Аналіз та оцінювання ризиків у сфері техногенної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Підвищення рівня забруднення навколишнього природного середовища, зростання кількості стихійних і техногенних катастроф, виснаження природних ресурсів зумовлюють необхідність першочергового вирішення проблем захисту й охорони довкілля, збереження та раціональне використання природних багатств. Саме тому, стан та охорона довкілля стають дедалі актуальнішими для людського розвитку. На перший план все активніше виступають не стільки традиційні політичні й соціально-економічні проблеми, скільки злободенні екологічні проблеми. Вони спричиняються як самою природою, так і діяльністю людей, причому останній чинник проявляється все відчутніше.

За таких умов стає очевидною життєва необхідність вирішення завдань оптимізації природокористування, оздоровлення і збереження довкілля. Потрібна розробка дієвої державної політики у сфері використання природних ресурсів, екологічної безпеки та охорони навколишнього середовища. У зв'язку з цим зростає потреба істотної перебудови екологічної статистики, яка формує, аналізує та оприлюднює інформацію з цих важливих питань, слугує інформаційною базою для підготовки і прийняття науково обґрунтованих екологічних рішень.

Забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності кожної особи і суспільства є одним із пріоритетних національних інтересів України. Щорічно в нашій країні виникає близько 500 техногенних надзвичайних ситуацій (ТНС) та 300 - спричинених природними факторами. Ці надзвичайні ситуації (НС) забирають життя багатьох людей, завдають збитків державі в середньому до 800 млн. грн. щорічно. Сукупні розміри прямих і опосередкованих втрат від вражаючих факторів НС техногенного і природного характеру з кожним роком зростають на 10-30% і фактично виснажують людські та бюджетні ресурси [6].

Поняття ризику та техногенна безпека в Україні

Наявність в Україні розвиненої промисловості, надвисока її концентрація в окремих регіонах, існування великих промислових комплексів, на яких зосереджено потенційно небезпечні об'єкти (ПНО) різної категорії та потужності, обумовлює велику вірогідність виникнення ТНС, які загрожують людині, економіці та природному середовищу. На території України функціонує понад 1,7 тис. промислових об'єктів, на яких зберігається або використовується більше 300 тис. тонн небезпечних хімічних речовин. Це заводи і комбінати хімічних галузей промисловості, заводи з переробки нафти та нафтопродуктів, термінали і склади, де концентрується продукція хімічних виробництв. У зонах можливого хімічного зараження від цих об'єктів знаходяться понад 250 адміністративно-територіальних одиниць, в яких мешкає близько 20 млн. чоловік [1-2].

В Україні діє понад 1,5 тис. вибухо- і пожежонебезпечних виробництв, на яких зосереджено понад 13,6 млн. тонн твердих та рідких небезпечних речовин. Переважна більшість вибухо- і пожежонебезпечних об'єктів розташована в центральних, східних та південних областях країни, де сконцентровані хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні та металургійні підприємства, функціонує розгалужена мережа нафто-, газо-, аміакопроводів і т. ін. [1-3].

Науково обґрунтовану відповідь на питання про екологічний та техногенний рівень безпеки в Україні можна дати тільки тоді, коли є відповідна методологія дослідження безпеки. Тому необхідно встановити "міру" або шкалу, за допомогою якої можна було б кількісно виміряти різні види небезпеки: від загроз аварій на підприємствах до природних катастроф або результатів повсякденної діяльності людей. Така шкала повинна давати можливість порівнювати ці види загроз між собою і відповідно визначати рівень безпеки - міру захищеності людини та навколишнього середовища.

Сьогодні для вимірювання небезпеки загальноприйнятою є шкала, що базується на вимірюванні ризику від тієї чи іншої діяльності. При цьому під терміном "ризик" у його найзагальнішому значенні розуміють два таких кількісних показники, як величину збитку від тих чи інших подій, явищ або дій (наприклад, економічні збитки, кількість захворювань, травм, смертей тощо) та ймовірність виникнення цих подій, явищ або дій [4,13].

Ризик - кількісна міра небезпеки, яка визначається функцією двох змінних - ймовірності негативної події та розміру збитку від неї. В даній роботі будуть розглянуті природний та техногенний ризики.

Природний ризик - ризик для населення, соціальних, техногенних і природних об`єктів від негативної події природного походження.

Техногенний ризик - ризик для населення, соціальних, техногенних і природних об`єктів від негативної події техногенного походження.

Ймовірнісна форма розуміння ризику широко використовується спеціалістами промислової, природної та екологічної безпеки. Нині можна розглядати індивідуальний і соціальний, відносний і привнесений, кумулятивний і додатковий ризики, які можна використовувати для оцінки ризику в тій чи іншій ситуації. Наведемо тлумачення цих понять.

Індивідуальний ризик інформує про поширення ризику у вигляді можливого ураження конкретного чи типового індивіда у певній точці простору при певному впливі. Він може бути розрахований у спосіб перемноження частоти реалізації загроз із смертельним наслідком і фактору зайнятості, що показує в частках одиниці часу перебування індивіда в небезпечній зоні.

