Біологічна і соціальна природа людини

Людина з'явилась на Землі внаслідок тривалого і складного процесу історико-еволюційного розвитку. В зоологічній системі вид "людина розумна" належить до класу ссавців, раду приматів. З людиноподібними мавпами людину ріднять відносно великий головний мозок, п'ятипала кисть з плескатими нитями і розвинутим віддаленим великим пальцем. За даними порівняльної анатомії, фітології, молекулярної біології, імуногенетики, патології та інших наук, найбільша схожість виявляється міх людиною, шимпанзе і горилою. Ступінь гомології ДНК людини і шимпанзе високий -- понад 90% подібних генів. Проте є й істотні відміни в анатомо-морфологічній будові (в пропорціях кінцівок, 5-іюдібній формі хребта), в особливому розміщенні й будові деяких м'язів і суглобів (у зв'язку з прямоходінням), у формі тазового пояса, грудної клітки, склепистій стопі з добре розвинутим великим пальцем і деякою редукцією інших пальців.

Для людини характерний високий ступінь розвитку мозку (в 3--4 рази вищий, ніж у шимпанзе чи горили), його сильна диференціація (лобна, скронева, нижньоскелетна, далі -- у зв'язку з розвитком мови), волосяного покриву, тощо.

Лінія еволюції людини характеризувалась прямоходінням, поступовим удосконаленням руки як знаряддя праці, розвитком мозку та набуттям нових форм поведінки.

За загальною концепцією гілка людини відокремилась від стовбура мавп близько 6--10 млн. років тому. Перші достовірні уявлення про річ з'явились понад 2 млн., а сучасна людина -- не пізніше 40 тис. років тому. Найдавніші сліди трудової діяльності датуються 2,5 -- 2,8 млн. років тому.

Сучасні люди відносяться до одного виду, в межах якого виділяють декілька рас. Специфічністю індивідуального розвитку людини є збільшення періоду дитинства і стрибок росту при статевому дозріванні.

Універсальна генетична готовність до входження дитини в соціальне середовище зумовлена, головним чином, розвитком мозку. У людини мозок досяг вищого еволюційного розвитку порівняно з далекими предками людини. Мозок як орган мислення розвивається після народження дитини в результаті спілкування з людьми і взаємодії з навколишнім середовищем. У ході історичного розвитку і збагачення соціальної сфери життя розумові здібності розкриваються з покоління в покоління все повніше.

Внаслідок цього спостерігається дивовижний процес соціального детермінованого прогресу мозку як матеріального органа мислення. Величезна пластичність мозку і ерудованість та навчання людей виключають фатальне значення генетичної програми.

Вважається, що здатність творчо діяти зумовлена генетичними задатками мозку, але реалізація і розвиток відбувається протягом життя і являють собою відображення тотожність і протилежності мислення й буття. І мислення і буття реалізуються в трудовій діяльності як специфічній рисі людства. Це було доведено експериментально в роботі зі глухонімими дітьми.

При аналізі індивідуальної взаємодії біологічного й соціального в індивідуума природні особливості мають велике значення.

Фундаментальними працями академіка Павлова доведено, що темперамент людини -- природжена риса, яка характеризує динамічні особливості психічної діяльності індивідуума. За темпераментом не можна судити про здібності і можливості особи. Він тільки відбиває динамічні особливості людської поведінки (вчинки, особливості поведінки). Проте остаточне формування темпераменту в багатьох випадках залежить від морально-вольових якостей характеру, пов'язаних із діяльністю людини.

Характер -- це складна система людської психіки. В його формуванні провідна роль належить умовам життя і діяльності людини. Між темпераментом і характером існує тісний взаємозв'язок. Темперамент не може бути перепоною для розвитку як суспільно цінних властивостей індивідуума, так і негативних Його вад. Генетично детерміновані властивості темпераменту -- це тільки передумова для виховання, навчання, формування характеру, розвитку розумових і фізичних здібностей.

Дослідження останніх років дають змогу зробити висновок, що навіть формально динамічна сторона психічних процесів -- при очевидній генотиповій зумовленості їх елементів в умовах нормального генотипу -- не є жорстким, генетично детермінованим “каркасом" для розвитку особи. Реалізація цих процесів залежить більше від умов розвитку, які несуть у собі як компонент природного, біологічного, так і життєвого досвіду (Н.П. Дубинин, 1982).

