Соціально-економічне значення екологічного аудиту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ДВНЗ Український державний хімікотехнологічний університет

Кафедра економіки промисловості та організації виробництва

Реферат

на тему: Соціально-економічне значення екологічного аудиту

Виконала

Лучко Ірина

гр. 4ОНС89

Перевірила

Федулова С.О.

Дніпропетровськ, 2015

1. Соціальноекономічне значення екологічного аудиту

Серед пріоритетів сталого соціальноекономічного розвитку України об'єктивно постає необхідність екологічно збалансованого функціонування аграрного сектора економіки, яке є неможливим без переорієнтації господарського механізму сільськогосподарських підприємств на раціональне природокористування. Обмеження негативного впливу сільськогосподарських підприємств на стан довкілля потребує формування відповідної ефективної системи екологічного контролю та аналізу, покликаної перевіряти виконання планів і заходів щодо раціонального природокористування, дотримання вимог екологічного законодавства та природоохоронних нормативів. Вирішальне значення у розв'язанні цих проблем належить науково обґрунтованому механізму екологічного аудиту аграрної сфери, який потребує особливої уваги у контексті формування стратегії й тактики міжнародної інтеграції України в ЄС.

Перший досвід проведення екологічного аудиту в Україні виявив низку прогалин, суперечностей та слабких місць відповідного законодавства, а також ті сфери, які потребують розвитку з точки зору більш послідовного впровадження норм Закону «Про екологічний аудит» (далі - Закон). Все це призвело до необхідності поглибленого погляду на проблему регулювання інституту екологічного аудиту в Україні з метою його вдосконалення. Відповідне вдосконалення повинне привести у відповідність законодавство про екологічний аудит з потребами соціальної практики, а також запровадити спеціальні правові механізми здійснення екологічного аудиту в законодавство України. аграрний екоаудит довкілля природоохоронний

Проте, розвиток екологічного аудиту в аграрному секторі економіки України стримує не лише недосконалість законодавчої та нормативноправової бази, але і низький рівень попиту на екологоаудиторські послуги. Держава не оцінила значення екологічного аудиту в реалізації національної політики екологічно збалансованого розвитку і не бажає посилити екологічні вимоги до власників аграрних підприємств. Ринковому середовищу властиве нівелювання ролі екологічного аудиту в конкурентній боротьбі за вихід на ринки екологічно чистої продукції та послуг, нерозуміння перспективності впровадження системи екологічного аудиту аграрного виробництва.

Екологічний аудит аграрної сфери представляє собою організаційноекономічний механізм незалежного (внутрішнього і зовнішнього) контролю й контролінгу виробничоекологічної і природоохоронної діяльності, незалежно від форм господарювання, у взаємозв'язку і взаємообумовленості з фінансовоекономічним станом підприємств сільського господарства і АПК, та існуючою системою екологічного управління й природоохоронного законодавства, а також з урахуванням територіальногалузевих особливостей природокористування в агросфері.

Особливістю даного визначення є те, що екоаудит представляється як організаційноекономічний механізм, і відповідно, має елементи планування (програмування), мотивації, організації, регулювання і контролю. Тобто механізм, що орієнтований не тільки на оцінку відповідності екологічної діяльності існуючому природоохоронному законодавству, а й аналіз взаємозв'язку екологічної діяльності з кінцевими фінансовоекономічними результатами виробництва й господарським механізмом природокористування, і тому вона є елементом контролінгу. Окрім цього екологічний аудит в аграрному секторі економіки враховує трансформацію форм господарювання.

Екологічний аудит повинен бути не тільки засобом аналізу поточного стану агроекосистем і сільськогосподарського виробництва. Необхідно, щоб екоаудиювання було орієнтовано на аналіз еконебезпечних, кризових ситуацій у сфері природокористування в агросфері на основі оцінки екологоекономічних ризиків господарювання. Як елемент екоконтролінгу екоаудит якраз і направлений на аналіз потенційно несприятливих ситуацій господарськоекологічного напрямку.

Отже, основними завданнями аудиту сільськогосподарських підприємств (господарств) є - оцінка екологоекономічної спрямованості господарювання і управління природними ресурсами агросфери з позиції зниження негативного впливу виробничих процесів на навколишнє середовище і формування оптимальних агроландшафтів.

Екоаудит в АПК повинен стати ефективним засобом регулювання взаємовідносин виробництва з навколишнім середовищем. За результатами аудиту розробляються плани природоохоронних заходів як для окремих сільськогосподарських підприємств, так і для регіонів, визначаються розміри дотацій, правомірність надбавок до цін і їх величина, а також санкції до правопорушників.

Таким чином, інститут екологічного аудиту, новітній для вітчизняного аграрного сектора економіки. Тому держава повинна сприяти цьому розвитку, регламентуючи суспільні відносини, що виникають в процесі аграрного виробництва, прогнозуючи появу нових відносин і встановлюючи щодо них норми випереджаючого регулювання. Тільки за цих умов можна досягти основної мети екологічного аудиту а агросфері - дотримання норм екологічної безпеки, раціонального природокористування в процесі аграрного виробництва.

2. Значення екологічного аудиту в концепції сталого розвитку України

Наприкінці ХХ століття світова економічна криза набула катастрофічного характеру. Тотальне погіршення якості природного середовища, його деградація та виснаження природних ресурсів поставили людство на грань вимирання, зникнення людської цивілізації.

