Об’єкт "Укриття" для поховання наслідків аварії на ЧАЕС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

на тему:

Об'єкт «Укриття» для поховання наслідків аварії на ЧАЕС

Зміст

Вступ

Розділ 1. Аварія на ЧАЕС та її наслідки

Розділ 2. Об'єкт «Укриття» для поховання наслідків аварії на ЧАЕС

Розділ 3. Сучасний стан об'єкта «Укриття»

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність роботи. Аварія на Чорнобильській АЕС значно ускладнила екологічну ситуацію в Україні та на тлі вже існуючого техногенного забруднення сприяла розширенню контакту населення з одним із найпотужніших універсальних мутагенів - іонізуючим випромінюванням (ІВ), яке індукує пошкодження геному в усіх живих організмів, включаючи людину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1996 року № 1561 "Про невідкладні заходи з перетворення об'єкта "Укриття" в екологічно безпечну систему", а також Планом заходів з перетворення “Укриття” (SIP) у рамках Меморандуму про взаєморозуміння між Урядом України, Європейською співдружністю та урядами країн "Великої сімки” від 20 грудня 1995 р. (MOU-95) передбачено розробку комплексу заходів з характеризації та вилучення залишків палива з приміщень “Укриття”.

Об'єктом роботи є аварія на ЧАЕС.

Предметом роботи є об'єкт «Укриття» для поховання наслідків аварії на ЧАЕС.

Автор ставить перед собою таку мету: Розглянути аварію на ЧАЕС загалом. ЇЇ причини та наслідки. І розкрити суть об'єкту «Укриття» та його сучасний стан.

Розділ 1. Аварія на ЧАЕС та її наслідки

У квітні 1986 р. у різні мови світу увійшло українське слово «Чорнобиль». Для всього людства воно стало синонімом страшної техногенної катастрофи й величезної екологічної біди. Чорнобиль - це назва невеликого поліського містечка у гирлі Прип'яті, що мало давню історію, закорінену в часи Київської Русі. Тепер це слово символізує страшне явище, від якого саме перестало означати населений пункт.

Аварія на Чорнобильській АЕС мала, має і, на жаль, ще довго матиме значний вплив на стан навколишнього середовища України. Внаслідок вибуху ядерного реактора та пожежі на ньому за короткий період часу у довкілля потрапило від до 7 т ядерного палива. При цьому викид радіоактивного елемента Цезія-137 був тотожним радіації від вибуху декількох десятків таких атомних бомб, яку американці скинули в 1945 р. на японське місто Хіросіму. Радіоактивне забруднення найбільше торкнулося територій України і Білорусі, але підвищення радіації відзначено й у Росії, Швеції, Норвегії, Великій Британії та інших країнах, куди в перші дні після аварії вітер розносив хмари радіоактивних речовин.

Ця аварія перетворила унікальні за чистотою території Полісся в зону екологічної катастрофи. Загалом в Україні радіоактивного забруднення зазнали понад 8% території країни (майже 50 тис. км2 земель!), на яких зосереджені 2,3 тис. населених пунктів дванадцяти областей. Найбільше постраждали території Київської, Житомирської, Рівненської, Чернігівської і Черкаської областей, радіоактивні опади випали також у Вінницькій, Хмельницькій, Тернопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Волинській і Кіровоградській областях. Понад 3, млн людей вважаються постраждалими внаслідок цієї катастрофи, але певні дози радіоактивного опромінення отримали значно більше мешканців України [1].

27 квітня 1986 року висота забрудненої радіонуклідами повітряного струменя, що виходить з ушкодженого енергоблоку, перевищувала 1200м, рівні радіації в ній на видаленні 5-10 км від місця аварії складали 1000 мР/год.

Фахівці розрахували сумарний викид продуктів розподілу (без радіоактивних шляхетних газів). Він склав 50 МКі, що приблизно відповідає 3,5% загальної кількості радіонуклідів у реакторі на момент аварії.

До 6 травня 1986 року викид радіоактивності в основному завершився.

Первісне поширення радіоактивного забруднення повітряних потоків відбувалося в західному і північному напрямках, у наступного два-три дня (у північному, а з 29 квітня 1986 року протягом декількох днів (у південному напрямку (убік Києва) [3].

Через 15 днів після аварії рівень фона-гамма-тла в 5 мР/год був зафіксований на відстані 50-60 км до заходу і 35-40 км до півночі від ЧАЕС. У Києві рівні радіації в травні 1986 року досягали декількох десятих мілірентгена в годину.