Соціальний ризик характеризує масштаб катастрофічності небезпеки і визначається як "залежність ризику (частоти виникнення) подій, що означає ураження певної кількості людей, що підпали під дію певного виду та при реалізації певних загроз, від цієї кількості людей". В. Маршалл вважає, що таке розуміння ризику останніми роками стає загальноприйнятим [16]. Зауважимо, що таке тлумачення ризику встановлює тільки одну - соціальну сферу фіксації ризику, не враховуючи при цьому економічну й екологічну, що є характерними для багатьох робіт з промислової безпеки.

Відносний ризик - це величина, що є відношенням умовних ймовірностей та виникнення події B >за наявності чи відсутності події A:

(1.1)

Привнесений ризик. Якщо подія A - наявність досліджуваного нами фактора ризику, а подія B - наявність результуючого фактора і дорівнює

,

тоді величина привнесеного ризику визначається за формулою:

(1.2)

Привнесений ризик можна інтерпретувати як частку, на яку зменшиться величина - імовірність наявності в популяції результуючого фактору при усуненні фактору ризику. Але привнесений ризик залежить від величини - частки об`єктів з фактором ризику, тому при порівнянні популяцій, в яких вплив цього фактору різний, він не може застосовуватися.

Кумулятивний ризик (ризик населення) - це кількість випадків виникнення специфічного ефекту, який очікується у певної групи населення.

Додатковий ризик - зростання ймовірності виникнення небажаного ефекту, пов`язаного з специфічною причиною (наприклад, вплив токсичних сполук).

В даний час методологія кількісної оцінки ризику, спочатку розроблена для ядерної енергетики, усе більш широко використовується в інших галузях людської діяльності. Це досить складна методологія, що при сучасному рівні розвитку науки і техніки вже може бути освоєна більшістю країн світу. У той же час для вдосконалення методології та розширення сфери її застосування необхідне посилення науково-дослідної та дослідно-конструкторської діяльності з накопичення бази даних по ймовірності тих чи інших подій, по функціях "доза-ефект", методів алгоритмізації опису складних технічних систем та природних подій і т.д. [3].

Побудова уніфікованої методології аналізу ризику представляє собою складну соціально-економічну проблему. Одна з її найважливіших рис полягає в тому, що її рішення визначається характером взаємодії економічних, соціальних, екологічних і демографічних факторів, що характеризують розвиток того чи іншого суспільства. При цьому необхідно врахувати, що розвиток техніки, спрямоване на підвищення матеріального рівня життя, одночасно веде і до появи тих чи інших видів небезпеки, як для здоров'я людини, так і для навколишнього середовища. На усунення цих видів небезпеки техногенного походження необхідно витрачати певну частку матеріальних ресурсів суспільства, які незалежно від того, великі вони чи малі, обмежені. Непропорційно великі витрати на підвищення безпеки промисловості означають, що в умовах обмеженості ресурсів ми будемо змушені відмовитися від прискореного розвитку соціальної і культурної сфер, матеріальної бази, освіти і виховання і т.д. На такому шляху в суспільстві будуть накопичуватися економічні та соціальні проблеми, які зрештою можуть призвести до зниження безпеки в суспільстві і навіть до межі стійкості всієї соціальної системи.

У зв'язку з цим важливе значення в проблемі забезпечення безпеки набуває проблема оптимального розподілу обмежених матеріальних ресурсів на зниження ризику від тих чи інших видів небезпеки, дії яких можуть бути піддаються людина і навколишнє середовище.

Оцінка ризику - процес визначення імовірності виникнення аварій або надзвичайних ситуацій та відповідних їм збитків.

Оцінка ризику включає, як правило, аналіз ризику джерела небезпеки і вимір цієї небезпеки за рівнем наслідків впливу на людину і навколишнє середовище. У зв'язку з тим, що методи кількісної оцінки ризику розвинені недостатньо для існуючого широкого спектру факторів небезпеки, як тимчасове кількісного вираження може прийматися система показників небезпек.

Таким чином, до складу такого "інструментарію" для аналізу ризику повинні входити принаймні три групи розрахункових методів і програм з необхідними базами даних:

1) методи і програми для ймовірнісної оцінки шляхів виникнення і процесів розвитку небажаних подій (аварій, стихійних лих і катастроф);

2) методи і програми, що описують наслідки небажаних подій, наприклад вихід, поведінку і розповсюдження в навколишньому середовищі небезпечних речовин і механізми ураження цими речовинами організму людини;

3) методи та розрахункові програми оцінки економічного збитку і оптимізації витрачання коштів на запобігання або зменшення наслідків небажаних подій.

Аналіз ризику - систематичне використання наявної інформації для ідентифікації небезпек і визначення ризику для однієї людини, населення, майна, соціальних і техногенних об`єктів та навколишнього природного середовища.

