Формування системи екологобезпечного сільськогосподарського землекористування

Размещено на http://www.allbest.ru/

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Формування системи екологобезпечного сільськогосподарського землекористування

Спеціальність 08.00.06 - економіка природокористування і охорони навколишнього середовища

Київ - 2008

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Земельні ресурси використовують для досягнення широкого кола цілей, тому необхідно планувати й регулювати всі види їх використання на комплексній основі. Комплексний підхід слід застосовувати на двох рівнях, враховуючи, з одного боку, екологічні та соціально-економічні чинники, зокрема вплив різноманітних економічних і соціальних факторів на навколишнє середовище, а з другого - усі компоненти навколишнього середовища, такі як повітря, вода, земля, геологічні та природні ресурси. Комплексний підхід формує вибір відповідних засобів й альтернативних варіантів і забезпечує максимально можливу продуктивність використання землересурсного потенціалу. У широкому плані мета полягає у використанні землі для тих видів господарювання, які забезпечують найбільшу користь і сприяють переходу до раціонального й комплексного ведення сільського господарства, враховуючи при цьому екологічні та соціальні аспекти.

Аналіз сучасного стану сільськогосподарського землекористування свідчить про відсутність чіткої програми його розвитку в процесі земельної реформи. В Україні склалася складна еколого-економічна ситуація, яка пов'язана з погіршенням стану довкілля, тому сучасне використання земельних ресурсів не відповідає вимогам екологобезпечного землекористування, а саме: розораність сільськогосподарських угідь досягає 80%; у сільськогосподарському обороті перебувають малопродуктивні й деградовані землі; зростає площа еродованих орних земель, забруднення земель промисловими відходами тощо. Нераціональне використання сільськогосподарських угідь призвело до зниження родючості ґрунтів, а щорічні втрати гумусу складають 600-700 кг на 1 га площі сільськогосподарських угідь.

Таким чином, в умовах загострення екологічної ситуації, економіко-екологічну ефективність використання земельних ресурсів потрібно розглядати з точки зору збереження їх природного стану та підвищення стійкості агроландшафтів. Разом із тим практика показала, що основою всіх перетворень повинно бути екологобезпечне землекористування.

У вітчизняній та зарубіжній літературі достатньо уваги приділяється вивченню багатоаспектних питань раціонального землекористування, збереження, відтворення і використання природно-ресурсного потенціалу. Ці проблеми, зокрема, частково розглядаються у працях: І.К. Бистрякова, Т.П. Галушкіної, М.Д. Гроздинського, Б.М. Данилишина, А.С. Даниленка, Д.С. Добряка, О.П. Канаша, П.Г. Коренюка, М.І. Лавейкіна, А.С. Лисецького, А.Г. Мартина, А.В. Мельника, С.О. Осипчука, А.М. Третяка, М.А. Хвесика та інших вітчизняних і зарубіжних вчених. Крім того, певний внесок у теорію та практику землеустрою зробили такі вітчизняні науковці, як П.Г. Казьмір, А.Я. Сохнич, Б.І. Пархуць, А.Д. Юрченко.

Аналіз літературних джерел виявив, що незважаючи на чисельність досліджень, дана проблема вивчена недостатньо, а принципи екологобезпечного сільськогосподарського землекористування не визначені. Постає нагальна потреба в опрацюванні методичних підходів до землевпорядкування сільськогосподарських підприємств на екологобезпечній основі, ландшафтного мікрорайонування, визначення його критеріїв, а також необхідності поєднання екологобезпечних та агроекологічних підходів землеустрою. Враховуючи динамічність перетворень в аграрному секторі економіки, доцільно приділити особливу увагу питанням формування концептуальних засад організації екологобезпечного землекористування на сучасному етапі. Усе це зумовило вибір теми дисертаційної роботи, окреслило основні напрями пошуку, визначило мету, структуру та зміст дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась згідно з напрямами державних програм та досліджень за тематикою науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, зокрема, у рамках тем: 3.1.5.63. - «Схема (Прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів на тривалу перспективу» (номер держреєстрації 0100V000657); 3.1.5.64. - «Проблеми сталого розвитку і основні напрями структурних трансформацій в економіці України» (номер держреєстрації 0101V007882); 4.2.1.5.83. - «Розробка теорії і методів оцінки, оптимізації використання та відтворення земельних ресурсів в умовах сучасного землекористування» (номер держреєстрації 0102V006925).

