Екологічна деонтологія у системі наук: основні питання та функції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Екологічна деонтологія у системі наук: основні питання та функції

Регулярно порушуючи закони еволюції (у частині обсягів та способів споживання природних ресурсів, а також надмірного впливу та тиску на екосистеми різних рівнів) людина фактично провокує революційну екологічну ситуацію з непередбачуваними наслідками. Адже верхи - Природа, вже не може сприймати усі дії людини, а сама людина (все таки - низи) не хоче відмовитися від антропоцентричного підходу до Природи.

Таким чином, людина опинилася на шляху поглиблення екологічної кризи, фіналом якої може стати глобальна катастрофа. Втім сьогодні, на наше переконання, людство лише на першому етапі цього небезпечного шляху. Наступний етап - війна за ресурси (чисті повітря, воду та землю, здорове харчування, енергоносії), цілком ймовірний, якщо на зміну чинним формам взаємин людини із Природою не прийде екологічно обґрунтований та вмотивований тип поведінки людини у довкіллі. У протилежному випадку, інстинкт самозбереження актуалізує агресивний, войовничий зміст людської свідомості та підсвідомості, що, зрештою, призведе не лише до руйнації світу людини (усієї множини нею створених соціальних структур), але й до знищення самого виду Homo sapiens. Отож, на порядку денному фундаментальне і водночас надзвичайно практичне завдання - гармонізація відношення «Людина - Природа».

Між тим, на наше переконання, вирішити означене завдання наявними на сьогодні науковими та емпіричними засобами практично не можливо. Адже, нажаль, здобуті наукою екологічні знання (зокрема, про небезпеки для Природи та самої людини від форм та способів, в які вона здійснює свою життєдіяльність) попри всі зусилля науковців-екологів та зелених громадських активістів і політиків досі не перетворилися у стійкі переконання екологічного характеру та не втілилися у відповідну (і масову) людську практику. З іншого боку, ми послідовно обстоюємо думку, що таким засобом могла б стати нова дисципліна, яку ми визначили як екологічна деонтологія, тобто науки про належне у поведінці людини (в тому числі професійній) з точки зору дотримання екологічних вимог [9; 11; 12].При цьому очевидною перевагою деонтологічного підходу є прагнення не лише чітко визначити систему вимог до поведінки людини у певній сфері життєдіяльності, але й виявити специфіку їх реалізації. До того ж, норми деонтологічної моралі мають обов'язковий характер на відміну від норм загальнолюдської моралі, які через свій ціннісний характер, не стають реально обов'язковими, а, радше, суспільно бажаними.

Безпосередньою метою даної роботи є показати актуальність даної наукової новації, а також окреслити загальні принципи екологічної деонтології, її предмет та завдання. Все це, своєю чергою, відкриває можливість визначити місце нової дисципліни у системі сучасної науки.

Щодо теоретичної основи нашого дослідження, то дозволимо собі відзначити, що концепція екологічної деонтології має авторський характер. Але, безперечно, нами були враховані праці зарубіжних та вітчизняних науковців. Так в плані розкриття загальних принципів деонтології ми спиралися на праці І. Бентама, І. Канта, П. Сорокіна [1; 6; 14]. Розмірковуючи над питаннями сучасного екологічного дискурсу ми враховували праці таких вітчизняних філософів і вчених, як М. Кисельов, Ф. Канак, В. Крисаченко, Т. Гардашук, Л. Сидоренко та інших [7; 2; 14], та зарубіжних - А. Печчеї, А. Швейцера, К. Маєр-Абіха, Дж. Мейсі, Дж. Сід тощо [13; 16; 8; 4]. Опрацювання вказаних матеріалів та власні міркування дозволили нам сформулювати авторську концепцію «екологічної деонтології».