Учені виділили у викидах з аварійного реактора 23 основних радіонукліда. Велика частина з них розпалася протягом декількох місяців після аварії і небезпеки вже не представляє. У перші хвилини після вибуху й утворення радіоактивної хмари найбільшу погрозу для здоров'я людей представляли ізотопи так званих шляхетних газів. Атмосферні умови, що склалися в районі ЧАЕС у момент аварії, сприяли тому, що радіоактивна хмара пройшла мимо м. Прип'яті і поступово розсіялася в атмосфері, утрачаючи свою активність. Надалі серйозну тривогу лікарів викликали коротко живучі радіоактивні компоненти, які випали на землю, у першу чергу йод-131 [7].

Наслідки аварії на Чорнобильській АЕС ще довго відчуватиме населення не тільки України, але й світу. Про важливість їх ліквідації зазначено в Конституції України (1996 р.): “Забезпечення екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави” (стаття 16).

Розділ 2. Об'єкт «Укриття» для поховання наслідків аварії на ЧАЕС

Для повної безпеки роботи ЧАЕС, було прийняте рішення закрити ушкоджений реактор спеціальним укриттям. У район 4-го енергоблоку, при ліквідації аварії згрібався весь радіоактивний бруд, радіоактивні осколки і конструкції, заздалегідь розраховуючи улаштувати на цьому місці могильник радіоактивних відходів. Проект одержав інженерну назву «Укриття», але широкій публіці він більш відомий за назвою «Саркофаг».

Його висота склала 61 метр, найбільша товщина стін - 18 метрів. Зведення "саркофага" здійснювалося за допомогою самохідних кранів, оснащених телевізійними засобами спостереження. У ньому передбачена система витяжної вентиляції з очищенням повітря, система примусового охолодження, а для недопущення підвищення нейтронної активності на даху встановлені баки з розчином бора.

Суть проекту полягала в тім, щоб залити ушкоджений реактор шаром покритих у визначених місцях свинцем металевих конструкцій заповнених бетоном. Особлива складність у цьому проекті представляла стіна 3-го енергоблоку суміжна з 4-м енергоблоком. Раніш обоє реакторних цеху були з'єднані між собою різними комунікаціями й устаткуванням. В даний час між енергоблоками зведена стіна зі свинцю сталі і бетону називана «стіною біологічного захисту». Після її установки були початі роботи з дезактивації третього енергоблоку [2].

15 травня 1986 р. була прийнята Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР, у якому основні роботи з ліквідації наслідків аварії доручалися Минсредмашу. Головною задачею було спорудження об'єкта "Укриття" ("Саркофаг") четвертого енергоблоку ЧАЕС.

Буквально в лічені дні, практично на порожнім місці, з'явилася могутня організація ВУС-605, що включає в себе шість будівельних районів, що зводили різні елементи "Укриття", монтажний і бетонний заводи, керування механізації, автотранспорту, енергопостачання, виробничо-технічної комплектації, санітарно-побутового обслуговування, робітника постачання (включаючи їдальні), а також обслуговування баз проживання персоналу.

У складі ВУС-605 був організований відділ дозиметричного контролю (ОДК). Підрозділу ВУС-605 дислокувалися безпосередньо на території ЧАЕС, у м. Чорнобилі, у м. Іванполі і на станції Тетерів Київської області. Бази проживання і допоміжних служб розміщалися на відстані 50 - 100 км від місця проведення робіт. З обліком складної радіаційної обстановки і необхідності дотримання вимог, норм і правил радіаційної безпеки був установлений вахтовий метод роботи персоналу з тривалістю вахти 2 місяці. Чисельність однієї вахти досягала 10000 чоловік.

Персонал на території ЧАЕС працював цілодобово в 4 зміни. Весь персонал ВУС-605 комплектувався з фахівців підприємств і організацій Мінсередмашу, а також військовослужбовців (солдата, сержантів, офіцерів), покликаних із запасу для проходження військових зборів і спрямованих у Чорнобиль (так званих "партизанів"). Задача поховання зруйнованого енергоблоку, що стояла перед ВУС-605, була складна й унікальна, оскільки не мала аналогів у світовій інженерній практиці [4].

Складність створення подібного спорудження, крім значних руйнувань, істотно збільшувалася важкою радіаційною обстановкою в зоні зруйнованого блоку, що робило його важкодоступним і вкрай обмежувало використання звичайних інженерних рішень.