Поняття техногенного ризику

При аналізі небезпек, пов'язаних з відмовами технічних пристроїв, виділяють техногенний (технічний) ризик - комплексний показник надійності елементів техносфери. Він виражає ймовірність аварії або катастрофи при експлуатації машин, механізмів, при технологічних процесах, будівництві та експлуатації будівель та споруд:

Rт = Д Т (t) / Т (f); (1.3)

де Rт - технічний ризик;

ДТ - кількість аварій в одиницю часу t на ідентичних технічних системах і об'єктах;

Т - число ідентичних технічних систем та об'єктів, які схильні до загального фактору ризику f.

Найбільш розповсюджені фактори технічного ризику:

- помилки в визначені експлуатаційних навантажень;

- недостатній запас міцності;

- відсутність в проектах технічних засобів безпеки та інше [9].

Аналіз ризику є ефективною процедурою експортування проектів технічних установок, технологічних процесів з реальним або потенційним впливом на навколишнє середовище і здоров'я населення, і результатом її застосування, як показує світовий досвід, є науково обґрунтовані рішення (часто навіть не розглядаються до проведення аналізу ризику) за способом реалізації пропонованих проектів.

Введення методів аналізу ризику в галузі навколишнього середовища має на меті:

- забезпечити порівнянність рівнів і методів захисту населення і природи по відношенню до джерел небезпеки різної природи;

- забезпечити способи проведення аналізу ризику (стандартні тести, моделі розрахунку, коефіцієнти екстраполяції і т. д.);

- встановити норми для кожного речовини або групи речовин;

- погодити встановлення норм різними органами;

- встановити пріоритети та шляхи вирішення проблем зниження ризику.

У цьому контексті можуть бути важливі різні аспекти, такі як: умисні або випадкові дії, можливі вигоди, що виникають при потенційно небезпечної діяльності, розуміння природи небезпек. Оцінка ризику повинна допомогти зробити ризик більш придатним для порівняння і простим для розуміння як його величини, так і походження.

Об'єктами, на захист яких спрямований аналіз ризику, є:

- людина;

- тварини;

- рослини;

- екосистеми;

- функції і властивості навколишнього середовища.

Дії, які розглядають у зв'язку з цим, впливають на:

- здоров'я (смерть, захворювання, генетичні зміни, неприємні відчуття, як для окремих людей, так і для популяцій рослин і тварин в екосистемах);

- економіку (втрата функцій навколишнього середовища, корозія, неефективне використання земель, псування майна, втрати худоби і врожаю);

- добробут суспільства і благополуччя навколишнього природного середовища, яке не завжди можна висловити безпосередньо в кількісних показниках (зниження якості життя через брак різноманітності ландшафту, втрата зон відпочинку та інше) [2].

При оцінці небезпеки впливів завжди потрібно пам'ятати, що їхній вплив може стати очевидним тільки через значний проміжок часу. Прикладами таких ситуацій можуть служити (біо) акумуляція шкідливих речовин, розвиток раку або генетичні наслідки, що проявляються через довгий час після впливу.

Оцінка та управління ризиками

Захист благополуччя спрямована не тільки на захист окремих людей, але також на запобігання порушенню громадського рівноваги і благополуччя екосистем. Такі ризики і небезпеки також можна виразити у відповідних показниках і використовувати до оцінки і управління ризиком.

Забезпечення техногенної та природної безпеки розглядається як основна складова цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, як одна з найважливіших функцій органів державної влади та суб`єктів господарювання. Сучасні тенденції зростання ризиків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру обумовлюють необхідність розвитку єдиної державної системи цивільного захисту населення і територій на засадах стабільного розвитку суспільства і сучасних принципах управління техногенною та природною безпекою. Одним із пріоритетних напрямів забезпечення безпечної життєдіяльності українського суспільства є посилення рівня превентивності державної політики у сфері цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій. Сучасні науково-методологічні підходи та досвід розвинених країн свідчать, що ефективна модель такого захисту має спиратися на управління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру. Запровадження кількісних методів оцінки техногенних і природних ризиків є одним із стратегічних напрямів досягнення у державі прийнятного рівня безпеки для населення, навколишнього природного середовища та об`єктів економіки [4].

Концепція визначає мету, завдання, основні принципи та механізми управління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, а також напрями державної політики з питань управління ризиками. Вона призначена для запровадження в Україні кількісних критеріїв управління техногенною та природною безпекою у сфері цивільного захисту населення і територій.

Збільшення частоти і масштабів наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного походження, починаючи з другої половини ХХ століття, свідчить про тенденцію підвищення ризиків небезпечних природних явищ, техногенних аварій і катастроф, які часто відзначаються транскордонним характером. Незважаючи на застосування широкого спектру правових, організаційних, управлінських, технічних і науково-методологічних заходів і засобів, розмір втрат у виробничій і невиробничій сферах життєдіяльності людини та шкоди довкіллю невпинно зростає, що змушує визнати недосконалість існуючої стратегії забезпечення сталого розвитку сучасного суспільства. Внаслідок цього сьогодні особливого значення набуває такий критерій ефективності функціонування соціоприродних систем як безпека.

Аналіз функціонування державної системи забезпечення техногенної та природної безпеки в Україні свідчить, що сучасні принципи захисту населення і територій впроваджуються в примітивній формі і надзвичайно повільними темпами. Запровадження європейських стандартів безпечної життєдіяльності як одна з вимог євроатлантичної інтеграції України можливе за умов кардинальних концептуальних і методологічних інновацій та інституційних перетворень.

