Еволюція взаємовідносин людини та природного середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки

Національний авіаційний університет

контрольна робота

з дисципліни «екологія»

на тему: Еволюція взаємовідносин людини та природного середовища

Виконав:

Студент ФЛА - 103

Земляний Андрій Олександрович

Викладач:

Кондакова Тетяна Серіївна

Київ - 2014



План

Вступ

1. Етапи існування людини у природі

2. Глобальні проблеми екології

3. Методи екологічних досліджень

3.1 Екологічний моніторинг

3.2 Основні екологічні закони

Використана література



Вступ

Близько 600 млн. років тому на планеті Земля з'явилися перші багатоклітинні організми (вважають, що саме тоді для цього склалися сприятливі умови - вміст кисню в атмосфері досяг 3-4 %), і одразу відбувся еволюційний вибух - виникли нові форми життя - губки, черви, корали, молюски, а також предки перших рослин і тварин, які в палеозойську еру заповнили всі акваторії й вийшли на континенти. Розвиток земної рослинності зумовив збільшення кисню в атмосфері та поживних речовин в ґрунтах, а також появу більших тварин. Активно змінювався склад поверхні Землі, атмосфери, гідросфери, виникла біосфера.

Величезне значення мав біологічний обмін речовин. Подальший процес еволюції живих організмів призвів до появи людини - найвищого біологічного виду, який, розвиваючись, дедалі більше впливав на природу.

На підставі аналізу результатів археологічних, палеонтологічних, антропологічних, історичних і географічних досліджень у взаємовідносинах людського суспільства з природою виділено чотири періоди, що різняться за характером цих стосунків і обсягом заподіяної навколишньому середовищу шкоди.



1. Етапи існування людини у природі

Перший, давній, період включає палеоліт, мезоліт і неоліт.

У палеоліті (від майже 2 млн. років до 30-35 тис. років тому) Жили збирачі та перші мисливці - пітекантропи, синантропи, неандертальці та кроманьйонці.

У мезоліті (від 30 до 10 тис. років тому) до збирання та полювання людей додається рибальство, з'являються більш досконалі знаряддя з кісток, каміння, рогу, дерева (гачки, сітки, сокири, човни, глиняний посуд).

Неоліт (8-4 тис. років тому) відзначається появою землеробства, скотарства, свердлування, шліфування, перших будинків, святилищ.

Перший, давній, період характеризується накопиченням знань про природу, пристосуванням людини до природи та, порівняно, незначним антропогенним впливом на неї. Основним джерелом енергії тоді була мускульна сила людини, яка повністю залежала від природи.

Проте, саме в цей період виникла перша глобальна екологічна криза в усіх регіонах розселення людей, - проходить винищення великої кількості крупних тварин; випалювання рослинності для полювання та розширення пасовиськ та ріллі на великих територіях призводить до різких змін складу флори, фауни, ґрунтів і клімату в цілому.

Другий період - рабовласницький лад і феодалізм.

У цей період інтенсивно розвивається землеробство, скотарство, виникають ремесла, розширюється будівництво сіл, міст, фортець. Людство своєю діяльністю починає завдавати природі відчутної шкоди, особливо після виникнення та розвитку хімії та одержання перших кислот, пороху, фарб, мідного купоросу. Чисельність населення в XV- XVII ст. уже перевищувала 500 млн. Цей період можна назвати періодом активного використання людиною природних ресурсів, взаємодії з природою. Тиск на довкілля в цей час був загалом ще незначним, але спостерігаються локальні та регіональні екологічні кризи - значні території Близького Сходу, Північної та Центральної Африки перетворилися на кам'яні та піщані пустелі.

Третій період (XVIII ст.-- перша половина XX ст.) - час бурхливого розвитку фізики, техніки, винайдення парового та електричного двигунів, атомної енергії. Це - період активного розвитку локальних і регіональних екологічних криз, протистояння природи та людського суспільства, страшних за своїми екологічними наслідками світових воєн, хижацької експлуатації всіх природних ресурсів.

