Оцінка стану екологічної системи басейну річки Хелена

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Оцінка стану екологічної системи басейну річки Хелена

Вихідні дані

Номер планшету - 1

Область - Черкаська

Біоценоз - 1 лука

Урбанізація, % - 7,5

Індустріалізація, т/рік км2 - 0,15

Заповідні території, % - 0,4

Номер підприємства - 1

Масштаб - 1

Ефективність очистки стічних вод - 52

Економія свіжої води - 20

Метеостанція - м. Черкаси

% передпродуктивний - 25

% продуктивний - 40

% пост продуктивний - 35

N0 = 20 особин

N1= 40 особин

K = 200 особин

Розділ 1. Географічне положення території

1.1 Загальні відомості про басейн річки

Басейн річки Хелена знаходиться в Черкаській області, в центральній частині Україні.

Місцевість є рівниною. Біоценоз займає площу - близько 1188 км2. Протяжність, тобто довжина річки складає 176 м. Для вимірювання площі виготовляється палетка з клітинками 1х1, в 1 см2 відповідає 4 км2 (при масштабі 1: 200 000). При цьому площа території, яка відводиться на ріллю складає 452 км2, а це становить 38 % від загальної площі. Землі, які займають ялинові ліси становить 136 км2 , луки займають також значну територію - 480 км2, меншу території займають чагарники 64 км2, та болота - 56 км2.

Отже, загальна територія, а також різні її частини, які займають луки, болота, ялинові ліси та рілля занесенні в таблицю 1.1.

Таблиця 1.1 Площі біогеоценозів басейну річки Хелена (довжина річки 176 м, площа басейну 1188 км2)

№ п/п	Назва біоценозу	Площа біоценозу, км2	% від загальної площі
1.	Рілля	452	38,0
2.	Чагарники	64	5,0
3.	Ліси (ялинові)	136	13,0
4.	Болота	56	4,0
5.	Луки	480	40,0
6.	Загальна площа басейну	1188	100

Отож даний біоценоз займає велику площу. До його складу входять різноманітні землі та ґрунти, а це значить різноманітний рослинний та тваринний світ. Тобто територія, яку проходить ріка Хелена змінюється як з півночі на південь, так і з заходу на схід. А це значить, що при змінні певних факторів, природні умови в яких знаходиться річка теж мають певні зміни.

Найбільше значення для неї матимуть луки, рілля та ялинові ліси. До того ж вони здійснюють певний вплив на ту флору і фауну, що їх оточує і є не тільки частинами великого, але і маленькими біоценозами.

Отож, даний біоценоз в якому протікає річка Хелена є досить великим за територією і забезпечує їй свої окремі природні умови та характер течії, також певною мірою і її внутрішні характеристики.

1.2 Фізико-географічні умови розташування басейну річки

Черкаська область була утворена 07.01.1954року. Вона розташовується в центральній частині України, у басейні середньої течії Дніпра. Межує на півночі з Київською, на сході - з Полтавською, на півдні - з Кіровоградською, на заході - з Вінницькою областями. Площа Черкаської області займає таку територію: 20,9 тис. км2 (3,4% площі всієї України). Чисельність населення у області налічується у межах 1531,6 тис. чол.(01.01.2000; 2,9% населення України). Центром Черкаської області є місто Черкаси. Область поділяється на 20 районів, має 16 міст, у тому числі 4 обласному підпорядкування, 16 селищ міського типу, 821 - сільських населених пунктів.

Вигідність географічного положення Черкаської області зумовлюється тим, що її територія розташована у безпосередній близькості до промислового Придніпров'я, добре зв'язана транспортними магістралями з Києвом, Донбасом та причорноморськими областями України.

У геоструктурному відношенні територія області пов'язана з Українським щитом. На правобережжі кристалічний фундамент складений нижньопротерозойськими метаморфічними породами Кіровоградського тектонічного блока на сході і гранітоїдами Білоцерківсько-Одеського тектонічного блока на заході, розбитих на занурені на різну глибину від денної поверхні блоки.

За характером рельєфу область поділяється на 2 частини - правобережну і лівобережну. Правобережна (більша) частина лежить у межах Придніпровської височини зі значним розвитком ерозійних форм рельєфу. Абсолютні висоти досягають 266 м (на Зх. області). Вздовж долини Дніпра між селами Трахтемировом (на Пн.) і Хмільнею (на Пд.) смугою завдовжки понад 70 км простягаються Канівські гори (висота 80-253 м), на правобережжі р. Вільшанки - Мошногірський кряж (переважні висоти 160-180 м ). Лівобережна частина області розташована на Придніпровські низовині, яка являє собою плоску, злегка погордовану терасовану рівнину, подекуди заболочену (вис. 80-150 м). В заплаві Дніпра (ширина 2-12 км) багата стариць, озер. На останцях борової тераси поширені еолові форми рельєфу у вигляді піщаних пасом, дюн. У цілому рельєф області характеризується різноманітністю льодовиково-тектонічних форм рельєфу.

Отже, можна зробити висновки, що басейн річки Хелена знаходиться у сприятливих фізико-географічних умовах, а також біоценози які входять до басейну даної річки. За такими даними ми бачимо, що природна здатність рельєфу до розсіювання та акумуляції продуктів техногенезу має велику позитивність.

Розділ 2. Характеристика абіотичних компонентів екосистеми басейну річки Хелена

Абіотичні фактори визначають можливість існування всіх груп організмів у тому чи іншому середовищі, впливаючи на географічне поширення рослин, тварин та мікроорганізмів. Вони відіграють певну роль при розмноженні тварин, мають велике значення для загального рівня життєдіяльності організмів. В екосистемах абіотичні фактори виступають як ланка, що зв'язує різні групи організмів і тим забезпечує структурно-функціональну цілісність екосистем.

Абіотичні фактори поділяються на: кліматичні, едафічні, орографічні, гідрологічні, геологічні.

2.1 Кліматичні фактори

В цілому клімат України відноситься до помірно-континентального типу і розглядається серед природних факторів, що на всіх етапах історії в цілому сприятливо позначились на економічному та екологічному розвитку. Кліматичні умови будь-якої території залежить від комплексу різноманітних передумов, що виник, як у самій географічній оболонці, так і за її межами.

