Потенційно небезпечні виробництва в Україні, особливості їх розміщення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

небезпечний виробництво екологічний

Питання взаємодії процесів територіальної організації господарства великих міст і екологічних процесів має свою актуальність, значний теоретичний і практичний інтерес, але до цього часу досліджене все ще недостатньо. Ефективність розміщення продуктивних сил багато в чому визначається тим, наскільки воно забезпечує досягнення або ж дотримання нормативів якості навколишнього середовища. Вплив екологічних факторів на характер розміщення багатьох галузей промисловості стає все більш значним. В зв'язку з цим проблеми охорони навколишнього середовища справляють суттєвий вплив на процес формування територіально-виробничих комплексів великих міст, на характер територіальної організації їх господарства. Тому за мету можна ставити те, що окремі виробництва, підприємства, групи підприємств, комплекси повинні розміщуватися з урахуванням їх екологічних особливостей, можливих екологічних наслідків, їх територіальної близькості між собою і селітебними зонами.

Увага, що посилюється до територіальних аспектів екологічного планування у великих містах в зв'язку із зростанням повноважень місцевої влади не повинна привести до послаблення інтересу до галузевих аспектів навколишнього середовища. Ця проблема має, в першу чергу регіональний характер, але її вивчення починається з розгляду впливу підприємств, або їх груп певної галузі на природне середовище, споруди і людей.

З ростом концентрації виробництва у великих містах дія екологічних факторів проявляється в протилежних напрямках. З одного боку негативним явищем є збільшення навантаження на навколишнє середовище, посилення концентрації забруднення. З другого боку, чим вище заводська концентрація, тим нижчий коефіцієнт викиду шкідливих речовин. Крім того, зі збільшенням агрегативної потужності знижуються витрати на очистку.

З іншого боку -- з просторовою полігалузевою централізацією виробництва (промислові вузли, комплекси) відчуваються переваги групового розміщення підприємств. Але зосередження підприємств різних галузей в даному великому місті має свої екологічні і економічні межі. Знаходячись в територіальній близькості (сусідстві) підприємства можуть бути екологічно сумісними, нейтральними і несумісними не тільки за рахунок підвищення концентрації шкідливих речовин, але й можливості утворення в атмосфері нових їх видів, пануючих напрямків руху повітряних мас, рельєфу певних районів міста, розміщення селітебних зон.

Завдання проекту можна сформулювати так: потрібно побороти екологічну кризу синхронно із забезпеченням розвитку соціально орієнтованої економіки.

1. Промислове виробництво України. Фактори, що впливають на розміщення промислового виробництва. Екологічні фактори

1.1 Структура промислового комплексу

Промисловість - найважливіша структурна ланка господарського комплексу України. На неї припадає 1/3 основних фондів, понад 35 % населення, зайнятого у народному господарстві.

Промисловість як провідна ланка господарства України визначає рівень її економічного розвитку, спеціалізацію економіки, маштаби участі в територіальному поділі праці й інтенсивності територіально-економічних зв'язків.

Структура промислового комплексу:

1. Важка промисловість:

- машинобудівний комплекс,

- металургійний комплекс,

- хімічно-лісовий комплекс,

- промисловість будівельних матеріалів,

- паливно-енергетичний комплекс.

2. Легка промисловість.

3. Харчова промисловість.

На території України промисловість розміщена нерівномірно. Основними елементами її територіальної структури є промислові пункти, центри, вузли, агломерації і райони.

Промисловий пункт -- це населений пункт, в якому є тільки одне промислове підприємство. Промисловий центр -- це населений пункт, в якому розміщено декілька промислових підприємств, не поєднаних між собою виробничими зв'язками. Промисловий вузол -- це один або декілька близько розташованих промислових центрів, в яких розміщені підприємства, що мають між собою тісні виробничі та економічні зв'язки. При наявності значного центру вузол може перетворитися на промислову агломерацію. Поєднанням вузлів та агломерацій, що мають взаємозв'язки, на певній території утворюється промисловий район. В Україні сформувалися чотири багатогалузеві промислові райони: Донецький, Придніпровський, Прикарпатський і Прибузький. Найбільший з них -- Донецький -- спеціалізується на вугільній, електроенергетичній, металургійній, машинобудівній та хімічній промисловості.

Придніпровський промисловий район відзначається розвитком електроенергетики, хімічної, машинобудівної та металургійної промисловості.

Прикарпатський промисловий район виділяється нафтовою і газовою, лісовою, машинобудівною і хімічною промисловістю.

Прибузький промисловий район спеціалізується на вугільній, хімічній та електроенергетичній промисловості.