У XX столітті людина отримала можливість активно впливати на довкілля та користуватися раніше недоступними для неї ресурсами. Виникла ідея, що людина - хазяїн природи, а природа - невичерпне джерело потрібних їй ресурсів. У цьому важливу роль зіграли:

а) стрімко зростаюча чисельність населення, що зробила можливим фактично необмеженим використання трудових ресурсів;

б) поява атомної енергетики, в початковій ейфорії від якої почало вважатися, що відтепер людство вільне від необхідності застосовувати інші енергетичні джерела;

в) розробка та створення озброєння нового типу, здатного знищити всю живу природу нашої планети;

г) формування на базі супутникових та комп'ютерних технологій єдиного світового інформаційного простору.

У сукупності ці фактори визначили у середині та другій половині XX століття технократичну стратегію виробництва та використання природних ресурсів, стратегію. Четвертий період (останні 40-50 років) характеризується розвитком глобальної екологічної кризи, виникненням і посиленням парникового ефекту, появою озонової дірки та кислотних дощів, суперіндустріалізаціею, супермілітаризацією, суперхімізацією, суперспоживанням і суперзабрудренням усіх геосфер.

Особливостями цього періоду є також виникнення та поширення громадського руху за охорону природу в усіх розвинених країнах світу, активне міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля, апогеєм якого встала найбільша в історії всесвітня конференція ООН з проблем навколишнього середовища та розвитку, яка відбулася в Ріо-де-Женейро в червні 1992 р., де прийнято пакет важливих міжнародних угод про охорону біосфери, збереження біологічного розмаїття, клімату тощо.

Оскільки екологічна криза екосфери планети в останній, четвертий, період розвивалася нерівномірно - залежно від обсягів впливу різних антропогенних факторів, її тривалість умовно можна поділити на три етапи:

А) Перший етап (1945--1970 рр.) характеризується нарощуванням гонки озброєнь всіма розвиненими країнами світу, хижацьким знищенням природних ресурсів у всьому світі, розвитком кризових екологічних ситуацій у межах Північної Америки, Європи, окремих регіонів колишнього СРСР.

Б) Другий етап (1970--1980 рр.) позначився бурхливим розвитком екологічної кризи в світі (в Японії, більшості регіонів колишнього СРСР, Південної Америки, Азії, Африки), інтенсивним зростанням ступеня забруднення вод Світового океану та космічного простору. Це - етап дуже широкої хімізації, максимального світового виробництва пластиків, розвитку глобального мілітаризму, реальної загрози глобальної катастрофи (внаслідок ядерної війни) та виникнення могутнього міжнародного державного й громадського руху за спасіння життя на планеті. В) Третій етап (з 1980 р. до теперішнього часу) характеризується зміною ставлення людей на планеті до природи, всебічним розвитком екологічної освіти в усіх країнах, широким громадським рухом за охорону довкілля, виникненням величезної кількості «зелених» (організацій, асоціацій, товариств), появою й розвитком альтернативних джерел енергії, розвитком дехімізації та ресурсозберігаючих технологій, прийняттям нових національних і міжнародних законів про охорону природи. На цьому етапі також почалася демілітаризація в найбільш розвинених країнах. В останній період людина виступає як могутня геологічна сила, що змінює стан екосфери всієї планети. Масштаби людської діяльності вражають своїми розмірами. На превеликий жаль, ця діяльність переважно негативно впливає на природу. 

2. Глобальні проблеми екології

екологія моніторинг глобальний закон

Серед великої кількості проблем, які повинна вирішувати екологія, вчені виділяють основні, глобальні екологічні проблеми(відповідно до програми ООН):

глобальна конверсія свідомості людства, вироблення абсолютно нових моральних основ, повної зміни життєвої парадигми, перетворення людства в єдиний біосоціальний організм із колективним інтелектом і надзвичайно високою системою інформації;

проблема народонаселення, виробництва продуктів харчування, демографічна криза;

парниковий ефект;

кислотні дощі;

озонова діра;

корозія матеріалів на відкритому повітрі;

фотохімічний смог у промислових містах та ін.

