Важливе значення має принцип правового закріплення належності природних ресурсів конкретним суб'єктам права для їх використання з метою задоволення екологічних, майнових та інших інтересів у межах закону. Належність природних об'єктів виступає у двох основних правових формах -- у праві власності і праві користування. Основним власником природних ресурсів є держава, яка здійснює свої правомочності в інтересах усього народу. Деякі природні ресурси, наприклад, земельні ділянки, можуть передаватися у власність колективам громадян або індивідам. Однак більша частина суб'єктів є природокористувачами. У законодавстві закріплено різні види природокористування, визначено права й обов'язки суб'єктів, форми захисту прав власників та природокористувачів.

Особливу роль відіграє принцип правового забезпечення раціонального й ефективного використання природних ресурсів усіма суб'єктами. Раціональність екологокористування полягає втому, що кожен власник чи користувач природних ресурсів зобов'язаний у процесі їх використання додержуватися правових екологічних вимог, щоб не нашкодити навколишньому природному середовищу. В основі цього принципу лежить об'єктивний чинник -- взаємозв'язок усіх природних об'єктів, які утворюють у сукупності екологічну систему. Економічна ефективність виражається в отриманні найвищих економічних показників при експлуатації природних ресурсів з найменшими затратами.

Раціональність та ефективність використання останніх -- поняття взаємопов'язані, однак не тотожні.

Раціональність охоплює головним чином екологічний, а ефективність -- економічний аспект. Ці два поняття слід розглядати стосовно будь-якого природного ресурсу, оскільки кожний природний об'єкт має свої специфічні риси, притаманні лише йому. При цьому за недодержання даного принципу екологічним законодавством передбачаються заходи правового впливу.

Принцип правового забезпечення цільового використання природних об'єктів полягає у визначенні в правових нормах цілей їх експлуатації всіма суб'єктами. Цей принцип об'єднує два основні чинники:

а) об'єктивну необхідність задоволення вимог суспільства, колективів людей та індивідів у продуктах харчування, сировині, естетичних, господарських та інших вимог за рахунок використання природних об'єктів;

б) необхідність підтримання екологічної системи (природного середовища) у нормальному стані. Цільове використання природних об'єктів визначається державою у правових нормах земельного, водного, лісового, гірничого, фауністичного, атмосфероповітряного, природно-заповідного та іншого законодавства. Їх використання не за цільовим призначенням викликає застосування встановлених у законодавстві заходів правового впливу до винних осіб аж до вирішення питання про припинення права природокористування.

Не менш важливу роль відіграє принцип правового забезпечення стимулювання власників і користувачів природних об'єктів щодо належного використання природний ресурсів, їх відтворення та охорони. Він виражається в юридичному закріпленні сукупності економічних заходів стимулювання за належне виконання суб'єктами своїх прав та обов'язків, проведенні необхідних екологічних заходів, у застосуванні санкцій за порушення екологічних вимог і законодавства. Стимулювання слід розуміти у двох аспектах -- використання заохочувальних заходів і застосування санкцій [19, 3]. Стимулювання означає спонукання суб'єктів права до здійснення позитивних дій.Тому в екологічному законодавстві закріплено систему заходів як заохочення, так і застосування відповідних видів відповідальності -- майнової, адміністративної, дисциплінарної, кримінальної, що передбачена відповідно в екологічному, адміністративному, трудовому і кримінальному законодавстві.

Серед інших принципів особливого значення набуває принцип правового забезпечення пріоритетності екологічних вимог щодо підтримки екологічної рівноваги, що означає першочерговість у здійсненні необхідних екологічних заходів серед інших соціально-економічних заходів. Сутність даної проблеми полягає у забезпеченні оптимального поєднання екологічних та економічних інтересів держави, певного регіону, власників і користувачів природних ресурсів. Вищим пріоритетом виступає здоров'я людини, яке зараз багато в чому залежить від стану довкілля. Правовою основою екологічних пріоритетів є ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» [8] та відповідні норми інших законів щодо навколишнього природного середовища.

Принцип правового забезпечення стабільного (тривалого) використання природних ресурсів полягає в тому, що їх власники і користувачі можуть бути позбавлені права власності і права користування тільки з підстав, передбачених законодавством та договорами у встановленому порядку. Законодавство дає вичерпний перелік таких підстав.

