Екологічні проблеми сільськогосподарського виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Введення

Ніяка інша галузь суспільного виробництва не пов'язана так з використанням природних ресурсів, як сільське господарство. Адже праця хлібороба і тваринника - его по суті використання природи, навколишнього нас природного середовища для задоволення потреб людини. Сільське господарство необхідно розглядати як величезний, постійно діючий механізм охорони, культивування живих природних багатств, і підходити до нього треба ще під одним кутом зору - охорони навколишнього середовища. Тому в умовах аграрного виробництва використання природних ресурсів і, перш за все, землі повинно поєднуватися з заходами щодо охорони навколишнього середовища. Плоди праці людини на землі - це найнеобхідніша передумова життя кожного суспільства, на якій би ступені розвитку воно не знаходилося. У сільському господарстві земля виступає не тільки місцем роботи і територіальної операційною базою, а й, перш за все, служить як знаряддя і головного засобу виробництва.

Актуальність проблеми охорони навколишнього середовища в сільському господарстві посилюється в сучасних умовах у зв'язку з процесами забруднення природних ресурсів, що використовуються в аграрному виробництві, промисловими, будівельними та іншими несільськогосподарськими підприємствами. Ці забруднення ведуть до зниження родючості грунтів і їх продуктивності, погіршення якості вод, атмосфери, завдають шкоди рослинництву і тваринництву, що тягне недоотримання сільськогосподарської продукції та погіршення її якості. Екологічні проблеми сьогодні є одними з найбільш важливих і глобальних. Тому тема роботи важлива і актуальна.

У роботі зустрічається термін "адаптивно-ландшафтні системи землеробства" (АЛСЗ). Вони передбачають пристосовність виробництва продукції до різних елементів агроландшафту, форм господарювання і матеріальних ресурсів, на підставі досягнень науки і техніки, з урахуванням рішення екологічних проблем сільськогосподарського виробництва та ресурсозбереження.

1. Сучасний стан та еколого-економічних проблем у сільськогосподарському виробництві

Тисячоліттями вважалося, що сільське господарство є одним природи. Воно ближче до природи за своєю сутністю, широко використовує сили природи безпосередньо у виробничому процесі і, здавалося б, більше за інших галузей економіки зацікавлене в тому, щоб природа була чистою, живою, плідною. Але в минулому столітті за короткий строк положення змінилося докорінно. В результаті впровадження в сільське господарство індустріальних методів виробництва змінилося співвідношення сил між природою і сільськогосподарською галуззю економіки. Застосування складної і важкої машинної техніки, хімізація і меліорація земель, концентрація виробництва, особливо у тваринництві, зробили природ} вельми вразливою перед особою сучасного сільськогосподарського виробника.

У сучасних умовах розвитку сільського господарства його негативний вплив на природу в багатьох випадках стає більш серйозним, ніж вплив інших галузей суспільного виробництва. Саме з розвитком сільського господарства пов'язані зростання дефіцитності водних ресурсів на великих територіях нашої країни, зменшення видового різноманіття рослинного і тваринного світу, засолення, заболочування і виснаження грунтів, накопичення у грунті і воді низки особливо стійких і небезпечних забруднювачів природного середовища.

Традиційно вважалося, що основними порушниками природної рівноваги є промисловість і транспорт, а можливе шкідливий вплив сільського господарства на навколишнє середовище недооцінювалася. Проте ще в 60-х роках на перше місце по забрудненню висунулося сільське господарство. Це пов'язано з двома обставинами. Перше - це будівництво тваринницьких ферм і комплексів, відсутність будь-якого очищення утворюються навозосодержащіх відходів та їх утилізації; і друге - порушення норм і правил застосування мінеральних добрив і отрутохімікатів, які разом з дощовими потоками і підземними водами потрапляють в річки і озера, завдаючи серйозної збиток басейнах великих річок, їх рибним запасам і рослинності. Тому у сфері суспільного виробництва серйозним джерелом забруднення навколишнього середовища, поряд з промисловістю і транспортом, стає і сільське господарство.