Властивості нервової системи людини не впливають безпосередньо на зміст психіки і результативність діяльності. Вони стосуються тільки динамічного боку поведінки, впливають на темпи засвоєння знань, формування навичок.

У сфері пізнання природне в людині поширюється насамперед на сферу чуттєвого пізнання й динамічну сторону функціонування мозку. У цьому процесі беруть участь органи чуття, за допомогою яких людина отримує інформацію з природного довкілля. Кожна людина мас унікальну гаму чуттєвого пізнання. Це накладає суттєвий відбиток на характер сприйняття, на процеси людського пізнання і, на відміну від тварин, не обмежується процесами чуттєвого пізнання, а вживається на рівні абстрактного мислення в поєднанні з практикою.

Абстрагування, на відміну від простого сприйняття предметів і явищ, як прямий наслідок функціонування органів чуття -- це здатність людського розуму до творчості. Вона виникла в результаті закріплення набутих у минулому досвіду і навичок праці та знань.

Немає сумніву в тому, що люди біологічно різні. Вони по-різному сприймають одні й ті самі явища, мають різні природні здібності, нахили і риси характеру. Але все це свідчить лише про їх різні біологічні можливості, а не про те, що в їх генах уже записаний відбиток тих форм життя, які складаються під впливом існуючих суспільних відносин.

Таким чином, біологічне в людині -- це тільки передумови, хоч і дуже важливі, для пізнання законів розвитку природи й суспільства.

Світогляд особистості формується передусім під впливом соціальних факторів. Соціалізація біологи людини пронизує все її життя. Людина живе у світі соціальних потреб, які формують її психічне життя, якісно відмінне від психіки тварини. Усі людські риси виникли в результаті історичного розвитку виробничої діяльності людини.

Наука, культура, право, мораль і т. ін. формувались і формуються під впливом певних суспільних відносин.

Таким чином, сутність особистості людини являє собою сукупність суспільних відносин. Її розвиток потребує біологічних передумов, а зміст і подальший прогрес визначаються соціальними закономірностями. Не можна вважати, що всі питання щодо механізму взаємодії спадкових і набутих властивостей у сфері поведінки людини до кінця з'ясовані. Зрозуміло, що прогрес людського роду базується на універсальній можливості всебічного розвитку його соціальної сутності, передумовою якої є специфічні людські і водночас соціально неспеціалізовані біологічні основи.

У цьому плані має певний інтерес вивчення питань становлення людини як індивіда й особистості.

забруднення природний людина здоров'я

4. Залежність здоров'я людини від якості природного середовища

Комплексним показником, що характеризує стан будь-якої людської популяції, є рівень здоров'я її представників. За сучасними уявленнями здоров'я - це природний стан організму, що характеризується його повною рівновагою з біосферою і відсутністю будь-яких хворобливих змін. Офіційне визначення здоров'я Всесвітньою організацією охорони здоров'я звучить так:,,здоров'я - це стан повного фізичного, духовного і соціального добробуту, а не лише відсутність захворювання або фізичних дефектів".

На сьогодні абсолютно точно доведено безпосередню залежність здоров'я населення тієї чи іншої території від якості навколишнього середовища. Здоров'я віддзеркалює динамічну рівновагу між організмом і середовищем його існування. В організмі людини утворюється динамічний стереотип зі збереженням гомеостазу здорової людини, який виробився в процесі її еволюційного розвитку в умовах навколишнього середовища і підтримується завдяки нейрогуморальній і ендокринній регуляції. Закони, що управляють здоров'ям людини, є основою для розуміння процесів формування здоров'я. Вченими доведено, що до факторів, які впливають на рівень здоров'я людини, відносяться спосіб життя, генетичний фактор, фактори забруднення навколишнього середовища і медичні екологічні фактори. Гомеостазом вважають відносну динамічну постійність внутрішнього середовища і деяких фізіологічних функцій організму людини і тварин, що підтримується механізмами саморегуляції в умовах коливань внутрішніх і зовнішніх подразників.

