Спостереження за станом річок у 2009 році показали, що вміст радіонуклідів в пробах води р. Дністер (м. Кам'янець-Подільський), р. Південний Буг (м. Хмельницький, смт. Летичів) та р. Случ (с. Чернелівка) становив:

по цезію-137 0,028 - 0,077 Бк/л,

по стронцію-90 0,102 - 0,159 Бк/л,

що не перевищує допустимих рівнів для цих радіонуклідів 2,0 Бк/л.

У 2009 році на санітарно-бактеріологічні показники досліджено 8728 проби питної води джерел централізованого водопостачання (2008-9285), відхилення виявлені у 250 пробах (2008-351), що становить 2,8 % (2008 - 3,7%).

Із комунальних водопроводів досліджено 4645 проб питної води (2008-4864), в тому числі із відкритих водойм 472 проб (2008-363), виявлені відхилення у 110 пробах (2008-109), в тому числі із відкритих водойм 0 (2008 - 0), що становить 2,2% (2008-2,2%).

Із відомчих водопроводів досліджено 2157 проб питної води (2008-2173), відхилення виявлені у 108 пробах (2008-128), що становить 4,9 % (2008-5,8%).

Із сільських водопроводів досліджено 2190 проб води (2008 - 2219), відхилення виявлені у 98 пробах (2008 - 114), що становить 5,0% (2008-5,1%).

Із джерел децентралізованого водопостачання досліджено 4560 проб питної води (2008-4730), відхилення виявлені у 479 пробах (2008-509), що становить 10,1% (2008-10,7%).

Інструментально-лабораторний контроль якості поверхневих вод

З метою недопущення негативного впливу на поверхневі водні об'єкти необхідно забезпечити своєчасне проведення ремонтних робіт та експлуатацію очисних споруд, згідно технологічного регламенту, що проводиться силами підприємств за рахунок власних коштів та за рахунок субвенцій.

З метою недопущення забруднення підземних водоносних горизонтів забезпечити контроль за своєчасним проведенням робіт з тампонажу артезіанських свердловин, які вийшли з ладу.

У 2009 році на реконструкцію очисних споруд господарсько-побутових стічних вод м. Полонного з державного бюджету перераховано 1144,916 тис. грн.

З обласного фонду ОНПС профінансовано будівництво очисних споруд для Мілівецького психоневрологічного інтернату Кам'янець-Подільського району (126,503 тис. грн.), Кривчицького психоневрологічного будинку-інтернату Дунаєвецького району (244,140 тис. грн.), Виноградівського психоневрологічного інтернату Ярмолинецького району (352,144 тис. грн)

Штучно річковий режим Дніпра, трансформовано в резервний водообмін різко уповільнився, утворилися зони застою (замору), почастішали явища евтрофікації. Крім того, водосховища значно погіршили стан довкілля - піднявся рівень грунтових вод далеко від берегів, посилилося зосолення грунтів, майже в десять разів збільшився об`єм підземного строку, а разом з цим - значно зросло забруднення підземних вод, особливо в нижній частині басейну; змінився водно - сольовий режим грунтів у зонах іригації, знизився вміст гумусу; посилилася ерозія берегової зони. Такі ж негативні наслідки характерні й для басейну Дністра. Великої шкоди водам цього басейну завдають дуже брудні строки з полів, викиди таких концернів, як "Хлорвініл" (м. Калуш), "Укрцемент" (м. Кам`янець - Подільський), "Укрнафтохім ” (м. Надвірне), Бурштинська ДРЕС та ін.

Дуже небезпечним явищем є постійне підвищення радіаційної забрудненості донних відкладів Дніпра, особливо - Київського водосховища, а також швидке накопичення в намулах Дніпродзержинського й Дніпровського водосховищ великих кількостей заліза, ціанідів, хлоридів, хрому, міді, кобальту, свинцю, цинку, кадмію,. фенолів, нафтопродуктів.

Втрати від затоплення чорноземів Дніпровських заплав, як підрахували, становлять до 10 млрд крб щорічно, тоді як усі шість ГЕС на Дніпрі дають прибуток 25-28 млн крб на рік. Загинули не лише заплавні зообіоценози, Дніпро втратив здатність до самоочищення.

