Екологія та охорона навколишнього природного середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

1 Екологічні наслідки катастрофи на ЧАЕС. Проблеми і способи їх вирішення

2 Природоохоронне законодавство України про екологічні методи управління

Список використаної літератури

1 ЕКОЛОГІЧНІ НАСЛІДКИ КАТАСТРОФИ НА ЧАЕС. ПРОБЛЕМИ І СПОСОБИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Чорнобильська катастрофа за обсягом і різноманітністю наслідків, за визначенням вчених, була найстрашнішою в історії людства. Вона утворила в центрі Східної Європи чималі плями забрудненої радіонуклідами території, проживання на якій небезпечне для здоров'я.

Вченими порівняно детально вивчено ліси навколо Прип'яті, де подекуди від опромінення хвойні дерева загинули ще у 1986 році. «Гарячі частинки» випалювали під собою ямки, заглиблюючись у листки чи голочки хвойних. Дослідників особливо цікавлять численні випадки генетичних змін рослин, що виявляється у багатократному видовженні голок ялин, викривленні пагонів, зміні форми й кольору квітів багатьох рослин тощо.

Сильнішим було ураження тварин. Покинуті людьми кішки і собаки збивалися у зграї, знищуючи одна одну й слабших істот. У лісі, всипаному викидом, було знищено більшість комах, які жили у верхньому сантиметрі ґрунту. На значних відстанях від ЧАЕС позірне життя рослин і тварин протікає нормально. Та детальні вимірювання свідчать, що більшість організмів містить у собі підвищені концентрації радіонуклідів. Виявилося, що у шкаралупі яєць чи черепашок молюсків накопичується стронцій.

Несподівано великим виявилося забруднення тіл водних птахів. Харчуючись у мулі, вони потім розносять радіонукліди далеко поза межі 30-кілометрової зони.

Вітрове перенесення радіонуклідів практично відсутнє. Значно інтенсивніше від вітру це робить вода, але рівнинна поверхня Полісся й відсутність голого ґрунту набагато зменшують вимивання всіх радіонуклідів.

Найскладнішою проблемою лишається точне передбачення впливу чорнобильських радіонуклідів на людей. Причин тому чимало, але найголовнішими є дві:

- практично неможливо за словами людини (де вона була і що робила) навіть приблизно встановити повну дозу від зовнішнього і внутрішнього опромінення;

- ніхто не може точно передбачити ефекти біодії навіть тоді, коли доза відома. Це викликано «комплексністю» опромінення, адже окрім добре відомих радіонуклідів (йод-131, цезій-137, стронцій-90) чимало таких, що раніше не зустрічалися у цих формах і кількостях. Майже цілковитою загадкою лишається дія «гарячих частинок», як великих (від розпилення паливних таблеток), так і субмікронних, утворених конденсацією випаруваних елементів (цезію, стронцію та ін.).

За короткий час існування йоду-131 опромінення ним щитовидної залози понад допустимі норми отримали не менше 40 тис. дітей і 150 тис. дорослих (дані для України). Нині на забруднених територіях постійно опромінюються невеликими (але вищими від допустимих для населення рівнів) дозами понад 1 млн осіб (з них не менше 200 тис. - діти).

Радіобіологи наголошують, що наслідком опромінення буде помітне збільшення кількості захворювань щитовидної залози, очей, випадків лейкемії, анемії, алергій тощо. Це означає: якщо за нормальних умов певна хвороба зустрічається в однієї особи з 10 тис., то серед опромінених дозами в кільканадцять бер кількість випадків цього захворювання збільшиться до 5-10 (можливо й більше). Саме це й намагаються встановити лікарі, завданням яких є стежити за станом здоров'я сотень тисяч осіб.

Фахівці інтенсивно працюють над зменшенням негативних наслідків опромінення. Певні сподівання покладаються на радіопротекторні речовини, завданням яких є блокування негативного впливу проміння, зв'язування радикалів тощо. Дуже багато можуть дати «чиста» їжа, повноцінні вітаміни, заняття спортом, своєчасні й повні медичні аналізи тощо.

Можна лише пошкодувати, що наявні економічні умови унеможливлюють суттєву частину цих факторів для більшості населення України.