Основним джерелом для здійснення процесів життєдіяльності організмів є сонячна радіація. Світло відіграє дуже значну роль для рослин: потрібне для утворення хлорофілу; регулює роботу продихового апарату, впливає на газообмін і транспірацію, стимулює синтез білків і нуклеїнових кислот; впливає на ростові процеси і рослин, визначає термін «цвітіння» та «плодоношення». На рослин впливає не лише інтенсивність і якість світла, але й тривалість освітлення. Тому виділяють такі типи фотоперіодизму: коротко денний і довго денний.

Температура як екологічний фактор. Від неї залежить температура організмів і швидкість всіх хімічних реакцій. Залежно від температури фактору виділяють кліматичні зони: тропічна (+16°С), субтропічна (+1.. °С), помірно-тепла зона (вище 0 але не більше +16°С), Помірно-холодна (чіткі сезони року), холодна полярна зона (-°С).

Земна поверхня як фактор клімототворення проявляється через різні чинники: рельєф, абсолютна і відносна висота місцевості, ландшафтні особливості (ліси, сільськогосподарські угіддя, болота). Вплив поверхні на клімат відбувається головним чином через трансформацію повітряних мас.

Стратифікація атмосфери є одним із вирішальних чинників кліматотворення . Циркуляційні процеси над територією України відрізняються особливою складністю і нестабільністю. Розміщуючись у зоні переважно західного переносу повітря Україна знаходиться під впливом кількох динамічних центрів - Азовського (влітку), Арктичного та Сибірського (взимку) баричним мінімумів, а також Ісландського баричного мінімуму. В різні пори року над України переміщуються різні типи повітряних мас.

У приземних шарах атмосфери під впливом неоднорідного складу підстилаючої поверхні виникає місцева циркуляція, що позначається на особливостях мікроклімату окремих регіонів та локалій.

Основні елементи клімату в залежності від класу та призначення метеорологічних станцій може змінюватись частота та обсяг спостережень, проте всі вони обов'язково фіксують зміни основних елементів клімату: температури та вологості повітря, опадів, атмосферного тиску і пов'язаним з ним режиму вітрів.

Температурний режим в основному прямо пов'язується перебігом радіаційних процесів, проте, ускладнюючись циркуляційними, теплообмінними та різноманітними місцевими факторами, температура в Україні складає строкату картину, яка безперервно змінюється.

Клімат Черкаської області помірно континентальний. Зима м'яка, з частими відлигами, літо тепле, дещо посушливе. Область належить до недостатньо вологої, теплої агро кліматичної зони. Найважливіша водна артерія - Дніпро, який у межах області приймає притоки Рось, Вільшанку, Тясмин (праві), Сулу, Супій (ліві). Річки західної частини - Гірський Тікич та Гнилий Тікич - належать до басейну Південного Бугу. Пересічна густота мережі річок коливається від 0,13-0,18км/км2 на лівобережжі до 0,45 км/км2 (у басейні Гнилого Тікичу) . Всього в області 181 річка завдовжки понад 10 км; 33 водосховища, у тому числі частини Канівського водосховища і Кременчуцького водосховища; понад 650 заплавних озер і ставків. Річки водойми використовують для рибництва, судноплавства та зрошування, вони є джерелом гідроенергії. Річний хід температур зазначений у Таблиці 2.1.

Таблиця 2.1. Річний хід температур

°С	I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Рік
tсер	-6,0	-4,6	-0,1	8,6	15,1	18,6	20,0	19,1	13,9	7,7	2,1	-2,4	7,7
tmax	-2,8	-1,4	3,6	13,7	20,7	24,4	25,8	25,0	19,8	12,7	5,1	0,4	12,3
tmin	-9,1	-7,7	-3,2	3,8	9,6	12,7	14,4	13,4	8,4	3,4	-0,5	-5,6	3,3

Циклограма ( Рис.2.1.) до даної таблиці наведена нижче.

Рис.2.1. Циклограма середньомісячних температур

Умовні позначення:

tсер - середня температура;

tmax - максимальна температура;

tmin - мінімальна температура.

Повітря як екологічний фактор є не лише середовище де відбуваються життєві процеси, але є одним із джерел споживання.

Повітряна оболонка Землі формує атмосферу; приземне атмосферне повітря складається з 78,8% Нітрогену, 20,95% Оксисену, 0,93% Аргону, 0,03% вуглекислого газу, 0,01% Неону, Гелію, Метану, Радону та ін.

Вологість середовища часто є фактором, який лімітує чисельність та поширення організмів на земній кулі. Водяна пара в атмосфері виконує функції потужного сонячної радіації, а на Землі - нейтралізатора екстремальних температур, регулятора клімату.

Вологість повітря характеризує наявність водяної пари у приземних шарах атмосфери. Вона залежить від багатьох чинників, насамперед від температури повітря та атмосферного тиску. Розрізняють абсолютну і відносну вологість - це кількість водяної пари, що міститься в одиниці об'єму повітря (вимірюються у г/м3). Вона зростає з підвищенням температури повітря, а відтак її більші значення спостерігаються влітку та вдень, а менші - взимку і вночі. Відносна вологість характеризує стан насичення повітря вологою у відсотках від максимально можливого насичення при даній температурі визначення вологості повітря має неабияке практичне, екологічне, і прогнозне значення.

Водяна пара є однією з найважливіших змінних складових атмосфери, вона має велику просторову-часову мінливість і зосереджена переважно в тропосфері. Дані щодо зміни вологості повітря наведенні у Таблиці 2.2.

Таблиця 2.2. Зміна вологості повітря

В	I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	Рік
f	85	85	82	70	65	66	68	69	71	79	87	88	76

Циклограма (Рис.2.2.)побудована до даної Таблиці 2.2. нижче.

2.2 Гідрологічні фактори

Важливим гідрологічним фактором для екосистеми є кількість випадання опадів на земну поверхню. Вони визначають навіть тип екосистем. При опадах менше ніж 250мм на рік (у жаркому кліматі) розвиваються пустельні екосистеми, при опадах 25-750 мм на рік - степи, лісостеп, савана, при 750-1250 мм на рік - формуються сухі субтропічні ліси та при опадах більш ніж 1250 мм на рік - вологі тропічні ліси.

Атмосферні опади по території України розподіляються нерівномірно.