Здоров'я людини, забезпечене її гомеостазом, може зберігатись і при деякій зміні параметрів факторів навколишнього середовища. Такий вплив викликає в організмі людини відповідні біологічні зміни, але завдяки процесам адаптації (пристосування) у здорової людини фактори навколишнього середовища до певних меж у кожного індивідуума дозволяють зберігати здоров'я.

Людина при взаємодії з навколишнім середовищем реагує індивідуально за допомогою фізіологічних реакцій. Система саморегуляції внутрішнього середовища забезпечує швидку реакцію людини, підвищуючи стійкість організму. Саморегуляція здійснюється за допомогою нервової системи і біохімічних процесів, що є детекторною системою, яка ловить різкі зміни у навколишньому середовищі і подає сигнал про небезпеку. Коригуючи пристрої викликають відповідну реакцію організму, яка необхідна для подолання цієї небезпеки. Завдяки координаційній функції нервової системи організм реагує не лише на позитивні, але й на несприятливі фактори. Цей шкідливий вплив у більшості випадків є наслідком перетворення природного середовища на штучне.

У силу загальних соматичних властивостей фізіологічного пристосування організм може адаптуватись, акліматизуватись або виробити імунітет до найрізноманітніших зовнішніх факторів. Усі люди здатні проявляти необхідну пластичність реакцій у відповідь на зміни зовнішніх умов. Це комплекс механізмів, які виробились у процесі еволюційного розвитку живих організмів і дозволяють їм зберегтись у природі, пристосовуючись до зміни умов навколишнього середовища. Адаптація допомагає підтримувати стійким внутрішнє середовище організму, коли параметри деяких факторів навколишнього середовища виходять за межі оптимальних.

Адаптація залежить від сили дії факторів навколишнього середовища і від індивідуальної реактивності організму. Критерієм ступеня адаптації є збереження гомеостазу незалежно від тривалості дії фактора, до якого сформувалась адаптація. В умовах захворювання наступає компенсація, під якою слід розуміти боротьбу організму за гомеостаз, коли включаються додаткові захисні механізми, які протидіють виникненню і прогресуванню патологічного процесу. Якщо поступають сигнали про велику небезпеку і включених механізмів не вистачає, виникає картина стресових захворювань, характерних для нашої цивілізації. На фоні дії небезпечних факторів виникають такі захворювання, як коронарна хвороба, цукровий діабет, гормональні дисфункції тощо.

5. Вплив хімічного, радіоактивного й інших забруднень навколишнього середовища на рівень захворюваності населення

Особливо великих масштабів забруднення навколишнього середовища досягло в наш час у містах, зокрема у великих індустріальних центрах. Розширюється і поглиблюється шкідливий вплив забруднення середовища на людей, тому що кількість міського населення на Землі швидко зростає, Специфічною рисою сучасної цивілізації став процес концентрації промисловості та населення у великих містах. Урбанізація охопила всю нашу планету. В останні десятиріччя цей процес різко активізувався - від 1950 р. кількість людей, що живуть у містах, збільшилась майже в три рази. У більш розвинених частинах світу населення міст майже подвоїлось, а в менш розвинених воно збільшилось у чотири рази. При збереженні нинішньої тенденції зростання чисельності населення міст у країнах, що розвиваються, може збільшитись до 2000 р. ще на 3/4 млрд. осіб. За цей же період чисельність населення міст у промислово розвинених країнах світу збільшиться ще на 111 млн. осіб. Вважають, що до 2000 р. чисельність міського населення в світі становитиме близько 4,5 млрд. осіб. Очікують, що міське населення досягне 90 %, а сільське становитиме 10 %.

