Національна і глобальна екополітика. Міжнародні і громадські екологічні організації

Поняття та сутність екологічної політики як охорони природи на державному і глобальному рівнях. Основні міжнародні і громадські екологічні організації. Моніторинг в рамках договору про заборону ядерних випробувань. Напрямки екологічної політики України.

Рубрика Экология и охрана природы
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 05.10.2012
Размер файла 320,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна і глобальна екополітика. Основні міжнародні і громадські екологічні організації

Зміст

Вступ

1. Національна і глобальна екологічні політика: поняття, сутність, способи забезпечення

2. Основні міжнародні і громадські екологічні організації

3. Основні напрямки екологічної політики в Україні

4. Організаційно-правовий механізм екологічної політики в Україні

5. Можливості імплементації зарубіжного досвіду в екологічну політику України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми. Екологія в другій половині XX століття поставила перед політикою такі гострі проблеми, як регулювання чисельності населення, екологічну конверсію виробництва, екологічну безпеку населення. Природа екологічних проблем загальнопланетарна, і їх неможливо вирішити окремо в тій чи іншій державі. Виникло нове явище в розвитку цивілізації -- екологічна політика. У сучасному суспільстві екологічна політика стала самостійною сферою в політичній діяльності держав.

Метою даної роботи є дослідження організаційно-правового механізму екологічної політики в Україні.

Написання даної роботи передбачає виконання наступних завдань:

· дослідження поняття та сутності екологічної політики як охорони природи на державному і міждержавному рівнях;

· дослідження основних напрямків екологічної політики в Україні;

· дослідження організаційно-правового механізму екологічної політики в Україні.

1. Національна і глобальна екологічні політика: поняття, сутність, способи забезпечення

екологічний політика моніторинг ядерний міжнародний

Основною метою державної екологічної політики є створення ефективних правових, економічних та організаційних умов для надання регіонам можливостей використання наявних матеріальних і фінансових ресурсів для здійснення природоохоронних заходів та проведення комплексу управлінських дій щодо зміни галузевої й технологічної структури виробництва в напрямі зменшення його впливу на стан довкілля. Реалізація цієї політики здійснюється на трьох рівнях управління: національному, регіональному та місцевому .

Екологічна політика може сприяти оптимізації управління природними ресурсами, виникненню суспільної довіри до влади і більш повному використанню ринкових інструментів для вирішення всього спектру екологічних проблем, у тому числі проблем збалансованого природокористування .

Важливим елементом забезпечення національної конкурентоспроможності в сучасному світі є проведення обґрунтованої стратегії оптимізації природокористування, екологічної політики, вихід на жорсткі критерії енерго- та матеріалоспоживання, заощадження ресурсів, які використовуються у виробничих Цілях. Актуальності та практичної значущості подібній постановці питання надають одразу декілька чинників, зокрема, вичерпність ресурсів, погані показники екологічності їх практичного застосування, реальні можливості запровадження більш прогресивних способів ресурсопереробки, виходу на маловитратні технології.

Слід враховувати, що дієвість будь-яких заходів із оптимізації природокористування залежить від загальної екологічної виваженості відтворювальних циклів та окремих виробництв. Водночас, екологічність економічної політики вирішальною мірою визначається характером природокористування.

Проблема екологічної політики не зводиться до прийняття певної концепції та навіть до її послідовного впровадження. На наш погляд, мають значення й питання більш глибокі за гносеологічним походженням, а саме світоглядні, які формують не тільки економічні, але й психологічні поведінкові моделі .

Формування екологічної політики розпочалося з 1970-х років, коли проявилася швидка деградація природного середовища в різних країнах світу. Вона призвела до того, що зараз у більш ніж 100 країнах світу створені міністерства або відомства, що спеціально займаються охороною навколишнього середовища. Практично одночасно в усіх країнах світу почалася розробка нормативів якості середовища життя, право людини на користування природним середовищем стало включатися до конституцій держав, розвивається природоохоронне законодавство. Поняття екологічного суверенітету почали вважати одним з державних пріоритетів. Світова громадськість усвідомила, що людство має загальні глобальні інтереси, без вирішення яких неможливий стійкий розвиток жодної держави.

Способи політичного забезпечення охорони навколишнього середовища в різних країнах неоднакові. Лідером у формуванні принципів екологічної політики та її проведення, безумовно, э країни Західної Європи. У сучасній Європі, за французьким вченим Т. Лаво (1991), виділяються чотири великі регіони, що відрізняються екологічною політикою, яку вони проводять. Перший регіон - країни півдня Європи, найменш екологічно розвинені, з аграрною спрямованістю виробництва. Вони мають багато складних екологічних проблем і покладаються в їх вирішенні на фінансову допомогу з боку Європейського співтовариства. Другий регіон - північна Європа, держави якої відрізняються найбільш гармонійним розвитком і раціональним використанням природних ресурсів. Вони успішно розв'язують екологічні проблеми, спираючись на традиційно екологізований світогляд широких верств населення. Третій регіон - країни північно-західної Європи, що відрізняються високим промисловим потенціалом і сильно забрудненим природним середовищем. Країни цього регіону мають достатньо засобів та коштів і з кінця 1980-х років почали проводити енергійну екологічну політику. Четверта група - країни східної Європи, які відрізняються дуже високим рівнем забруднення середовища й не мають економічних і фінансових засобів для оперативного і стратегічного вирішення екологічних проблем.