Водний режим екосистем визначається не тільки кількістю опадів як таких, але й співвідношенням його до режиму випаровування води. Оцінюючи цей параметр, треба врахувати температуру, оскільки вона в першу чергу впливає на інтенсивність випаровування. Сумарним показником режиму зволоженості в екосистемі може бути гігрометричний індекс:

H=PT/ (tл-tс),

Де: Р- кількість опадів на рік; Т- середньорічна температура; tл - середня температура найтеплішого місяця; tс - середня температура найхолоднішого місяця.

Таблиця 2.3. Місячна та річна кількість опадів (мм) з поправками на змочування

Метео-станція	I	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	XI- III	IV- X	Рік
Черкаси, АМСГ	39	34	31	37	44	60	70	57	38	37	41	44	189	343	532

Циклограма (Рис.2.3.) місячних опадів наведена нижче.



Взимку на всій території України, зі винятком Південного берегу Криму, встановлюється постійний сніговий покрив. Сніг знижує температуру і підвищує вологість повітря та ґрунту, зменшує випромінювання з поверхні ґрунту і тим самим створює сприятливі умови для озимини, він виступає як важливе джерело постачання водою поверхневих вод (річок, озер, боліт) та підземних водоносних горизонтів. У лісостеповій та степовій зонах сніговий покрив неодноразово поновлюється, перериваючись глибокими відлигами.

Дані щодо снігових покривів та їхніх змін на території Черкаської області наведені у Таблиці 2.4.

Таблиця 2.4. Сніговий покрив

Станція	Найбільша за зиму висота, см	Середня при найбільшій декадній висоті щільність, кг/м2	Найбільший за зиму запас води, мм
	середня	макси-мальна	міні-мальна		середній	макси-мальний	міні-мальний
Черкаси, АМСГ	19	48	2	231	51	148	12

2.3 Едафічні фактори

Едафічні фактори - це ґрунтові умови, що впливають на життя і поширення живих організмів. Як відомо, живі організми існують не лише в грунті ,а й у місцях, де його ще немає: скелі, дюни, терикони, кар'єри. Тому під едафічним фактором уявляється значно ширше коло умов, ніж грунт.

Грунт як субстрат зацікавив існування рослин та об'єкт землеробства цікавив ще античних дослідників. Наприкінці XVIII ст. і в першій половині XIX ст. у Західній Європі виникло дві концепції про грунт: агрогеологічна й агрокультурхімічна.

Лише у 1883 році В.В.Докучаєв вперше довів, що грунт - самостійне природне тіло, і його формування є складним процесом взаємодії п'яти природних факторів грунтотворення: клімату, рельєфу, рослинного і тваринного світу, ґрунтоутворюючих порід і віку.

Едафічний фактор на відміну від інших, має своєрідний характер. По-перше він не лише впливає на організми, але одночасно служить середовищем існування для багатьох видів мікробів, рослин і тварин, тобто належить до факторів, які формують середовище. По-друге, грунт є продуктом динамічної взаємодії між гірською природою, кліматом і органічним світом, а сьогодні також і з людським суспільством. Таким чином, ґрунтові організми разом з абіотичними факторами створюють своє середовище проживання. І нарешті, по-третє, едафічний фактор межує з абіотичними та біотичними факторами.

Едафічний фактор мінливий у просторі. Це явище добре ілюструє географічна зональність ґрунтів, відкрита В.В.Докучаєвим. Однак навіть в умовах однієї зони трапляється мозаїчне розмаїття ґрунтів, тобто так званих едафотопів.

Структура і текстура ґрунту, не применшуючи значення фізико-механічного і фізоко-хімічних факторів, є, без сумніву, наслідком діяльності живих організмів, тобто біологічного фактора. Рослинність механічним способом ущільнює грунт і розділяє його на грудочки і, найголовніше бере участь у створенні гумусу. Слід звернути увагу ще на один важливий фактор структуризації ґрунту - діяльність дощового хробака. Частинки ґрунту, проходячи через кишковий тракт дощових хробаків, ущільнюються і викидаються у вигляді невеликих грудочок - копролітів, які відрізняються високою водостійкістю. Всі фактори структуроутворення діють спільно.

Грунт має трифазну структуру, оскільки складається із твердих частинок

Гранулометричний склад ґрунтів характеризується розмаїттям компонентів і поділяються таким чином:

1) крупнозернисті піски (0,2-2 мм);

2) мілко зернисті піски (0,2-20 мк);

3) суглинки (2-20 мк);

4) мінеральні колоїди менше 2 мк.

Залежно від вмісту найдрібніших частинок (<0,01 мм) ґрунти за механічним складом поділяють: пухкі піщані (0-5%), зв'язані піщані (5-10%), супіщані (10-20%), суглинисті легкі (20-30%), суглинисті середні (30-40%), суглинисті тяжкі (40-50%), глинисті легкі (50-65%), глинисті середні ( 65-80%), глинисті тяжкі (>80%). На цю класифікацію впливає генетичний тип ґрунтів, зокрема вміст в них гумусу.

Типи ґрунтів: дерново-підзолисті, сірі лісові ґрунти , чорноземи, темно-каштанові ґрунти, солонці, солончаки, бурі лісові (буроземи), буро-підзолисті ґрунти, лучні та болотні ґрунти.

На життя і поширення організмів, в першу чергу рослин, істотно впливають ґрунтові умови, а також рельєф місцевості. Від гідротермічного режиму ґрунтів, їх аерації, механічного і хімічного складу залежать тип кореневої системи (глибинна, поверхнева), спосіб життя ґрунтової фауни. Залежно від едафічних чинників можна виділити декілька екологічних груп рослин. За реакцією на кислотність розрізняють: ацидофільні види - ростуть при рН нижче 6,5; непрофільні віддають перевагу ґрунту з нейтральною реакцією; індиферентні - можуть зростати на ґрунтах з різним значенням рН. Стосовно хімічного складу рослини поділяються на оліготрофні, що маловимогливі до кількості мінеральних речовин; мезотроні, які вимагають помірної кількості мінеральних речовин в грунті та евтрофні, які потребують великої кількості доступних зональних елементів.

Стосовно потреби в окремих елементах живлення існує класифікація рослин. Види, які вимогливі до високого вмісту азоту в грунті, називаються нітрофілами, ті, що вимагають багато кальцію - кальцефілами, рослини засолених ґрунтів - галофітами та ін. Рельєф місцевості і характер ґрунту істотно впливають також на специфіку пересування тварин, на розподіл тих видів, життєдіяльність яких тимчасово чи постійно пов'язана з ґрунтом.

