Урбанізаційні процеси в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Поняття урбанізації

2. Етапи і стадії розвитку урбанізації

3. Особливості сучасного етапу урбанізації

4. Передумови урбанізації

5. Історико-географічні передумови сучасних урбанізаційних процесів в Україні

6. Основні параметри сучасної мережі міст України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Наш час характеризується бурхливим розвитком міст і загостренням проблем, пов'язаних із взаємовідносинами природи і суспільства. Одна з цих проблем - протиріччя між ростом міст, з одного боку, і прагненням зберегти живу природу в міських і приміських територіях з іншої сторони.

Екстенсивний характер розвитку продуктивних сил суспільства обумовив зростання інтенсивності і масштабів антропогенного впливу на природне середовище, привів до небезпечного рубежу локальних і регіональних екологічних криз і практично до повсюдного загострення погрози екологічних катастроф. Серйозну небезпеку представляє забруднення природних середовищ, що підсилюється - атмосфери, літосфери, гідросфери і біосфери. При цьому під антропогенним забрудненням природного середовища розуміється забруднення, що виникає в результаті діяльності людей, у тому числі їх прямого чи непрямого впливу на інтенсивність природного забруднення. Забруднення характеризується привнесенням у чи середовище виникненням у ній нових, звичайно не характерних для неї фізичних, хімічних і біологічних агентів, також перевищенням у розглянутий час середньо-багаторічного рівня концентрації перерахованих агентів у середовищі.

При рішенні проблем природокористування приходиться виходити з визнання неможливості повного запобігання в даний час і в майбутньому антропогенного впливу, що передбачається, на природне середовище навіть за умови удосконалювання виробництва й інших сфер людської діяльності. Тому на перше місце повинне висуватися здійснення системи заходів, спрямованих на підтримку раціональної взаємодії між діяльністю людини і навколишньою природним середовищем, що забезпечують збереження і відновлення природних ресурсів, що попереджають прямий чи непрямий вплив результатів діяльності суспільства на природу і здоров'я людини.

1. Поняття урбанізації

урбанізація населення місто країна

Урбанізація (від латинського "urbanus" - "міський") - це процес підвищення ролі міст у житті країни чи регіону. Його вивчення - це дослідження складного соціального процесу, що супроводжується зростанням міст і їх впливом на всі сторони життя суспільства. Розробкою теоретичних і методологічних засад урбанізації в нашій країні займалися відомі географи та економісти Н.І.Блажко, Ф.Д.Заставний, С.С.Мохначук, Л.М.Корецький, П.С.Коваленко, В.М.Кубійович, Ю.І.Пітюренко, В.М.Пересєкін, О.І.Степанів, А.В.Степаненко, Г.Г.Старостенко, Д.М.Стеченко, М.Ф.Тимчук, М.І.Фащевський, С.С.Фомін, О.І.Шаблій, Л.Т.Шевчук та ін. Найбільш інтенсивно вивчення процесів урбанізації, окремих міських поселень та їх систем припадає на другу половину ХХ ст., а особливо - на його кінець. Це є наслідком того, що саме у цей період процес урбанізації виявлявся найбільш активно, зростала роль міст як основних форм розселення і соціально-економічних центрів. Розуміння сутності поняття "урбанізація" зазнало значної трансформації у процесі її вивчення.

Тривалий час дослідники-урбаністи розуміли урбанізацію як процес збільшення міського населення за рахунок сільського і збільшення кількості міст, не беручи до уваги інших аспектів урбанізації. Це найбільше проявилось у дослідженнях міст і міського населення, що проводилися в Україні до 70-х років ХХ ст., і мали переважно регіональний характер, або були присвячені вивченню окремих міст. Пізніше дослідники відмічають складність процесу урбанізації, його вплив на всі сторони життя суспільства. Так, З.М.Васильєва і В.В.Ковалевський характеризують процес урбанізації не тільки збільшенням кількості міст, але й їх просторовою трансформацією. А Ю.І.Пітюренко, А.В.Степаненко, П.С.Коваленко, Є.Й.Шипович і С.С.Мохначук , О.В.Лєснов і Ю.І.Пітюренко вже розглядають урбанізацію як цілісний, складний процес, показують роль міст у системах розселення, особливо у формуванні систем взаємопов'язаного розселення, тобто агломерацій. Таке розуміння урбанізації дало основу для подальших її досліджень, що інтенсивно проводилися у кінці століття і проводяться тепер. Однак і тоді, і деколи й зараз під урбанізацією розуміють якийсь стан, досягнутий на певний момент часу, а не динамічний процес. Правильно розуміючи багатоаспектність урбанізації, Є.Й.Шипович і С.С.Мохначук подають таке її визначення: "Урбанізація - згущення об'єктів, які тяжіють до територіальної концентрації і посилення зв'язків між ними, які зумовлюються технічним прогресом і поглибленням територіального поділу праці, що проявляється у територіальній концентрації населення і міст, формуванні специфічних форм розселення, ускладненні міських функцій, значній зміні природного середовища". А А.В.Степаненко відзначає, що процес урбанізації супроводжується формуванням специфічного середовища для життєдіяльності населення і суттєвими змінами у його способі життя. Це значно розширило розуміння сутності даного процесу, зокрема щодо поширення міського способу життя у неміських поселеннях, що прилягають до міст.

