Міжнародні та національні законодавчо-правові засади переходу суспільства до сталого розвитку

З огляду на все сказане вище, першим чином для переходу України до сталого розвитку слід зробити ось що.

У короткостроковій перспективі стратегічною метою сталого розвитку України має стати подолання наслідків криз (зокрема - структурної), що розвинулися під час переходу до ринкової економіки та демократичного громадського суспільства: судова, земельна й інші реформи.

Щоб досягти сталого розвитку, конче треба застосувати комплексний підхід: і

1. Екологічна безпека: стратегічна мета - збереження і поновлення природних екосистем, стабілізація та поліпшення якості навколишнього середовища, зниження рівня викидів шкідливих речовин і т. ін.

2. Економічна стабільність: мета - створення соціально й екологічно ефективної економіки, що забезпечує гідний рівень життя громадян, конкурентоспроможність продукції. Важливою цільовою настановою має стати забезпечення економічного розвитку переважно на вже освоєних територіях.

3. Соціальний достаток: головною метою є подовження середньої тривалості життя населення, планування родини та раціоналізація особистого споживання, поліпшення середовища існування, розвиток соціальної активності людей, забезпечення рівних можливостей в одержанні медичної допомоги, соціальний захист уразливих груп населення.

У довготерміновій перспективі акценти розвитку будуть зміщуватися з економічних на еколого-соціальні, а з матеріальних - на духовно-моральні й інформаційні. Почне формуватися нове суспільство, що є першим етапом становлення ноосфери, думки про яку висловив В.І. Вернадський.

Нині в Україні немає навіть загального плану переходу до сталого розвитку, це поняття не визначено на офіційному рівні, хоча й були деякі спроби зробити таке. Перш за все, слід сказати, що в галузі ратифікації міжнародних угод, в тому числі й тих, що стосуються сталого розвитку, справи трохи кращі. Зокрема, в Україні ратифіковано (1999 року) так звану Оргуську конвенцію, у якій ідеться про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля. Цю конвенцію прийнято на конференції міністрів "Навколишнє середовище для Європи" у 1998 році. У 2003 році прийнято Постанову Кабінету Міністрів України "Про затвердження Комплексної програми реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку, на 2003-2015 роки". Цю програму, як у ній записано, прийняли "з метою виконання домовленостей у рамках підсумкових документів, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку (Йоганнесбург, 2002 рік)". Наголошено також: "Програма визначає стратегію і шляхи розв'язання глобальних та загальносуспільних проблем в Україні з метою забезпечення сталого розвитку, а отже, є важливою складовою державної політики, зорієнтованої на забезпечення економічного зростання, соціального розвитку, створення безпечних умов для життя людини та відтворення навколишнього природного середовища".

Головними завданнями, які призначена виконати ця програма, є ліквідація бідності, запровадження моделей сталого виробництва та споживання, спрямованих на забезпечення життєдіяльності людства, охорона і раціональне використання природних ресурсів, оптимізація ресурсної бази економічного та соціального розвитку. Далі в програмі перелічено заходи, які заплановано виконати в межах її реалізації, терміни виконання цих заходів, вказано виконавців, відповідальних за здійснення запланованого. Однак треба зауважити, що в цьому документі не дано навіть офіційного визначення сталого розвитку. Заходи, які, згідно з програмою, заплановано здійснити в екологічній сфері, зорієнтовані радше на сприяння вирішення глобальних екологічних проблем, аніж таких, що справді актуальні саме для України. Хоча, звичайно, прийняття і виконання цього документа насправді сприяє переходу до сталого розвитку в Україні, а також міжнародному співробітництву в цій галузі.

Серед інших міжнародних документів варто відзначити "Рамкову конвенцію про охорону і сталий розвиток Карпат", ратифіковану 2004 року. Ця конвенція стосується кількох держав, у яких є проблеми, схожі на ті, що в Україні, а отже, вона сприяє вирішенню регіональних проблем карпатського регіону.