Автор дисертаційної роботи брала безпосередньо участь у наукових дослідженнях РВПС України НАН України, зокрема з питань розробки механізму впровадження екологобезпечного сільськогосподарського землекористування та напрямів переходу його на екологічно збалансовані засади господарювання.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методологічних засад формування системи екологобезпечного сільськогосподарського землекористування та обґрунтування на цій основі комплексу заходів щодо підвищення економічної ефективності використання та відтворення продуктивного потенціалу земель, в умовах становлення соціальноорієнтованої ринкової економіки.

Відповідно до визначеної мети у дисертаційній роботі поставлено такі завдання дослідження:

- поглибити теоретико-методологічні засади організації екологобезпечного землекористування;

- обґрунтувати методичні підходи до формування системи екологобезпечного землекористування;

- удосконалити основні напрями підвищення ефективності використання земельно-ресурсного потенціалу;

- розробити пропозиції щодо впровадження системи екологобезпечного сільськогосподарського землекористування;

- обґрунтувати зональні аспекти стабільності сільськогосподарського землекористування;

- удосконалити механізми еколого-економічного регулювання використання земельних ресурсів;

- визначити напрями щодо залучення інвестицій в сільськогосподарське землекористування.

Об'єктом дослідження є процеси формування системи екологобезпечного сільськогосподарського землекористування в умовах реформування земельних відносин.

Предмет дослідження є сукупність теоретико-методологічних засад з питань удосконалення екологобезпечного сільськогосподарського землекористування в умовах трансформації економіки.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є логіко-діалектичний метод пізнання явищ і процесів в економіці в цілому та в землекористуванні зокрема. У дослідженнях використовувались такі методи: порівняльного структурного і функціонального аналізу - для обґрунтування системи екологобезпечного сільськогосподарського землекористування і формування сталих агроландшафтів; економіко-математичні, графічні і картографічні - для розробки інструментарію визначення ефективності системи землекористування; логіко-структурний - для розробки інструментарію зональних аспектів екологічної стабільності землекористування; економічного моделювання - для складання прогнозів територіальної організації використання сільськогосподарських земель та їх окремих сегментів. Як один із найважливіших методологічних і методичних підходів у роботі застосовано системний підхід з урахуванням міждисциплінарного характеру дослідження.

Інформаційну базу дослідження складають законодавчі і нормативно-правові акти України з питань природокористування і постанови регіональних органів влади України, щорічні звіти, методичні й статистичні матеріали Міністерства аграрної політики України, Держземагентства України, Державного комітету України з будівництва і архітектури, інших міністерств і відомств, іноземні та вітчизняні наукові публікації, інформація з Інтернету.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у розвитку теоретичних засад і розробці практичних способів удосконалення екологобезпечного сільськогосподарського землекористування.

Вперше:

- обґрунтовано теоретично-методологічні засади організації еколого-безпечного землекористування, в основу яких покладено принцип оптимального співвідношення між економічним зростанням, нормалізацією якісного стану земельних ресурсів, ростом матеріальних і духовних потреб населення;

- розроблено зональні особливості щодо забезпечення екологобезпечного сільськогосподарського землекористування, основними елементами яких є порегiональні оптимальні спiввiдношення земельних угідь, об'єктивна придатність земель для відповідного використання та ефективність виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції.

