Взаємозв’язок соціальної екології, економіки і права: соціально-філософський аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПІВДЕННОУКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ (м. Одеса) ім. К.Д. УШИНСЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

ВЗАЄМОЗВЯЗОК СОЦІАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЇ, ЕКОНОМІКИ І ПРАВА: СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ

Григорєв Михайло Кузьмич

Одеса - 2003

1. Загальна характеристика роботи

соціальний екологія право економіка

Актуальність теми. Сучасний стан навколишнього середовища, яке все більше забруднюється в наслідок тяжких еколого-технічних катастроф, хвилює сьогодні світову прогресивну громадськість і вимагає комплексного підходу до вивчення проблем, що стосуються сфери буття людини. В звязку з цим розробляються різноманітні наукові перспективні прогнози і програми, розраховані на тривалий проміжок часу, які стосуються різних аспектів охорони навколишнього середовища, а також вивчення впливів господарської діяльності людини з тим, щоб захистити довкілля від непродуманого втручання у ті процеси, які мають безповоротний характер.

Аналіз наукових досліджень у цій галузі показує, що дана проблема вимагає невідкладної уваги, адже часто при дослідно-конструкторських розробках і їхній практичній реалізації не завжди враховується соціально-екологічний фактор, що може завдати людству більше шкоди, ніж користі. Це стосується і сучасної України, здійснювані економічні реформи у якій здебільшого зорієнтовані на вирішення короткотермінових фінансово-господарських проблем, викликаних гострою економічною кризою і зіткненням політичних сил, які мають різновекторну спрямованість.

Крім цього, проблеми охорони навколишнього середовища частіше вивчаються в економічних, технічних аспектах і менше - з позицій соціально-філософського підходу, який спільно з іншими галузями науки дає можливість всебічно поглянути на стан справ у цій сфері буття людини.

Соціальна значущість такого аспекту вивчення зазначеної проблематики і її недостатня дослідженість зумовлюють актуальність і необхідність вирішення наукової задачі, що виявляється в соціально-філософському дослідженні взаємозв'язків соціальної екології з економікою, політикою, правом, соціальною антропологією, аксіологією та іншими науками.

Звязок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у межах планової наукової тематики кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського “Інноваційність у методології і технології наукового і соціального пізнання” (затверджена на засіданні вченої ради університету, протокол № 5 від 25.12.1997 року) і є одним із аспектів соціально-філософського осмислення буття людини у пострадянський період.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення взаємозвязків соціальної екології з економікою і правом, від характеру і степені функціонування яких у значній мірі залежить вирішення задач охорони навколишнього середовища, а також здійснення їх соціально-філософського аналізу.

Поставлена мета вимагала вирішення таких конкретних задач:

Здійснити соціально-філософський аналіз методологічних засад соціальної екології, представлених у працях зарубіжних і українських дослідників, і показати їхню значущість для вирішення нагальних задач охорони навколишнього середовища.

Зясувати взаємозвязки соціальної екології з економікою і соціальною антропологією та визначити їхню роль у практичній реалізації теоретичних планів та ідей, спрямованих на вирішення екологічних проблем.

Охарактеризувати культурно-аксіологічні передумови соціальної екології.

Розкрити взаємозумовленості соціальної екології і політики.

Визначити значущість правового забезпечення соціально-екологічної теорії і практики.

Проаналізувати форми прояву взаємозвязку соціальної екології з економікою і правом при вирішенні задач щодо охорони навколишнього середовища в умовах сучасного суспільства.

Об'єкт дослідження - методологічні засади соціальної екології як науки.

Предмет дослідження - взаємозвязок соціальної екології з економікою і правом в умовах сучасного суспільства.

Методи дослідження. Виходячи з того, що дослідження взаємозвязку соціальної екології з економікою і правом здійснювалося у системному аспекті з позицій соціальної філософії, то з метою реалізації такого підходу використовувалися методи порівняльного аналізу розгляду цих проблем у різних галузях науки, зокрема у економіко-правових дослідженнях, що сприяло всебічності і повноті розкриття поставлених задач; історико-філософський та конкретно-історичний методи використовувалися при характеристиці особливостей проявів взаємозвязку соціальної екології, економіки і права при вирішенні екологічних проблем у світовому масштабі в різні періоди розвитку суспільства і в різних країнах; з метою обґрунтування теоретичних положень дисертаційного дослідження використовувалися конкретні фактичні матеріали з інших наукових досліджень даної проблеми, а також ретроспективний, соціально-антропологічний та експертний аналізи.