Багато промислових вузлів та агломерацій знаходяться у межах промислових районів. Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єнакіївська, Луганська промислові агломерації входять, наприклад, до Донецького промислового району; Дніпропетровсько-Дніпродзержинська, Запорізька, Криворізька -- до Придніпровського району; Львівська агломерація -- до Прикарпатського, а Нововолинська і Червоноградська -- до Прибузького промислового району. Поза межами промислових районів є Київська, Харківська, Одеська промислові агломерації, багато промислових вузлів (Вінницький, Полтавський, Миколаївський, Херсонський, Сімферопольський та ін.). Всі ці елементи територіальної організації промисловості поєднані між собою різноманітними зв'язками і формують промисловий комплекс України.

1.2 Поняття екологічного фактору

Економічно ефективне розміщення і територіальна організація продуктивних сил можливі лише з урахуванням сукупності факторів, що впливають як на розміщення окремих об'єктів, так і на формування територіально-виробничих комплексів. Саме слово фактор ( від лат. Faktor- той, що робить, виробник) означає причину, рушій якогось процесу або явища. Під факторами розміщення розуміють сукупність аргументів (причин), що зумовлюють вибір місця для окремих підприємств, їх груп і галузей. .Таким чином кожна територія характеризується набором факторів, що визначають її придатність для конкретного виробництва. Одним з засновників теорії факторного аналізу А. Вебер назвав три найважливіших фактори: праця, сировина, транспорт. Згодом кількість факторів збільшилась. Їх структура досить ускладнилася. Фактори РПС можна об'єднати у групи, які справляють найбільший вплив на розміщення виробництва: сировинна, трудова, транспортна, споживча, енергетична, водна, ринкової кон'юнктури, НТП, економіко-географічного положення, екологічна.

Дія кожного фактора на розміщення продуктивних сил досить специфічна.

Ці фактори тісно пов'язані між собою і своєрідно впливають на розміщення підприємств різних галузей, залежно від технологічних особливостей виробництва. Основним чинником розміщення промислових підприємств донедавна був економічний, тобто прагнення максимальних обсягів виробництва при мінімумі затрат. Тепер провідними стають чинники соціально-економічні (робочі місця, задоволення попиту на товари народного споживання) та соціально-екологічні (збереження чистого довкілля).

Розглянемо вплив окремого фактора на розміщення виробництва.

Екологічний фактор

З розвитком світової економіки, збільшенням кількості підприємств і їх потужностей, використанням все більших обсягів природних ресурсів у виробництві зростає значення екологічного фактора в розміщенні продуктивних сил.

У другій половині XX ст. вплив людини на природу посилився, і цей фактор набув глобальних вимірів.

Умовно проблему погіршення стану природного довкілля можна розділити на дві складові частини: деградація природного середовища в результаті нераціонального природокористування і забруднення її відходами людської діяльності.

Забруднення географічного середовища -- це небажана зміна його властивостей у результаті антропогенного (техногенного) надходження різних речовин і сполук. Техногенне забруднення в більшому чи меншому ступені впливає на усі компоненти природного середовища, а через них позначається на здоров'ї людини.

Забруднення літосфери (ґрунтового покриву). Пов'язано з надходженням до неї металів, радіоактивних речовин, добрив, отрутохімікатів, із розробкою родовищ корисних копалин.

Забруднення атмосфери відбувається насамперед у результаті згоряння мінерального палива. Головні забруднювачі атмосфери -- оксид вуглецю , оксиди сірки , азоту , радіоактивні сполуки.

Забруднення гідросфери відбувається насамперед у результаті скидання промислових, сільськогосподарських і побутових стічних вод. Дуже велику шкоду завдає нафтове забруднення вод.

Врахування екологічного фактора в розміщенні ПС виявляється у таких ситуаціях:

- недопустима концентрація шкідливих видів виробництва у населених пунктах і регіонах з високою щільністю населення;

- треба враховувати рельєф місцевості та мікрокліматичні умови. Там, де може застоюватися повітря, не можна будувати великі підприємства з викидами шкідливих речовин до атмосфери;

- довкола підприємств з особливо шкідливим виробництвом створюються санітарні зони, позбавлені постійного житла.

Основні шляхи вирішення екологічних проблем: зниження матеріалоємності виробництва, зменшення затрат сировини на одиницю продукції; зниження енергоємності виробництва, зменшення затрат енергії на одиницю продукції; структурна перебудова виробництва, що супроводжується зменшенням питомої ваги традиційних галузей виробництва (чорна металургія, важке машинобудування, основна хімія) і підвищенням нематеріалоємиих, наукомістких виробництв (електроніка, біотехнологія); впровадження технологій з повним циклом виробництва.