Наша красуня-Десна теж потребує термінової й серйозної допомоги, бо її чисті та цілющі колись води нині вже не відповідають навіть третій категорії класифікації джерел питної води й забруднюються все більше. Найголовнішу роль у цьому відіграють Шосткінський хімкомбінат, промпідприємства Чернігова та Сум, Смоленська й Курська АЕС.

У дуже тяжкому екологічному стані перебуває Азовське море,. без перебільшення, це-зона екологічної катастрофи. Якихось 40-50 років тому в ньому виловлювали риби в 35 разів більше, ніж у Чорному морі, в 32 разів більше, ніж у Балтійському.

Тут раніше водилося 114 видів риби, і загальний вилов іноді перевищував 300 тис. т на рік (з них більша частина - цінні породи). Нині ж вилови знизилися в шість разів, а та риба, що виловлюється, забруднена отрутохімікатами настільки, що споживати її небезпечно. Як і деснянські води, води Азову колись відзначалися цілющими якостями, але в результаті антропогенних забруднень у 1987 р. концентрація в них лише пестицидів зросла в 20 разів. Вміст отрутохімікатів, важких металів в донних - відкладах:

моря набагато перевищує норми.

Головні причини катастрофи Азовського моря такі:

хижацький вилов риби Мінрибгоспом, який розпочався з 50-х" років (методом потужного океанічного лову за допомогою величезних тралів, кошелів, механічних драг замість віковічно традиційних невеликих сіток, особливих снастей, невеликих карбасів розрахованих на глибини моря 5-8 м);

будівництво гребель і водосховищ на основних, живлячих море ріках (Дон, Кубань), перетворення цих водосховищ на гігантські промислові відстійники, наприклад Цимлянське водосховище перетворилося на азотно-марганцево-нікелево-кобальтовий відстійник, у водах якого концентрація міді у 12 разів більші ГДК, кадмію - в 60, нафтопродуктів - у чотири, повно ДДТ у всіх ланках екосистеми, активно розвиваються аміачні замори, синьо-зелені водорості;

інтенсивне впровадження в сусідніх регіонах зрошувального землеробства й рисосіяння замість традиційних культур, що призвело до інтенсивної хімізації, забруднення грунтів і вод, засолення з`явилося 1700 водозаборів у басейні Дону, який почав недодавати щорічно в Азов 6-8 км3 прісної води. (Кубань недодає щорічно в Азов 5-6 км 3 щорічно), якби не води Чорного моря, що підтікають у Азов через Керченську протоку, він висох би раніше Аралу;

зростання забруднення довкілля викидами хімічної й металургійної промисловості (Маріуполь, Ростов, Камиш - Бурун) - лише Маріуполь викидає близько 800 тис. Т токсикантів на рік інтенсивне будівництво на узбережжі й косах моря численних пансіонатів і баз відпочинку, що негайно призвело до активного зростання побутових відходів, каналізаційних стоків у море;

неконтрольоване лавиноподібне зростання зливу пестицидів у море з прилеглих сільськогосподарських масивів та внесення їх у. море річками Доном і Кубанню.

Врятувати Азов з величезними труднощами й витратами ще можливо, якщо вжити таких заходів;

повністю припинити на певний час промисловий лов риби, покінчити з браконьєрством;

довести до оптимальних об'ємів річковий стік;

звести до мінімуму обсяг забруднень морських вод промисловими й сільськогосподарськими відходами (перейти на нові технології виробництва та господарювання);

зменшити, згідно з екологічною ємністю узбережжя, кількість рекреаційних баз, відремонтувати каналізаційну мережу.

Екологічна ситуація в басейні Чорного моря не набагато краща.