Наукова новизна одержаних результатів. На підставі соціально-філософського аналізу соціальної екології, економіки і права в історичній ретроспективі та за сучасних умов вперше обґрунтовано нову концептуально-методологічну базу для виявлення їхніх взаємозв'язків при вирішенні проблем охорони навколишнього середовища.

По-новому визначено сутність соціальної екології як відносно молодої галузі наукового пізнання, основною властивістю якої є її інтегральний характер, і котра частково включає в себе проблеми соціальної антропології, соціальної географії, економіки, соціології, права та інших наук. Єдине концептуальне поле соціальної екології визначено на основі сучасного осмислення традиційної натурфілософії шляхом відкидання спекулятивно-філософського пояснення природних закономірностей.

Вперше з метою виявлення взаємозвязків соціальної екології з економікою і правом використано специфічні наукові підходи, розроблені даними науками, до дослідження проблематики охорони навколишнього середовища як сфери життєдіяльності людини, що сприяло зясуванню особливостей прояву цих взаємозвязків на сучасному етапі розвитку суспільства і соціальної значущості вирішення екологічних проблем. Крім цього, науково обґрунтовано аксіологічний підхід до осмислення системи “людина - суспільство - природа”.

Дано більш поглиблено аргументацію положення про те, що в контексті соціальної екології господарське і політико-правове життя суспільства необхідно розглядати як взаємозалежні соціонормативні системи, які визначають спрямованість і темпи розвитку даного суспільства з урахуванням природних, демографічних і соціальних чинників, які відіграють важливу роль у планетарному масштабі, що, у свою чергу, визначає організаційно-експертну і управлінсько-консультативну функції соціальної екології як науки. Усе це зумовлює значущість екологічного мислення і самосвідомості кожної особистості, формування яких можливо досягти лише шляхом включення соціальної екології до навчальних планів освітніх закладів як окремої навчальної дисципліни.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні узагальнення, доведені концептуальні положення, представлені у дисертаційній роботі, спрямовані на соціально-філософське обґрунтування взаємозвязку і взаємозумовленості соціальної екології, економіки і політико-правових галузей науки, що може сприяти започаткуванню нового напрямку в дослідженні соціально значущих екологічних проблем.

Крім того, матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані для розробки навчальних програм такої навчальної дисципліни як “Соціальна екологія”, вивчення якої буде сприяти формуванню екологічного мислення і самосвідомості особистості. Одержані результати можуть також бути використані при читанні лекційних курсів і спецкурсів соціально-філософського, економічного і правового циклів, при підготовці методичних посібників та в інших формах навчально-виховної роботи в усіх типах освітніх закладів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертаційної роботи доповідались автором на міжнародній виставці-симпозіумі “Клімат АКВА-ТЕК” (Одеса, жовтень, 2001), на міжнародній науковій конференції, присвяченій 10-літньому ювілею кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського (Одеса, жовтень, 2002); на регіональній спеціалізованій виставці-конференції “Охорона праці та безпека життєдіяльності” (Рівне, жовтень, 2002); на регіональній спеціалізованій виставці-конференції “Наука - регіону” (Одеса, травень, 2003); у виступах на методологічних семінарах кафедри філософії і соціології Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського; у наукових доповідях на засіданні вченої ради Одеського спеціального науково-дослідного проектно-експертного інституту; в лекціях і семінарах, студентських і професорсько-викладацьких наукових конференціях Південноукраїнського державного педагогічного університету (м. Одеса) ім. К.Д. Ушинського.

Публікації. Основні положення дисертації висвітлені у 3-х публікаціях, вміщених у фахових виданнях ВАК України.

Структура дисертації. Мета і задачі дослідження визначили послідовність викладу матеріалу та структуру роботи, яка складається із вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків та списку використаної літератури. Загальний обсяг становить 167 сторінок тексту, крім цього, список використаних джерел (296 найменувань) нараховує 20 сторінок.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, основні завдання, обєкт та предмет дослідження, сформульовано наукову новизну одержаних результатів, розкрито науково-практичне їх значення, вказується апробація, структура та обсяг дисертаційної роботи.