повної утилізації відходів виробництва;

проблема екологічно “чистої“ енергетики;

дехімізація сільського господарства та збереження лісів, гідросфери;

проблема екологічно “чистого” транспорту (урбанізація, проблема населених пунктів);

демілітаризація (екологічні наслідки воєн);

ресурсозбереження та рекультивації літосфери;

досягнення планетарного консенсусу взаємовідносин людства з природою.



3. Методи екологічних досліджень

3.1 Екологічний моніторинг

На найвищих щаблях організації живої матерії, де взаємодіють біологічні системи із неживим середовищем, впливаючи один на одного, екологія виступає як чітко окреслена наукова дисципліна з своїми методами досліджень і власним науковим понятійним апаратом.

Багато методів наукових досліджень вона позичає в біологічних наук: біохімії, фізіології, анатомії, морфології, а також у наук, які вивчають природне середовища (ґрунтознавство, гідрографія, кліматологія тощо).

Методи досліджень сучасної екології дуже різноманітні. Це нові фізичні, хімічні, біофізичні, біохімічні, біоіндикаційні, радіобіологічні, метеорологічні та кібернетичні методи, наземний, повітряний та космічний екомоніторинги, найновіші ЕОМ з їх можливостями аналізу, систематики, моделювання екосистем, прогнозу.

Екологічні дослідження вимагають систематичного дотримання чотирьох послідовних етапів, що становлять процес утворення наукових знань:

спостереження;

формулювання на основі спостережень теорії про закономірність досліджуваного явища;

перевірка теорії наступними спостереженнями й експериментами;

спостереження за тим, чи передбачення, основані на цій теорії, правдиві.

Методологічною основою екології як науки про екосистеми є системний підхід. Системний підхід до вивчення екосистеми вимагає вирішення трьох основних завдань:

вивчення її складових частин і взаємодіючих з нею об'єктів оточуючого середовища;

встановлення структури екосистем, тобто сукупності внутрішніх зв'язків і стосунків, а також зв'язків між екосистемою і оточуючим середовищем;

знаходження характеру змін компонентів екосистеми і зв'язків між ними під дією зовнішніх чинників.

Методи екології можна поділити на три основні групи:

Найширше використовують три основні методи:

метод екологічного спостереження;

метод польовий біометричний;

метод експерименту у полі і лабораторії;

метод моделювання.

У результаті спостережень та експериментів у розпорядженні еколога накопичується сукупність наукових фактів. Але за науковий факт не можна приймати результати будь-якого спостереження. Важливим критерієм достовірності результатів спостережень та експериментів є їхня відтворність. Вона досягається, як правило, багаторазовими повтореннями спостережень та експериментів. Результати таких повторюваних спостережень або обліків у сукупності складають так звану вибірку. Відповідна статистична обробка даних дослідження дозволяє оцінити рівень статистичної достовірності результатів та вважати їх науковим фактом.

Певним джерелом фактів для еколога є літературні дані та службова інформація.

Техніка обробки зібраної інформації залежить від методики досліджень. Частину інформації можна опрацьовувати безпосередньо на об'єкті досліджень, але основну - в камеральних умовах. Сьогодні широко використовують обробку інформації на ЕОМ.

При оформленні результатів моніторингу використовується метод екологічного картування, важливу інформацію про стан довкілля дає біоіндикація (біомоніторинг).

Забруднення природного середовища та потреби охорони природи привели до необхідності організації обліку розмірів антропогенних змін в природному середовищі та їхніх проявів в окремих регіонах. Це завдання вирішується за допомогою моніторингу.

Моніторинг навколишнього середовища - це науково-інформаційна комплексна система спостережень, оцінки і прогнозу стану довкілля та змін біосфери і її окремих компонентів під впливом антропогенних дій.

