Правова охорона довкілля та природних ресурсів Азово-Чорноморського басейну

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Правова охорона довкілля та природних ресурсів

Азово-Чорноморського басейну

Валевська олеся анатоліївна

АНОТАЦІЯ

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.06 - земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право. - Національний університет біоресурсів і природокористування України. - Київ, 2009.

Дослідження присвячено розгляду проблематики еколого-правових механізмів захисту Азово-Чорноморського басейну (АЧБ). Проаналізовано розвиток наукової доктрини по відношенню до ресурсів та довкілля АЧБ, історичні та закордонні механізми еколого-правового захисту басейну. Визначено основні негативні чинники, що спричиняють деградацію ресурсів басейну та погіршення його довкілля. Розглянуто акти міжнародного морського та екологічного права, застосовувані для захисту басейну від негативного впливу. Здійснено аналіз регіональних міжнародних угод та міжнародних програм, ухвалених у рамках співробітництва держав басейну. Розглянуто механізми захисту довкілля та ресурсів басейну, які містяться в національному законодавстві. Досліджено зміст та особливості реалізації державних природоохоронних програм, спрямованих на вирішення екологічних проблем АЧБ. Охарактеризовано компетенцію та структуру органів влади та самоврядування, структур громадського суспільства, задіяних у захисті довкілля та ресурсів басейну. Досліджено діяльність контролюючих, наглядових, судових та правоохоронних органів щодо захисту ресурсів та довкілля АЧБ.

Ключові слова: Азово-Чорноморський басейн, морське довкілля, морські ресурси, природоохоронна діяльність, міжнародне співробітництво, екологічне законодавство, природоохоронні програми.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

довкілля правовий азовський чорноморський

Актуальність теми. Правові аспекти захисту морського довкілля та морських ресурсів в Україні як у правовій демократичній державі, яка відповідає перед суспільством за збереження навколишнього природного середовища, набувають величезної актуальності. Єдиним морським простором, до якого має доступ українська держава, довкілля та ресурси якого є надбанням усього українського народу, є Азово-Чорноморський басейн (далі - АЧБ). Пожвавлення економічної активності вітчизняної економіки, поширення використання транзитних властивостей АЧБ, можливість нового геополітичного протистояння в регіоні, експлуатація морських ресурсів державами басейну посилюють загрози для його довкілля, зумовлюють необхідність пошуку нових організаційних та правових заходів протидії відповідним тенденціям та вдосконалення тих, що вже існують. Такий науковий пошук має сприяти охороні довкілля та природних ресурсів басейну, реалізації та захисту екологічних прав людини, інтересів юридичних осіб, територіальних громад, регіонів та держави.

Реформування правової та управлінської системи в Україні, розвиток ринкових відносин у сфері природокористування вимагають перегляду наявної системи розподілу функцій і повноважень у площині захисту морського довкілля та морських ресурсів АЧБ у рамках міжнародної спільноти, гілок національної влади, системи наглядових, правоохоронних судових органів та громадськості. Водночас необхідно враховувати специфіку суспільних відносин у сфері експлуатації ресурсів басейну та охорони його довкілля, регульованих нормами міжнародного права, національного конституційного, екологічного, водного (зокрема морського), транспортного, адміністративного, кримінального, цивільного та господарського права. Необхідно також усвідомлювати історичне підґрунтя національних та міжнародної систем природоохорони, з чим пов'язані сучасні особливості охорони ресурсів та довкілля АЧБ.

Наукове розв'язання питань правового забезпечення охорони довкілля та ресурсів басейну має сприяти вдосконаленню як системи законодавства, що регулює суспільні відносини у цій сфері, так і підзаконних та відомчих актів, що регламентують окремі напрямки відповідної діяльності. Потреба у вдосконаленні та узгодженні між собою законодавчих актів, які належать до різних галузей вітчизняного права, та відповідних підзаконних актів викликає необхідність розроблення відповідних пропозицій, проектів та концепцій.

Дослідження правових питань охорони ресурсів та довкілля АЧБ у нашій країні тривалий час залишалося неповним та певною мірою фрагментарним. Більшість наукових праць у сфері охорони водних (морських) ресурсів і довкілля виконано в радянській період та є малопридатною для впровадження в умовах ХХІ ст. Окремі аспекти проблематики дослідження піддано аналізу в працях вітчизняних науковців та закордонних фахівців: В.І. Бєляєва, О.В. Богдан, А.Й. Васильєва, І.В. Вітовської, А.В. Грищенка, О.В. Гуцал, Ш. Джаошвілі, Ю.В. Канашевського, В.І. Карамушки, Н.В. Коржунової, І.М. Потапчука, О.М. Шемякіна, О.А. Щипцова ? але комплексних монографічних праць, присвячених розгляду правових засад охорони ресурсів та довкілля басейну, наразі в Україні немає.

