Зміст і значення економічних методів боротьби з екологічними правопорушеннями

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Екологічна криза є проблемою, яка стосується всього світового співтовариства, породжена протиріччями між суспільними інтересами і навколишнім природним середовищем. Стан навколишнього природного середовища в Україні, на думку фахівців, погіршується, потенційно небезпечні об'єкти атомного, енергетичного, хімічного, транспортного, металургійного, машинобудівного та інших комплексів створювалися й експлуатувалися, а деякі продовжують експлуатуватися, без належного врахування всіх складників екологічної й технічної безпеки.

Система природоохоронних заходів, спрямованих на збереження оточуючого природного середовища, протиставлена державою правопорушенням у галузі охорони природи. Однак вона не адекватна стану деліктності, недостатньо розроблені й проблеми причин правопорушень, їх попередження, усунення наслідків і відшкодування завданої шкоди у цій сфері, невідпрацьовано механізм адміністративно-примусового впливу на правопорушників (фізичних і особливо юридичних осіб), а також відновлення природних ресурсів.

Актуальність досліджуваної теми пояснюється й тим, що характеристика системи правопорушень та їх конкретних складів, аналіз питань практичного застосування заходів адміністративного примусу, особливостей їх застосування має важливе значення для опрацювання рекомендацій по активізації боротьби з екологічними правопорушеннями.

1. Екологічні правопорушення як підстава відповідальності

Підставою для застосування юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства є порушення, вчинені в галузі природокористування, відтворення природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища, тобто екологічні правопорушення. Вони законодавчо виокремлені як самостійні правопорушення. Так, у ст. 70 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» назване екологічне правопорушення і екологічний злочин. Проте в законодавстві поки що не розкривається поняття даного правопорушення. Гадаємо, що під екологічним правопорушенням слід розуміти винну, протиправну дію (бездіяльність), що порушує встановлений державою правопорядок, права і обов'язки громадян і організацій у сфері раціонального використання природних ресурсів, їх відтворення і охорони навколишнього природного середовища, за вчинення якої законом передбачена юридична відповідальність. Звісно, ця форма загального поняття екологічного правопорушення набуває специфічних рис при притягненні особи до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової чи дисциплінарної відповідальності.

Зміст екологічного правопорушення становлять дії або бездіяльність, які суперечать вимогам еколого-правових норм. Практично це винне, протиправне, екологічно небезпечне чи екологічно шкідливе діяння, яке зазіхає на встановлений порядок у сфері екологічної безпеки, природокористування, охорони навколишнього природного середовища.

Екологічне правопорушення характеризується в першу чергу такими рисами, як екологічна спрямованість, екологічна небезпека, екологічна протиправність.

Сутність екологічної спрямованості правопорушення полягає в тому, що поведінка конкретного правопорушника спрямована на негативну зміну стану навколишнього природного середовища, порушення відповідного правового режиму природних ресурсів.

Екологічна небезпека правопорушення в галузі екології включає не лише ймовірність, можливість порушення екологічних інтересів суспільства, але й підвищену небезпеку для існуючих екологічних зв'язків у самих екосистемах.

Одним з основних елементів складу екологічного правопорушення є об'єкт протиправного посягання. Вирізняють загальний і спеціальний об'єкти. Загальний об'єкт екологічних правопорушень - це визначений і закріплений законом екологічний правопорядок. Його основу становить суспільне ставлення до екологічної безпеки, раціонального природокористування і охорони навколишнього природного середовища. Будь-яке посягання на цей правопорядок є протиправним.

Обов'язковою ознакою екологічних правопорушень є причинний зв'язок між протиправними діями (або бездіяльністю) і наслідками, що настали (наприклад, завданими збитками або реальною загрозою їх заподіяння). При відсутності такого зв'язку сам факт заподіяння збитків природному середовищу в цілому або окремим його компонентам не можна визнати правопорушенням, вчиненим конкретною особою.

Необхідною ознакою екологічного правопорушення в ряді випадків є наявність шкоди, збитків або реальна загроза їх настання. Шкода, завдана в результаті екологічних правопорушень, полягає у знищенні або пошкодженні окремих природних ресурсів, комплексів, виснаженні природних об'єктів, а також у забрудненні або засмічуванні природного середовища або окремих його компонентів, які перебувають у власності чи користуванні суб'єкта або ж під охороною держави (скажімо, коли йдеться про природно-заповідні території).