Після утворення Європейського Економічного Співтовариства в 1987 року набула поширення ініціатива Франції в галузі спільної міждержавної охорони природи. Вона стала поштовхом для створення багатьох видів міждержавних структур. ЄЕС, а потім Європейська Рада (ЄР) з 1973 року послідовно розробили і реалізували чотири програми з охорони довкілля. Прийнята практика підготовки в цій галузі спеціальних директив, обов'язкових для країн ЄР. Зараз у галузі екології діють 120 таких директив.

У 1993 році ЄР прийняла новий стандарт (BS 7750) щодо широкого кола продуктів промислового і сільськогосподарського виробництва та діяльності підприємств, відповідно до якого більш жорстко регламентуються забруднення навколишнього середовища, витрати енергії на виробництво і створення шумового забруднення. Продукція, яка витримує цей стандарт, отримує знак «Зеленого голуба», який дає переваги на ринку товарів.

Протягом останніх десятиріч намітилася чітка тенденція вирішення багатьох питань екологічної безпеки на міждержавному рівні. Стимулюючим поштовхом до міжнародного співробітництва на рівні держав з питань екології та охорони природи стала Стокгольмська конференція 1972 року. Стокгольмська декларація закріпила фундаментальне право людей не тільки на свободу і рівність, але й на адекватні умови життя в навколишньому середовищі тієї якості, яке забезпечує їх гідність і добробут. Але саме по собі міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища розпочалося ще наприкінці XIX століття, воно здійснювалося каналами громадських організацій - Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів (МСОП), Всесвітнього фонду дикої природи і Наукового комітету з проблем навколишнього середовища (СКОПЕ). Об'єктивна необхідність міжнародного співробітництва в галузі охорони природи на міждержавному рівні випливає з глобального характеру екологічної кризи й неможливості іншими засобами забезпечити охорону популяцій мігруючих тварин.

Ідеї Стокгольмської конференції набули розвитку в рішеннях Віденської конференції захисту озонового шару (1985), у Женевській конвенції про трансграничне забруднення повітря (1979-1983 pp.), Монреальському протоколі про обмеження використання хлорфторвуглеводнів (1987) із поправками 1990 року (у цих документах виробництво фреонів планується скоротити на першому етапі на 20% і до 2000 року повністю припинити їх виробництво). У 1982 році ООН прийняла «Всесвітню хартію природи», в якій уперше на міжнародному рівні була проголошена відповідальність людства за стан природи. Велику роль зіграли Форум із міжнародного права в галузі охорони довкілля, проведений в Італії у 1990 році, доповідь комісії Брутланда, Московська декларація Глобального форуму з навколишнього середовища 1990 року, яку ухвалили 83 держави світу, Конференція 1992 року в Ріо-де-Жанейро, в якій взяли участь 100 держав і представники від 50 держав, та ряд інших ініціатив. На конференції в Ріо-де-Жанейро був прийнятий програмний документ «Порядок денний на XXI століття», який містить план міжнародних дій щодо навколишнього середовища на межі XX та XXI століть. Реалізується програма «Людство і глобальні зміни», метою якої є вивчення взаємозв'язку в системі «людина - середовище життя».

З екологічної точки зору як позитивні слід оцінити міжнародні угоди, що обмежують як звичайне, так і ядерне озброєння. Особливо важливу роль відіграли й відіграють надалі Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1970 року і Договір про заборону ядерних випробувань. Відповідно до останнього договору була створена глобальна система моніторингу, яка ефективно відстежує можливі порушення цього договору (рис. 1.1.).

Важливу роль покликані зіграти міжнародні угоди в галузі запобігання потепління клімату. Перша міжнародна комісія в цій галузі була створена ще в 1988 році на базі Програми ООН по природному середовищу і Всесвітньої метеорологічної організації. У 1992 році була розроблена Рамкова конвенція ООН «Про зміну клімату». її підписали 154 держави, а тепер її дотримуються вже 186 держав.

Рис. 1.1. Глобальна система моніторингу в рамках договору про заборону ядерних випробувань

В основу Рамкової конвенції покладені принципи справедливості, необхідності вживання запобіжних заходів, економічної ефективності й стійкого розвитку світової цивілізації. У 1997 році ці заходи доповнив Кіотський Протокол про зміни клімату, що ввів цілу серію кількісних параметрів і право міжнародної торгівлі викидами парникових газів в атмосферу. Згідно з прийнятими зобов'язаннями порівняно з рівнем 1990 року повинні знизити викиди парникових газів до 2008-2012 років: країни Європейського Союзу на 8%, США - на 7%, Канада - на 6%. Україна і Росія мають не перевищити за цей термін розмір викидів, визначених на 1990 рік.

У 2000 році в Канаді представники 130 держав світу підписали так званий Картагенський протокол з біобезпеки, покликаний захистити суспільство від довільного створення трансгенних сортів і порід тварин, у геном яких штучно вбудовані фрагменти ДНК інших видів. Картагенський протокол набуде сили після його ратифікації 50 державами. Він передбачає попереднє міждержавне обґрунтування і попередження про створення нових трансгенних живих організмів і процедуру продажу споживачам продуктів із трансгенних живих організмів, яка включає їх особливе етикетування. Згідно з Картагенським Протоколом передбачається широке інформування громадськості та її участь у прийнятті рішень усередині кожної держави з питань трансгенних живих організмів.

На міждержавному рівні розпочався процес формування нової системи цінностей соціального, економічного та етичного характеру, що включає в себе екологічний імператив. Запропоновано оцінювати успіхи держав у цьому напрямку системою індексів: а) індекс гуманітарного розвитку, який включає в себе досягнуту в державі тривалість життя його громадян, рівень освіти, рівень опанування ресурсами; б) індекс стійкого економічного добробуту Далі-Кобба (1987) з поправками на екологічні витрати.