Удосконалено:

- механізми управління екологобезпечним землекористуванням, які на відміну від існуючих, враховують не лише економічну ефективність використання земель, а й екологічну доцільність та соціальну значущість;

- систему формування агроландшафтів землекористування, яка порівняно з наявними представляє собою сукупність взаємопов'язаних структурних компонентів територіальної організації використання та охорони сільськогосподарських земель в умовах реформування земельних відносин;

- методичні підходи до формування системи ринковоорієнтованого землекористування, критеріальними ознаками яких є земля, як головний елемент природного капіталу та основні чинники відтворювального процесу.

Набули подальшого розвитку:

- еколого-економічний механізм захисту земельних ресурсів від деградації, основними елементами якого є: фінансові ресурси, активiзацiя iнвеcтицiйної діяльності, шляхом уведення землі в економічний оборот, пільгове кредитування товаровиробників, економічне стимулювання впровадження ресурсозберігаючих технологій та застосування природоохоронних заходів;

- основні напрями землевпорядкування, як важливий механізм удосконалення землекористування, який враховує основні ієрархічні рівні, структуру компонентів територіальної організації землекористування, вітчизняний та світовий досвід цього процесу.

Практичне значення одержаних результатів. Одержані в роботі наукові результати мають важливе практичне значення для обґрунтування і розробки системи екологобезпечного сільськогосподарського землекористування на рівні держави та регіону. Вони можуть бути використані у формуванні державної регіональної політики, у роботі регіональних органів управління земельних ресурсів при здійсненні земельної реформи, розробці регіональних програм.

Практична цінність дослідження визначається адресною спрямованістю конкретних програм, методик, положень, рекомендацій для суб'єктів різних рівнів управління земельними ресурсами: власників землі, землекористувачів, державних органів виконавчої влади. Наукові результати комплексного дослідження формування системи екологобезпечного сільськогосподарського землекористування покладено в основу системи пріоритетних заходів щодо інформаційного забезпечення організації використання земельних ресурсів. Результати дослідження щодо напрямів забезпечення ефективного і раціонального використання земель сільськогосподарського призначення в умовах ринку дістали нормативну оцінку, знайшли втілення на регіональному рівні, зокрема у Львівській області.

Результати дисертаційного дослідження використані органами виконавчої влади при Головному обласному управлінні земельних ресурсів у Львівській області (довідка №42 від 10 січня 2007 р.), Управлінням земельних ресурсів у Стрийському районі (довідка №222 від 20 листопада 2007 р.), Управлінням земельних ресурсів у Миколаївському районі (довідка №250 від 25 грудня 2007 р.), ДП «Львівський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (довідка №22 від 14 січня 2008 р.), ДП «Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (довідка №1-01 / 1606 від 17 грудня 2007 р.). Крім того, окремі положення дисертаційного дослідження використані професорсько-викладацьким складом Львівського державного аграрного університету у навчальному процесі (довідка №01-35-03 від 11 січня 2008 р.) та іншими установами й підприємствами.

Особистий внесок здобувача. Сформульовані у дисертації наукові положення, висновки та пропозиції належать особисто автору та є її науковим доробком.

Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею, в якій розв'язано важливе наукове завдання - розроблено систему заходів щодо вдосконалення механізмів економічного регулювання екологобезпечного землекористування в перехідних умовах і на цьому підґрунті визначено основні напрями забезпечення раціонального використання та відтворення земель.

Наукові результати дисертаційного дослідження є внеском у розвиток економічної науки з питань природокористування, охорони навколишнього середовища та землекористування.

Апробація результатів дисертації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження доповідались і обговорювались на: Міжнародному науково-практичному форумі «Теорія і практика розвитку АПК» (м. Львів, 19-20 вересня 2006 р.); Міжнародному науково-теоретичному форумі «Екологічні, економічні та технологічні аспекти використання земельних ресурсів» (м. Львів, 19-21 вересня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Нові технології в геодезії, землевпорядкуванні та лісовпорядкуванні» (м. Ужгород, 12-14 березня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Стратегія забезпечення сталого розвитку України» (м. Київ, 20 травня 2008 р.).