У самій конвенції написано: "Сторони проводять всебічну політику та співпрацюють для охорони та сталого розвитку Карпат з метою, зокрема, поліпшення якості життя, зміцнення місцевих економік та громад, збереження природних цінностей та культурної спадщини". А у 10 статті конвенції - "Промисловість та енергетика". сказано:

1. Сторони сприяють застосуванню більш чистих технологій виробництва з метою адекватного попередження, реагування та ліквідації промислових аварій та їх наслідків, а також для охорони здоров'я людей та збереження гірських екосистем.

2. Сторони проводять політику, спрямовану на запровадження екологічно безпечних методів виробництва, розподілу та використання енергії, які зменшують негативний вплив на біорізномаїття та ландшафти, включаючи більш широке використання відновлюваних джерел енергії та енергоощадних технологій коли це необхідно.

3. Сторони мають на меті зменшення негативного впливу на довкілля від розробки мінеральних родовищ і забезпечення адекватного екологічною нагляду за технологією та практикою гірничих робіт.

Статтю 7 присвячено загальній координації дій сторін - учасників конвенції у галузі сільського і лісового господарства (це дуже важливо саме для цього регіону), статтю 8 сталому розвитку транспортної галузі й інфраструктури. Отже, ця конвенція також може стати досить важливою в майбутньому, але лише за умови, що в Україні існуватиме чи розроблятиметься власна внутрішньо-національна програма переходу до сталого розвитку.

Серед внутрішньо українських документів, які стосуються . сталого розвитку, слід відзначити Постанову Верховної Ради України "Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів", при і мім ту ще 1999 року. Мета цієї концепції, як у ній проголошено: забезпечення виходу з кризи і створення умов для сталого розвитку населених пунктів у період, на який розрахована концепція. При чому розрахована вона на досить довгий термін: 15-20 років. Цікаво, що тут навіть наведено визначення сталого розвитку - щоправда, лише населених пунктів. За цим визначенням, "сталий розвиток населених пунктів це соціально, економічно й екологічно збалансований розвиток міських і сільських поселень, спрямований на створення їх економічного потенціалу, повноцінного життєвого середовища для сучасного та наступних поколінь на основі раціонального використання ресурсів (природних, трудових, виробничих, науково-технічних, інтелектуальних тощо), технологічного переоснащення і реструктуризації підприємств, удосконалення соціальної, виробничої, транспортної, комунікаційно-інформаційної, інженерної, екологічної інфраструктури, поліпшення умов проживання, відпочинку та оздоровлення, збереження та збагачення біологічного різноманіття та культурної спадщини".

У концепції спочатку описано сучасний стан розвитку населених пунктів України, потім - головні напрямки державної політики щодо забезпечення сталого розвитку населених пунктів і заходи для реалізації цієї політики. Вказано заходи, покликані забезпечити раціональне використання природних ресурсів, поліпшити соціальні умови життя населення, забезпечити житлом мешканців населених пунктів, удосконалити виробничу інфраструктуру, розвинути транспортну й інженерну інфраструктури населених пунктів, сформувати повноцінне життєве середовище (тобто запланувати забудову, охорону пам'яток, поліпшити екологічний стан територій населених пунктів та ін.), покращити санітарно-гігієнічні умови в населених пунктах, забезпечити захист від несприятливих природних явищ, запобігти техногенним катастрофічним ситуаціям. Таким чином, зміст цієї концепції добре відповідає принципам сталого розвитку. Однак річ у тім, що плани розвитку населених пунктів здебільшого розробляються (а головне - здійснюються) без врахування положень цієї концепції. Мабуть, це пояснюється тим, що немає нормативних актів Кабінету Міністрів, як і міністерства екології. Такі документи могли б уточнити та конкретизувати положення цієї концепції. Отже, вона теж залишається, загалом кажучи, переліком побажань про забезпечення сталого розвитку населених пунктів України, а не керівництвом до дії для органів влади в населених пунктах. Концепція має рекомендаційний характер.

Таким чином, найбільша перешкода полягає в тому, що немає загальнонаціональної програми (концепції, стратегії) переходу до сталого розвитку в Україні. Намагання створити таку програму вже були, але безуспішні. Можна розглянути два законопроекти, створені для того, щоб регламентувати перехід України до сталого розвитку.

