Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТРАНСПОРТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра економіки

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Основи екології та економіка природокористування»

на тему: «Шляхи поліпшення екологічного стану на планеті Земля»

Сухарь К.В.

м. Київ - 2014 рік

Зміст

Вступ

Розділ 1. Екологія як наука, її предмет і завдання

1.1 Поняття, завдання та об'єкти екології

1.2 Втручання людини в стійку екологічну систему

Розділ 2. Сучасні екологічні проблеми, що постають перед суспільством

2.1 Екологічний стан планети на сьогодні9

2.2 Поняття глобальної екологічної кризи ХХІ століття

2.3 Стан водних ресурсів планети, атмосфери та літосфери

Розділ 3. Шляхи поліпшення екологічного стану на планеті Земля

3.1 Міжнародна співпраця у галузі охорони довкілля

3.2 Стратегія і тактика виживання людства

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Сьогодні, коли на всій планеті під впливом людини відбулися помітні зміни як живої, так і неживої природи, дедалі більшого значення набуває гармонійна взаємодія суспільства і природного довкілля, оскільки людина отримує від природи все необхідне для життя: енергію, продукти харчування, матеріали, черпає в ній емоційну й естетичну наснагу. Тому вкрай необхідна не лише чітка стратегія охорони природного середовища та посилення контролю за природокористуванням, але й добре продумана система екологічної освіти й виховання населення.

Суть проблеми, яка постала перед людством на сучасній стадії його еволюції, полягає саме в тому, що люди не встигають адаптувати свою культуру відповідно до тих змін, котрі самі ж вони і вносять у цей світ, і джерела цієї кризи -- всередині, а не поза людською істотою, котра розглядається й як індивідуальність, і як колектив. Вирішення цих проблем залежить насамперед від людини, її внутрішньої сутності.

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу. екологічний криза атмосфера земля

Мета даної роботи: дослідити сучасний екологічний стан планети Земля, виявити проблеми та знайти шляхи їх подолання.

Завдання курсової роботи:

- з'ясувати екологічний стан планети на сьогодні;

- з'ясувати причини виникнення екологічних проблем;

- розглянути шляхи поліпшення екологічного стану на планеті Земля.

Об'єкт: аналіз екологічних процесів планети, екологічних явищ та взаємозв'язок природи і суспільства.

Предмет: екологічний стан планети Земля та всі його складові.Розділ 1. Екологія як наука, її предмет і завдання

1.1 Поняття, завдання та об'єкти екології

Екологія - відносно молода наука, ще не так давно нею цікавилося невелике коло спеціалістів. Останніми десятиріччями вона почала швидко розвиватись. Цьому сприяла необхідність вирішення таких важливих проблем сучасності, як раціональне використання природних ресурсів, профілактика забруднення середовища промисловими відходами та транспортом, запобігання знищенню природних угруповань, збереження генофонду рослинного і тваринного світу. Екологія дає уявлення про те, яким чином досягти симбіозу техніки, виробництва і природи.

Для сучасної людини знання основ екології не менш важливе, ніж основ фізики, хімії, математики. Екологізація виробництва - один з провідних напрямів науково-технічного прогресу, покликаної не тільки забезпечити узгоджене функціонування природних і технічних систем, а й значно підвищити ефективність останніх. Таким чином, екологія все більше набуває особливостей прикладної науки.

Сьогодні екологія,в широкому значенні, визначається як комплексна інтегральна наука, яка досліджує навколишнє середовище (екосферу планети), його вплив на суспільство та зворотну реакцію природи на діяльність людства.

Екологія - це міждисциплінарна наука, яка базується, крім біологічних основ, на основах географічних, технічних, економічних та соціальних наук (рис. 1).



Рис. 1. Міждисциплінарний характер екологічної науки

Головні завдання екології:

· встановлення закономірностей взаємозв'язків між організмами, їхніми угрупованнями та умовами довкілля;

· дослідження структури та функціонування угруповань організмів; розробка методів визначення екологічного стану природних і штучних угруповань;

· спостереження за змінами в окремих екосистемах та біосфері в цілому, прогнозування їхніх наслідків;

· створення бази даних та розроблення рекомендацій для екологічно безпечного планування господарської і соціальної діяльності людини;

· застосування екологічних знань у справі охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів.

Об'єкти дослідження в екології - організми, тіла і речовини - матеріальні, а процеси з їх участю підкоряються законам фізики, хімії, біології та інших природничих наук. Природні об'єкти (у широкому розумінні -- матерія) за розмірами й рівнем складності організації умовно поділяються на 20 рівнів, вказаних на рис.2.

Рис. 2. Рівні організації матерії та поле діяльності сучасної екології

Включаючи біоструктури, вони йдуть від субелементарних частинок типу кварків аж до Всесвіту в цілому. Ця схема корисна тим, що дає змогу порівняно чітко вказати ті рівні, які охоплюються всіма сучасними природничими науками:

· біологія займається рівнями 4--14;

· хімія - насамперед рівнями 2--4, але її застосування поширюються на інтервал 5--18;

· найзагальніші закони фізики стосуються всіх рівнів, хоча максимальна активність цієї науки спостерігається на обох кінцях цього ряду (1--4 і 14--20);

· у наш час екологія торкається насамперед рівнів 10--15, але в майбутньому, кооперуючись з іншими науками, може поширити свою увагу як на вищі (16, 17), так і на нижчі (6-- 9).

1.2 Втручання людини в стійку екологічну систему

Уперше вчені дійшли висновку про те, що люди можуть зникнуть як вид завдяки власним «зусиллям», досліджуючи наслідки передбачуваного ядерного конфлікту. Коли його загроза зменшилася, людство заспокоїлося. Однак слід враховувати, що енергія вибуху всіх термоядерних зарядів менша за енергію, яка виробляється енергетичними установками світу всього лише протягом року. Щороку людина намагається змінити щось на своїй планеті. Це й переміщення гігантських мас речовини, порушення величезних ділянок незайманої поверхні суші, що приводить до зникнення численних видів тварин і рослин. Чимраз більше зростає радіоактивний фон. Люди помічають, що навколишнє середовище швидко змінюється, але дотепер вірять у казки, ніби можуть створити ідеальний соціальний лад, у якому людство й природа зможуть жити в злагоді.