У першому розділі “Методологічна проблематика соціальної екології як науки” розкриваються теоретико-методологічні засади соціальної екології, визначається її понятійний апарат, аналізуються звязки з соціальною антропологією.

У першому підрозділі “Теоретико-методологічні засади соціальної екології” обґрунтовується думка про те, що вивчення загальних закономірностей взаємовідносин людини, навколишнього середовища і суспільства виокремилося у особливу галузь наукового пізнання, яка дістала назву соціальної екології (або екології людини), основними поняттями якої є “навколишнє середовище”, “природа”, “людина”, “суспільство” та інші. Під навколишнім середовищем розуміється сфера буття і виробничої діяльності людини, до якої входить і природа як обєктивно існуюча фізична реальність в усьому розмаїтті своїх форм, що відображається у поняттях “матерія”, “універсум”, “Всесвіт” тощо. До навколишнього середовища відноситься також усе те, що відображається у понятті “олюднена природа”.

У підрозділі значна увага приділяється генезі соціальної екології як науки, формуванню її методологічних засад і взаємозвязків з іншими галузями науки, що вивчають людину в усіх її проявах, зокрема, з соціальною філософією, соціологією, соціальною психологією, економікою, політикою, правом та іншими. Стверджується думка, що значну роль у виокремленні соціальної екології у самостійну наукову галузь сприяло вчення американського дослідника Д.П. Марша, який у ХІХ ст. проаналізував багатогранність руйнівних впливів людини на природне довкілля, сформулював і обґрунтував програму його захисту. Його ідеї підтримали і продовжили їх розвивати французькі географи П. Водаль де ла Блаш, Ж. Брюн, Е. Мартоні, які розробили концепцію географії людини, предметом котрої є вивчення планетарних явищ, що впливають на життєдіяльність людини як обєкта і субєкта впливу, яка своєю діяльністю викликає ті чи інші явища як позитивного, так і негативного характеру.

Ці думки продовжували розвивати й інші вчені, в тому числі і вітчизняні (А.А. Григорєв, І.Л. Герасимов та ін.), які аналізували впливи людини на географічний ландшафт, оцінювали їхні результати у соціально-фізичному та соціально-культурному аспектах. Все це дало підстави окремим дослідникам стверджувати, що прототипом соціальної екології є соціографія, що також досліджує відносини в системі “людина-середовище” і представники якої надають першочергового значення у розвитку людства географічному середовищу і природним умовам.

В дисертації відзначається, що на вплив географічного середовища на звичаї, традиції спосіб життя людини вказували ще античні мислителі Арістотель, Платон, Демокріт, Гіппократ, Геродот та інші, які протиставляли релігійно-міфологічному світогляду ідею причинно-природного розуміння життя людини, вказуючи на вплив географічних умов, особливо клімату, на фізичний тип людини, спосіб її життя.

У підрозділі аналізуються також погляди на дану проблему мислителів Середньовіччя, епохи Відродження, періоду Нового часу, зародження і утвердження капіталістичних відносин, (зокрема, Ж.Ж. Руссо, К.А. Гельвеція, Т.Р. Мальтуса, Ч. Дарвіна, Ньютона, Гердера, Шеллінга та інших), завдяки діяльності котрих сформувалися різні точки зору на проблему взаємовпливу людини, природи і суспільства.

Вказується, що особливу роль у формуванні соціальної екології відіграли дослідження А. Павлова, В.Вернадського, американського вченого Ч. Шухерта та ін., присвячені аналізу поведінки людини у кризових ситуаціях, вивченню геохімії, біогеохімії, біосфери і ноосфери тощо. Ці та інші ідеї лягли в основу теоретичних і методологічних засад соціальної екології. Аналізується вклад у розвиток соціальної екології таких вітчизняних, в тому числі і українських дослідників як М. Андрєєв, М. Алексієвець, І. Бистряков, А. Васюта, О. Веклич, Т. Галушкіна та інших.

Незважаючи на існування різних точок зору щодо соціальної екології як окремої наукової галузі, стверджується думка, що взаємозвязок її з соціальною філософією та іншими суспільними науками дає можливість проникнути у глибинну сутність екологічних катастроф, осмислити їхні наслідки, що, у свою чергу, сприяє формуванню екологічного мислення і самосвідомості. Соціальна екологія досліджує також взаємовідносини між людиною, суспільством, географічно-просторовим, соціальним і культурним середовищем, виявляючи безпосередні і опосередковані впливи господарської діяльності людини на якісні властивості навколишнього середовища і, навпаки, впливи антропогенних і інших екологічно значущих факторів на фізичне і психічне здоровя людини.