Щоб виступати підставою юридичної відповідальності, екологічне правопорушення повинно бути належним чином виявлено і зафіксовано. Цю функцію здійснюють уповноважені державні органи і посадові особи.

Чинним законодавством екологічні правопорушення фактично розглядаються як посягання на права власників природних ресурсів, як порушення громадського правопорядку і т. ін. Проте всі вони об'єднуються однією суттєво важливою ознакою - негативним впливом на стан природного середовища, тобто мають екологічну спрямованість. Саме в цьому і полягає особливість екологічних правопорушень.

За своїм складом екологічні правопорушення є неоднорідними і можуть бути класифіковані. Так, якщо в основу класифікації екологічних правопорушень буде покладено вид відповідальності, характер застосованих санкцій, то можна розрізняти кримінальні злочини, адміністративні проступки, дисциплінарні і цивільно-правові правопорушення. Наявність такої класифікації пов'язана з тим, що екологічне право як самостійна галузь права не містить усього комплексу правових санкцій, які застосовуються до суб'єктів екологічних правопорушень. Тому для боротьби з цими правопорушеннями воно використовує ті санкції, які містяться в інших галузях сучасного права, зокрема у кримінальному, цивільному, адміністративному, трудовому та ін.

екологічний відповідальність правопорушення кримінальний

2. Діяльність державних органів у сфері екології

Правоохоронну діяльність у сфері екології здійснюють багато суб'єктів, у тому числі й правоохоронні органи нашої держави, до яких, зокрема, належить прокуратура. Відповідно до ст. 37 Закону України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища» органи прокуратури, здійснюючи нагляд за додержанням законодавства у розглядуваній нами сфері, застосовують форми і методи, притаманні діяльності прокуратури в цілому: внесення протестів, порушення кримінальних справ, інформування компетентних органів про екологічні правопорушення збоку посадових та інших осіб з метою притягнення а у встановленому порядку до дисциплінарної або адміністративної відповідальності, звернення до судів або до арбітражних судів з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної екологічними правопорушеннями. Однак у цій статті головна увага приділена правозастосовчій діяльності органів прокуратури, пов'язаній з цивільно-правовими відносинами.

Прокурорський нагляд за дотриманням законів у сфері екології України здійснюється нині у двох основних напрямках:

- аналіз та оцінка екологічного стану в країні;

- аналіз та оцінка стану законності у сфері екології.

Оскільки поряд з прокурорським наглядом спеціальні органи екологічного контролю здійснюють постійний державний контроль за застосуванням законів і відомчих актів, що стосуються охорони навколишнього природного середовища, існує потреба у з'ясуванні смислу таких понять, як «контроль» і «нагляд».

Як зазначено в літературі, здійснення екологічного контролю - це регламентована законодавством діяльність державних органів і спеціалізованих формувань екологічних громадських органів, спрямована на спостереження і перевірку додержання юридичними і фізичними особами вимог екологічного законодавства, а також застосування заходів запобігання екологічним правопорушенням. На відміну від контролю нагляд означає перевірку, а також спостереження з метою перевірки. Отже, він має більш вузьку сферу застосування, ніж контроль. У класичному вигляді, як самостійний вид контрольної діяльності нагляд в Україні представлено як прокурорський нагляд, що є діяльністю прокуратури по додержанню і правильному застосуванню на її території законів.

Прокуратура займається лише одним - перевіркою відповідності поведінки громадян і юридичних осіб чинним законам. У її документах міститься вказівка на юридичний факт, що свідчить про порушення, на невиконання закону (у вигляді прийняття неправомірного нормативного акта або вчинення незаконних дій), наводяться посилання на порушений закон.

Водночас, на мою думку, є раціональне зерно і в пропозиціях щодо здійснення наглядових функцій судами. Уявляється, що треба гарантувати особам, які оспорюють дії органів прокуратури, право звертатися до суду, якщо, на їх погляд, під час здійснення прокурорського нагляду були допущені якісь порушення.