Ресурси, що сьогодні витрачаються нашою державою на ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, на кілька порядків перевищують видатки, що виділяються на забезпечення техногенної та природної безпеки. Це є вагомим деструктивним чинником господарського комплексу країни. Запровадження сучасних методів управління техногенними і природними ризиками є одним із шляхів підвищення коефіцієнту корисної дії та конкурентоспроможності економіки України.

Однією з головних причин низького рівня безпеки населення, територій, соціальних, техногенних і природних об`єктів в Україні є слабкість державної політики, спрямованої на посилення превентивної діяльності у сфері забезпечення техногенної та природної безпеки.

Необхідність впровадження концептуальних засад управління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру викликана глобальними і національними чинниками, які справляють негативний вплив на безпеку життєдіяльності українського суспільства. До них належать:

- підвищення рівня ризику стихійних природних явищ, обумовлених глобальним потеплінням клімату, зростанням сейсмічної активності, розширенням озонових дір тощо, а також інтенсифікацією впливу техногенної діяльності людини на навколишнє природне середовище;

- значна кількість небезпечних техногенних об`єктів на території України;

- підвищення ймовірності і масштабів впливу стихійних природних явищ і катастроф на функціонування небезпечних техногенних об`єктів;

- підвищення рівня ризику техногенних аварій і катастроф, обумовлених критичним ступенем зношеності (60-80%) основних виробничих фондів у провідних галузях промисловості, агропромисловому комплексі, системах життєзабезпечення України;

- високий рівень травматизму та смертності населення України, спричинений надзвичайними ситуаціями техногенного і природного характеру;

- послаблення державного контролю та неефективність механізмів державного регулювання техногенної та природної безпеки;

- неадекватність державної превентивної політики у сфері забезпечення техногенної та природної безпеки рівню реальних ризиків небезпечних природних явищ та ступеню складності і небезпеки сучасних технологічних комплексів на території України;

- неспроможність єдиної державної системи цивільного захисту населення і територій в її теперішньому вигляді ефективно протистояти сучасним загрозам для безпеки людини, суспільства і держави [9]

Існуюча тенденція підвищення ризиків для існування людини змушує змінювати традиційні для нашої країни методи при вирішенні проблем безпечної життєдіяльності суспільства. Світовий досвід визнає найбільш ефективним ризик-орієнтований підхід до управління техногенною та природною безпекою, який ґрунтується на досягненні певного рівня безпеки, балансу вигод і витрат в межах окремого об`єкта, території і держави в цілому. В Україні поки-що слабо розвинуті нормативно-правові, організаційно-адміністративні, економічні та інженерно-технічні методи управління техногенними і природними ризиками, що не дозволяє сьогодні забезпечити рівень ризику для життєдіяльності населення, прийнятий у економічно розвинених країнах.

Реалізація сучасної і більш досконалої моделі захисту населення і територій від загроз техногенного і природного характеру в Україні потребує, в першу чергу, формування такого напряму державної політики, як управління техногенними і природними ризиками, модернізації превентивної діяльності і відповідного реформування єдиної державної системи цивільного захисту населення і територій.

Сучасна парадигма гармонізації життєдіяльності суспільства ставить на меті підвищення якості життя і задоволення потреб як нинішнього, так і майбутніх поколінь. Умовою досягнення цього є створення кожною державою національної системи управління безпекою суспільного розвитку, складовою якої є система управління техногенною та природною безпекою. Збалансоване вирішення соціально-економічних завдань, проблем цивільного захисту населення, збереження сприятливого стану довкілля і природно-ресурсного потенціалу держави можливе лише за умов застосування науково обґрунтованих кількісних оцінок ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та прогнозування динаміки їх розвитку.

Ідентифікація факторів ризику передбачає виявлення всіх джерел небезпеки (загроз), подій, ініціюючих виникнення аварій або надзвичайних ситуацій, опис об`єкту та існуючих засобів захисту, можливих сценаріїв перебігу подій та їх ранжування.

Оцінка ризику - це процес визначення ймовірності виникнення негативної події (аварії) протягом певного періоду та масштабності наслідків для здоров`я людей, майна та навколишнього природного середовища. Кількісне значення імовірності виникнення негативної події визначається на основі статистичних даних, або теоретичних моделей. Оцінка наслідків аварій здійснюється за допомогою математичного моделювання за всіма можливими сценаріями розвитку аварій. Оцінка ризику - ключова ланка визначення рівня небезпеки. Знаючи ймовірність аварій та очікувану величину втрат, можна уникнути важких аварій та катастроф, послабити їхню силу, передбачити ефективні компенсаційні механізми.

Процес управління ризиком може ґрунтуватися на виборі рівня ризику в межах від мінімального (який вважається досить малим) до максимально припустимого, який повинен бути економічно обґрунтованим, виходячи з існуючих обмежень на ресурси і час. Головними елементами цієї діяльності є визначення достатності превентивних заходів для забезпечення стійкості небезпечного об`єкта до зовнішніх впливів та оптимальний розподіл обмежених матеріальних і фінансових ресурсів.