Таку рису урбанізації відмічав ще В.Кубійович, але через невідомість науковцям його праць, ми можемо про це довідатися лише зараз. Встановлюючи границі міста (Нового Санча), вчений підкреслює, що вони не співпадають з адміністративними, через те, що міська культура життя і діяльності) поширюються на неміські поселення, а найближчі села набувають міського характеру. Тим самим В.Кубійович вже на початку ХХ ст. не ототожнював поняття "урбанізація" тільки із збільшенням частки міських жителів. Він відзначив посилення впливу міст на спосіб життя людей, їх життєдіяльність, особливо цей вплив значний у зоні впливу міста, через те так важко визначити міську і неміську людність та встановити границі міста.

Отже, урбанізацію слід розуміти не у вузькому розумінні як збільшення міст і міської людності, а як багатогранний соціально-економічний процес, який має значний вплив на суспільні відносини. При відносно високих показниках урбанізованості в нашій країні не все міське населення веде т.з. "міський спосіб життя" (визначається характером зайнятості, рівнем обслуговування, благоустрою житла та ін.). Це особливо стосується агропромислових регіонів, у яких велика кількість малих міст і селищ міського типу, жителі яких за своїм способом життя дуже подібні до сільського населення. Таке явище відоме в літературі (Ю.Л.Пивоваров, 1991) як оманлива (неправдива) урбанізація. Воно є характерним для країн, що входили до складу СССР, а також для країн, що розвиваються (це пов'язано з методологією віднесення поселень до категорії міських).

2. Етапи і стадії розвитку урбанізації

Неоднозначність розуміння сутності урбанізації пояснюється багатогранністю процесу, що охоплює найрізноманітніші аспекти міського розвитку: економічні, соціальні, екологічні, культурні, демографічні та ін. Географів найбільше цікавлять просторові форми урбанізації - міські поселення, передусім їх формування, структура, особливості розвитку і територіальної організації. Саме на розуміння урбанізації як процесу наголошували у своїх дослідженнях вчені-геоурбаністи (Покшишевський, Констянтинов, Лістенгурт, Лаппо, Степаненко, Пітюренко, Корецький, Коваленко). Його результатом є урбанізованість. Урбанізованість - це рівень чи ступінь розвитку міського життя (стан, досягнутий у процесі урбанізації). Можливі випадки високих темпів урбанізації при низькій урбанізованості, або сповільнення темпів урбанізації при високій урбанізованості. Урбанізація та урбанізованість визначаються різними показниками. Оскільки урбанізація є процесом, то її характеризують динамічні показники (темпи урбанізації), водночас урбанізованість характеризується статичними показниками (кількість та частка міського населення, кількість міських поселень, їх площа).

Для нього характерне утвердження міського способу життя як феномена культури і сучасної цивілізації. Географічно цей процес зумовлює просторову концентрацію людської діяльності у порівняно небагаточисельних центрах і ареалах, які відрізняються від масиву сільських поселень вищим рівнем соціально-економічного розвитку.

Отже, важливими рисами урбанізації є: збільшення кількості міст і міських жителів; збільшення площ урбанізованих ландшафтів; поширення міського способу життя; збільшення ролі міських поселень у системах розселення і соціально-економічних системах, розвиток взаємопов'язаних форм міського розселення - агломерацій та ін.

Важливою рисою є також зміна людини у місті, яка виявляється у збільшенні різноманітних потреб, підвищенні вимог до якості життя, зміна норм поведінки, культури та інтелекту.