Поки що рятують його розміри й глибина. Як уже згадувалося, й у цей басейн водами Дніпра, Південного Бугу, Дністра, Дунаю щорічно вносяться мільйони кубометрів забруднених десятками токсикантів стоків. Мають місце величезні обсяги забруднень шельфових зон побутовими, каналізаційними стоками, пов'язаними з індустрією туризму й рекреації. Через це останні роки десятки разів закривалися пляжі Ялти, Феодосії, Євпаторії, Алушти, Одеси. Саме внаслідок великих обсягів брудного теригенного зносу в прибережних районах північно-західної частини Чорного моря дедалі частіше виникають зони замору (рис.15). У цьому ж регіоні в зв'язку з розробкою підводних нафтогазових родовищ почалося активне забруднення води нафтопродуктами.

Протягом останніх років значно підвищився у водах моря й донних відкладах вміст радіонуклідів. Через порушення регіонального гідродинамічного, гідрохімічного й теплового балансу водних мас моря поступово піднімається верхня межа насичених сірководнем глибинних вод моря. Нині вона знаходиться вже на глибинах 80-110 м (раніше - на Глибинах 150 - 200) м.

Різко погіршилася ситуація в Дністровському лиманах, Каламітській і Каркінітській затоках, кризовою вона стала в Сасикському водосховищі. Велику небезпеку становлять припортові потужні заводи й Південний порт поблизу Одеси, де виробляються та концентруються великі об'єми рідкого аміаку, функціонує потужний аміакопровід Одеса - Тольятті. Це дуже отруйна речовина перевозиться танкерами ємністю до 50-12 тис. т. Аварія на заводі, в порту чи на такому танкері призведе до дуже тяжких екологічних і економічних наслідків.

До екологічних бід водних екосистем України з травня 1985 р, додалася ще одна - зростання забруднення радіонуклідами вод Дніпровського басейну й морів.

Як нині стало відомо, жодна катастрофа XX ст. не мала таких тяжких екологічних наслідків, як чорнобильська. Це трагедія не регіонального чи національного, а глобального масштабу. В результаті катастрофи вже загинуло багато тисяч людей (10 тис. з 100 тис., які брали участь у ліквідації аварії). Колективну дозу опромінення нині визначено в 20 млн людино-бер лише в момент ліквідації аварії.

В чому ж полягає суть охорони малої річки? Насамперед у створенні певних умов, що зберігають природне або наближене до природного функціонування збалансованої екологічної системи конкретного водотоку. Річка існує не сама по собі, особливо мала. Якість її вод залежить від стану заплави, долини і всього водозбору в цілому. І чим ближче прилягає до урізу води та чи інша територія, тим більше її значення для процесів, що проходять у самому водотоці.

Українські малі річки в силу клімату, літології та ґрунтового покриву, значних величин сонячної радіації, історії формування біоти й інших причин мають величезний біофонд цінних тварин і рослин, містять величезні запаси води, є колекторами поверхневого стоку, тобто об'єктами, де завдяки значній самоочисній здатності відбувається очищення від всіляких забруднень, що потрапляють сюди з навколишнього водозбору.

Основними негативними моментами, що нині впливають на малі річки, є замулення, тісно пов'язане з ерозією на водозборі, забруднення, зарегулювання і спрямлення, погіршення самоочисної здатності, збіднення генофонду корисних тварин і рослин, меліоративні роботи. Тому природоохоронні заходи в інтересах малих річок обов'язково мають ураховувати вищезазначені моменти. Залежно від особливостей конкретного об'єкту належить запобігати негативним впливам на дану річку або подбати про комплекс заходів, які протидіяли б шкідливим факторам.

Один із найважливіших способів боротьби за збереження малої річки полягає у недопущенні її замулення. Раніше, ще на початку XX сторіччя, цієї проблеми практично не існувало. Коли території водозборів малих річок України були залісені в Поліській зоні в основному, в лісостеповій - майже наполовину, а в степовій - частково (при тому, що тут чималі їх площі були задерновані багаторічною трав'янистою рослинністю), під лісом та на цілинних степових ділянках сніг танув поступово. Велика частина води вбиралася ґрунтом і проникала вглиб, поповнюючи підґрунтові води. Інша частина розталої поверхневої води надходила до русел малих річок більш-менш рівномірно, не викликаючи помітних поверхневих змивів ґрунту. Величезне значення відігравало й те, що заплава річок в умовах природного їх стану періодично заливалася повенями і через це практично не зорювалася, отже, мала могутню чагарниково-деревну та лучно-заплавну рослинність, яка відігравала роль водоохоронної зони, додатково очищаючи поверхневий стік у річку.