Навіть сьогодні уявлення людства зводяться до розуміння того, що воно неправильно господарює, але це можна виправити завдяки технологічному втручанню. Чимало дослідників чомусь дотримується думки, що зміни, які відбуваються в навколишньому середовищі, є безперервним, «гладким» процесом. Але дуже часто сама природа намагається продемонструвати, наскільки тонкими є ті межі, після подолання яких починаються катастрофічні руйнування. Тепер потрібно визначитися, який саме етап проходить сьогодні людство: це тільки, початок шляху, стан перед кризою або катастрофа, що наступила?

Останнім часом на виправлення ситуації були витрачені колосальні засоби, і все-таки бажаного результату домогтися не вдалося. Катастрофічні зміни не припиняються, а здається, навпаки, ще більше наростають. Щороку ситуація погіршується новими катаклізмами. Це може свідчити про неправильність обраних методів або про недостатність засобів, а можливо, про те й інше разом.

Щоб поліпшити стан навколишнього середовища, необхідні надзвичайні суми. Наприклад, щоб США вдалося скоротити викиди вуглекислого газу на 50%, переходячи з вугільних електростанцій на атомні, необхідно не менше 50 трлн доларів Слід враховувати, що протягом 38 років кожні 2,5 дня потрібно буде встановлювати один реактор. Учені підрахували, що в Західній Європі для контролю й очищення індустріальних відходів наприкінці XX століття було потрібно 120 млрд доларів, а в США -- 200 млрд. Такі витрати дуже великі. До того ж штучна підтримка стаціонарного стану навколишнього середовища на якійсь локальній ділянці вимагає додаткового споживання енергії, а це призведе до погіршення в іншій частині біосфери. Отже, всі заходи, за допомогою яких людство намагається себе убезпечити, неефективні. Немає ніякого іншого джерела, крім біосфери та її ресурсів, яке б змогло підтримувати життя. На цьому етапі наше хазяйнування всередині біосфери виступає в ролі особливої системи (синтезу й розкладання речовини, причому людина взяла на себе функції тільки синтезу (виробництво), а функції розкладання надала природі. Однак істотна частина вироблюваних речовин не властива природі й не розкладається, до того ж асимілююча ємність біосфери, безсумнівно, вичерпана. Людству заважає жити в гармонії з природою ще один стереотип. Люди виробляють занадто велику кількість відходів. До них можна зарахувати і розсіювання теплової енергії будь-яким промисловим, транспортним або комунальним об'єктом, і воду, що використовується практично в будь-якій технології, і, І власне кажучи, будь-який кінцевий продукт, що відправляється на смітник через місяць або ж кілька століть.

Людина як біологічний вид є консументом. Вона використовує продукцію біоти (сукупність усіх рослин і тварин), а її технології стають інструментом, за .допомогою якого їй вдається споживати значно більше продукції біоти, ніж дозволено природними законами. І через це порушується баланс у природі.

Розділ 2. Сучасні екологічні проблеми, що постають перед людським суспільством.

2.1 Екологічний стан планети на сьогодні

Перед людством на весь зріст постає проблема виживання -- центральна проблема сучасної науки.

Отже, можемо зробити висновок, що всім нам, мешканцям невеликої, прекрасної, але вкрай переобтяженої «плодами» людської діяльності планети, біосфера якої вже опинилася на останній межі, необхідно почати діяти. Мусимо активно рятувати природне середовище, зберігати й «ремонтувати» свій дім, що колись був чудовий, а нині почав розвалюватися з нашої вини. Але це -- надзвичайно складне, важке й важливе завдання. І ефект може бути досягнутий лише в тому разі, якщо підходити до його вирішення старанно, з душею й серцем, а головне -- професійно, грамотно, з урахуванням правил і законів, згідно з якими живе й розвивається Природа: народжується, набирає сили, квітне, старіє й умирає, передаючи протягом тисячоліть гени від покоління до покоління, від виду до виду у вічному кругообізі речовин, енергії та інформації, в тісному взаємозв'язку всього живого й неживого, земного й космічного.

Людина своєю діяльністю порушила еволюційно встановлений ритм і відпрацьовані напрями процесів біосфери -- надскладної природної системи. Озброївшись новою -- екологічною -- філософією, ми повинні в XXI ст. спрямувати всю силу свого інтелекту на глибоке, всебічне вивчення біосфери, всіх складових природного середовища, обстежити завдані їй рани й віднайти засоби її лікування та відновлення.

Поставлене завдання може бути вирішене лише за однієї умови -- всі люди зобов'язані глибоко оволодіти комплексною інтегральною наукою про довкілля -- новою філософією нашого виживання й подальшого збалансованого розвитку цивілізації.

Основні завдання екології XXI століття:

- вивчення загального стану сучасної біосфери, умов його формування та причин змін під впливом природних і антропогенних факторів;

- прогнозування динаміки стану біосфери в часі й просторі;

- розробка з урахуванням основних екологічних законів шляхів гармонізації взаємовідносин людського суспільства й Природи, збереження здатності біосфери до самоочищення, саморегулювання й самовідновлення.

Сучасні екологічні дослідження мають стати науковою базою для розробки стратегії й тактики поведінки людства у XXI ст.

Основні фактори деградації довкілля

Кінець XX століття поставив людство й біосферу в зовсім нові умови існування, для яких традиційні стандарти життя навряд чи стануть придатними. (М. М. Мойсеєв).

Початок XXI ст. -- теж надзвичайно складний, вирішальний період в історії людства -- період небаченого досі, загрозливого для існування цивілізації посилення низки негативних факторів, до яких передовсім належать:

- занепад людської моралі;

- зростання бідності, злочинності;

- підвищення агресивності;

- поширення хвороб (особливо СНІДу й злоякісних пухлин);

- деградація природи; загострення до критичного рівня конфлікту між техносферою та біосферою.

Занепокоєні ситуацією, що склалася на планеті останніми десятиліттями, провідні вчені, мислителі й політичні діячі більшості країн світу докладають величезних зусиль, аби знайти вихід із неї:

- вивчаються причини, динаміка й особливості розвитку зазначених негативних факторів та виявляються закономірності формування складних взаємозв'язків між ними;

- моделюються численні сценарії різноманітних природних і антропогенних процесів;

- складаються прогнози й розробляються рекомендації щодо подальшого збалансованого еколого-економічного розвитку суспільства й біосфери в цілому;

- детальніше досліджуються особливості функціонування екосистем усіх рівнів в умовах зростання забруднень;

- виявляються нові закономірності у взаємовідносинах людини й природи;

- укладаються нові міжнародні угоди в галузі охорони біосфери та її складових.