Вперше цей термін (від лат. "монітор" - який застерігає) почали вживати перед конференцією ООН з питань навколишнього середовища, що відбулася в 1972 р. у Стокгольмі (Швеція). Секретаріат ООН з навколишнього середовища визначив екологічний моніторинг як систему повторних спостережень за елементами довкілля в просторі й часі з установленими цілями і програмами.

Мета моніторингу - збирання конкретної інформації, проведення експериментів, моделювання процесів як основа для прогнозування.

Об'єктами моніторингу є природні, антропогенні, природно-антропогенні екологічні системи.

Моніторинг дозволяє вирішувати широке коло проблем та завдань:

виявлення взаємозв'язку джерел забруднювання природного середовища з об'єктами, на які вони діють;

виявлення каналів поширення забруднюючих речовин у природному середовищі;

вибір індикаторів, які б найкраще показували стан навколишнього середовища.

У процесі моніторингу реєструються:

екосистеми, що існують на даній території;

тип господарського використання території;

ступінь та форми деградації природного середовища -- зміна рельєфу, ерозія, і т.ін.;

фізичний та хімічний стан повітря, води та грунту;

біологічне різноманіття та стан видів-індикаторів, якщо такі виділені;

радіоактивне забруднення;

санітарний стан.

Розрізняють такі види моніторингу:

1. Залежно від рівня:

Санітарно-гігієнічний моніторинг - це система спостережень за якістю навколишнього середовища, головним чином з точки зору охорони здоров'я населення, - за ступенем забруднення природного середовища шкідливими токсичними речовинами і його впливом на людину, рослинність та тварин.

При санітарно-гігієнічному моніторингу визначають наявність фізичних видів забруднення (електромагнітних, шумових), забруднень алергенами, патогенними мікроорганізмами, запахами; здійснюється контроль за вмістом в атмосфері оксидів сульфуру, нітрогену, карбону, сполук важких металів, радіаційним станом. У водних об'єктах визначається ступінь їх забруднення різноманітними органічними речовинами, нафтопродуктами. Для спостережень використовують санітарні норми та показники, які характеризують стан середовища існування з точки зору його можливого впливу на організм людини.

Екологічний моніторинг контролює стан екологічних систем (біогеоценозів) і природних комплексів, зміну стану окремих видів природних ресурсів (водних, земельних, рослинних, ресурсів тваринного світу та ін.). В екологічному моніторингу сьогодні немає єдиної системи показників і стандартів нормального стану природних ресурсів. У зв'язку з цим ступінь порушення природних комплексів, екосистем та інших компонентів біосфери визначається в порівнянні їхніх показників з аналогічними показниками систем та компонентів біосфери. Ступінь антропогенної дії визначають, наприклад, за забрудненням поверхневих водойм, зниженням родючості земель. Ступінь і характер порушення в природних комплексах оцінюють порівнянням їх з аналогічними екосистемами стаціонарних дослідних майданчиків або природних територій (заповідників), які особливо охороняються.

Біосферний (глобальний) моніторинг призначений для спостереження за фоновим станом навколишнього середовища на незначних територіях. При цьому реєструються:

радіаційний рівень;

наявність в атмосфері вуглекислого газу;

озону;

зміна кліматичних характеристик;

ступінь забруднення Світового океану та інші параметри.

Програма глобального моніторингу (Глобальна система моніторингу навколишнього середовища - ГСМНС) була прийнята в Найробі Міжнародною нарадою 1974 року. Вона передбачає систематичне вивчення навколишнього середовища за єдиною програмою та уніфікованими методиками на континентальних, 77 базових та 616 біосферних регіональних станціях, які розташовані в різних точках земної кулі. В країнах колишнього СРСР спостереження за програмою ГСМНС здійснюються гідрометеослужбою та на територіях біосферних заповідників.