Завдання прокуратури у розглядуваній нами сфері випливають з її головної функції - здійснення нагляду за точним й однаковим виконанням усіма чинних законів. У межах цих завдань екологічну функцію прокуратури можна охарактеризувати як діяльність по здійсненню нагляду за додержанням і виконанням законів і підзаконних актів у галузі охорони навколишнього природного середовища, природокористування та забезпечення екологічної безпеки.

Як свідчить досвід, підхід до питання про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, має бути ретельним. Це пов'язано насамперед з тим, що при обчисленні збитків, завданих екологічним об'єктам, органи прокуратури, які керуються при цьому встановленими компетентними органами таксами, правилами, методикою тощо, що враховують особливості природних об'єктів, мають чітко встановлювати ті випадки, коли необхідний висновок екологічної експертизи, проведення якої передбачено Законом України від 9 лютого 1995 р «Про екологічну експертизу» Крім того, треба враховувати, що на відміну від економічної шкоди, яку в принципі завжди можна відновити, екологічна шкода поділяється на відновну, невідновну, відносно - або важковідновну. Сказане вище породжує труднощі при обчисленні збитків.

Грошова оцінка екологічної шкоди передбачає не тільки визначення затрат на відновлення порушеного навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів, а й обчислення тих екологічних втрат, які на даному етапі розвитку людства є невідновними або важковідновними.

Відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, реалізується через механізм компенсаційної та майнової відповідальності, застосовуваної за наявності такої шкоди, її особливості обумовлені природним походженням об'єктів природи, відсутністю їх вартості з точки зору затрат людської праці. Тому при покладенні такої відповідальності застосовується обчислення шкоди з використанням затверджених такс - умовних одиниць її визначення.

Юридичне обгрунтовані позовні вимоги дозволяють судам оперативно й правильно розглядати їх. Як свідчить практика, наявність відповідних матеріалів в суді сприяє прискоренню вирішенню справ. При цьому в багатьох випадках шкода відшкодовується добровільно до розгляду справи в судовому засіданні, а отже, відпадають підстави для її примусового стягнення.

Згідно з екологічним законодавством позови про відшкодування шкоди, заподіяної екологічними правопорушеннями, крім органів прокуратури можуть пред'являти спеціальні природоохоронні органи. У зв'язку з цим іноді спостерігається дублювання у правозастосовчій діяльності вказаних органів, що зумовлює необхідність подальшої теоретичної розробки на законодавчому рівні цього питання.

Практика створення природоохоронних прокуратур заслуговує на увагу, оскільки їх працівники найбільш кваліфіковано здійснюють нагляд за додержанням екологічного законодавства, яке є багатогранним. Однак при цьому виникає потреба у чіткому розмежуванні загальної і спеціальної компетенції цих прокуратур. Доцільно розробити Положення про природоохоронну прокуратуру, яке має бути затверджене наказом Генерального прокурора України. Це сприяло б усуненню дублювання під час здійс-нення цими прокуратурами їх правомочності, більш оперативному виявленню порушень у сфері екології.

3. Методи боротьби з екологічними правопорушеннями

Найефективнішими методами боротьби з екологічними правопорушеннями є встановлення відповідальності за екологічні порушення.

Відповідальність за екологічні порушення є важливим складовим елементом правового забезпечення раціонального природокористування, відновлення екологічних об'єктів і охорони довкілля.

Розвиток законодавства в цій галузі йшло насамперед по шляху визначення кола протиправних дій, які посягають на порядок користування природними ресурсами, та суб'єктів правопорушень, встановлення відповідальності за їх здійснення, уточнення обов'язків органів та посадових осіб по прийняттю заходів юридичної відповідальності та порядку розгляду справ про окремі правопорушення.

Однією із загальних характеристик юридичної відповідальності за порушення вимог природоохоронного законодавства є те, що природоохоронні закони містять більш-менш повні переліки правопорушень, котрі об'єднані в спеціальних статтях у самостійному розділі, який присвячено відповідальності за порушення водного, лісового, земельного тощо, законодавства.

Суть екологічної відповідальності - проявляється в трьох функціях: стимулюючій, компенсаційній, превентивній, і полягає в збереженні сталого балансу економічних та екологічних інтересів у процесі господарської діяльності на базі попередження, скорочення та відновлення втрат у природному середовищі.