Необхідно визнати, що важливу роль у виконанні дослідження відіграли також наукові праці радянських, вітчизняних та зарубіжних учених, зокрема М.М. Агаєва, В.І. Андрєйцева, Г.В. Анісімової, В.І. Бабенко, Б.В. Бабіна, О.О. Бакая, Ю.П. Беличенка, Ц.Б. Бичкової, А.Г. Бобкової, Л.О. Бондаря, О.Ф. Висоцького, С.Б. Гавриша, І.І. Гахаладзе, Дж.М. Геральда, О.М. Громової, І.В. Дмитриченка, В.М. Єремєєва, Б.В. Єрофеєва, Л.М. Здоровко, С.А. Зернова, В.А. Зуєва, А.М. Каверіна, О.В. Клепікової, Л.П. Коваленко, О.С. Колбасова, В.М. Корецького, В.В. Костицького, С.М. Кравченко, Н.Р. Малишевої, В.Х. Меркурісова, В.Л. Мунтяна, А. Мухамет-Ірекле, В.К.Попова, Б.Г. Розовського, В.В. Серафімова, А.М. Такаєва, Л.О Тимофєєва, Ю.С. Тучковенка, Ю.С. Шемшученка та дослідження інших фахівців у галузях екологічного, морського, транспортного, кримінального, адміністративного, міжнародного права, теорії управління, економіки та державного управління, які слугують підґрунтям для сучасних наукових пошуків у сфері охорони ресурсів та довкілля АЧБ. Попри наведене, чинні правові процеси у сфері охорони довкілля і ресурсів басейну ще не викликали належного рівня зацікавленості з боку науковців, що, своєю чергою, не сприяє проведенню комплексних правничих досліджень у цій площині суспільних відносин, хоча відповідний напрямок можливих наукових розробок зумовлює їх безперечну наукову актуальність та новизну.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до тематики наукових досліджень МВС України (пп. 66 п. 22 та пп. 69 п. 25) Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розгляду і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 р. за № 755. Дослідження ґрунтується на положеннях Загальнодержавної програми охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів, затвердженої Законом України від 22 березня 2001 р., і здійснене згідно з Планом науково-дослідних робіт Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка на 2008 рік.

Мета та завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексний аналіз сутності та форм правового забезпечення захисту довкілля та природних ресурсів АЧБ; визначення системи органів влади, що здійснюють такий захист, та основних напрямів удосконалення як правової бази, так і організаційних відносин у сфері захисту АЧБ.

Для досягнення визначеної мети в дисертаційній роботі підлягають розв'язанню такі основні завдання:

- з'ясування особливостей історичного розвитку правового забезпечення захисту довкілля та ресурсів АЧБ;

- дослідження іноземного досвіду створення систем правового захисту довкілля та ресурсів АЧБ;

- аналіз міжнародно-правових механізмів ? як загальних, так і спеціальних ? захисту довкілля та ресурсів АЧБ;

- дослідження національного природоохоронного, водного, морського та транспортного законодавства, норми якого є спрямованими на захист довкілля та ресурсів АЧБ;

- визначення особливостей програмних правових актів, у яких законодавець має на меті захист та відтворення довкілля й ресурсів АЧБ;

- розвідки щодо визначення системи національних органів влади, які мають компетенцію щодо захисту довкілля й ресурсів АЧБ, аналіз їх компетенції, структури та взаємодії між собою;

- аналіз форм та методів екологічного контролю, нагляду й правоохоронної діяльності, спрямованих на захист довкілля та ресурсів АЧБ, дослідження їх правового, процесуального та організаційного забезпечення.

Об'єктом дослідження постають суспільні відносини, що виникають у сфері захисту довкілля та природних ресурсів АЧБ.

Предметом дослідження є правова охорона довкілля та природних ресурсів АЧБ.

Методи дисертаційного дослідження ? сукупність методів і прийомів наукового пізнання та наукової теорії у сфері екологічного права, міжнародного, конституційного, водного, зокрема морського, транспортного, адміністративного, кримінального права, державного управління, програмно-управлінської діяльності тощо. Їх застосування зумовлене системним підходом діалектичного методу, який дає можливість розглядати проблеми дослідження в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. У роботі використано також методи наукового пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійно-категоріальний апарат правової охорони довкілля та ресурсів АЧБ; системний підхід та системний аналіз використані при аналізі системи органів, що мають компетенцію щодо правової охорони довкілля та ресурсів басейну в межах міжнародної спільноти, держави, регіону або конкретного відомства, історико-правовий метод дозволив надати оцінку процесам становлення та розвитку відповідної правової та організаційно-управлінскьої бази. За допомогою формально-юридичного методу були проаналізовані правові норми, якими регульовано суспільні відносини у сфері правової охорони довкілля та ресурсів басейну. Методи статистичного та документального аналізу були використані для виявлення позитивних і негативних тенденцій стану довкілля та експлуатації природних ресурсів АЧБ. За допомогою порівняльного методу був здійснений аналіз форм, статусу, завдань та функцій органів, що мають компетенцію щодо правової охорони довкілля та ресурсів басейну. Документальний метод використовувався для аналізу відомчих звітів, методичних рекомендацій, матеріалів екологічних експертиз тощо. Усі ці загальнонаукові та юридично-галузеві методи використовувалися в роботі комплексно, що забезпечило об'єктивне дослідження проблем і дозволило розв'язати теоретичні та практичні завдання, що виникали в процесі дослідження.

Емпіричну базу дисертації становлять дані аналітичної та статистичної звітності органів державної влади, зокрема Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, його органів, Державного комітету рибного господарства України, Рахункової палати щодо стану довкілля та використання природних ресурсів АЧБ, дотримання відповідного природоохоронного законодавства та реалізації програмних актів щодо захисту ресурсів і довкілля басейну; їх окремі показники, відомості щодо діяльності визначених компетентних органів, їх посадових осіб та представників. Нормативно-правову основу дослідження становлять Конституція України, міжнародні угоди, Закони та інші законодавчі акти України, Укази Президента України, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, окремих центральних органів виконавчої влади, інші підзаконні та відомчі нормативно-правові й індивідуально-правові акти.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним дослідженням, присвяченим розгляду теоретичних та практичним концептуальних проблем правового захисту довкілля та природних ресурсів АЧБ. У результаті проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем.

Наукова новизна дослідження полягає в такому.