Екологічні та медичні наслідки Чорнобильської катастрофи не можуть розглядатись окремо від соціально-економічних аспектів, а також зміни інституційного середовища.

Позиція України полягає у комплексному цілісному вирішенні чорнобильських питань. Зокрема: збереженні здоров'я людей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС і перетворення об'єкту «Укриття» в екологічно безпечну систему, укріпленні та підтримці бар'єрів радіаційної безпеки, радіаційному захисті населення, яке проживає на забруднених територіях; обмеженні виходу радіонуклідів за межі Зони відчуження; соціальний захист населення та економічна реабілітація забруднених територій.

Надзвичайно важливим є вилучення ядерного пального з-під нинішнього саркофагу ЧАЕС.

Основними задачами соціального захисту на новому етапі повинні стати: удосконалення законодавчої і нормативної бази для підсилення адресної допомоги постраждалим і більш активній реабілітації забруднених територій; підвищення рівня радіоекологічних знань та поінформованості населення забруднених територій; реалізація державної програми переводу забруднених територій до категорії «чистих» та інвестиційно-привабливих.

Часткове переселення в багатьох випадках призвело до руйнації структури життєзабезпечення, обмеження ведення сільського господарства, втрати робочих місць, підвищення рівня безробіття та загострення соціальних проблем. Тому економічна реабілітація забруднених територій стає пріоритетом в сфері соціального захисту постраждалого населення. Значна територія зон радіоактивного забруднення вже зараз може використовуватись для ведення сільського господарства. За допомогою спеціалістів можуть бути розроблені детальні бізнес-плани використання цих земель, ведення прибуткового виробництва господарської продукції та її переробки. При цьому повинні бути враховані як радіаційні, так і економічні, соціально-психологічні фактори.

Таким чином, саме життя вказує на необхідність визначення нових концептуальних підходів до цілісного (комплексного) вирішення проблем подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, що дасть можливість на сучасному рівні:

- оптимізувати та переорієнтувати державні програми, пов'язані з мінімізацією наслідків Чорнобильської катастрофи;

- підвищити адресність допомоги шляхом оптимізації та ефективного використання коштів;

- прийняти нові підходи до економічного розвитку забруднених регіонів;

- переглянути програми охорони здоров'я та оздоровлення постраждалого населення, удосконалити медичну допомогу, у тому числі і психологічну підтримку;

- сприяти виробництву «чистої» сільськогосподарської продукції на території зон радіоактивного забруднення;

- розробити нові ефективні засоби інформування громадськості;

- співпрацювати з міжнародною спільнотою щодо реалізації заходів із закриття Чорнобильської АЕС та розв'язання соціальних проблем, будівництва об'єкта «Укриття»;

- удосконалити законодавство, що регулює суспільні правовідносини, пов'язані з Чорнобильською катастрофою, привести його у відповідність основним стратегічним напрямкам соціального та економічного розвитку держави.

Внесення змін і доповнень до чинного законодавства є необхідним кроком для того, щоб бюджетні кошти отримали нове, більш адресне і ефективне спрямування, і має сприяти підвищенню радіологічного та соціального захисту населення.

На думку Президента України, слід активізувати зусилля всіх гілок влади задля вироблення спільного підходу до вирішення проблем, що накопичилися довкола Чорнобиля.

Одним із ключових економічних проектів, на думку В. Ющенка, має стати будівництво на території Чорнобильської зони сучасного заводу для захоронення та переробки ядерних відходів із українських атомних станцій.

Глава держави підкреслив, що всі рішення щодо розвитку зони відчуження слід приймати лише після обґрунтування економічної доцільності проектів, ретельного обговорення їх у суспільстві та на експертному рівні із залученням екологічних організацій. Він також підкреслив, що всі рішення щодо майбутнього Чорнобильської зони будуть прийматися з огляду на чинне законодавство.