В природі все взаємопов'язане. Порушення в одному місці викликають зміни в іншому. Є й певні межі можливостей річкової екосистеми, яка в процесі свого історичного розвитку виробила засоби пристосування до певного діапазону коливань факторів зовнішнього середовища. Природно, має певну межу і допустимий вплив діяльності людини на нормальне функціонування екосистеми малої річки. У конкретному випадку діяльність людини в басейні малої річки не повинна переступати певні рамки, вихід з яких призводить до ерозії, потужного плоскісного змиву і, врешті-решт, до замулення річки.

Тому порушення нормального співвідношення площ лісової та багаторічної трав'яної рослинності, з одного боку, і посівів однорічних сільськогосподарських культур, з другого, небажане. Воно погіршує водний баланс площ водозборів, посилює процеси ерозії, прискорює замулення русел річок та їх заплавних водойм. Численними роботами багатьох учених, серед яких можна назвати В.Р. Вільямса, С.І. Сільвестрова, В.В. Рахманова, Д.Я. Афанасьєва та інших, доведено, що нормальним співвідношенням вважається таке, коли загальна площа природних незайманих ділянок та лісових, полезахисних, протиерозійних і водоохоронних насаджень по відношенню до всієї території становитиме 15-30%, багаторічної трав'яної рослинності, включаючи заплавну, а також посіви багаторічних корисних трав та протиерозійні сівозміни, - 15-35%, а частка посівів однорічних сільськогосподарських культур - не більше 45-55%.

Саме перевищення меж допустимих площ сільськогосподарських культур поряд з розорюванням схилів долин і є головною причиною ерозії та замулення. Адже посіви однорічних культур порівняно з лісовою і багаторічною трав'яною рослинністю значно слабше виконують ґрунтозахисну роль, оскільки вони розміщуються на пухкому ґрунті, який більш піддається розмиву талими та дощовими водами.

На жаль, в останні роки площі під однорічними культурами в ряді місць доведені до 70-90% території басейну. Для цього повирубували ліси, переорали схили і заплави, знищили ділянки природної трав'янистої рослинності. На всіх цих, освоєних тепер під оранку, лісостепових територіях, практично повсюдно посилився поверхневий стік, а разом з тим і розвиток ерозії.

Таким чином, порушення правильного співвідношення між площею лісів і багаторічної трав'янистої рослинності та орними землями на користь останніх, недооцінка протиерозійних заходів, недотримання правил агротехніки і є тими основними причинами, під впливом яких посилився поверхневий стік, розширилися процеси ерозії й прискорилося замулення русел малих річок.

Основна стратегія боротьби з ерозією та замуленням русел малих річок - це, насамперед, раціональне ведення сільського господарства, збереження у заплавах, на схилах долин і на водозбірних площах річкових басейнів чагарниково-деревної та лучно-степової природної рослинності, широке і своєчасне втілення комплексних протиерозійних і водоохоронних заходів, суворе додержання правил агротехніки, збереження оптимального співвідношення орних та інших площ водозборів, що в цілому забезпечували б нормальне функціонування екосистеми водозбору.

Другим моментом є забруднення річок. Розмаїття його в Україні величезне. Не будемо спинятись на стоках підприємств металургійної та інших галузей важкої промисловості, спуску шахтних вод, коли основною боротьби за збереження річок від забруднення є введення водозворотних заходів, при яких стічні води після певної очистки повинні знову надходити у виробничий цикл.