Вперше:

- показано, що історія досліджень довкілля й природних ресурсів АЧБ, серед них і правових, має три періоди, що відрізняються домінуванням географічного ( до кінця XIX ст.), господарського ( з кінця XIX ст. до середини XXст.) і екологічного (з середини XX ст. донині) компонентів;

- в умовах розширення спектру погроз екологічного характеру, пов'язаних із використанням шельфу АЧБ для інтенсивного видобутку й транспортування вуглецевої сировини, обґрунтовано пропозицію відносно створення Азово-Чорноморського єврорегіону, одним із основних завдань якого слід вважати забезпечення ефективної природоохоронної діяльності в умовах комплексного економічного розвитку АЧБ;

- установлено, що структура національних органів, які здійснюють в Україні організаційно-управлінську й наглядову діяльність із захисту навколишнього середовища й ресурсів АЧБ від негативних наслідків діяльності людини, відрізняються громіздкістю й недосконалістю, компетенція й механізми взаємодії цих органів чітко не визначені, що призводить до дублювання функцій і неефективності їх роботи;

- з використанням теорії програмно-управлінської діяльності встановлено, що система міжнародних, національних, регіональних, відомчих, місцевих програмних актів, спрямованих на захист і поновлення природних ресурсів АЧБ, не є збалансованою, національні екологічні програми слабко пов'язані з міжнародними аналогами, незадовільним є зв'язок бюджетних і цільових програм, що перешкоджає ефективній охороні навколишнього середовища АЧБ;

- аргументовано тезу про обмежену можливість використання Україною міжнародно-правових екологічних механізмів для Азовського моря й Керченської протоки внаслідок невизначеності статусу цих територій, що спричинено низкою економічних і політичних протиріч, що виникають між державами басейну.

Удосконалено:

- механізм використання глобальних актів міжнародного морського й природоохоронного права для захисту навколишнього середовища й природних ресурсів Чорного моря, акваторію якого поділено на континентальні шельфи причорноморських держав, тобто яка не є Районом у понятті Конвенції 1982р.;

- обґрунтування прийняття профільного закону України щодо захисту навколишнього середовища й природних ресурсів АЧБ.

Набули подальшого розвитку:

- оцінка ефективності спеціальних міжнародних механізмів, які містяться в угодах між країнами АЧБ і мають дво- та багатосторонній характер ( насамперед Бухарестської конвенції 1992 р.), також запропоновані практичні кроки з підвищення ефективності договорів і природоохоронних програм, які з'явилися внаслідок реалізації положень конвенції;

- оцінка матеріальних, процесуальних та організаційних засад системи природоохоронного контролю, нагляду та правоохоронної діяльності, що діє в Україні для захисту ресурсів і довкілля АЧБ.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані й обґрунтовані в дисертації висновки, пропозиції та рекомендації мають практичне і теоретичне значення у сфері науково-дослідної діяльності - основні висновки дослідження можуть бути використані для подальшого розроблення теоретичних та практичних питань захисту морського довкілля й природних ресурсів моря, зокрема АЧБ. У правотворчості застосування сформованих у результаті дослідження пропозицій та рекомендацій може бути використано для підготовки і уточнення низки законодавчих і підзаконних природоохоронних актів та природоохоронних програм, що регламентують відповідні питання. У навчальному процесі матеріали дисертації можуть бути використані при викладанні курсів із дисциплін ”Екологічне право”, „Водне право” та ”Морське право”.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розроблення проблеми загалом, окремі її аспекти, одержані узагальнення й висновки оприлюднені на теоретичних семінарах та засіданнях кафедри господарського та екологічного права Донецького юридичного інституту. Ці узагальнення та висновки апробовано на науково-практичних конференціях: міжнародній науково-практичній конференції „Відкритий діалог: влада, промисловість та громадянське суспільство. Сталий розвиток довкілля в Україні” (Маріуполь, 18-21 вересня 2006 р.), міжнародній науково-практичній конференції „Розвиток фінансово-правового забезпечення сучасної економіки” (Донецьк, 27 жовтня 2007 р.), IV міжнародній науково-практичній конференції «Морське право: актуальні питання теорії і практики» (Одеса, 17-18 квітня 2008 р.), міжнародній експертній конференції ОБСЄ „Безпека судноплавства та захист навколишнього середовища у транскордонному контексті в басейні Чорного моря” (Одеса, 24-26 червня 2008 р.). Теоретичні напрацювання автора використовуються в процесі викладання курсу „Екологічне право України” у Донецькому юридичному інституті, зокрема під час читання лекцій та проведення семінарських і практичних занять. Висновки й пропозиції дисертації було обговорено на засіданні кафедри господарського та екологічного права Донецького юридичного інституту.

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено в 5-ти статтях, надрукованих у фахових виданнях із юридичних дисциплін, що входять до переліку, затвердженого ВАК України, та 4-х виданнях тез конференцій.

Структура і обсяг дисертації. Відповідно до мети, завдань, логіки дослідження дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, що містять 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 229 сторінок друкованого тексту. Дисертація містить також список використаних джерел із 337 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

довкілля правовий азовський чорноморський

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв'язок із науковими планами та програмами, мета і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів дисертації та публікації.

Розділ 1. „Особливості довкілля та природних ресурсів АЧБ як об'єкта правової охорони” присвячений аналізу історіографії та сучасного стану еколого-правових екологічних, економічних, біологічних, санітарних наукових досліджень у сфері довкілля та ресурсів АЧБ, розвитку правових засобів його захисту з моменту їх виникнення, досвіду механізмів захисту моря у законодавстві держав басейну.