2. Потенційно небезпечні виробництва в Україні, особливості їх розміщення. Пропозиції щодо розміщення промислового виробництва

2.1 Потенційно небезпечні виробництва в Україні, особливості їх розміщення

Україна належить до держав з високим рівнем негативних екологічних наслідків виробничої діяльності. У структурі промислового потенціалу України потенційно небезпечні виробництва мають значну питому вагу. В цілому по країні на них припадає близько 43% вартості промислово-виробничих основних фондів, близько третини обсягів виробництва. Особливо багато потенційно небезпечних виробництв зосереджено в Донецькій, Луганській, Івано-Франківській, Київській областях. Вартість промислових виробничих основних фондів у Донецькій, Луганській і Дніпропетровській областях становить понад половину їхньої вартості в Україні в цілому.

Криза в економіці, яка супроводжується збільшенням частки застарілих технологій і обладнання, зниженням рівня модернізації, оновлення виробництва підвищує ризик техногенних катастроф.

Висока концентрація населення та промислового виробництва справляли негативний вплив на навколишнє середвище, а в окремих регіонах через нерівномірність розселення населення та розміщення промислового виробництва на території України такий вплив створював дуже напружену екологічну ситуацію. Зокрема, в Донбасі, який займає 8,8% території України і де проживає 16% населення, випускається понад 20% усієї промислової продукції, в тому числі 64% паливної, 43% металургійної, 31% хімічної та нафтохімічної, 25% електроенергетичної.

На Придніпров'я припадає 9,8% території та близько 12% населення України. Тут виробляється 18% промислової продукції, в тому числі 52% металургійної, 22% електроенергетичної, 13% хімічної та нафтохімічної.

Україна перебуває в ситуації, яка змушує цілі розвитку промислового виробництва підпорядковувати стратегії техногенно-екологічної безпеки в інтересах узгодження економіки та екології. Розміщення продуктивних сил і охорона навколишнього середовища є взаємообумовленими.

Важливим завданням регулювання техногенного навантаження на територію є не тільки використання розміщення як засобу оптимізації взаємовідносин суспільства і природи, а й урахування екологічних чинників та умов на всіх стадіях розміщення продуктивних сил.

Основні принципи, які мають враховуватися при оцінюванні ефективності будь-якої господарської діяльності або діючого підприємства, такі:

- оцінювання збитків від діяльності;

- компенсація збитків від порушення екологічної рівноваги;

- запобігання молжливим аваріям і небезпекам для навколишього середовища.

Додержання цих принципів дасть змогу поєднати економічне зростаня з соціальним захистом населення.

Тенденцї розвитку економіки України на сучасному етапі полягають у широкому використанні потенційно-небезпечних технологій і виробництв, істотному погіршенні екологічних характеристик окремих регіонів, господарському освоєнні територій з великою ймовірністю природних катастроф.

Коротко охарактеризуємо окремі групи екологічно небезпечних об"єктів України.

Атомні електростанції, як показала аварія в 1986 р. на Чорнобильській АЕС, можуть бути особливо еклогічно небезпечними з надзвичайно важкими наслідками для життя і здоров"я людей, тваринного і рослинного світу, всього навколишнього середовища.

Аварія на Чорнобильській АЕС є найбільшою техногенною й екологічною катастрофою. В результаті понад 41 тис.кв.км. території було забруднено радіонуклідами. Близько 46 тис.га орної землі та 46 тис.га лісу вилучено з виробництва. Зона відчуження Чорнобиля становить серйозну загрозу для навколишнього середовища внаслідок наявності 800 поховань радіоактивних відходів. Всередині саркофага відбуваються процеси, які не можуть повністю пояснити фахівці. Цей об'єкт є радіаційно небезпечним внаслідок наявності тріщин і значної кількості пилу. При падінні конструкції може статися значний викид пилу, хмара якого за несприятливих метеоумов може вийти за межі 30-кілометрової зони. Одним із шляхів проникнення радіонуклідів у довкілля може бути вода, яка там вже була, і та, що потрапляє через отвори у даху. Екологічну небезпеку становить також ядерне паливо та радіоактивні речовини, викинуті під час аварії, які осіли навколо блоку, а потім були закриті піском та бетоном. З паливномісткими матеріалами з часом можуть статися такі зміни: роздрібнення паливних частинок, утворення на їхній поверхні нових сполук, які можуть розчинятися у воді, вимивання радіонуклідів водою. Усе це може викликати міграцію радіонуклідів.