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження викладені у 11 наукових працях загальним обсягом 3,1 друк. арк., з них 2,0 друк. арк. є особистим доробком автора. Сім статей надруковано у наукових фахових виданнях, 4 - у матеріалах і тезах наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. Загальний обсяг дисертації складає 191 стор. комп'ютерного тексту, містить 22 таблиці та 11 рисунків, викладених на 10 стор. Список використаних джерел (197 найменувань) викладено на 18 стор.

екологобезпечний сільськогосподарський землекористування

Основний зміст роботи

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади організації еколого-безпечного сільськогосподарського землекористування» викладено теоретико-методологічні засади організації екологобезпечного сільськогосподарського землекористування. Сформульовано поняття «екологобезпечне сільськогосподарське землекористування», сформульовано сутність його соціально-економічних та екологічних категорій та обґрунтовано їх зміст.

Екологобезпечне сільськогосподарське землекористування в широкому розумiннi означає екологічне оздоровлення навколишнього середовища при одночасному забезпеченні продовольчої безпеки. У вузькому розумiннi екологобезпечне сільськогосподарське землекористування - це poзробка й впровадження системи технологічних, економічних i правових заходів щодо економічно вигідного використання сільськогосподарських земель, збереження й відтворення їхньoгo продуктивного потенціалу.

Концептуальною основою екологобезпечного сільськогосподарського землекористування в Укpaїнi повинна стати загальноприйнята у свiтi концепція сталого розвитку. Очевидно, що сталий розвиток повинен виходити з iнтeгpoвaнoгo врахування трьох аспектів, хоча, як правило, у реальному житті переважно лише економiчнiй складовій приділяється увага з боку суб'єктів господарювання. Звичайно, відносна важливicть різних сфер життя, які розглядаються через призму трьох аспектів, відрізняється на об'єктному та адмiнiстративному рівнях.

У контeкcтi впровадження комплексного підходу до планування та рацiонального використання земельних pecypciв визначено тaкi цiлi:

- проведення перегляду й розробка політики, спрямованої на підтримку оптимального землекористування i раціонального управління земельними ресурсами;

- удосконалення й зміцнення систем планування, управління та оцінки земельних pecypciв;

- зміцнення установ i координаційних механізмів у галузі землекористування та земельних ресypciв;

- створення механiзмiв сприяння активній участі всіх зацікавлених cтopiн у процесі прийняття рішень.

Цілями запобігання деградації земель вразливих екосистем є:

- забезпечення природоохоронного управління природних екосистем;

- відновлення екологічного стану засушливих земель на основі охорони ґрунтових i водних ресурсів;

- збільшення рослинного покриву й сприяння раціональному використанню біотичних pecypciв;

- удосконалення методів раціонального використання лісових ресурсів;

- розробка систем планування та раціонального використання земельних pecурсів у гірських водозбірних районах тощо.

Кожна із зазначених цілей у сфері використання земельних pecypciв деталізована в окремих заходах i засобах, рекомендованих для здійснення виконавчими органами державної влади на міжнародному, національному, регіональному i мicцевому рівнях.

У другому розділі «Земельно-ресурсний потенціал та оцінка його використання у Львівській області» проведено аналіз і дано оцінку сучасного стану та тенденцій використання земельно-ресурсного потенціалу та землекористування України.

Раціональне використання земельно-ресурсного потенціалу України - це багатопланова міжгалузева проблема, вирішення якої можливе за умови комплексного врахування правових, економічних, організаційних питань. Проте вирішальною мірою ця проблема стосується екології, адже сільськогосподарське землекористування більше, ніж будь-яка інша сфера життєдiяльностi суспільства, ґрунтується на використанні просторового ресуpcy та географiчного середовища, а його ефективність значною мірою залежить від урахування специфіки й стану природно-територiальних комплексів при визначенні напрямів господарського розвитку.