Управління ризиками стало однією з головних технологій забезпечення техногенної і природної безпеки в економічно розвинених країнах. Сучасна наука розглядає управління ризиками як спосіб досягнення балансу між інноваціями з одного боку та негативними явищами з іншого боку. Управління ризиками - це необхідна умова ефективного управління сучасними складними системами типу "людина - технічна система - середовище".

Одним з основних принципів у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру в Україні проголошено принцип безумовного надання переваги раціональній та превентивній безпеці. Посилення превентивного характеру управління техногенною та природною безпекою України шляхом запровадження управління ризиками розглядається як розширення і активізація сфери "випередження" загальнодержавного управління і перехід його на якісно вищий рівень [10].

Визначення оцінок ризиків має ґрунтуватися на результатах контролю технічного стану небезпечних техногенних об`єктів, даних моніторингу небезпечних геологічних і гідрометеорологічних процесів, стану природних комплексів тощо, статистичних даних про відмови, інциденти, аварії і надзвичайні ситуації техногенного характеру, стихійні природні явища, а також на результатах моделювання відповідних небезпечних подій та ситуацій. техногенний ризик екологічний безпека

Запровадження розвинутого інституту держави з кількісної оцінки техногенних і природних ризиків створює сприятливе і необхідне підґрунтя для класифікації всіх господарських об`єктів і зонування територій за ступенем небезпеки та дає можливість застосовувати до них правові норми і державні механізми адміністративного та економічного впливу пропорційно створюваної ними чи на них небезпеки з метою забезпечення прийнятного рівня ризику для життєдіяльності українського суспільства.

Наявність державного інструментарію для кількісного оцінювання рівня безпеки дає можливість забезпечувати нормування ризиків, визначати рівні прийнятних ризиків для населення, навколишнього природного середовища та об`єктів економіки, визначати ступінь наближення України до європейських стандартів безпечної життєдіяльності.

Управління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру передбачає організацію постійного спостереження за рівнем небезпеки техногенних об`єктів і природних процесів та регулюючий вплив на параметри устаткування і технологічних процесів, природних комплексів, екзогенних геологічних процесів тощо в напрямі зниження їх небезпечності. Регулярний моніторинг ризиків дає можливість відстежувати зміни рівня безпеки небезпечних об`єктів упродовж їх життєвих циклів та отримувати реальні оцінки їх залишкового ресурсу, що в умовах обмежених фінансових ресурсів та значної зношеності основних виробничих фондів у державі дозволяє оптимізувати витрати на ремонтні роботи і оновлення устаткування на всіх рівнях: об`єктовому, галузевому, регіональному та загальнодержавному.

Управління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру має здійснюватися на основі наступних принципів:

· принцип прийнятності ризику, який полягає у визначенні і досягненні у державі соціально, економічно, технічно і політично обґрунтованих нормативних значень ризиків для населення, навколишнього природного середовища та об`єктів економіки;

· принцип превентивності передбачає максимально можливе і завчасне виявлення небезпечних значень параметрів стану чи процесу і ініціюючих подій, які створюють загрозу виникнення надзвичайних ситуацій, та вжиття конкретних заходів, спрямованих на нейтралізацію цієї загрози та/або пом`якшення її наслідків;

· принцип мінімізації ризику, згідно з яким ризик надзвичайної ситуації необхідно знижувати настільки, наскільки це можливо, добиватися досягнення розумного компромісу між рівнем безпеки і розміром витрат на її забезпечення;

· принцип повноти, відповідно до якого ризик для життєдіяльності людини чи функціонування будь-якого об`єкта є інтегральною величиною, яка має визначатися з урахуванням всіх загроз виникнення аварій і/або надзвичайних ситуацій та врахування людського чинника;

· принцип адресності, який полягає в тому, що ризиком повинен управляти той, хто його створює;

· принцип вибору доцільного значення ризику, відповідно до якого суб`єкт управління ризиком забезпечує в межах від мінімального до гранично припустимого таке значення ризику, яке він вважає доцільним, виходячи з наявних у нього економічних, технічних та матеріальних ресурсів та існуючих соціальних і політичних умов; суб`єкт господарювання, вибираючи доцільне значення ризику, гарантує певний рівень безпеки для населення та сплату страхових виплат, якщо аварія сталася;

· принцип обов`язковості інформування, полягає в тому, що кожний суб`єкт управління ризиком зобов`язаний регулярно надавати органам державної влади та місцевого самоврядування реальні значення ризиків.

Управління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру має розглядатися як невід`ємна частина державної політики національної безпеки і соціально-економічного розвитку держави, однією з найважливіших функцій всіх органів виконавчої влади та суб`єктів господарювання всіх форм власності і має здійснюватися на основі зазначених вище принципів.

Кількісний аналіз техногенного ризику

Право на безпечну життєдіяльність в Україні гарантується системою загальнодержавних організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних та інших заходів, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуаціям. Безпечність середовища, в якому існує людина, має також гарантуватися державою нормуванням ризиків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, які можуть в ньому виникати.

