Плата за питну воду. Цінова структура України

Размещено на http://www.allbest.ru/

0

Размещено на http://www.allbest.ru/

Плата за питну воду. Цінова структура України

Завдяки вічному круговоротові води існують прісні водні ресурси. Як результат випаровування з'являється гігантський обсяг води, що сягає 525 тис. км3 у рік. 86 % цієї кількості припадає на солоні води Світового океану і внутрішніх морів -- Каспійського, Аральського й ін., інша частина випаровується на суші, причому половина -- завдяки транспірації вологи рослинами. Щороку випаровується шар води завтовшки приблизно 1250 мм. Частина її знову випадає з опадами в океан, а частина переноситься вітрами на сушу і тут живить ріки й озера, льодовики і підземні води. Природний дистилятор харчується енергією Сонця і забирає приблизно 20 % цієї енергії.

Ріки здавна вважалися джерелом прісної води. Однак у наш час вони стали переносниками відходів. Відходи на водозбірній території руслами рік стікають у моря й океани. Велика частина використаної річкової води повертається в ріки й водойми у вигляді стічних вод. Дотепер зростання очисних споруджень не відповідає зростанню споживання води. Навіть найдосконаліше очищення, включаючи біологічне, не гарантує, що зникнуть усі джерела забруднення. Підраховано, що всі розчинені неорганічні речовини і до 10 % органічних забруднюючих речовин залишаються в очищених стічних водах. Таку воду знову можна вживати тільки після багаторазового розведення чистою природною водою. І отут людині важливо знати співвідношення абсолютної кількості стічних вод, хоча б і очищених, і водного стоку рік.

Підраховано, що на усі види водокористування витрачається 2200 км3 води на рік. Щоб розбавити стоки, використовується практично 20 % ресурсів прісної води світу. Учені підрахували, що щорічно на розведення стічних вод необхідно 30--35 тис км3 прісної води. Це призведе до того, що ресурси світового річкового стоку практично вичерпаються. 10 км3 річкової води стікаються в 1 км очищеної води. Хоча кількість прісної води не знижується, однак якість різко погіршується. Прісна вода тепер уже не годиться для вживання.

Щоб зупинити катастрофічне зниження якості прісних вод, людина зобов'язана змінити спрямованість своїх дій. Слід якнайшвидше ізолювати природний водний цикл від антропогенного. Це припускає перехід на замкнуте водопостачання, на маловідходну або навіть безвідходну технологію, яка супроводжуватиметься різким зниженням обсягів споживання води й очищених вод.

Україна багата якісними мінеральними та прісними підземними водами. Радонові Води Хмільника та столова вода "Регіна" відомі далеко за межами України. На даний час ведуться роботи по розвідці і освоєнню Немирівського родовища радонових вод. Бронницького родовища мінеральних вод типу "Миргородська" та лікувально-столових вод з кремнієвою мінералізацією.

Розповсюдження та специфіка складу підземних вод значною мірою визначаються особливостями геологічної будови регіону.

Найбільш поширеним на території України є водоносний комплекс в тріщинуватій зоні кристалічних порід докембрію і продуктів їх звітрювання. За хімічним складом води цього комплексу відносяться до типу гідрокарбонатних магній-кальцієвих або кальцієвих з мінералізацією 0,4 - 0,8 г/дм3. Дебіт свердловин переважно від 2 - 3 до 20 - 50 м3/год. Води цього горизонту найчастіше використовуються для централізованого водопостачання, особливо в північній, центральній та східній частині України. До окремих специфічних зон в породах кристалічного фундаменту приурочені поклади мінеральних радонових вод.

На Наддністрянщині, вузькою смугою шириною до 20-30 км. вздовж Дністра, поширений водоносний горизонт у верхньопротерозойських осадових та вулканічних породах. Води цього горизонту від прісних в пісковиках до мінеральних хлоридних натрієвих з мінералізацією до 5-6 г/дм3 серед базальтових лав і туфів.

Тут же, на Наддністрянщині, але в дещо ширшій смузі поширений також водоносний горизонт в породах крейдового віку - крейді та піскувато-кремнистих відкладах. Води прісні відмінної якості, свідченням чого є знаменита "Регіна".