У другому підрозділі “Взаємозвязки соціальної екології і соціальної антропології” аналізуються причини недооцінювання вивчення еволюційних процесів, а також використання еволюційного підходу до вивчення суспільного життя та вирішення соціально-екологічних проблем. Розглядаючи еволюцію як один з принципів внутрішнього зростання, у дисертації стверджується думка, що еволюційний підхід дає можливість проаналізувати множину фактів в порядку їх значущості у формуванні людини і суспільства, розкрити взаємозвязок між стадіями їхнього розвитку, позбутися штучних хронологічних послідовностей тощо. Отже, еволюційний принцип визначає ефективні засоби характеристики різних соціальних систем та їхньої класифікації. Він сприяє пошуку глибинних причин того чи іншого явища, в тому числі і соціально-екологічного.

Намагаючись розкрити взаємозвязок соціальної екології і соціальної антропології як науки про людину - творця і учасника природного і соціально-культурного процесів, біохімічну і соціальну істоту, у підрозділі автор використовує ідеї зарубіжних вчених Ріхтера, Ратцеля, Гердера та інших щодо впливу природних феноменів на хід людської історії, користуючись при цьому концепцією Дарвіна, згідно якої людські спільноти ведуть таку ж жорстоку боротьбу за існування за тих чи інших умов реального навколишнього середовища, як і тварини і рослини. Ці ідеї, які одержали назву “соціального дарвінізму”, простежуються у працях Спенсера і розвиваються у його концепції, що найкраще виживають ті особи, які найбільше можуть пристосуватися до оточуючого середовища. Виходячи з такого теоретичного положення інші дослідники, зокрема, Ф. Ратцель порівнював державу з організмом, що розвивається, і якому для розвитку потрібний простір. Дана концепція, відзначається у підрозділі, обґрунтовувала і виправдовувала право “вищих” людей розширювати свій життєвий простір за рахунок “нижчих”.

Автором наголошується на тому, що використовуючи зазначені ідеї як методологічну засаду аналізу соціальних процесів, окремі вчені намагалися науково виправдати расову дискримінацію, політику фашизму і інші насильницькі стосунки в суспільстві. Расистські ідеологи, використовуючи різноманітні методи вимірювання величини голови та кінцівок людини, тести визначення коефіцієнту розумового розвитку, намагалися здійснити типологізацію рас і народів, науково обґрунтувати істинність і закономірність експлуатації людини людиною. У дослідженнях з даної проблематики, здійснених прогресивними зарубіжними та низкою українських вчених, доводиться хибність таких концепцій.

У підрозділі акцентується також на ефективності принципу детермінізму у пізнанні соціально-екологічних явищ, який базується на вченні про всезагальну причинну зумовленість природних, суспільних і психічних процесів.

У другому розділі “Політико-економічні аспекти охорони навколишнього середовища” на прикладах політичних і економічних сторін соціально-екологічної діяльності сучасної світової спільноти розвиваються і конкретизуються теоретичні положення, викладені у першому розділі.

У першому підрозділі “Аксіологічні передумови соціальної екології” відзначається, що інтегральним поняттям, яке всесторонньо характеризує рівень і ступінь благополуччя суспільства, свободи особистості і соціального розвитку, є поняття “якість життя”. При цьому змістовним підґрунтям даного поняття є економічне благополуччя і суспільства, і окремої особистості. Однак, високий рівень економічного розвитку автоматично ще не означає високого рівня якості життя кожної людини. Якість життя залежить передусім від ступеня свободи і самореалізації кожного індивіда. В той же час, на конкретних фактичних матеріалах стверджується думка, що і свобода, і самореалізація залишаються порожніми деклараціями, якщо не брати до уваги конкретно-історичні обставини людського буття, систему цінностей як суспільства, так і кожної особистості, а також якість і безпеку того навколишнього середовища, у якому живе і діє кожна людина. Впродовж усього періоду розвитку людського суспільства, удосконалюючи умови своєї життєдіяльності і прагнучи забезпечити життєвий рівень відповідно до власних ціннісних орієнтацій, людина використовувала для цього багатства навколишньої природи, часто не замислюючись над наслідками свого втручання у природні закономірності, чим непомітними, мирними засобами загрожувала своєму життю не в меншій мірі, ніж воєнними діями як засобами масового знищення. “Підкоряючи” природу, людина завдавала і продовжує завдавати непоправної шкоди довкіллю як найважливішій умові власного існування. Це зумовлює той факт, що на разі життєвою цінністю стає екологія буття людини, а однією з найважливіших соціальних проблем є взаємодія людини з навколишнім середовищем.