Приділимо основну увагу побутовим, органічним, сільськогосподарським стокам та відходам легкої і харчової промисловості. Особливо великої шкоди річкам завдають масло-молочні, спиртові, цукрові та деякі інші заводи подібного профілю. Пануюча, на жаль, практика побудови відстійників цих підприємств безпосередньо на малих річках абсолютно недопустима. Перегороджуючи річку дамбою і створюючи відстійник, проектувальники, звичайно, дещо здешевлюють проект будівництва заводу та його служб. Проте в кінцевому підсумку така споруда завдає більше шкоди. І не тільки з точки зору охорони певної річки. Бо в проточному відстійнику вода не очищається і зливається в нижній б'єф з різними шкідливими домішками, забруднюючи і розташовану нижче ділянку річки. Більше того, приток у водойму завислих часточок піднімає її дно, призводить до заболочування прилеглих територій і, врешті-решт, робить відстійник непридатним для подальшого використання. Отже, виникає потреба побудови новоговідстійника, і так - без кінця. Вихід із цього становища може бути лише один - побудова відстійників у балках поза заплавою річки, спорудження невеликих проміжних відстійників, де б відпрацьована вода продовжувала самоочищатися й лише потім спускалася в річку.

Буквально отруюють річки побутові, господарсько-фекальні та всілякі інші стоки міст і сіл, розташованих на берегах. Що стосується міст і більш-менш значних за розміром населених пунктів, то тут повинна існувати комунальна служба, каналізація, система ставків біологічної очистки та відстійників, які доводять стічні води до певних кондицій, за яких можна дозволити потім їх спуск у річкову систему.

Потрібно виходити з чіткого розуміння того, що у водоймах-відстійниках, ставках біологічної очистки, буферних водоймах, канавах, каналах, струмках і, нарешті, в річках безперервно йдуть процеси очищення води, нейтралізації шкідливих домішок - тобто фізичне та біологічне самоочищення. Процеси ці нерівномірні: інтенсивні в теплі пори року, в періоди максимального надходження сонячної радіації, і пригнічені взимку.

Фізичне самоочищення полягає в осіданні завислих часток і збільшенні прозорості води, розкладі під впливом сонячного світла певної частини шкідливих сполук. Водночас відбувається і гідрохімічне самоочищення шляхом хімічних перетворень, що знешкоджують шкідливі елементи стоків, та могутнього "перегорання" за допомогою кисню органічних решток, якими так насичені побутові і, зокрема, господарсько-фекальні стоки.

Основним фактором фізичного самоочищення річок є надзвичайно важливий процес "захоронення" донних відкладів, багатих на отрутохімікати, добрива, важкі метали та інші токсичні елементи, новітніми наносами, що досить часто є більш-менш надійним бар'єром, який відділяє товщу води від шкідливих елементів, нанесених сюди в період максимальних забруднень даної території.

Такі явища притаманні річкам Лісостепу і особливо Степу. В річці з мулистим, в'язким дном, перенасиченим шкідливими речовинами, після припинення дії того чи іншого забруднювача відновлюються звичні біоценози, в тому числі й рибне населення, поліпшується якість води. Хоча, здавалося б, логічно чекати багаторічного впливу забрудненого дна на життя водотоку, яке постійно постачає у воду накопичені в ньому шкідливі елементи. Втім, очищення річки відбувається надзвичайно швидко! І нікуди при цьому всі ці товщі забруднених наносів не діваються - вони виявляються прикритими свіжими наносами і, отже, ізольованими від товщі води. Безперечно, подекуди цей прошарок через особливості гідрології водотоку руйнується і частина небажаних речовин спливає у воду. Але в умовах природного водотоку таке місце досить швидко тампонується, а стоки, що потрапили в русло з окремого прориву, інтенсивно очищаються, розбавляються, коагулюють, розкладаються або осідають, покриваючись потім більш безпечним алювієм.

Однак цей процес задовільно відбувається лише в річках, що меандрують, мають течію та непорушний гідрологічний режим і нормально функціонуючу заплаву.

У народному господарстві заплави завжди використовували як випаси та сіножаті, а також (мозаїчно) як місця вирощування вологолюбних овочів. Низинна, рівнинна заросла заплава була основним перехоплювачем поверхневого стоку і могутньою природоохоронною зоною річки. Водночас сама річка теж кардинально впливала на заплаву, весь час динамічно змінюючи й оновлюючи її. Річки ніколи не течуть у природі якоюсь прямою одноманітною лінією. В одному місці вода підмиває один берег (звивистий) і виносить відклади на протилежний (пологий). Потім течія переходить до іншого берега, і він стає підмитим, а протилежний - пологим. Підмиті береги обвалюються, розмиваються, і річка вклинюється в один бік, утворюючи меандру, наприклад, з лівого боку, але за деякий час вона вже підмиває борти правого берега і утворює праву меандру.