По-перше, це проект Закону України "Про стратегію сталого розвитку України". Його розглянуто на засіданні Верховної Ради України в 2004 році. У цьому документі подано визначення сталого розвитку, яке своїм значенням збігається з наведеним вище визначенням, розробленим у комісії ООН. Сказано: "Сталий розвиток - це система взаємоузгоджених управлінських, економічних, соціальних, природоохоронних заходів, спрямованих на формування системи суспільних відносин на засадах довіри, партнерства, солідарності, консенсусу, етичних цінностей, безпечного навколишнього середовища, національних джерел і духовності. В основі сталого розвитку лежать невід'ємні права людини на життя та повноцінний розвиток".

У документі доведено потребу розробити дану стратегію й окреслено головні принципи та завдання сталого розвитку. Наприклад, стратегічними завданнями у сфері екологічно збалансованого розвитку економіки названо: забезпечення переходу економіки на інноваційну модель розвитку; структурну перебудову економіки шляхом прискорення розвитку високотехнологічних галузей; створення конкурентоспроможної, соціально зорієнтованої ринкової моделі економіки; стимулювання впровадження екологічно безпечних, енергетично ефективних та ресурсозбережених технологій; розвиток технологій замкнутого циклу і технологій очищення, переробки та утилізації промислових і побутових відходів; підтримка екологічно ефективного виробництва енергії, в тому числі використання відтворюваних джерел енергії й вторинних енергетичних ресурсів тощо. Також перелічено завдання у сфері забезпечення соціальної справедливості, у сфері суспільних відносин, у сфері раціонального використання природно-ресурсного потенціалу, у сфері міждержавних стосунків. Далі перелічено шляхи та заходи для реалізації державної політики у сфері забезпечення переходу до сталого розвитку. Наприклад, для атмосферного повітря це: "скорочення і в подальшому повне припинення виробництва та використання хімічних речовин, що негативно впливають на озоновий шар, шляхом заміни їх на екологічно безпечні компоненти; удосконалення інформаційно-аналітичних систем різних рівнів з оцінки техногенного впливу стаціонарних джерел забруднення на якість атмосферного повітря; удосконалення екологічних нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах пересувних джерел забруднення;впровадження нових технологій глибокого очищення димових газів від окислів сірки та азоту; впровадження технологій промислового видобутку метану вугільних родовищ з метою попередження його викидів у атмосферу; впровадження сучасних технологій спалювання, підготовки палива га газоочищення в енергетичних та промислових системах з метою зменшення викидів, у тому числі парникових газів, в атмосферне повітря". Заходи перелічено для охорони лісів, сфери поводження з відходами та ін. У додатку до стратегії перелічено індикатори сталого розвитку, які дозволили б проводити моніторинг реалізації стратегії сталого розвитку в Україні.

Очевидно, вадою цього документа є надмірна узагальненість формулювань і недостатня пристосованість рекомендацій та запланованих заходів безпосередньо до українських умов. Можливо, саме тому цей законопроект не ухвалили.

Іншою спробою регламентувати перехід України до сталого розвитку стало створення законопроекту "Концепція переходу України до сталого розвитку". Цей документ набагато детальніший, ніж попередній, складено його з урахуванням суто українських реалій і розглянуто в 2004 році. Як сказано в цій концепції, її розроблено для "формулювання стратегічної мети української держави в XXI столітті". При цьому "передбачається формування такого типу суспільного і економічного розвитку, що базується на ідеї узгодження темпів економічного га соціального розвитку з можливостями природних систем забезпечувати ці темпи мінеральними та біологічними ресурсами - з одного боку, та межами здатності біосфери до асиміляції забруднень та інших негативних впливів господарської діяльності - з іншого". Також цю концепцію розроблено відповідно до принципів гармонійності розвитку людини та соціальної справедливості.

У концепції наведено обґрунтування необхідності переходу до сталого розвитку в Україні, причому перелічено як зовнішні, так і внутрішні фактори впливу на процес вибору напрямку розвитку для України.