У підрозділі 1.1. „Розвиток наукових досліджень у сфері охорони довкілля та природних ресурсів АЧБ. Історичний та закордонний досвід захисту екології басейну” аналізується розвиток наукової доктрини по відношенню до ресурсів та довкілля АЧБ, механізми еколого-правового захисту, які використовувалися протягом історичного розвитку та нині застосовуються у різних державах басейну. Дисертант доводить, що зростання кількості наукових праць, присвячених аналізу екологічних проблем АЧБ, є пропорційним погіршенню становища ресурсів та довкілля басейну. Водночас більшість робіт екологічної спрямованості мають суто описовий зміст, багато з них присвячено розгляду питань ефективної господарської діяльності в АЧБ. Історична ретроспектива доводить, що сучасні вітчизняні правові та управлінські засоби, які використовують у цій сфері та аналізує у інших частинах авторка дисертації, фактично були розроблені та апробовані в радянський період. Аналіз законодавства та управлінської практики Болгарії, Грузії, Російської Федерації, Румунії та Туреччини доводить, що в державах басейну питання його захисту розподілені між національними водним та морським правом, а відповідальні виконавчі органи входять до складу міністерства, що відповідає за екологічні питання.

В рамках підрозділу 1.2. „Сучасні еколого-правові проблеми АЧБ” аналізовано стан АЧБ та основні негативні чинники, що спричиняють деградацію ресурсів басейну та погіршення його довкілля. Визнається існування об'єктивних причин уразливості екосистеми АЧБ, до яких належать його замкнений характер, величезна площа водозбору та природне сірководневе забруднення глибинних шарів. Підкреслюється наявність істотного украй негативного антропогенного впливу на ресурси та довкілля АЧБ, який відбувається внаслідок активної видобувної, промислової, аграрної, транспортної, рекреаційної, військової діяльності як у країнах басейну, так і на територіях водозбору АЧБ. Дисертантка вказує на різке збіднення та штучні зміни в стані флори й фауни басейну, накопичення шкідливих речовин у воді та ґрунті, погіршення рекреаційних якостей АЧБ тощо. У підрозділі висвітлено взаємозв'язок негативних факторів походження з різних країн басейну, що викликає необхідність колективної, двосторонньої та транскордонної співпраці з метою захисту ресурсів і довкілля АЧБ.

Розділ 2. Нормативно - правові аспекти охорони довкілля та природних ресурсів Азово-Чорноморського басейну, де дисертантка акцентує увагу на актах міжнародного морського та міжнародного екологічного права, ухвалених на глобальному, європейському, регіональному та двосторонньому рівнях, що можуть бути використані для захисту АЧБ від негативного впливу.

У підрозділі 2.1. „Аспекти використання глобальних міжнародно-правових механізмів для захисту довкілля та природних ресурсів АЧБ” доводиться, що відповідні механізми містяться, насамперед, у актах міжнародного морського та міжнародного екологічного права. Визнається фундаментальна роль Конвенції ООН із морського права від 10 грудня 1982 р. для регулювання захисту АЧБ на міжнародно-правовому рівні. Дисертант також підкреслює значущість для вирішення проблем басейну Конвенції із запобігання забрудненню моря скиданнями відходів та інших матеріалів 1972 р., Міжнародної конвенції із запобігання забрудненню з суден 1973 р., Міжнародної конвенції по забезпеченню готовності на випадок забруднення нафтою, боротьби з ним і співробітництва 1990 р.

Відмічено вплив на механізми захисту довкілля АЧБ таких міжнародних екологічних угод як Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин 1979 р., Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі 1979 р., Конвенція про охорону біологічного різноманіття 1981 р., Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище у транскордонному контексті 1986 р., Конвенція з охорони й використання трансграничних водотоків і міжнародних озер 1992 р. тощо. Зазначено наявність великої кількості міжнародних документів м'якого права, придатних для подальшої імплементації в механізми захисту АЧБ. Дисертантка наголошує, що значення деяких глобальних актів міжнародного права у сфері захисту ресурсів АЧБ обмежується внаслідок невизначеності статусу Азовського моря та Керченської протоки, розподілу акваторії басейну між континентальними шельфами причорноморських держав. Указується на неповну ратифікацію деяких вказаних міжнародних актів окремими країнами басейну, визнається їх недостатня імплементація в чинні національні законодавства.

Підрозділ 2.2. „Спеціальні міжнародні правові форми захисту довкілля та природних ресурсів АЧБ” містить аналіз регіональних міжнародних угод та міжнародних програм, ухвалених у межах співробітництва держав басейну. Авторка дисертації відзначає Конвенцію про захист Чорного моря від забруднення (Бухарестську конвенцію) від 21 квітня 1992 р., яку вона відносить до базових у новітній історії держав причорноморського регіону. Аналізовано роль Комісії із захисту морського середовища Чорного моря від забруднення (Чорноморської комісії) як органу, що наглядає за виконанням Бухарестської конвенції, у справі захисту довкілля та ресурсів АЧБ. Розглянуто інші регіональні та двосторонні акти, висновується про дещо відмінні міжнародно-правові механізми вирішення екологічних проблем Чорного моря, Азовського моря, Чорноморських проток та Керченської протоки.