Здійснюючи типологізацію людських потреб, дослідники виокремлюють такі компоненти якості життя, як екологічний, економічний, соціальний, політичний, військовий і культурний. Їхня взаємодія та взаємозумовленість забезпечують певну якість життя. В сучасний період екологічний компонент є в числі найважливіших, від яких залежить не лише якість, але і саме життя.

На основі аналізу філософсько-аксіологічних джерел обґрунтовується положення про те, що ціннісний підхід до соціально-екологічних проблем сприяє виявленню взаємозвязків соціальної екології не лише з соціальною філософією, соціальною психологією, соціологією, але й з економікою, політикою держави, а також з правовим забезпеченням практичної реалізації заходів, спрямованих на охорону навколишнього середовища.

У підрозділі аналізуються різні точки зору на аксіологію як науку про цінності, яка визначає нормативно-телеологічний характер історико-культурного процесу, а цінність інтерпретується як категорія, яка охоплює все те, що може бути ідеалом, метою, предметом потреби, інтересу, устремління, прагнення тощо. Навколишній предметний світ, в якому відбувається господарська діяльність людей, крім практичної завжди має ціннісний сенс. Отже осмислення ціннісної значущості навколишнього середовища стає своєрідним орієнтиром, психологічною установкою поведінки і трудової діяльності людини. Відзначається, що інтерес до понять “цінність”, “значущість”, “сенс” у філософській думці був найширше представлений у працях представників німецької Баденської школи неокантіанства (В. Віндельбанд, Г. Ріккерт, Е. Ласк та ін.), які використовували дані поняття при аналізі культури. Оскільки екологічна культура є складовою частиною загальної, то це виправдовує використання аксіологічного підходу до характеристики значущості вирішення екологічних проблем сучасності. Відстоюється думка, що витоки сучасної аксіології беруть свій початок не лише у філософських теоріях, але і в політичній економіці, зокрема у субєктивістському підході до економічних проблем.

У підрозділі з позицій ціннісно-потребнісного підходу до оцінювання поведінки людини аналізуються філософські ідеї щодо значущості екологічного оточення у життєдіяльності людини І. Канта, Ф. Шеллінга, Ф. Ніцше, А. Шопенгауера, К. Юнга, Т. Гоббса, Г. Гегеля, З. Фрейда та інших зарубіжних філософів, оскільки саме у зарубіжній філософській думці простежувалися питання сутності людських потреб, інтересів, цілей, які мотивували ставлення людини до навколишнього середовища, а також її активність у ньому. Цінність, співпадаючи з предметом потреб і інтересів, впливає на спрямованість діяльності людини. В звязку з цим у підрозділі наголошується на тому, що ціннісне осмислення навколишнього світу як сфери буття людини завжди виражає особистісну значущість явищ, предметів, процесів того соціального і природного середовища, у якому живе людина.

Осмислюючи соціально-екологічну реальність сучасного світу, у підрозділі наголошується на необхідності формування у кожної особистості ставлення до навколишнього середовища як до найвищої цінності, що, у свою чергу, повинно розглядатися як турбота про збереження його придатним для життя майбутніх поколінь.