Ризик визнається невід`ємною негативною властивістю будь-якої діяльності. При зниженні ризику обов`язково має враховуватися вартість заходів, призначених на зниження імовірності виникнення та зменшення розміру наслідків надзвичайних ситуацій.

Нормування ризиків є спеціально організованою нормативно-правовою діяльністю з розроблення і затвердження норм техногенної і природної безпеки, правил і регламентів господарської діяльності, які визначаються на основі значень ризику в межах прийнятних значень. Нормування є тим засобом, який встановлює у державі межі допустимості техногенної діяльності та границі захисту від небезпечних природних явищ. Нормативи ризиків мають утворювати критеріальну основу для механізмів регулювання техногенної та природної безпеки. Запровадження в Україні нормування ризиків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру потребує створення державної системи нормування, яка має забезпечити:

· єдність методологічних підходів до оцінки ризиків джерел небезпеки різної природи і різного виду, які існують на території України, та тих джерел небезпеки поза її межами, що можуть мати транскордонний вплив;

· уніфікацію методів нормування;

· врахування вагомості всіх наслідків соціально-економічного, природно-ресурсного, екологічного та іншого характеру, які можуть бути спричинені очікуваними надзвичайними ситуаціями природного і техногенного характеру;

· врахування особливостей видів виробничої діяльності, техногенного навантаження територій, природно-кліматичних особливостей, цінності окремих територій;

· галузеву і територіальну диференціацію нормативів ризиків;

· врахування всіх факторів, що впливають на величину ризику надзвичайних ситуацій, пов`язаних із розміщенням, будівництвом та експлуатацією небезпечних техногенних об`єктів, створенням нової техніки, технологій та матеріалів;

· періодичне коригування нормативів ризиків.

Умовою практичної реалізації нормативів ризиків надзвичайних ситуацій у господарській діяльності є визначення і забезпечення необхідних показників надійності тих технічних елементів та технологій, які можуть призводити до розвитку аварійних сценаріїв, а також показників надійності систем протиаварійного захисту та захисних споруд.

Нормативна база ризиків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру спирається на два основних нормативних рівні ризиків: мінімально можливий і гранично припустимий. Прийнятний рівень ризику є ризик, менший або рівний гранично припустимого рівня ризику, а мінімально можливий - це той рівень, нижче якого зниження ризику є економічно недоцільним.

Для кожної галузі, небезпечної виробничої діяльності, території, типу техногенного чи природного об`єкту визначаються свої нормативи мінімально можливого та прийнятного ризиків, які повинні знаходитись в межах загальнонаціональних значень.

Нормування ризиків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру спрямовується на формування принципово нового типу відносин між суб`єктами господарювання, функціональне призначення яких є забезпечення безпечного розвитку українського суспільства.

Аналіз та оцінювання ризиків у сфері техногенної безпеки є основою системи управління безпекою технічних та технологічних систем різних типів та рівнів. Вони включають такі основні етапи: обґрунтування цілей і завдань аналізу ризику; аналіз технологічних особливостей виробничого об'єкту; виявлення всіх джерел небезпеки; визначення подій здатних ініціювати виникнення аварії; формування ймовірних сценаріїв розвитку аварії; оцінювання ймовірності виникнення аварії для кожної події, що ініціює аварію; аналіз сценаріїв; визначення чинників ураження; моделювання та програмування масштабів наслідків аварій для персоналу, населення, навколишнього середовища за різними сценаріями розвитку аварій; оцінювання ймовірностей впливу зовнішніх чинників, які не залежать від умов експлуатації потенційно небезпечних об'єктів; оцінювання та аналіз ризику щодо його прийнятності; побудова полів потенціального ризику навколо кожного з виділених джерел небезпеки; визначення достатності превентивних заходів для забезпечення стійкості об'єктів до внутрішніх та зовнішніх впливів.

Техногенні та природні ризики розглядаються як ризики для населення, техногенних та природних об'єктів від негативних подій техногенного походження або ймовірність виникнення негативних подій техногенного характеру та можливих збитків від них за певний період часу. Техногенні ризики залежать від потужності й рівня технічного потенціалу конкретної країни. Є визнана тенденція, що з розвитком індустріального суспільства кількість негативних техногенних чинників зростає. Нарощування техніки, впровадження нових технологій, з одного боку, сприяє зростання добробуту і комфорту членів суспільства, з іншого боку - спричинює зростання рівня небезпеки, ризику виникнення техногенних аварій та надзвичайних ситуацій, що приводить до людських жертв, погіршення здоров'я населення, матеріальних втрат, руйнування навколишнього середовища.

На даний час в Україні не існує загально прийнятої методики оцінки технологічної безпеки промислових підприємств. Серед існуючих підходів немає єдиного який би всебічно охопив всі аспекти техногенної безпеки підприємств. Різні методології дають змогу оцінити певні сторони проблеми.