Дуже важливим для централізованого водопостачання південно-західної частини України є поширений тут водоносний горизонт у вапняках та пісках неогенової системи. Свердловини і джерела характеризуються великим дебітом, переважно від 5-10 до понад 100 м3/год. Води, як правило, гідрокарбонатні кальцієві з мінералізацією 0,5-0,9 г/дм3. Серед них відомі джерельні "Шумилівська" та "Княжна", що використовуються для розливу.

Водоносні горизонти в більш молодих верхньонеогенових та четвертинних відкладах - гравії, пісках, супісках і суглинках - поширені майже на всій території України. Вони, за деякими виключеннями, характеризуються незначним дебітом і, головне, значно менше захищені від поверхневого забруднення, ніж перераховані вище більш глибокі горизонти. Ці води видобуваються через криниці та неглибокі свердловини місцевим населенням. Води прісні, хорошої якості, однак все частіше зустрічаються випадки забруднення їх побутовими, промисловими відходами, стоками тваринницьких ферм та різними хімікатами.

На території України розвідано та враховано державним балансом Хмільницьке родовище мінеральних лікувальних радонових вод (5 ділянок), родовище столових вод "Регіна" (4 джерела), 17 родовищ прісних вод (44 окремих ділянки). Розвідується Немирівське родовище мінеральних радонових вод, Бронницьке мінеральної лікувально-столової води, декілька родовищ столових вод. Значна кількість прісних столових вод, а в окремих випадках і мінеральні лікувально-столові води, видобуваються з нерозвіданих запасів. Ці поклади, особливо мінеральних лікувально-столових та столових вод, а також прісних вод, що використовуються для централізованого водопостачання, потребують обов'язкового вивчення та оцінки запасів з метою вибору режиму їх найбільш раціонального використання і запобігання можливого виснаження водоносних горизонтів, погіршення якості вод та їх забруднення.

ПРІСНІ ПІДЗЕМНІ ВОДИ

Родовища прісних підземних вод розвідувалися, як правило, для забезпечення стабільного і якісного централізованого водопостачання райцентрів, міст України та окремих промислових об'єктів. На Вінниччині розвідано 17 родовищ, які складаються із 44-х окремих ділянок із сумарними, затвердженими Державною комісією, запасами 137,4 тис.м. на добу. Перелік родовищ наведено в таблиці 32.

Окрім цього є значна кількість попередньо вивчених та оцінених родовищ, прогнозні запаси яких оцінюються в 885,5 тис.м. на добу.

За хімічним складом води відносяться до типу гідрокарбонатних магній-кальцієвих або кальцієвих з мінералізацією 0,4 - 0,8 г/дм3. Дебіт свердловин переважно від 3-5 до 20 - 30 іноді до 50 і більше м /год. Родовища експлуатуються свердловинами глибиною від 60-80 м у місцях неглибокого залягання кристалічних порід до 120 -150 м, де вони перекриті осадовими, переважно глинистими породами.

Південно-західніше лінії Жмеринка-Вапнярка-Рудниця для централізованого водопостачання найчастіше використовується водоносний горизонт у вапняках та пісках неогенової системи. Свердловини, глибиною до 50 - 80 м, і джерела характеризуються великим дебітом, переважно від 5-10 до понад 100 м.год. Води гідрокарбонатні кальцієві з мінералізацією 0,5-0,9 г/дм3. Для них характерна дещо підвищена жорсткість. Водоносний комплекс в тріщинуватій зоні кристалічних порід докембрію тут теж поширений, але він знаходиться на значній глибині - переважно 100- 150м.

На Наддністрянщині, для водопостачання використовуються також води водоносного горизонту у верхньопротерозойських пісковиках і рідше в породах крейдового віку - крейді та піскувато-кремнистих відкладах. Води прісні хорошої якості.

ПЕРЕЛІК НАЙБІЛЬШ ПЕРСПЕКТИВНИХ РОДОВИЩ, ЯКІ НЕ ЕКСПЛУАТУЮТЬСЯ

Мінерально-сировинний потенціал України використовується далеко не повною мірою. Деякі перспективні види сировини досі залишаються взагалі не освоєними. Повністю зупинені роботи на десятках родовищ, що розроблялися раніше, в тому числі і на окремих родовищах якісної сировини, із сприятливими умовами видобутку, розташованих у вигідних транспортних умовах

При підборі переліку об'єктів, які на даний час заслуговують найбільшої уваги враховувалися фактори потреби в сировині чи продукції, що виготовляється з неї, якість сировини, запаси сировини, гірничо-технічні умови експлуатації родовищ, їх географо-економічне розташування, наявність транспортних та інших комунікацій, вартість земель та екологічні аспекти

Серед відомих родовищ металевих корисних копалин серйозної уваги заслуговує тільки Зеленоярське титано-цирконієве родовище.