П. Ньюман (1989) виступив з концепцією стійкого розвитку, суть якої полягає в поповненні природних ресурсів, що витрачаються.

Кінець XX століття ознаменувався усвідомленням взаємної відповідальності держав за стан навколишнього середовища. Стали нормою міжнародного спілкування співробітництво в галузі вирішення екологічних проблем, взаємні консультації та обмін інформацією. Головною метою є вироблення системи світової екологічної безпеки .

2. Основні міжнародні і громадські екологічні організації

Міжнародні природоохоронні організації:

*ЮНЕСКО (1948 p.);

*ВООЗ(1946р.);

*МАГАТЕ(1957р.);

МСОП (Міжнародна спілка охорони природи та природних ресурсів, 1948 p.);

ФАО (сільськогосподарський та продовольчий орган ООН, 1945 p.).

ММО (Міжнародна морська організація, 1948 p.);

ВМО (Всесвітня метеорологічна організація, 1947 p.);

ЮНДРО (бюро ООН по наданню допомоги у випадку стихійного лиха).

Реалізацією екологічної політики на міжнародному рівні займаються різноманітні міжнародні спеціалізовані як урядові, так і громадські організації, в тому числі ЮНЕП (Програма ООН з навколишнього середовища), створена в 1973 p., котра координує всі види діяльності в галузі захисту навколишнього природного середовища, розробляє програми подальших спільних дій в цій галузі, ВМО (Всесвітня метеорологічна організація), ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури), ВООЗ ( Всесвітня організація охорони здоров'я), ЄЕК (Європейська економічна комісія), ММО (Міжнародна морська організація), МАГАТЕ (Міжнародна організація з радіологічного захисту), МСОП (Міжнародна спілка охорони природи, природних ресурсів).

З громадських організацій велику роботу щодо охорони довкілля проводить Greenpeace -- Зелений світ, з котрою співпрацюють представники громадськості нашої країни. її головним завданням є недопущення радіоактивного забруднення біосфери. Ця організація утворена в 1971 р. в Північній Америці. Вона діє в 30 країнах світу. В Україні почала працювати в 1990 році .

Міжнародне співробітництво у галузі охорони навколишнього природного середовища займає одне з важливих місць у зовнішньополітичному курсі України.

Україна як член ООН є суверенною стороною багатьох міжнародних природоохоронних угод і разом з іншими країнами світу продовжує активно працювати над завданнями щодо врятування нашої планети від екологічного лиха .

Європейська енергетична хартія проводить різні міжнародні форуми за участю всіх зацікавлених держав з проблем охорони навколишнього середовища і її впливу на здоров'ї людей. Україна приєдналася до ряду декларацій цих міжнародних конференцій і Конвенції про оцінку впливу діяльності людини на навколишнє середовище, яке було підписане в місті Еспоо (Фінляндія).

Спеціально створене Європейським союзом Європейське агентство по навколишньому середовищу співробітничає з Україною в цьому напрямі на регіональному і міжнародному рівнях. Наша держава бере участь в розробці стратегії вивчення глобальних кліматичних умов життя на Землі в цілях їх стабілізації, проводить сумісні дослідження по вивченню впливу шкідливих чинників на навколишнє середовище, планує з ЄС заходи по подоланню наслідків екологічних катастроф і інших надзвичайних екологічних ситуацій, здійснює обмін інформацією і експертами, що зокрема мають відношення до передачі чистих технологій і безпечного екологічно раціонального використання біотехнологій, а також обмін матеріалами по вивченню і удосконаленню відповідного законодавства України і країн-членів ЄС у напрямі правових стандартів Європейського союзу.

Європейське космічне агентство об'єднує країни-члени ЄС і Україну в сприянні довгостроковій співпраці в області дослідження космічного простору в мирних цілях, розвитку і комерційному використанню результатів цих досліджень. Характерний, що особлива увага приділяється тим з них, які повною мірою служать загальним інтересам України і ЄС .

Громадські природоохоронні об'єднання розробляють і пропагують власні природоохоронні програми. Вони можуть створювати фонди охорони природи, здійснювати разом з державними органами управління в галузі охорони довкілля перевірки виконання підприємствами та організаціями природоохоронних планів і заходів, дотримання вимог екологічного законодавства .

Сьогодні в Україні діє понад 500 екологічних неурядових організацій (НУО) , активних на місцевому та національному рівнях. Екологічні НУО в Україні - явище доволі нове, незважаючи на багаторічну історію товариств охорони природи (практично єдиного об'єднання громадян у сфері охорони довкілля, яке діяло в часи СССР). Починаючи з кінця 80-х і особливо середини 90-х рр. ХХ ст. екологічні НУО створювали новий образ екологічного громадського руху в Україні. Водночас, можливо, зарано говорити про те, що сьогодні такий рух вийшов на якісно новий рівень, адже окремі елементи екологічної складової суспільного життя таки були втрачені (зокрема, значне редукування діяльності товариств охорони природи не було повною мірою компенсоване новоствореними організаціями, особливо з точки зору цілісної екологічної просвіти населення).