Правозастосовні органи не вправі на свій розсуд встановлювати підстави або обмеження вказаних прав. У законодавстві встановлено різноманітні форми захисту порушених прав власників і користувачів природних ресурсів. Цей принцип забезпечує сумлінне ставлення суб'єктів права до їх використання, стимулює проведення заходів, що сприяють поліпшенню якості природного середовища та його окремих елементів.

Принцип правового регулювання екологічної безпеки сприяє підтриманню такого стану навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки і виникнення небезпеки для здоров'я людини [8].

Важливим є також принцип правового забезпечення оптимального компенсування витрат держави на поліпшення якості природних ресурсів, їх відтворення, здійснення природоохоронних заходів та інших витрат у процесі забезпечення екологічної рівноваги на території України.

Але досить складно визначити точні еквіваленти за використання природних ресурсів, забруднення довкілля, на поліпшення якості природних об'єктів та їх відтворення, оскільки природні об'єкти в силу законів природи самополіпшують свій біолого-екологічний стан. Тому ця компенсація і не передбачає точності у таких підрахунках, хоча спеціалісти в певних випадках і можуть оптимально визначити їх розміри.

Принцип правового забезпечення комплексного підходу до використання і відтворення природних ресурсів, а також до охорони навколишнього природного середовища відкриває можливості використовувати як основні природні об'єкти, так і супровідні природні компоненти.

Роль екологічного права у здійсненні екологічної політики держави - це виявлення соціальної спрямованості і місця екологічного права у визначенні функцій, форм та змісту діяльності держави у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки умов існування людини.

Функції екологічного права в галузі екологічної політики:

- юридична база механізму правового забезпечення екологічної політики;

- засіб досягнення мети і завдань екологічної політики;

- правова форма реалізації екологічної політики;

- гарантія забезпечення екологічної безпеки.

В.І. Андрейцев дав найбільш повне визначення функцій екологічного права - це основні напрями впливу норм екологічного права на волю і поведінку суб'єктів екологічних правовідносин і забезпечення правопорядку в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки.

Він поділив функції екологічного права на загально правові функції та спеціально правові функції.

До загально правових функцій слід віднести:

- Регулятивну;

- Виховну;

- Превентивну;

- Охоронну.

До спеціально правових функцій відносять:

- Екологічну;

- Природоохоронну;

- Антропозахисну [16, 145].

Провідною функцією екологічного права являється природоохоронна функція, тому її потрібно розглянути більш детально. В екологічних правовідносинах превалюють відносини, що виникають з приводу охорони навколишнього природного середовища, основою виникнення і розвитку яких є інтереси теперішнього і майбутніх поколінь людей, їхні потреби в чистому і здоровому навколишньому природному середовищі.

Охорона навколишнього природного середовища відноситься до глобальних проблем, життєво важливих для всього людства. В період науково-технічного прогресу вплив людини на природу набув величезної сили і глобальних масштабів. Вже немає жодного місця на Землі, де б людина тією чи іншою мірою не впливала на природу. Відповідно зростає роль охорони природи, яка є єдиним джерелом існування громадського суспільства. Природа має величезне соціальне, виробниче, економічне, наукове й оздоровче значення.

Особливо гострою є проблема охорони навколишнього природного середовища в Україні. Винятковою особливістю екологічного стану є ускладнення екологічно небезпечних локальних ситуації після аварії на Чорнобильській атомній електростанції [20, 132].

Охорона навколишнього природного середовища в нашій державі ще не стала внутрішньою потребою і переконанням багатьох організаторів виробництва і громадян. Ресурсомісткість продукції України перевищує світовий рівень у два-три, а енергомісткість -- у шість-дев'ять разів. Техногенний тиск території України у шість-сім разів перевищує рівень розвинутих європейських держав [21, 105]. Це результат того, що довгий час за умови розміщення виробничих сил зовсім не враховувалися потреби охорони навколишнього природного середовища, не запроваджувалися запобіжні заходи щодо недопущення тієї складної екологічної ситуації, в якій опинилась Україна.

Забезпечення охорони навколишнього природного середовища життєво важливе для всіх галузей народного господарства і всіх об'єктів природи: земель, вод, рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, надр і природно-заповідного фонду України.