Безперечно, вирішальна роль у розвитку суспільства майбутнього й гармонізації відносин між людиною й природою належить сучасній молоді. Тому вкрай необхідним для неї є підвищення рівня екологічної освіти, осмислення можливих шляхів розвитку суспільства й природи у XXI ст., засвоєння складних, але надзвичайно важливих екологічних законів, принципів функціонування екосистем і біосфери, життєствердних зв'язків людства зі світом, що оточує його.

Спеціалісти Організації Об'єднаних Націй (ООН), учені-екологи відомих міжнародних і національних природоохоронних організацій, члени славнозвісного Римського клубу на підставі наукового аналізу матеріалів про особливості й тенденції демографічного, соціально-економічного розвитку суспільства й наслідків науково-технічної революції, даних про стан і перспективи використання природних ресурсів, а також про стан і динаміку забруднень геосфер і стан біосфери зробили дуже невтішні висновки.

Погіршення стану більшості екосистем біосфери, істотне зменшення біопродуктивності й біорізноманітності, катастрофічне виснаження ґрунтів і мінеральних ресурсів, небачена забрудненість поверхні Землі, гідросфери й атмосфери пов'язані з інтенсивним зростанням чисельності населення планети та розвитком науково-технічного прогресу протягом останніх 50 років. Саме необхідність задоволення дедалі більших потреб людського суспільства призвела до гігантського розширення масштабів господарської діяльності, змін у пропорціях світового господарства, у виробничих потужностях, техніці и технологіях, асортименті продукції, виробничому й особистому споживанні. Моделі виробництва й споживання, що склалися в світі, перестали відповідати умовам нормального співіснування людини й природи.

До розвитку глобальної екологічної й тісно пов'язаної з нею соціально-економічної кризи, які сьогодні загрожують існуванню нашої цивілізації, призвели, образно кажучи, два «вибухи» -- демографічний, тобто різке зростання чисельності населення Землі за останнє століття, й промислово-енергетичний, а також спричинені ними катастрофічні ресурсопоглинання й продукування відходів.

Для повного уявлення ситуації пропоную невелику статистику:

Щогодини на нашій планеті:

- 6--8 га продуктивної землі стає пустелею;

- 2 тис. дітей помирають із голоду;

- 55 чоловік гинуть від отруєння пестицидами та іншими хімічними речовинами;

- 1 тис. людей помирає від отруєння водою;

- 2 тис. т кислотних дощів випадає у Північній півкулі.

Щохвилини:

- знищується понад 20 га тропічних лісів;

- використовується близько 159 л нафти;

- знищується 50 т родючих ґрунтів;

- викидається в атмосферу понад 12 тис. т вуглекислого газу.

Людству залишається одне: почавши з підвищення рівня освіченості народів, їхньої загальної культури, формування в них екологічної свідомості, із забезпечення технологічної дисципліни на виробництві, підвищення екологічної ефективності науки, поступово, але якомога швидше, створити нову спільноту -- високоінформаційну, з могутнім колективним інтелектом, здатну організувати свій збалансований розвиток у злагоді з природою.

2.2 Поняття глобальної екологічної кризи ХХІ століття

Причини, які її зумовлюють

Екологічна криза - це порушення взаємозв'язків в системі географічної оболонки або незворотних явищ у біосфері, що викликані антропогенною діяльністю і загрожують існуванню людини як виду.

Наприклад, погіршується енергетична, мінерально-сировинна та продовольча забезпеченість земної цивілізації, зростає забруднення довкілля, є небезпека зміни генетичного фонду людства. В підходах до висвітлення екологічної кризи є два напрями наукової та суспільної думки: песимістичний та оптимістичний. Песимісти заперечують можливість поступального розвитку цивілізації за співвідношеннями народжуваності та смертності, темпів економічного зростання, умов забруднення довкілля. Вони пропонують обмежити чи навіть зупинити техніко-економічний розвиток людства.

Оптимісти відстоюють можливість збереження масштабів економічного розвитку за умови забезпечення суворих державних заходів захист географічного середовища та раціонального природокористування, організації процесів виробництва і споживання на основі радикальної перебудови технологій, створення нових технічних засобів і технологічних процесів, більш прийнятних з екологічної точки зору.

Найбільш логічний шлях подолання екологічної кризи полягає в усвідомленні того, що захист географічного середовища полягає в організації раціональнішого використання природи.

Життя географічної оболонки планети - не підвладне обмеженням, які створює політичне розмежування держав. Однак, деякі природні ресурси і процеси е більш локалізованими, контроль та управління ними можливі з боку окремих держав. До них належать природні ресурси, пов'язані з державною територією і які є її елементами: земля, надра, внутрішні води, ресурси континентального шельфу, рослинність тощо.

Водночас є природні ресурси, контролювати і зберігати які неможливо зусиллями окремих держав. Вони або знаходяться в міжнародному просторі (відкрите море, космос), або перемішуються між різними країнами і континентами. До них належать атмосферне повітря, ресурси Світового океану і прісної води, природні багатства Антарктиди, тварини, що мігрують. Охороняти їх можливо тільки за умови міжнародного співробітництва,

До цієї проблеми додаються й інші, пов'язані з організацією природокористування, їх кілька.

Основними джерелами антропогенного забруднення середовища є виробники енергії (ТЕС, АЕС, ГРЕС, сотні тисяч котельних), усі помислові об`єкти (в першу чергу металургійні, хімічні, нафтопереробні, цементні і целюлозо-паперові), екстенсивне, перехімізоване с/г виробництво, військова промисловість і військові об`єкти, автотранспорт та інші види транспорту (морський, річковий, залізничний, повітряний), гірниче виробництво. Вони забруднюють довкілля сотнями токсичних речовин, шкідливими фізичними полями, шумами, вібраціями, надмірним теплом.