Значно багатша область на неметалеві корисні копалини.

В першу чергу це родовища первинних каолінів, які є одними з найбільших і найкращих не тільки в Україні,а й у Європі. При цьому в України виробляється близько 70 тис. тонн каолінового концентрату, що складає 10-15% від рівня початку 80-х років, або близько 4% від потреб Західноєвропейського ринку, куди наш каолін майже не потрапляє через відсталу технологію збагачення

Найбільше в Україні за запасами Бахтинське родовище флюориту може стати сировинною базою цього необхідного для вітчизняної металургії компоненту

Поклади фосфатно-глауконітових руд та фосфатної крейди можуть бути використані для виготовлення місцевих фосфорних добрив та меліорантів.

Найкращі в Україні за якістю трепели та найбагатші з відомих проявлення опалу слід розглядати як перспективні види сировини, які можуть бути освоєні після до вивчення.

Область займає одне з перших місць в Україні за запасами придатного для розпилювання вапнякового каменю - дешевого, екологічно чистого і ефективного будівельного матеріалу.

Заслуговують уваги окремі родовища облицювального каменю - гранітів і пісковиків, на яких при незначних затратах може бути налагоджене виробництво колотих та тесаних виробів бруківки, бордюрів, східців, плит.

Податки за користування водяними об'єктами

Вода займає особливе положення серед природних багатств Землі. Без її не може жити людина. Вода - один з найважливіших факторів, що визначають розміщення продуктивних сил, а дуже часто і засіб виробництва. Збільшення витрати води промисловістю зв'язано не тільки з її швидким розвитком, але і зі збільшенням витрати води на одиницю продукції.

Плата за водокористування є ефективним засобом забезпечення економічного використання і надійної охорони водяних об'єктів і їхніх ресурсів, і стала невід'ємним елементом господарського механізму в сфері використання й охорони вод. За рахунок засобів, стягнутих у виді плати за водокористування, компенсуються витрати водогосподарчих систем.

Платниками плати за користування водяними об'єктами є організації і підприємці, що безпосередньо здійснюють користування водяними об'єктами з застосуванням споруджень, технічних засобів і пристроїв, що підлягають ліцензуванню в порядку, установленому чинним законодавством.

Об'єктом плати визнається користування водяними об'єктами з застосуванням споруджень, технічних чи засобів пристроїв з метою: забору води з водяних об'єктів, задоволення потреб гидроэнергетики у воді, використання акваторії водяних об'єктів, здійснення скидання стічних вод у водяні об'єкти.

Платіжна база в залежності від виду користування водяними об'єктами визначається як:

обсяг води, забраної з водяного об'єкта;

обсяг продукції (робіт, послуг), зробленої (виконаних, зроблених) при користуванні водяним об'єктом без забору води;

площа акваторії використовуваних водяних об'єктів;

обсяг стічних вод, що скидаються у водяні об'єкти.

Ставки плати по категоріях платників у залежності від виду користування водяними об'єктами, стану водяних об'єктів і з урахуванням місцевих умов водопостачання населення і господарських об'єктів установлюються законодавчими органами.

При користуванні водяними об'єктами без відповідної ліцензії ставки плати збільшуються в 5 разів у порівнянні зі ставками плати, звичайно встановлюваними у відношенні такого користувача на підставі ліцензії, а також при заборі води понад установлені ліміти.

Частина плати (не менш 50%), що надходить у бюджет, використовується на фінансування заходів щодо відновлення й охорони водяних об'єктів.

Економічна оцінка водних ресурсів - це грошове вираження їхньої суспільної корисності, народногосподарської значимості у виді економічного ефекту, одержуваного від їх эксплутации. Відсутність економічної (грошової) оцінки водних ресурсів стало однієї з причин екстенсивного характеру природокористування, що негативно позначається як на ефективності виробництва, так і на стані водних багатств.Усунення безкоштовного використання водних ресурсів дозволить повною мірою і правильно оцінити з економічної точки зору діяльність підприємств.При численні плати за использование водних ресурсів варто розглядати два принципи економічної оцінки ресурсів.