Найбільш чітко риси суспільної урбанізації виділені Ю.Я.Пивоваровим, а саме:

1) концентрація, інтенсифікація, диференціація і різноманітність міських видів діяльності, а в останній час і сільського господарства в приміських зонах великих центрів ряду країн;

2) поширення і поза центрами урбанізаційних ареалів міського способу життя з особливою структурою спілкування, культурою, системою ціннісних орієнтацій;

3) розвиток великих міських агломерацій, урбанізованих районів, зон внаслідок посилення взаємозв'язків у системах розселення;

4) ускладнення форм і систем урбанізованого розселення, перехід від лінійних - до вузлових, смугових і т.д.;

5) збільшення радіусів розселення в межах агломерацій і урбанізованих районів, пов'язаного з місцями прикладання праці, відпочинку та ін., які викликають територіальний ріст міських систем; відповідно відбувається збільшення площ високо-урбанізованих територій за рахунок розширення і появи нових вогнищ урбанізації.

Кожна з цих рис найбільше виявляється на різних етапах урбанізації. Українські вчені Шипович Є.Й., Мохначук С.С. виділили три фази (етапи) урбанізації: 1) власне урбанізація - процес росту міст; 2) розмивання ядер міст, формування агломерацій - субурбанізація; 3) урбанізація сільських поселень в межах урбанізованої зони - рурбанізація.

Урбанізаційні процеси постійно відбуваються по різних напрямах і чітко виділити ці етапи немає можливості. Щодо рурбанізації, наприклад, то вона відбувається постійно, бо вже після виникнення міста спостерігається вплив міста на навколишню місцевість (надання послуг і промислових товарів, забудова жител і їх благоустрій та ін.). Процес субурбанізації також відбувається постійно, але він має певні особливості. Якщо у високорозвинених країнах він відбувається на певному етапі розвитку міста, то в нашій державі через труднощі в отриманні міської прописки багато людей селилося у передмістях, розширюючи при цьому межі урбанізованої зони.

Урбанізація - це соціально-економічний процес, для якого характерною є географічна обумовленість і вираженість у просторі. Для аналізу і сучасного бачення процесу важливо виявити стійкі закономірності його просторової організації і еволюції. Такими закономірностями є: концентрація і контрастність розселення, диференціація простору, стадійний характер розвитку зв'язків "село-місто" (центр - периферія), збільшення форм урбанізованого розселення. Їх розуміння необхідне для прогнозування подальшого ходу урбанізації. Особливе значення при цьому має т.з. стадійна концепція розвитку урбанізації. Її в основних рисах розробив Дж.Джібс (Gibbs, 1963), виділивши 5 стадій розвитку урбанізації. У колишньому СРСР цю концепцію розробляли найбільше естонські і московські географи (Кроммель, Роозве, 1987; Ю.Іоффе, 1987, 1990; Родоман, 1987; Ю.Пивоваров, 1987, 1989, 1991), які за її основу взяли ідеї Дж.Джіббса, а також цикли М.Д.Кондратьєва (цикли розвитку капіталістичної економіки і суспільства, цикл "піднесення - спад", за М.Кондратьєвим, близько 50-60 років).

Відносно урбанізації прийнятними є стадії, виділені Ю.Л.Пивоваровим, а саме:

1) відносно рівномірне сільське розселення, що повторює своїм малюнком головним чином картину диференціації природного ландшафту, міста тільки виникають;

2) швидке зростання міст (міське населення збільшується скоріше від сільського, виникнення і розвиток "точкових" форм високої концентрації населення під впливом відмінностей у транспортному положенні;

3) формування міських агломерацій шляхом зростання центральних міст при абсолютному зменшенні сільського населення, депопуляції між-агломераційних просторів;

4) розвиток міських агломерацій за рахунок прискореного росту населення зовнішньої зони - субурбанізація;

5) деконцентрація населення, що супроводжується частковим "заповненням", активізацією між агломераційних просторів і стагнацією історичних ядер розселення.

Зважаючи на тривалість циклів розвитку суспільства і знаючи об'єктивні процеси, що відбувалися у ХХ ст., можна стверджувати, що урбанізаційний процес у нашій країні перебуває на п'ятій стадії, яку з повним правом можемо називати деурбанізацією, позаяк всі ознаки, які характерні для урбанізації, мають зворотну спрямованість. Але ця стадія, на нашу думку, не може бути довготривалою, бо міста є привабливими для життя людей, для них неможливі тривалі депресії і стагнації. Тільки в містах може бути ліквідована бідність, збільшена тривалість життя, полегшення життя людей. Більшість людей прагне у міста з тієї причини, що як би не було там важке життя, воно все ж таки краще, ніж у сільській місцевості. Тому за цією стадією наступить нова, яка дасть поштовх розвитку міст на новій якісній основі. Це підтверджується загальною закономірністю урбанізації - тенденцією неухильного росту міст, яка зумовлена розвитком НТР і збільшенням соціальних зв'язків, які "фокусуються" в містах.