При спорудженні "Укриття" реалізація проектних рішень у настільки складній радіаційній обстановці стала можливої завдяки комплексу спеціально розроблених організаційно - технічних заходів, у тому числі використання спеціальної техніки з дистанційним керуванням. Однак позначалася відсутність досвіду. Один дорогий робот так і залишився на стіні "Саркофагу", не виконавши свого завдання: електроніка вийшла з ладу через радіацію.

У листопаду 1986 року "Укриття" було споруджено, а ВУС-605 - розформований. Споруда "Укриття" було здійснено за рекордно короткий термін. Однак, виграш у часі і вартості будівництва спричинив за собою і ряд істотних труднощів [5].

Це - відсутність скільки-небудь повної інформації про міцність старих конструкцій, на які спиралися нові, необхідність застосовувати дистанційні методи бетонування, неможливість у ряді випадків використовувати зварювання і т. д. Усі труднощі виникають через величезні радіаційні поля поблизу зруйнованого блоку. Під шаром бетону залишилися сотні тонн ядерного палива. Зараз нікому невідомо, що відбувається з ним. Є припущення, що там може виникнути ланцюгова реакція, тоді можлива тепловий вибух. На дослідження процесів, що відбуваються, як завжди немає грошей. Крім того, дотепер частина зведень приховується.

При будівництві «Саркофагу» було покладено близько 300 тисяч кубічних метрів бетону, змонтовано понад 6 тисяч тонн різних металоконструкцій. Таким чином, у жовтні 1986 року «Укриття» щільно запечатало те, що було раніш 4-м енергоблоком ЧАЕС.

У той же час «Укриття» не цілком герметичне. Воно має спеціальні вентиляційні канали для охолодження реактора, постачені спеціальними фільтрами, великий комплекс діагностичного і радіометричного устаткування, систему активного ядерного захисту, для запобігання виникнення ланцюгової реакції в колишньому реакторі. Таким чином, була забезпечена надійна консервація зруйнованого реактора, відвернений вихід аерозолів у навколишнє середовище, забезпечена ядерна безпека об'єкта.

Розділ 3. Сучасний стан об'єкта «Укриття»

чорнобильський укриття ядерний радіаційний

Особливості об'єкта "Укриття" визначаються його потенційною небезпекою, значно більшою, ніж це допускається нормами і правилами для об'єктів, що містять ядерні і радіоактивні матеріали. Ситуація ускладнюється ще і тим, що оцінка безпеки того чи іншого об'єкта атомної енергетики і промисловості спирається, як правило, на практичний досвід експлуатації такого або аналогічного об'єкта. "Укриття" ж не має подібних аналогів [6].

Потенційна небезпека об'єкта "Укриття" для навколишнього середовища і людини визначається наступними чинниками:

Наявністю ядерних матеріалів в кількості біля 185 тонн, щодо яких відсутні засоби активного впливу на їх критичність, і відсутністю надійних фізичних бар'єрів на шляху розповсюдження радіоактивності в навколишнє середовище.

На сьогоднішній день можна вважати встановленим, що усередині об'єкта “Укриття” залишилося близько 95% палива, яке було в реакторі на момент аварії. Зараз його сумарна активність складає близько 16 млн. Кюрі. Опромінене ядерне паливо усередині «Укриття» знаходиться у вигляді наступних модифікацій паливовмісних матеріалів (ПВМ):

· фрагменти активної зони (АЗФ);

· лавоподібні паливовмісні матеріали (ЛПВМ);

· дрібнодісперговане паливо (пил), гарячі паливні частки;

· вторинні уранові мінерали, що створилися з розчинів ПВМ у вигляді кристалічних новоутворень.

Результати вимірювань параметрів ПВМ показують, що інцидентів, пов'язаних із зміною розмножуючих властивостей, системами контролю не зафіксовано. Значення потужності експозиційної дози гамма-випромінювання в місцях скупчення ПВМ (у порівнянні від 1994 року) мають невелику тенденцію до пониження і складають в середньому близько 3300 Рентген на годину.

Деструктивні процеси, які протікають в паливовмісних матеріалах, з кожним роком збільшують їх небезпеку. Лавоподібні ПВМ самочинно руйнуються і радіонукліди, що містяться в них, переходять із зв'язаного стану в рухомі частинки пилу, які здатні вийти за межі "Укриття" з повітряними потоками. На сьогодні кількість радіоактивного пилу за консервативними оцінками складає близько 1,5 тонн. Існує потенційний ризик викиду радіоактивного пилу в навколишнє середовище.