Меандри самі по собі теж округлюються, в них також починаються процеси підмивання то правого, то лівого боку. Коли ці розмиви відбуваються в основі меандр, то досить часто дві однобортові меандри з'єднуються, зливаючись у єдиний потік, а відокремлена частина перетворюється на старорічище, тобто на один з видів заплавних водойм, І це безперервне динамічне життя річки - безперервний розмив, обвалювання і вимивання з одного боку, відкладання ґрунту з другого, рух загреб і перекатів по самій річці - сприяє колосальним посуванням донних відкладів, утворенню свіжого алювію і захоронення ним раніш забруднених донних ділянок. Ось чому так шкідливі спрямлення, зарегулювання, меліорація заплави - все це порушує нормальне життя річки, позбавляючи її самоочисної здатності.

Основна ж роль належить біологічним процесам самоочищення. Бактерії, нижчі гриби, водорості розчинюють і поглинають масу органіки та біогенів, виключаючи їх тим самим із складу стічних вод. Група протеолітичних бактерій живе за рахунок розщеплення білків, амілолітичні бактерії розщеплюють цукор. Є бактерії, що існують за рахунок розщеплення фенолів, інші живляться нафтопродуктами, причому є такі, що спеціалізуються на споживанні солярового чи машинного масел і т.д. Водорості, а також вищі рослини забирають на свій розвиток масу органіки та біогенів, вони збагачують водойму киснем, різко прискорюючи інші процеси біологічної та хімічно-фізичної очистки. Інфузорії, амеби, коловертки, гіллястовусі рачки, черви, м'якуни та інші водяні тварини в процесі життєдіяльності пропускають крізь себе, або фільтрують, стічну та забруднену воду, трансформуючи її у своєму тілі, й виділяють назад у водойму в якісно новому стані, близькому до того, що потрібен людині.

В цьому плані слід пам'ятати, що дистильована вода для людини шкідлива, неприйнятна. В процесі еволюції у людини виробилась потреба в природній - поверхневій чи ґрунтовій - воді, яка, врешті-решт, є продуктом дії багатьох мільярдів тварин і рослин, що переробили цю воду, багаторазово пропустили її крізь себе, очистили, наситили продуктами своєї життєдіяльності, а ґрунти, осадочні породи, атмосфера додали сюди специфічний для кожної групи водойм комплекс іонів. Усе це - те, що тепер ми називаємо доброю питною водою.

Таким чином, процеси самоочищення і доводять стічні води в річках до потрібних людині кондицій. Отже, охорона малих річок полягає у комплексній системі заходів для забезпечення максимального самоочищення, доведення річки до її природного стану, річкових вод - до питних кондицій.

Річки, разом з їх водозбором - складна взаємозалежна система, що забезпечує функціонування природних водотоків.

В доагрикультурний період на нашій Землі домінували збалансовані річкові системи. Історичний огляд свідчить про задовільні в минулому гідрологічні та гідробіологічні режими малих річок усіх регіонів України. Тільки непродумана діяльність людини призвела до різкого погіршення стану річок, їх обміління, збіднення, забруднення і погіршення самоочисної здатності.

В проблемі малої річки біотичні й абіотичних факторів тісно пов'язані. Тому всі роботи звикористання та регулювання малих річок обов'язково слід розглядати тільки в комплексі із заходами, що здійснюються на водозборі. Це сприятиме регулюванню руслових процесів, які забезпечують не лише повноцінне існування всього комплексу річки, а й раціональне використання її біологічних та водних ресурсів.

У числі цих заходів неодмінним є створення водоохоронних зон і прибережних водоохоронних смуг, збереження в незайманому стані схилів долин річок, мінімальне використання в сільськогосподарському виробництві заплав, зменшення тут оранки, припинення зарегулювання річок

Задача 1