Стан розвитку екологічного громадянського суспільства в Україні - питання значно ширше, аніж діяльність НУО, і включає окремі аспекти діяльності державних органів, політичних партій, зрештою, екологічну свідомість суспільства як самостійне явище. Ця стаття не ставить за мету дати комплексний і об'єктивний аналіз усіх елементів такого явища, як екологічні НУО в Україні. Натомість є особистим поглядом автора на стан розвитку екологічних НУО та ряд проблем, пов'язаних із їх діяльністю. Зважаючи на те, що окремі міркування можуть бути гостро сприйняті представниками громадських організацій, ця стаття містить якомога менше посилань на діяльність (назву) конкретних екологічних НУО.

Можна виділити принаймні три типи таких форм, виходячи із організаційної структури, сфери та методів діяльності: організації політико-лобістського характеру (policy organizations), ресурсні центри (think-tanks) та організації місцевої дії (grassroots organizations).

Перша група, як правило, характеризується широкою мережею місцевих осередків, високим рівнем співпраці із державними органами на усіх рівнях (особливо національному), політико-лобістськими методами роботи. Такі методи вирішення поставлених проблем включають ініціювання парламентських слухань, прийняття державних програм та планів в окремих сферах і вимагають прямої роботи із державними органами. Методи роботи переважно пов'язані із тим, що саме вирішення питань вимагає зміни (впровадження) загальнодержавних підходів, наприклад, заохочення альтернативних (зелених) методів отримання енергії. Власне, використання таких методів і вимагає особливої організаційної структури (наявність осередків), адже це додає ваги лобістським зусиллям таких НУО (наявність кількатисячного членства додає значної «політичної» ваги з точки зору теорії сили). Цю групу організацій часто сприймають як політично заангажовану. Дійсно, подекуди існують тісні зв'язки таких організацій із політичними партіями. Інколи ж їхня «заангажованість» - результат невірного сприйняття суспільством їх лобістських методів роботи.

Друга група організацій характеризується невеликим штатом, широким колом професійних контактів та аналітичними методами роботи. Їх основне завдання - дати ґрунт для подальших дискусій, роботи інших НУО чи державних органів. Головні методи роботи - підготовка аналітичних звітів, які дають можливість сформулювати певні програмні дії (наприклад, розробити пріоритети та план адаптації законодавства до стандартів ЕС). Звідси і відсутність необхідності численних осередків, адже головним є змога залучити та організувати роботу експертів.

Третя група організацій - це організації, що спрямовують свої зусилля на вирішення нагальних проблем громади. Переважно їхня діяльність має місцевий характер. Особливістю таких організацій є їх близькість до громади, до проблем, що їх відчувають жителі конкретного міста чи селища. Водночас, інколи такі організації займаються і регіональними проблемами (наприклад, в межах Кримського півострова). Перевага їх роботи - в наявності конкретних результатів (очищення русла невеликої річки, наприклад) і важливість таких результатів для місцевого населення.

Можна зробити припущення, що існує певний зв'язок між причинами виникнення та подальшим розвитком екологічних НУО. Організації політико-лобістського характеру переважно є результатом розвитку тих організацій, що первинно виникли як реакція на Чорнобильську катастрофу. Вочевидь, рушійною силою було те, що первинні завдання (пов'язані із подоланням наслідків Чорнобильської аварії) вимагали особливих методів роботи. Досвід такої діяльності не міг не вплинути на подальший розвиток організацій, які, розширивши сферу своїх пріоритетів, залишили методи досягнення поставлених цілей. Організації ж другого та третього типу (ресурсні центри та організації місцевої дії) переважно сформувались на основі тих, що виникли на хвилі демократизації суспільства.

Практично усі екологічні НУО сформувались за фінансової підтримки закордонних організацій (донорів). У перші роки незалежності валову частку такої підтримки надавали США через державні програми (бюджетні кошти) (12). Майже одночасно на території України почали працювати приватні донорські організації, згодом з'явились кошти Європейського Союзу (особливо через програму TACIS). Така підтримка була викликана різними чинниками, у тому числі політичними інтересами відповідних держав. Об'єми фінансової допомоги та способи її надання не сприяли нормальному розвитку організацій з точки зору організаційної та фінансової стабільності. Початок нового тисячоліття відзначився зміною пріоритетів донорських організацій, значним скороченням фінансування. Зміна пріоритетів донорів означає на практиці припинення фінансування певної діяльності. Низка екологічних НУО опинилась на порозі фінансової кризи. Незважаючи на прихід приватних донорів та допомоги ЕС, середовище фінансування значно змінилось. Щоб отримати фінансування, багатьом довелось зайнятись новими видами діяльності, припинити свої первинні проекти. Власне, поняття «проекту» є також надзвичайно важливим для розуміння суті проблеми фінансової стабільності НУО. Проект означає певне завдання, конкретні заходи з його вирішення і відповідний бюджет. Організація як така не може бути проектом, проект - це лише частина її діяльності. Відповідно, більшість НУО опинились перед складним завданням: забезпечити стабільність фінансування, неперервність своєї роботи в умовах «проектного» фінансування .

3. Основні напрямки екологічної політики в Україні

Україна як європейська держава приєдналася до процесу державного і правового регулювання збереження якості природного середовища. У 1991 році було створене Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. За його ініціативою в 1991 році було прийнято Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» і розпочато розробку пакету законів і законодавчих актів з екологічних проблем, включаючи охорону атмосфери, води, рослинного й тваринного світу.

У 2001 році набув чинності Кримінальний кодекс України, який в розділі VIII містить ряд статей, що передбачають систему достатньо жорстких покарань за порушення правил екологічної безпеки, приховування чи викривлення інформації про стан природного середовища, за забруднення ґрунтів, води й атмосфери, за свідоме завдання шкоди природним охоронним територіям та ін.