На початку викладу основного матеріалу нашої роботи одразу зауважимо, що здійснюване нами дослідження продовжує традиції пошуків практичної філософії. Остання, на сьогодні виглядає як доволі складно - структуроване та багаторівневе явище (що охоплює, наприклад, політичну соціальну філософію, філософію права, метаекологію, філософію економіки, філософію мови, філософію техніки та інші дисципліни.) і, водночас, не є закритою та завершеною системою. Tака відкритість, зрештою, пояснює той факт, що в останні десятиліття збільшився обсяг видань, розширилась тематика дискусії, які фіксують інтерес філософської і наукової громадськості до практичної філософії в її новому прочитанні - зокрема, акцент міждисциплінарної практичної філософії зміщується на орієнтовану соціальну дію, завдяки який конституюються соціальні інститути та сукупність ним здійснюваних моральних, правових, екологічних, релігійних, політичних, економічних, мовних відносин. Втім не буде перебільшенням сказати, що етична складова, яка була закладена у практичну філософію ще Кантом, і сьогодні зберігає пріоритетне становище, адже присутня у всіх науково-філософських новаціях, які виникають в сучасній практичній філософії. З іншого боку, сучасна практична філософія дозволяє по-новому побачити світ практики, вона сприяє раціонально-критичному розумінню практичних установок сучасного світу, без чого неможливо уявити сучасну особистість і сучасне суспільство.

Етичність, практичність та соціальна спрямованість - це ті принципові моменти сучасної практичної філософії, які були враховані нами при розробці та обґрунтуванні концепту «екологічна деонтологія». Водночас, надзвичайної ваги для нас має нова екологічна парадигма (New Environmental/Ecological Paradigm), яка пропонується в якості основи нової суспільної моделі та вихідного положення гармонізації відношення «Людина - Природа». Як відзначає Т. Гардашук, нова екологічна парадигма за своєю суттю це не стільки новий науковий конструкт, який дозволяє описувати та пояснювати «нову соціальну реальність», тобто реальність екологічних криз та потенційних меж екологічного зростання, зміни ціннісних орієнтацій суспільства тощо, а концепт, який акумулює, інтегрує нову систему цінностей і приписує відповідні взірці поведінки для політичної еліти і широких верств населення задля збереження природи та права людини на чисте, безпечне довкілля [2, с. 21]. Характерними рисами цієї парадигми є заперечення тези людської виключності, а також ґрунтованість на постматеріальних (нематеріальних) цінностях, тобто тих цінностях, що охоплюють особистісні, естетичні та інтелектуальні сторони людського життя, передбачаючи співіснування колективізму з толерантністю щодо індивідуального вибору. Отже, фактично, нова екологічна парадигма - це спрямованість на гармонію: між людиною і природою, між індивідуальними та колективними інтересами, між світом матеріальним та духовним. Це ідея балансу інтересів (або в екологічній термінології - екосистемної рівноваги). Саме тому, дана парадигма (та її гармонійний постіл) має принципове значення для екологічної деонтології.

Той таки гармонійний посил ми можемо відшукати у змісті парадигми спільносвіту, що її розроблена німецьким філософом природи К. Маєр-Абіхом [8]. Відповідно до неї, людина - це частина природи, а культура є людським внеском в історію природи. Німецький філософ переконаний, що людина хоч і урізноманітнює, збагачує світ природи, отже посідає в ній особливе місце, втім за межі природи вийти не може. Відтак, людина має відмовитися від антропоцентричності, в якій природа трактується як довкілля, на користь природоцентирчності з провідною ідеєю спільного світу.

Між тим, спільний світ за визначенням вимагає спільних правил, тобто передбачається формування відповідного деонтологічного простору. Якщо ми говоримо про простір, що виражається відношенням «Людина - Природа», то очевидно маємо право (якщо не зобов'язані) говорити про правила та норми цього співіснування - те як має бути з екологічної точки зору. Інакше - говорити про екологічний деонтологічний простір, а це вже, на наше переконання, і є сфера компетенції екологічної деонтології. Відсутність таких правил або їх не дотримання, тобто нехтування екологічними деонтологічними вимогами безперечно ставить під сумнів можливість гармонії між людиною, суспільством та Природою.