Першоджерелом і першопричиною бурхливого розвитку глобальної екологічної кризи є, як вважають міжнародні експерти, демографічний вибух, що неодмінно супроводжується збільшенням темпів і обсягів скорочення природних ресурсів, нагромадженням величезної кількості відходів виробництва і побуту, забрудненням довкілля - глобальними кліматичними змінами, хворобами, голодом, вимиранням.

З розвитком хімії, металургії, енергетики і машинобудування світові почали загрожувати відходи від синтетичних пральних порошків, нафтопродуктів, важкі метали, нітрати, радіонукліди, пестициди та інші шкідливі речовини, що не засвоюються мікроорганізмами, не розкладаються, а накопичуються тисячами тон у грунтах, водоймах, підземних водах.

Протягом 80 років з початку нашого століття з надр Землі було видобуто корисних копалин більше, ніж за всю історію людства.

Нині, лише в результаті спалювання паливних ресурсів, в атмосферу планети щорічно потрапляє понад 22 млрд тон двоокису вуглецю. Щорічно світова промисловість скидає в річки понад 160 км³ шкідливих стоків, щорічно в грунти людством вноситься 500 млн тон мінеральних добрив і близько 4 млн тон пестицидів, більша частина яких осідає в грунтах або виноситься поверхневими водами в річки, озера, моря та океани. За останні 45 років використання мінеральних добрив зросло в 43 рази, а отрутохімікатів - у десять разів.

Ще однією - не менш важливою ніж попередні проблеми, є проблема відходів. Збитки від них - це не лише величезні площі землі, зайняті звалищами, териконами, шлакосховищами та ін. (наприклад, на площі, де розташовані звалища навколо Києва, можна було б побудувати місто з населенням 300 тисяч чоловік), а й смертельні дози різних токсикатів та дими й пилюка від них... Здавалося б, дрібниця - биті люмінісцентні лампи на звалищах. Але кожна така лампа містить 150 мг ртуті, що здатна отруїти близько 500 м³ повітря.

До основних антропогенних забруднювачів довкілля, крім вище названих, належать також різні шуми від виробничих підприємств, транспорту, іонізуюче випромінювання, вібрації, світло-теплові впливи.

З додатку 3 видно, яку шкоду організму наносять хімічні забруднювачі.

Спеціалісти вважають, що близько 80-86 забруднювачів повітря сконцентровано над сильно розвиненими промисловими районами, 10-15 - над містами, 1-2 - над сільською місцевістю, 0,1 - над центральними районами Світового океану. Якщо у великому місті за добу осідає 1,5 тон пилу на кожен квадратний кілометр, то вже в 100 км від нього - приблизно 100 разів менше.

Основні екологічні проблеми зумовлені науково-технічних прогресом.

Вплив науково-технічної революції на взаємовідносини суспільства та природи оцінюється далеко не однозначно, адже саме вона призвела до різкого загострення глобальної екологічної кризи і поставила людство перед загрозою глобальної екологічної катастрофи. Різкий приріст темпів промислового виробництва, масове поширення в побуті здобутків науково-технічної революції, зростання добробуту населення - в першу чергу масова автомобілізація та можливості побудови власних будинків -призвели до значного збільшення споживання енергії та ресурсів. Особливо небезпечним виявилось масове виробництво автомобілів, що в 60-70-х роках перетворило атмосферу західних мегаполісів у суміш відпрацьованих газів двигунів, якою практично неможливо дихати. У футуристичній літературі та кінематографі кінця 70-80-х років зображувались апокаліпсичні картини майбутнього знищеної індустрією планети, де людина не могла б вийти на вулицю без протигаза, а чисте повітря продавалось би як один з найкоштовніших товарів. Головною причиною цього вважали науково-технічну революцію, яка начебто різко прискорила нищення оточуючого природного середовища.

В дійсності головною причиною різкого загострення кризового стану у взаємовідносинах суспільства та природи в 60-80-х роках було індустріальне використання досягнень науково-технічної революції. Безсистемний характер впровадження окремих досягнень НТР, що базувалось переважно на традиційних, невідновлюваних джерелах енергії (нафта, природніш газ, кам'яне вугілля) та традиційних видах сировини були головною причиною такого становища. Після ж усвідомлення комплексного характеру сучасної науково-технічної революції в індустріально розвинутих країнах Європи та Північної Америки ситуація в системі «суспільство-природа» почала поступово змінюватись на краще: були розроблені національні програми енерго- та ресурсозбереження, висунуті жорсткі вимоги до екосумісності автомобільних двигунів, відновлено екосистеми Великих озер, Рейну й багатьох інших водних резервуарів, почалось обмеження застосування хімічних препаратів в сільському господарстві (пестицидів, інсектицидів, гормонів) і т. ін.

Екологічний зміст сучасної науково-технічної революції проявляється в тому, що в ході її розгортання виникають необхідні наукові та технічні передумови забезпечення нового характеру ставлення до природи: можливість переходу виробництва на замкнені цикли, перехід до безмашинного виробництва, можливість ефективнішого використання енергії аж до створення автотрофних систем, створення замкнених циклів водоспоживання, непорушення природних циклів колообігу речовини та енергії і т. ін.

Основні екологічні проблеми людства.

До екологічних проблем належать ті, які пов'язані з погіршенням стану (якості) середовища проживання людей, спричиненого діяльністю самого людського суспільства. У процесі розвитку суспільства демографічне і господарське навантаження на природу зростало, а людство «відходило від інших живих організмів як нова небувала геологічна сила» (В. Вернадський). Особливо критичного характеру набули взаємовідносини між суспільством і природою з початком НТР.

Екологічні проблеми можуть бути локальними (характерними для вузької території, наприклад, конкретного міста), регіональними і глобальними. До глобальних належать проблеми:

- захисту атмосфери від критичних забруднень (результатом такого забруднення стали т. з. «кислотні» дощі);

- загального потепління клімату внаслідок «парникового ефекту» (його результатом може стати танення льодовиків і підвищення рівня Світового океану);

- збереження захисного озонового шару навколо Земної кулі (т. з. «озонові діри» збільшують ризик ракових захворювань населення);

- збереження вмісту вільного кисню в атмосфері (величезна кількість його витрачається при спалюванні мінерального палива, а нове надходження може різко скоротитися внаслідок вирубування тропічно-екваторіальних лісів);

- захисту материкових вод від критичного забруднення і висихання (через надмірне забруднення ріки і озера, які є основним джерелом водопостачання для людей, втрачають здатність до самоочищення, перетворюючись у «стічні канави» та «відстійники»);

- захисту від забруднення вод Світового океану (найбільш «хворими» є внутрішні моря -- Середземне, Балтійське, Північне, Ірландське, Чорне, Мексиканська затока, а також бухти міст-гігантів Нью-Йорка, Ріо-де-Жанейро та ін.);

- охорони і освоєння ресурсів Світового океану;

- опустелювання земель (аридне -- в областях, що прилягають до пустель тропіків і помірного поясу, й арктичне -- деградація тундри) і т. д.