Основна небезпека аварійного опроміненого палива (як і ЛТСМ) полягає в його пилогенеруючій здатності, яка знаходиться в межах 40 Бк/(см2*сут) за альфа-активністю і 2400 Бк/(см2*сут) за бета-випромінювачами. Пил утворюється на поверхні опроміненого палива і виноситься вентиляційною системою за межі «Укриття».

Надходження води в приміщення об'єкту «Укриття» пов'язане з багатьма негативними наслідками, здатними дестабілізувати досягнутий в даний час рівень ядерної, радіаційної і радіоекологічної безпеки об'єкта «Укриття»:

· неконтрольоване перенесення радіоактивності;

· можливе зменшення підкритичності паливовмісних мас;

· вимивання з ПВМ і перенесення розчинних солей збагаченого урану з можливим накопиченням його в окремих, неконтрольованих, приміщеннях;

· руйнування ПВМ і утворення додаткової кількості паливного пилу;

· прискорення процесу руйнування будівельних конструкцій об'єкта «Укриття».

Окрім цього, вода порушує нормальну роботу діагностичних систем, перешкоджає проведенню досліджень по підвищенню безпеки об'єкта, впливає на електробезпеку приміщень «Укриття» [6].

Вода вступає в хімічну взаємодію з матеріалами засипки, конструктивними і паливовмісними матеріалами, руйнує їх, розчиняє і транспортує довгоживучі радіонукліди і елементи, що діляться. В результаті цих процесів утворюються високоактивні лужно-карбонатні розчини, так звані «блочні» води. За даними досліджень в 2002-2003 рр. відмічене збільшення концентрації радіонуклідів (за винятком Cs137) і елементів, що діляться, в "блочних" водах, обумовлене процесом деструкції лавоподібних ПВМ з подальшим вилуговуванням з них радіонуклідів. Ці процеси приводять до збільшення міграції радіонуклідів по приміщеннях ОУ. Найбільшу небезпеку являє неконтрольоване перетікання "блочних" вод в приміщення 3-го енергоблоку. Високоактивні «блочні» води представляють реальну екологічну загрозу для геологічного середовища у випадки їх витоку з об'єкту «Укриття».

Джерела надходження вологи всередину об'єкту носять як природний, так і техногенний характер:

· атмосферні опади, що проникають всередину об'єкта через нещільності в захисних конструкціях площею близько 100 кв.м. Щорічне надходження опадів оцінюється приблизно в 2200 куб.м.

· конденсат, що утворюється в літній період в кількості до 1650 куб.м. за рахунок різниці температури і вмісту вологи атмосферного повітря і повітря приміщень на нижніх відмітках блока;

· робота штатної системи пилопригнітання, при якій об'єм розчинів, які розпилюються в простір під покрівлею центрального залу, складає близько 270 куб.м. на рік.

На майданчику біля об'єкту під шаром ґрунту, піску і бетону знаходиться значна кількість радіоактивних речовин, неізольованих від гідрогеологічного середовища [6].

Багаторічні спостереження за вмістом радіонуклідів в ґрунтових водах локальної зони об'єкта «Укриття» показують відсутність тенденції до розповсюдження радіонуклідів по лінії току підземних вод. Нижче по потоку ґрунтових вод від об'єкта «Укриття» не знайдено ні урану, ні плутонію, хоча вони обидва представлені в значних кількостях в «блочних» водах.

Будівельні конструкції об'єкта не відповідають вимогам нормативно-технічної документації з безпеки щодо механічної стійкості, структурної цілісності, конструктивної надійності і мають невизначений термін експлуатації.

В результаті аварії 1986 року частина конструкцій реакторного блоку, деаераторної етажерки, машинного залу і інших була зруйнована. У західній зоні стіна має відхилення в західному напрямку до 50 см, в деяких місцях зафіксовані розломи. Такий стан у разі землетрусу силою 4,3 бали за шкалою Ріхтера може привести до падіння частини покрівлі "саркофага". У південній зоні вище відмітки 24,3 м каркас деаераторної етажерки, який утримує значну кількість уламків і будівельних матеріалів, відхилився від вертикалі приблизно на 1,5 м. І хоча під час будівництва саркофага це місце було укріплене металевими опорами, розрахунки показують, що у разі землетрусу існує ризик їх падіння у сторону машинної зали, що спричинить викид радіоактивного пилу в навколишнє середовище через розлом, що утворився. Учені підрахували, що величина вірогідного ризику такої події за 1 рік складає 0,24, що значно перевищує нормативне значення, рекомендоване МАГATЕ для об'єктів ядерної енергетики [7].