Ефективність сільськогосподарського виробництва, темпи його росту залежать від стану грунтів, а також від правильної організації заходів щодо їх охорони. Проте в даний час стан земель Російської Федерації, що знаходяться у сфері сільськогосподарської діяльності, залишається незадовільним. Проведені в країніперетворення земельних відносин, відбившись на динаміці структури земельного фонду, не привели до поліпшення використання земель, зниження несприятливих антропогенних впливів на грунтовий покрив, що викликають процеси деградації грунтів сільськогосподарських та інших угідь або сприяли їх розвитку.

У складі сільськогосподарських угідь Росії більше 116 млн. га займають ерозійно-небезпечні і піддані водної та вітрової ерозії землі, в тому числі еродовані (53,6 млн. га). Кожен третій гектар ріллі та пасовищ є еродованих і потребує здійснення заходів захисту від деградаційних процесів [1].

В останні роки площа земель сільськогосподарського призначення скоротилася на 7,9 млн. га. У структурі сільськогосподарських угідь зберігається стійка тенденція до скорочення площі ріллі та зростанню за рахунок цього площі перелогових земель. Втрата значних площ продуктивних сільськогосподарських угідь обумовлена в основному недоліками їх господарського використання, складною економічною ситуацією, що не дозволяє повною мірою здійснювати роботи щодо збереження та підвищення родючості грунтів та поліпшення культуртехнічного стану земель, а також триваючим їх вилученням для несільськогосподарських потреб.

Зі сфери сільськогосподарського виробництва в результаті деградації, переведення під інші види використання виключалися площі найбільш цінних земель, а замість вибулих в сільськогосподарський оборот включалися переважно землі низького продуктивного потенціалу. Оцінити в будь-яких натуральних або вартісних показниках масштаби втрат для сільськогосподарського виробництва найбільш цінних в природно-господарському відношенні земель не представляється можливим, оскільки в офіційну статистичну звітність не включаються відомості про грунтовому покриві цих земель. Особливу тривогу викликає стан меліорованих земель. Зберігається тенденція зростання земель з несприятливою меліоративною обстановкою і зниження їхньої продуктивності.

Проте потенційні можливості збільшення сільськогосподарського виробництва за рахунок освоєння придатних для сільського господарства земель значно зменшуються. У сучасних умовах, як свідчить статистика, відбувається постійне скорочення сільськогосподарських земель і особливо ріллі на душу населення. Загострення цієї проблеми пов'язано з тим, що розвиток науково-технічного прогресу супроводжується надмірним використанням сільськогосподарських земель, у тому числі грунтів, під будівництво промислових та інших об'єктів, для потреб транспорту та інших несільськогосподарських цілей. Тенденція скорочення площі сільськогосподарських угідь має глобальний характер.

Погіршення якісного стану землі - явище тривожне та важко. Руйнування родючого грунтового шару, виснаження, заболочування, забруднення, засолення земель, заростання їх бур'янами, неправильна оранка в умовах вітрової та водної ерозії можуть не тільки надовго вивести землю з - сільськогосподарського обороту, а й порушити тривалі екологічні зв'язку, змінити водний баланс, привести до знищення тваринного світу, виснаження лісів, опустелювання, а у великих масштабах і в перспективі - до частковій зміні клімату. Все це викликає необхідність раціонального використання та особливої охорони земель, наданих для потреб сільського господарства, а також призначених і взагалі придатних для цих цілей.

Агропромисловий комплекс в сучасних умовах продовжує бути основним забруднювачем земель та інших елементів навколишнього середовища: відходи тастічні води тваринницьких комплексів і ферм та птахофабрик, використання отрутохімікатів і пестицидів, переробна промисловість, ослаблення виробничої і технологічної дисципліни, труднощі здійснення контролю на сільськогосподарських об'єктах, розкиданих на великих територіях, - все це призводить до того, що стан землі і всієї навколишнього середовища в сільській місцевості, відповідно до державних доповідей про охорону навколишнього середовища, залишається тривожним, ряд регіонів мають ознаки зон надзвичайної екологічної ситуації або екологічного лиха.