На атомних електростанціях утворюються специфічні скидні води, забруднені радіоактивними речовинами. Ці води утворюються при роботі перших контурів АЕС, при дезактивації обладанання і приміщень, у радіохімічних лабораторіях. Збираються вони у реакторному відділенні й направляються на очисні установи з метою повторного використання. На АЕС найпоширенішою є система водопостачання зі ставками-охолоджувачами. У деяких АЕС (наприклад Запорізькій) проектом передбачена продувка ставка-охолоджувача для зменшення мінералізації води, що використовується в оборотних циклах. Скид радіоактивних вод у відкриті водойми не допускається. Крім того, на АЕС можливі випадки забруднення навколишнього середовища нафтопродуктами, радіоактивними відходами, викидами комуального господарства.

Водосховища. На території України в умовах значної нерівномірності розподілу річкового стоку з метою його регулювання створено багато водойм: з об"ємом 1-10 млн.куб.м - більше 800, з об"ємом 10-100 млн.куб.м - близько 100, понад 100 млн.куб.м -13.

До переліку екологічно небезпечних об"єктів в Україні включено лише великі водосховища, пов"язані з регулюванням річок Дніпра, Дністра, Південого Бугу, Сіверського Дінця. Ці водосховища віднесені до екологічно небезпечних у зв"язку з великим об"ємом, значним перепадом рівнів між верхнім і нижнім б"єфами, що при катастрофах може викликати затоплення земель і населених пунктів. У період повені можуть виникати значні підтоплення, а період льодставу - придуха, а в період льодоходу можливі затори з негативними наслідками.

У період спрацювання рівнів водосховищ можливі негативні екологічні наслідки для рибного господарства та тваринництва і рослинного світу ( висихання мілководь, придавлення риби льодом, пошкодження гнізд птахів тощо). Водосховища можуть стати також акумуляторами забруднень при аваріях, як це було на Київському та Дністровському водосховищах.

Нафтопродукто-, газо-, аміако- і хлоропроводи. В Україні є розгалужена мережа нафто-, нафтопродукто- і газопроводів. Українська газотраноспортна система включає 35,9 тис. км газопроводів, 122 компресорні цехи і 1380 газорозподільчих станцій. У межах держави діє 13 підземних газосховищ, які можуть вмістити 30 млрд.куб.м газу. Річна пропускна спроможність газотранспортної системи становить 290 млрд.куб.м на вході і 170 млрд.куб.м на виході. Через територію України на світові ринки надходить 90% обсягів російського експорту газу. Багато з них побудовано 20-25 років тому, труби та обладнання спрацювалися, тому щороку фіксується значна кількість аварійних викидів нафтопродуктів у навкодишнє середовище. Це завдає великих збитків водному господарству та сільськогосподарським угіддям. У зв"язку з енергетичною кризою пошкоджуються трубопроводи з метою крадіжки нафтопродуктів, внаслідок чого забруднюється навколишнє природне середовище.

Нафтопродукти, що потрапляють у водойми, не тільки забруднюють їх, а й викликають зупинення водозаборів для населення та об"єктів народного господарства. Через це експлуатація всіх нафтопродуктопроводів потребує посиленого контролю з боку державних природоохоронних органів.

Аварії на газо-, аміако-, і хлоропроводах можуть викликати значне забруднення навколишнього природного середовища, отруєння людей і тварин, пошкодження і знищення рослинності.

Підприємства, що використовують хлор, віднесені до екологічно небезпечних тому, що вони пов"язані зі зберіганням особливо небезпечної отруйної речовини - хлору. Під час промислової аварії можуть бути надзвичайно важкі наслідки, пов"язані з людьми і матеріальними втратами. Такі підприємства, як правило, належать до першого ступеня небезпечності.

Підприємства металургійної промисловості забруднюють атмосферу і водойми викидами і скидами забруднених речовин. У повітря потрапляють окисли азоту, вуглецю, сірчаного ангідриду, пилу та інші шкілдливі речовини. Вода, що використовується для охолодження, забрудненюється механічними завислими речовмнами, розчинниками, гідроокислами кальцію, нафтопродуктами, сульфатами, хлоридами, вуглевдами, фенолами, аміаком, ціанідами, родамінами, тощо. На цих підприємствах, як правило, є накопичувачі, в яких концентруються значні об"єми відходів виробництва і забруднених стічних вод. Аварії на підприємствах можуть призвести до людських і матеріальних втрат, завдати шкоди навколишньому середовищу в регіональному масштабі.