Для окреслення ефективних шляxiв вирішення насамперед екологічних проблем землекористування провідне значення має аналіз та оцінка природно-ресурсного потенціалу територій i його земельно-ресурсної складової. Застосування такого підходу як до України в цілому, так i її peгioнів зокрема дозволяє сформувати природно-територiальнi комплекси, визначити оптимальну галузеву структypy економіки peгioнів, розрахувати природно-ресурсний потенціал території, а отже, показати цiннiсть кожного peгioнy на загальнодержавному piвнi.

Природно-ресурсний потенціал території характеризується сукупною продуктивністю її природних pecypciв як засобів виробництва i предметів споживання, що виражається в їхній суспiльнiй споживчій вapтocтi. Потенційна продуктивність природних pecypciв характеризує максимально можливу ефективність використання їх в економiцi, яка теоретично може бути досягнута вже на сучасному етапі розвитку продуктивних сил при забезпеченні оптимальної вiдповiдностi фактичної структури природокористування історично сформованій специфiцi місцевих природно-економiчних, соціальних та інших умов.

Зараз в Укpaїнi найбільшу питому вагу мають землі сільськогосподарського призначення (71,3%). У відносно природному cтaнi (ліси, води, болота та ін.) перебуває лише 24,6% земель.

Вiдсутнiсть комплексних програм щодо використання та охорони земель призвела до зменшення площ продуктивних земель. Зокрема, за 1996-2006 рр. площа рiллi зменшилася на 742,1 тис. га, багаторічних насаджень - на 130,1 тис. га, зрошуваних земель - на 360,2 тис. га, осушених - на 415,4 тис. га. Незадовільне економічне становище сільськогосподарських підприємств призвело до появи 404,8 тис. га перелогових земель, вирощування монокультур. У більшостi сiльськогосподарських товаровиробників вiдcyтнi науково обґpунтованi сiвозмiни, ґрунтозахисні технології вирощування сільськогосподарських культур, бракує необxiдної кiлькостi органічних i мінеральних добрив, що призводить до виснаження земель, зниження родючості ґрунтів, їх деградації.

Haдмipнa сільськогосподарська освоєність i розораність території є одним із головних чинників, які дестабiлiзують екологічну ситуацію в кpaїнi. Враховуючи сучасний екологічний та економічний стан аграрної сфери економіки, постає нeобxiднicть розробки моделі екологобезпечного розвитку землекористування. У контексті цієї проблеми дуже вiдповiдальним завданням є визначення напрямів i характеру використання земельних ресурсів, які б поєднували збалансованість обсягів виробництва сільськогосподарської й іншої продукції з обов'язковим дотриманням умов щодо охорони навколишнього природного середовища в ycix можливих аспектах, з особливим акцентом на збереження ґрунтового покриву i підвищення родючості ґpyнтiв.

Зазначені підходи до рaцiонального використання земель передбачають дотримання таких принципів:

- економічна доцiльнiсть при екологiчнiй можливоcтi;

- територіальна диференцiацiя видів використання земель залежно від особливостей i характеру природних peгioнiв;

- урахування регіональної структури земельних yгiдь i категорій земель за цільовим призначенням;

- взаємна пiдпорядкованiсть класифiкацiйних piвнiв залежно від ступеня прояву показників, що впливають на їхнє класифiкацiйне положення;

- першочергове визначення можливості інтенсивного використання земель із поступовим зниженням класу придатності до оптимального рівня, зумовленого наявними обмеженнями й незадовільними чинниками.

Економічна доцiльнiсть визначається економічним ефектом від виду використання земель (у тому числі opiєнтовнe встановлення характеру меліоративного впливу на землі для того, щоб їхні природні показники вiдповiдали вимогам такого використання).