Суверенна Україна як учасниця Конференції 1992 року в Ріо-де-Жанейро внесла пропозицію про екологічну конверсію виробництв, взяла на себе зобов'язання забезпечувати екологізацію економіки і розв'язання екологічних проблем як першочергове завдання господарської та державної політики. Україна бере участь в роботі програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). Тільки за період з 1980 року до 1991 року Україна взяла участь у 10 міжнародних актах з охорони природи .

В Україні завершено розробку «Основних напрямів державної політики України у галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки».

Протягом останніх років у вирішенні проблем охорони довкілля продовжували зберігатися тенденції попереднього періоду, а саме, з одного боку - спад виробництва сприяв зменшенню викидів забруднюючих речовин у природне середовище, водночас зростали чинники негативного впливу на нього, що обумовлювалося погіршенням роботи очисних споруд, або й припиненням їх функціонування, застосуванням низькоякісного палива та сировини, зростанням числа та масштабу аварій у промисловості, комунальному господарстві, на транспорті, невиконанням технологічних регламентів.

Здійснення природоохоронної політики відбувалося у відповідності з програмою дій уряду, яка була спрямована на реформування відносин у галузі природокористування.

Основні напрями здійснення екологічної політики:

удосконалення природоохоронного законодавства і регламентації режимів природокористування з метою їх адаптації до умов реформування економіки, зміни форм власності:

впровадження програмно-цільових методів реалізації екологічної політики шляхом розробки різного рівня програм охорони довкілля та невиснажливого використання природних ресурсів;

удосконалення економічного механізму природокористування відповідно до здійснюваних економічних реформ;

послідовний перехід на міжнародні екологічні стандарти технологічних процесів переробки і виробництва продукції;

організація єдиної системи нагляду і контролю за станом природних ресурсів та об'єктів навколишнього природного середовища;

гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків аварії на ЧАЕС;

поліпшення екологічної освіти і виховання, удосконалення інформування населення про стан навколишнього природного середовища .

Екологічна політика держави здійснюється за широкої участі її представників у найважливіших міжнародних екологічних конвенціях та в міжнародному правовому полі діяльності міжнародних урядових і неурядових організацій.

Україна є стороною понад 70 міжнародних двосторонніх та багатосторонніх екологічних угод. Виконання нею зобов'язань, що випливають із багатосторонніх угод, вимагає приведення внутрішніх законів та нормативно-правових актів у відповідність з чинними нормами міжнародного права та врахування існуючої міжнародної практики під час розроблення нових законодавчих актів.

У найближчі роки очікується значне зростання міжнародних зобов'язань України, оскільки існує ціла низка конвенцій, приєднання до яких (а також підписання нових) матиме для України суттєве політичне значення і значно посилить можливості у сфері охорони довкілля, використання та відтворення природних ресурсів.

Поряд із виконанням зобов'язань, що випливають із багатосторонніх угод у сфері охорони довкілля, на перспективу важливим є подальше розширення міжнародного співробітництва України за такими напрямами:

· * співробітництво з міжнародними організаціями системи ООН у галузі охорони довкілля (ЮНЕП -- Програма ООН з навколишнього природного середовища,

· ЄЕК ООН -- Європейська Економічна комісія ООН, ПРООН -- Програма розвитку ООН, МАГ ATE -- Міжнародне агентство з атомної енергетики ООН, ФАО -- Організація з продовольства і сільського господарства, Центр ООН по населених пунктах, Комісія сталого розвитку, Глобальний екологічний фонд та ін.);

· співробітництво на двосторонній основі у галузях охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів, ядерної та радіаційної безпеки з урядами сусідніх держав, держав-стратегічних партнерів і донорів у рамках двосторонніх угод, спільних програм тощо;

· участь у регіональних природоохоронних заходах (Чорне та Азовське моря, Дніпро, Дунай, Карпати, Донбас та ін.);

· участь у міжнародних програмах ліквідації наслідків Чорнобильської аварії, зокрема в рамках Меморандуму про взаєморозуміння між урядами країн "Великої сімки", Європейської комісії та України щодо закриття Чорнобильської АЕС (реалізація Плану підвищення безпеки об'єкта "Укриття", завершення будівництва нових атомних енергоблоків, які компенсують втрату потужностей Чорнобильської АЕС, розв'язання проблеми радіоактивних відходів, нейтралізація перенесення забруднень повітряними та водними потоками тощо) .

4. Організаційно-правовий механізм екологічної політики в Україні

На виконання Програми Діяльності Кабінету Міністрів України в галузі екологічної та техногенної безпеки, мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи, безпечної життєдіяльності населення здійснено такі основні заходи:

Розроблено та внесено на розгляд Верховної Ради України проекти стратегічних документів - Концепції сталого розвитку України та Основних напрямів державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та ядерної безпеки.

Продовжувався процес удосконалення економічного механізму природокористування. Затверджені відповідними постановами Кабінету Міністрів України:

нормативи плати за спеціальне використання водних ресурсів;

базові нормативи плати за користування надрами для видобування корисних копалин;

порядок справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин.

Розроблено методику визначення розмірів відшкодування втрат державі, зумовлених забрудненням і засміченням земельних ресурсів при порушенні природоохоронного законодавства.