Перший - це "витратний принцип", коли величина оцінки водних ресурсів зв'язується із суспільно необхідними витратами на їхнє виявлення, освоєння і відтворення. Найбільше послідовно витратна концепція була сформована академіком С.Г.Струмилін, по вираженню якого освоєні блага природи здобувають ціну свого освоєння, а ці ціни цілком визначаються суспільною вартістю витрат по освоєнню таких благ.

Ця концепція ґрунтується на тім очевидному факті, що в даний час практично немає водних ресурсів, що можуть бути вовлечены в господарський оборот без попередніх цьому витрат. Однак вона володіє поруч недоліків, що роблять її непридатної для визначення ціни водних ресурсів. По-перше, одержувана величина виражає їхню вартість уже після додатка до них визначених трудозатрат, без обліку вартості водних ресурсів, що перебувають у природному стані. По-друге, витрати на освоєння й охорону економічно менш ефективного природного ресурсу (низькоякісного, важкодоступного), як правило, більше, ніж на більш ефективні. У такий спосіб виходить, що об'єкт, що володіє більшої потребительной вартістю, має меншу ціну. Але ж це явне протиріччя. І по-третє, що керує роль ціни полягає в тім, щоб оцінити величину суспільно виправданих витрат на залучення природного ресурсу в господарський чи оборот розширення його експлуатації. Згідно ж "витратному" принципу ціна буде визначатися по витратах і тим самим виправдуються будь-які, навіть самі неефективні вкладення в його освоєння й охорону.

Альтернативою витратної концепції є "результативний принцип" визначення ціни водних ресурсів, що визначається економічним ефектом від їхнього використання, безвідносно до минулих витрат на освоєння цих ресурсів, що в остаточному підсумку, є визнанням диференціальної ренти як основи економічних оцінок. Розглянемо кілька методик оцінок.

Найпростіший є оцінка природного ресурсу по одержуваному від його експлуатації валовому доходу. Такий підхід відкидається вже тому, що одержуваний доход у переважній більшості випадків є результатом не тільки виробничих сил природи, але і значних витрат живої і суспільної праці.

Цього недоліку позбавлена оцінка природного ресурсу по принесеному їм чистому доходу. Але його величина залежить від суб'єктивного фактора - рівня організації виробництва і підприємства. Тому як оцінний показник стали використовувати нормативний чистий доход, що визначається не по фактично отриманому підприємством, а по можливому при нормальній організації виробничої діяльності. Взаємні плати за природні ресурси по розрахованої в такий спосіб ціні матеріально стимулюють підприємство оптимизировать їхню експлуатацію, тому що будь-яка організація експлуатації, менш раціональна, чим нормальна, буде для нього збиткової, а краща - прибуткової.

Однак оптимальний спосіб виробництва для одного підприємства не є оптимальним для всієї галузі. Адже інтенсивність експлуатації разнопродуктивных і по-різному розташованих водних ресурсів буде завжди неоднакова. Експлуатація водних ресурсів з меншою інтенсивністю, чим потрібно, викликає нераціональність у природоэксплуатирующих (нафтовий, газової й ін.) галузях. А розглянутий платіж не тільки не оптимизирует експлуатацію водних ресурсів, але, навпаки, блокує будь-яку спробу перерозподілу ресурсів між природоэксплуатирующими підприємствами внаслідок незацікавленості в ньому підприємств. Виходячи з викладеного варто вважати неправомірним прийняття нормативного чистого доходу як ціну за природні ресурси.

Найбільш правильну грошову оцінку водних ресурсів дає методика, що базується на концепції диференціальної ренти, що виникає в результаті додатка суспільної праці до обмежених водних ресурсів різної якості і місця розташування.

Довгий час у господарській практиці категорія диференціальної ренти ігнорувалася. Тому має бути перебороти сформовані стереотипи на економічну сутність диференціальної ренти і формувати платежі за природні ресурси на її основі.