Гостро стоїть питання про охорону навколишнього природного середовища в промисловості і на транспорті, сільському господарстві, містах та інших населених пунктах, в культурно-побутовій сфері.

Отже, наша держава має розробити чітку політику та програму дій, спрямовані на збереження і відродження довкілля, забезпечення екологічної безпеки України і насамперед її громадян. Йдеться про створення Національної програми охорони навколишнього природного середовища, в основі якої лежатиме нове екологічне законодавство.

У правовій державі законодавству належить визначальна роль у вирішенні масштабних завдань, зокрема в охороні навколишнього природного середовища.

В екологічному праві визначено:

- об'єкти природи, що підлягають охороні;

- систему державних органів і Їхні повноваження у галузі охорони навколишнього природного середовища;

- форми і методи охорони природи;

- заходи щодо здійснення екологічного контролю та моніторингу у галузі охорони відповідних об'єктів природи [21, 106].

Екологічне законодавство передбачає певні пріоритети щодо забезпечення охорони навколишнього природного середовища. Зокрема, надається перевага в охороні земель сільськогосподарського призначення, вод питного і лікувально-оздоровчого призначення, лісів першої групи і рідкісних видів рослин і тварин.

Екологічне право зміцнює охорону навколишнього природного середовища також тим, що сприяє подоланню екологічного неуцтва й екологічного нігілізму. Низький рівень екологічної культури і свідомості суспільства -- одна з вагомих причин кризового екологічного стану, в якому опинилась Україна. Вийти з нього допоможе екологічне право, яке передбачає певні приписи і вимоги до всіх учасників екологічних відносин, формує їх моральне та духовне обличчя.

Знання екологічного права необхідні сьогодні спеціалісту будь-якого профілю і кожному громадянинові, які щоденно вступають в екологічні відносини з навколишнім природним середовищем.

Отже, екологічне право має великі потенційні можливості щодо забезпечення охорони навколишнього природного середовища.

Першоосновою охорони навколишнього природного середовища є розробка і прийняття законодавчих та інших еколого-правових актів.

Зміцненню охорони навколишнього природного середовища сприяє проведена кодифікація законодавства України про землю, її надра, води, ліси, тваринний світ, атмосферне повітря. У відповідних кодексах визначено компетенцію державних органів у галузі регулювання земельних, водних, лісових відносин, передбачено організаційно-правові заходи охорони об'єктів природи і відповідальність за порушення природоохоронного законодавства.

Кодекси про відповідні об'єкти природи та інші кодифікаційні акти сприяють подальшій нормотворчій діяльності в галузі охорони навколишнього природного середовища. Кримінальний кодекс [22] і Кодекс України про адміністративні правопорушення [23] мають природоохоронне значення, передбачають кримінальну і адміністративну відповідальність за правопорушення в галузі охорони природи.

Серед природоохоронних актів важливе місце посідають постанови Кабінету Міністрів України. Здебільшого це акти комплексного спрямування, вони охоплюють широке коло питань, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища. Але мають місце й урядові акти вузького спрямування, які присвячені вирішенню окремо взятих питань з галузі охорони природи.

Охорона навколишнього природного середовища регламентується також нормативними актами міністерств, державних комітетів та інших відомств. Вони приймаються на підставі законів, постанов Кабінету Міністрі України, інших правових актів і спрямовані на їх виконання.

Для забезпечення охорони довкілля важливе значення мають правові акти, що передбачають цивільно-правову та іншу матеріальну відповідальність осіб, які завдали шкоди природі чи здоров'ю громадян у зв'язку з порушенням вимог екологічного законодавства. Факт настання шкоди та її розміри є підставою для визначення характеру правопорушення, видів юридичної відповідальності і міри покарання. Саме ступінь суспільної небезпеки завданої матеріальної шкоди, поряд з цивільною, вимагає застосування також кримінальної або адміністративної відповідальності. Масштаби шкоди визначають міру юридичної відповідальності [21, 107].

Це підкреслює теоретичне і практичне значення інституту матеріальної відповідальності для зміцнення охорони навколишнього природного середовища.