Задумуючись над подальшим існуванням людства в зв'язку із загостренням екологічних проблем, спеціалісти ООН розробили концепцію стійкого розвитку людства, яка передбачає два підходи:

1) стратегію «тотального очищення», що зв'язує стійкий розвиток людства з екологічно чистою енергетикою, безвідходною технологією, замкненими циклами виробництва тощо;

2) стратегію обмеженого споживання.

Країнами світу вже зроблено деякі конкретні кроки для обмеження забруднення атмосфери: підписано протоколи щодо поступового скорочення викидів вуглекислого газу (головного «винуватця» «парникового ефекту»), щодо повного припинення виробництва фреонів, які руйнують озоновий шар.

2.3 Стан водних ресурсів планети, атмосфери та літосфери

Розрізняють не тільки штучне (антропогенне) забруднення води, але й природне. Відомо, що навіть у малозаселених районах (Аляска, Амазонія тощо) чистота води зменшується, а кількість мулу, домішок всіх видів збільшується від витоку в горах до місця з'єднання з морем чи океаном.

Важкі метали, кислоти, луги, мінеральні солі, нафта і нафтопродукти, синтетичні поверхнево-активні речовини (СПАР), мийні засоби, канцерогени, мінеральні добрива, пестициди

Біологічне Різні мікроорганізми (бактерії, віруси), яйця гельмінтів, спори грибів

Радіоактивне

Радіонукліди (цезій-137, стронцій-90, калій-40 та ін.)

Теплове Підігріті води ТЕС та АЕС

Суттєвою є та обставина, що у водібіологічне забруднення набирає особливого значення, подекуди за небезпекою навіть випереджаючи хімічні. Це трапляється найчастіше тоді, коли вода стає життєвим середовищем для патогенних мікроорганізмів, кількість яких у ній весь час зростає. Якщо перед використанням для пиття така вода не дезінфікується, то й мінімальна її кількість може спричинити вибух тих хвороб, що легко передаються саме через воду (див. біологічне забруднення).

Джерел забруднення води багато, основними з них є:

стічні води промислових підприємств;

побутових стоках комунального господарства;

стічні води сільського господарства;

води шахт, нафтопромислів, рудників;

відходи виробництв при видобутку різних корисних копалин;

відходи деревини в деревообробній промисловості;

скиди водного і залізничного транспорту тощо.

З усіх джерел забруднення води основне значення мають виробничі стічні води. Найбільшими забрудниками поверхневих і підземних вод є:

хімічна промисловість,

чорна металургія;

кольорова металургія;

коксохімія;

важке, енергетичне і транспортне машинобудування;

комунальне і сільське господарство.

Забруднення природних вод.

Основними джерелами забруднення природних вод є:

Атмосферні води, які несуть значні кількості полютантів (забруднювачів), що вимиваються з повітря і мають переважно промислове походження. При стіканні по схилах, атмосферні та талі води додатково захоплюють з собою значну кількість речовин. Особливо небезпечні стоки з міських вулиць та промислових майданчиків, які несуть значну кількість нафтопродуктів, сміття фенолів, різних кислот.

Міські стічні води, що включають переважно побутові стоки, які містять фекалії, детергенти (поверхнево-активні речовини), мікроорганізми, у тому числі патогенні.

Промислові стічні води, що утворюються у самих різноманітних галузях виробництва, серед яких найбільш активно споживає воду чорна металургія, хімічна, лісохімічна, нафтопереробна промисловості. При технологічних процесах утворюються такі основні види стічних вод, а саме:

? реакційні води, що утворюються у процесі реакцій з виділенням води, забруднені як вихідними речовинами, так і продуктами реакцій,

? води, що містяться у сировині та вихідних продуктах (вільна або зв'язана вода),

? промивні води після миття сировини, продуктів, тари, обладнання, маточні водні розчини,

? водні екстрагени та адсорбенти,

? охолоджені води, що не контактують з технологічними продуктами, а використовуються у системах зворотного водопостачання,

? побутові води - води їдалень, душових, туалетів, пралень тощо,

? атмосферні опади, що стікають з території промислових підприємств.

Забруднення планетарної атмосфери

В наш час підвищилася роль людини на атмосферу. Повітряна оболонка Землі є однією з найголовніших умов життя. Без їжі людина може жити місяць, без води - лише тиждень, але без повітря людина не зможе проіснувати більше двох хвилин. Маса атмосфери колосальна - 5,15х1015 тон. Проте, атмосферне повітря можна вважати невичерпним природним ресурсом лише умовно, адже людині для життя потрібне повітря певної якості. А під впливом антропогенного фактора його хімічний склад і фізичні властивості дедалі погіршуються, на Землі вже практично не залишилося таких ділянок, де повітря зберігало б свою первісну чистоту та якість.

Клімат на нашій планеті в минулому періодично змінювався. За тисячі й мільони років чергувалися періоди значного похолодання й, навіть, зледеніння з теплими епохами. Нині вчені дуже занепокоєні: схоже на те, що Земля розігрівається значно швидше, ніж це було будь-коли в минулому. Це спричинено різким збільшенням вмісту в атмосфері вуглекислого газу. В земній атмосфері вуглекислий газ діє як скло в парнику: пропускає сонячне світло, але затримує тепло розігрітої Сонцем поверхні землі. Це викликає розігрівання планети, відоме під назвою парникового ефекту.

Клімат Землі залежить від багатьох факторів - одні зумовлюють потепління, інші - похолодання. Крива природних коливань клімату нині прямує донизу, тобто до похолодання, що перевищує тенденцію до збільшення температури за рахунок парникового ефекту. Проте найближчим часом результат взаємовпливу цих факторів має зміститися в бік зростання температури. Останнім часом тривога вчених з приводу парникового ефекту зросла. Крім СО2 парниковий ефект викликають деякі інші гази, які називають малими домішками.