У підрозділі підкреслено значення організаційного вирішення екологічних проблем басейну міжнародних екологічних програм. Аналізовано статус та наслідки реалізації Чорноморської екологічної програми, Програми управління навколишнім середовищем Чорного моря та Стратегічного плану дій із охорони Чорного моря. Досліджено аспекти розроблення таких програм, особливості їх фінансування та впливу та міжнародні угоди й національну природоохоронну діяльність держав басейну. Зазначається, що відсутність імплементації окремих природоохоронних угод, неузгодженість міжнародних та національних природоохоронних актів ускладнює їх застосування. Доводиться, що найгіршою слід визнати ситуацію із двостороннім транскордонним співробітництвом країн АЧБ, що зумовлено низкою економічних та політичних протиріч між ними. Обґрунтовано пропозицію щодо створення Азово-Чорноморського єврорегіону, до якого входили би прибережні області держав АЧБ, його однією з основних функцій була б охорона довкілля й раціональне використання природних ресурсів Азовського та Чорного морів.

Розділ 3. „Механізми охорони довкілля та природних ресурсів АЧБ у національному законодавстві України” містить аналіз норм національного законодавства України, застосованих для захисту ресурсів та довкілля АЧБ і національних програмних актів, що мають відповідну спрямованість.

Підрозділ 3.1. „Охорона довкілля та природних ресурсів АЧБ за українським законодавством” присвячено аналізу національних актів екологічного, морського, господарського, транспортного та адміністративного права, норми яких включено до механізмів захисту довкілля та ресурсів басейну. Розглянуто конституційні положення щодо статусу морського середовища та його ресурсів, виокремлено норми Законів України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991 р., „Про виключну (морську) економічну зону України” від 16 травня 1995 р. та „Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них” від 6 лютого 2003 р., Кодексу торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р. та Водного кодексу України від 6 червня 1995 р., які належать до механізмів захисту АЧБ. Проаналізовано вплив на зазначені механізми законодавства України про екологічну мережу, про відходи, про гідрометеорологічну діяльність та курорти. Авторка дисертації відзначає, що відповідні акти є дещо застарілими. На її думку, норми вітчизняного водного, морського та екологічного права не можна вважати вповні узгодженими між собою, при цьому кількість спеціалізованих норм, присвячених розгляду проблем морської екології, є обмеженою. Констатовано, що більшість аспектів нормативного регулювання охорони ресурсів АЧБ в Україні сьогодні здійснюється на підзаконному рівні шляхом ухвалення урядових актів або відомчих наказів, що мають доволі різноманітний характер.

Підрозділ 3.2. „Національні програмні заходи охорони довкілля та природних ресурсів АЧБ” присвячений аналізу змісту та особливостей реалізації державних природоохоронних програм, спрямованих на подолання екологічних проблем АЧБ. Досліджено положення Концепції охорони та відтворення навколишнього природного середовища Азовського і Чорного морів, затвердженої 10 липня 1998 р. за № 1057. Піддано ретельному аналізу Загальнодержавну програму охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів, затверджену Законом України від 22 березня 2001 р., як ключовий національний програмно-управлінський захід у межах заходів із охорони ресурсів АЧБ.

Розглянуто також приписи спеціалізованих цільових програм, таких як Загальнодержавна програма розвитку рибного господарства України на період до 2010 року, затверджена 19 лютого 2004 р.; Комплексна програма подальшого розвитку інфраструктури та провадження господарської діяльності на о. Зміїний і континентальному шельфі, затверджена 31 травня 2002 р.; Комплексна програма діяльності з припинення незаконного вилову риби іноземними суднами в територіальному морі та виключній (морській) економічній зоні України на 2002-2006 роки, затверджена 12 вересня 2002 р., тощо. Досвід досліджених програм, спрямованих на захист АЧБ, дозволяє стверджувати, що проблеми загальної концепції розроблення, ухвалення та реалізації, фінансування цих програм, контролю за цими процесами є невирішеними, спостерігається відсутність сталої адміністративної та фінансової правозастосовної практики у цій сфері. Для подолання означених негативних тенденцій пропоноване посилити зв'язок бюджетних та цільових програм, розвивати громадський та муніципальний контроль за реалізацією конкретних програмних заходів. Дисертант акцентує увагу на необхідності розроблення регіональних та муніципальних програм у сфері захисту АЧБ.

Розділ 4. „Організаційно-правові аспекти забезпечення охорони довкілля та природних ресурсів АЧБ” присвячений дослідженню організаційно-правового забезпечення діяльності центральних та регіональних органів державної влади, місцевого самоврядування, наглядових та правоохоронних структур, громадських об'єднань із захисту довкілля та ресурсів АЧБ.

У підрозділі 4.1. „Діяльність органів влади та громадських структур із охорони довкілля та природних ресурсів АЧБ” розглянуто компетенцію та структуру органів виконавчої влади, регіонального та місцевого самоврядування, структур громадського суспільства, залучених до захисту довкілля та ресурсів АЧБ. Проаналізовано відповідні повноваження центрального апарату та функціональних підрозділів Міністерства охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди). До таких компетентних підрозділів віднесено, зокрема, Міжвідомчу комісію з екологічних питань Азовського і Чорного морів як постійнодіючий дорадчий орган при Мінприроди України. Органи охорони навколишнього середовища, що мають відношення до питань охорони АЧБ, дисертантом розподілено на загальні (державні органи управління охорони навколишнього природного середовища у приморських регіонах України) та спеціальні.

Основними спеціальними органами Мінприроди у сфері охорони ресурсів АЧБ визнано Державну екологічну інспекцію Азовського моря, Державну Азово-Чорноморську екологічну інспекцію та Державну екологічну інспекцію з охорони довкілля північно-західного регіону Чорного моря. При цьому констатується, що ефективній діяльності Мінприроди та його спеціальних органів заважають перманентні зміни в нормативній базі, що окреслює їх статус та повноваження. Вказується, що, крім органів, підпорядкованих або координованих Мінприроди, проблемами охорони ресурсів АЧБ опікуються й інші владні органи, а саме Державний комітет рибного господарства України (Держкомрибгосп) та підпорядковані йому органи рибоохорони. У підрозділі аналізовано природоохоронні повноваження Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства (Держфлотінспекції) та Державної інспекції з безпеки мореплавства флоту рибного господарства (Держрибфлотінспекції).