Загальні риси урбанізації по-різному проявляються у різних регіонах, що залежить від багатьох чинників, передусім рівня освоєння і типу освоєності території. Тип освоєності залежить від способу виробничої життєдіяльності населення. Для України, яка є традиційно територією з високим рівнем розвитку руральних видів діяльності (сільське і лісове господарство) найбільше характерний аграрний тип освоєності. Із розвитком неруральних видів діяльності (передусім видобувних і обробних галузей промисловості) цей тип трансформується у більшості регіонів у аграрно-промисловий, а у деяких (Донбас, Придніпров'я) у промислово-аграрний. Процес урбанізації має свої особливості у регіонах з різним типом освоєності. Це виявляється, насамперед у різних темпах урбанізації. Звичайно, вони будуть значно вищими у тих регіонах, в яких відбувалося інтенсивне промислове і транспортне будівництво, ніж в аграрних регіонах. Розвиток промисловості - це найважливіший чинник урбанізації в сучасний період. Хоча відомо, що виникнення міст і їх розвиток тривалий час були зумовлені іншими чинниками (торгівля, оборонні функції та ін.). У високоіндустріальних регіонах процес урбанізації проявляється у виникненні нових містечок, великих міст та поширенні міського способу життя майже на всій території регіону. Близькість міських поселень між собою приводить до поширення несільськогосподарських видів діяльності у сільській місцевості, значна частина сільських жителів бере участь у маятникових трудових поїздках, користуючись при цьому соціальними послугами у містах. У таких регіонах значно вищий рівень благоустрою у сільській місцевості, забудова сіл має деякі риси міської, тобто міський спосіб життя поширюється і на сільську людність.

У регіонах з густою мережею міських поселень більша ймовірність появи великих і середніх міст, нерідко формуються агломерації. Але ці регіони мають також найвищий рівень перетворюваності ландшафтів, іноді вони змінені настільки, що стають непридатними для безпечного проживання людей. Це найбільше стосується регіонів з надмірною концентрацією промисловості, в яких до таких негативних наслідків, забруднення довкілля, додаються ще й порушення планувальної структури міста, злиття промислової і селитебної чи промислової і рекреаційної зон, зменшення площ резервних територій у містах та ін. А у період соціально-економічної кризи, коли багато підприємств припинили або звузили свою діяльність, міста стали осередками соціального неблагополуччя. Це підсилив і той факт, що у високоурбанізованих регіонах (Придніпров'я, Донбас) міське населення традиційно мало значні заробітки і воно не займалося підсобним господарством, що не було характерним для інших регіонів України.

Дещо інакше протікає процес урбанізації у агропромислових регіонах нашої держави. Тут він має значно менші темпи, але вони також були значними у другій половині ХХ ст., коли процеси індустріалізації охопили всю територію держави. У таких регіонах внаслідок того, що найбільші промислові підприємства зосереджувалися у обласному центрі, відбувалося дуже велике збільшення його людності. Розвивалися також інші міста, які вже існували, а також виникали нові переважно із числа великих сіл. Ці містечка (малі міста і селища міського типу) були у післявоєнний період центрами адміністративних районів і зосереджували функції управління господарством та обслуговування населення "свого" району. Переважна більшість із них були малими, вони повільно нарощували свою людність і залишилися такими й дотепер. Окремі із них, у яких були зосереджені великі промислові чи транспортні підприємства, або значні рекреаційні об'єкти, виросли і стали середніми чи великими містами. А ті містечка, які втратили функції райцентрів внаслідок зміни адміністративного поділу обласних регіонів (70-і роки ХХ ст.) стабілізували, або навіть зменшили свою людність.

У агропромислових регіонах мережа міських поселень представлена переважно одним (обласний центр) великим містом і густою мережею малих містечок, які більш-менш рівномірно розміщені по території. Всі вони мають тісні економічні, транспортні, управлінські, соціальні зв'язки із обласним центром і малорозвинені зв'язки із іншими містами. Вони виглядають "автономними", бо мають тісні зв'язки з прилеглою до них сільською місцевістю, є центрами локальних систем розселення. Отже, міські поселення в агропромислових регіонах відіграють значну системоутворювальну роль, фокусуючи зв'язки (виробничі, соціальні, управлінські, інформаційні та ін.) з прилеглою сільською місцевістю.

Оскільки у агропромислових регіонах практично не має дуже великих міст, то й агломерації в них не формуються. Разом з тим процес урбанізації торкається не тільки міських поселень, але й все більше охоплює сільську місцевість, зумовлюючи в ній трансформацію демографічних і соціально-економічних процесів. Саме тому багато проблем сільського розселення, передусім демогеографічних ("старіння населення", депопуляція сільського населення, міграційна рухомість та ін.) мають тісний зв'язок з урбанізацією.