У чому ж небезпека парникового ефекту? Як свідчать розрахунки вчених, підвищення середньої річної температури Землі на 2,50С викличе значні зміни на Землі, більшість яких для людей буде мати негативні наслідки. Парниковий ефект змінить такі критично важливі перемінні величини, як опади, вітер, шар хмар, океанські течії, а також розміри полярних крижаних шапок. Внутрішні райони континентів стануть більш сухими, а узбережжя вологішими, зими - коротшими й теплішими, а літо - тривалішим і жаркішим.

Найнеприємнішими для людства є два наслідки парникового ефекту. Перший - значне збільшення посушливості в основних зернових районах (Україна, Кубань та ін.). Другий - це підйом рівня Світового океану на 2-3 метри за рахунок танення полярних льодових шапок. Це викличе затоплення багатьох прибережних ділянок.

Кліматичні зміни можуть відбуватися і внаслідок зміни людиною типу поверхні Землі. Заміна лісів культурними плантаціями призводить до зниження випаровування й збільшення прямої тепловіддачі. Крім того людство ще й безпосередньо підігріває атмосферу за рахунок спалювання великої кількості нафти, вугілля, торфу, а також роботи АЕС.

Таким чином, види діяльності людини, що спричинюють кліматичні зміни, мають різні наслідки. Одні з них підвищують температуру, інші - знижують її і викликають парниковий ефект (зведення лісів, тощо). Як відомо озоновий шар атмосфери захищає нас і всю біосферу від згубної дії короткохвильового ультрафіолетового випромінювання Сонця. Останнім часом вчені надзвичайно занепокоєні, бо спостереження метеорологів, які працюють у Антарктиді, свідчать, що озоновий шар над цим материком почав зменшуватись. В ньому виникла пульсуюча діра, вміст озону в якій менший від звичайного на 40-50%. Ця діра зґявляється антарктичною весною (з серпня по жовтень), а з антарктичного літа зменшує свою площу. Проте існує тенденція до збільшення її площі з року в рік. Нині вона не затягується влітку, а її площа перевищує площу материка Антарктиди. Тривожні повідомлення надходять з Північної півкулі: тут також виявлено озонову діру (над архіпелагом Шпіцберген), щоправда, менших розмірів ніж над Антарктидою. Зниження вмісту озону в атмосфері загрожує зменшенням врожаїв сільськогосподарських рослин, захворюваннями тварин і людей, збільшенням шкідливих мутацій тощо; а якщо озон зникне зовсім, буде знищено все живе на нашій планеті.

Наскільки ж великою є така небезпека, і чим спричинена поява та збільшення дір у озоновому шарі? На думку вчених, серйозна загроза зникнення озонового шару спричинить до тяжких наслідків. Щодо причини появлення озонових дір єдиної думки немає. Встановлено, що руйнуванню озонового шару сприяють деякі хамачні речовини, які вступають у реакцію з озоном і розкладають його на кисень. У результаті, на Землю надходить більше УФ-променів. Такі речовини широко використовуються в промисловості (як холодоагенти в рефрежераторах та ін.) та побуті (аерозольна упаковка балончиків для фарби, лаку, парфумів). У 1980 році країни Північної Америки та Західної Європи випустили аж 5 млрд. таких балончиків. Усього ж в світі щорічно виробляється кілька мільйонів тон фреонів.

Для людини фреони нешкідливі, проте вони надзвичайно стійкі - в атмосфері можуть зберігатися до 80 років. Пари фреонів, врешті-решт, з вихідними течіями повітря потрапляють у стратосферу. Під впливом УФ-випромінювання Сонця їх молекули розпадаються, вивільняючи атоми хлору. Ця речовина діє як дуже сильний каталізатор, розкладаючи молекули озону до кисню.

Під загрозою зникнення озонового шару керівники багатьох країн вирішили вжити енергійних заходів. У 1985 році у Відні урядами більшості країн світу було підписано конвенцію, а в тому ж році в Монреалі - протокол про охорону атмосферного озону.

Значної шкоди озоновому шару завдають також польоти висотних літаків, у вихлопних газах яких є окиси азоту; а також запуски космічних апаратів, особливо таких, як Американські “Спейс Шаттл”, що працюють на твердому паливі й викидають особливо багато таких окисів. Підраховано, що 300 запусків “Спейс Шаттлів” підряд могли б повністю зруйнувати озоновий шар Землі.

Окиси сірки й азоту, що потрапляють в атмосферу внаслідок роботи ТЕС і автомобільних двигунів, сполучаючись з атмосферною вологою, утворюють дрібні капельки сірчаної та азотної кислот, які переносяться вітрами у вигляді кислотного туману й випадають на Землю у вигляді кислотних дощів. Ці дощі мають шкідливу дію на фактори навколишнього середовища:

§ врожайність багатьох с/г культур знижується на 3-8% внаслідок ушкодження листя кислотами;

§ кислі опади спричинюють вимивання з грунтів кальцію, калію та магнію, що веде до деградації флори і фауни;

§ деградують і гинуть ліси;

§ отруюється вода озер і ставків, у яких гине риба і численні види комах;

§ зникнення комах у водоймах призводить до щезання птахів і тварин, які ними живляться;

§ зникнення лісів у гірських районах зумовлює збільшення кількості гірських зсувів і селей;

§ різко прискорюється руйнування памґятників архітектури, житлових будинків;

§ вдихання людьми повітря, забрудненого кислотним туманом, спричинює захворювання дихальних шляхів, подразнення очей тощо.

За даними екологів, у Швейцарії від кислотних дощів засихає третина лісів, 69% оглянутих букових дерев у лісах Великобританії висихають з верхівок. У Швеції 18 тисяч озер отруєно цими дощами, а у 9 тисяч з них риба вже частково вимерла, а в 4 тисячах - зникла зовсім.

Великою загрозою є “інтернаціональний” характер цього забруднення, адже повітряні течії розносять кислотні тумани на тисячі кілометрів від місць їх виникнення. Ті ж, наприклд, шведські озера були пошкоджені кислотними дощами, що утворилися внаслідок викидів ТЕС і металургійних підприємств Великобританії. Пануючі в цьому районі західні вітри розносять отруту далеко від Британських островів - аж до Скандинавії. Кислотні дощі в Канаді - принесені з США, в Україні - з Румунії тощо.