Розвиток тваринництва на промисловій основі, створення міцної кормової бази, розширення відгінних пасовищ, велика концентрація поголів'я худоби на обмеженій площі, зміна традиційних форм його змісту зумовлюють необхідність використання великої кількості води з річок, озер та інших водних об'єктів, що робить істотний вплив на стан самих водойм і навколишнього середовища в цілому. Як відомо, промислове тваринництво - один із самих великих водоспоживачів. Наприклад, на виробництво 1 м3 молока потрібно 5 м3 води, 1 тонни м'яса - 20 тис. м3.

Санітарно-гігієнічні умови на фермах також в основному підтримуються за допомогою води: для миття тварин, очищення приміщень та їх дезінфекцій, підготовки кормів, миття посуду і апаратури, гідрозмиву гною і т.д. Кількість стоків тваринницьких комплексів становить від 250 до 3000 тонн на добу (від 90 тис. до 1 млн. тонн на рік). Разом з тим із зростанням споживання води для потреб тваринництва збільшується скидання навозосодержащіх стічних вод у водойми, в результаті чого вони забруднюються і втрачають свої корисні властивості. Навіть скидання невеликих доз неочищених навозосодержащіх стічних вод від тваринницьких ферм і комплексів викликає масові замори риби і завдає значної економічної шкоди. Тому інтенсивне і різносторонню дію сільського господарства на навколишнє середовище пояснюється не тільки зростаючим споживанням природних ресурсів, необхідних для безперервного зростання аграрного виробництва, але й утворенням значних відходів і стічних вод від тваринницьких ферм, комплексів, птахофабрик та інших сільськогосподарських об'єктів.

Великі тваринницькі комплекси і птахофабрики в сучасних умовах залишаються самими шкідливими забруднювачами навколишнього середовища. Загальний обсяг покидьків тваринництва у великих країнах вимірюється мільярдами тонн. На скотооткормочной майданчику, де, наприклад, 10 тис. голів худоби, щодня накопичується до 200 тонн гною. Наприклад, один тільки свинарський комплекс на 100 тис. голів або комплекс великої рогатої худоби на 35 тис. голів можуть дати забруднення, рівне забруднення навколишнього середовища, виробленому великим промисловим центром з населенням 400-500 тис. осіб.

Здійснювані перетворення, зміна форм власності та господарювання в агропромисловому комплексі не супроводжувалися в останні роки розширенням застосування природоохоронних і ресурсозберігаючих технологій. У результаті основні показники, що характеризують вплив галузі на навколишнє середовище, за останні роки суттєво не покращилися, екологічна обстановка в ряді регіонів залишається неблагополучною, а забруднення навколишнього середовища - високим.

За останні роки скорочення поголів'я худоби та птиці трохи знизило негативний вплив тваринництва на навколишнє середовище. У результаті скорочення поголів'я худоби обсяг стоків від тваринницьких комплексів та птахофабрик зменшився більш ніж на 50 млн. тонн або на 12%. Практично без очищення скидаються стічні води тваринницьких комплексів та інших сільськогосподарських об'єктів. Більшість очисних споруд (78,5%) не відповідають нормативним вимогам. Неефективна робота очисних споруд обумовлена застарілими технологіями очищення стічних вод і зношеністю обладнання.

Підприємствами сільського господарства викинуто в атмосферу понад 25,58 тис. тонн забруднюючих речовин. Хімічної і біологічної забруднення атмосферного повітря в значній мірі сприяють також недостатньо відпрацьовані технології на промислово-тваринницьких комплексах і птахофабриках. Джерелами забруднення атмосфери є приміщення для утримання худоби, відгодівельні майданчики, гноєсховища, біологічні ставки, ставки-накопичувачі стічних вод, поля фільтрації, поля зрошення. У зоні тваринницьких комплексів та птахофабрик атмосферне повітря забруднене мікроорганізмами, пилом, аміаком та іншими продуктами життєдіяльності тварин, часто володіють неприємними запахами (понад 45 різних речовин). Ці запахи можуть поширюватися на значній відстані (до 10 км), особливо від свинокомплексів.