Юридична відповідальність у галузі екології має на меті покарання винних, припинення і попередження порушень законодавства у галузі природокористування і охорони навколишнього природного середовища, а також поновлення порушених прав власників природних ресурсів і природо користувачів.

Законодавством України встановлено також відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Спеціальні види та система екологічних правопорушень у різних галузях і сферах екологічної діяльності передбачаються в окремих актах екологічного законодавства. Так, земельні правопорушення і відповідальність у цій галузі визначені в Земельному кодексі України (розділ IX, ст. 114 - 117); надрові - в Кодексі України про надра (глава 6, ст. 65-67); водні - у Водному кодексі України (глава 23, ст. 110, 111); атмосферні - у Законі України «Про охорону атмосферного повітря» (розділ IX, ст. 44); фауністичні - у Законі України «Про тваринний світ» (розділ VI, ст. 58); інші правопорушення в природоохоронній галузі - у Законі України «Про захист рослин» (розділ III); у Законі України «Про природно-заповідний фонд» (розділ IX, ст. 64, 65) та інших.

Відповідно до структури екологічних правовідносин юридична відповідальність у цій сфері становить певну систему залежно від різних критеріїв. Залежно від об'єктів правовідносин розрізняють юридичну відповідальність у природоресурсовій, природоохоронній та в екологобезпечній галузях. Залежно від ступеня тяжкості й застосовуваних санкцій та інших заходів реагування юридичну відповідальність в екологічній сфері поділяють на кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та матеріальну (цивільно-правову).

4. Види юридично-екологічної відповідальності

Кримінальна відповідальність за екологічні злочини

Кримінальна відповідальність в екологічній сфері - це найсуворіший вид відповідальності. Підставою для її застосування є вчинення екологічного злочину, тобто найнебезпечнішого екологічного правопорушення, відповідальність за яке передбачено Кримінальним кодексом України.

Злочином у екологічній сфері визнається передбачене Кримінальним кодексом України суспільне небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на екологічний правопорядок, екологічні права громадян, а також інше суспільне небезпечне діяння в екологічній сфері.

У чинному Кримінальному кодексі України міститься понад двадцять статей, що встановлюють кримінальну відповідальність за злочини, які безпосередньо стосуються екологічної сфери і які можна визначити як екологічні. Проте розміщені вони в різних главах без чіткої системи, що становить певні труднощі в їх знаходженні та застосуванні. Позитивним з цього погляду є підготовлений проект нового Кримінального кодексу України, в якому екологічні злочини розміщені в одному спеціальному розділі.

Види злочинних діянь в екологічній сфері відповідно до Кримінального кодексу України можна поділити на три групи:

1) у галузі природоресурсових відносин:

- самовільне зайняття земельної ділянки (ст. 199);

- незаконна порубка лісу (ст. 160);

- незаконне видобування корисних копалин (ст. 162);

- незаконне полювання (ст. 161);

- незаконне заняття рибним, тваринним та іншими воднимидобуваючими промислами (ст. 162);

- жорстоке поводження з тваринами (ст. 207);

2) у природоохоронній галузі:

- забруднення водойм і атмосферного повітря (ст. 228);

- забруднення моря речовинами, шкідливими для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, або іншими відходами і матеріалами (ст. 228);

- знищення і руйнування природних об'єктів (ст. 207);

- навмисне знищення або суттєве пошкодження лісових масивів шляхом підпалу (ст. 89, ч. 2 і 3);

- проведення вибухових робіт із порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 163);

- порушення законодавства щодо континентального шельфу України (ст. 163);

3) у галузі екологічної безпеки:

- приховування або перекручування відомостей про стан екологічної обстановки чи захворюваності населення (ст. 227);

- заготівля, переробка або збут радіоактивних продуктів харчування чи іншої продукції (ст. 227);

- порушення правил безпеки гірничих робіт (ст. 218);

- незаконне придбання, зберігання, використання, передача або руйнування радіоактивних матеріалів (ст. 228);

- розкрадання радіоактивних матеріалів (ст. 228);

- загроза здійснення розкрадання радіоактивних матеріалів або їх викрадення (ст. 228);

- порушення правил зберігання, використання, обліку, перевезення радіоактивних матеріалів (ст. 228);

- незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини (ст. 228).