Забруднення літосфери

Людство з давніх пір забруднювало земну поверхню відходами своєї діяльності. Але у ХХ-ХХІ столітті відбувся різкий стрибок і в характері, і в масштабах, і у впливі забруднень.

Грунт, який не є продуктом праці людини й створювався природою протягом тисячолітть, нині в результаті хижацького користування, нерозумної аграрної політики та розбазарювання під різні види будівництва, карґєри, полігони, знаходиться в стані виснаження, вичерпання. Внаслідок того, що в гонитві за врожаєм грунти почали орати дедалі глибше і частіше, завозити на поля величезні кількості мінеральних добрив та пестицидів для боротьби з шкідниками, на величезних площах здатність вбирати й пропускати воду, їх структура деградувала, вони перенасичені шкідливими хімічними речовинами. Повсюдно врожайність грунтів катастрофічно зменшується.

Як сказано в одній з доповідей ООН про стан земельних ресурсів світу, подальше існування нашої цивілізації поставлене під загрозу через широкомасштабну загибель родючих земель, що збільшується.

Нині охорона й раціональне використання земельних ресурсів - одна з найактуальніших проблем.

За даними ЮНЕП щорічно щерез вплив на грунти вітрів, ураганів, хімізації, будівництва міст, доріг, промислових обґєктів, аеродромів та ін. у всьому світі витрачається від 5 до 7 млн. га родючих земель.

Дуже значних збитків завдає господарству ерозія грунтів. На цих землях урожайність зменшується на 30-40%, подекуди - на 90%. Ерозії грунтів сприяє активне яроутворення, зумовлене діяльністю людини - вирубкою лісу на схилах, знищенням травґяного чи чагарникового покриву, неправильним розорюванням землі тощо. Найбільше провокують ерозію часті оранки, культивації, боронування, трамбування колесами та гусеницями важкої с/г техніки.

Однією з найбільших лих після ерозії грунтів є, мабуть, їх засолення, основна причина якого - неправильне зрошення. Ерозія й засолення грунтів призводять до опустелювання земель. Протягом останніх десятиліть тисячі гектарів посушливих земель у степових районах, пустелях і напівпустелях, де проводиться інтенсивне зрошення й спочатку значно підвищилася врожайність, згодом стали непридатними для використання через “білу отруту”, як називають місцеві жителі сіль, якою забиті всі пори грунту та його поверхня в результаті випаровування зрошувальних вод.

Дедалі відчутнішими стають негативні наслідки хімізації с/г - погіршення стану грунтів через накопичення в них шкідливих хімічних речовин після тривалих й інтенсивних внесень міндобрив та різних пестицидів. Адже внесений у грунт фосфор практично не вимивається.

До одного з негативних явищ, властивих опустелюванню, належать пилові бурі. Хоча вони досить поширені в природі, вияснилось, що деякі з них виникають з вини людини - на деградованих землях.

Берегти землю - це значить розумно, по-хозяйському її використовувати, щоб служила вона довго, багатьом прийдешнім поколінням.

Розділ 3. Шляхи поліпшення екологічного стану на планеті Земля

Екологічна ситуація залишається вкрай складною, навантаження на навколишнє середовище зростає. Забруднення і виснаження природних ресурсів й надалі загрожує здоров'ю населення, екологічній безпеці та економічній стабільності держави.

Зростають площі еродованих земель, посилюються процеси підкислення, засолення, ущільнення, підтоплення, забруднення та засмічення ґрунтів, зменшується вміст гумусу.

У населених пунктах скорочуються площі зелених насаджень, руйнуються системи захисних лісових смуг уздовж залізниць, автомобільних шляхів та каналів.

Водні ресурси використовуються нераціонально, продовжується їхнє забруднення та виснаження. Наявні очисні споруди працюють неефективно, почастішали аварійні скиди забруднених зворотних вод. Продовжує зростати диспропорція між потужностями водопостачання та водовідведення.

Забруднення повітря в більшості міст за окремими показниками перевищує встановлені нормативи. Зростає частка автотранспорту в загальному забрудненні атмосфери.

Залишається невирішеною проблема збирання, обробки, знешкодження та видалення відходів, зростає засміченість територій побутовими відходами.

Таким чином, назріла нагальна потреба ефективного і прискореного розв'язання в нашій країні завдань екологічної безпеки соціально-економічного розвитку та переведення національної економіки на модель сталого й екологобезпечного функціонування вже в найближчій перспективі.

Головна мета сучасного етапу національної політики - суттєве поліпшення стану навколишнього середовища планети в антропосфері, соціосфері, техносфері, біосфері, атмосфері, гідросфері, літосфері та інших компонентів, створення екологоекономічних передумов для сталого або збалансованого розвитку нашої планети.

Виділяється 7 пріоритетів:

- забезпечення екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля;

- поліпшення екологічного стану річок та якості питної води;

- стабілізація і поліпшення екологічної ситуації в містах та промислових центрах;

- будівництво нових та реконструкція чинних потужностей комунальних очисних каналізаційних споруд;

- запобігання забрудненню морів, поліпшення їхнього екологічного стану;

- формування збалансованої системи природокористування;

- збереження біологічної та ландшафтної різноманітності. Стратегічні напрями державної політики на найближчі роки:

Безпека в антропосфері: екологізація всіх сфер життєдіяльності населення в контексті національної безпеки планети, реалізація концепції екологічної освіти, впровадження системи професійної екологічної підготовки державних службовців і керівників та інше.

Безпека в соціосфері: вдосконалення законодавчої бази, гармонізація екологічного законодавства з європейським, підсилення екологічної складової в загальному процесі переходу країни до сталого розвитку; недопущення неконтрольованого використання небезпечних технологій, речовин, матеріалів, генетично модифікованих продуктів тощо.

Безпека техносфери: вдосконалення та поширення інформації про стан об'єктів підвищеної небезпеки, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій, підвищення ступеня захисту населення та інше.

Безпека атмосфери: пом'якшення впливу глобальних змін клімату, транскордонної міграції забруднень на стан повітряного; впровадження екологічно безпечних технологій, поліпшення екологічного стану повітря в містах і промислових центрах.