В контексті обґрунтування ідеї екологічної деонтології дозволимо собі висловити кілька міркування с приводу поняття «гармонія». Буквально гармонія (грец. apfiovia) - це зв'язок, порядок; лад; злагодженість, відповідність, стрункість. Якщо говорити про соціальну гармонію, то це безконфліктне впорядковане співіснування усіх елементів соціальної спільності. Гармонія також може трактуватися як стан системи, коли вона досягає найвищої стадії розвитку, досконалості, функціональної ефективності та продуктивності.

З іншого боку, поняття «гармонія» завжди стоїть в одному ряду із поняттям «порядок». Що є порядок? Це дієва система надійних та продуктивних відносин між людьми, між людиною і соціумом, між соціумом та Природою. Це наявність здатності до саморегуляції та самовдосконаленню системи «Людина - Природа» та відповідних для цього механізмів. При цьому, сьогодні такі механізми є, очевидно, продуктом духовного життя людини і суспільства, а характер та ефективність цих механізмів визначається змістом таких форм суспільної свідомості як мораль, релігія, політика, право, мистецтво та філософія. Іншими словами - змістом культури людини. Саме через зміст людської культури «формується в людині почуття власної гідності та імперативність, складається гуманістичний світогляд та методологічна спрямованість на світ, які забезпечують єдність духовного та практичного» [5, с. 23]. Безперечно, рівень культури може бути різним, але, як правило, коли говорять по «культурність» людини, мова завжди іде про етично високу культуру і спосіб життя - мається на увазі «дружнє товариство зрілих людей, для яких існують неписані закони сумління, честі, братерства, відповідальності, співчуття, самозречення, служіння друзям» [3, с. 230]. Очевидно, що це можливо у разі «…облаштування стрункого та здорового організму суспільства, людства, влаштований за принципом необхідного та достатнього виробництва та споживання (як це має місце у будь-якому нормальному живому організмі!), який забезпечує всім необхідним та достатнім та звільняє від цієї виснажливої, розбещуючої гонки виробництва та споживання, якою так пишається «західна цивілізація» [3, с. 234].

Гадаємо, уважному читачеві вище наведені визначення та міркування певною мірою нагадали важливе поняття екологічного дискурсу - сталий розвиток (sustainable development). Адже, хіба встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі, не є тим варіантом гармонійного змісту відношення «Людина - Природа», про який так багато говорять та пишуть науковці, політики та громадські діячі. Хіба парадигма сталого розвитку, що включає в себе вимоги до захисту довкілля та забезпечення соціальної справедливості в усіх контекстах суспільного життя (зокрема, в плані доступу до ресурсів), не є своєрідною квінтесенцією омріяної нами гармонії із Природою та із самими собою.

Між тим, слід пам'ятати, що сталий розвиток - це керований розвиток. Основою його керованості є впорядкований системний підхід та сучасні інформаційні технології, які дозволяють ефективно та продуктивно моделювати альтернативи розвитку, прогнозувати їхні результати та вибрати найбільш оптимальний варіант. Іншими словами, сталий розвиток це дія за певними правилами, в основі яких ідея максимального дотримання балансу інтересів (ось вам і нова екологічна парадигма, і парадигма спільносвіту). Таким чином, ми знову таки приходимо до усвідомлення необхідності творення та розбудови екологічного деонтологічного простору, тобто доречності та актуальності розробки філософсько-методичного концепту «екологічна деонтологія».

Ця нова наукова галузь, на нашу думку, з одного боку, надаватиме можливість раціонально-критичного та морально-аксіологічного осягнення тих проблемних ситуацій, що несуть загрози самому факту людського існування, а з іншого - відкриватиме можливість змін у світогляді сучасної людини, тобто нового ціннісного наповнення та нових загальноприйнятих і дієвих, екологічних за змістом стандартів поведінки людини з довкіллям та у довкіллі. Такі евристично-методичні потенції екологічної деонтології, на наше переконання, походять з того факту, що її генетика прямо пов'язана із екологічним та етичним знанням, які нині в сучасній науці мають безперечно особливий статус.