2. Залежно від призначення:

Загальний (стандартний) моніторинг - це оптимальні за кількістю параметрів спостереження на пунктах, об'єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, дають змогу На основі оцінок і прогнозу стану довкілля регулярно розробляти управлінські рішення на всіх рівнях.

Оперативний (кризовий) моніторинг - це спостереження спеціальних параметрів навколишнього середовища в конкретних пунктах на певних об'єктах у визначений час. Як правило, це об'єкти підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, які вважаються зонами надзвичайної екологічної ситуації, а також райони аварій з шкідливими екологічними наслідками. Оперативний моніторинг дає змогу вчасно реагувати на кризові екологічні ситуації та приймати рішення щодо їх ліквідації і створення безпечних умов для населення.

Фоновий (науковий) моніторинг - це спеціальні високоточні спостереження за всіма складовими довкілля, що проводяться за єдиною програмою, стану атмосфери, ґрунту, природних вод та особливостей земної поверхні, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднюючих речовин, реакцією організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, екосистем і біосфери в цілому. Такий моніторинг здійснюється у природних і біосферних заповідниках та на інших територіях, що охороняються.

Біологічний моніторинг зорієнтований на систематичне оцінювання стану видів рослин та тварин. Він включає реєстрацію зміни чисельності, структури їх популяцій, характер міграцій та розмноження.

Господарський моніторинг проводиться з метою оцінки діяльності окремих сільськогосподарських або промислових підприємств.

3. Залежно від розмірів охопленої моніторингом території:

глобальний моніторинг - оцінює стан біосфери й параметри атмосфери, гідросфери та геосфери в цілому, здійснюється на основі міжнародного співробітництва;

національний - діє в межах однієї держави;

регіональний моніторинг - виявлення джерел забруднення природного середовища та встановлення шляхів міграції забруднюючих речовин у межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях адміністративних і природних регіонів;

локальний моніторинг - передбачає фіксування зміни якості середовища на території окремих об'єктів (підприємств, населених пунктів, ділянок, ландшафтів);

4. Залежно від методів, які використовують для ви значення стану навколишнього середовища, та об'єктів спостереження:

фізичний (геліофізичний, гравіметричний, магнітометричний, йоносферний, метеорологічний, гідрологічний, сейсмологічний, радіометричний та ін.);

хімічний (гідрохімічний, біогеохімічний та ін.);

геоморфологічний (геодезичний, ерозійний та ін.);

біологічний (ботанічний, зоологічний, мікробіологічний тощо);

ґрунтовий;

гео(еко)системний;

аерокосмічний.

Особливу різновидність моніторингу представляє біоіндикація, або біомоніторинг.

Найбільш певні та повноцінні результати дає комплексний підхід до оцінки стану навколишнього середовища, який поєднує різні методи моніторингу.

У цілому моніторинг дає фактичні дані, що необхідні для розробки математичних моделей, які дозволяють на основі комп'ютерної техніки робити узагальнення та порівняння, розроблювати прогнози і оперативно використовувати заходи запобігання деградаційним процесам, що намітилися. На глобальному рівні ці прогнози виконують такі організації, як «Римський клуб», створений у 1968 році А.Печчеї та «Всесвітня вахта», що існує з 1984 року та очолюється Л.Брауном.

Нерідко результати моніторингу оформлюють у вигляді екологічних карт.

З метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні створена система державного моніторингу навколишнього природного середовища.

Для цього існує така законодавча база:

Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, ст.8 (1992 р.);

Положення про державний моніторинг навколишнього природного середовища від 23.09.1993 р.;

Постанова Кабміну №785.

Порядок здійснення державного моніторингу навколишнього природного середовища визначається Кабінетом Міністрів України. Координація та узагальнення результатів моніторингових досліджень покладається на Національну академію наук України та Міністерство екології та природних ресурсів України.