Значне місце в забрудненні навколишнього середовища в сільському господарстві в даний час належить хімічних сполук і препаратів, які використовуються для боротьби з різними шкідниками, хворобами і бур'янами в сільському господарстві. Застосування мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин з метою підвищення врожайності сільськогосподарських культур загострили екологічну проблему. Агрохімізації, на відміну від забруднення природи відходами промислового виробництва, є цілеспрямованою діяльністю.

Добрива та пестициди через грунт забруднюють продукти харчування, що позначається на здоров'я людини. Це в кінцевому підсумку позначається на стані навколишнього середовища в цілому і становить потенційну небезпеку для здоров'я людей. Скорочення поставок і обсягів застосування пестицидів в останні роки призвело до істотного зниження забруднення ними вододжерел, грунтів та рослинницької продукції. Однак потенційну загрозу для навколишнього середовища представляють заборонені, непридатні для подальшого використання пестициди, об'єкти зберігання та застосування отрутохімікатів. Складські приміщення, що використовуються для зберігання отрутохімікатів, в тому числі і заборонених до застосування, часто знаходяться в аварійному стані або не пристосовані для цих цілей. Понад 30% господарств у Російській Федерації не мають у своєму розпорядженні спеціалізованими майданчиками для заправки техніки, протруювання насіння та миття транспортних засобів. Особливу небезпеку представляє забруднення навколишнього середовища в результаті порушення правил зберігання, транспортування й застосування мінеральних добрив і пестицидів.

2. Утворення та розміщення відходів сільськогосподарського виробництва

Проблемою в сільськогосподарському виробництві залишаються питання складування, зберігання, знешкодження, утилізації або захоронення прийшли в непридатність отрутохімікатів. Маса їх становить більше однієї тонни, стан зберігання оцінюється як незадовільний, представляючи загрозу забруднення навколишнього середовища, загибелі тварин і рослин.

Останні роки в сільськогосподарських підприємствах Ростовської області склалися вкрай незадовільні умови зберігання засобів захисту рослин. У результаті проведеної реорганізації великих сільськогосподарських підприємств відбувається обвальне руйнування складської бази; багато складів не мають юридичного власника, і прийшли в повну непридатність. Фінансова криза сільгоспвиробників не дозволяє їм не тільки вести будівництво нових складських приміщень, а й робити ремонтно-відновлювальні роботи в старих складах.

Стан зберігання засобів хімізації в більшості випадків оцінюється як незадовільний і з кожним роком погіршується. Відзначено факти зберігання засобів хімізації в пристосованих приміщеннях, розташованих в зонах населених пунктів, водоохоронних зонах, зонах затоплення. Санітарно-екологічні паспорти на зберігання засобів хімізації має незначна частина землекористувачів. Найбільшу гостроту має проблема утилізації непридатних та заборонених до застосування в сільськогосподарському виробництві пестицидів. За даними інвентаризації, проведеної державними контролюючими службами, в Ростовській області, їх кількість склала 1,184 тис. тонн. Найбільшу небезпеку для здоров'я населення та об'єктів навколишнього середовища представляють хлорорганічні і фосфорорганічні інсектициди, ртутьвмісних протруювач гранозан, і ряд персистентних гербіцидів. Їх утилізація або поховання у регіоні поки що не знаходить прийнятного рішення з урахуванням розумного балансу фінансової та екологічної сторін проблеми.

З 1977 року в районі м. Батайська Ростовської області організовано регіональний пункт підземного дослідно-промислового поховання прийшли в непридатністьпестицидних препаратів. Було додано понад 1500 тонн непридатних отрутохімікатів і тари з-під них від об'єднань "Сільгосптехніка" Ростовської області, Краснодарського, Ставропольського країв, Калмикії. Поховання вироблено в 12 підземних порожнин, виконаних методом камуфлетной вибухів. Згідно техно-робочого проекту передбачено проведення хіміко-токсикологічного контролю за міграцією отрутохімікатів з порожнин, з обладнанням спостережних свердловин, які необхідно бурити через 1, 3, 5, 15 і т.д. років. Однак такі дослідження токсикологічними підрозділами об'єднання "Сільгосптехніка" та її правонаступником об'єднанням "Донагропромхімія" ніколи не проводилися. Тому даний об'єкт можна розглядати як потенційно небезпечний для навколишнього природного середовища і здоров'я населення.