Диференціальна рента визначається різницею між цінністю продукції, одержуваної при експлуатації даного ресурсу і витратами на її виробництво при використанні цього природного ресурсу. Природні ресурси самі по собі не створюють вартість. Вартість створюється тільки працею. А продуктивність праці працівників залежить від якості і кількості використовуваних водних ресурсів. Рівні по кваліфікації і напруженості витрати праці при однакових засобах праці дають зовсім різні виробничі результати в залежності від якості водних ресурсів. Більш висока продуктивність праці визначається більш високою якістю водних ресурсів і є джерелом диференціальної ренти. Для визначення цінності в розрахунках економічних оцінок водних ресурсів варто користатися не діючими оптовими цінами, а спеціально обчислювальними показниками замикаючих витрат на відповідні види продукції. Замикаючі витрати являють собою централізовано встановлюваний норматив гранично припустимих витрат на виробництво даної продукції в розглянутому районі для деякого відрізка часу. Розрахунок замикаючих витрат виробляється або по собівартості, або по приведених витратах і за ціною виробництва на замикаючому родовищі. Але в кожного з цих методів є свої труднощі і недоліки. У якості одного з найпростіших методів визначення замикаючих витрат використаний метод ранжирування родовищ по величині приведених витрат на одержання кінцевої продукції із сировини, що добувається. Показники індивідуальних витрат визначаються на одиницю кінцевої продукції по кожному діючому і по всім готовим до введення в розробку родовищам, з урахуванням найвигіднішого варіанта їхнього технічного розвитку в розглянутому періоді. Потім усі джерела одержання продукції вибудовуються в ряд у порядку зростання витрат на одиницю кінцевої продукції, причому по кожному джерелу вказується його річна чи потужність пайова участь у загальному обсязі виробництва. Відбираються, починаючи з найгірших, ті підприємства, що забезпечують задоволення внутрішньої потреби в даній продукції. Витрати по об'єктах, що завершує цей ряд, приймають у якості замикаючих. Розрахунок замикаючих витрат для галузі по методу ранжирування виконувався в соціалістичній плановій економіці в одноразовому порядку і централізовано. Цей метод простий і досить наочний, однак і в нього є недоліки: оптимальна потужність по кожному підприємству береться без ув'язування з потужностями інших підприємств, недостатньо враховується географічне розташування родовища, показники ранжирування встановлюються без обліку фактора часу і кон'юнктури ринку. Більш достовірним, згідно "Тимчасовій типовій методиці економічної оцінки родовищ корисних копалин", визнається метод визначення замикаючих витрат на основі оптимизационных варіантних розрахунків перспективних чи планів схем розвитку і розміщення відповідних галузей. Вони розробляються на основі існуючих і перспективних потреб у даній корисній копалині з урахуванням варіантних можливостей їхнього задоволення і зіставлення витрат по конкуруючим джерелах.

При визначенні економічної оцінки і плати за природні ресурси необхідно враховувати, що будь-який одиничний природний ресурс у процесі експлуатації функціонує з іншими засобами виробництва, причому його продуктивність (і отже, ціна) залежить від обраного способу експлуатації. У той же час вибір способу експлуатації природного ресурсу залежить не тільки від характеристик його природної продуктивності, але і від ряду соціально-економічних умов: розташування ресурсів щодо пунктів споживання, допустимості його для техніки, соціальних вимог, пропонованих до режиму використання займаної їм території. Саме тому однакові по природній продуктивності одиничні природні ресурси можуть мати різну ціну, знаходячись у різних соціально-економічних умовах експлуатації.

Отже, можлива тільки комплексна економічна оцінка водних ресурсів з урахуванням їх експлуатації. Визначення ціни природного ресурсу і вибір способу його експлуатації повинні відбуватися одночасно. Об'єктом економічної оцінки є сполучення одиничних водних ресурсів, об'єднане спільним способом експлуатації. Оцінка родовища корисної копалини повинна вироблятися як з економічної, так і з природоохоронної точок зору. Це ставить додаткові вимоги до вибору оптимального критерію оцінки родовища. Оптимальний критерій повинний враховувати всі можливі природоохоронні витрати і втрати, що виникають у різних галузях народного господарства в результаті впливу видобувного підприємства на навколишнє середовище. Економічний збиток виникає від забруднення навколишнього середовища, від руйнування і зниження родючості ґрунтів, природного ландшафту, погіршення якості ресурсів надр. Облік наносимого навколишньому середовищу збитку необхідно робити при визначенні плати за природні ресурси.