Наслідком урбанізації є виникнення гігантських житлових і промислових районів з населенням у мільйони і десятки мільйонів людей. Якщо до 1800 р. єдиним у світі містом з населенням понад 1 млн. осіб був Лондон, то на 1900 р. таких міст,,мільйонерів" стало вже 12, на початок другої світової війни - 42, у 1960 р. - 88, а зараз - більше 100, у тому числі кілька мегаполісів з населенням понад 10 млн. осіб (Мехіко, Токіо, Сан-Паулу, Нью-Йорк, Шанхай, Москва тощо). У таких країнах, як Бельгія, Голландія, Японія, щільність населення досягла вже 300-400 осіб на 1 км2 а в деяких районах Делі та Калькутти - астрономічної цифри - понад 150000 осіб на км2 що створює нестерпні умови для існування людей, викликає масові фізичні та психічні захворювання,

Міське середовище для людей є штучним і відірваним від природного, в якому тисячоліттями проходило їхнє життя в стані рівноваги і стабільної біологічної цілості. Деградоване штучне міське середовище виявляє комплексну шкідливу дію на здоров'я населення внаслідок забруднення атмосферного повітря, дефіциту сонячного проміння, води, а також стресових факторів, зумовлених напруженим ритмом життя, скупченістю населення, недостатністю зелених насаджень тощо. Усі ці фактори малої інтенсивності протягом життя людини викликають хронічну, кумулятивну та синергічну дію, можуть спричинювати захворювання, зменшують фізичний розвиток дітей, скорочують тривалість життя людини, а також змінюють структуру захворюваності і смертності,

Атмосферне повітря населених пунктів постійно забруднюється і за всіма параметрами докорінно відрізняється від повноцінного природного повітря, яке є чистим і стимулює біологічні процеси. У дітей, які проживають у районах міста з інтенсивно забрудненим повітрям, є зміни показників імунобіологічного статусу організму. У водіїв і пасажирів автобусів змінюються показники розумової та фізичної працездатності.

Найбільш поширеною шкідливою домішкою повітряного середовища є монооксид вуглецю. При вдиханні цього газу наступає швидка втомлюваність, головний біль, запаморочення, порушення сну, лабільність настрою, ослаблення пам'яті, порушення діяльності серцево-судинної системи та інших систем організму. Оксид вуглецю утворює з гемоглобіном крові стійку сполуку - карбоксигемоглобін, який блокує транспорт кисню в організм.

Доведена пряма кореляція між концентрацією бензпірену в повітрі і смертністю від раку легенів. Взагалі смертність від раку легенів серед мешканців міст вдвічі більша, ніж серед мешканців села. 3 тих елементів, які забруднюють повітря, виникненню раку легенів крім бензпірену сприяють молібден, арсен, цинк, ванадій і кадмій. У загазованих районах Чикаго від раку легень вмирає у 10 разів більше людей, ніж у віддалених передмістях. У відпрацьованих газах автомобілів постійно присутній також свинець, внаслідок чого у крові у водіїв і пасажирів знаходять його кількість, шкідливу для здоров'я. Чим більше свинцю в повітрі, тим більше його в крові, і це веде до зниження активності ферментів, що беруть участь у насиченні крові киснем, і до порушення обмінних процесів в організмі.

У містах швидко зростає кількість захворювань на кон'юнктивіт, екзему, фарингіт, ларингіт внаслідок забруднення атмосфери оксидом вуглецю, оксидами азоту, аміаком, вуглеводнями, сірчистим газом, формальдегідом, фторидами, аерозолями сірчаної кислоти, поверхнево-активними речовинами тощо, як1викликають отруєння, а, крім того, знижують імунобіологічні властивості організму.

Оксиди азоту викликають подразнення слизових оболонок верхніх дихальних шляхів і в тяжких випадках можуть призвести до смерті внаслідок набряку легенів. У Великобританії в результаті забруднення повітря сірчистим газом і оксидами азоту щорічно вмирає від бронхіту понад 30 тис, чоловік, Захворюваність на пневмонію, інфаркт міокарда, алергічні хвороби, зокрема бронхіальну астму, також пов'язана із забрудненням повітря.

У 1952 р. в Лондоні густий туман з домішкою диму і промислових газів у вигляді смогу за п'ять днів спричинив загибель близько 5 тис, мешканців. Головним компонентом смогу був сірчистий газ, що викликає гострий бронхіт. Особливо шкідливий для здоров'я фотохімічний смог. Він є комплексом отруйних газів і аерозолів, які утворюються в результаті фотохімічних реакцій, що перебігають під дією сонячного випромінювання між компонентами повітря і газовими викидами автомобілів і промислових підприємств. У 1962 р. у Лондоні фотохімічний смог став причиною 700 смертельних випадків серед людей, що хворіли на важкі форми бронхіту. Фотохімічний смог викликає у людей подразнення очей, слизових оболонок носа і горла, симптоми задухи, загострення легеневих та різних хронічних захворювань.