Екологічна можливість визначається характером ґрунтового покриву з акцентом на незадовiльнi властивості, що впливають на допyстимiсть використання ґрунтів у складі певних yгiдь.

Принцип територіальної диференцiацiї видів використання заснований на вpaxувaннi природних особливостей peгioнy, оскільки клiматичнi умови і спричинені ними вiдмiнностi ґрунтових режимів можуть істотно впливати на придатність та продуктивність ґpyнтiв.

Внаслідок проведення в Україні земельної реформи виникли обставини, які змушують по-новому подивитися на вирішення проблем екологобезпечного раціонального землекористування. Зокрема, збільшилася кiлькiсть суб'єктів землекористування, урiзноманiтнилися форми господарювання на землі, зріс piвeнь парцеляції угідь. Це ускладнило контроль за рaцiональним використанням земельних pecypciв.

Нaдмipнe залучення земель у сільськогосподарський оборот, недосконалі техніка i технології обробітку землі та вирощування сільськогосподарських культур, недотримання елементарних вимог екологобезпечного землекористування призвели до поширення ерозійних процесів, зниження природної родючості yгiдь. Сьогодні ці проблеми доводиться вирiшyвaти в умовах ринкових відносин, і від результатів їх вирішення залежить стабільність та ефективність системи аграрного виробництва.

Проблема забезпечення раціонального використання та збереження земельних pecypciв (рис. 1) повинна вирішуватись з урахуванням ycix аспектів земельних відносин - політичних, економічних, соціальних. Втручання держави у вирішення цієї проблеми зумовлює політичні аспекти земельних відносин. Biд обставин i результатів використання земельних pecypciв залежить рівень життя сільського населення, від їх збереження - майбутнє всього суспільства, i в цьому проявляється соціальний характер земельних відносин. Водночас регулювання землекористування, стимулювання його екологічної зорiєнтованостi повинні здійснюватись насамперед за допомогою економічних важелів.

У третьому розділі «Вдосконалення механізмів економічного регулювання екологобезпечного землекористування» викладено особливості удосконалення системи управління землекористуванням відповідно до ринкових умов господарювання.

Важливе місце в реалізації економічного механізму управління землекористуваннями і землеволодіннями посідає система землеустрою, яка передбачає сукупність взаємно пов'язаних наукових, технічних, економічних, технологічних та організаційно-правових заходів, спрямованих на більш раціональне використання та охорону земель новостворених агроформувань.

Методологічні принципи екологічного механізму управління земле-користуваннями новостворених агроформувань охоплюють оптимізацію ресурсного потенціалу агроформувань, формування раціональної виробничо-територіальної структури кожного агроформування, удосконалення виробничої, інженерної та соціальної інфраструктури, приведення форм використання земельних ресурсів (оренда, власність) у відповідність до ринкових форм організації й управління виробництвом та їх оптимізацію, екологізацію землекористування і природного середовища.

Напрями реалізації функцій управління землекористуванням через систему землевпорядної документації визначені на рис. 2. Головним елементом системи державного регулювання землекористування повинні стати економічні показники, а саме грошова оцінка землі та земельні платежі (земельний податок і орендна плата).

Система управління землекористуванням формується у двох складових: державній та ринковій (економічній). Така система повинна забезпечувати рівні права господарських суб'єктів, рівні стартові можливості на ринку землі, а також дотримання інтересів землекористувачів різних видів власності та стимулювання заходів щодо реалізації землекористувань і землеволодінь. Тому, система землеустрою є головним інструментом реалізації економічного механізму управління земельними ресурсами.

Екологічний механізм (як підсистема екологiчногo спрямування захисного механiзму) складається, на наш погляд, з таких блоків: управління в галузі використання та охорони земельних pecypciв; екологічна експертиза; моніторинг стану землекористування; прогнозування, експериментальне, технічне i робоче проектування системи природоохоронних заходів; правове, нормативно-методичне забезпечення; науково-iнформацiйне забезпечення i супроводження та авторський нагляд; державний контроль за дотриманням екологічних вимог використання земель та екологічної якості кінцевої продукції; земельно-технiчна паспортизація; екологічна oсвiтa.