Продовжувалась розробка нормативно-правового забезпечення механізму реалізації державної політики щодо безпечного поводження з відходами та раціонального їх використання, був організований контроль за транскордонним перевезенням відходів, розроблений проект Закону України «Про відходи» (затверджено постановою Верховної Ради України від 05.03.98 р. № 187/98-ВР). Підготовлено Положення «Про контроль за транскордонним перевезенням відходів і їх утилізацією/видаленням», яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.1997 р. № 1016 «Про впорядкування контролю за транскордонним перевезенням відходів і їх утилізацією/видаленням», а також наказ Мінекобезпеки України від 10.10.97 p. № 164, зареєстрований Мінюстом, «Про затвердження переліків відходів і їх небезпечних властивостей та інструкцій щодо контролю за транскордонним перевезенням відходів і їх утилізацією/видаленням».

Разом з Мінекономіки розроблено Програму використання відходів виробництва і споживання на період до 2005 p., яка прийнята Постановою Кабінету Міністрів України від 28.06.97 р. № 668. Доопрацьовано проект Державної програми поводження з токсичними відходами. Постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 647 «Про створення Національного центру поводження з небезпечними відходами» створено однойменний центр.

Зроблено перші кроки у впровадженні екологічного аудиту. Для цього створено міжвідомчу робочу групу щодо вирішення проблем нормативного забезпечення та впровадження екологічних вимог під час приватизації майна державних підприємств.

Вдосконалювалась система державного управління в сфері заповідної справи.

Головним управлінням національних природних парків і заповідної справи Мінекобезпеки України розроблено та реалізовано низку організаційних заходів на виконання завдань Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні, на вдосконалення системи державного управління заповідниками і національними природними парками та механізму природокористування на заповідних територіях.

Прийнято Укази Президента України «Про створення національного природного парку «Святі Гори» (від 13.02.1997 р. № 135) та «Про розширення території Карпатського біосферного заповідника» (від 11.04.1997 р. № 325/97).

Проводиться робота по узгодженню проектів Указів Президента України: «Про розширення території природного заповідника «Розточчя», «Про створення національного природного парку «Сколівські Бескиди», «Про створення Дунайського біосферного заповідника», «Про розширення території Чорноморського біосферного заповідника», «Про резервування цінних природних територій для наступного заповідання», «Про створення заповідника «Казантипський», «Про створення природного заповідника «Опукський», «Про створення об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення».

З метою реалізації вимог Конвенції про біологічне різноманіття був підготовлений проект Національної програми збереження біологічного різноманіття в Україні на 1998-2015 pp., доопрацьовано проекти Законів України:

«Про рослинний світ»?

«Про приєднання України до міжнародної Конвенції про торгівлю дикими видами флори та фауни»;

«Про ратифікацію Угоди по збереженню афро-євразійських мігруючих водно-болотних видів птахів»;

* «Про приєднання України до Конвенції СІТЕС».

Постановою Верховної Ради України № 123/97 27.02.97 р. затверджено Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра і поліпшення якості питної води. Для забезпечення реалізації Національної програми за участю зацікавлених міністерств, відомств та облдержадміністрацій підготовлено «План розробки та реалізації організаційно-правових, науково-технічних та інших заходів». Діяльність щодо забезпечення здійснення Національної програми зосереджена на розробці плану її реалізації, розробленні першочергових заходів для зменшення забруднення водних джерел басейну та відновлення і збереження природних ресурсів, активізації зусиль міністерств і відомств, обласних та міських державних адміністрацій, підприємств і громадських організацій на виконанні завдань, встановлених Національною програмою, залученні міжнародної технічної допомоги та інвестицій для відродження Дніпровської басейнової системи.

Серед головних завдань Мінекобезпеки ставить вирішення питань, що стосуються удосконалення організаційно-фінансового механізму формування та цільового використання коштів природоохоронного призначення, основним результатом яких має стати суттєве збільшення видатків на цільові заходи Національної програми, пов'язані з відновленням та збереженням природних ресурсів, забезпечення їх реалізації, фінансування та контролю за виконанням.

Розроблено проекти «Положення про державну систему екологічного моніторингу довкілля», «Положення про взаємодію міністерств і відомств у надзвичайних екологічних ситуаціях», «Міжгалузевого класифікатора надзвичайних екологічних ситуацій», «Методичних рекомендацій з екологічного контролю об'єктів довкілля», «Класифікації і кодування небезпечних природних явищ та надзвичайних екологічних ситуацій», «Форми оповіщення про загрозу виникнення надзвичайних екологічних ситуацій», «Форми повідомлень про розслідування надзвичайних ситуацій» та ін.

Протягом останніх років здійснювались заходи щодо мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи: проведено роботу з перевірки виконання Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розглянуто Концепцію захисту населення України у зв'язку з Чорнобильською катастрофою та ін.

Організовано проведення Державних екологічних експертиз:

проекту першої черги комплексу виробництв по дезактивації, транспортуванню, переробці та захороненню РАВ з територій, забруднених внаслідок аварії на ЧАЕС,

техніко-економічного обґрунтування комплексу з переплавки радіоактивного металу на ЧАЕС;

матеріалів ТЕО першочергових водоохоронних заходів у 10-кілометровій Зоні відчуження ЧАЕС.

Верховна Рада України 17.12.97 р. ухвалила Закон України «Про ратифікацію Конвенції про ядерну безпеку». Внесено до Верховної Ради України проекти Законів України «Про фізичний захист ядерних установок, ядерного матеріалу та джерел іонізуючого випромінювання», «Про дозвільну діяльність у галузі використання ядерної енергії».

Прийняті постанови Кабінету Міністрів:

* від 29.11.97 р. № 1332 «Про порядок ввезення в Україну та вивезення за її межі відпрацьованого ядерного палива».