У підрозділі розглянуто природоохоронну компетенцію місцевих державних адміністрацій приморських регіонів України та відповідні повноваження органів самоврядування приморських територіальних громад. Досліджено компетенцію та діяльність наукових установ, що має відношення до організації охорони ресурсів АЧБ - Українського наукового центру екології моря, Лабораторії гідрофізичних процесів формування якості та заходів із охорони морських вод тощо. Констатовано, що діяльність громадськості у сфері охорони ресурсів АЧБ може здійснюватися шляхом створення громадських природоохоронних організацій, участі громадськості в діяльності відповідних органів державного контролю, проведення громадських слухань, місцевих ініціатив тощо.

У межах підрозділу 4.2. „Контроль і нагляд за охороною довкілля та природних ресурсів АЧБ, правоохоронна діяльність у цій сфері” аналізовано повноваження та правозастосовну діяльність контролюючих, наглядових, судових та правоохоронних органів щодо захисту ресурсів та довкілля АЧБ. Дисертантом зазначено, що основними суб'єктами такої діяльності можуть бути як уповноважені підрозділи державних органів, що здійснюють управління у сфері захисту ресурсів АЧБ, так і спеціалізовані правоохоронні органи Міністерства внутрішніх справ (МВС) України, прокуратури, Служби безпеки України (СБУ), Державної прикордонної служби (ДПС) України тощо, виокремлено форми їх діяльності. Досліджено наглядові повноваження природоохоронних та інших спеціалізованих прокуратур у сфері захисту басейну від протиправних посягань. Вказано на особливості відповідної правоохоронної діяльності підрозділів МВС України та інших правоохоронних органів, проаналізовано можливість використання адміністративних судів і судів загальної юрисдикції для захисту ресурсів та довкілля АЧБ.

Проаналізовано норми матеріального права, якими встановлюється кримінальна, адміністративна та інша відповідальність за протиправні посягання на довкілля та ресурси АЧБ, відповідні процесуальні норми та правозастосовну практику. Зазначено, що вітчизняне кримінальне законодавство й законодавство у сфері адміністративних деліктів загалом є узгодженими із актами природоохоронного та водного права, але відповідна система норм є доволі складною, передбачає різну підвідомчість та підслідність справ, а система покарань не завжди аксіологічно корелюється зі значенням та цінністю ресурсів і довкілля АЧБ. Наводяться численні приклади зловживання службовим становищем посадовців, до компетенції яких віднесено керівні та наглядові дії щодо ресурсів та довкілля АЧБ.

ВИСНОВКИ

Дослідивши аспекти історіографії охорони ресурсів АЧБ, історичний та закордонний правовий досвід їх захисту, сучасний екологічний стан басейну, міжнародні правові механізми та національне правове забезпечення захисту ресурсів АЧБ, питання статусу органів, що здійснюють в Україні охорону довкілля та ресурсів басейну, зокрема їх наглядову, контролюючу та правоохоронну діяльність, можна дійти таких висновків:

1. Наукове дослідження екологічних проблем АЧБ розпочалося в ХІХ ст. та набуло найбільшого розвитку в ХХ ст., чому сприяло погіршення стану ресурсів басейну й необхідність відповідного теоретичного забезпечення господарської та рекреаційної діяльності. Більшість розробок у цій галузі донині мають біологічний, гідрологічний, екологічний, господарський або виробничо-технічний характер, хоча певні правничі твори мали об'єктом дослідження правовий статус ресурсів басейну та відповідних організаційно-управлінських механізмів. Визначено, що багато пропозицій та механізмів, розроблених радянськими, закордонними та сучасними вітчизняними авторами в межах теорії екологічного та водного права, можуть бути використані для вирішення проблем АЧБ.

2. У радянський період започатковано систему наглядової та охоронної діяльності відносно АЧБ, виникла підгалузь водного права, але цілісної системи екологічного права не було створено. Істотну роль у цьому відіграли техніко-правові акти (стандарти, правила, вимоги): переважна більшість природоохоронних документів мала підзаконний характер, їх реалізація не завжди була ефективною. Певні риси радянського правового механізму використовуються Україною для захисту ресурсів АЧБ і наразі (зокрема розподіл водного та екологічного законодавства, окреме запровадження інститутів екологічного контролю та нагляду, класифікація видів відповідних деліктів та їх закріплення у кримінальному та адміністративному праві).

3. Правові системи інших країн басейну також містять норми, спрямовані на захист його ресурсів. Відповідні акти стосуються, насамперед, водного та морського права, встановлюють державну власність на національні морські ресурси, запроваджують інститути екологічного контролю, екологічного моніторингу за станом ресурсів АЧБ. У країнах басейну діють спеціалізовані природоохоронні органи захисту ресурсів басейну, які зазвичай підпорядковуються центральному органу виконавчої влади у сфері екології.

4. Сьогодні ресурси АЧБ перебувають у критичному стані, що можна пов'язати як із певними об'єктивними, так і з суб'єктивними причинами. Можна виокремити такі основні напрямки дій із охорони ресурсів басейну:

- моніторинг стану морської води, морських біоресурсів та басейну загалом;

- попередження та мінімізація забруднення АЧБ унаслідок господарської (промислової, транспортної, будівельної, рекреаційної, військової) діяльності;

- регулювання видобутку біоресурсів АЧБ та аквакультурної діяльності, запобігання незаконному вилову, знищенню ресурсів, біологічному забрудненню;

- пошук шляхів відновлення якості ресурсів АЧБ, погіршеної внаслідок антропогенної діяльності, природних або змішаних процесів.

