Проблеми навколишнього середовища згідно програми ООН

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблеми навколишнього середовища згідно програми ООН

Усвідомлення об'єктивної необхідності об'єднати правоохоронну діяльність усіх країн світу, всієї світової спільноти для вирішення глобальних екологічних проблем приходило поступово, в міру розвитку науково-технічного прогресу й наростання загрози екологічної кризи в масштабах усієї планети.

Важливе значення в галузі охорони навколишнього природного середовища мають спеціалізовані автономні установи Організації Об'єднаних Націй (ООН) та неурядові світові громадські організації, їх характерною особливістю є універсальність, тобто участь в них більшості країн світу, які являють собою різні економічні й соціально-політичні системи.

Потреба в міжнародному співробітництві у сфері екології обумовлена глобальністю проблеми взаємовідносин суспільства і природи. Ідея такої необхідності була усвідомлена і проголошена ще до першої конференції в Берні з охорони навколишнього природного середовища (1913 p.). Згодом вона одержала закріплення й розвиток у міжнародних правових документах.

Важливою віхою міжнародної співпраці в зазначеній сфері на світовому рівні стала Стокгольмська конференція, ООН з навколишнього природного середовища (1972 p.). Вона не тільки прийняла важливі документи (Декларацію, що містить 27 принципів екологічно коректної поведінки держав, і Програму дій), а й послужила джерелом формування міжнародного екологічного права.

Згідно з програмою ООН з проблем НПС (ЮНЕП), усю різноманітність глобальних екологічних проблем можна розподілити за такими напрямками:

- зміна атмосфери й клімату;

- зміна гідросфери;

- зміна літосфери;

- зміна біоти;

- в с/г і л/г;

- демографічні проблеми, в тому числі проблеми в-ва продуктів харчування;

- урбанізація, проблема населених пунктів;

- вплив НПС та його змін на здоров'я людей;

- проблеми розвитку промислового виробництва;

- проблеми, пов'язані з виробництвом і споживанням енергії;

- проблеми, пов'язані з розвитком транспорту;

- проблеми розвитку природо-охоронної освіти й розуміння громадськістю проблем НС;

- проблеми пов'язані з впливом на НС воєн. та їхні можливі екологічні наслідки.

Отже, досягнення екології пов'язані з вирішенням низки найактуальніших завдань сучасності. Екологічні принципи поступово проникають у все ширше коло проблем діяльності людини.

До недавнього часу розвиток людського суспільства і самоочищення НПС від техногенних забруднень перебували в динаміці екологічної рівноваги. Проте останніми роками інтенсивність зростання населення планети, надзвичайно інтенсивний розвиток промисловості, с/г й комунального господарства та інші чинники антропологічні дії на НПС, незважаючи на колосальні екологічні резерви біосфери, призвели до різних негативних наслідків, з якими біосфера впоратися не здатна. Насамперед, це стосується забруднення біосфери хімічними речовинами - ксенобіотиками (не властивими природі), порушення природних геохімічних циклів, а також інтенсивного нераціонального використання ПР, що підриває саму можливість природи до само відтворення відновних ресурсів. Невідновні ресурси вичерпуються швидше ніж людське суспільство здатне перебудувати власну економіку, та господарську діяльність.

Нинішня екологічна ситуація в Україні характеризується як кризова. Цьому сприяють структурні деформації господарства, за яких перевага віддавалась сировинно-видобувним галузям промисловості, використання значною мірою енерго- та ресурсомістких технологій без будівництва ефективних очисних споруд.

Серед головних причин, що призвели до незадоволеного стану довкілля, можна назвати такі:

- застарілі технології виробництва з високою енерго- та матеріаломісткістю, що перевищують у 2-3 рази відповідні показники в розвинених країнах;

- високий рівень концентрації промислових об'ктів у деяких регіонах;

- відсутність ефективних природо-охоронних технологій, незадовільний рівень експлуатації існуючих природо-охоронних споруд;

- ідсутність ефективних правових й економічних механізмів, які сприяли б використанню екологічно безпечних технологічних процесів.