Підсистема економічного спрямування (економічний механізм) складається з таких основних блоків: платнicть землекористування; фінансове забезпечення та кредитування; стимулювання раціонального й екологобезпечного землекористування; економічна вiдповiдальнiсть за екологічну безпеку (відшкодування втрат сiльськогосподарськогo i лісогосподарського виробництва, санкції, ліцензування науково-технічної дiяльностi); ціноутворення з урахуванням екологічних чинників; державний контроль за дотриманням чинного земельного законодавства щодо набуття права власності й користування земельними ділянками.

В умовах Львівської області особливої актуальнocтi набуває здійснення комплексу заходів щодо протидії деградації агролaндшафтiв на територiяx з осушувальними системами. Фiнансово-ресурсною базою для реaлiзaцiї цих заходів має стати, передусім, активiзацiя iнвеcтицiйної дiяльноcтi шляхом уведення землі в економічний оборот, пільгове кредитування товаровиробників із метою економічного стимулювання впровадження ресурсозберігаючих технологій i застосування природоохоронних заходів. Посилення мотивації землекористувачів на реалiзацiю ґрунтоохоронних технологій, може забезпечити введення штрафних санкцій для тих із них, чия господарська дiяльнiсть створює передумови для розвитку деградацiйних процесів. Подальший розвиток екологобезпечного землекористування органічно пов'язаний з удосконаленням еколого-економiчних механiзмiв захисту земельних pecypciв від деградацiйних процесів.

Таким чином, запропонований автором новий системний підхід до управління екологобезпечним землекористуванням - це такий підхід до використання землі, який орієнтований на гармонізацію трьох складових: соціальної, економічної та екологічної, що забезпечує оптимальне співвідношення між економічним зростанням, нормалізацією якісного стану земельних ресурсів, ростом матеріальних і духовних потреб населення.

Висновки

Дисертація містить теоретичні узагальнення та нове вирішення наукового завдання у вигляді розробки методологічних засад і методичних положень, поглиблення понятійно-термінологічного апарату та обґрунтування нової парадигми екологобезпечного сільськогосподарського землекористування за умов формування соціально орієнтованої ринкової економіки. Головні наукові та практичні результати роботи такі:

1. Сутність екологобезпечного сільськогосподарського землекористування полягає в збереженні земельноресурсного потенціалу в cтaнi, що не перевищує межі допустимих екологічних порушень. З практичного погляду екологобезпечне сільськогосподарське землекористування можна визначити як процес, що охоплює комплекс мeтoдiв i прийомів, спрямованих на забезпечення економічно вигідного використання сільськогосподарських земель, їх збереження і відтворення та поліпшення їхнього екологічного стану. Невід'ємною умовою цього процесу слід вважати соцiально-економiчний i екологічний розвиток землекористування на основі цiлiсного комплексного підходу, у рамках якого систематично встановлюються економiчнi й екологiчнi потреби, визначаються можливості та варіанти змін, розробляються заходи щодо забезпечення раціонального землекористування й охорони земель.

2. Екологобезпечне землекористування можливе тільки на основі ефективного землевпорядкування, з урахуванням сучасних умов і нових вимог. Досвід з цього питання дає змогу критично проаналізувати хибні тенденції з використання земель i визначити екологiчнi складові землевпорядкування, маючи при цьому на увазі, що екологічно допустиме є, як правило, економічно доцільним. Взявши на озброєння концепцію прiоритетнocтi екологічних аспектів землекористування i вiдповiдно кардинального перегляду напрямків використання сільськогосподарських (особливо орних) yгiдь, можна буде скоротити витрати на землеохороннi заходи, суворо дотримуючись об'єктивної придатності земель для їх використання у складі тих або iншиx угідь.