Поряд з розвитком і зміцненням правової основи охорони навколишнього природного середовища є багато інших чинників охорони, про які вже згадувалося. Головне завдання полягає в тому, щоб значно підвищити дієвість і ефективність усіх природоохоронних заходів. Насамперед треба підняти роль і значення екологічного контролю всіх рівнів -- державного, громадського і виробничого.

Необхідно об'єднати зусилля органів, які покликані забезпечувати охорону навколишнього природного середовища, їх діяльність у цій галузі має відзначатися своєю організованістю і цілеспрямованістю.

Вимогливіше належить діяти органам прокуратури, внутрішніх справ і суду, коли йдеться щодо необхідності притягнення до відповідальності осіб, які порушують норми екологічного права.

Разом з тим треба більше уваги приділяти питанням екологізації матеріального виробництва, широкого впровадження новітніх технологій. Зокрема, необхідно впроваджувати екологізацію виробничих процесів в усіх галузях господарської діяльності. За даними статистики, на сьогодні в Україні нагромаджено понад 100 млрд. т різних відходів. Серед них понад 100 млн. небезпечних і токсичних. Усі вони потребують переробки, безпечного складування або утилізації. В основі цієї проблеми -- неефективність виробництва. Так, щороку у виробничому процесі використовується 1,3 --1,4 млрд. т природних речовин і матеріалів, з них 800 млн. т повертається у вигляді відходів. Показовим у цьому плані є Криворізький рудний басейн. Там сконцентровано найбільшу кількість вторинної сировини, величезні гори якої займають площу понад 160 тис. га.

Екологізації виробничих процесів мають сприяти еколого-правові норми, які поряд з іншими заходами передбачатимуть матеріальне заохочення і матеріальну відповідальність тих підприємств і осіб, що дбають або навпаки, не дбають про екологізацію виробництва, зменшення відходів та їх утилізацію.

Необхідно переглянути порядок фінансування утилізації відходів. Такі витрати має нести не держава, як це відбувається зараз, а сам виробник. Це сприятиме зменшенню кількості відходів і, відповідно, зменшенню забрудненості оточуючого середовища.

Охорона навколишнього природного середовища має стати важливою складовою державного плану економічного та соціального розвитку України. Кожне втручання людини в природу має бути в усіх випадках науково обґрунтованим, а протиправне -- неодмінно потягнути за собою відповідне покарання. Лише тоді буде повно і всебічно виконана природоохоронна функція екологічного права [21, 108].

2.3 Перспективи розвитку екологічного права

Основним напрямком розвитку екологічного права України є його удосконалення щодо забезпечення законності. Першою і основною умовою забезпечення законності в галузі екологічних відносин є наявність відповідних законодавчих та інших нормативних актів, націлених на створення міцної юридичної основи раціонального природокористування і природоохорони.

Однак для досягнення справжньої законності цього недостатньо. Закони необхідно не тільки приймати, а й чітко виконувати. Цього, на жаль, поки що немає, але зараз розробляється багато проектів законів, які створять необхідний правовий механізм.

Слід зазначити, що до визнання України незалежною державою екологічне законодавство і право розвивалися як складові загальносоюзного законодавства і права. Тим часом наявність численних законодавчих та інших нормативно-правових актів українського законодавства в екологічній сфері стала основою для його подальшого вдосконалення в сучасних умовах. Така робота триває й сьогодні, що пов'язано з нагальністю створення необхідної екологічно-правової бази (основи) для забезпечення екологічної безпеки й охорони довкілля.

Протягом останніх 5-и років значні зміни сталися у різних галузях українського законодавства. Але в екологічному законодавстві ці зміни були особливо істотними, що дає можливість говорити про їх революційність. Під впливом всезростаючої екологічної свідомості населення, діяльності активістів громадських екологічних організацій, вимог світового співтовариства, нагальних екологічних проблем нашої держави екологічне законодавство України розвивається прискореними темпами і вглиб і вшир (позаяк відбувається активний перебіг появи нових підгалузей та інститутів екологічного законодавства: законодавство про відходи, про перевезення небезпечних вантажів, про об'єкти підвищеної небезпеки, про надзвичайні екологічні ситуації тощо), і що особливо приємно, цей процес продовжується.