Методи кількісного аналізу ризику характеризуються розрахунком показників ризику. Проведення кількісного аналізу вимагає високої кваліфікації виконавців. Великого обсягу інформації по аварійності, надійності обладнання, врахування особливостей навколишньої місцевості, метеоумов, часу перебування людей на території та поблизу об'єкта, щільності населення та інших факторів.

Складні та дорогі розрахунки часто дають значення ризику, точність якого невелика. Для небезпечних виробничих об'єктів точність розрахунків індивідуального ризику, навіть у разі наявності всієї необхідної інформації, не вище одного порядку.

В основу кількісного аналізу ризику покладено ряд принципових положень, до яких належать:

1. Поняття "ризик" асоціюється з поняттям "невизначеність"; якщо наперед відомо, що за будь-яких обставин матиме місце запланований результат, то ситуація не є ризикованою. Іншими словами, якщо ситуація визначена, то ризику не існує.

2. Рівень невизначеності техногенно-екологічних ситуацій та їх результатів залежить від випадкових факторів, врахування впливу яких базується на теоретико-ймовірнісному підході.

3. Ризик може бути кількісно оцінений у ситуації невизначеності за умови, що відомі закони розподілу випадкових факторів.

4. Чим триваліший термін ризикованої техногенно-екологічних ситуацій, тим більш непередбачуваними можуть бути наслідки, пов'язані з ризиком; у зв'язку з цим ризик можна вважати зростаючою функцією часу [7].

Існує декілька підходів до проблеми кількісного аналізу техногенного ризику. Найбільш поширеними є:

- статистичні методи;

- імовірнісні методи;

- експертні методи;

- метод індексних оцінок.

Статистичний метод дозволяє давати досить точну оцінку ризику і має властивість знижувати рівень невизначеності відносно показника ризику по мірі накопичування експериментальних даних. Але з допомогою цих методів досить важко отримати об'єктивну оцінку можливих наслідків порівняно різних аварій, ризик від яких для населення характеризується математичним очікуванням наслідків.

Статистичний метод передбачає аналіз даних статистичних спостережень значень деякого показника, наприклад, рівень втрат, які мали місце протягом певного часового інтервалу в минулому. Далі розраховуються відносні частоти виникнення цих значень. При достатньо великій кількості спостережень знайдені частоти розглядаються як ймовірності, необхідні для побудови законів розподілу, а рівень втрат класифікується як випадкова величина.

Імовірнісний метод базується на використанні математичних моделей, які пов'язують передумови аварій з можливістю їх прояву. Недоліками ймовірнісного методу є його громіздкість і трудомісткість, він потребує велику кількість вихідних даних, що в кінцевому рахунку приводить до низької точності отримуваних результатів.

До недоліків індексних методів відносять меншу точність та спрощення при розрахунках. Але разом з тим, їх перевагою є використання безрозмірних індексних оцінок в якості індикаторів, що значно спрощує використання таких методів і зменшує складність обчислень. За допомогою індексних методів досить легко порівнювати безпеку різних об'єктів завдяки тому, що всі індексні методи базуються на шкалі безпеки, за якої відбувається віднесення об'єкту до певного рівня безпеки [1].

Загальноприйняті метода аналізу ризиків розглядають як з якісної сторони, так і з кількісної. Перерахуємо ці основні методи, та їх кількісну сторону:

- детерміновані кількісні методи: засновані на розпізнання образів (кластерний аналіз); ранжування (експертні оцінки); методика визначення та ранжування (НІRA); аналіз виду, наслідків та критичної відмови (FMECA); методика аналізу ефекту доміно; методика визначення та оцінки потенціального ризику; кількісне визначення впливу на надійність людського фактору.

- ймовірвісно-статичні кількісні методи: контрольні карти.

- теоритично-ймовірнисні кількісні методи: аналіз дерев подій; аналіз дерев відмов; оцінка ризику мінімальних шляхів від ініціюючої до основної подій; дерево рішень; ймовірнісна оцінка ризику ПНО.

- ймовірнісно-евристичні кількісні методи: метод банальних оцінок; метод суб'єктивних ймовірностей оцінки небезпечних станів; метод узгодження групових оцінок і т.п.[8].

В основу кількісного аналізу ризику покладено ряд принципових положень, до яких належать:

1. Поняття "ризик" асоціюється з поняттям "невизначеність"; якщо наперед відомо, що за будь-яких обставин матиме місце запланований результат, то ситуація не є ризикованою. Іншими словами, якщо ситуація визначена, то ризику не існує.

2. Рівень невизначеності техногенно-екологічних ситуацій та їх результатів залежить від випадкових факторів, врахування впливу яких базується на теоретико-ймовірнісному підході.

3. Ризик може бути кількісно оцінений у ситуації невизначеності за умови, що відомі закони розподілу випадкових факторів.

4. Чим триваліший термін ризикованої техногенно-екологічних ситуацій, тим більш непередбачуваними можуть бути наслідки, пов'язані з ризиком; у зв'язку з цим ризик можна вважати зростаючою функцією часу [7].