У функціональній структурі міст значне місце займають сільське (іноді і лісове) господарство, що не характерно для регіонів з промисловим типом освоєння. Це відбивається і на зовнішньому вигляді малих міст: в них значні площі зайняті городами, садами, переважно чи в більшості з них існують комфортні природні умови для життя людей. Тісний зв'язок міських жителів із сільською місцевістю дещо зменшив соціальні наслідки економічної кризи, ніж у промислових регіонах.

Процес урбанізації в Україні значно сповільнив свої темпи у другій половині ХХ ст., а в його кінці ці темпи стабілізувалися. На початку ХХІ ст. під впливом соціально-економічних умов (зниження рівня і якості життя людей, безробіття, міграції, погіршення демографічних показників та ін.) в регіонах України почалися процеси деурбанізації. Вони ще не відбились на деяких показниках урбанізованості (частка міських жителів залишається стабільною у державі, а окремих регіонах вона навіть збільшується), але вже проявляються у багатьох аспектах. Головною рисою деурбанізації є зменшення чисельності міських жителів. Це відбувається як за рахунок зменшення природного приросту міського населення, так і внаслідок посилення його міграційної активності. Багато із міських мешканців (колишніх вихідців із сіл) повертаються у села (рееміграція), впливаючи певним чином на перерозподіл населення між містом і селом.

На стадії деурбанізації зростають тільки найбільші міста, або ж в них найбільше відбуваються соціально-економічні зміни. Поступово насичуючись виробничою і соціальною (в т.ч. і ринковою) інфраструктурою, ці населені пункти стають сприятливими для розміщення складних виробництв, розвитку сфери послуг та управлінської діяльності. В умовах соціально-економічної кризи такі міста стають центрами прогресивних змін у реструктуризації господарства, а їх мешканці - носіями нових суспільних відносин.

Деурбанізаційні процеси проявляються також і у: посиленні зайнятості міських жителів сільськогосподарською діяльністю, деякому послабленні впливу міст на природне довкілля внаслідок зменшення потужностей чи зупинення багатьох підприємств, припиненні територіального зростання міст.

Ці риси у агропромислових регіонах, на нашу думку, не виявляються так чітко, як у промислових. Чим нижчим є показник урбанізованості регіону, тим слабше виявляються риси деурбанізації. Вони можуть бути змінені тільки за умови зміни соціально-економічної ситуації в регіоні і країні загалом, та внаслідок здійснення регулювання розвитком міських поселень.

Отже, урбанізація - це багатогранний процес, що охоплює різноманітні аспекти розвитку міст: демогеографічні, соціально-економічні, етнографічні, геокультурні та ін.

Для просторового розвитку урбанізації характерне перетворення мережі міських поселень у системі розселення, диференціація міського простору, залучення нових територій у сферу впливу міст та розширення ареалів урбанізованого середовища. Ю.І.Пітюренко вперше в українській геоурбаністиці дає визначення територіальної системи міських поселень, розуміючи під нею "об'єктивно сформовану на тій чи іншій території та економічній базі сукупність функціонально підпорядкованих міст та селищ, яка виникає в процесі розвитку виробництва, його територіальної організації, розселення населення, створення сприятливих умов його життя та виробничої діяльності". Він виділяє серед територіальних систем населення України інтегральні (великорайонні, регіональні, обласні) та локальні (міжрайонні, районні, місцеві) системи міських поселень на основі аналізу господарських функцій, величини радіусу впливу міст на навколоміську територію та ін. Кожному місту у цій системі відводиться певна роль.

Розвиток в Україні системного підходу до вивчення розселення дещо змінив погляди науковців на роль міст у розселенні. В сучасних дослідженнях ці населені пункти розглядаються у контексті територіальних систем розселення як центри таких систем різного ієрархічного рівня. Саме як центри систем розселення виступають міські поселення у агропромислових регіонах, де вони організовують своїм впливом розвиток прилеглої сільської місцевості.

3. Особливості сучасного етапу урбанізації

* швидкі темпи розвитку (якщо в 1900 р. у містах проживало близько 14% населення світу, то в офіційних джерелах - близько 50%);

* концентрація населення у великих містах (в містах з населенням 100 тис.. І Вище в офіційних засідань годину проживає понад 1 / 3 жителів нашої планети);

* перехід від простих до групових форм міського розселення, тобто від звичайних "точкових" міст до також їх територіальних скупчень - міської агломерації (найбільші агломерації світу - Токійська, Нью-Йоркської, Великий Мехіко; населення кожної з них перевищує 20 млн. осіб).