Тепло-енергетика сприяє також значному забрудненню земель внаслідок накопичення великої кількості таких відходів, як золи, шлаки та пил. Металургійна промисловість разом із суміжними та допоміжними виробництвами є однією з найбільш “забруднених” галузей промисловості її викиди становлять 38% загальної кількості забруднених районів виробництва нафтохімічного комплексу у великій кількості викидають у довкілля вуглеводні, сірководень, сульфатну кислоту, ртуть та інше.

Підприємства нафтобаз промислу за рівнем шкідливого впливу на довкілля вважають об'єктами підвищеного екологічного ризику. Вони є потенційними джерелами забруднення, що може статися в разі порушення технологічних режимів роботи устаткування або аварій.

Основними джерелами забруднення поверхневих вод є скидання неочищених чи недостатньо очищених комунально-побутових і промислових стічних вод, поверхневі стічні води з с/г угідь та забудованих територій, а також ерозія грунтів на водозабірній площі.

У другій половині XX ст. загострилися проблеми забруднення навколишнього середовища, які можна розглядати у кількох аспектах:

1) як джерела викидів виділяють промисловість (відходи гірничовидобувної промисловості), сільське господарство (хімічне забруднення ґрунтів); транспорт (насамперед шкідливі викиди автомобілів) та побут (велика кількість побутового сміття);

2) серед забрудників можна виділити механічні (пил, тверді промислові і побутові відходи); хімічні (різноманітні гази, рідини та аерозолі, які здатні негативно впливати на життєдіяльність організмів); радіоактивні (випромінювання і пил); бактеріальні (пов'язані насамперед з органічними відходами). Існують і такі специфічні види забруднень, як шумове та забруднення електромагнітними хвилями;

3) забруднення навколишнього середовища прийнято розглядати за геосферами: атмосферою, гідросферою та літосферою.

Основні завдання універсальної екології

Сьогодні, коли на всій планеті під впливом людини відбулися помітні зміни як живої, так і неживої природи, дедалі більшого значення набуває гармонійна взаємодія суспільства і природного довкілля, оскільки людина отримує від природи все необхідне для життя: енергію, продукти харчування, матеріали, черпає в ній емоційну й естетичну наснагу. Тому вкрай необхідна не лише чітка стратегія охорони природного середовища та посилення контролю за природокористуванням, але й добре продумана система екологічної освіти й виховання населення.

Екологія - відносно молода наука, ще не так давно нею цікавилося невелике коло спеціалістів. Останніми десятиріччями вона почала швидко розвиватись. Цьому сприяла необхідність вирішення таких важливих проблем сучасності, як раціональне використання природних ресурсів, профілактика забруднення середовища промисловими відходами та транспортом, запобігання знищенню природних угруповань, збереження генофонду рослинного і тваринного світу. Екологія дає уявлення про те, яким чином досягти симбіозу техніки, виробництва і природи.

Головні завдання універсальної екології:

- встановлення закономірностей взаємозв'язків між організмами, їхніми угрупованнями та умовами довкілля;

- дослідження структури та функціонування угруповань організмів; розробка методів визначення екологічного стану природних і штучних угруповань; спостереження за змінами в окремих екосистемах та бі

- осфері в цілому, прогнозування їхніх наслідків;

- створення бази даних та розроблення рекомендацій для екологічно безпечного планування господарської і соціальної діяльності людини;

- застосування екологічних знань у справі охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів.

Об'єкти дослідження в універсальній екології - організми, тіла і речовини - матеріальні, а процеси з їх участю підкоряються законам фізики, хімії, біології та інших природничих наук

Загальний план життєдіяльності людини

У найзагальнішому розумінні термін «людина» вказує на належність до людського роду -- вищої сходинки живої природи на нашій планеті. Поняття «людина» вказує на якісну відмінність людей від тварин і характеризує загальні, притаманні усім людям якості й особливості, що знаходять свій вияв у терміні «Homo sapiens» -- «людина розумна».