У комплексі проблем сучасного міста велике значення має проблема шуму. Його інтенсивність у розвинених країнах щорічно збільшується на 0,5-1 дБ, і це є однією з причин, яка веде до захворювань. Рівні шуму на міських вулицях досягають 85-87 дБ і зумовлюють значну зашумленість територій, що прилягають до магістралей.

Спектр дії шуму на організм дуже багатогранний. Крім вибіркової негативної дії шуму на органи слуху, він викликає загальні зміни в цілому організмі. Негативна тривала дія шуму викликає шумову хворобу з явищами зрушень у функціональному стані центральної нервової системи. При цьому порушується динаміка процесів збудження в корі головного мозку, спостерігаються фазові зміни умовно-рефлекторної діяльності, сповільнення психічних реакцій при вирішенні тестових завдань, зниження працездатності, слуху, послаблення уваги, врешті виникнення неврозу. Суб'єктивні відчуття зводяться до роздратованості, швидкої втомлюваності, порушення концентрації уваги, болю в ділянці серця та підвищення тиску крові.

Відомий негативний вплив шуму на серцево-судинну систему, частота захворювань цієї системи у людей, що живуть у зашумлених районах, у кілька разів вища, а ішемічна хвороба серця у них зустрічається у три рази частіше. Зростає також загальна захворюваність. Крім того, високий рівень шуму в селітебній зоні сприяє підвищенню захворюваності населення на гіпертонічну і гіпотонічну хворобу, гастрит, виразкову хворобу шлунка, хвороби залоз внутрішньої секреції і обміну.

До негативних фізичних факторів належить також вібрація. При дії локальної вібрації значної інтенсивності порушується регуляція тонусу периферичних кровоносних судин, що спричинює порушення вазомоторної координації і вегетативний поліневрит. Дія загальної вібрації порушує нормальну функцію кори великого мозку, що викликає розвиток гіпоталамічного синдрому з нейроциркуляторними порушеннями.

Вплив електромагнітного поля радіочастотного діапазону спричинює підвищення захворюваності населення неспецифічного характеру.

Висновок:

Всі процеси в біосфері взаємозалежні. Людство - лише незначна частина біосфери, а людина є лише одним із видів органічного життя - Homo sapiens (людина розумна). Розум виділив людину з тваринного світу і дав йому величезна могутність. Людина протягом століть прагнула не пристосуватися до природного середовища, а зробити його зручним для свого існування. Тепер ми усвідомили, що будь-яка діяльність людини впливає на навколишнє середовище, а погіршення стана біосфери небезпечно для всіх живих істот, у тому числі і для людини. Всебічне вивчення людини, її взаємовідносин із навколишнім світом призвели до розуміння, що здоров'я - це не тільки відсутність хвороб, але і фізичний, психічний і соціальний добробут людини. Здоров'я - це капітал, даний нам не тільки природою від народження, але і тими умовами, у яких ми живемо.

Список використаної літератури:

1. Гигиена окружающей среды / Под ред. Г.И. Сидоренко. - М., 1985.

2. Даценко И.И. Живая вода. - Львов: Изд-во Львов, ун-та, 1984.

3. Даценко І.І., Мартинюк В.3. Інтоксикація окисом вуглецю та шляхи її послаблення. - К.: Наук. думка, 1971.

4. Загальна гігієна: Посібник для практичних занять / За ред, І.І. Даценко, - Львів: Видавництво Львів, університету, 1992.

5. Общая гигиена/ Под. Ред. Е.И. Гончарука.- К.: Вища шк., 1991.

6. Шандала М.Г., Звиняцковский Я.Й. Окружающая среда и здоровье населения, - К.: Наук, думка, 1988.

7. Шицкова А.П., Новиков Ю.В. Гармония или трагедия? Научно-технический прогресс, природа, человек / Отв. Ред. 3.П. Казначеев. -М.: Наука, 1989.

Размещено на Allbest.ru