Підприємства хімічної та нафтопереробної промисловості пов"язані з виробництвом фосфору, фосфорної кислоти, добрив, карбіду кальцію, соди, бікарбонату кальцію, кислот та переробкою нафти. Об"єкти екологічно небезпечні, тому що забруднюють повітря хлором, хлористим воднем, вінілхлоридом, сірчаним ангідридом, сірководнем, оксидами азоту, аміаком, фосгеном, сірковуглецем, формальгегідом тощо. У стічних водах цих підприємств містяться органічні речовини, азот амонійний, магній,формагельгід, хлориди, сульфати, нітрати, нітрити, нафтопродукти, залізо, важкі метали. Як правило, ці підприємства мають накопичувачі, де містяться забруднені стічні води. Аварії на таких виробництвах можуть викликати надзвичайні ситуації регонального масштабу з великою шкодою навколишньому природному середовищу, людськими та матеріальними втратами.

Підприємства водопровідно-каналізаційного господарства. До екологічно небезпечних об"єктів відносять , як правило, очисні споруди великих міст, де не забезпечується ефективна очистка стічних вод і у водойми скидається значна кількість забруднюючих речовин: органічних, нафтопродуктів, азоту амонійного, нітратів, фосфору. Ці викиди модуть призвести до виходу з ладу водозаборів для господарсько-питних потреб та завдати значних збитків екосистемам водойм.

Підприємства енергетики. До екологічно небезпечних віднесені основні ДРЕС і ТЕЦ , які інтенсивно забруднюють повітря сірчаним ангідридом, окислами вуглецю й азоту, пилом, сажею тощо. Під час спалювання палива утворюються продукти згоряння (сажа, діоксид вуглецю, оксиди азоту й сірки тощо), які через димарі викидаються в атмосферу. Стічні води від ДРЕС і ТЕЦ можуть бути забруднені нафтопродуктами , завислими речовинами, солями. Значної шкоди природному середовищу завдають теплове забруднення та золошламові відходи.

Гірничо-збагачувальні підприємства. Значна частина таких підприємств віднесна до категорії екологічно небезпечних, оскільки вони мають у своєму складі хвостосховища, в яких у значних об"ємах ( 16 - 400 млн.куб.м) накопичуються шлами, що містять залізо, марганець, титан, уран. Пошкодження захисних загат хвостосховищ, або їхнє переповнення можуть призвести до важких наслідків, пов"язаних не тільки з забрудненням навколишнього природного середовища, а й зі значними матеріальними витратами.

Підприємства вугільнодобувної промисловості. Багато з цих підприємств можна віднести до екологічно небезпечних через те, що вони мають накопичувачі, де проходять відстій ( механічна очистка) від домішок води шахтного водовідливу, які мають високу мінералізацію ( 1 - 9 г/л), кислу реакцію та забруднені завислими речовинами.

Полігони твердих побутових відходів є екологічно небезпечними, тому що внаслідок фільтрації можуть бути значним осередком забруднення підземних водоносних джерел токсичними речовинами.

Є екологічно небезпечні підприємства також і в інших галузях промисловості.

Вимоги до розміщення потенційно-небезпечних виробництв

Сьогодні виробництво й умови життя населення настільки зблизилися, що треба постійно враховувати потенціал навколишнього середовища і окремих регіонів з точки зору можливостей його використання. Антропогенний вплив набув небувалих маштабів інтенсивності. Серед видів людської діяльності, яка викликає зміни в навколишньому середовищі, за інтенсивністю на перше місце слід поставити розвиток та розширення міст, потім - видобувну промисловість, будівництво шляхів, розвиток водного господарства.

Проблема збалансування економіки та екології, особливо щодо техногенно небезпечних виробництв, зводиться до необхідності екологічного поліпшення всіх видів природокористування за умови самозабезпечення їхнього відтворення. Важливою складовою такої оптимізацї є забезпечення екологічної безпеки проживання населення в регіоні.

Науковий підхід до створення методології територіальної організації небезпечних виробництв передбачає всебічний аналіз фактичного стану всіх видів ресурсів, перспектив розвитку техніки і технології виробництва. Для вивчення особливостей взаємодії потенційно-небезпечних виробництв з навколишнім природним середовищем необхідна їх типізація: раіаційно-, хімічно-, пожежо- і вибухонебезпечні та гідродинамічно небезпечні об'єкти. При цьому важливими питаннями є розробка функціонально-просторового зонування і комплексного природно-господарського районування, а також взаємодії соціально-економічної, виробничо-галузевої, природно-ресурсної структур для різного типу територій.