В результаті високого рівня вологості в приміщеннях "Укриття" залізобетонні конструкції насичені водою, що приводить до їх поступового руйнування. Металоконструкції в значній мірі пошкоджені корозійними процесами. Деформаційний процес продовжується. Аналіз стану будівельних конструкцій свідчить про наявність критичних зон, чутливих навіть при невеликих землетрусах, торнадо і інших природних явищах, можливих в умовах розміщення проммайданчика ЧАЕС.

На сьогоднішній день неможливо повністю забезпечити контроль стану об'єкту, зокрема - стану ядерних і радіоактивних матеріалів через обмежений доступ в окремі приміщення, який ускладнюється високими рівнями радіації. В результаті недостатнього обстеження об'єкту не зроблено надійних кількісних оцінок різних видів небезпеки.

Обсяг контролю ядерних і радіаційних параметрів, який здійснюється існуючими системами контролю, не можна визнати за достатній. У складі систем контролю "Укриття" немає штатної системи контролю будівельних конструкцій, відсутні системи пожежної безпеки, а усередині "Укриття" знаходиться біля 2000 тонн займистих матеріалів - графіт, кабелі, пластикат, дерев'яні конструкції.

Радіоактивні аерозолі об'єкту "Укриття"

У даний час об'єкт «Укриття» не робить помітного впливу на загальне радіоактивне забруднення навколишнього повітряного середовища, яке в основному визначається поверхневим забрудненням прилеглої території в результаті аварії 1986 року.

Сьогодні з об'єкта «Укриття» виносяться як радіоактивні утворення, що з'явилися у момент аварії і знаходяться всередині споруди у вигляді пилу, так і ті, що формуються в процесі фізико-хімічного руйнування ПВМ.

Винесення радіоактивних аерозолів відбувається двома основними шляхами - "неорганізованим" і "організованим".

"Неорганізований" викид аерозолів здійснюється через щілини споруди, сумарна площа яких складає в даний час близько 100 кв.м. "Організований" викид здійснюється системою природної вентиляції об'єкта «Укриття» через вентиляційну шахту третього блока ЧАЕС. Максимальна оцінка загального викиду з "Укриття" останніми роками складає 1,1 % від допустимого рівня.

З метою зменшення винесення радіоактивних аерозолів в навколишнє природне середовище з кінця 1989 року на об'єкті введена в експлуатацію стаціонарна система пилопригнітання для нанесення різних хімічних розчинів на поверхню «розвалу», що дозволило приблизно в 10 разів зменшити «неорганізований» викид активності з об'єкта «Укриття». Система була модернізована в 2003 році, що дозволило збільшити площу покриття пилопригнітаючими розчинами [5].

Концентрація радіоактивних аерозолів в приземному шарі атмосфери на проммайданчику об'єкта «Укриття» незначна. Проте, як показали дослідження концентрації радіоактивних аерозолів в приземному шарі атмосфери, при проведенні земляних робіт можливе значне підвищення активності [6].

Не дивлячись на зусилля, що докладаються, протягом всього періоду експлуатації ОУ стан безпеки об'єкту з часом знижується:

1. відбувається процес поступової деградації будівельних конструкцій;

2. вимагають заміни або істотної модернізації устаткування і системи, що фактично виробили свій ресурс;

3. під дією мікрокліматичних умов усередині ОУ продовжують руйнуватися ПВМ, що приводить до зростання кількості радіоактивного пилу;

4. існує вірогідність обвалення окремих будівельних конструкцій, що може привести до значного радіоактивного забруднення проммайданчика ЧАЕС і прилеглої місцевості та опромінювання персоналу;

5. є вірогідність забруднення радіоактивними стоками з ОУ прилеглої території, поверхневих і підземних вод;

6. існує потенційна можливість виникнення ланцюгової реакції, що самопідтримується;

7. продовжується негативна дія вологи і води (обумовлена попаданням атмосферних опадів, конденсацією води і її переміщенням в ОУ) на об'єкт «Укриття».

На цей час безпечна експлуатація об'єкту «Укриття» досягається комплексом організаційно-технічних заходів, які включають:

* контроль стану ОУ;

* обмеження розповсюдження радіоактивності за межі ОУ;

* запобігання порушенням меж безпечної експлуатації ОУ;

* підтримку в справному стані систем, устаткування і споруд ОУ;

* аварійну готовність.