Види покарання за екологічні злочини є:

1) виправні роботи;

2) кримінальний штраф;

3) позбавлення волі;

4) конфіскація незаконно добутого, знарядь злочину;

5) позбавлення права займати відповідні посади.

Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення

Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення - найпоширеніший вид юридичної відповідальності в екологічній сфері. Підставою для її застосування є адміністративні екологічні правопорушення, різні види і склади яких передбачено Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення - це вид юридичної відповідальності, яка передбачає заходи адміністративного впливу за протиправні й винні діяння, що порушують встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища (довкілля) та вимоги екологічної безпеки.

У Кодексі України про адміністративні правопорушення найбільша кількість статей (понад сорок), у яких передбачається відповідальність за екологічні правопорушення, міститься в сьомій главі «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури» (ст. 52-92). Окремі види адміністративних екологічних правопорушень містяться в главах 5, 6, 8 та ін. цьогокодексу.

Залежно від об'єкта посягання адміністративні правопорушення поділяють на кілька груп.

Першу групу екологічних правопорушень, за які настає адміністративна відповідальність, становлять адміністративні правопорушення, що стосуються права власності на природні ресурси (глава 4 ст. 47-51 Кодексу України про адміністративні правопорушення). До таких адміністративних екологічних правопорушень відносять порушення права державної власності нанадра (ст. 47), порушення права державної власності на води (ст. 48), порушення права державної власності на ліси (ст. 49), порушення права державної власності на тваринний світ (ст. 50), а також інші правопорушення.

Другу групу становлять адміністративні земельні правопорушення (глава 7, ст. 52-56 Кодексу України про адміністративні правопорушення). До таких правопорушень відносять псування і забруднення сільськогосподарських земель (ст. 52), порушення права використання земель (ст. 53), самовільне зайняття земельної ділянки (ст. 53'), приховування або перекручування даних Земельного кадастру (ст. 532), несвоєчасне повернення тимчасово зайнятих земель або неприведення їх до стану, придатного для використання за призначенням (ст. 54), самовільне відхилення від проектів внутрішньогосподарського землеустрою (ст. 55), знищення межових знаків (ст. 56 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Третю групу адміністративних правопорушень, в екологічній сфері становлять адміністративні надрові правопорушення, передбачені ст. 57, 58 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме: порушення вимог щодо охорони надр (ст. 57), порушення правил і вимог проведення робіт з геологічного вивчення надр (ст. 58).

Четверту групу адміністративних екологічних правопорушень становлять водні правопорушення, передбачені ст. 59-62 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Ці правопорушення стосуються порушення правил охорони водних ресурсів (ст. 59), порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення (ст. 59), порушення правил водокористування (ст. 60), пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації (ст. 61), невиконання обов'язків щодо реєстрації в суднових документах операцій із шкідливими речовинами і сумішами (ст. 62).

Лісові адміністративні правопорушення, які передбачені ст. 63-77 Кодексу України про адміністративні правопорушення, становлять п'яту групу адміністративних правопорушень. До таких правопорушень відносять незаконне використання земель державного лісового фонду (ст. 63), порушення встановленого порядку використання лісосічного фонду, заготівлі та вивезення деревини, заготівлі живиці (ст. 64), незаконну порубку, пошкодження та знищення лісових культур і молодняку (ст. 65), знищення або пошкодження підросту в лісах (ст. 66), здійснення лісових користувань не згідно з метою або вимогами, передбаченими в лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку (ст. 67), порушення правил відновлення і поліпшення лісів, використання ресурсів спілої деревини (ст. 68), пошкодження сінокосів і пасовищних угідь на землях державного лісового фонду (ст. 69), самовільне сінокосіння і випасання худоби, самовільне збирання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід (ст. 70), введення в експлуатацію виробничих об'єктів без обладнання, що запобігає шкідливому впливу на ліси (ст. 71), пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами, шкідливими викидами, відходами і покидьками (ст. 72), засмічення лісів побутовими відходами і покидьками (ст. 73), знищення або пошкодження лісоосушувальних канав, дренажних систем і шляхів на землях державного лісового фонду (ст. 74), знищення або пошкодження відмежувальних знаків у лісах (ст. 75), знищення корисної для лісу фауни (ст. 76), порушення вимог пожежної безпеки в лісах (ст. 77), самовільне випалювання сухої рослинності або її залишків (ст. 77).