Зміни в екологічному законодавстві України відбуваються не тільки кількісні (прийняття нових нормативних актів), але і якісні: з'явилися нові підгалузі й інститути, існуючі підгалузі й інститути зазнали докорінних засадничих змін, виробився єдиний законодавчий підхід до прийняття актів екологічного законодавства. Докорінні зміни, тим не менше, відбувалися поступово, перебіг перетворення був досить «м'яким», а тому є підстави говорити про те, що відбулася «оксамитова» революція в екологічному законодавстві України, революція, що пройшла доволі безболісно і доволі м'яко, майже непомітно [26]. Без голосного з'ясування відносин і кулачних боїв у парламентської трибуни йшло кардинальне відновлення однієї з найважливіших галузей вітчизняного законодавства. Справді, мало хто за прийняттям нових актів екологічного законодавства і змінами до чинних нормативних актів екологічного спрямування вгледів докорінність змін, що відбуваються. Законодавець, лише змусивши нас озирнутися назад, дав побачити їх глибину та революційність.

Таким чином, екологічне законодавство України виросло в одну з найбільш крупних за кількістю норм галузей законодавства. Як вже зазначалося, сучасне екологічне законодавство України являє собою дуже велику і складну систему норм, що містяться як у спеціалізованих еколого-правових актах, так і розкидані по значній кількості нормативних актів інших галузей.

Все це вимагає особливої ретельності при виборі норм екологічного законодавства, що підлягають застосуванню на практиці, ґрунтовної систематизаторської роботи з боку практикуючих фахівців, опанування значною кількістю нормативних актів. Тому найближчий час основні зусилля науковців та законодавця будуть направлені на вирішення проблем браку саме системного уявлення про екологічне законодавство України, так як нагальною потребою є саме системний аналіз джерел екологічного права, за допомогою якого легко можна було б орієнтуватися у системі еколого-правових норм.

Дуже багато зроблено в цьому напрямку фахівцями наукової школи юристів-екологів юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Проблема зміцнення законності -- загальнодержавна проблема. Над її вирішенням належить працювати законодавчим, правозастосовчим і правоохоронним органам. Необхідно, щоб у повну силу запрацював відомий принцип -- перед законом усі рівні.

Перед екологічним правом стоять складні завдання, які випливають з необхідності якнайшвидше вивести Україну з екологічної кризи, що призвела до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності. Подолання екологічної кризи може бути досягнуто за допомогою різних правових засобів: удосконалення правового регулювання екологічних суспільних відносин; бездоганного втілення в життя вимог екологічного законодавства; стимулювання раціонального використання і відтворення природних ресурсів; беззастережного притягнення до відповідальності юридичних і фізичних осіб, які порушують вимоги екологічного законодавства.

До термінових завдань екологічного права відноситься гарантування екологічної безпеки в Україні. Подолання екологічної кризи має для громадян, суспільства, держави в цілому величезне значення. Але цього замало. Необхідно гарантувати екологічну безпеку в Україні з метою попередження будь-яких екологічних потрясінь.

Однією з найбільш дійових гарантій є екологічне право. За його допомогою забезпечується додержання екологічних вимог в усіх галузях народного господарства, а також при розміщенні і розвитку населених пунктів. Право здатне забезпечити додержання екологічних вимог при використанні природних ресурсів, що має особливо велике значення для гарантування екологічної безпеки. Право може і повинно запобігати будь-яким екологічним негараздам. Еколого-правові норми покликані захистити природу від господарської безмежності та інших руйнівних факторів.

Гарантування екологічної безпеки може досягатися також за допомогою відповідних фінансово-матеріальних витрат. Право відіграє важливу роль у накопиченні й розподілі коштів на природоохоронну діяльність, джерелами формування яких є бюджетні кошти цільового призначення, позабюджетний фонд охорони навколишнього природного середовища, власні витрати природокористувачів. Право виступає гарантом для досягнення екологічної безпеки за багатьох інших обставин.

Важливим завданням екологічного права найближчого майбутнього є охорона екологічних прав та інтересів громадян України. Згідно з діючим законодавством громадянам нашої країни надано широкі екологічні права. Щоправда вони з різних причин ще не стали реальністю. Тому завданням екологічного законодавства та права є посилення охорони екологічних прав громадян, створення гарантій для їх реалізації. Для цього достатньо можливостей, від широкого і загальнодоступного пропагування екологічних прав до підвищення юридичної відповідальності за їх порушення.

