталізовано 1059 осіб, виписано 1200. Хворих з діагнозом ГПХ 203 особи».

Протокол № 15 від 16.05.1986 р.: «Число госпіталізованих - 7858 осіб в тому числі 3410 дітей. Діагноз ГПХ у 201 особи»

Протокол № 16 від 20.05.1986 р.: «Кількість госпіталізованих за чотири доби збільшилась на 716 осіб. Променева хвороба підтверджена у 211 осіб, в тому числі у 7 дітей». Надалі Оперативна група Політбюро ЦК КПРС обговорення питань стосовно постраждалого населення не проводила [6].

Загалом, унаслідок чорнобильського вибуху, в Україні було радіаційно забруднено 2294 населені пункти, розташованих на територіях 77 районів 12 областей. Станом на 1 січня 2005 р. в Україні налічувалося 2 млн 646 тис. громадян, що мають статус постраждалихвід Чорнобильської катастрофи, у тому числі понад 105 тис. інвалідів і 643 тис. дітей. Понад 17 тис. родин одержують пільги через втрату годувальника, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою [7].

Таким чином, у зону лиха потрапили найбільш густо заселені українські землі. Унікальність загубленої та покинутої території було оцінено лише після проведення ряду наукових культурно-етнографічних експедицій. Перші дослідження на покинутих територіях було проведено наприкінці 1989 р., коли за ініціативою часопису «Пам'ятки України» розпочала діяти «Чорнобильська експедиція», яка обстежила села 10-ти кілометрової зони відчуження. У результаті були виявлені покинуті напризволяще сотні цінних пам'яток історії, монументального мистецтва, традиційної архітектури та побуту тощо. На основі підготовлених експедицією пропозицій щодо порятунку культурної спадщини Чорнобильської зони 1 серпня 1990 р. Верховна Рада України ухвалила рішення про створення при Держкомітеті з питань Чорнобильської катастрофи спеціалізованої історико- культурної експедиції з метою виявлення, збереження та охорони пам'яток на відселених територіях.

У забруднених районах залишилися понад 2 тис. пам'яток національної історії та культури. Проте, детальний розгляд, взятих на облік пам'яток, засвідчив, що переважна їх частина (80 - 90%) присвячена тільки одному періоду - Великій Вітчизняній війні. Вкрай недостатньо обстежені інші групи пам'яток історії: державного ладу і суспільного життя; соціальних і національно-визвольних рухів; науки, освіти, культури, релігії, виробництва і техніки. Досить незначною залишається кількість виявлених пам'яток, що відбивають важливі процеси й окремі сторінки історичного розвитку України, які довгий час замовчувались, або зазнали ідеологічних перекручень у радянській історіографії [8, 105].

Підводячи підсумки впливу Чорнобильської катастрофи на територію Полісся, котра опинилася в епіцентрі аварії, слід зазначити, що її економічні, екологічні та соціальні проблеми мають довготерміновий характер. Всі вище наведені показники свідчать не тільки про ступінь пережитих населенням потрясінь, а й також про необхідність надання їм адекватної соціальної та медичної допомоги.

Література

1. Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі - ГДА СБУ). - Ф. 65. - Спр. 1. - Т. 34.

2. Архів Міністерства з надзвичайних ситуацій. Опис справ постійного зберігання за 1960 - 1996 рр. - Од. зб. 25.

3. ГДА СБУ. - Ф. 65. - Спр. 1. - Т. 33.

4. Вісник Чорнобиля. - 2000. - № 77.

5. Чорнобиль. Зона відчуження: Зб. наук. пр. - К., 2001.

6. Протоколи засідань ОГПБ ЦК КПРС //Ярошинская А. Чернобыль. Совершенно секретно. -М., 1992.

7. www.viche.info/journal/155/

8. Барановська Н. Чорнобильська трагедія. Нариси з історії. - К., 2011.

Размещено на Allbest.ru