Інституційне забезпечення розвитку природоохоронного землекористування в умовах нових земельних відносин

1. Оцінка існуючого інституціонального забезпечення розвитку природоохоронного землекористування в умовах нових земельних відносин*

* удосконалено автором на основі джерела [6 с. 141-142];

** критерії оцінки: задовільний - від 71-100 %; недостатньо задовільний - від 41-70 %; не-задовільний - від 11-40 %; практично відсутній - від 0 до 10 %

Стан інституціонального забезпечення, а саме визначення земельної політики у галузі земельних відносин та галузі використання та охорони земель, оцінюється як недостатньо задовільний та знаходиться в межах 43-49 %. Значно гірша ситуація щодо механізмів реалізації земельної політики, де забезпечення складає 27 % і стан оцінюється як незадовільний. Щодо стану інституціонального забезпечення регулювання (адміністрування) земельних відносин та організації використання та охорони земель в цілому і природоохоронного зокрема оцінюється теж як незадовільний та складає 33-37 % ).

Природоохоронне землекористування має протікати в комплексі трьох взаємозбалансованих функцій: соціальної, економічної та екологічної. Досягнення оптимального значення соціальної функції полягає в забезпеченні задоволення особистих потреб населення у відпочинку, оздоровленні, спілкуванні з природою, що сприяє зміцненню фізичного, психологічного та розумового здоров'я. Оптимум економічної функції можна розділити на два підвиди: отримання економічного ефекту від надання рекреаційних послуг; відновлення робочої сили, тобто підвищення працездатності, зростання продуктивності праці. Екологічна функція досягає свого оптимального значення в разі забезпечення охорони та збереження цінних природних ресурсів від виснаження, деградації природних комплексів під впливом антропогенної діяльності.

В природокористуванні права власності на конкретну земельну ділянку це не лише юридична, а й економічна та екологічна категорія. Причому останній чинник є визначальним: саме економічні та екологічні відносини - базисні, юридичні-надбудовні. Право власності чи користування землею з економічної точки зору є складною складної системи господарських відносин, які існують у будь- якому виробництві, що розміщене на земельній ділянці. Ця система включає в себе такі групи [7-8]:

- відносини з приводу привласнення в процесі використання землі умов виробництва і його результати;

- відносини з приводу господарського використання землі на праві користування або іншому;

- економічні форми реалізації відносин власності на землю та прав на земельні ділянки;

- відносини з приводу використання активів земельного капіталу.

Зазначена особливість земельних економічних та екологічних відносин обумовлена специфікою землі, категорій земель та земельних ділянок і тісно пов'язаних з ними інших природних ресурсів, їх правовим режимом і відповідною земельно-правовою документацією, що визначає той чи інший режим щодо використання, відновлення та охорони їх і, відповідно, закріплених юридичних процедур, пов'язаних з набуттям прав щодо використання природних ресурсів.

2. Ідентифікація прав на землю та інші природні ресурси в межах підтипів природоохоронного землекористування

В підтвердження викладеного в табл. 2 приведено ідентифікацію прав на землю та інші природні ресурси в межах категорій природно- заповідного фонду України як підтипів природоохоронного землекористування, яка підтверджує необхідність диференційованого підходу до його формування і інституціонального забезпечення. Так, відповідно до статті 4 закону України «Про природно- заповідний фонд України» території природних заповідників, заповідні зони біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, надані національним природним паркам, є власністю Українського народу. Регіональні ландшафтні парки, зони - буферна, антропогенних ландшафтів, регульованого заповідного режиму біосферних заповідників, землі та інші природні ресурси, включені до складу, але не надані національним природним паркам, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українсько го народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України. Отже, як показують дані табл. 2 не дивлячись на те, що відповідно до положень земельного кодексу України землі природоохоронного значення можуть перебувати на різних правах власності, в межах цих прав в більшості відсутнє регулювання земельних та екологічних прав відносин і регламентування режиму землекористування.

Правовий режим земель природно- заповідного фонду регулюється законом України «Про природно-заповідний фонд України» [9]. В цьому Законі однією статтею (ст. 6) викладено бланкетну норму щодо охорони територій та об'єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську, а також історичну цінність. У статті 16 Земельного кодексу України [10], земельні ділянки, які мають бути віднесені до «іншого природоохоронного призначення», визначені (з урахуванням норм ст. 6 ЗУ «Про природно- заповідний фонд України») поверхово: «До земель іншого природоохоронного призначення належать земельні ділянки в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність». Але критеріїв «особливої наукової цінності» природних об'єктів на земельних ділянках, які мають відноситись до земель іншого природоохоронного призначення, законодавством не визначено. Не встановлено також і юридичних підстав, за якими повинні бути сформовані межі земельних ділянок іншого природоохоронного призначення. До земель іншого природоохоронного призначення, ЗКУ (ст. 46) відносить земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фондів, а також земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність. Але, на нашу думку, зазначені земельні ділянки можуть оголошуватись заповідними з наданням їм статусу заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ відповідно до норм ЗУ «Про природно- заповідний фонд України» без вилучення цих ділянок у їх власників та лише з оформленням охоронних зобов'язань.

Мірошніченко А.М. та Марусенко РІ. [4] вважають, що до земель іншого природоохоронного призначення слід віднести: земельні ділянки охоронних зон об'єктів природно-заповідного фонду на підставі норм ст. 112 ЗКУ та ст.ст. 39, 40 ЗУ «Про природно- заповідний фонд України»; земельні ділянки, що резервуються з метою наступного заповідання шляхом встановлення особливих вимог охорони навколишнього середовища, які визначаються рішенням про резервування (ст.ст. 52, 53 і 55 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України»).