Одним з невідкладних завдань екологічного права в Україні є забезпечення екологічної загальної освіти. У сучасних умовах науково-технічного прогресу екологічні знання необхідні кожній людині. Тому екологічні освіта і виховання стають одним з найактуальніших напрямків розвитку екологічного права. Можна впевнено сказати, що екологічно грамотна і вихована людина ніколи не завдасть навіть незначної шкоди природі, навпаки, всебічно сприятиме позитивним екологічним процесам.

Як не прикро це визнавати, але людина сама винна в створенні екологічної кризи. Отруюючи землю і воду, забруднюючи інші об'єкти природи, вона ставить під загрозу своє здоров'я, життя та існування людства в цілому. Ось чому бережливе ставлення до природи, зміцнення її охорони мають стати нормою поведінки кожної людини. Це переконує, що екологічна освіта має стати наріжним каменем створення цілком придатної для здоров'я і життя людей екологічної обстановки.

Досить суттєвим найближчим напрямком розвитку екологічного права є забезпечення за його допомогою наукової екологізації суспільства. Наука являє собою особливу специфічну галузь людської діяльності, яка все більше визначає розвиток не тільки матеріального виробництва, а й всього суспільства. Це одна з форм суспільного усвідомлення, призначенням якої є систематичне пізнання об'єктивних законів природи і суспільства та відкриття шляхів їх використання на практиці. Наука слугує практиці, і в цьому її величезна сила. Це необхідно, так як впровадження наукових досягнень у практику відбувається повільно.

У зв'язку з загостренням екологічної ситуації в умовах науково-технічного прогресу зростають вимоги до засад природоохоронної діяльності. Реалізація нової екологічної політики України вимагає наукового підходу до розв'язання екологічних проблем. Завдання екологічного права -- активно сприяти науковому вибору. Екологізація суспільства повинна ґрунтуватися на науковій основі.

Забезпечення екологічної безпеки за сучасних умов є важливою проблемою державної екологічної політики та невід'ємною умовою сталого економічного та соціального розвитку України [8]. З цих позицій у майбутньому передбачається бурхливий розвиток цього напрямку екологічного права, так як, поглибле6не вивчення механізму правового забезпечення екологічної безпеки в Україні має надзвичайно важливе значення [25, 108].

Забезпечення екологічної безпеки є одним із завдань регулювання екологічних правовідносин поряд з використанням природних ресурсів та охороною довкілля. Він закріплює також пріоритет вимог екологічної безпеки, гарантує екологічно безпечне навколишнє природне середовище для життя і здоров'я людини як принцип правового регулювання екологічних правовідносин.

Згідно із діючим законодавством забезпечення екологічної безпеки є важливим напрямом державних, міждержавних, регіональних, місцевих та інших територіальних екологічних програм. Ці питання є предметом систематичних комплексних наукових екологічних, в тому числі еколого-правових досліджень, які сприяють розвитку галузі в цьому напрямі.

Ефективним засобом подолання екологічної кризи має стати правове забезпечення екологічної діяльності на основі практики застосування екологічного законодавства. Основні напрями втілюватимуться за допомогою системи екологічного права. Правовий механізм має надати Основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

система екологічний право

Висновки

Вивчаючи екологічне право як галузь права в даному дослідженні, ми з'ясували, що є предметом галузі, а також коло і характер тих суспільних відносин, які регулюються цією галуззю права.

Предметом екологічного права є суспільні екологічні відносини, що складаються з приводу використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища.

Екологічне право України -- молода галузь права. Юридичною базою його розвитку є екологічне законодавство, яке почало швидко розвиватися ще за часів Радянського Союзу. Екологічне законодавство сучасної України повніше відбиває конкретні природні умови і потреби регіону, що робить його більш дійовим.

Екологічні відносини виникають між Українською державою як власником природних багатств і природокористувачами, до яких відносяться підприємства, організації, установи і громадяни. Вони виникають також між самими природокористувачами.

Екологічні суспільні відносини виникають з приводу використання і охорони земель, вод, лісів, надр землі, атмосферного повітря, тваринного світу, природно-заповідного фонду. Саме ці природні багатства і є об'єктами екологічних відносин.