Іншою проблемою сільськогосподарського виробництва є відходи тваринництва.

Кількість відходів, що утворюються тваринництва щороку зменшується через значний скорочення поголів'я тваринницьких комплексів, однак проблеми в сфері поводження з відходами тваринництва не втратили гостроту за рахунок неорганізовано розміщуваних відходів дрібних фермерських та особистих господарств.

3. Екологічна проблема, викликана застосуванням отрутохімікатів для боротьби зі шкідниками і забруднення навколишнього середовища

сільськогосподарський отрутохімікат екологічний ефективність

З давніх часів людина руйнував природні екосистеми, замінив їх штучними сільськогосподарськими (агроценозами), але, прагнучи отримати найбільшу продукцію, часто не враховував виснаженість і нестійкість - цих систем. Після багатих врожаїв перших років грунт швидко деградувала, поля ставали безплідними.

Відомо, що для підтримки високої продуктивності агроценозів доводиться затрачати багато коштів і енергії на обробку грунтів, добрива, зрошення, боротьбу з шкідниками та виконання інших умов сучасної агротехніки. Підраховано, що в сучасному сільському господарстві для збільшення врожайності зернових культур в 2 рази необхідно збільшити в 10 разів внесення добрив, отрутохімікатів і потужності сільськогосподарської техніки. При цьому неминуче зросте ступінь забруднення середовища.

У сільському господарстві виникла ще одна дуже гостра екологічна проблема, викликана застосуванням отрутохімікатів для боротьби зі шкідниками. Без застосування хімічних засобів захисту сучасне сільське господарство обійтися не може. Але, як з'ясувалося, отрутохімікати отруюють не тільки шкідників, але і їхніх ворогів - корисних людині комах, птахів та інших тварин, пригнічують ріст і фотосинтез рослин, т, е. порушують більшою чи меншою мірою (залежно від масштабів і методів їх використання ) всю екосистему в цілому. Крім того, потрапляючи з продуктами в їжу людини, повільно отруюють і його. Виникла проблема проведення боротьби з шкідниками сільського господарства методами, безпечними для людини. Слід в першу чергу відмовитися від використання стійких отрутохімікатів, що вже зроблено в нашій країні по відношенню до такого препарату, як ДДТ.

Питання ускладнюється ще й тим, що у шкідників завдяки їх високої чисельності дуже швидко в процесі природного відбору виникають ядоустойчівие раси, і потрібно все починати спочатку: синтезувати нові отрути, відчувати їх, вводити у виробництво і т.д. І треба сказати, що в цьому змаганні хіміків і комах перемагають поки останні.

Вирішити цю проблему допомагає екологія. Мова йде про застосування біологічних методів боротьби з шкідниками сільського і лісового господарства. Крім давно відомих методів залучення на поля, в сади і парки птахів-ентомофагів, виявилося можливим включити до складу агроценозів комах-хижаків та комах-паразитів, що харчуються шкідниками.

Вже існує досить великий список їх живих замінників отрутохімікатів, ведуться великі дослідження в цій області. З ряду перетинчастокрилих чудово виправдав себе афелінус - паразит кров'яної попелиці - небезпечного ворога садівництва. Інший представник цього ж загону - маленька трихограма (довжина її тіла менше 3 мм) - знищує лучного метелика, капустяну і бавовняну совку та інших небезпечних шкідників. Її личинки живляться яйцями цих комах. Для розмноженнятрихограми створені спеціальні біофабрики, розроблені методи її внесення до культури. У країнах СНД трихограму успішно застосовували на площі понад 10 млн. га.