Серед зональних типів ґрунтів переважають чорноземи типові малогумусні та слабогумусовані, під лісами - ясно-сірі, сірі лісові та темно-сірі підзолисті ґрунти. Черкаська область лежить у Східно - Європейській лісостеповій геоботанічній провінції. Черкаська область розташована в межах Дністровсько-Дніпровської лісостепової фізико-географічної провінції. На правобережжі виділяють підвищенні розчленовані й терасові та лісостепові підвищенні розчленовані на лівобережжі - лукостепові низинно-рівнинні природно-теріторіальні комплекси.

Природно кліматичні умови зони лісостепу та її межі.

Клімат зони дещо сухіший, ніж тайгово-лісової. При переміщені із заходу на схід зростає його континентальність. Річна кількість опадів Зх. зони становить 500- 5500мм. На Україні кількість опадів зменшується із північного-заходу на південний-схід. Сума опадів рівна сумарному випаровуванню, тому рівень вологи сприятливий для високих врожаїв с/г культур. Рельєф не однорідний в європейській частині він ерозійно-хвилястий з різко-вираженими межами і мікрорельєфом і розвинутою гідрографічною сіткою. Глибоке залягання ґрунтових вод.

Типи ґрунтоутворюючих процесів лісостепової зони та їх характеристика. Площа зони лісостепу близько 1,2млн.км2. Ґрунтоутворюючий процес підзолистий, має місце переміщення колоїдів по профілю. В лісостепу поширюються сірі лісові ґрунти. Структура сірих лісових ґрунтів слабо-водостійка, тому вони ерозіють і запливають після надмірного зволоження.

Діяльність людини в цій зоні, зокрема вирубка лісів, має визначальний вплив на характер сучасних ґрунтових процесів. Існує думка, що в освоєному розвитку темно-сірі опідзолені ґрунти пройшли 2 стадії: спочатку степову (дерновий процес грунтоутворення), а потім лісову (процес опідзолення) ознаки опідзолення виражені набагато слабше ніж у сіро-лісових грунтах, а процеси нагромадження гумусу, навпаки краще.Тому за своїми властивостями темно-сірі опідзолені грунти наближаються до чорноземів опідзолених. Їм властива така генетико-морфологічна будова профілю.

· гумусовий слабоелбювійований грунт, горизонт Не=0-40 см; темно-сірий із «сивиною» від присипки SiO2, порохуватогрудкуватої структури, ущільнений, перехід помітний;

· перехідний гумусово-ілювіальний горизонт HJ=41-70 см; темнувато-сірувато-бурий з окремими плямами присипки SiO2, грудкувато горіхової структури, ущільнений, трапляються ходи червів та пустоти від коріння перехід помітний;

· ілювіальний слабо гумусовий горизонт J(h) =71-120; червонувато-бурий з натіками гумусу та слабким червонувато-бурим лакуванням на поверхні призматичних структурних агрегатів, ущільнений, перехід помітний;

· ґрунтотворна порода P(k)=121 см і глибше; лес або лесовидний суглинок, палевого кольору, карбонати у вигляді прожилок.

За фізико-хімічними властивостями темно-сірі опідзолені грунти подібні між собою. Вони відносно добре насичені основами 77-95%, слабо кислі (рН сольове коливається у межах 5,2 - 5,6, а гідролітична кислотність - 1,6-0,08%) і добре забезпеченні калієм (1,78 - 1,84%).

Серед звичайних сірих-лісових опідзолених грунтів поширені оглеєні відміни, а також реградовані підтипи.

Пористість, %55 - 65. Повна вологоємність, % 27.

Коефіцієнт фільтрації 5*10-4 ,1*10-4. Вміст гумусу, % від 2 - 10; рН 5,5; вміст поживних елементів, мг/100гр. ґрунту N: 0,1 - 0,2.

Механічний склад різноманітний, переважає пилесуглинистий та глинистий. Неоднорідність механічного складу по профілю впливає на водно - фізичні та меліоративні властивості сірих лісових ґрунтів. Сірі лісові ґрунти відрізняються високою розораністю. При слабо вираженій здатності до накопичення нітратів в світло сірих ґрунтах відбувається більш інтенсивне їх вимивання. В європейській частині широко розвинена ерозія. Родючість висока але нижча ніж в чорноземів

Потребують проведення проти ерозійних заходів, зволоження та внесення добрив. Застосовують для боротьби з водною ерозією ґрунтозахисні посіви з багаторічними травами, проти ерозійні лісові насадження.

Розділ 3. Характеристика біотичної складової екосистеми

Біотичні фактори - це фактори відбивають явище соакції, тобто взаємодію між різними організмами що населяють відповідне середовище. Вважають що взаємодія між організмами існує лише тоді, коли особини в тій чи іншій мірі впливають одне на одного. Як правило це пов'язано з споживанням організмом того ресурсу який міг би спожити інший. Така конкуренція спостерігається і між видами, це зумовлено боротьбою за існування.

Кожна екосистема має два головних компоненти: автотрофи й гетеротрофи. Серед структури біоценозу (біоценозом називаю - сукупність всіх живих організмів в екосистемі) виділяють три їх види: видову, що розкриває різноманіття живих організмів; трофічну - характер харчових взаємин між організмами; просторову - територіальне розміщення організмів.

Видовий склад біоценозу може бути різноманітним.

3.1 Характеристика рослинного світу басейну річки

Рослинні ресурси представлені вищими рослинами, фибами, мохами, лишайниками та водоростями, які використовуються (або можуть бути використані) для матеріальних і культурних потреб суспільства. На практиці дуже часто сукупність рослинних угруповань на певній території іменують рослинністю (рослинним покривом), а іноді - флорою (від лат.Яога - богиня квітів і весни) чи фітоценозом, ототожнюючи ці поняття з рослинними ресурсами. Не будемо відмовлятися від цієї традиції й ми, проте зауважимо, що згадані терміни охоплюють більш широкий спектр понять, ніж їх включає ресурсна частина рослинного світу. Принагідно згадаємо, що необхідно розрізняти рослинність сучасну і викопну, яка в минулі геологічні епохи була поширена на даній території (саме з викопними рослинними формами пов'язується утворення кам'яного та бурого вугілля, торфу, початкові стадії формування сучасного фунтового покриву тощо) і свідками якої виступають реліктові рослини або й цілі їх угруповання. На порівняно невеликих, як правило, ізольованих територіях (острови, окремі гірські масиви, болота тощо) можуть зустрічатися ендемічні рослини, які поширені лише на даній локалії, часто визначаючи її флористичну специфіку.