Шосту групу екологічних правопорушень становлять адміністративні атмосферні правопорушення (ст. 78-83 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Вони стосуються порушень порядку здійснення викиду забруднюючих речовин в атмосферу або шкідливого впливу на неї фізичних та біологічних факторів (ст. 78), порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ (ст. 78), недодержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при введенні в експлуатацію і експлуатації підприємств і споруд (ст. 79), недодержання екологічних вимог під час проектування, розміщення будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об'єктів або споруд (ст. 79), пуску в експлуатацію транспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у викидах (ст. 80), експлуатації автотранспортних та інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у викидах (ст. 81) та ін. (ст. 82-84).

Сьому групу екологічних правопорушень становлять адміністративні фауністичні (тваринні) правопорушення, передбачені ст. 85-89 Кодексу України про адміністративні правопорушення. До таких правопорушень відносять порушення правил використання об'єктів тваринного світу (ст. 85), виготовлення та збут знарядь добування об'єктів тваринного або рослинного світу (ст. 85), експлуатацію на водних об'єктах водозабірних споруд, не забезпечених рибозахисним обладнанням (ст. 86), порушення вимог щодо охорони середовища перебування і шляхів міграції, переселення, акліматизації та схрещування диких тварин (ст. 87), незаконне вивезення з України та ввезення на її територію об'єктів тваринного і рослинного світу (ст. 88), порушення порядку придбання чи збуту об'єктів тваринного або рослинного світу, порушення правил утримання диких тварин у неволі або в напіввільних умовах (ст. 88), порушення правил щодо зоологічних, ботанічних колекцій та торгівлі ними (ст. 88), жорстоке поводження з тваринами (ст. 89), порушення вимог щодо охорони тварин і рослин, занесених до Червоної книги України (ст. 90).

В окрему, восьму групу екологічних правопорушень можна об'єднати правопорушення природозаповідних та інших природоохоронних норм і правил. До таких правопорушень, передбачених у Кодексі України про адміністративні правопорушення, відносять порушення правил щодо природозаповідних територій (ст. 91), порушення правил охорони і використання пам'яток історії і культури (ст. 92), знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об'єктів озеленення населених пунктів (ст. 153), потрава посівів (ст. 104), порушення правил боротьби з карантином рослин (ст. 105), порушення правил карантину (ст. 106, 107), невиконання вимог органів екологічного контролю (ст. 188) та ряд інших.

Дев'яту групу екологічних правопорушень становлять адміністративні екологонебезпечні правопорушення, передбачені в Кодексі України про адміністративні правопорушення. До таких адміністративних правопорушень відносять порушення правил щодо промислових та побутових відходів (ст. 82), порушення правил щодо пестицидів, агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів (ст. 83), невиконання вимог і норм щодо роботи з мікроорганізмами, біологічно активними речовинами та іншими продуктами біотехнологій (ст. 90), невиконання вимог екологічної безпеки у процесі впровадження нової техніки, технологій і систем, речовин і матеріалів (ст. 91) та ін.

У десяту групу екологічних правопорушень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, можна виокремити адміністративні правопорушення в галузі охорони праці та здоров 'я населення. До них відносять порушення вимог законодавства про працю та охорону праці (ст. 41), порушення санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних норм і правил (ст. 42), вимог виробництва, заготівлі, реалізації сільськогосподарської продукції, що містить хімічні речовини понад граничне допустимі концентрації (ст. 42), заготівлі, переробки або збуту радіоактивне забруднених продуктів харчування чи іншої продукції (ст. 42), порушення вимог режиму радіаційної безпеки в місцевостях, що зазнали радіаційного забруднення (ст. 46), порушення норм і правил з ядерної та радіаційної безпеки при використанні джерел іонізуючого випромінювання (ст. 95), невиконання вимог органів нагляду за охороною праці (ст. 188), органів державної інспекції праці (ст. 188) та ін.

Адміністративні стягнення, які застосовуються до правопорушників:

- штраф;

- вилучення об'єктів правопорушення;

- позбавлення права займатися спеціальною діяльністю;

- конфіскація знарядь правопорушення;

- обмеження, зупинення, припинення діяльності чи експлуатації об'єктів.