Стан об'єкту «Укриття» контролюється як фахівцями ЧАЕС (візуальний контроль і інструментальні вимірювання крену будівельних конструкцій), так і з залученням підрядних організацій (геодезичний контроль зрушень і осідань будівельних конструкцій ОУ).

Для обмеження розповсюдження радіоактивності за межі ОУ персоналом ЧАЕС щодня проводиться дезактивація і пилопригнічення приміщень і території локальної зони ОУ, а також зон здійснення робіт. Постійно, в процесі створення або надходження радіоактивних відходів, виконується їх збір і видалення на поховання або тимчасове зберігання.

З метою визначення впливу ОУ на навколишнє природне середовище, із залученням підрядних організацій здійснюється радіаційний моніторинг, який включає контроль:

* неорганізованих газоаерозольних викидів через нещільності ОУ;

* об'ємної активності і радіонуклідного складу ґрунтових вод;

* стану повітряного середовища в зоні впливу ОУ.

Запобігання порушень меж безпечної експлуатації ОУ забезпечується постійною готовністю систем керування запроектною аварією ОУ до введення нейтронопоглинаючих складів у місця скупчень ПВМ, подачі пилопригнічуючих і пилозакріплюючих розчинів у підкровельний простір ОУ, локалізації радіоактивних речовин і джерел ІВ, контролю водню.

Крім поточної експлуатації, найважливішим завданням є організація безпечного виконання робіт сторонніми організаціями, які беруть участь в реалізації проектів по перетворенню об'єкту в ЕБС. Для здійснення цих заходів на Чорнобильській АЕС є кваліфікований персонал, який має багаторічний досвід професійної роботи в радіаційно-небезпечних умовах об'єкту «Укриття» [6].

Висновки

У результаті катастрофи на Чорнобильської АЕС було евакуйовано близько 116 тисяч чоловік із Прип'яті, Чорнобиля, більш 70 населених пунктів тридцяти-кілометрової зони, а також за її межами в Поліському районі Київської області. У 1990 і 1991 роках приймалися заходи для подальшого відселення людей із забруднених територій Київської і Житомирської областей, родин з дітьми і вагітними жінками насамперед, особливо з уже названого Поліських і Народичей Житомирської області. Усього за ці роки евакуйовано близько 130 тисяч чоловік, але на радіаційно - забруднених територіях, не вважаючи Києва (хоча він відноситься до зон забруднення), живе близько 1.8 мільйона чоловік, питома вага здорових у даних районах зменшився за ці роки з 50 до 20 відсотків. Медичне обстеження пройшло все евакуйоване населення. Усі нужденні були госпіталізовані для проведення всебічного обстеження і при необхідності проходження курсу лікування. Дані про цих людей були поміщені в ЕОМ для подальшого контролю. Був складений регістр всіх облич, що так чи інакше могли відчути на собі вплив аварії на Чорнобильської АЕС. У нього усього ввійшло понад 660 тисяч чоловік... 660 тисяч чоловік що піддалися опроміненню, величезний матеріальний збиток був понесений країною під час ліквідації аварії. Така ціна злочинної недбалості ряду посадових осіб Чорнобильської АЕС. Їх судили, присудили до різних термінів позбавлення волі... Але чи можна оцінити збиток, нанесений аварією, нашій планеті? Чи можна оцінити всю згубність впливу радіації на величезні території? Як визначити збиток, нанесений усієї екосистемі району аварії? Лісу, води, земля - усі зробилося на довгі десятиліття непридатним до нормальної життєдіяльності. У районах уражених радіацією минулого відзначені випадки мутацій деяких видів тварин і рослин... Це - Чорнобиль. Це важка спадщина для майбутніх поколінь...

Список використаних джерел та літератури

1. Авария на Чернобыльской АЭС и её последствия: Информация ГК АЭ СССР, подготовленная для совещания в МАГАТЭ (Вена, 25...29 августа 1986 г.).

2. А.С. Дятлов. Чернобыль. Как это было. М.: ООО Издательство «Научтехлитиздат», 2000.

3. В.Н. Страхов, В.И. Старостенко, О.М. Харитонов и др. «Сейсмические явления в районе Чернобыльской АЭС». Геофизический журнал, т. 19, №3, 1997.

4. Карпан Н.В. Хронология аварии на 4-м блоке ЧАЭС. Аналитический отчёт, Д. №17-2001, Киев, 2001.

5. http://ru.osvita.ua/vnz/reports/ecology/21341/

6. http://www.chnpp.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=25&Itemid=22&lang=uk

7. http://ukrmap.su/uk-g8/893.html

Размещено на Allbest.ru