Природна степова рослинність збереглися лише в балках та на схилах річкових долин, не придатних під ріллю. Представленна різнотрав'ям лук і сухих степів. Під лісами 308,2 тис.га (15%території області): бори, субори, дубово-грабові гаї, що утворили лісові масиви в долинах Дніпра та Тясмину. Дубово-грабові масиви трапляються серед розораних ділянок на вододілах та перезволожених ділянках ростуть заплавні ліси з вільхи, верби, осоки, тополі. Під полезахисними лісосмугами з дуба, граба, ясена, липи, польового клена - 41,8 тис. га. У флорі Черкаської області є реліктові та рідкісні види (бруслина, верба чорнична, вовчі ягоди пахучі і ін.), а також лікарські рослини (валеріана лікарська, звіробій, череда, беладонна звичайна на астрагал шерстисто квітковий ті ін.).Флора басейну річки Хелена дуже різноманітна.

локаулон степовий; Цетрарія степова Coelocaulon steppae (Savicz) Barreno et Vazques; Cornicularia steppae Savicz

Наукове значення: Євразійський аридний вид. Статус: II категорія. Поширення: Лісостепова та степова зони (розсіяно). Гірський Крим, Пд. берег Криму. Вид поширений також у Поволжі, на Пн. Кавказі, у Казахстані, Пд. Сибіру. Місця зростання: Міждернинні проміжки (на ґрунті) у злакових, злаково-лучних і полинових степах, піщані арени, гірські степи пд. типу, часто разо. Чисельність: Трапляється досить великими групами або поодинці. Причини зміни чисельності: Розорювання степових ділянок, випасання овець, заростання відкритих ділянок степу. Загальна характеристика: Слань заввишки 1-3 см, кущиста, більш-менш куляста, коричнева та темно-коричнева, звичайно матова; до субстрату не прикріплена. Гілочки круглястоциліндричні, дихотомічно- або неправильнорозгалужені, основні гілочки завширшки 0,5 мм, бічні - від 0,1 до 0,5 мм. Апотеції не відомі. Розмножується нестатевим шляхом (пікноконідіями та фрагментами слані). Заходи охорони: Охороняється у біосферному заповіднику Асканія-Нова та Азово-Сиваському національному природному парку, Кам'яних Могилах - відділі Українського степового природного заповідника. Необхідно зберегти степові ділянки з місцями зростання виду, контролювати стан популяцій.

Сколія степова. Scolia hirta Schranck, 1781.

Таксономічна характеристика: один з понад 220 видів тропікогенного роду; один з 8 видів роду у фауні України. Статус: II категорія. Поширення: По всій тер. України. Ареал охоплює значні території Євразії (на Зх.- південніше лінії Париж - Берлін - Варшава, на Сх.- до Пн.-Сх. Китаю включно), Пн. Африку. Місця перебування: В Лісостепу і на Пд. Полісся заселяє відкриті ділянки лісів - узлісся і лісові галявини; у степовій зоні - схили байраків, острівні ліси та лісосмуги, ділянки цілинного степу; на Пд. Криму - шибляк. Чисельність: Значна, проте кількість особин виду повсюдно скорочується. Причини зміни чисельності: Застосування пестицидів і розорювання узлісь та перелогів. Особливості біології: Літ імаго в липні - серпні (у Криму починається в червні). Дорослі Сколії степові - антофіли, живляться пилком і нектаром квіток різних рослин: вероніки, цибулі, чебрецю, незабудки, головатня тощо. Яйця і личинки розвиваються на личинках бронзівок та ін. видів пластинчастовусих. Зимує личинка в довгасто-овальному коконі у ґрунті на глибині 5-40 см, на лялечку перетворюється після зимівлі - в червні. Розмноження у неволі: не досліджувалось. Заходи охорони: охороняється у складі різних біоценозів заповідників і заказників. У місцях існування популяції виду слід створити ентомологічні заказники.

3.2 Характеристика тваринного світу басейну річки

Під тваринним світом розуміють сукупність усіх особин тварин різних видів, які постійно або тимчасово мешкають у межах будь-якої території чи акваторії. Синонімами поняття "тваринний світ" часто виступають терміни фауна (від лат. Раипа - богиня полів і лісів, охоронниця й покровителька стад) та зооценоз. В залежності від підходів до оцінки тваринного світу, його розглядають за місцем оселення тварин (фауна лісів, степів тощо), за категоріями систематизації (фауна ссавців, птахів - орнітофауна, риб - іхтіофауна тощо) або за господарським значенням (фауна промислових тварин, фауна шкідників сільського господарства та ін.). Зважаючи на те, що тваринний світ є найбільш мінливим компонентом природного комплексу, необхідно розрізняти також фауну викопну, реліктову і сучасну, а беручи до уваги мобільність тварин, прийнято говорити про автохтонну фауну (тварини, що виникли у конкретному регіоні) або алох-тонну фауну (тварини-іммігранти, що переселилися на розглядувану територію з інших регіонів). Нарешті, згадаємо про тварин-енбемшв, які поширюються в межах відносно невеликих територій, визначаючи їх фауністичну специфіку.

Тваринний світ Черкаської області різноманітний, але не чисельний, всьогов межах області налічується: ссавців - 41, птахів - 275, риб - 39, земноводних - 11, плазунів - 8 видів. Водяться козуля, свиня дика, вовк, куниця лісова, білка, лисиця, заєць, тхір; на полях поширенні гризуни - польова миша, ховрашки, тушканчики; на водоймах - качки, гуси; в річках та ставках - короп область завезено плямистих оленів, розселилися лосі, акліматизовано видру, бурсука, ондатру, єнотовидного собаку.