Державний моніторинг навколишнього середовища в Україні здійснюють:

Міністерство екології та природних ресурсів;

Національне космічне агентство;

Міністерство охорони здоров'я;

Міністерство агропрому;

Державний комітет лісового господарства;

інші центральні органи виконавчої влади України та їх органи на місцях.

3.2 Основні екологічні закони

На сучасному етапі розвитку науки і техніки людство, здається, вже менше залежить від природи. Але залежність ця збереглася, і не просто збереглася, а ускладнилась, бо змінилася тільки відносна роль законів природи. Людство, як і раніше, залежить від енергетичних, мінерально-сировинних, біологічних, водних та інших природних ресурсів.

Завданням екології є пошук законів функціонування та розвитку даної галузі об'єктивної реальності.

Закон обмеженості природних ресурсів. Деякі вчені вважають сонячну енергію практично невичерпною, однак при цьому не беруть до уваги, що серйозною перепоною для її використання є біосфера, антропогенна зміна якої понад допустиму межу (за правилом - 1%) може призвести до серйозних і тяжких наслідків: штучне привнесення енергії в біосферу досягло вже значень, близьких до граничних.

Зменшення природно-ресурсного потенціалу - в межах однієї суспільно-економічної формації чи способу виробництва й одного типу технології - веде до того, що природні ресурси стають щораз менше доступними і вимагають збільшення затрат праці й енергії на їх добування та транспортування;

Закон піраміди енергій - з одного трофічного рівня екологічної піраміди переходить на інші рівні не більше 10% енергії, цей закон дає змогу обчислювати необхідні земельні площі для забезпечення населення продуктами харчування тощо;

Закон рівнозначності умов життя - всі природні умови середовища, необхідні для життя, відіграють рівнозначну роль. Звідси випливає інший закон - Закон сукупної дії природних факторів;

Закон розвитку довкілля, Закон розвитку системи за рахунок навколишнього середовища - будь-яка природна система може розвиватися лише за умови використання матеріально-енергетичних та інформаційних можливостей навколишнього середовища; абсолютно ізольований саморозвиток неможливий. Із цього закону випливає декілька наслідків:

абсолютно безвідходне виробництво неможливе;

будь-яка високоорганізована біотична система, використовуючи та видозмінюючи своє життєве середовище, є потенційною загрозою для більш високоорганізованих систем (завдяки цьому в земній біосфері неможливе нове зародження життя - воно буде знищене організмами більш високоорганізованими, ніж первісні форми живого);

біосфера Землі як система розвивається не тільки за рахунок ресурсів планети, але й опосередковано, за рахунок і під впливом розвитку космічних систем;

системогенетичний - багато природних систем, зокрема геологічні утворення, особини, біотичні спільноти, екосистеми тощо, в індивідуальному розвитку повторюють у скороченій (в закономірно зміненій та узагальненій) формі еволюцію своєї системної структури; цей закон зумовлює необхідність урахування при управлінні природними процесами закономірного проходження ними проміжних фаз. Наприклад, вирубаний ліс не можна відновити безпосередньо. Його розвиток повинен мати декілька фаз: молодняка, жердняка, середньовікового, стиглого та перестійного лісу.

системоперіодичний, який, наприклад, проявляється у періодичній системі хімічних елементів чи у гомологічних рядах. Базою для створення періодичних таблиць (не лише хімічних елементів чи генетичних взаємозв'язків) служить встановлена глобальна ієрархія природних систем. Дослідження з використанням цього закону дають змогу глибше зрозуміти склад і функціонування природних систем, їх співпідпорядкованість;

Закон сукупної дії природних факторів (Мітчерліх - Тінеман - Бауле) - наприклад, врожай залежить не від окремого, нехай навіть дуже важливого, фактора, а від сукупності екологічних факторів; коефіцієнт дії кожного окремого фактора в їх спільному впливові різний і може бути обчислений;