У другому підрозділі “Економіка і політика в аспекті глобальних і регіональних соціально-екологічних проблем” відзначається, що ще донедавна питання впливу екстремальних екологічних ситуацій на ефективність економічного розвитку не стояло перед наукою як життєво важливе, хоч Ж.-Ж. Руссо ще у ХУШ ст.. висловлював стурбованість з приводу негативних впливів технічного прогресу на моральність людини. Однак у другій половині ХХ століття ці питання набули такої гостроти, що залишати їх поза увагою вчених, політиків, державних діячів, економістів уже неможливо. У звязку із зростанням населення у світовому масштабі, особливо у великих містах, перед людством постали нові серйозні проблеми - перенаселення планети, небувале раніше забруднення навколишнього середовища, в тому числі і радіоактивне, зростання відмінностей у життєвому рівні між промислово розвиненими країнами і тими, що стали на такий шлях нещодавно тощо. Міське населення активно зростає за рахунок відтоку людей із сільської місцевості, що створює проблеми занедбаності землі, зниження її родючості, перенасичення хімічними добривами тощо. Вченими доведено, що забруднення довкілля перебуває у прямій залежності від величини міста і кількості його населення - чим більше місто і населення в ньому, тим гострішими постають такі екологічні проблеми, як забруднення повітряного басейну і ґрунтових вод, нестача і низька якість питної води, забруднення довкілля різними хімічними і технічними відходами тощо. Викликає тривогу той факт, що “метастази” міської цивілізації все інтенсивніше проникають у сільську місцевість, скорочуючи її розміри, населення та викликаючи безліч нових проблем щодо якості харчових продуктів, працевлаштування, надмірної хімізації сільськогосподарських виробництв тощо. Спостерігається масове знищення лісів, (що особливо властиве для України), яке вчені назвали “вимиранням”, що безпосередньо негативно позначається на здоровї людини. Виникли й інші соціально-екологічні проблеми, від яких залежить життя на планеті. Вченими досліджено, що подальше порушення екосистеми в наслідок непродуманого господарювання людини може призвести до зникнення сотень видів тварин і рослин. Однією з причин такого становища є неузгодженість дій екологів, економістів і політиків. Часто прагнення досягти високих раптових прибутків будь-якою ціною або відстояти свої політичні амбіції здійснюються всупереч здоровому глузду, без урахування негативних впливів на оточуюче соціальне і природне середовище.

У підрозділі обґрунтовується думка, що така соціально-екологічна ситуація ставить питання про необхідність інтегрованої політики захисту навколишнього середовища, яка б регулювала вирішення економічних і політичних проблем у нерозривній єдності із соціально-екологічними як на рівні регіонів, так і на планетарному рівні. Більшість впливових політичних угрупувань, включаючи “зелених”, дійшли висновку, що інтерес підприємців до питань охорони навколишнього середовища можна активізувати за умови залучення їх до інвестування природоохоронних заходів. Автор відзначає, що теоретично це можливо, але практично таке вирішення проблеми упирається в низку складних питань, які стосуються взаємозвязку екології, економіки і політики. Катастрофи у Чорнобилі, Бхопалі (Індія) та в інших країнах світу прискорили осмислення того факту, що сучасне суспільство вступає в епоху “цивілізації технологічного ризику”.

Ще одним засобом активізації природоохоронних дій, на думку вчених, є підвищення ефективності прогнозування “технологічних ризиків”, повязаних з удосконаленням технічного оснащення виробництва новими виробничими технологіями, що, у свою чергу, вимагає постійного удосконалення взаємодії між компонентами системи “економіка - екологія - політика”.

На прикладі таких країн як Англія, Сполучені Штати Америки, Швеція, Австрія та інших у підрозділі характеризуються різні підходи державних урядів, політиків, економістів, науковців і громадськості до реалізації заходів, спрямованих на охорону навколишнього середовища спільно з вирішенням економічних проблем, розкривається вплив на ці процеси різних політичних угрупувань і партій. Стверджується, що ідеологія державно-монополістичного капіталу сьогодні переживає важку кризу, яка ускладнюється глобальними і регіональними соціально-екологічними проблемами, які вимагають серйозної корекції економічних моделей, запропонованих сучасній світовій спільноті. Аналізуються такі ринкові методи соціально-екологічного регулювання як метод компенсаційної політики, метод регіонального нормування, використання податкової політики, так звані “зелені податки” тощо.

Однак, як зазначається у висновках до підрозділу, не в усіх державах СНД, в тому числі й в Україні, політичні сили включають у свої програми питання вирішення соціально-екологічних проблем, що і є однією з причин появи негативних явищ у сфері буття людини.

Третій розділ “Правові аспекти соціально-екологічної діяльності” присвячений соціально-філософському аналізу юридичних засад екологічної діяльності в сучасних умовах пострадянського трансформування суспільства.