Малишева Н.Р [3] обґрунтовує доцільність віднесення до земель іншого природоохоронного призначення водоохоронних зон і прибережних захисних смуг та смуг відведення. На наш погляд, із цими пропозиціями погоджуватися недоцільно. Земельні ділянки охоронних зон природно-заповідного фонду, а також землі ділянок прибережних захисних смуг вздовж морів, річок та навколо водойм, смуг відведення гідротехнічних споруд і каналів, берегових смуг водних шляхів відносяться до категорії земель водного та інших фондів. Віднесення їх одночасно до двох і більше категорій може свідчити лише про недосконалість класифікації. Земельні ділянки охоронних зон є територіями господарської діяльності земель відповідних категорій, для яких мають встановлюватись і реєструватись відповідно закону обмеження.

На наш погляд, землі оздоровчого та рекреаційного призначення теж мають ознаки і відносяться до природоохоронного землекористування.

Необґрунтованість статусу земель «іншого природоохоронного призначення» обумовлює потребу в опрацюванні окремого Закону про порядок їх використання. Можливо із цих причин не передбачена державна реєстрація земель іншого природоохоронного призначення у державному кадастрі територій та об'єктів природно- заповідного фонду [11].

В науковій літературі зустрічаються різні підходи до розуміння земель як природних рекреаційних територій [12-13]. На думку Гетьмана А.П., землі природно-заповідного фонду та історико-культурного призначення, лікувально-оздоровчі і рекреаційні зони утворюють єдиний комплекс, що є найважливішим структурним елементом екологічної мережі України, який можна найменувати як лікувально-рекреаційний фонд, безпосередньо пов'язаний із природно-заповідним фондом, як структурним елементом екосистеми України [14]. Мірошніче- нко А.М. і Марусенко РІ. визначають у цих категоріях земель спільні риси у призначенні та правовому режимі через свою особливу цінність [4].

Згідно Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - «це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій і об'єктів природно-заповідного фонду» (ст. 43). До земель оздоровчого призначення (ст. 47) ЗКУ відносить землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватись для профілактики захворювань і лікування людей. Але землями оздоровчого призначення на сьогодні вважаються лише ті, які в установленому порядку оголошені курортами. Відповідно до ст. 50 ЗКУ «до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів». У законодавстві (ч. 1 ст. 63 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища») застосовано термін «рекреаційні зони», який за своїм змістом майже співпадає з терміном «землі рекреаційного призначення» - «Рекреаційними зонами є ділянки суші і водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму».

Таким чином, виділення перелічених вище земель в окремі категорії вважати вдалим рішенням недоцільно, оскільки визначений їх правовий режим в основному збігається, а наведених в законодавстві критеріїв уособлення недостатньо для розрізнення цих земель. Крім того, усі ці землі фактично призначені для рекреаційного використання, а площі їх земель замалі для відокремлення в окремі категорії (землі оздоровчого призначення - 28,7 тис. га, землі рекреаційного призначення - 108,9 тис. га, землі історико-культурного призначення - 53,0 тис. га) [15].

Таким чином, існуючий поділ земель на категорії не відповідає сучасним вимогам. У більшості випадків віднесення земель до певних категорій здійснюється не за їх цільовим призначенням, а за суб'єктами землекористування або територіальним розміщенням. Очевидні недоліки класифікації ставлять під сумнів її подальше ефективне застосування.

Висновки

На сьогодні відсутнє регулювання земельних та екологічних прав відносин і регламентування режиму землекористування природоохоронного значення, де землі та інші природні ресурси можуть перебувати на різних правах власності відповідно до положень земельного кодексу України. Відповідно інституційне середовище розвитку природоохоронного землекористування в умовах нових земельних відносин потребує удосконалення, особливо у частині трактування об'єктів земельних і екологічних відносин, встановлення меж цих об'єктів, встановлення та державної реєстрації обмежень у використанні земельних та інших природних ресурсів, а також класифікації основного цільового призначення земель природно- заповідного фонду, рекреаційного та оздоровчого використання.

Література

землекористування природоохоронний право інституціональний

Закон України «Про природно-заповідний фонд України»: прийнятий 16 червня 1992 року № 2456-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 26. - Ст. 502.

Земельний кодекс України: прийнятий 25 жовтня 2001 року № 2768-ІМ // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 3-4. - Ст. 27.

Багрова Л.А Рекреационные ресурсы

(подходы к анализу понятия) /

Л.А. Багрова, Н.В. Багров, В.С. Преображенский // Известия АН СССР: серия географическая. - 1977. - № 2. - С. 5-12.

Рекреационные системы / [под ред. Н.С. Мироненко, М.М. Бочарова]. - М. : Изд-во МГУ, 1986. - 136 с.

Краснова М. Про поняття природних

рекреаційних ресурсів / М. Краснова,

Е. Позняк // Право України. - 2000. - № 5. - С. 51-54.

Гетьман А.П. Экологическое право Украины: учеб. пособ. / А.П. Гетьман. - Харьков : ООО «Одисей», 2007. - С. 427-428.

Державна статистична звітність з кількісного обліку земель станом на 01.01.2015 року (форма № 6-зем). - К. : Держгеокадастр України, 2015. - 67 с.

Размещено на Allbest.ru

Размещено на Allbest.ru