До чинників, які істотно впливають на рівень територіальної організації потенційно-небезпечного виробництва слід віднести :

- технологію, одиничну потужність підприємства, рівень небезпеки;

- район розміщення підприємства;

- чисельність населення і потужність промислового потенціалу міста;

- розташування підприємства щодо міста;

- цінність територій різних типів, які потрапляють до зони забруднення.

Особливої уваги потребує обгрунтування розміщення потенційно-небезпечних виробництв, що спирається на такі принципи :

- підприємства використовують тільки поверхневі води, за винятком харчових та фармацевтичних, які можуть забезпечуватись і підземними водами;

- потенційно-небезпечні об'єкти не можуть розміщуватися на територіях, які входять до охоронних природних зон (народні парки, природні заповідники, курорти, охоронні ліси і місцевості, які виділяються для туризму);

- питання розміщення потенційно-небезпечного об'єкта має вирішуватися за участю багатьох спеціалстів після комплексного вивчення ареалів, які підпадають під забруднення, проведення екологічної техногенної експертизи;

- до вартості споруд та експлуатаційних витрат об'єкта мають включатися витрати на охорону і відновлення зруйнованого природного середовища;

- при вирішенні питання про розміщення потенційно-небезпечного об'єкта має проводитися експертиза про вплив його технології на здоров'я населення, що мешкатиме навколо нього.

Вибір регіону будівництва розглядається з двох позицій: мінімізації наслідків у разі аварійної ситуації та збитків для природного середовища при нормальній експлуатації об'єкта. При оцінюванні можливих альтернатив будівництву нового потенційно-небезпечного об'єкта мають застосовуватися такі критерії :

- демографічні та соціально-екологічні умови;

- показники фізичної, хімічної та біологічної якості навколишнього природного середовища;

- особливості психологічного впливу та естетичні властивості навколишнього середовища;

- наявність об'єктів, що мають культурну і виховну цінність;

- екологічні властивості середовища;

- вимоги до івестицій, експлуатації та безпеки технічних споруд.

Територіальне поєднання виробничих об'єктів різних галузей та його вплив на природне сердовище потребують комплексного економіко-екологічного управління виробництвом . При цьому реалізуються принципи наукової обгрунтованості комплексного підходу, досягнення узгодженості розвитку економіки й охорони навколишнього природного середовища, забезпечення ефективності рішень не тільки в межах конкретного підприємства, а й галузі або окремого економічного та екологічного цілісного регіону.

Поєднання вимог техногенно-екологічної безпеки з досягненням достатнього обсягу виробництва можливе за двох умов: нове виробництво має використовувати найкращі з існуючих технологій і дотримуватися стандартів якості наколишнього природного середовища.

Причини загострення екологічних проблем внаслідок розміщення потенційно-небезпечного виробництва такі :

- при розширенні виробництва і розміщенні продуктивних сил раніше не бралися до уваги уразливість природних екосистем;

- галузі господарства розвивалися на основі екстенсивних методів;

- вимоги екологічної безпеки щодо технологій розглядалися спрощено;

- не враховувалися необхідність забезпечення безпеки населення й обмеження екологічного ризику.

Проблема збереження природного средовища і раціонального використання всіх видів ресурсів є взаємопов'язані з удосконаленням розміщення виробництва, особливо потенційно-небезпечного. Основою модернізації його територіальної організації має стати постійна просторова динамічна інформація про характер і стан навколишнього природного середовища, процеси, які в ньому відбуваються, рівень господарської діяльності. Метою модернізації територіальної організації потенційно-небезпечного виробництва є встановлення відповідності розміщення нових виробничих об'єктів або освоєння конкретних територій вимогам охорони навколишнього природного середовища і регіонального природокористування. Необхідність такої модернізації зумовлена невідповідністю темпів і обсягів розвитку деяких виробничих галузей природним можливостям окремих регіонів, невідповідністю техніки і технології місцевим природним умовам, збільшенням випадків техногенних аварій.

Шлях підвищення екологічної безпеки полягає в єдності оцінок ступеня вразливості навколишнього природного середовища і можливих наслідків надзвичайних подій. Складність вирішення цих проблем в умовах інтенсивної урбанізації посилюється тим, що багато чинників впливу середовища на людину поєднується з багатоваріантністю і взаємозалежністю самих чинників. Виходячи зі складної екологічної обстановки, потрібно по-новому підходити до вирішення питань розміщення нових підприємств і розширення діючих. Новий підхід визначає пріоритет екологічної безпеки населення і враховує просторову диференційованість природного середовища регіонів.