Дибка степова - Saga pedo (Pallas, 1771)

Таксономічна характеристика: Один з 11 видів західнопалеарктичного роду; один з 2 видів роду у фауні України. Статус: II категорія. Поширення: Степова і частково лісостепова зони: на Сх.- від Пд. Бугу, на Пн.- до Київської, Полтавської та Харківської областей, на Пд.- до узбережжя Чорного й Азовського морів, а також на Пд. Кримського п-ва. Ареал охоплює також Пд. Європу, Закавказзя, Зх. і Середню Азію та Казахстан. Місця перебування: Сухі, добре прогріті сонцем схили байраків і пагорбів з густим різнотрав'ям і розрідженим чагарником. Тримаються звичайно на високих травах (волошка лучна, молочай, чебрець тощо) та на гілках чагарників (глід, скумпія, терен, у Криму - держи-дерево). Чисельність: Незначна (поодинокі особини); у Гірському Криму та на Пд. березі Криму деінде кількість дибки степової трохи більша. Причини зміни чисельності: Розорювання цілинних ділянок степу і викорчовування шибляка, що призводить до скорочення природних місць перебування й розчленування популяції виду. Особливості біології: Вид розмножується партеногенетично. У 2-й пол. літа і восени дибка степова відкладає яйця (до 7 штук у кладці) у грунт. Кладка відбувається увечері або вночі. Личинки з'являються наступної весни (з середини травня). У процесі розвитку вони 8 разів линяють, через 3- 4 тижні після останнього линяння здатні до розмноження. Живиться дибка степова комахами (саранові, жуки, клопи та ін.). Розмноження у неволі: Не проводилось. Заходи охорони: Занесено до Європейського Червоного списку (1991). Охороняється у заповідниках у комплексі з ін. видами. Потрібно створити ентомологічні заказники у місцях виявлення ізольованих популяцій.

Журавель степовий - Anthropoides virgo (Linnaeus, 1758)

Таксономічна характеристика: Один з 2 видів роду; єдиний вид роду у фауні України. Статус: I категорія. Поширення: В 19 ст гніздився на тер. сучасних Черкаської, Полтавської, Харківської та Луганської областей, на поч. 20 ст - Одеської та Дніпропетровської областей. У 80-х рр гніздився на Пд. Сх. Херсонської, в Запорізькій, зх і пд частинах Донецької областей, у пн. частині Криму. Ареал охоплює степові та напівпустельні райони Європи (тепер вид майже зник) та Азії (мозаїчно-острівний характер поширення, численний лише в Монголії). Зимує у Пн. Африці та Азії (на Пд.-Сх, та в Індії). Місця перебування: Степові ділянки з розрідженою трав'янистою рослинністю; поля (зернові, бобові, чорний пар) поблизу балок з постійними або тимчасовими водотоками. Чисельність: Ще в 50-х рр. 20 ст. була відносно високою. В 1982-88 рр. гніздилося 97-105 пар (у Херсонській обл.- 6. Запорізькій - ЗО-36, Донецькій - 16-18, у Криму - 45). Причини зміни чисельності: Скорочення місць, придатних для гніздування, спричинене розорюванням цілинного степу, насаджуванням захисних лісосмуг, випасання худоби у місцях гніздування, використання пестицидів тощо. Наявність ворогів (лисиця, грак, свиня дика, собака) Винищування птахів людиною. Особливості біології: Перелітний птах. З'являється в останній декаді березня - квітні. Моногам. Яйця відкладає в майже не вимощену ямку у квітні - травні, у кладці 1-3 (звичайно 2) яйця. Насиджують самка і самець по черзі (28-30 днів). Пташенята стають на крило у 46-49-денному віці. Відліт і осінній проліт - з 2-ї декади серпня до середини вересня. Живиться насінням злаків, молодими проростками трав'янистих рослин, комахами (переважно жуки і клопи) та ін. Розмноження у неволі: Спостерігалось у Київському, Харківському та Менському (Чернігівська обл) зоопарках. Заходи охорони: Занесено до Червоної книги Української РСР (1980) Охороняється в Азово-Сиваському національному природному парку. Доцільно створити заповідні території на Пд Сх Керченського п-ва. В межах ареалу виду слід припинити закладання лісосмуг уздовж балок, на великих полях (100-150 га) залишати незасіяною смугу завширшки 100 м; вирощувати такі культури, в яких може гніздитися журавель степовий (ячмінь, кукурудза, соняшник, суданська трава, горох), або залишати поле під чорним паром; не випасати овець на ділянках гніздування.

3.3 Структура популяцій

Якщо головним об'єктом досліджень аутекології є моноцен (система організм-середовище), то демекологія вивчає стосунки в надорганізмовій системі -- популяція-середовище (демоцен). Сукупність особин одного виду ,які оселилися на окремій площині, мають однакові умови життя ,спільний розвиток, називається популяцією. Остання-це лише певна частина виду, елементарна одиниця еволюційного процесу. У свою чергу. Вид - сукупність особин спільного походження, покоління одних предків.

Отже, популяція -- це сукупність особин одного виду, які відтворюють себе протягом великої кількості поколінь і тривалий час займають певну територію, функціонуючи і розвиваючись в одному або в ряді біоценозів. Популяція -- елементарна еволюційна одиниця, екологічною ознакою якої є щільність, розподіл особин за віком і статтю, характер розміщення в межах екосистеми чи угруповання, тип росту та ін. В біоценозах популяція може мати становище ценопопуляції (сукупність особин одного виду в межах угруповання), поліценотичної популяції (популяції тварин, які переходять з одного біоценозу в інший), інвазійної популяції (популяція, яка нападає на популяції інших організмів: сарана, грибні захворювання).

Екологічна структура популяції -- це її стан на даний момент (кількість та густота особин, їх розміщення у просторі, співвідношення груп за статтю і віком, морфологічні, поведінкові й інші особливості) Структура популяції являє собою форми адаптації до умов її існування, є своєрідним віддзеркаленням природних сил, які на неї впливають. Нинішня структура тієї чи іншої популяції відбиває водночас як минуле, так і потенційне майбутнє угруповання.

басейн річка абіотичний екосистема

Таблиця 3.1. Просторове розміщення особин у популяції

№ вибірки (n)	Кількість особин у вибірці (m)
1	10
2	17
3	14
4	10
5	13
6	10
7	13
8	10
9	10
10	10
11	13

При S2=0 популяція з рівномірним темпом розподілу;

При S2>Xc плямистий (груповий) тип розподілу;

При S2?Xc випадковий тип розподілу.

У випадках рівномірного розподілу дисперсія дорівнює нулю. У випадковому розміщенні середнє значення m і дисперсія однакові. При плямистому розселенні S2 вище Хсер, чим різниця між ними більша тим більша тенденція утворення згромаджень.