Далі в документі перелічено та описано стратегічні цілі розвитку, а саме:

· соціальна справедливість і сталий людський розвиток;

· освіта та інформація;

· здоров'я нації і народонаселення;

· економічне процвітання;

· здорове навколишнє середовище та збереження природи;

· відповідальне управління;

· сталі місцеві громади та сталий розвиток поселень;

· міжнародна відповідальність.

Кожну з перелічених цілей описано досить детально за таким планом: спочатку наводиться власне опис цілі, далі - проблеми в цій сфері, а тоді -- пріоритетні завдання, першочергові заходи, які заплановано здійснити, й індикатори, призначені для того, щоб спостерігати за процесом досягнення цих цілей. В кінці опису кожної цілі наведено перелік чинних законодавчих актів у цій галузі.

Наприклад, проблемами, які потребують першочергового реагування в галузі охорони довкілля, названо:

ѕ збіднення ґрунтів;

ѕ недостатньо вмотивоване і контрольоване внесення добрив, пестицидів та гербіцидів, що призводить до токсикації сільськогосподарської продукції та евтрофування водойм; масове вирубування лісів без урахування екологічних і соціальних наслідків;

ѕ застосування монокультурного підходу в насаджуванні лісів; перевищення гранично допустимих норм викидів в атмосферу (у т.ч. токсичних) у промислових регіонах, особливо на Сході України;

ѕ невмотивована прибережна господарська діяльність, що загрожує відтворенню водостоків і річок, а також існуванню екосистем річок і морів;

ѕ поширення зон щорічних підтоплень внаслідок порушення вимог екологічної безпеки (ставлення як до другорядних) на виробничих об'єктах;

ѕ зменшення числа популяції мисливських тварин, особливо копитних;

ѕ порушення режиму заповідних територій;

ѕ брак юридично засвідчених обмежень і неправильне використання природних об'єктів чи ресурсів, що завдає їм шкоду;

ѕ бідний набір економічних інструментів (переважно це плата за використання, плата за забруднення і штрафи) через те, що немає економічної оцінки ресурсів, тому й відображається лише незначна частина заподіяної шкоди.

В той час як пріоритетними завданнями названо:

— створити здорові умови для проживання людей та ресурсне забезпечення процесів розвитку в майбутньому;

— забезпечити збереження і відтворення навколишнього природного середовища та стале використання природних ресурсів;

— зупинити процес видової деградації біорізноманіття, викликаної діяльністю людини, до 2015 p.;

— встановити пороговий рівень забруднень навколишнього середовища, які можуть бути знешкоджені самим середовищем;

— забезпечити до 2010 р. стримування викидів в атмосферу та скидів у водойми в межах гранично допустимих норм;

— підвищити рівень лісистості території України з 15,6% у 2002 р. до 20-25% у 2025 р. зі збереженням їх природної видової розмаїтості;

— забезпечити формування і інституційне впорядкування екологічної мережі;

— забезпечити поступове скорочення розораності земель.

Деякі з цих завдань, як здається, неможливо виконати у визначені терміни, зате їх перелік дійсно відображає напрямки, в яких належить рухатися. Взагалі саме цю ціль, як і попередню - "економічне процвітання", описано дуже детально, порівняно з іншими.

Наприкінці в концепції описано стратегію переходу до сталого розвитку, тобто головні напрямки перебудови всіх найважливіших сфер життя українського суспільства.

Отже, розроблений документ є досить детальним, із зазначенням конкретних цілей розвитку, їх обґрунтуванням, конкретними строками і механізмами досягнення цих цілей. На нашу думку, те, що його не прийняли принаймні за основу, пояснюється, загалом кажучи, недосягненням компромісу між впливовими політичними силами, а також, можливо, й зазначенням непосильних і недосяжних цілей розвитку на нинішньому етапі.

Інформацію з питань сталого розвитку суспільства в Україні можна отримати в таких організаціях України:

1. Представництво ООН в Україні;

2. Громадська організація "Інститут сталого розвитку";

3. Центр сталого розвитку та екологічних досліджень;

4. Всеукраїнська громадська організація "Україна. Порядок денний на 21 століття";

5. Громадська організація "Товариство сталого розвитку";

6. Програма місцевих екологічних дій Агенції з міжнародного розвитку США.

Размещено на Allbest.ru