Найхарактернішою ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності -- такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу, -- а з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язками з ними й з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, з метою усвідомлення сенсу власного буття у світі.

Зміст і характер людського життя визначається способом людської діяльності, головними чинниками якого є засоби виробництва та спілкування.

Отже, найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом полягає у способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування, людське -- суспільним, соціальним, як життєдіяльність. Все що є в суспільстві, як і саме суспільство, -- результат людської діяльності.

Риси людини -- це стійкі особливості поведінки, що повторюються в різних ситуаціях. Вони суттєво впливають на життєдіяльність людини і її безпеку.

Інтелект (глузд, розум, розсудливість) у загальному розумінні -- це мислительні здібності людини.

Сутність інтелекту зводиться до здатності людини виділити в ситуації суттєві властивості та адаптувати до них свою поведінку, тобто вміння орієнтуватися в умовах, що склалися, і відповідно до них діяти.

Інтелект дозволяє забезпечити реалізацію здатності людини до оцінки ситуації, прийняття рішення та відповідної поведінки. Інтелект має особливе значення в нестандартних ситуаціях.

Процес інтелектуального розвитку людини безперервно пов'язаний з періодами розвитку її психіки впродовж усього життя.

До найважливіших характеристик інтелекту належать: глибина, критичність, гнучкість, широта розуму, швидкість, оригінальність, допитливість.

Життєдіяльність людини загалом та будь-яка діяльність зокрема неможливі без відповідальності її суб'єкта.

Відповідальність -- це поняття, яке відбиває об'єктивний, конкретно-історичний характер взаємин між особистістю, колективом, суспільством з погляду свідомого здійснення висунутих взаємних вимог. Відповідальність визначає ставлення людини до обов'язку і до наслідків своєї поведінки.

Розглянемо основні властивості людини, які значною мірою впливають на життєдіяльність людини: здібності, емоційні та вольові якості.

Здібності -- це психофізіологічні властивості людини, які реалізують функції відображення існуючого світу і регуляції поведінки: відчуття, сприйняття, пам'ять, увага, мислення, психомоторика (рухи, довільні реакції; дії, увага).

Розрізняють загальніша спеціальні здібності. Загальні-- притаманні багатьом людям, спеціальні -- це такі властивості, які дають змогу досягти високих результатів в якійсь галузі діяльності. Особливі здібності, які виявляються в творчому розв'язанні завдань, називаються талантом, а людей, яким вони притаманні -- талановитими. Найвищий ступінь у розвитку здібностей -- геніальність.

Індивідуальна своєрідність задатків кожної людини характеризує здатність людини до розвитку певних здібностей.

Задатки розвиваються у процесі виховання, навчання та практичної діяльності. До задатків належать психологічні процеси, ступінь їх прояву. Однією з особливостей психологічного процесу е відчуття.

Відчуття -- це основа знань людини про навколишній світ, це відображення властивостей предметів, що виникають у людини при безпосередній дії їх на її органи чуття.

Відчуття має рефлекторний характер, фізіологічною основою якого є нервовий процес, що стимулюється дією того чи іншого подразника на адекватний аналізатор. Відображення дійсності розуміють як сприйняття.Сприйняття -- це відображення у свідомості людини предметів, як цілісних образів при їхній безпосередній дії на органи чуття.

Цей процес залежить не тільки від інформації органів чуття, а й від настрою, очікувань, життєвого досвіду людини. Це активний процес, у якому задіяно минулий досвід, очікування, застереження, значущість для людини того, що вона сприймає. Інформація, яку сприймає людина, накладається на ту, яка в неї вже є.

Отже, людська природа являє собою цілісну єдність біологічного, психічного й соціального рівня. При цьому людський індивід - це не проста арифметична сума біологічного, психічного й соціального, а їх інтегральна єдність, яка приводить до виникнення нового якісного ступеня - особистості. Особистість - це міра цілісності людини, що включає в себе усю множину взаємопов'язаних характеристик і елементів.