Розпочався світовий рух за досягнення сталого розвитку людського суспільства. Принцип сталого розвитку, як фундаментальний принцип госпо дарської політики будьякої держави сформульовано у доповіді Міжнародної комісії з навколишнього середовища та розвитку (МКНСР), яка була подана Генеральній Асамблеї ООН: схвалена у 1987 р.

"Сталий розвиток - це така господарська політика, яка забезпечує сьогоднішнє задоволення розумних матеріальних потреб суспільства (з неми нучим строго нормованим забрудненням навколишнього середовища і розумною експлуатацією природних ресурсів) і водночас не ставить під загрозу право майбутніх поколінь жити у здоровому середовищі і задовольняти свої потреби у природних ресурсах. Згідно з цим принципом, усі закони і всі без винятку соціальноекономічні рішення на будьяких рівнях державного управління повинні прийматися за повним урахуванням екологічних вимог і обмежень" .

Ефективна реалізація цього можлива лише при обов'язковій участі народів Землі та їх урядів у втіленні прийнятих Конференцією ООН "Ріо92" положень "Порядку денного на ХХІ століття", які передбачають взаємоузгоджений підхід до вирішення комплексних проблем економіки і довкілля не лише на національному, але і на загальнопланетарному рівнях.

Для імплементації такого підходу др екон. наук, академік НАНУ, Ю.Ю. Туниця запропонував розробити й прийняти глобальний правовий акт обов'язкової юридичної сили - Екологічну Конституцію Землі (ЕКЗ) .

Вперше ідея Екологічної Конституції Землі була висловлена на міжнародній конференції в Університеті Гофстра (Нью Йорк) у 1992 р., напередодні Конференції ООН з довкілля і розвитку "Ріо92". І вже протягом 10 років свій внесок в опрацювання концептуальних засад та популяризації ідеї ЕКЗ зробили такі вітчизняні вчені як академіки НАНУ М.А. Голубець, Ю.М. Пкомов і Ю.С. Шемшученко, професори В.А. Василенко, О.І. Шаблій, зарубіжні вчені - Дітер Блюменвіц, Норберт Вебер (ФРН), Герт Ван Хорік (Бельгія), Джорджіо Андріані (Італія), Богдан Футей, Джеймс Хіккі (США) .

Екологічна Конституція Землі по своїй суті - це Основний Закон, глобальний міжнародноправовий акт екологічної безпеки планети, який визначає допустимі норми поведінки всіх суверенних держав в інтересах виживання і процвітання цивілізації у ХХІ столітті. При цьому у концепції ЕКЗ особливу увагу приділено зв'язку її з національними Конституціями, національним правом. На національному рівні, зокрема в Україні, обов'язково повинен діяти основний екологічний закон, який запропоновано назвати Екологічним кодексом України.

Екологічний кодекс України ще не діє, але в нашій країні вже діє ряд екологічних законів. З 11 серпня 2004 р. введено у дію Закон України "Про екологічний аудит" .

У законі дається визначення екологічного аудиту як документально оформленого системного незалежного процесу оцінювання об'єкта екологічного аудиту, що включає збирання і об'єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи управління навколишнім природним середовищем та інформації з цих питань, що відповідають вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту.

При цьому об'єктами екологічного аудиту є:

підприємства, установи та організації, їх філії та представництва чи об'єднання, окремі виробництва, інші господарські об'єкти;

системи управління навколишнім природним середовищем;

інші об'єкти, передбачені законом.

Таким чином екологічний аудит є інструментом покращення екологічної ситуації в Україні, зменшення негативного впливу на навколишнє середовище кожного підприємства, сталого розвитку нашої країни.

Важливо, що екологічний аудит є незалежним і здійснюється на таких принципах, як: незалежність; законність; наукова обґрунтованість; об'єктивність; неупередженість; достовірність; документованість; конфіденційність;

персональна відповідальність аудитора. Тобто екологоаудиторська діяльність має здійснюватися на високому рівні і висококваліфікованими фахівцями. Шкода тільки, що закон не дає відповіді на всі питання щодо сертифікації аудиторів, зокрема навіть не зазначається, який саме центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища буде здійснювати цю сертифікацію.

Не зрозуміло також, чому державний орган повинен сертифікувати незалежних екоаудиторів, а не Аудиторська палата України. Не обґрунтовано також, чому сертифікат видається не на 5, а лише на 3 роки. Можливо тому, що екологічний аудит у законі повністю залежить від рішень органів влади. Зокрема, обов'язковий екологічний аудит здійснюється на замовлення заінтересованих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо об'єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку, відповідно до переліку, що затверджується Кабінетом Міністрів України (але ще його не затверджено), у таких випадках: банкрутство; приватизація, передача у концесію об'єктів державної та комунальної власності;

передача або придбання у державну чи комунальну власність; передача у довгострокову оренду об'єктів державної або комунальної власності; створення на основі об'єктів державної та комунальної власності спільних підприємств; екологічне страхування об'єктів.

Таким чином, у найважливіших екологічних питаннях, у забезпеченні сталого розвитку країни владні органи вже не покладаються на державні організації, а лише на незалежний екологічний аудит.

Размещено на Allbest.ru