Так екологічне знання, постає складноутвореною системою, яка на найвищому рівні узагальнення є сукупністю різних родів знання, що відрізняються різним рівнем концептуально-теоретичної та соціальної організації, що пояснює зростаючу роль екології щодо розв'язання проблем у стосунках людини та природи. При цьому об'єкти, які знаходяться в центрі уваги екологічного знання, відрізняються надзвичайною різноманітністю та значною складністю зовнішньої та внутрішньої будови, яка притаманна живим формам, і, як правило, являють собою відкриті органічно цілісні системи, в яких спостерігаються складні взаємодії та взаємозалежності окремих структурних та функціональних компонентів. Разом з тим, складна та широка методологічна база екологічного знання сприяє розвитку нових напрямки наукового пошуку, а наявність значущої «інтелектуальної» мети - всебічне пізнання відношення «Людина - Природа», дозволяє утримувати багатовекторну структуру екологічного знання в межах єдиної дисципліни. Зрештою, спрямованість досліджень екологічного знання на людину, мала результатом гуманізацію та соціологізацію природознавства, що в перспективі, очевидно, має дати істотну зміну в принципах, на яких будуються відношення людини та природи [10, с. 75]. Такі специфічні риси та статусні особливості екологічного знання сприяли народженню безлічі екологічно зорієнтованих філософських ідеї та принципів, які нині об'єднані поняттям «екологізм». Воно трактується як різновид світогляду та ідеології, що становить опозицію «модерністському» механістичному світогляду, який має на меті редукцію складних природних процесів до простих його складових. Як відзначає Т. Гардашук, в основі екологізму лежить органістичний світогляд, створенню якого сприяє екологія [2, с. 51].

Водночас, говорячи про сучасний екологізм ми не можемо не згадати про етичні вчення та теорії, які лягли в основу екологічної етика, що, безперечно, є іншою важливою передумови виникнення екологічної деонтології. Саме екологічна етика може вважатися первинною реакцією на розвиток екологічного знання та усвідомлення потреби в екологічній переорієнтації традиційної етики задля прийняття суспільною свідомістю вимог морально-екологічного імперативу. При цьому, в межах екологічної етики доволі чітко виокремилося завдання розширити діапазон пануючих моральних принципів ставлення людини до Природи і до самої себе. Зрештою, головним завданням екологічної етики проголошується становлення нової екологізованої форми свідомості, як своєрідного синтезу гуманістичних та екологічних ідей. Наприклад, представники одного з провідних напрямків екологічної етики - глибинної екології (Deep Ecology), закликають до фундаментального перегляду принципів нашого відношення до Природи. Вони констатують, що втручання та вплив людини на навколишній світ набуло катастрофічного розмаху, а тому життєва стратегія людини має бути змінена через залучення нових принципів. В якості таких нових принципів проголошується повага права всіх життєвих форм на життя і процвітання; співчуття іншим життєвим формам; максимізація розмаїтості життя людини й інших істот [4].

Зрештою, описуючи сучасний екологізм (в тому числі різні форми екологічної етики), українська дослідниця Т. Гардашук виокремлює дві основні тенденції: поміркований екологізм та радикальний. Поміркований екологізм - відбувається в загальнополітичному руслі розвитку суспільства і не ставить на меті кардинально змінити суспільний лад чи світовий порядок загалом. Цей напрям екологізму чітко формулює завдання щодо пріоритетності розв'язання проблем довкілля шляхом удосконалення та реформування процедури ухвалення рішень у сфері екологічної політики, діяльності упроваджу вальних організації і соціальних інституцій, удосконалення законодавства, здійснення освіти й просвітництва [2, с. 27]. Своєю чергою, радикальний екологізм наполягає на глибоких, системних змінах у філософії та практиці взаємодії людини з природою, на кардинальних змінах у суспільних і політичних відносинах, необхідних для вирішення екологічних проблем, не задовольняючись поступовими демократичними змінами та компромісами, виступаючи рідше за рішучі революційні дії. Представники радикального екологізму пропонують такі моделі нового політичного та економічного устрою, де б задоволення базових потреб людей не супроводжувалося б катастрофічною руйнацією природи [2, с. 34-35].