* від 25.12.97 № 1471 «Про затвердження Порядку спеціальної перевірки для надання дозволу для роботи на ядерних установках, з ядерними матеріалами»;

від 4.03.97 р. № 207 «Про затвердження Порядку взаємодії органів виконавчої влади та причетних юридичних осіб у разі виявлення джерел іонізуючого випромінювання, які перебувають у незаконному обігу»;

від 25.12.97 № 147 «Порядок спеціальної перевірки для надання дозволу для роботи на ядерних установках, з ядерними матеріалами».

Затверджено наказом Міністра № 185 від 18.11.97 р. нормативний документ ГНД 306.0.01/1-97, що визначає основні положення побудови системи норм і правил з ядерної та радіаційної безпеки .

5. Можливості імплементації зарубіжного досвіду в екологічну політику України

Досвід високорозвинених країн світу показує, що у переважній більшості нові, екологічно чисті та низьковідходні технології не тільки зменшують забруднення довкілля, але й дозволяють економити сировину, матеріали та енергію, які відносяться на собівартість одиниці продукції. Таким чином, знижуючи собівартість продукції, екологічно орієнтовані підприємства стають більш прибутковими, ніж підприємства, які застосовують застарілі технології і забруднюють довкілля відходами своїх виробництв.

У цьому випадку науковий підхід означає бачення проблематики збалансованого природокористування під кутом зору кругообігу речовин та матеріалів, який відбувається у природі. Ключове завдання науки полягає в тому, щоб можна було розробляти і застосовувати такі технології виробництва матеріальних благ, які відповідають біологічним процесам або максимально наближуються до них.

Державна політика в промислово розвинутих країнах щодо оптимізації природокористування спрямована, як правило, на створення сприятливого економічного клімату для здійснення інноваційних процесів. Така політика є свого роду зв'язуючою ланкою між сферою "чистої" (академічної) науки і завданнями виробництва. У цілому роль держави в сфері підтримки інновацій як реального наповнення поняття "збалансоване природокористування" можна звести, ніяк не претендуючи на повноту переліку, до таких моментів:

держава сприяє розвитку науки, у тому числі прикладної, і підготовці наукових й інженерних кадрів (основне джерело інноваційних ідей та рушій оптимізації природокористування);

у рамках більшості урядових відомств існують різноманітні науково-прикладні програми, спрямовані на підвищення інноваційної активності бізнесу в напрямку більшої матеріалоощадливості та екологічності виробництва;

державні замовлення, переважно у формі контрактів, на проведення НДДКР забезпечують початковий попит на інтелектуальний продукт, на технологічні інновації, які ведуть до збільшення інформаційної насиченості виробництва та соціально-економічного життя, а потім знаходять широке застосування в економіці країни;

фіскальні й інші елементи державного регулювання формують стимулюючу дію наукового сектора зовнішнього середовища функціонування господарських структур, які обумовлюють ефективність і необхідність інноваційних рішень окремих фірм (безумовно, головною проблемою підтримки і розвитку науково-технічного потенціалу залишається проблема інвестування засобів у НДДКР, і система фінансування науково-технічного розвитку є вельми складним і постійно еволюціонуючим механізмом, який може базуватися не тільки на бюджетних асигнуваннях, але й на децентралізованих джерелах цільового призначення, які утворювалися в структурах управління за відповідними жорсткими нормативами); -- держава виступає в ролі посередника в справі організації ефективної взаємодії академічної і прикладної науки, стимулює кооперацію у сфері НДДКР промислових корпорацій та університетів, наукових, громадських організацій.

Висновком із сказаного є положення про необхідність радикального підвищення ролі науки як джерела знань про можливості оптимізації процесів ресурсопереробки як на рівні окремих господарських структур, так і на національному, міжнародному рівнях, а відповідно до цього -- і ролі держави як організатора наукового процесу при екологічному регулюванні прогресу технологій та продуктивних сил узагалі. Закріплення регулятивних прав за державою не тільки передбачає інституційну відповідальність за досягнення певних результатів, але й накладає додаткові фінансові зобов'язання на бюджет. Зокрема, важливим напрямом як організаційного, так і фінансового втручання з боку держави є забезпечення правового захисту результатів модернізації виробництва, передусім у напрямку зниження ресурсомісткості, у тому числі енергомісткості, здійснення відповідної екологічної політики.

Усі розвинені країни світу, як відомо, постійно підвищують у своєму експорті питому вагу наукомістких, інформаційних технологій, а не сировини, напівфабрикатів або товарів, що виробляються з високими затратами природних ресурсів. Зрозуміло, що лише розвиток науки може надійно забезпечити поступову заміну сировинних, матеріально-енергетичних ресурсів на інформаційні, які для суспільства є принципово невичерпними. Саме такий шлях відповідає ноосферній моделі поступу людства.

Висновки

Екологічна політика, системи екологічного управління є фундаментальними складовими сталого розвитку, який світове співтовариство визнало стратегічною метою безпечного і забезпеченого існування людства у XXI ст. Гармонізація і збалансованість екологічної, економічної та соціальної політик у кожній країні й у світі в цілому є пріоритетною умовою переходу до сталого розвитку, національного соціально-економічного реформування.

Міжнародні екологічні зобов'язання, екологічна політика, екологічна глобальна і європейська інтеграція, екологічна безпека, екологічні аспекти сталого розвитку набули нині пріоритетного значення як у державній, так і в міжнародній політиці України. Реальний екологічний стан в Україні нині характеризується як кризовий, суттєве поліпшення якого потребує високої екологічної компетенції державних службовців усіх рівнів і секторів державного управління.