Об'єктом екологічних відносин може бути як об'єкт природи в цілому, так і його частина. Будучи врегульованими нормами екологічного права, всі ці відносини набувають правової форми і стають екологічними правовідносинами.

За своїм характером екологічні правовідносини поділяються на відносини, що виникають у сфері використання природних багатств, і такі, що пов'язані з охороною природи. Вивчення відносин з приводу природокористування та природоохорони в одній галузі права не випадкове. Ці дії тісно взаємопов'язані. Вони не виключають, а доповнюють одне одного. Раціональне використання природних ресурсів сприяє їх охороні, а охорона природи, у свою чергу, сприяє раціональному використанню природних багатств.

Екологічні правовідносини -- це складна галузь суспільних відносин, які охоплюють відносини щодо використання, відтворення і охорони різних об'єктів природи. Проаналізувавши вивчений матеріал з екологічного права ми дійшли висновку, що залежно від об'єктів природи, їх можна поділити на сім груп. Це відносини, що виникають з приводу використання і охорони земель, вод, атмосферного повітря, лісів, тваринного світу, надр і природно-заповідного фонду.

Кожна група екологічних правовідносин регулюється відповідним видом правових норм і галуззю законодавства: земельним, водним, лісовим, законодавством про тваринний світ, атмосферне повітря, надра, природно-заповідний фонд.

Ці галузі законодавства мають свої цілі й завдання. Разом з тим вони тісно пов'язані між собою і складають єдину за своєю суттю і призначенням систему -- екологічне законодавство.

Найважливішими підставами для виділення екологічного права в окрему галузь є:

а) наявність особливого самостійного предмета правового регулювання таким предметом є екологічні відносини нашого суспільства;

б) специфіка і своєрідність об'єктів, з приводу яких складаються екологічні відносини (природні багатства: земля, вода, ліси, надра, атмосферне повітря, тваринний світ);

в) існування спеціальних джерел права (законодавчі акти про землю, надра, воду, ліси та інші об'єкти природи);

г) особлива суспільно-економічна значущість екологічних відносин і тих правових актів та норм, що їх регулюють і охороняють.

Отже, можна дати таке визначення екологічного права. Екологічним правом називається галузь права, яка регулює екологічні суспільні відносини і має своїм завданням забезпечення раціонального використання природних багатств і охорону навколишнього середовища в інтересах сучасних і майбутніх поколінь людей.

Життя вимагає постійного розвитку і удосконалення екологічних суспільних відносин. Адже їхній стан впливає на ефективність використання природних ресурсів і стан охорони навколишнього природного середовища. Від того, якими є і будуть екологічні відносини залежить рівень розвитку всіх галузей народного господарства, оскільки з ними пов'язане господарське використання земель, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, інших природних багатств.

Не варто вдаватися до ілюзій, що природні ресурси невичерпні. Настав час переконати суспільство в тому, що в сучасних умовах першочерговим завданням у використанні природних ресурсів є їх відновлення і раціональне користування ними.

Чекають вирішення також екологічні проблеми регіонального характеру. Конче необхідно:

а) звести до мінімуму шкідливий вплив наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

б) поліпшити екологічний стан басейну Дніпра та якість питної води;

в) стабілізувати та поліпшити екологічний стан у містах і промислових центрах Донецько-придніпровського регіону;

г) відновити гідрологічний режим у Поліському регіоні;

д) запобігти подальшому забрудненню Чорного і Азовського морів та поліпшити їхній екологічний стан.

Вирішення назрілих екологічних проблем стане важливим кроком уперед на шляху досягнення екологічного оздоровлення України, допоможе подолати напругу в багатьох містах і регіонах країни, нормалізувати в них стан навколишнього природного середовища.

Україна, незважаючи на поточні проблеми політичного і економічного характеру, повинна сформулювати соціальну політику, спрямовану на збереження і відродження довкілля, захист екологічних прав громадян, забезпечення екологічної безпеки країни і активно впроваджувати її в життя за допомогою норм екологічного права. Закони та інші правові акти надають обов'язкової юридичної сили екологічним вимогам. Під впливом норм екологічного права екологічні відносини стають виваженішими та більш гармонійними.