5. Міжнародні правові механізми захисту ресурсів АЧБ є системою актів міжнародного морського права та міжнародного екологічного права, які можуть бути використані з урахуванням специфіки басейну. Існує два рівні відповідних актів: угоди, ухвалені під егідою ООН та спрямовані на захист Світового океану; акти, ухвалені на європейському політико-правовому просторі. Значення деяких глобальних актів міжнародного права у сфері захисту ресурсів АЧБ обмежується через невизначеність статусу Азовського моря та Керченської протоки. Особливості геологічної розбудови Чорного моря зумовлюють розподіл практично всієї її акваторії між континентальними шельфами причорноморських держав і відсутність Району в розумінні Конвенції 1982 р. З іншого боку, особливості АЧБ посилюють актуальність розглянутих глобальних актів у сфері транскордонного впливу й транскордонної природоохоронної співпраці. Проблемною залишається неповна ратифікація певних указаних міжнародних актів окремими країнами басейну, їх недостатня імплементація у поточні національні законодавства.

6. Більш ефективними можна вважати спеціальні міжнародні механізми, які містяться в угодах між країнами АЧБ і мають дво- та багатосторінний характер. Особливу роль у цьому відіграє Бухарестська конвенція 1992 р. і угоди, укладені внаслідок її реалізації. Втім процеси ратифікації та імплементації переважної більшості таких угод, підписаних Україною, є надміру тривалими та незавершеними. Відзначено, що найгірша ситуація сьогодні складається в царині двостороннього транскордонного співробітництва країн АЧБ, що викликано низкою економічних та політичних протиріч між ними.

7. У контексті охорони ресурсів АЧБ на цей час важливе значення мають міжнародні програмні акти та документи, ухвалені недержавними міжнародними екологічними організаціями. Підґрунтям такої міжнародної активності слід вважати загальну програмну діяльність у рамках ООН та європейських структур, активність міжнародних фінансових інституцій, зокрема Світового банку та Глобального екологічного фонду. Реалізація міжнародних програм у сфері охорони ресурсів басейну пов'язана з виконанням міжнародних екологічних угод та з національною програмно-управлінською діяльністю. Водночас певна неузгодженість міжнародних та національних природоохоронних актів ускладнює їх застосування.

8. Обґрунтовано пропозицію по створенню єврорегіона «Азово-Чорноморський басейн», учасниками якого стали б прибережні області держав АЧБ, одним з основних завдань якого з'явилося б забезпечення ефективної природоохоронної діяльності в умовах комплексного економічного розвитку АЧБ.

9. Законодавство України має досить багато правових механізмів, які можливо було б застосувати для захисту ресурсів АЧБ. Але, з іншого боку, для вітчизняного екологічного законодавства характерні певна застарілість, неузгодженість законодавчих актів між собою. Немає профільного закону щодо захисту екології та природних ресурсів АЧБ. Відповідна проблема є комплексною, її вирішення ми вбачаємо у вдосконаленні актів екологічного, морського, водного та транспортного права, законодавства про місцеве самоврядування тощо. Окремі відповідні акти є дещо узагальненими; норми водного, морського та екологічного права не можна вважати повністю узгодженими між собою, при цьому кількість спеціалізованих норм, присвячених розгляду проблем морської екології, є обмеженою. Більшість аспектів нормативного регулювання охорони ресурсів АЧБ в Україні сьогодні здійснюється на підзаконному рівні шляхом ухвалення урядових актів або відомчих наказів, що мають доволі різноманітний характер.

10. Необхідність застосування програмно-управлінського підходу в процесі подолання екологічних проблем АЧБ зумовлена їх комплексністю, потребою у довгострокових заходах у сфері виправлення екологічної ситуації в рамках басейну та захисту його ресурсів. Це викликає необхідність розроблення, ухвалення та реалізації відповідних національних, регіональних, відомчих, місцевих програм. На жаль, практика доводить недостатню ефективність ухвалених програмних актів, що можна пояснити, насамперед, певними недоліками їх розроблення та значною кількістю факторів, що унеможливлюють їх повну реалізацію. Національні екологічні програми є слабко пов'язаними зі своїми міжнародними аналогами, що, безумовно, знижує ефективність програмно-управлінського підходу в сфері захисту ресурсів АЧБ. Дисертантка дійшла аргументованого висновку про необхідність посилення зв'язку бюджетних та цільових програм, а також відносно розвитку громадського та муніципального контролю за реалізацією конкретних програмних заходів. Перспективним є розроблення регіональних та муніципальних програм у сфері захисту АЧБ, що дозволить сконцентрувати більше уваги на спеціальних та локальних проблемах басейну.

11. Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди) є центральним органом виконавчої влади, що має компетенцію у сфері охорони ресурсів АЧБ в Україні. Органи державного управління у сфері охорони довкілля та ресурсів басейну можна розподілити на основні (базові) та додаткові. Основними з них є ті, більшість компетенції яких полягає у природоохоронній діяльності в АЧБ: а саме - Відділ охорони Азовського та Чорного морів Мінприроди, Міжвідомча комісія з екологічних питань Азовського і Чорного морів Мінприроди, Державна екологічна інспекція Азовського моря, Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція та Державна екологічна інспекція з охорони довкілля північно-західного регіону Чорного моря.