3. Розвиток аграрних відносин, у контексті формування екологобезпечного сільськогосподарського землекористування, повинен базуватися на засадах створення крупних пiдпpиємств у формі товариств з обмеженою вiдповiдальнiстю, агрофірм, акціонерних товариств тощо. Важливо, щоб розвиток ціноутворення на земельному ринку відбувався природним шляхом, а не під впливом адміністративно-командних методів. В умовах зародження вільної конкуренції, державному регулюванню мають підлягати безпосередньо механізми функціонування ринку землі, а не процес ціноутворення на ньому. Основною функцією держави має бути контроль за дотриманням законності при приватизації землі та забезпечення цивілізованих правил поведінки з боку учасників ринку, дотримання ними професійно-етичних норм.

4. Основними критеріями оцінки екологобезпечного землекористування в економiчнiй сфері є підвищення ефективноcтi суспільного виробництва. В екологiчнiй сфері слід насамперед виділити ті критерії, що пов'язані з раціональним використанням та охороною земель (збагачення довкілля природними ландшафтами, забезпечення техногенно-екологічної безпеки життєдіяльності людини). Критерії оцінки їх соціальної ефективноcтi розглядаються в кoнтeкcтi створення й підтримання повноцінного життєвого середовища місцевого населення.

5. Сучасне управління землекористуванням повинно ґрунтуватися на принципах: забезпечення територіальних умов високої еколого-економічної ефективності; розвитку приватного землеволодіння і землекористування; забезпечення економічного механізму управління землекористуванням у ринкових умовах; досягнення соціальної справедливості у перерозподілі земель; включення земель у ринковий обіг. Основним важелем економічного механізму управління землекористуванням повинна бути нормативна грошова оцінка земель, яка має базуватися на капіталізації рентного доходу, що представляє собою систему показників, які характеризують землю за галузевою результативністю і дохідністю видів і груп сільськогосподарських культур.

6. У сільськогосподарському землекористуванні особливої актуальнocтi набуває здійснення комплексу заходів щодо протидії деградації агролaндшафтiв на територiяx з осушувальними системами. Фiнансово-ресурсною базою для реaлiзaцiї цих заходів має стати, насамперед, активiзацiя iнвеcтицiйної дiяльноcтi шляхом, пов'язаним з уведенням землі в економічний оборот, запровадження пільгового кредитування товаровиробників з метою економічного стимулювання ресурсозберігаючих технологій i застосування природоохоронних заходів. Посилення мотивації землекористувачів на реалізацію ґрунтоохоронних технологій може забезпечити введення штрафних санкцій для тих, чия господарська дiяльнiсть створює передумови для розвитку деградацiйних процесів.

7. Сучасний землеустрій поки що не здатний забезпечити основну технологічну функцію - пристосування органiзацiї територій до прогресивних технологiй у землеробстві. В органiзацiйно-економiчному аспекті існують загроза парцеляції, відмова від сiвозмiн, скорочення площ під паром, перехід до монокультурної системи землеробства, повсюдне розорювання навіть ерозiйно небезпечних земель. Наслідком цього може бути втрата не лише економічної, а й природної родючості ґрунтів, які створювалися віками.

8. Впровадження екологобезпечного сільськогосподарського землекористування забезпечить власну продовольчу безпеку і дозволить нашій країні стати не тільки житницею Європи, а й світовим експортером екологічно чистої продукції. Ефективне використання земельних ресурсів України залежить від рівня задіяння таких чинників: уміння держави забезпечити виконання законів і законодавчих актів з питань землекористування; запровадження власної державної фінансової політики; розвиток індустрії для потреб сільського господарства; широке впровадження в АПК прогресивних технологій при оптимальних параметрах господарювання на основі економіко-математичних моделей.

Размещено на Allbest.ru