Список використаних джерел

1. Тищенко Г.В. Екологічне право: навчальний посібник для студентів юрид. вузів та факультетів. -- К.: Юмана, 2001. -- 256 с.

2. Соломина С.Н. Взаимодействие общсства и природы. М., 1983. - С. 5-18.

3. Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів / В.К. Попов, А.П. Гетьман, С.В. Размєтаєв та ін.; За ред. В.К. Попова та А.П. Гетьмана. -- Харків: Право, 2001.

4. Конституція України від 28.09.1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996.- № 30. - ст. 141.

5. Петров В.В. Экологическое право России. Учебник для вузов. - М.: Издательство БЕК, 1995. - 557 с.

6. Малишко М.І. Основи екологічного права України: Навч. посібник. -- К.: МАУП, 1999. - 152 с. - Бібліогр.: с. 146-149.

7. Малишко М.І. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Видавничий Дім „Юридична книга”, 2001. - 392 с.

8. Земельний кодекс України // Урядовий кур'єр. --2001. --№211--212. -- 15 листоп.

9. Кодекс України про надра. // Відомості Верховної Ради України. -- 1994. -- № 36. -- Ст. 340.

10. Водний кодекс України. // Відомості Верховної Ради України. -- 1995. -- № 24. -- Ст. 190.

11. Про охорону атмосферного повітря -- Закон України. //Відомості Верховної Ради України. -- 1992. -- № 50. -- Ст. 678.

12. Про природно-заповідний фонд України -- Закон України від 16 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. -- 1992. -- № 34. -- Ст. 502.

13. Про тваринний світ - Закон України від 3 березня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. -- 1993. -- № 18. Ст.191.

14. Про екологічну експертизу -- Закон України від 9 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1995. -- № 8. -- Ст. 54.

15.

16. Про охорону навколишнього природного середовища : Закон України від 25 червня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1991.- № 41. - Ст. 546.

17. Яковлев В.Н. Экологическое право. Кишинев, 1986.

18. О. Бобылев А.И., Балашенко С.А. Вопросы общей теории экологического права. Минск -1991. С. 14-15.

19. Вовк О.А. Советское природоресурсовое право и правовая охрана окружающей природной среды (Общая часть). X., 1986. С. 9-13.

20. Попов В.К. О понятии экологического права и преподавании его в вузах Вестник МГУ. Серия 11. Право. 1987. № 5. С. 37-38.

21. Попов В.К.. Предмет, метод і система екологічного права: Екологічне право України (Загальна частина). X.. 1995. С. 3-9.

22. Ерофеев Б.В. Экологическое право. М., 1992. С. 26.

23. Петров В.В. Экологическое право России. М., 1996. С. 55-56.

24. Шемшученко Ю.С. Правовые проблемы экологии. К.. 1989. - С. 64-75.

25. Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій: Навч. посібник для юрид. фак. вузів. -- К.: Вентурі, 1996. -- 208с.

26. Бачинский Г.А. Социоэкология: - теоретические и прнкладные аспекты. К., 1991. С. 26-29.

27. Часова Л.Л. Принципи екологічного права: Автореферат дис. канд. юрид. наук. X., 1998.

28. Даниленко О.В. Стимулирование охраны природы в народном хозяйстве. М.,1989. С. 1-12.

29. Попов В.К., Шульга М.В., Разметов С.В. Екологічне право України (загальна частина): Навч. посібник-Харків, 1995. - 380 c.

30. Дмитренко І.А. Екологічне право України: Підручник. -- 2-е вид., переробл. та допов. -- К.: Юрінком Інтер, 2001. -- 352 с.

31. Кримінальний Кодекс України зі зімінами і доповненнями станом на 01.01.2012 р //ВВР. - 2001.- №25 - 26.- Ст. 131.

32. Кодекс Украины об административных правонарушениях (научно-практический комментарий). - Х.: ООО «Одиссей», 2000.- 1008 с.

33. Баб'як О.С., Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атака, 2000. - 216 с.

34. Андрейцев В.І. Екологічне право: Особлива частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак. : Повний акад.. курс / За ред. Акад.. АПрН В.І. Андрейцева. К.: Істина, 2001. - 544 с.

35. Екологічне законодавство України. - Х. ТОВ „Одіссей”, 2002. - 928 с.

Размещено на Allbest.ru