12.Виявлено, що місцеві (обласні та районні) державні адміністрації прибережних територій виконують, насамперед, координаційні функції з охорони довкілля та ресурсів АЧБ. У приморських територіальних громадах функціонують відповідні природоохоронні підрозділи місцевих та регіональних рад, їх виконавчих органів. Громадськість бере участь у діяльності з охорони ресурсів й довкілля АЧБ у межах повноважень громадських інспекторів зазначених органів екологічного контролю, шляхом створення громадських рад при природоохоронних державних структурах, активної діяльності громадських природоохоронних організацій.

13. До основних недоліків структури та взаємодії системи управлінських органів, що мають компетенцію у сфері охорони АЧБ, можна віднести дублювання функцій у повноваженнях підрозділів державних структур різного підпорядкування, перманентні зміни в змісті та територіальному розподілі компетенції відповідних органів. Для підвищення ефективності управлінської діяльності у сфері охорони АЧБ слід максимально сконцентрувати відповідні природоохоронні повноваження у Мінприроди; розробити механізми делегування відповідних повноважень регіональним та районним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування приморських територій України й природоохоронним громадським організаціям.

14. За посягання на довкілля та ресурси АЧБ вітчизняне законодавство встановлює відповідальність, яка може мати кримінальний, адміністративний, цивільно-правовий та дисциплінарний характер. Вона є закріпленою в ст.ст. 243, 244, 249 та ін. КК України, у ст.ст. 59-1, 62, 85 та ін. КУпАП тощо. Такі злочини розкриваються й розслідуються органами МВС України та прокуратури, провадження за відповідними правопорушеннями здійснюють зазначені органи екологічного контролю. Особливу роль відіграють міжрайонні природоохоронні прокуратури, які є спеціалізованими правоохоронними органами в контексті охорони ресурсів та довкілля басейну. Судова діяльність із запобігання незаконним діям посадових осіб та відшкодування збитків, завданих державі внаслідок посягань на довкілля та ресурси АЧБ, здійснюється адміністративними судами та судами загальної юрисдикції.

15. Вітчизняне кримінальне законодавство та законодавство у сфері адміністративних деліктів загалом є узгодженим із актами природоохоронного та водного права. Втім відповідна система норм є доволі складною, передбачає різну підвідомчість та підслідність справ, система покарань не завжди аксіологично корелюється зі значенням та цінністю ресурсів і довкілля АЧБ. Проблемними аспектами у цій сфері є аспекти розмежування відповідних злочинів та деліктів, розподілу процесуальної компетенції між різними органами. Високим залишається рівень корумпованості та низькою ефективність роботи органів екологічного контролю. Спеціальні повноваження природоохоронних прокуратур у сфері охорони ресурсів АЧБ не є окресленими в національному законодавстві та навіть у актах Генеральної прокуратури України. У лавах СБУ та МВС України спеціальних природоохоронних підрозділів не створено, що також негативно позначається на ефективності їх діяльності із захисту ресурсів та довкілля АЧБ.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Валевська О.А. Історичний досвід розвитку концепцій правової охорони Азово-Чорноморського басейну/ О.А. Валевська // Південноукраїнський правничий часопис. - 2006. - № 2. - С. 174 - 177.

2. Валевська О.А. Сучасний стан природоохоронної діяльності щодо ресурсів та довкілля Азово-Чорноморського басейну / О.А. Валевська // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2007. - № 4. - С. 187 - 196.

3. Валевська О.А. Актуальні питання правової охорони ресурсів та навколишнього середовища Азово-Чорноморського басейну/ О.А. Валевська // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - 2008. - № 1. - С. 302 - 309.

4. Валевська О.А. Іноземний досвід правової охорони ресурсів та довкілля Азово-Чорноморського басейну/ О.А. Валевська // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка. - 2008. - № 2. - С. 172 -179.

5. Валевська О.А. Регіональні міжнародні механізми захисту довкілля та природних ресурсів Азово-Чорноморського басейну / О.А. Валевська // Право і безпека. - 2007. - № 6'2. - С. 102 - 106.

6. Валевська О.А. Програмно-правовий захист природних ресурсів Азово-Чорноморського басейну - проблеми та перспективи / О.А. Валевська : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції [«Розвиток господарсько-правового забезпечення сучасної економіки»], (Донецьк, 2006). - Донецьк : Дон. юрид. інститут Луган. держ. ун-т внутр. справ, 2006. - С. 103-106.

7. Валевська О.А. Програмно-управлінські аспекти охорони ресурсів Азово-Чорноморського басейну / О.А. Валевська, В.О. Кроленко: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції [«Відкритий діалог : влада, промисловість та громадянське суспільство. Сталий розвиток довкілля в Україні»], (Маріуполь, 2006). - Маріуполь : Маріуп. держ. гуман. ун-т, 2006. - С. 310-315.

8. Валевська О.А. Громадська та муніципальна діяльність по охороні Азово-Чорноморського басейну - проблеми і перспективи / О.А. Валевська: матеріали І Міжнародної науково-практичної конференції [«Від громадянського суспільства - до правової держави»], (Харків, 2006 ). - Харків : Харк. націон. ун-т. ім. В.Н. Каразіна, 2006. - С. 383-386.

9. Валевська О.А. Значення природоохоронних програм у контексті програмно-управлінської діяльності / О.А. Валевська: матеріали Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції [«Забезпечення реалізації прав людини»], (Тернопіль, 1 жовтня 2007 р.). - Тернопіль : Міжнародні науково-практичні інтернет-конференції за різними юридичними напрямками, 2007. - С. 24-27.

10. Валевська О.А. Правова охорона довкілля та природних ресурсів Азово-Чорноморського басейну. - Рукопис.

Размещено на Allbest.ru