2 ПРИРОДООХОРОННЕ ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ЕКОЛОГІЧНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ

чорнобильський атомний природоохоронний законодавство

Охорона навколишнього природного середовища і раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки суспільства і збереження природного середовища життєдіяльності населення є головними умовами стійкого економічного та соціального розвитку України. З цією метою держава самостійно здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження живої і неживої природи. Така політика спрямована на забезпечення гармонійної взаємодії суспільства і природи, раціонального використання, ефективної охорони і вчасного відтворення природних об'єктів. Закріплення цих вимог в екологічному законодавстві визначає правові, економічні та соціальні основи організації і здійснення охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутнього поколінь.

Управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється державними органами виконавчої влади загальної і спеціальної компетенції. Загальні функції управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснює Кабінет Міністрів України, який забезпечує розробку загальнодержавних і регіональних екологічних програм, регламентує порядок визначення плати та її граничних розмірів за користування природними ресурсами, ухвалює рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду, припиняє або забороняє діяльність підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та підпорядкування в разі порушення ними вимог екологічного законодавства і виконує інші управлінські функції в галузі охорони навколишнього середовища.

Спеціальним державним органом управління в галузі охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів за чинним законодавством є Міністерство охорони навколишнього природного середовища і ядерної безпеки, його місцеві органи екобезпеки та інші соціальне уповноважені державні органи. До компетенції цього міністерства та його місцевих органів належать: здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, надр, поверхневих та підземних вод, атмосферного повітря, лісів і нелісної рослинності, тваринного світу, морського середовища, континентального шельфу та виняткової морської економічної зони, дотримання норм екологічної безпеки, здійснення державної екологічної експертизи, організація і ведення моніторингу природного середовища, керівництво заповідною справою в країні, складання протоколів і розгляд справ про адміністративні правопорушення, а також звернення з позовами про відшкодування збитків і втрат, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища.

Ефективність реалізації управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки безпосередньо залежить від якості його правового забезпечення. Стабільність екологічного законодавства; відсутність в ньому прогалин та комплексність охоплення предмету правового регулювання; наявність чіткої екологічної політики на всіх рівнях управління та усталеної структури державних органів, що здійснюють екологічне управління в цілому або його окремі аспекти; ефективність правозастосовчої діяльності, - ці та інші чинники впливають на можливість держави вирішувати існуючи екологічні проблеми та запобігати виникненню нових. На жаль, з огляду на сучасний стан розвитку еколого-управлінських відносин, можна із впевненістю констатувати, що більшість із перелічених факторів ще не знайшли свого адекватного відображення в національному законодавстві або мають декларативний характер.

Сучасний механізм організаційно-правового забезпечення сталого природокористування та охорони навколишнього природного середовища повинен базуватися на співробітництві державних органів і громадян із перенесенням тягаря розв'язання екологічних проблем на власника джерела їх виникнення. Саме такий підхід найбільшою мірою відповідає завданням інтегрованого управління в галузі довкілля та спрямований на досягнення цілей екологічної політики з найбільшою ефективністю. Невиважені зміни в системі органів екологічного управління, навпаки, можуть призвести до підвищення соціальної напруги в суспільстві, зменшення довіри екологічної громадськості та громадян до дій органів державної влади.

Найбільш дослідженими в екологічному праві є класифікація екологічного управління залежно від суб'єктів і поділ його на державне, громадське, виробниче. Хоча дехто із вчених взагалі розглядає владну діяльність у галузі екології лише як діяльність органів виконавчої влади, з цією точкою зору не можна погодитися тому, що відповідно до чинного законодавства певними повноваженнями у сфері екологічного управління також наділяються громадяни і громадські організації, регламентуються екологічні аспекти управління підприємствами, установами, організаціями різних форм власності.

Зокрема, ст. 9 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» наділяє певними управлінськими повноваженнями у галузі екології громадян (одержання у встановленому порядку повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища та його вплив на здоров'я населення; участь у проведенні громадської екологічної експертизи; одержання екологічної освіти). Подальший розвиток отримує це положення у ст. 21 «Повноваження громадських об'єднань у галузі охорони навколишнього природного середовища» вищевказаного Закону, саме розміщення якої в розділі «Повноваження органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища» свідчить про виділення законодавцем такого виду екологічного управління, як громадське.