Ta попри різницю у підходах, міркування та ідеї представників різних типів екологізму зрештою приводять до висновку про необхідність зміни передусім у самій людині, в її свідомості, в змісті її культури, в тому числі екологічної. Постає завдання формулювання нових правил, норм, стандартів людської поведінки і у предметно-практичній діяльності, і у практиці соціальних перетворень, і у процесі «самотворення» людини. Людині необхідно зрозуміти, що їй належить робити, аби відшукати гармонію із Природою, аби уможливити той новий спільносвіт, що про нього писав К. Маєр-Абіх. Між тим належне (імперативи, правила та норми, обов'язок) завжди вивчала деонтологія, як прикладний розділ етичного знання. Саме в ньому розглядаються проблеми обов'язку, моральних вимог та взагалі належного як специфічної для моральності форми вияву соціальної необхідності. Отже ми знову виходимо на деонтологічну тематику, що вкотре підтверджує правомірність запропонованого нами концепту «екологічної деонтології».

Тут ми підійшли до необхідності окреслити об'єкт та предметне поле запропонованої нами екологічної деонтології. Адже визначення об'єкту наукової галузі дозволяє чітко вказати, на що спрямований пізнавальний процес, тобто розкрити зміст цієї галузі. Натомість визначення предмету науки надає можливість показати, що саме вивчає галузь у даному об'єкті, а це сприяє більш глибинному розумінню сутності даної науки.

Безперечно об'єктом дослідження екологічної деонтології є система, що виражається відношенням «Людина - Природа», тобто практика та специфіка людської діяльності в природі, зміст якої полягає у задоволенні фундаментальних потреб людини та суспільства. Своєю чергою, предметне поле екологічної деонтології зумовлене центральним як для екологічного знання відношенням «Людина - Природа». Передусім наша увага зосереджена на практиці та специфіці людської діяльності в природі. Екологічна деонтологія має відповісти на такі питання: якою за змістом має бути така практика? які засоби, прийоми і способи вона повинна використовувати, щоб задовольняти потреби людей з мінімальною шкодою для довкілля, а отже життя самої людини? яким чином створити ефективні та обґрунтовані умови такої практики? якими особистісними якостями має володіти людина XXI ст. і яким нормам і правилам поведінки керуватися, аби забезпечити гармонію відношенням «Людина - Природа» і таким чином подолати кризові явища нашого часу? людина така людина?

Щодо завдань екологічної деонтології, то їх, на наше переконання, можна сформулювати таким чином:

1. На підставі сучасних екологічних знань перетворити екологічний імператив на елемент особистої культури нашого сучасника, що сприятиме ефективному формуванню екологічної свідомості людини.

2. Формування нової системи екологічних морально-етичних норм та принципів, необхідних людині для повсякденної практики. При цьому об'єктом застосування норм екологічної деонтології можуть стати людина, суспільство або окремі професійні групи залучені у різноманітні аспекти здійснення відношення «Людина - Природа».

3. Розробка системи філософсько-методичної допомоги на всіх етапах виховної та навчальної підготовки у контексті засвоєння матеріалу екологічного знання та формування особистих (внутрішніх) уявлень та переконань стосовно екологічної етики та її ролі при здісненні майбутньої професійної діяльності.

4. Визначення необхідних змін щодо системи кваліфікаційних (морально-етичних) вимог в межах конкретних спеціальностей (практично в усіх сферах виробничої діяльності людини).

Зрештою, екологічна деонтологія має власне функціональне навантаження. Зокрема, вважаємо за можливе виділити такі функції: 1) світоглядну, що полягає у формуванні у людини природоцентричного погляду на зміст відношення «Людина - Природа»; 2) методологічна, що знаходить своє відображення у формуванні екологічно орієнтованих пріоритетів пізнання та моделей поведінки в Природі та з Природою; 3) відображально-інформаційна, що забезпечує адекватне відображення відношення «Людина - Природа» як специфічного об'єкта, виявлення його істотних елементів, структурних зв'язків, закономірностей; 4) аксіологіч - на, яка полягає в розробці та поширенні в свідомості людини екологічних цінностей; 5) виховна функція екологічної деонтології, що спрямована на трансформацію фундаментальних екологічних знань у практичні (нормативні) екологічні знання, адекватні потребам сьогодення.