Порушення екологічних лімітів, нормативів, стандартів, вимог екологічної безпеки тягне за собою застосування заходів адміністративного впливу, а саме:

- обмеження діяльності;

- зупинення діяльності на певний час;

- припинення діяльності.

Дисциплінарна відповідальність в екологічній сфері

Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення (проступки) - це вид юридичної відповідальності, що застосовується до винних за протиправні дії осіб, які порушують екологічні вимоги під час виконання своїх посадових обов'язків та інші вимоги дисципліни праці, пов 'язані з використанням природних ресурсів, охороною навколишнього середовища, забезпеченням екологічної безпеки.

Підставами для відповідальності в галузі екології є дисциплінарні проступки в галузі:

- використання природних ресурсів;

- охорони навколишнього середовища (довкілля);

- забезпечення екологічної безпеки.

Умови настання дисциплінарної відповідальності в екологічній сфері:

- протиправність;

- наявність вини правопорушника;

- професійна правосуб'єктність в екологічній сфері;

- невиконання чи неналежне виконання екологічних вимог, які становлять коло службових професійних обов'язків правопорушника.

Види дисциплінарних стягнень, передбачені Кодексом України про працю (ст. 147):

- догана;

- звільнення з посади.

Матеріальна відповідальність за екологічну шкоду

Матеріальна (майнова або цивільно-правова) відповідальність за екологічні правопорушення (делікти) - це вид юридичної відповідальності, яка передбачає виконання фізичними і юридичними особами обов 'язку щодо компенсації шкоди, заподіяної власникам чи користувачам природних ресурсів порушенням екологічного законодавства або екологічних та інших прав громадян.

Підстави майнової відповідальності - це наявність реальної шкоди.

Умови, за яких настає майнова відповідальність:

- протиправність;

- причинний зв'язок між заподіяною шкодою і протиправною дією;

- наявність вини осіб, які завдають шкоди;

- підвищений екологічний ризик і небезпечна діяльність.

Способи (методи) обчислення шкоди, заподіяної екологічними правопорушеннями, які передбачаються екологічним законодавством:

- нормативний - визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища на підставі затверджених нормативів;

- таксовий - застосування такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної внаслідок порушення правил природокористування;

- розрахунковий - обчислення збитків, заподіяних природним ресурсам і народному господарству порушенням правил на підставі методик та інших розрахунків.

Одним із нормативно-правових актів, на підставі якого здійснюється визначення збитків у екологічній сфері, є «Порядок визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. Він визначає єдині на території України правила встановлення плати за викиди й скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення в ньому відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва, а також стягнення відповідних платежів з підприємств, установ і організацій.

Плата за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється за:

- викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;

- скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти, в тому числі скиди, що провадяться підприємствами через систему комунальної каналізації;

- розміщення відходів у навколишньому природному середовищі.

Платежі за викиди й скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у навколишньому природному середовищі стягуються з підприємств незалежно від форм власності й відомчої належності. Стягнення платежів не звільняє підприємства від відшкодування збитків, заподіяних порушенням природоохоронного законодавства.

Висновки

Є надія, що незалежна Україна переступить поріг в ІІІ тисячоліття з високою екологічною культурою, сутність якої полягає у внутрішній суті самої людини та людського суспільства, що знаходиться «всередині нас» і проявиться в певних діях щодо природи. Наша епоха - час великої дисгармонії людини і оточуючої її природи, хижацького ставлення до неї. Але тільки у співпраці людини з природою може забезпечити людству майбутнє, подальший розвиток цивілізації і вдосконалення людського розуму.

Я сподіваюсь, що в даній екологічній ситуації влада розробляє нові методи боротьби з екологічними правопорушеннями, приймає нові закони, створює все більше державних органів, призначених для збереження та відновлення навколишнього середовища.

Перелік літератури

1. Конституція України. Київ // Преса України. 1997 р.

2. Закон України від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища» // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №41. - Ст. 546

3. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим поста-новою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. №284 // ЗП України. - 1993. - №10. - Ст. 193.

4. Злобін Ю.А. Основи екології. - К.: Вид. «Лібра». - ТОВ. - 1998. - С. 7-239.

5. Малишко M.I. Екологічне право України: Навч. посіб. - К., 2001. - С. 120.

Размещено на Allbest.ru