У законодавстві України також визначено ще один різновид екологічного управління - виробниче екологічне управління. Зокрема, у ст. 29 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» йдеться про виробничий контроль за охороною атмосферного повітря: «Виробничий контроль за охороною атмосферного повітря здійснюється підприємствами, установами, організаціями та громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності в процесі їх господарської та іншої діяльності, якщо вона справляє шкідливий вплив на стан атмосферного повітря». Зважаючи на те, що контроль є однією з найважливіших функцій управління, а виявлення порушення передбачає прийняття певного комплексу управлінських рішень, можна зробити висновок про наявність виробничого екологічного управління. Ст. 12 Закону України «Про природно-заповідний фонд» - «Управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду» - у п. 4 вже більш конкретно говорить, що «управління територіями та об'єктами природно-заповідного фонду, для яких не створюються спеціальні адміністрації, здійснюється підприємствами, установами і організаціями, у віданні яких перебувають ці території та об'єкти».

Обсяг виробничого екологічного управління природно є значно меншим ніж, наприклад, державного і поширюється лише на одне підприємство або групи підприємств. Однак, зважаючи на те, що саме підприємства є основними джерелами техногенного навантаження на навколишнє середовище в умовах роздержавлення і формування економіки, яка ґрунтується на різноманітності форм власності, реалізація принципу «забруднювач платить», що виражається в перенесенні тягаря вирішення екологічних проблем на суб'єкта господарювання, цей вид управління починає відігравати все більшу роль.

Екологічне законодавство України - це ціла система нормативно-правових актів, що містять еколого-правові норми, які здатні регулювати екологічні правовідносини, що виникають у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки.

Система екологічного законодавства України є досить прогресивною, тому що вона створювалася вже в умовах незалежності з використанням досвіду світових лідерів, в галузі екологічного права.

Основним джерелом екологічного законодавства і права є Конституція України. У ст. 16 Конституції передбачається, що забезпечення екологічної безпеки і підтримка екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави. А ч. 1 ст. 50 Основного Закону країни закріплює положення про те, що кожний громадянин має право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище та відшкодування заподіяної порушенням цього права шкоди. Ці основні вимоги Конституції є головними складовими для подальшого розвитку і належного функціонування нормативно-правової бази екологічного законодавства.

Екологічне законодавство України складається із Законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про охорону атмосферного повітря», «Про природно-заповідний фонд України», «Про тваринний світ», «Про рослинний світ», «Про екологічну експертизу». До того ж деякі відносини у сфері використання та охорони навколишнього природного середовища врегульовано кодексами (земельним, водним, лісовим, про надра), а також Законами України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 р. та «Про ветеринарну медицину» від 25 червня 1992 р. До екологічного законодавства належать також Закон «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», Закон «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», постанова Верховної Ради України «Про невідкладні заходи щодо захисту громадян України від наслідків Чорнобильської катастрофи» та інші спеціальні законодавчі акти, присвячені зниженню впливу цієї планетарної катастрофи на життя і здоров'я населення країни та світового співтовариства.

Екологічним законодавством визначено й основні принципи охорони навколишнього природного середовища. До них належать: пріоритетність вимог екологічної безпеки й обов'язковість дотримання екологічних стандартів; гарантування екологічно безпечного природного середовища для життя і здоров'я людей; випереджаючий характер заходів з охорони навколишнього природного середовища; науково обґрунтоване узгодження економічних, екологічних та соціальних інтересів суспільства; використання природних ресурсів з урахуванням ступеня антропогенних змін території проживання населення; прогнозування стану навколишнього середовища й обов'язковість екологічної експертизи; демократизм при ухваленні рішень, що впливають на стан навколишнього природного середовища і формування в населення екологічного світогляду; стягування плати за забруднення навколишнього середовища і погіршення якості природних ресурсів; компенсація збитків, заподіяних порушенням екологічного законодавства та деякі інші принципові вимоги. Принципи охорони навколишнього природного середовища як основні засади правового регулювання взаємодії суспільства з природою істотно впливають на визначення екологічної правосуб'єктності державних органів і громадян країни.