У першому підрозділі “Правове забезпечення соціально-екологічної теорії і практики” звертається увага на те, що надмірне і науково не обґрунтоване зростання промисловості, яке часто супроводжується непродуманим втручанням людини у природні закономірності, інколи супроводжується екологічними кризами і катастрофами. Основну відповідальність за збереження навколишнього середовища, його охорону, раціональне і науково обґрунтоване природокористування несе держава, адже природа - необхідна умова біологічного існування людини і держава зобовязана регулювати відносини в системі “людина - природа - суспільство” в такому напрямі, щоб зберегти її для майбутніх поколінь. Такі стосунки людини і природи мають регулюватися законодавчими актами, в основі яких повинні лежати наукові розрахунки, прогнози і рекомендації, вироблені світовою науковою думкою. Ефективність вирішення цього питання може бути досягнута за умови усвідомлення людством значущості юридичних засобів захисту навколишнього середовища і контролю за його забрудненням. Цим пояснюється той факт, що право, як один з ефективних регуляторів соціально-екологічних відносин, має використовуватися в погодженні з міжнародними природоохоронними нормами.

Юридичні закони, як відзначається у підрозділі, повинні сприяти створенню режиму, який гарантуватиме соціально-екологічне благополуччя шляхом встановлення обовязкових правових вимог до кожного громадянина, принципів, норм, прав і обовязків кожного члена суспільства як на регіональному, так і на планетарному рівнях.

Екологічні і техногенні катастрофи, що мали місце в історії людства, ще більш загострили питання про юридичне забезпечення охорони навколишнього середовища, поставивши його в число найголовніших, що сприяє гуманізації права як одного із важливих інструментів управління суспільним життям і відношенням до навколишньої природи.

В підрозділі аналізуються законодавчі документи багатьох країн світу, а також акцентується увага на тому, що в сучасний період існують десятки конвенцій і інших міжнародних договорів, які стосуються соціально-екологічної безпеки на морі, в повітрі і т.д. Відзначається, що в Основному законі (Конституції) багатьох держав відведені окремі Статті щодо правового забезпечення охорони навколишнього середовища, які, на жаль, не завжди виконуються, що можна пояснити послабленням державного і громадського контролю за їхньою реалізацією.

У другому підрозділі “Правотворча діяльність соціальних екологів у сучасних умовах” розкривається значення діяльності суспільних обєднань в напрямку правового забезпечення вирішення екологічних проблем. Така діяльність соціальних екологів, відзначається у дисертації, не була б успішною, якби дії цих обєднань, спрямованих на захист навколишнього середовища, не набули б чітко визначених організаційних рис, закріплених у партійних статутах. Політичні партії, які основним своїм завданням ставлять розробку правових норм, які б сприяли охороні довкілля і захисту його від непродуманих втручань самої людини, є продуктом сучасної демократії в межах конституційної державності.

В цьому плані у підрозділі аналізуються можливості громадянського суспільства, різних соціальних груп, науково-технічної інтелігенції, яка, будучи почасти позбавлена змоги брати участь в управлінні виробничими процесами, формулює свої вимоги щодо охорони навколишнього середовища у нормативних документах і здійснює пропаганду природоохоронних ідей серед широких кіл громадськості. Автор при цьому стверджує, що якими б активними не були зусилля соціальних екологів, у які б політичні партії вони не обєднувалися, вони не спроможні вирішувати ключові для суспільства соціально-екологічні проблеми, якщо їх діяльність не буде підтримана і забезпечена законодавчими документами, що дасть їм можливість ставити ці проблеми на рівень державних дій.

На конкретних прикладах розкривається роль у правотворчій соціально-екологічній діяльності соціальних груп, класів, інших елементів соціальної структури суспільства. В цьому аспекті використовуються також теоретичні положення таких зарубіжних вчених як Я. Щепанський, М. Вебер, Н. Смелзер, Дж. Коммонс, Е. Дюркгейм та багатьох інших, а також вітчизняних - В. Андрейцева, Г. Балюк, М. Бринчука, К. Жоля, Т. Злотнікової, Р. Габітова, М. Пустовойт, С. Каліновського та інших.

Інтернаціоналізація і глобалізація виробництва у нинішніх умовах трансформування суспільства, як доводиться у підрозділі, вимагає обєднання зусиль екологів у світовому масштабі, оскільки негативні наслідки техногенних і інших катастроф не дотримуються кордонів тієї країни, у якій вони відбуваються, і це ставить світову спільноту в ситуацію необхідності обєднання зусиль, спрямованих на вирішення соціально-екологічних проблем, в тому числі і на правотворчу діяльність у цьому напрямку.