Особливим компонентом особистості є її моральність. Мета життя людини проявляється в різноманітних видах діяльності - у праці, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом, в активній суспільній діяльності тощо. При цьому праця - не самоціль, а реальна основа створення об'єктивних умов для того, щоб кожна людина могла проявити себе, розгорнути свої здібності, виявити таланти.

Атмосфера Землі, її будова

Атмосфера -- це газова оболонка, що оточує Землю. Наявність атмосфери -- одна з найголовніших умов життя на планеті. Без їжі людина може обходитися місяць, без води -- тиждень, а без повітря не проживе й кількох хвилин.

Атмосфера, як елемент глобальної екосистеми, виконує кілька основних функцій:

- захищає живі організми від згубного впливу космічних випромінювань та ударів метеоритів;

- регулює сезонні й добові коливання температури (якби на Землі не існувало атмосфери, то добові коливання температу ри досягали б ± 200 °С);

- є носієм тепла й вологи;

- є депо газів, які беруть участь у фотосинтезі й забезпечують дихання;

- зумовлює низку складних екзогенних процесів (вивітрювання гірських порід, діяльність природних вод, мерзлоти, льодовиків тощо).

Якби атмосфери не існувало, то коливання добової температури на Землі досягало б ±200°С. Атмосфера є не лише життєдайним “буфером” між Космосом і поверхнею нашої планети, носієм тепла та вологи, а й впливає на характер і динаміку всіх екзогенних процесів, що відбуваються в літосфері (фізичне та хімічне вивітрювання, діяльність вітру, природних вод, мерзлоти, льодовиків).

Розвиток гідросфери також значною мірою залежав від атмосфери через те, що водний баланс і режим поверхневих і підземних басейнів і акваторій формувався під впливом режиму опадів і випаровування. Процеси гідросфери і атмосфери тісно пов'язані між собою.

За характером змін температури атмосферу ділять на тропосферу, стратосферу, мезосферу, термосферу і екзосферу. Ці сфери розділені шарами, які називаються паузами: тропо-, страто-, мезо- і термопаузи.

Тропосфера - найближчий до нас нижній шар атмосфери. Висота верхньої межі тропосфери залежить від температури: зимою вона ближче до земної поверхні, літом - дальше. Протягом доби коливання можуть сягати кількох кілометрів. Нагрівається за рахунок тепла нагрітої Сонцем земної поверхні. В тропосфері міститься до 80% вологи всієї атмосфери. Характерне постійне вертикальне перемішування повітря, - тут утворюються хмари, звідси випадають опади.

Стратосфера характеризується низьким тиском, розрідженням повітря, повною відсутністю водяної пари і значним вмістом озону - до 10-5 г/г повітря. Озоновий шар поглинає близько 97% ультрафіолетового компонента сонячної радіації, небезпечного для живих організмів.

В мезосфері продовжується зниження тиску повітря і температури з висотою. Розріджене повітря дуже іонізується, - тут виникають, так звані, сріблясті хмари.

В мезопаузі температура починає підвищуватись. Вважають, що вітер на цих висотах часто змінює напрямок і має швидкість до кількох сотень кілометрів за год.

В термосфері швидкість руху частинок газу досягає дуже високих значень, але дякуючи великому розрідженню простору їх зіткнення буває дуже рідко.

Термосфера - це сфера розрідженого іонізованого газу - переважно кисню (за даними, одержаними за допомогою штучних супутників Землі). Тому її називають іоносферою. Іонізація є причиною високої електропровідності термосфери, в ній проходять потужні електричні струми. В термосфері на висоті 320-400 км виникають, так звані, полярні сяйва. Вважають, що причина їх появи - це бомбардування розріджених газів термосфери потоком корпускулярної сонячної радіації.