У 2004 р. Верховна Рада України прийняла ряд законів, що визначають режим використання та охорони окремих природних ресурсів та екосистем в цілому, а також встановлюють певні правові механізми забезпечення екологічної безпеки (наприклад, шляхом проведення екологічного аудиту). Усі прийняті законодавчі акти спрямовані на підтримання належної якості навколишнього природного середовища, і у тому числі місць існування птахів, а також забезпечення екологічних прав громадян. Перелік основних прийнятих законів включає:

- Закон України «Про Загальнодержавну програму розвитку рибного господарства України на період до 2010 року» (19.02.2004);

- Закон України «Про охорону атмосферного повітря» (03.06.2004);

- Закон України «Про державну експертизу землевпорядної документації» (17.06.2004);

- Закон України «Про карантин рослин» (17.06.2004);

- Закон України «Про екологічний аудит» (24.06.2004);

- Закон України «Про екологічну мережу України» (24.06.04).

Порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену Законом про охорону навколишнього природного середовища та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у:

а) порушенні прав громадян на екологічно безпечне навколишнє природне середовище;

б) порушенні норм екологічної безпеки;

в) порушенні вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, в тому числі поданні завідомо неправдивого експертного висновку;

г) невиконанні вимог державної екологічної експертизи;

д) фінансуванні, будівництві і впровадженні у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку державної екологічної експертизи;

е) порушенні екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів;

є) допущенні наднормативних, аварійних і залпових викидів і скидів забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище;

ж) перевищенні лімітів та порушенні інших вимог використання природних ресурсів;

з) самовільному спеціальному використанні природних ресурсів;

и) порушенні строків внесення зборів за використання природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища;

і) невжитті заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище;

ї) невиконанні розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони навколишнього природного середовища, та вчиненні опору їх представникам;

й) порушенні природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних радіоактивних речовин та відходів;

к) невиконанні вимог охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;

л) відмові від надання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього природного середовища, а також про джерела забруднення, у приховуванні випадків аварійного забруднення навколишнього природного середовища або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення;

м) приниженні честі і гідності працівників, які здійснюють контроль в галузі охорони навколишнього природного середовища, посяганні на їх життя і здоров'я.

Список використаної літератури

1. Андрейцев В.І. Екологічне право. - К.: Знання,1999. - 259 с.

2. Бойчук Ю.Д. Екологія і охорона навколишнього середовища. - Суми: Унів. книга, 2003. - 284 с.

3. Боков В.А. Основы экологической безопасности. - Симферополь: СОНАТ, 1998. - 224 с.

4. Васюта О.А. Екологічна політика України на зламі тисячоліть: Монографія. - К.: КІМУ, 2003. - 306 с.

5. Власенко М. Еще раз о чернобыльских проблемах // Зеркало недели. - 2000. - №16. - С.13.

6. Грицай М.В. Основи екологічної безпеки. - Суми: СумДУ, 2003. - 267 с.

7. Гродзинский Д. Чорнобиль сотні років завдаватиме нам несподіваних жертв // Науковий світ. - 2001. - №4. - С.4-5.

8. Джигирей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навч. посіб. - К.: Знання, 2000. - 240 с.

9. Злобін Ю.А. Основи екології. - К.: Лібра, 1998. - 364 с.

10. Комаров В.В. Чорнобильська катастрофа: історичні аспекти, соціальні наслідки // Вісник Житомирського інженерно-технологічного інституту. - 2000. - №10. - С.32-33.

11. Кутлахмедов Ю.О. Основи радіоекології. - К.: Вища школа, 2003. - 319 с.

12. Кучерявий В. Екологія. - Львів.: Світ, 2000. - 259 с.

13. Маврищев В.В. Основы экологии. - Мн.: Выш. шк., 2003. - 416 с.

14. Мірошниченко М. Без права на нові відстрочки // Надзвичайна ситуація. - 2005. - № 5. - С.8-9.

15. Реалії постчорнобильської доби // Вісн. НАН України. - 2003. - № 7. - С.27-35.

16. Яковенко С. Драма, що триває: Спадщина Чорнобиля // Вечірній Київ. - 2006. - №69. - С.3.

Размещено на Allbest.ru