Для оцінки розміщення особин використовуємо результати попередніх досліджень. Визначаємо розсіювання особин в популяції або дисперсію за формулою:

де S2 - розсіювання особин;

хср- середня кількість особин на одиницю площі(щільність популяції);

m - кількість особин у кожній вибірці;

n - кількість вибірок

Щільність популяції знаходимо за формулою:

Отже знаходимо щільність популяції в басейні річки Хелена, якщо кількість особин у виборках становить 130. Тоді:



Маючи щільність популяції можемо знайти її розсіяність.

Отже, в результаті розрахунків ми бачимо, що вид розсіювання плямистий так як S2 > Хсер .

Визначаємо загальну чисельність для даної території за формулою:

Де Хсер - середня кількість популяцій в виборках;

- площа території, яку заселяє популяція, в нашому випадку - лука;

Pзагал.=11,8*136*100=160480, особин

Чисельність популяції в майбутньому встановлюється якщо відомо що приріст популяції має постійний характер ті визначена максимально-можлива кількість особин в даних умовах.

Вікова структура популяції характеризує її здатність до розмноження. Графічно її можна зобразити у вигляді вікової піраміди.

Вихідні дані до побудови вікової піраміди популяції.

Показники:

- % передпродуктивного віку - 25;

- % продуктивного віку - 40;

- % постпродуктивного віку - 15;

- N0 - початкова щільність популяції , особин- 35;

- N1 щільність популяції через одиницю часу, особин - 40;

- K максимальна кількість особин в популяції, особин - 200;

Визначити чисельність популяції в майбутньому, якщо відомо, що популяція має постійний темп приросту та встановлена максимально можлива кількість особин популяцій в даних умовах.

Обрахунки:

Приймаємо, що N=N1=40, особин;

де r - швидкість (темпи) росту популяції;

Коефіцієнт приросту визначаємо за формулою:

,

r- це швидкість(темпи) росту популяції:

де N1 - щільність популяцій через 1 часу;

N0 - початкова щільність популяції;

Приріст за 1-й рік:

особин,

Чисельність на початок 2-го року:

особини,

Приріст за 2-й рік:

особин,

Чисельність на початок 3-го року:

особини,

Приріст за 3-й рік:

особин,

Чисельність на початок 4-го року:

особини.

Динаміку зміни чисельності особин в популяції представляємо у графічному вигляді (Рис.3.1.)



Рис.3.1. Графік зміни чисельності і -ї популяції

Чисельність популяції кожного віку визначаємо, як відповідний відсоток від загальної чисельності популяції:

На основі розрахунків будуємо вікову діаграму (рис 3.2).

Вікова структура популяцій характеризує здатність до розмноження. Графічно можна зобразити у вигляді вікової піраміди.

Важливим аспектом структури популяції є також віковий розподіл, тобто співвідношення чисельності особин різних вікових класів і поколінь. Такі популяції називають полі циклічними (деревні рослини, багаторічні трави, хребетні та безхребетні життя яких триває понад один рік). Популяції, які складаються з особин одного віку, називаються моноциклічними (більшість травяних рослин, комах).

Вікова структура стосується не лише унітарних організмів (в основному організмами тварин, будова яких значною мірою зумовлена генетично), але й медулярних (в основному організми в яких із зиготи розвивається яксь одиниця будови(модуль): коріння, пагони, крона, листя).Вікова структура популяції характеризує її здатність до розмноження. Американський еколог А.Боденхеймер виділив три екологічних віки:\ популяції (три вікові стадії популяції): передпродуктивний, репродуктивний, пост продуктивний. Тривалість цих періодів і різних організмів коливається.

Існує три типи вікових пірамід: з великою чисельністю, з помірною чисельністю,з малою чисельнісю. Приклади наведенні на (Рис.3.3.).

Рис.3.3. Приклади вікових пірамід.

3.4 Дослідження вертикальної структури біоценозу

Особливу ярусну структуру водних і наземних біоценозів, формують різні умови освітлюваності, які зумовлюють одночасно ефективно утворення первинної продукції біоценозу. Сформована в просторі й часі ярусність первинного рослинного середовища створюються ефективні умови для функціонування відповідних ярусів зооценозів. Основним фактором розчленування середовища є кількість фотосинтетичної енергії, що надходить у різну яруси екосистеми. Градієнт проникнення сонячних променів у біоценози суші має вторинний характер і залежить від розвутку рослинності (яскраво виражений у лісових біоценозів).

Ярусність - це розчленування фітоценозів на структурні або функціональні горизонти, які мають різний ступінь зімкнення відіграють нединакову роль в асиміляції речовин енергії. Та прямий і непрямий вплив на життєдіяльність організмів.

Ярусом - називають частину шару рослинного угрупування, які розміщенні асимілюючі органи рослин (листя, стебла) або всмоктуючи ділянки коріння в тому числі запасаючи підземні органи рослин.

У вертикальній структурі лісових біоценозів виділяють 4 основні яруси:

1. ярус крон розташований найвище в лісових;

2. чагарниковий або рідлісковий, ярус охоплює як чагарники, так і дерева, які в данних умовах можуть розташовуватись у вигляді чагарнику;

3. травяний ярус включає однорічні й багаторічні трави, а також чагарники;

4. приземний ярус складається з мохів і лишайників.

Всі луки поділяють на заплавні, материкові і гірські.

Заплавні луки розташовуються по долинах річок і щороку заливаються весняними водами. Грунт на заплавних луках досить вологий на протязі ісього літа, бо грунтові води залягають тут не глибоко. Грунти поживні, в основному наносні. Вони складаються з мулу та інших матеріалів, принесених весняними водами або змитих дощами навколишніх більш високих місць. Велика кількість вологи, кисню і поживних речовин у грунті створює сприятливі умови, що на луках розвиваються хороші, густі трави.

Материкові луки розташовуються поза річковими заплавами, їх ще називають суходільними.

Гірську луки розташовуються в горах вище від межі лісової рослинності. Склад рослинності гірських лук специфічний.

У чому ж полягають особливості лучної рослинності? На луках відсутні дерева. Травянисті рослини утворюють дернину, яка складається із щільно зімкнути надземних стебел, листків і підземних органів - кореневищ і коренів. Майже всі лучні рослини належать до багаторічних. У багатьох з них гинуть на зиму наземні стебла з їхніми листками, а також маже все їхнє коріння. Живими лишаються тільки невеликі нижні частини стебел з бруньками відновлення, з якими на початку нового літа розвиваються нові стебла і листки.