Безпека гідросфери: запровадження інтегрованого управління водними ресурсами, прискорення переходу до управління водокористуванням за басейним принципом; поліпшення екологічного стану річок та підземних вод, якості питної води.

Окремі види природних ресурсів протягом багатьох років зазнавали масштабної екстенсивної експлуатації і тепер потребують дбайливого та ощадливого ставлення до себе. Особливо це стосується земельних, водних та лісових ресурсів. Водночас багатство окремих видів ресурсів, значний трудовий і науковий потенціал, працездатність народу, сприятливий клімат, певна розвиненість промислового комплексу - все це створює умови для поліпшення екологічного стану планети Земля. Але сьогодні потрібно також усвідомити необхідність зберегти гідні умови життя для майбутніх поколінь.

3.1 Міжнародна співпраця у галузі охорони довкілля

Принципи міжнародної співпраці

Вперше основні принципи міжнародної екологічної співпраці були узагальнені в Декларації Стокгольмської конференції ООН (1972). В сучасному розумінні вони викладені в Декларації конференції ООН в Ріо-де-Жанейро (1992). Ці принципи включають наступні ідеї:

- люди мають право на здорове і плодотворне життя в гармонії з природою;

- розвиток задля благополуччя теперішнього покоління не повинен здійснюватись на шкоду інтересів розвитку наступних поколінь та на шкоду довкіллю;

- держави мають суверенне право розроблювати свої власні ресурси, але без шкоди довкіллю за межами їх кордонів;

- викоренення бідності та нерівності рівня життя у різних частинах світу необхідно для забезпечення стійкого росту та задоволення потреб більшості населення;

- держави співпрацюють в цілях збереження, захисту та відновлення цілісності екосистем Землі;

- держави забезпечують надання населенню широкого доступу до екологічної інформації;

- держави приймають ефективні національні закони про охорону довкілля;

- екологічна політика не повинна бути спрямована для безпідставного обмеження міжнародної торгівлі;

- той, хто забруднює довкілля повинен нести також і фінансову відповідальність за це;

- держави повідомляють одна-одну про стихійні лиха чи дії, які можуть мати погані наслідки для інших держав;

- війна чинить руйнуючу дію на процес стабільного розвитку. Мир, розвиток і охорона довкілля взаємозалежні і неподільні[3].

Міжнародні організації

У світі існує значна кількість міжнародних екологічних організацій, які проводять різні наукові дослідження впливу діяльності людини на клімат, атмосферу, гідросферу, ґрунти, рослинність і тваринний світ, передбачення землетрусів і цунамі, роботи в галузі біологічних та генетичних наслідків забруднення навколишнього середовища. Міжнародні організації дозволяють об'єднати природоохоронну діяльність заінтересованих держав незалежно від їх політичних позицій, виділяючи екологічні проблеми серед низки інших екологічних проблем. Такі організації поділяються на міжурядові і неурядові.

Міжурядові організації.

Важливе значення в галузі охорони навколишнього природного середовища мають спеціалізовані автономні установи Організації Об'єднаних Націй (ООН). Найголовніші з них:

- ЮНЕП (від англ. UNEP -- United Nations Environmental Program -- програма ООН по навколишньому середовищу). Створена 1973 р., координує всі види діяльності в галузі захисту навколишнього середовища, розробляє програми подальших спільних дій у цій галузі. Через Економічну і Соціальну раду ЮНЕП щорічно робить доклади про свою діяльність Генеральній асамблеї ООН. Одне з перших починань ЮНЕП - створення всесвітньої системи станцій спостереження (моніторингу) за станом і змінами біосфери. Наприклад, роботи щодо проекту “Біосферні заповідники” передбачали спостереження за станом біосфери на фоновому рівні. На основі проведених досліджень за вищезазначеним проектом на Першому міжнародному конгресі у справах заповідників, який відбувся у Мінську в 1983 р., було прийнято рішення про включення у світову мережу ще 17 великих заповідників колишнього СРСР.

- ЮНЕСКО (від англ. UNESCO -- United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization - Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури). Існує з 1946 р. с ціллю сприяння миру і міжнародній безпеці, співпраці між державами в сфері освіти, науки і культури. У рамках ЮНЕСКО розроблені і успішно здійснюються ціла низка важливих наукових природоохоронних програм: “Людина і біосфера”, “Міжнародна гідрологічна програма”, “Програма вивчення Світового океану”, ЮНЕП, МБП.

- ФАО (від англ. FAO -- Food and Agricultural Organization UN - Продовольча і сільськогосподарська організація). Створена 1945 р. Згідно зі Статутом Продовольчої і сільськогосподарської організації (ФАО), до її завдань входить поліпшення харчування і підняття життєвого рівня народів засобами підвищення продуктивності сільського господарства. ФАО активно сприяє міжнародним і національним заходам у сфері збереження природних ресурсів. Вони стосуються охорони і раціонального використання ґрунтів, лісів, водойм, тварин. При ФАО створений Комітет з рибальства в Центрально-Східній Атлантиці, Комісія з рибальства в Центрально-Західній Атлантиці, Постійна Комісія Конференції з використання і охорони морських ресурсів південної частини Тихого океану. Діє Відділ рибних ресурсів і охорони навколишнього середовища та Служба з відтворення рибних ресурсів і охорони навколишнього середовища. У 1974 р. був створений спеціальний Відділ координації програм у галузі охорони навколишнього середовища.

- ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я), створена 1946 р. Її головне завдання - охорона здоров'я народів світу, про що зазначено в її статуті, що передбачає вжиття заходів щодо оздоровлення і підтримання належної якості оточуючого людину середовища.

- ВМО (Всесвітня метеорологічна організація), заснована як спеціалізована структура ООН у 1951 р. До складу Виконавчого комітету ВМО входять групи експертів з питань забруднення навколишнього середовища, з кліматичних змін, з питань зміни погоди. Є спеціальний підрозділ, який займається питаннями забруднення атмосфери і атмосферною хімією. До компетенції Комісії з гідрології належать питання моніторингу навколишнього середовища, зокрема вивчення озонового шару Землі. У 1979 р. на Восьмому конгресі ВМО була затверджена Всесвітня кліматична програма (ВКП), завдання якої - вивчення та поширення даних про клімат і вплив на нього людської діяльності, розробка методів спостереження за його змінами.