Нові форми урбанізації - мегаполіси, що є результатом злиття агломерацій в межах територій, що є сусідами районів, зон, країн. Найбільші у світі мегаполісі - Токайдо, що об'єднує 20 агломерацій від Токіо до Осаки з населенням близьке 60 млн. чоловік; Бостваш, що поєднує 40 агломерацій від Бостона до Вашингтона з населенням близьке 50 млн. чоловік; Лагода, що Включає 35 агломерацій від Чикаго до Пітсбурга з населенням 35 млн. чоловік; Сансан - 15 агломерацій від Сан-Франциско до Сан-Дієго з населенням близьке 20 млн. осіб; Англійська - 30 агломерацій від Лондона до Ліверпуля з населенням 30 млн. чоловік; Рейнській - 30 агломерацій від Рандстадта до Майна з населенням 30 млн. осіб.

Найбільш високий рівень урбанізації - в розвинені країнах світу (в середньому 73% у цій групі країн). У Великобританії і ФРН він перевищує 90%, у Швеції дорівнює 88%, в Австрії - 86, у Франції - 79, в Японії, США і Канаді - 77% і т. д.

У більшості країн, що розвиваються рівень урбанізації невисокий (у середньому 34% у цій групі країн). У Республіці Чад він дорівнює 6%, в Ефіопії - 16, у Нігерії - 22, в Індонезії - 22, в Індії - 25%.

Незважаючи на швидке зростання міст, більше половини населення світу живе в сільській місцевості. До сільських населених пунктів відносяться всі поселення , що не відповідають критеріям міських. Сільські поселення, як і міста, класифікуються за величиною (людності), у функціональному відношенні (сільськогосподарські, несільськогосподарські та змішані) і ряду інших ознак. Існує дві головні форми сільського розселення: групова і розсіяна. Групова (сільська) форма розселення переважає в країнах Західної та Східної Європи, Азії (Китай, Японія та ін), СНД, в переважній більшості країн, що розвиваються. Розсіяна (ферми) - найбільш ширше в США, Канаді, Австралії.

Сучасна урбанізація супроводжується погіршенням стану міського навколишнього середовища, особливо в країнах, що розвиваються. У них воно стало загрозливим для здоров'я населення, стало гальмом подолання господарської відсталості. У містах країн, що розвиваються переплітаються прояви та наслідки низки криз, які надають згубну дію на всі сторони їхнього життя. До числа цих криз в країнах що розвиваються відносяться: "демографічний вибух", голод і недоїдання значної частини його населення, що викликає "погіршення якості людського потенціалу".

Особливо руйнується стан навколишнього середовища в містах, у найбільших центрах з населенням понад 250 тис. жителів. Саме ці міста ростуть особливо швидко, збільшуючи своє населення приблизно на 10% на рік. Відбувається руйнівне порушення екологічної рівноваги в найбільших і великих центрах всіх регіонів і країн "третього світу".

Взаємозв'язок урбанізації та стану навколишнього природного середовища обумовлена рядом факторів в складній системі соціально-економічного розвитку та взаємодії суспільства і природи. Розуміння загальних і конкретних особливостей стану навколишнього природного середовища в містах, що розвиваються важливо для вироблення довгострокової стратегії міжнародної співпраці в галузі глобальних проблем населення і навколишнього середовища.

Великі і найбільші центри стали осередком більшості глобальних проблем людства. Саме вони надають найбільш масштабний вплив на стан навколишнє середовище.

Тривалий час термін "урбанізація" означав, перш за все, зростання чисельності міського населення і значення міст. Ще порівняно недавно в країнах, що розвиваються урбанізація нерідко трактувалася як зростання,забудова і реконструкція тих чи інших частин міст. Сучасне трактування урбанізації не може абстрагуватися від природної та екологічної ситуації. Урбанізація створює відносно обмежені площі ( "специфічні простору") особливо інтенсивної взаємодії населення, суспільства, господарства і природи. Міста і їх природне середовище утворюють певну цілісність.

З початку 70-х років у багатьох урядових документах у країнах відзначається важливість врахування як природних, так і соціальних умов при аналізі конкретних станів навколишнього середовища в містах. Констатується зростаюча залежність якості природного навколишнього середовища від характеру соціально-економічного розвитку, використання ресурсів і території,діяльності міжнародних корпорацій.

У країнах, що розвиваються зростає розуміння необхідності розгляду виробництва і суспільного прогресу в загальному контексті функціонування складних еколого-економічних систем, особливо в містах. Але саме вмістах у країнах, що розвиваються екологічна інфраструктура невідповідає потребам поліпшення стану навколишнього середовища.