Актуалізація екологічної підготовки фахівців для професійної діяльності як у державній, так і в корпоративній та регіональній сферах управління шляхом розроблення її концептуальних та методологічних засад є об'єктивною вимогою сучасності.

Список використаної літератури

1. Андрусевич А. Неурядові екологічні організації в Україні: проблеми становлення та розвитку

2. Баб'як О.С., Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2001. - 216 с.

3. Білявський Г.О. , Бутченко Л.І. , Навроцький В.М., Основи екології: теорія та практикум. - К.: Лібра, 2002. - 352 с.

4. Білявський Г.О. та ін. Основи екології: Підручник / Г.О. Білявський, Р.С Фурдуй, І.Ю. Костіков. -- К.: Либідь, 2004. - 408 с.

5. Гаевская О.Б. Управление международным сотрудничеством: Монография. --К.: МАУП, 1999. -- 168 с.

6. Джигирей B.C. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навч. посіб. - 2-ге вид., стер. - К.: Т-во "Знання", КОО, 2002. - 203 с.

7. Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології: Підручник / За ред. К.М. Ситника. -- 3-тє вид., стер. -- К.: Вища шк., 2005. -- 382 с.

8. Злобін Ю.А., Кочубей Н.В. Загальна екологія: Навчальний посібник. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2003. - 416 с.

9. Корсак К.В., Плахотнік О.В. Основи сучасної екології: Навч. посіб. -- 4-те вид., перероб. і допов. -- К: МАУП, 2004. -- 340 с.

10. Крисаченко В.С, Хилько М.І. Екологія. Культура. Політика: Концептуальні засади сучасного розвитку. -- К.: Знання України, 2002. -- 598 с.

11. Кучерявий П.П. Екологія. - Львів: Світ, 2000. - 500 с.

12. Миркин Б.М., Наумова Л.Г. Популярный экологический словарь. -Уфа: Китап, 1997. - 302 с.

13. Петров К.М. „Загальна екологія: Взаємодія суспільства і природи”, Виданння 2, СПб : Хімія, 1998. - 248с.

14. Поляновська Л.І. Основи екології: Конспект лекцій. - К. Інститут туризму ФПУ, 2005. - 319 с.

15. Природно-ресурсний аспект розвитку України / Кер. розд. І.Д. Андрієвський, Ю.Р. Шеляг-Сосонко. - К.: KM Academia, 2001. - 112 с.

16. Туниця Т.Ю. Збалансоване природокористування: національний і міжнародний контекст. -- К.: Знання, 2006. -- 300 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Основні міжнародні і громадські екологічні організації. Основні напрямки екологічної політики в Україні. Організаційно-правовий механізм екологічної політики в Україні. Можливості імплементації зарубіжного досвіду в екологічну політику України.

    контрольная работа [222,0 K], добавлен 06.05.2014

  • Міжнародні екологічні об’єкти та проблеми. Особливості екологічних регіонів Європи. Принципи міжнародної співпраці, міжнародні організації, конференції та погодження. Міжнародна екологічна співпраця України. Вирішення проблем, пов'язаних з закриттям ЧАЕС.

    реферат [36,7 K], добавлен 18.10.2009

  • Зміни в навколишнім середовищі. Усвідомлення необхідності захисту природи й перші кроки в цьому напрямку. Розвиток природоохоронної діяльності на сучасному етапі. Міжнародні організації системи ООН. Системи моніторингу, наукові й навчальні установи.

    реферат [28,1 K], добавлен 13.03.2011

  • Екологічні права громадян — закріплені і гарантовані системою права можливості у сфері охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки, використання природного середовища. Право на безпечне для життя навколишнє середовище є основним правом.

    реферат [13,1 K], добавлен 18.01.2009

  • Сутність екологічного моніторингу. Суб’єкти системи моніторингу навколишнього природного середовища України та координація їх діяльності. Організація охорони навколишнього середовища в Європейському Союзі та правові основи співпраці із Україною.

    дипломная работа [1,5 M], добавлен 07.06.2013

  • Поняття та суть соціоекосистеми, особливості її екологічних ризиків. Екологічні проблеми забруднення навколишнього середовища, основні причини незадовільної якості води. Характеристика екологічної системи, комплекс її властивостей і розробка структури.

    курсовая работа [42,3 K], добавлен 02.02.2010

  • Екологічна криза-порушення взаємозв'язків в системі географічної оболонки або незворотних явищ у біосфері. Поняття глобальної екологічної кризи ХХІ століття та її причини. Основні екологічні проблеми, зумовлені науково-технічних прогресом й людиною.

    реферат [19,2 K], добавлен 09.12.2007

  • Екологічні особливості агроекосистем. Біологічний метод захисту рослин. Антропогенний тиск на агроекосистеми. Основні напрямки екологічної стабілізації агроекосистем. Прийоми і методи біологічного захисту рослин від шкідників, хвороб та бур'янів.

    контрольная работа [429,7 K], добавлен 21.10.2010

  • Природно-заповідний фонд. Національні і регіональні екологічні коридори: загальна характеристика, типи та територіальне розповсюдження. Екологічна мережа як шлях до відтворення екологічної стабільності. Закон України "Про екологічну мережу України".

    курсовая работа [53,9 K], добавлен 13.05.2013

  • Міжнародне співробітництво Російської Федерації в області охорони навколишнього середовища. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН. Основні напрямки діяльності Всесвітньої організації охорони здоров'я. Принципи права охорони навколишнього середовища.

    реферат [22,6 K], добавлен 21.04.2011

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.