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється в соціально-філософському дослідженні взаємозвязків соціальної екології з економікою, політикою, правом, соціальною антропологією, аксіологією та іншими науками. У висновках висвітлено головні наукові і практичні результати роботи:

безперервне погіршення стану навколишнього середовища, спричинене втручанням людини у природні закономірності і порушення їх в наслідок різноманітних екологічних і техногенних катастроф, вимагає невідкладного комплексного підходу до вирішення соціально-екологічних проблем на рівні взаємозвзку соціальної екології, економіки, політики, права та інших наук, головним предметом дослідження яких є людина, їх соціально-філософського осмислення і науково-теоретичного обґрунтування;

сучасна Україна відстає від західноєвропейських країн щодо наукових досліджень у галузі соціальної екології, практичного вирішення завдань захисту навколишнього середовища, забезпечення правового статусу природоохоронної діяльності людини, хоч науковий потенціал у цій галузі у недалекому минулому у неї був значно вищим, ніж у високорозвинених країн світу;

соціальна екологія як порівняно молода галузь наукового пізнання світу, має інтегральний характер включаючи у свій зміст наукові досягнення соціальної антропології, соціальної психології, соціології, соціальної географії та інших наукових галузей; методологічною базою її є соціальна філософія, яка дає можливість проникати у глибинну сутність соціальних і природних явищ, відкривати їхні взаємозвязки і взаємозалежності;

єдине концептуальне поле соціальної екології ґрунтується на сучасному осмисленні традиційної натурфілософії, соціально-філософському аналізі накопичених людством екологічних знань і досвіду практичного вирішення соціально-екологічних проблем та усвідомленні обєктивності природних закономірностей і взаємозвязків у системі “людина - природа - суспільство”;

оскільки інтегральний характер соціальної екології ускладнює вироблення обєктивної оцінки екологічних відхилень від норми, постільки важливу роль в ній відіграє аксіологічний підхід до розуміння системних взаємозвязків, що дає можливість визначити ієрархію цінностей, відповідно до яких будуть вирішуватися задачі захисту і охорони життєвого простору людини;

в контексті соціальної екології господарське і політико-правове життя суспільства розглядається як єдина соціально-нормативна і соціально-регулятивна система, яка визначає спрямованість і темпи розвитку суспільства з урахуванням природних і людських чинників, роль яких зростає до планетарного масштабу, що викликано демографічними, ресурсними, біологічними та іншими причинами, що зумовлює також організаційно-експертну та управлінсько-консультативну функції соціальної екології;

успішний розвиток соціальної екології як науки і ефективність її впливу на вирішення екологічних проблем залежить переважно від економічного забезпечення суспільством наукових досліджень у даному напрямку, політичного обґрунтування значущості правового захисту охорони навколишнього середовища як необхідної умови реалізації економічних, політичних, духовно-культурних задач і самого життя людини;

аналіз екологічних проблем в аспекті соціальної екології дав можливість виявити зростаючу значущість екологічного мислення, свідомості і самосвідомості кожної особистості, що, у свою чергу, зумовлює необхідність розширення змісту екологічної освіти на рівні середніх і вищих освітніх закладів та удосконалення форм і методів освітньої і пропагандистської роботи;

серед перспективних напрямків подальшої розробки проблеми соціально-екологічної діяльності, спрямованої на охорону і захист навколишнього середовища як єдиної сфери буття людини, провідне місце, на нашу думку, повинно зайняти дослідження взаємодії держав з різним рівнем розвитку і різними політичними системами у процесі вирішення соціально-екологічних проблем, виявлення ролі людського чинника у збереженні навколишнього середовища тощо.

Основні положення дисертації викладені автором у таких публікаціях

Григорьев М.К. Политико-правовые аспекты экологии // Перспективи. - 2001. - № 3 (15). - С. 37 - 48.

Григорьев М.К. Проблематика социологии права с точки зрения социальной философии // Перспективи. - 2001. - № 4 (16). - С. 86 - 92.

Григорьев М.К. Социальная экология в контексте экономического пространства //Наукове пізнання: методологія та технологія. - 2001. - № 2 (8). - С. 30 - 38.

Размещено на Allbest.ru