Ще порівняно недавно, в 60-і і 70-ті роки була поширена думка проте, що проблеми навколишнього середовища (у тому числі в містах) характерні лише для промислово розвинених країн. Перелом у підходах до проблем стану та якості навколишнього природного середовища в країнах, що розвиваються настав на початку 70-х років. У 1972 р. Стокгольмська конференція ООН з проблем середовища охарактеризувала екологічний стан у містах, у числі найбільш кризових проблем групи країн, що розвиваються. І якщо стосовно доіндустріальним країнам стан навколишнього середовища розцінюється як свого роду "плата за розвиток", прогрес і комфорт, то в країнах, що розвиваються кризові екологічні ситуації обумовлені господарської відсталістю.

Серед факторів, що визначають стан і якість навколишнього природного середовища в містах країн, що розвиваються, відзначимо найбільш важливі: неупорядкована й неконтрольована урбанізація в умовах господарської слабо розвиненості; "міський вибух", що виражається, перш за все, в випереджаючому темпі зростання найбільших і великих центрів; відсутність необхідних фінансових і технічних засобів; недостатній рівень загальної освіченості основної маси населення, не розробленість політики міського розвитку; обмеженість екологічного законодавства.

Несприятливо впливають і такі обставини, як хаотичність міської забудови, величезна скупченість населення як у центральних, так і в периферійних районах міста, обмеженість комплексного міського планування та законодавчого регулювання (що притаманне більшості країн, що розвиваються). Досить часті випадки безпосереднього сусідства забудованих і густозаселених житлових районів і промислових підприємств з застарілою технологією і без очисних споруд. Це ще більше погіршує стан навколишнього середовища в містах. Стан навколишнього природного середовища в містах країн, що розвиваються представляє "виклик їх сталого розвитку".

Для країн, що розвиваються особливо неправомірне теза про "нульовий варіант" економічного зростання. Теза "назад до природи", як зазначав академік С. С. Шварц, завжди був по суті реакційні, а в даний час він і антинауковий.

Ларс П. Людвігсен, керівник проекту Центру ООН з населених пунктів ( "Хабітат"), відзначав, що саме в найбільших містах у що розвиваються відбувається найбільш серйозне і небезпечне зниження "ресурсів життєзабезпечення ". Це призводить до погіршення стану здоров'я населення та підриває основи сталого розвитку. Соціально-економічна відсталість країн, що розвиваються, бідність основної маси їх населення становлять серйозну перешкоду для вирішення екологічних проблем міст в країнах, що розвиваються. Американські вчені П. Ревелли і Ч. Ревелли так характеризують зв'язок екології, рівня соціально-економічного розвитку та добробуту населення: "Тільки ситі, добре одягнені й освічені люди можуть дозволити собі розкіш жити в чистого навколишнього середовища ".

4. Передумови урбанізації

Передумовами урбанізації є: ріст індустрії, поглиблення територіального поділу праці, розвиток культурних і політичних функцій міст.

Для урбанізації характерний приплив у міста сільського населення і зростаюче маятниковий рух людей із сільського оточення і найближчих дрібних міст у великі.

Міста існували з глибокої стародавності, однак урбаністична цивілізація виникла лише в нашому сторіччі. Якщо населення планети в цілому подвоюється за 35 років, то міське населення - за 11 років. Причому найбільші центри ростуть удвічі швидше невеликих міст.

На початку XIX століття в містах світу проживало лише 29,3 млн. чоловік (3% населення Землі); до 1900 р. - 224,4 млн. (13,6%); до 1950 р. - 729 млн, (28,8%); а до 1980 - 1821 млн. (41,1%). Можна сказати, що тепер більшість громадян світу народжуються городянами. Частка міського населення в Європі складає 69%, в Азії - 38%, в Африці - 20%, у Північній Америці - 75%, Латинській Америці - 65%, в Австралії й Океанії - 76%. Особливо велика частка міського населення в розвитих країнах: у США - близько 73%, у Франції - 78%, у Німеччині - близько 85%, у Великобританії - 91%. Країна вважається майже цілком урбанізорованою, якщо 4/5 її населення проживає в містах. Прикладом є Великобританія, у якій протягом 35 років спостерігається відносна стабільність міського і сільського населення. У той же час в Африці й Азії процеси урбанізації в даний час особливе динамічні, що зв'язано зі швидким розвитком держав цих континентів, У країнах, що розвиваються, процес урбанізації характеризується не тільки темпами, але і неоднорідністю - стрімке зростання найбільших міст відбувається при помірному рості середніх і стагнації дрібних. Саме у великі центри спрямовуються мігруючі потоки з якщо. тому що тільки такі міста мають необхідну інфраструктуру для нового промислового будівництва.