3.5 Характеристика біоценотичних зв'язків

Між живими організмами екосистем існують різноманітні зв'язки одними з основних характеризує харчові або трофічні зв'язки. Усі зв'язки об'єднують між собою організми за принципом «їжа-споживач». В екосистемах цими зв'язками охоплюються всі живі організми.

Будь- яке угрупування можна представити у вигляді кормової мережі, яка являє собою схему всіх трофічних зв'язків між видами, що входять до складу певного біоценозу. Завдяки кормовим взаємостосункам і біоценозах здійснюється трансформація біогенних речовин, акумуляція енергії і розподіл її між видами. Ланцюги живлення (тофічні ланцюги) постійно об'єднують всі організми в єдиний комплекс. Ряди взаємопов'язаних видів в яких кожний попередній є обєком живлення наступного називають ланцюгами живлення.

Ланцюги живлення представленні представленні певними трофічними рівнями:

· первинні продуценти (автотрофи);

· утворюють травоїдні тварини (первинні консіменти, фітофаги, первинні хижаки);

· м'ясоїдні, вторинні консументи;

· хижаки, що живляться первинними хижаками або третинні консументи.

Завершальною ланкою кормового ланцюга є деструктори (редуценти - організми, які розкладають органічні речовини).

На початку кожного трофічного ланцюга знаходиться автотрофна жива рослина що здійснює фотосинтез. Це група - продуценти, за ними ідуть консументи, а замикає трофічні ланцюги редуценти, які мінералізують органічну речовину.

Для кожного конкретного трофічного ланцюга, як правило входить 4-5 видів організмів, або груп із різними або однаковим типом живлення.

Їжа кожної живої істоти різноманітна, лише всі зелені рослини однаково живляться вуглекислим газом та іонами мінеральних солей.

Трофічна мережа є основним способом інтеграції в них всіх живих організмів. У трофічних ланцюгах всі автотрофні рослини складають перший трофічний рівень - рівень продуцентів. На другому консументи першого рівня - фітофаги, на третьому консументи третього порядку - хижаки.

У трофічних ланцюгах органічна речовина що використовуються, завжди несе в собі ту чи іншу кількість зв'язаної енергії. При переході від однієї ланки трофічного ланцюга до іншої передача зв'язаної енергії не відбувається до 80-90% її розсіюється у вигляді тепла. Ця обставина є основним лімітом довжини трофічних ланцюгів. Ланцюги живлення можна уявити у вигляді пірамід: чисел, біомаси, енергії. Принцип побудови цих пірамід: основу скаладають автотрофи, а інші сходинки піраміди, наступні ланки трофічного ланцюгу. Приклад трофічного ланцюга для лук наведений на (Рис.3.4).

Отже, можемо зробити висновок про біотичну складову заданого біоценозу. Загалом басейн річки Хелена розташований у вигідному положені, на даній території добре розвинений рослинний та тваринний світи, які представленні багатьма видами та різновидами. Вікова структура даного біоценозу недуже сприятлива, адеже великий показник постпродуктивного віку. Загалом у Черкаській області сприятливі умови для розвитку всіх видів живих та неживих організмів.

Розділ 4. Оцінка стану поверхні водозбору і оптимізації її структурно-функціональної організації

4.1 Визначення комплексного екологічного стану поверхні водозбору

Стійкість поверхні водозбору можна вираховувати за комплексним екологічним індексом, як відношення суми антропогенних факторів, до суми природніх факторів, та факторів управління за формулою:

,

Де А - антропогенно порушены території (розораність, урбанізація, тощо);

П - природні території (лісистість, заболоченість, озерніть, тощо);

Упр - фактори управління (ефективність очищення стічних вод, наявність резервних і заповідних територій, тощо).

Від кількості величини Ке буде залежати стан поверхні водозбору річки і як наслідок якість води в річці або озері. За таблицею (4.1.) визначаемо стан поверхні водозбору виходячи з числового значення Ке.

Екологічна класифікація стану поверхні водозбору річки Хелена - 7, а це є перехідний стан.

Таблиця 4.1. Екологічна класифікація стану поверхні водозбору річки

Стан поверхні водозбору	Комплексний екологічний індекс стану поверхні водозбору (Ке)
	Полісся	Лісостеп	Степ
Добрий	<0,5	<0,75	<1
Задовільний	0,5 - 2,0	0,75 - 3,0	1,00 - 5,0
Перехідний	2,0 - 8,0	3,0 - 10,0	5,0 - 16,0
Поганий	8,0 - 21,0	10,0 - 27,0	16,0 - 40,0

4.2 Розробка природоохоронних заходів стабілізації структури екосистеми басейну річки Хелена

Для того, щоб охарактеризувати стан поверхні водозбору басейну річки Хелена побудуємо колову діаграму(Рис.4.1.).

Таблиця 4.2. Оптимальні значення факторіальних характеристик поверхні водозбору

№ п/п	Факторіальні характеристики	Лісостеп, %
1	Розораність, Кр	28.0
2	Урбанізація, Курб.	5.0
3	Вплив індустріалізації, Кі.	100,0
4	Лісистість, Кліс.	24.3
5	Заболоченість, Кз.	По факту антропогенних змін
6	Залуженність, Кзал.	30.0
7	Ефективність очищення стічних вод, Кеф.	100.0
8	Заповідні території, Кз.т.	30.0

Для покращення показників, які характеризують стан екосистеми басейну річки Хелена пропонуємо наступні природоохоронні заходи. За даними діаграми для оптимізації поверхні водозбору потрібно зменшити полощі розораності, пропонується збільшити насадження площі багаторічними травами, заліснення. Для того аби збільшити площу лісистості необхідно заборонити вирубку і запровадити насадження молодих дерев. Щоб зменшити урбанізацію потрібно припинити забудову, раціонально використовувати природні ресурси. Зменшення індустріалізації проводиться за допомогою озеленення, насадження парків, раціонального використання природних ресурсів.

Розділ 5. Оцінка впливу стаціонарних джерел забруднення на атмосферне повітря басейну річки Хелена

5.1 Характеристика джерела забруднення

Під забрудненням атмосфери розуміють таку зміну стану атмосфери, яка повністю або частково є результатом життєдіяльності людини, прямо або опосередковано змінює роз приділення приходящої енергії, рівні радіації, фізико-хімічні властивості довкілля та умови

Размещено на Allbest.ru