Загроза розміщення в Україні екологічно небезпечних виробництв і технологій

Загрози, згадані вище, пов'язані з негативними впливами природнього середовища на біосферу (як природними так і обумовленими діяльністю людини). Окрему проблему становлять загрози екологічній безпеці, що лежать у площині суспільних відносин.

Міжнародне співробітництво нині стає основним інструментом забезпечення екологічної безпеки окремих країн і світу загалом. Для України допомога інших країн полягає передусім в одержанні екологічно чистих технологій. Оскільки розв"язання проблеми промислового забруднення території країни може бути забезпечено тільки за рахунок устаткування нового покоління.

Сучасних технологій потребують базові галузі промисловості, сільськогосподарський сектор, високотехнологічні виробництва. Йдеться, передусім, про ресурсо- та енергозберігаючі технології і матеріали, яким притаманна не стільки безпосередня економія невідновлюваних ресурсів, оскільки принципово інші, раціональніші процеси їх переробки - так звані екологічні технології 2-го порядку. Необхідне наближення до загальносвітового нормативного ступеню чистоти усіх виробництв.

Водночас надання Україні екологічно чистих технологій корисно і для розвинених країн з точки зору збереження навколишнього середовища у глобальному маштабі.

Проте, разом з цим, виникає загроза розміщення в Україні екологічно небезпечних виробництв, технологій, збуту іноземними фірмами морально застарілого обладнання в рамках програм технічного співробітництва. Неодмінною умовою для реалізації таких програм повинна бути екологічна чистота запропонованих проектів. У випадку "брудної індустріалізації" будь-які пропозиції не повинні схвалюватися українською стороною.

Екологічна компонента висувається в число першочергових у системі забезпечення національної безпеки України. Перелік нових потенційних загроз, який тут наведено, є далеко не повним і свідчить про багатогранність та складність цієї проблеми за сучасних умов.

Отже, створення і впровадження прогресивних, екологічно безпечних технологій і технічних пристроїв, формування відповідних економічних предумов повинно бути домінантою розвитку українського суспільства у найближчій перспективі.

2.2 Пропозиції щодо розміщення промислового виробництва

Внаслідок диспропорцій у розміщенні продуктивних сил, які допускалися протягом багатьох років у командно-адміністративній економіці, територія України зазнала значних техногенних навантажень на природне середовище, яке у 4-5 разів превищує аналогічні навантаження у розвинутих державах.

Теперішня екологічна ситуація є наслідком нагромаджених за багато років структурних деформацій господарства, домінування природомістких галузей промисловості, ресурсо- і енергоємних технологій, сировинної орієнтації експорту і водночас надмірної концентрації виробництва у промислових центрах і регіонах країни. В Україні склалися вкрай нераціональна структура природокористування і управління соціально-економічним розвитком держави, яка є в цілому неефективною і екологічно небезпечною. Потенційно небезпечні виробництва мають велику питому вагу в структурі промислового виробництва: на них припадає 42,8% вартості основних фондів, 33,8% обсягів виробництва і 21% зайнятих. Деформована структура економіки посилює свої негативні прояви. Статистичні дані свідчать, що за минулі 10 років у структурі ВВП України значно зросла частка сировинно- та енергоємних й водночас найбільш забруднюючих довкілля галузей промисловості - гірничо-металургійної і паливно-енергетичної, а також хімічної та нафтохімічної паралельно зі скороченням частки галузей, які виробляють продукцію кінцевого споживання, насамперед - машинобудування, легкої і харчової промисловості. Проаналізувавши вплив потенційно небезпечних виробництв на екологічну ситуацію в Україні можна запропонувати такі засоби:

* зміни галузевої та технологічної структур виробництва та споживання; пріоритетний розвиток екологічно чистих галузей; застосування ресурсозберігаючих, мало- і безвідхідних технологій, устаткування і машин, екологічно чистої сировини; застосування більш ефективних очисних споруд, санітарно-захисних зон та інших містобудувально-планувальних рішень;

* зниження обсягів або повне перепрофілювання екологічно брудних виробництв; розосередження їх на великій території або перенесення до районів з невикористаним екологічним потенціалом;

* сувора екологічна експертиза і відмова від реалізації рішень з погано вивченими екологічними наслідками;

* відмова від реалізації рішень, проти яких виступає більшість населення даного регіону.