Tаким чином, у підсумку ми можемо сказати, що екологічна деонтологія має усі необхідні потенції для практичного узагальнення суми наявних екологічних знань та надання їм імперативного значення. Передусім екодеонтологія покликана зробити контент екологічного знання загальнодоступним та зрозумілим. Але, водночас, показати і переконати в тому, яких правил необхідно дотримуватися у контексті відношення «Людина - Природа». Очевидно для цього екологічна деонтологія має органічно поєднувати дескриптивний та нормативний виміри. Все це, зрештою стане передумовою формування комплексу екологічно визначених принципів, норм та правил, якими людина зможе керуватися у своїй виробничій діяльності, в соціальній практиці та процесі духовного самотворення.

деонтологія екологічний науковий новація

Список використаних джерел

1. Бентам [Текст] / В.С. Ермаков // Справочник по истории философии: хронологический, персонифицированный [Текст] / В.С. Ермаков. - СПб.: Союз, 2002 - С, 133-134.

2. Гардашук Т.В. Концептуальні параметри екологізму [Текст]: [Моногр.] / TB. Гардашук; HAH України. Ін-т філософії ім. Г.С. Сковороди. - К.: Парапан, 2005. - 196 с.

3. Гарсия Д. О понятиях «культура» и «цивилизация». // Вопр. философии. - М.: Наука, 2002, №12. - С, 228-234'.

4. Думая как гора: на пути к совету всех существ / Сид Д., Мэйси Д., Флеминг П., Haecc А.: Пер. с англ. - М.: Голубка, 1994. - 127 с.

5. Кальной И.И. Философия права [Текст] / И.И. Кальной. - Санкт - Петербург: Юридический центр Пресс, 2006. - 259 с.

6. Кант, Иммануил. Основы метафизики нравственности. СОЧИНЕНИЯ В ШЕСТИ ТОМАХ. Т. 4. Ч. I. - М., «Мысль», 1965. - С, 211-310.

7. Кисельов М.М., Гардашук Т.В., Грабовський С.І., Зарубицький К.Є. та ін. Феномен соціоприродних систем. Світоглядно-методологічні нариси. Монографія. - К.: Видавець ПАРАПАН, 2009. - 284 с.

8. Маєр-Абіх К.М. Повстання на захист природи від довкілля до спільнос - віту [Текст] / К.М. Маєр-Абіх; наук. ред. В. Єрмоленко; пер. з нім., післямова, прим. А. Єрмоленка. - К: Лібра, 2004. - 193 с. - (Розум і суспільство). - Бібліогр.: с. 182-186.

9. Матвійчук А.В. Екологічна деонтологія: філософсько-методологічна концепція. / Нова парадигма: [журнал наукових праць] / голов, ред. В.П. Бех.; Нац. пед. ун-т імені М.П. Драгоманова; творче об'єднання «Нова парадигма» - Вип. 92. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2010. - С. 12-20.

10. Матвійчук А.В. Екологічне знання та стиль мислення сучасної науки. Монографія. - Рівне: «Ліста-М», - 2002. - 147 с.

11. Матвійчук А.В. Принципи екологічної деонтології як засобу формування екологічного імперативу поведінки сучасної людини. // Схід. Аналітично-інформаційний журнал. - №1 (101) січень-лютий 2010 р. - Донецьк: 2010. - С, 95-98.

12. Матвійчук А.В. Світоглядно-методологічний потенціал екологічної деонтології. // Мультиверсум. Філософський альманах. 36. наук, праць // Гол. ред В.В. Лях - Вип. 82. - K.' 2009. - С, 223-231.

13. Печчеи А. Человеческие качества. Пер с англ. М.: «Прогресс», 1980, - 302 с.;

14. Сидоренко Л.І. Сучасна екологія. Наукові, етичні та філософські ракурси. - K.: Вид. Парапан, 2002. - 152 с.

15. Сорокин П.А. Человек. Цивилизация. Общество: пер. с англ./ П.А. Сорокин. - Москва: Политиздат, 1992. - 542 с.

Размещено на Allbest.ru