Закон сукцесійного сповільнення - процеси, які відбуваються у зрілих урівноважених системах, як правило, виявляють тенденцію до уповільнення; звідси безперспективними є спроби "творити" природу господарськими заходами без виведення її системи з рівноваги чи створення якихось інших особливих умов для здійснення господарської акції. Наприклад, акліматизація нового виду культурних рослин дає спочатку ефект, далі популяційний вибух згасає, і якщо цей вид не стає масовим шкідником, то його господарське значення різко зменшується;

Правило прискорення еволюції - швидкість формоутворення з бігом геологічного часу збільшується, а середня тривалість існування видів всередині більш крупної єдності (групи) знижується, тобто високо-організовані форми існують менше часу, ніж низькоорганізовані. Прискорення еволюції передбачає і більш швидке зникнення видів, їх вимирання, яке відбувається повільнішими темпами, ніж формоутворення, внаслідок чого кількість видів у біосфері в процесі еволюції зростає. Протилежний процес - наростання темпів винищення окремих видів тварин і рослин - пов'язаний із антропогенним впливом, а не з дією зазначеного вище закону;

еволюції, які виявляються в трьох аспектах:

Закон незворотності еволюції: організм (популяція, вид) не може повернутися до попереднього стану, реалізованого у його предків;

поступового утворення всього сущого - в природі ніщо не вічне, все має свою історію, Закон історичної незворотності;

Закон ускладнення організації - полягає в ускладненні організації як окремого організму, так і екосистем завдяки зростанню диференціації функцій і органів, які виконують ці функції;

Закон екологічної кореляції - в екосистемі, як і в будь-якому цілісному природному утворенні, всі її компоненти функціонально відповідають один одному; випадання однієї частини системи (знищення виду) неминуче призводить до виключення всіх тісно пов'язаних з цією частиною системи інших її частин і до функціональної зміни цілого в рамках дії закону внутрішньої динамічної рівноваги.

Незважаючи на велику різноманітність екологічних факторів, у характері їх впливу на організми і у відповідних реакціях живих істот можна виявити ряд загальних закономірностей:

Закон оптимальності;

неоднозначність дії фактора на різні функції організму чи угруповання;

мінливість, варіабельність і різноманітність відповідних реакцій на дію факторів середовища в окремих особин виду;

пристосування видів до кожного з факторів середовища відбувається відносно незалежним шляхом;

несумісність екологічних спектрів окремих видів;

взаємодія факторів;

правило лімітуючих факторів.

(Закон толерантності, Закон мінімуму, Аксіома адаптованості Ч. Дарвіна, Принцип генетичної перед адаптації, Закон відносної незалежності адаптації, Правило відповідності умов середовища генетичної обумовленості організму, Закон єдності "організм--середовище" тощо).

В жартівливій формі, але, мабуть, найбільш ємко, принципи екології сформулював американський еколог Баррі Коммонер. Їх чотири:

Все пов'язано з усім

Все повинно кудись діватися

Природа знає краще

Ніщо не дається задарма або за все приходиться платити

Зрозуміти сутність процесів, що проходять в оточуючому середовищі допоможуть й інші екологічні закони, принципи та правила:

Сформульовані В.І. Вернадським:

Закон біогенної міграції атомів Закон константності

Закон максимуму біогенної енергії (Вернадський-Бауер)

Закон фізико-хімічної єдності живої речовини Закон збільшення розмірів (зросту) та ваги (маси) організмів у філогенетичній гілці,

А також:

Закон конкурентного виключення

Закон внутрішньої динамічної рівноваги

Закон генетичної різноманітності

Закон кореляції (Ж. Кюв'є)

Закон максимізації енергії (Г. і Ю. Одум, М. Реймерс)

Закон односпрямованості потоку енергії

Закон зменшення енерговіддачі в природокористуванні

Закон ґрунтостомлення (зниження родючості)

Закон емерджентності

Закон необхідної різноманітності

Біогенний закон (Е. Геккель)

Закон нерівномірності розвитку частин системи

Закон збереження життя

Принцип збереження впорядкованості (І. Пригожий)