Висновок

Входження України до ринкової економіки, нове реформування промислового комплексу переміщують акценти у системі передумов і факторів, які впливають на розвиток і розміщення її продуктивних сил. Їх територіальна організація є такою ж важливою, як і технологічне або соціальне. Україна належить до держав з високим рівнем негативних наслідків господарської діяльності. Тому проблеми охорони навколишнього середовища і раціонального використання природних ресурсів набувають першорядного значення, оскільки під їх безпосереднім впливом формується становище продуктивних сил. Різко підвищилась напруженість у водопостачанні. Ряд регіонів потерпає від екологічного лиха (Донбас, Придніпров'я, Полісся, Закарпаття). Вкрай необхідною є нова "технологія" прийняття господарських рішень з урахуванням всесвітнього науково-практичного досвіду охорони навколишнього природного середовища.

З огляду на техногенні порушення та виникнення надзвичайних ситуацій, має бути знайдена єдина основа для функціонування і цілей виробничо-економічних і природних систем. Допустиме антропогенне навантаження залежить не тільки від обсягів шкідливих викидів, але й від допустимого рівня вилучення води та лісоматеріалів без підриву стійкості екологічного потенціалу території.

В окремих регіонах України соціально-екологічні проблеми поступово набувають значення вузлових. Концепція екологізації розвитку і розміщення продуктивних сил розглядається як специфічний вид еколого-економічного управління, що вимагає обгрунтування екологічних меж господарювання.

Для сталого розвитку національної економіки важливою стає зміна екологічної стратегії - перехід від виявлення екологічної небезпеки до цінки екологічного ринку. Неможливо зробити виробництво абсолютно безвідхідним і звести забруднення до нуля, але можна оцінити техногенний ризик і зробити його прийнятним, здійснивши моніторинг і розробивши систему захисних заходів. Першим кроком має стати зміна функціонального характеру науково-технічних розробок, оскільки усі системи продуктивних сил повинні розвиватися, не вступаючи у руйнівні конфлікти з навколишнім природним середовищем. В умовах підвищення впливу екологічних обмежень виникає необхідність здійснити якісні зміни у продуктивних силах та їх екологізацію, тобто привести їх у відповідність із закономірностями відтворення і збереження навколишнього природного середовища. Завдання полягає в тому, щоб переборювати екологічну кризу синхронно із забезпеченням розвитку соціально орієнтованої економіки.

Всебічне обгрунтування збалансованого розміщення продуктивних сил набуває дедалі більшого значення, і не менш важливим є прогнозування на перспективу. Необхідно створити наукову базу для реалізації принципів розвитку і розміщення продуктивних сил, які недопустять при проектуванні надлишкову концентрацію промислового та сільськогосподарського виробництв. На кожній території екологічне становище є наслідком впливу на середовище підприємств багатьох галузей господарського комплексу і промисловості, а також комунальних об'єктів і побуту. Тому при розробці регіональної стратегії господарського і соціального розвитку необхідно розробити динаміку зміни параметрів діючих і проектованих об'єктів. Але в кожній галузі промисловості є власна стратегія розвитку з напрямом екологічної політики, яка повинна враховувати:

- технологічний стан основних виробничих фондів, рівень концентрації та організації виробництва, які оцінюються у порівнянні з найкращими вітчизняними і зарубіжними аналогами;

- загальну динаміку викидів і скидів забруднень, витрати природних ресурсів та інші екологічні параметри застосовуваних технологій;

- загальногалузеву і природозахисну економічну кон'юктуру (нормативи платежів за забруднення навколишнього природнього середовища, вартість очисних споруд та їх експлуатації).

Список використаних літературних джерел

1.Зербiно Д.Д., Гжегоцький М.Р. Екологiчнi катастрофи у свiтi та в

Украiнi. - Л., 2005.

2.Мельник С. Державна регiональна полiтика // Украiна : аспекти працi. - №4, 2006.

3.Регiональна полiтика Украiни / За ред. Н.Г. Курдюковой. - К. :Наук.думка, 2005.

4.Розмiщення продуктивних сил i регiональна економiка. Тарангул Л.Л., Горленко I.О., Будник Г.В., Тарангул Д.О., Лазебник О.П., Iрпiнь -2006.

5.Розмiщення продуктивних сил : Пiдручник / В.В.Ковалевський та iн.; За ред.В.В. Ковалевський, О.Л. Михайлик, В.Ф. Семенова. - К: Товариство «Знання», 2008.

6.Словник-довiдник з економiки / П.О.Масля, Я.Б.Олiйник. - К.:Лiбра, 2006.

7.Гардашук Т.В. Концептуальнi параметри екологiзму / НАН Украiни; Iнститут фiлософii iм. Г.С. Сковороди. - К., 2005. - 200 с.

Размещено на Allbest.ru