Міжнародні відносини з питань техногенної безпеки

Міжнародний досвід останніх років свідчить, що окремі держави не здатні самостійно протистояти певним значним надзвичайним ситуаціям техногенного і природного характеру та новим видам загроз. Ефективна організація цивільного захисту населення і територій на засадах управління ризиками надзвичайних ситуацій на національному рівні неможлива без широкого і активного міжнародного співробітництва.

Україна є стороною міжнародних двосторонніх та багатосторонніх угод і конвенцій, що стосуються запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, в рамках яких має здійснюватися спільна політика і стратегія управління ризиками як на національному, так і міжнародному рівнях. Необхідність приєднання України до інших міжнародних угод і конвенцій у сфері цивільного захисту має визначатися з урахуванням національних інтересів та за умов суттєвого зниження ризиків для нашої країни, яке гарантує відповідне міжнародне співробітництво [3].

Пріоритетним напрямом для України є розвиток і формування міжнародних економічних механізмів регулювання міждержавних ризиків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру з транскордонними наслідками. Перехід на систему аналізу та управління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру є пріоритетним завданням державної політики України, основою забезпечення гарантованого рівня безпеки громадянина, суспільства, держави. Основними напрямами державної політики з питань управління ризиками є:

- формування нормативно-правової бази з техногенної та природної безпеки на основі єдиних принципів управління ризиками та гармонізація її з вимогами Європейського Союзу;

- запровадження нормування техногенних і природних ризиків та застосування відповідних норм в механізмах державного регулювання техногенної та природної безпеки;

- розширення сфери досліджень та розробок методів, моделей, методик аналізу та оцінки ризиків виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, прогнозування їх розвитку;

- розвиток загальної технології управління техногенною та природною безпекою на основі ризик-орієнтованого підходу;

- удосконалення системи моніторингу небезпечних техногенних об`єктів і природних процесів в напрямі забезпечення інформаційної бази для оцінки ризиків надзвичайних ситуацій;

- розвиток наукових засад розроблення державних програм соціально-економічного розвитку з урахуванням показників ризику;

- впровадження нових дієвих форм аналізу, оцінки, експертизи і контролю безпеки небезпечних техногенних об`єктів на всіх етапах життєвого циклу;

- формування сучасної інституційної бази регулювання техногенної та природної безпеки;

- міжнародне співробітництво України з питань регулювання техногенної та природної безпеки;

- вдосконалення системи освіти та забезпечення підготовки фахівців в галузі управління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру [4].



Висновки

Стан та охорона довкілля стають дедалі актуальнішими для людського розвитку. Наявність в Україні розвиненої промисловості, надвисока її концентрація в окремих регіонах, існування великих промислових комплексів, на яких зосереджено потенційно небезпечні об'єкти (ПНО) різної категорії та потужності, обумовлює велику вірогідність виникнення ТНС, які загрожують людині, економіці та природному середовищу.

Побудова уніфікованої методології аналізу ризику представляє собою складну соціально-економічну проблему. Одна з її найважливіших рис полягає в тому, що її рішення визначається характером взаємодії економічних, соціальних, екологічних і демографічних факторів, що характеризують розвиток того чи іншого суспільства. При цьому необхідно врахувати, що розвиток техніки, спрямоване на підвищення матеріального рівня життя, одночасно веде і до появи тих чи інших видів небезпеки, як для здоров'я людини, так і для навколишнього середовища.

Аналіз та оцінювання ризиків у сфері техногенної безпеки є основою системи управління безпекою технічних та технологічних систем різних типів та рівнів.

На даний час в Україні не існує загально прийнятої методики оцінки технологічної безпеки промислових підприємств. Серед існуючих підходів немає єдиного який би всебічно охопив всі аспекти техногенної безпеки підприємств. Різні методології дають змогу оцінити певні сторони проблеми.

Методи кількісного аналізу ризику характеризуються розрахунком показників ризику.



Список використаних джерел

1. Алымов В.Т.,Тарасова Н.П. Техногенный риск - М.: ИКЦ «Академкнига», 2006 - 118 с.

2. Білявський Г.О. Межжерін В.О. Нові аспекти теорії і практики гармонійного розвитку в умовах глобалізації у контексті національної безпеки // Екологія і ресурси. - 2003. - №7. - С. 92-102.

3. Буравльов Є.П., Дрозд І.П., Коваль Г.М. Класифікація і управління техногенними ризиками // Екологія і ресурси. - 2003. - №7. - С. 17-25.

4. Деньга В.С. Перспективы и направления развития методологии количественного анализа риска // Управление риском. - 1999. - №3. - С. 46-50.

5. Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» №1809 - ІІІ від 8 червня 2000 р.

6. Бендюг В.І. Оцінка техногенної безпеки промислових підприємств: методологія та програмне забезпечення // Зб. наук. пр. Луганського держ. аграр. універ. Сер. техн. науки. - 2004. - №40(52). - С. 366-374.

7. journlib.univ.kiev.ua/.../Stat Metody Doslid.pdf

8. irbis-nbuv.gov.ua/.../cgiirbis_64.exe

9. old.niss.gov.ua/book/Kachin/1-3

10. refs.co.ua/83807-Analis riska

Размещено на Allbest.ru