Ряд екологічних проблем сільськогосподарського виробництва пов'язаний із забрудненням навколишнього середовища. Так, встановлено, що близько 60% внесених у грунт добрив вимиваються з неї і надходять у водойми - річки, водосховища. У них же надходять, часто без очищення або погано очищені, стоки тваринницьких комплексів, птахофабрик і ферм. У результаті відбувається надмірне збагачення водойм азотом і фосфором, які замість того, щоб підвищувати врожай сільськогосподарських культур, викликають бурхливий розвиток мікроскопічних водоростей, зване "цвітіння води", - процес, що характеризується відмиранням і розкладанням цієї надлишкової біомаси та погіршенням якості води. Незважаючи на інтенсивно ведуться дослідження, ефективних і надійних заходів боротьби з цвітінням водойм поки не розроблено. Очевидно, основні заходи тут повинні зводитися до попередження змиву добрив і забруднення водойм.

4. Оцінка еколого-економічного збитку в сільськогосподарському виробництві

Екологічні заходи, як і матеріальне виробництво, повинні придбати економічну оцінку. У зв'язку з цим виникла конкретна задача оцінки розмірів деградаційних процесів у ціновому виразі в системі землеробства. Економічним критерієм екологічних заходів може слугувати величина запобігання шкоди.

Еколого-економічні збитки показує фактичні або можливі збитки, заподіяні природному потенціалу території в результаті погіршення стану навколишнього середовища, і залежить від багатьох факторів.

Ведення адаптивно-ландшафтних систем землеробства стає економічно доцільним за умови, що виручка від реалізованої продукції буде не менше витрат на обробіток вирощуваних культур і відшкодування еколого-економічного збитку. Таким чином, умови оцінки доцільності ведення рільництва наступні:

Vпр Ч Цпр ? Звози + Уее, (1)

де Vпр - обсяг виробленої продукції, т, ц;

Цпр - ціна продукції, грн.;

З віз - витрати на обробіток технологічних культур, крб.

Уее - еколого-економічні збитки від втрат грунтової родючості при веденні сільськогосподарського виробництва, руб.

Руйнування грунтів може відбуватися внаслідок різних впливів сільськогосподарських технологій і техніки (див. малюнок 1).

Малюнок 1. - Причини руйнування грунтів

Як найбільш небезпечних з урахуванням механізації виділяють три впливу:

застосування хімічних засобів і отрутохімікатів;

збільшення тваринницьких стоків, викид шкідливих газів в атмосферу із тваринницьких приміщень;

негативний вплив самого машинного землеробства на грунт і навколишнє середовище.

Розмір питомої еколого-економічного збитку від втраченого родючості грунту визначаємо за формулою:

Уееi = ЗПП + Пнед + ЗхЗ + Х, (2)

де ЗПП - сума витрат, необхідних для відновлення втраченого родючості грунту, руб.;

Пнед - вартість сільськогосподарської продукції, недоотриманої через зниження родючості грунту від ущільнення орного шару рушієм, руб.;

ЗхЗ - витрати на усунення наслідків хімічного забруднення грунту, руб.;

Х - вартість інших неврахованих факторів, що вимагають відшкодування, руб.

Кількість лімітуючих факторів сталого розвитку аграрного виробництва значно більше, тому включені в дану формулу елементи витрат з відшкодування шкодине можуть вважатися остаточними і в міру розвитку наукового знання будуть доповнюватися.

Підприємство, передбачаючи наноситься в результаті виробництва шкоду, може або запобігти його, витрачаючи кошти на проведення природоохоронних заходів, в результаті чого збільшується собівартість виробленої продукції, або відшкодувати вже нанесений навколишньому середовищу збиток, тим самим зменшуючи отриманий прибуток. Другий варіант більш витратний. Враховуючи даний підхід, товаровиробник сам вибере найбільш прийнятний для нього варіант рішення.

Для повної картини необхідно визначення еколого-економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, яка виявляється з урахуванням оцінки еколого-економічного збитку та еколого-економічного ефекту.