Принцип Ле Шательє-Брауна

Принцип економії енергії (Л. Онсагер)

Закон максимізації енергії та інформації

Періодичний закон географічної зональності (А. А. Григор'єв-М. М. Будико)

Правило затухання процесів

Термодинамічне правило Вант-Гоффа-Арреніуса

Правило Шредінгера "про живлення" організму негативною ентропією

Правило походження нових видів від неспеціалізованих предків

Принцип дивергенції Ч. Дарвіна

Принцип прогресуючої спеціалізації

Правило більш високих шансів вимирання глибоко спеціалізованих форм (О. Марш)

Екологічне правило С. С. Шварта

Закон обмеженого росту (Ч. Дарвін)

Принцип мінімального розміру популяцій

Правило А. Уоллеса

Закон збіднення живої речовини в його згущеннях (Г. Ф. Хільмі)

Правило біологічного підсилення

Правило екологічного дублювання

Правило обов'язковості заповнення екологічних ніш

Правило екотону, або крайового ефекту

Правило взаємопристосованості організмів у біоценозі (К. Мебіус -Г.Ф. Морозов)

Принцип формування екосистеми

Правило максимуму енергії підтримання зрілої системи

Правило константності числа видів у біосфері

Правило множинності екосистем

Серед законів природи зустрічаються звичні в науці закони детерміністського типу, котрі жорстко регулюють взаємини між компонентами екосистеми, але більшість є законами-тенденціями, котрі діють не у всіх випадках. В деякому сенсі вони нагадують юридичні закони, що не перешкоджають розвиткові суспільства, якщо зрідка порушуються деякою кількістю людей, але заважають нормальному розвиткові, якщо порушення стають масовими. Є і закони-афоризми, котрі можна віднести до типів законів як обмежень різноманітності.

Питання про те, наскільки закони екології можна переносити на взаємовідносини людини з навколишнім середовищем, залишається відкритим, оскільки людина відрізняється від всіх інших видів. Наприклад, у більшості видів швидкість зростання популяції зменшується зі зростанням її щільності; у людини, навпаки, зростання чисельності населення в цьому випадку прискорюється. Таким чином, деякі регулюючі механізми природи відсутні у людини. І це може бути додатковим приводом для технологічного оптимізму для одних, а для екологічних песимістів - свідченням небезпеки такої катастрофи, котра неможлива для жодного іншого виду.

Пізнання законів гармонізації, краси й раціональності природи допоможе людству знайти вірні шляхи виходу з екологічної кризи.



Використана література

1. Тлумачний словник із сільськогосподарської екології/ Укладачі: Л. Л. Товажнянський, Г. І. Гринь, А. А. Лісняк та інші. -- Харків: НТУ «ХПІ». -- 2009. -- 220 с.

2. Джигерей В. С., Сторожук В. М., Яцюк Р. А. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища (Екологія та охорона природи). Навчальний посібник. -- Вид. 2-ге, доп. -- Львів, Афіша, 2000 -- 272 с.

3. Джигерей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища. -- К.: «Знання», 2002.-203 с.

4. Ганна Васюкова, Олександра Грошева. Екологія: підручник для студентів вищих навчальних закладів. -- К. : Кондор, 2009. -- 524 с.

5. В. Грицик, Ю. Канарський, Я. Бедрій. Екологія довкілля. Охорона природи : навчальний посібник для студентів вузів -- К. : Кондор, 2009. -- 290 с.

6. Микола Клименко, Алла Прищепа, Наталія Вознюк. Моніторинг довкілля : Підручник -- К. : Академвидав, 2006. -- 359 с. : табл. -- (Сер. «Альма-матер»)

7. Сергій Сухарев, Степан Чундак, Оксана Сухарева. Основи екології та охорони довкілля : Навчальний посібник. Мін-во освіти і науки України, Ужгородський нац. ун-т. -- К. : Центр навчальної літератури, 2006. -- 391 с. : табл.

Размещено на Allbest.ru