Під екологічними втратами підприємств, що розробляють родовища корисних копалин, варто розуміти додаткові матеріальні і трудові втрати, що виникають при ліквідації шкідливих наслідків забруднення навколишнього середовища. Такий підхід до екологічних утрат дозволяє обчислювати не саму величину збитку, а ефект від його чи скорочення усунення. Величина екологічних утрат як складова частина ефекту від чи скорочення усунення втрат дозволяє врахувати капітальні і поточні витрати на їхнє усунення, а також визначити найбільш ефективний напрямок ліквідації і скорочення втрат на підприємствах. Збиток, наносимый природним ресурсам, виникає, головним чином, у результаті антропогенних викидів речовини й енергії. Основну частку в складі антропогенних викидів складають техногенні викиди, до яких відносяться усі види надходження речовини й енергії у водяне і повітряне середовище, що залежать від характеру технології й організації виробництва, виду споживаного продукту. Тому різним галузям народного господарства присущи свої, тільки їй характерні види забруднення. В даний час найбільш розповсюдженим методом числення збитку природним ресурсам є визначення втрат прямим рахунком.

Виходячи з необхідності поетапного досягнення нормативного рівня гранично припустимих викидів (скидань) забруднюючих речовин у природне середовище з урахуванням екологічної обстановки в регіонах і економічних можливостях розміщених у них підприємств проектом нормативно-методичних документів передбачено, що територіальні органи керування природокористування затверджують підприємствам, незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості, ліміти викидів (скидань) забруднюючих речовин у природне середовище на планований період. Платежі за припустимі викиди (скидання) забруднюючих речовин у природне середовище вводяться з метою формування спеціалізованих територіальних фондів фінансування заходів щодо поліпшення екологічної обстановки регіону.

Будь-яке підприємство зобов'язане реалізувати (використовувати) надані в його розпорядження суспільством виробничі і природні ресурси на рівні не нижче народногосподарської норми рентабельності. Забезпечення народногосподарської норми рентабельності по кожнім виді приваблюваних ресурсів дає можливість окупити матеріальні витрати й утворити фонд заробітної плати, внести першочергові платежі в бюджет, плату за природні ресурси. У народному господарстві склався специфічний механізм вилучення диференціальної ренти, заснований на системі розрахункових цін і своєрідних методів розподілу і використання реалізованого чистого доходу. Разом з тим, у сучасних умовах виникає необхідність удосконалювання способів вилучення диференціальної ренти. При цьому коштує задача перетворити цю частину прибули з пасивної форми вилучення в бюджет в активну. І тут, насамперед, виникає питання про методологічні основи і критерії визначення розмірів диференціальної ренти. Але діючий механізм перерозподілу рентних доходів не дозволяє визначити диференціальну ренту від використання даного природного ресурсу в сумарному вираженні, тому що виходить з існування декількох рівнів необхідних витрат. Недостатня дієвість механізму вилучення диференціальної ренти поглиблюється недоліками й об'єктивною обмеженістю розрахункових цін, що ґрунтуються на індивідуальних витратах підприємств. Потрібно принципово новий підхід до системи платежів за природні ресурси. По-перше, необхідно, відмовитися від розрахунку платежів за ресурси, виходячи з абсолютних об'ємних показників (маси прибули), що перетворює їхню формальну форму вилучення частини чистого доходу підприємства в бюджет. Об'єктивна основа для встановлення нормативів платежів - винятково ефективність ресурсів. По-друге, у міру створення об'єктивних економічних умов потрібно переходити до усереднених і єдиних нормативів, причому критерієм усереднення буде не доход підприємства, а ефективність ресурсів. Нормативи повинні встановлюватися в розрахунку на одиницю ресурсу, що витрачається: 1 га відведеної в користування території; 1 куб.м забирається з водогосподарчої системи; 1 т погашених запасів корисної копалини, і диференціюються з урахуванням якісних характеристик ресурсів і водних умов їхньої експлуатації.

Сучасна економіка створює всі необхідні передумови для раціонального природокористування. Однак, при цьому, оптимальне природокористування не може бути забезпечене автоматично.