Екзосфера - це зовнішня сфера Землі. Її називають також сферою розсіювання. Швидкість руху газів в екзосфері наближається до критичної - 11,2 км/с, тому вони розсіюються в міжпланетний простір. Це в першу чергу відноситься до водню, який переважає в складі екзосфери. Водень перемагає земне тяжіння і виноситься в космос - до 4-6 тис. т за рік, утворює, так звану, “водневу або гео- корону“ Землі, яка закінчується на висоті 20 000 км. Газовий склад земної атмосфери, в першу чергу водень, поповнюється за рахунок дегазації мантії. З космосу в атмосферу Землі поступають потоки плазми, що викидаються Сонцем, і космічний пил. геокорона поступово переходить у міжпланетний вакуум.

Критерій несприятливого впливу вібрації на людину

Покращення умов праці та росту продуктивності праці нерозривно зв'язані з проблемою зменшення вібрації на виробництві.

Робота переважної більшості машин незмінно супроводжується вібрацією і шумом, що генерується ними. Вібрація і шум наслідки переміщення та рухів, закладених у принцип дії машини.

Встановлено, що вібрація передчасно виводить з ладу машини та обладнання, обмежує їх технологічні можливості, негативно впливає на організм людини.

Вібрація підвищеної частоти (> 16...20 Гц), як правило, проявляється у вигляді шуму. В зв'язку з цим зниження вібрації звичайно рівнозначне зниженню шуму, тобто можна говорити про віброакустичний комфорт.

Загальна вібрація залежно від джерела виникнення може бути трьох категорій:

1 - транспортна вібрація, яка діє на операторів (водіїв) транспортних засобів при перевезенні вантажів, на транспортних дорогах тощо;

2 - транспортно-технологічна вібрація, яка діє на операторів машин при переміщенні вантажів, на виробничих майданчиках, платформах (екскаваторів, баштових кранів, гірничих машин та ін.);

3 - технологічна вібрація, яка діє на операторів спеціальних верстатів та верстатного обладнання, на яких відсутні джерела вібрації, що перевищують гігієнічні нормативи.

Залежно від способу дії вібрації на тіло людини її поділяють на місцеву (локальну) вібрацію, яка передасться через руки людини, та загальну, яка передасться на тіло стоячої або сидячої людини через ноги. Як свідчить практика, часто ці два фактори співпадають.

Ступінь та характер дії вібрації на організм людини залежить, від виду вібрації, її параметрів та напрямку дії. Тіло людини можна вважати як масу з пружними елементами.

Вібрація передасться людині як безпосередньо під час її контакту з машиною, так і через конструкції, підлогу, спричиняючи при цьому загальну вібрацію людського тіла, що проявляться в його коливаннях. Із збільшенням амплітуди цих коливань (вібрації) збільшується енергія коливних рухів, реакція людини на них сильнішає. Особливо шкідливі для людини вібрації і частотою 6...9 Гц, близькою до частоти коливання її тіла. Для людини, що стоїть на віброповерхні має два резонансні піки на частотах 5...12 та 17...25 Гц, для сидячої -- 4...6 Гц. Постійна дія вібрації спричиняє вібраційну хворобу з втратою працездатності. Отож, дуже важливо знизити вібраційну активність машини до можливо невеликих рівнів, у всякому разі не допустити перевищення її гігієнічних нормативів.

Загальна вібрація несприятливо впливає на нервову систему, викликає зміни у серцево-судинній системі, вестибулярному апараті, а також впливає на обмін речовин.

Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 p. є основним галузевим актом екологічного законодавства. Його головне завдання полягає у встановленні принципових положень правового регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною. Цей закон комплексно регулює суспільні відносини, що виникають у сфері використання, відтворення та охорони природних ресурсів та довкілля в цілому. Інтегрованим об'єктом цих відносин є природа.

Вказаний закон визначає правові, економічні й соціальні основи організації охорони довкілля та складає правову основу для розвитку галузевого екологічного законодавства.