З урахуванням прийнятого виробником рішення формула рівня рентабельності виробництва, на нашу думку, повинна виглядати таким чином:

а) якщо товаровиробник хоче запобігти завдання шкоди:

(3)

б) якщо виробник готовий нести витрати по усуненню завданих збитків

(4)

де Рее - рівень рентабельності виробництва з урахуванням еколого-економічних збитків,%;

П - прибуток підприємства від реалізації продукції, грн.;

Уее - еколого-економічні збитки, руб.;

Ск - собівартість комерційна (повна), руб.

При оцінці економічної ефективності базових технологій обробітку культур у Володимирському Опілля вченими Володимирського НИИСХ [2] були розрахованіекономічні результати виробничої діяльності за основними сільськогосподарським культурам. Як приклад пропонуємо розглянути показники економічної ефективності вирощування картоплі на сірих лісових грунтах з урахуванням збитку від змиву і мінералізації гумусу (табл .1) і при різних рівнях інтенсифікації (табл .2).

Таблиця 1. Показники економічної ефективності вирощування картоплі на сірих лісових грунтах при різних класах деградації грунтів

Таблиця 2. Показники економічної ефективності вирощування картоплі на сірих лісових грунтах при різних рівнях інтенсифікації

Рівень інтенсифікації виробництва, безумовно, впливає на його результати. Застосування інтенсивних технологій дозволяє отримати велику врожайність, а отже, і велику вартість отриманої продукції.

Дані табл .2 свідчать про збільшення рівня рентабельності виробництва зі зростанням його інтенсивності. Облік еколого-економічного збитку знижує ефективність обробітку культур. При застосуванні екстенсивної технології економічно доцільніше запобігти збитку, що дозволить отримати рівень рентабельності 64%. Для нормального й інтенсивного рівнів інтенсифікації виробництва вигідніше відшкодувати завдану екологічну шкоду, при цьому рівень рентабельності складе відповідно 136 і 204%.

Результати дослідження можуть застосовуватися як для оцінки еколого-економічного збитку конкретного поля і агроландшафту, так і для великих регіонів Росії згідно з адміністративно-економічного поділу.

Висновок

Подальший розвиток сільськогосподарського виробництва, його механізація і хімізація земель значно підвищують роль охорони навколишнього середовища в сільському господарстві. Екологічні вимоги настільки істотні і принципово важливі, що, не дотримуючись їх, не можна говорити про економічну ефективність аграрного виробництва. Для сільського господарства це має особливо важливе значення, оскільки дана галузь суспільного виробництва, як ніяка інша, тісно пов'язана з живими і неживими об'єктами природи. Тому меліорація, хімізація, механізація та інші напрями розвитку сільського господарства можуть примножити силу землі, підвищити її продуктивність, якщо проводити їх з урахуванням екологічних вимог.

Нові ринкові умови також вимагають зміни ставлення до питань, пов'язаних з раціональним природокористуванням і охороною навколишнього середовища в сільському господарстві. Це завдання великої економічної та соціальної значущості. Адже мова, по суті, йде про здоров'я людей і про дбайливе хазяйському підході до національного багатства країни. Більш того, це питання і майбутнього. Від їх вирішення залежить умови, в яких будуть жити наступні покоління. Тому в сучасних умовах стан навколишнього середовища багато в чому залежить від забезпечення екологізації сільськогосподарського виробництва, в процесі якого відбувається впровадження еколого-правових вимог у всі стадії сільськогосподарської діяльності: у планування, проектування, будівництво, експлуатацію об'єктів і т.д. В умовах перехідного періоду відбувається різке загострення екологічної ситуації, яке має місце, незважаючи на триваючий спад сільськогосподарського виробництва, що можна пояснити тим, що в сільському господарстві ігноруються екологічні вимоги на догоду економічним інтересам, а також ослабленням державного управління і зниженням ефективності роботи державних природоохоронних і правоохоронних органів, що веде до непоправних втрат генофонду.

Визначення еколого-економічного збитку сільськогосподарського виробництва вимагає подальшого дослідження. Необхідно глибоке проникнення в сутність взаємозв'язку екологічних та економічних чинників, розробка технологій, що забезпечують екологічну ефективність галузі.

Размещено на Allbest.ru