Концептуальне рішення проблеми забезпечення рівних вимог до рівня ефективності використання наданих у розпорядження підприємств ресурсів, а також економічної зацікавленості трудових колективів у раціональному використанні надр, охороні навколишнього середовища полягає в застосуванні механізму платності за природокористування.

Сьогодні, коли ми реально зштовхнулися з усім різноманіттям умов переходу до ринкових отношенияим, стали більш очевидними причини, по яких створення Типової методики економічної оцінки родовищ щораз виявлялося безуспішним.

Виконавши свого роду інвентаризацію наукових розробок за останні роки в області оцінки родовищ і провівши порівняльний аналіз можливого їхнього використання в нових умовах переходу до ринку, можна прийти до наступних висновків.

До першої групи питань, найбільше глибоко пророблених у теоретичному відношенні, але потребуючих технічного ув'язування і стикування з іншими вузловими аспектами оцінної моделі в ринкових умовах, відносяться:

- кредитно-грошові відносини в умовах ринкової економіки і методи обліку банківських відсотків при оцінці родовищ і визначенні кондицій для підрахунку запасів корисних копалин;

- економічний ризик, зв'язаний з погрішностями кількісно-якісних характеристик підрахунку запасів корисних копалин, і його стикування з іншими видами ризику в умовах нових форм власності.

До другої групи питань, що вимагають теоретичного і методологічного пророблення, відносяться:

- визначення рівноважних взаємовигідних договірних цін між недропользователями і переработчиками сировини, взаємозалежними єдиним технологічним ланцюжком;

- система критеріїв оцінки родовищ в умовах різних форм власності й організації спільних мінерально-сировинних виробництв з інофірмами.

Нарешті, третя група - це питання, що випливають із законодавчих положень про землю, надра, оподатковуванні й ін. З них найбільш термінового рішення вимагає питання розробки методики визначення ставок: платежів за право недропользования у взаємозв'язку з результатами оцінки родовища.

Таке умовчування в законоположеннях про народногосподарську важливість цього питання буде сприяти не зміцненню, а розриву технологічних зв'язків між виробництвами по всьому технологічному ланцюжку від надр до одержання кінцевих продуктів з мінеральної сировини. Ринковий механізм на даному етапі не в змозі сам по собі забезпечити найбільш раціональні зв'язки без відповідного державного регулювання, здійснюваного за допомогою геолого-економічної оцінки родовищ. Сьогодні ГЭО передбачають не тільки різноманітні розрахунки по технологічних ланцюжках від надр до кінцевих продуктів, але і розробку за результатами оцінки таких цінових нормативів - рівноважних взаємовигідних договірних цін на проміжні сировинні продукти.

У такий спосіб ГЭО, будучи невід'ємною частиною процесу, починаючи від пошуків і кінчаючи експлуатацією, являє собою універсальний інструментарій у справі раціональної, комплексної й економічно ефективної розробки родовищ корисних копалин.

ЛІТЕРАТУРА

вода плата природний ресурс

Андрейцев Ю.І. Екологічна експертиза, право та практика. - К.: 1998, 230 с.

Бахмачук Ю.А. Доповідь про забезпечення народогосподарського комплексу водою і стан водних ресурсів. - Львів: 2000, 58 с.

Білявський Г.О. Основи загальної екології. - К.: 1999, 154 с.

Водний кодекс України.

Ворнов А. К. Навколишнє середовище та розвиток. - Харків: 1998, 243 с.

Друзь В.Л. Методичні засади еколого-географічних досліджень річкових систем. - Рівне: 2000, 139 с.

Махортов Ю.А. Эколого-экономические проблемы использования земельных угодий. - Луганск: 1999, 140 с.

Музика О.Л. Проблеми використання водних ресурсів України. - К.: 2000, 352 с.

Постанова Верховної Ради України Про основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Пропозиції Держводгоспу до проекту програми діяльності Кабінету Міністрів України.

Семенченко П.М. Практика экономического регулирования и охраны окружающей среды /Приаз. гос. техн. ун-т. - Донецк: 1997, 143 с.

Старченко В.Я. Проблеми і перспективи розвитку водних ресурсів К.: 1998, 108 с.

Указ Президента України від 23 червня 1998 р. № 670 “Про заходи щодо державної підтримки водогосподарсько-меліоративного комплексу”.

1. Размещено на www.allbest.ru