Так, у ст. 2 Закону встановлено, що відносини в галузі охорони навколишнього середовища регулюються цим Законом, а також розроблюваними відповідно до нього земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону й використання рослинного й тваринного світу та іншими спеціальними законодавствами.

Структурно Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» містить 72 статті, об'єднані у 16 розділів:

Загальні положення.

Екологічні права та обов'язки громадян.

Повноваження рад у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Повноваження органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Спостереження, прогнозування, облік та інформування в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Екологічна експертиза.

Стандартизація і нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Контроль і нагляд у галузі охорони навколишнього природного середовища.

Регулювання використання природних ресурсів.

Економічний механізм забезпечення охорони навколишнього природного середовища.

Заходи щодо забезпечення екологічної безпеки.

Природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні.

Надзвичайні екологічні ситуації.

Вирішення спорів у галузі охорони навколишнього середовища.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Міжнародні відносини України в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Які заходи необхідно провести для зниження викидів забруднюючих речовин промисловим підприємством в атмосферу

Захист атмосфери включає комплекс технічних й адміністративних мір, прямо або побічно спрямованих на припинення або принаймні зменшення зростаючого забруднення атмосфери, що є слідством промислового розвитку. Територіально-технологічні проблеми включають як питання місця розташування джерел забруднення атмосфери, так й обмеження або усунення ряду негативних зффектов. Пошук оптимальних рішень по обмеженню забруднення атмосфери даним джерелом інтенсифікувався паралельно з ростом рівня технічних знань і промисловим розвитком, - розроблений ряд спеціальних заходів щодо захисту атмосфери. Крім того, починається інтегрування процесу пошуку оптимальних рішень по обмеженню ефектів забруднення атмосфери з комплексним підходом до захисту атмосфери. Таким чином, дослідження ефектів забруднення атмосфери стає усе більше залежною, але не менш важливою частиною в області захисту атмосфери.

Додання дослідженням із захисту атмосфери цілеспрямованого характеру повинне включати боротьбу проти її забруднення, особливо промислового, а також від транспортних засобів й інших джерел.

Захист атмосфери не може бути успішною при однобічних і половинчастих мірах, спрямованих проти конкретних джерел забруднення. Найкращі результати можуть бути отримані лише при об'єктивному, багатобічному підході до визначення причин забруднення атмосфери, внеску окремих джерел і выявленню реальних можливостей обмеження цих викидів.

У міських і промислових конгломератах, де є значні концентрації малих і більших джерел забруднюючих речовин, лише комплексний підхід, що базується на конкретних діях для конкретних джерел або їхніх груп, може привести до встановлення прийнятного рівня зараження атмосфери при сполученні оптимальних єкономических і технологічних умов. Виходячи із цих положень необхідне незалежне джерело інформації, що розташовував би відомостями не тільки про ступінь забруднення атмосфери, але й видах технологічних й адміністративних мір. Об'єктивна оцінка стану атмосфери спільно з відомостями про всі можливості зменшення викидів дозволяє створити реальні плани й прогнози забруднення атмосфери стосовно до найгіршого й найбільш сприятливим обставинам і формує тверду основу для вироблення й укріплення програми захисту атмосфери.

Невід'ємною частиною короткочасного й середньої тривалості планування є негайні заходи щодо запобігання подальшого забруднення найбільше неблагополучних щодо цього районів шляхом установки встаткування, конструйованого спеціально для зниження викидів від існуючих джерел загрязненнй.

Окремі області досліджень по захисту атмосфери часто групуються в список відповідно до рангу процесів, що приводять до її забруднення.

1. Джерела викидів (місце розташування джерел, застосовуване сировина й методи його переробки, а також технологічні процеси).

2. Збір і накопичення забруднюючих речовин (твердих, рідких і газоподібних).

3. Визначення й контроль за викидами (методи, прилади, технології).

4. Атмосферні процеси (відстань від димових труб, перенос на далекі відстані, хімічні перетворення забруднюючих речовин в атмосфері, розрахунок очікуваного забруднення й складання прогнозів).