При нинішніх темпах народжуваності до початку наступного тисячоріччя з прогнозованої загальної чисельності світового населення в 7 млрд. 5,5 будуть жити в містах. Йде формування суцільного урбаністичного світу. Деякі міські агломерації давно придбали гіпертрофовані розміри - стали мегаполісами. Наприклад, до 1960 р. у Мехіко вже проживало близько 25% населення Мексики, у Буенос-Айресі - майже 30% населення Аргентини, а в Монтевідео - більш половини населення Уругваю. За прогнозами, до 2000 року 60% населення США буде жити в трьох мегаполісах: у місті, що складається із Сан-Франциско і Сан-Дієго (близько 20 млн чоловік); у місті, що і Об'єднають Чикаго і Піттсбург (близько 20 млн.), і в місті, що поєднує Бостон, Нью-Йорк і Вашингтон (близько 80 млн.). Останній мегаполіс буде являти собою смугу суцільний восьмисоткилометрової забудови, футурологи пророкують, що такого роду конгломерати займуть великі площі материків і в першу чергу їхню берегову лінію.

5. Історико-географічні передумови сучасних урбанізаційних процесів в Україні

Процес урбанізації на території сучасної Україні бере початок із часів трипільської культури та грецьких міст-полісів Північного Причорномор'я. Однак ці утворення були значною мірою протомістами, які значно відрізнялись за масштабами території, людністю та функціями в системі розселення від міст в сучасному розумінні. Перші класичні міста, які частково збереглись і до нашого часу, виникли в часи Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. Саме тоді утворились такі міські поселення, як Київ, Іскоростень, Львів, Канів, Володимир, Овруч, Чернігів, Житомир, Чернівці, Кам'янець-Подільський тощо, сконцентровані у північно-західній частині країни. Ті з них, які мали найвигідніше транспортно-географічне та військово-стратегічне положення, стали значними політико-адміністративними та господарськими центрами території і зберегли своє значення протягом історичних епох, інші ж деградували, перетворившись на містечка або ж великі сільські поселення. Тим не менше, від цих давніх урбанізаційних процесів сучасна Україна унаслідувала щільну мережу сучасних міських поселень (хоча й невеликих за людністю) у західній та північно-західній частинах країни.

Наступним етапом містоутворення стали часи польсько-литовської колонізації та Козацької держави. В цей час на Правобережжі силами колонізаторів активно виникають осади, укріплення, які згодом переростають у містечка і стають центрами тяжіння прилеглих територій. Проте практично жодного великого міста на зразок більш давніх Києва чи Кам'янця-Подільського не утворюється через колоніальний характер освоєння території. Оздоровчий ефект економічного піднесення часів козаччини був згладжений постійними воєнними діями епохи Руїни та тотальним знелюдненням краю, особливо південної частини Поділля та Наддніпрянщини. На Лівобережжі, вільному від польського гніту та відносно-захищеному від військових спустошень, ситуація була дещо кращою. Економічне зростання за Гетьманщини стимулювало розвиток Ніжина, Глухова, Батурина, Харкова, Полтави, Сум, Ромен. Після поділів Польщі та розділу України між Російською та Австро-Угорською імперіями основною ареною творення міських поселень стає Південь - Причорномор'я та Приазов'я. Створюються міста - морські порти, які стають перевалочними базами для торгівлі сільськогосподарською продукцією з країнами Західної Європи, передусім зерном (Одеса, Миколаїв, Херсон, Севастополь, Керч).

Незважаючи на вищевказане, Україна залишалась аграрною низько-урбанізованою країною. Активна фаза урбанізації, як і у всьому світі, припала на етап промислового зростання - індустріалізації. Розпочався він на даній території у XIX ст. із розвитком залізничного транспорту та освоєнням покладів корисних копалин - джерел металургійного виробництва (залізні та марганцеві руди, кам'яне вугілля, флюси) на Донбасі та Придніпров'ї, а також нафти та газу на Прикарпатті. У цих регіонах виникають перші в Україні промислові міста, селища та їх агломерації. Додаткового стимулу для зростання після будівництва меридіональних залізниць набувають зерно-торгуючі міста півдня. Решта ж території України залишається суто аграрною і низько-урбанізованою.

У XX ст. в ході прискореної індустріалізації та руйнування традиційних селянських господарств шляхом насильницької колективізації та голодоморів з'являється потреба і необхідність у прискореному переміщенні населення з сіл до міст. Зростають як існуючі міста, так і нові, які виникають як додатки до промислових підприємств. Найбільшими ареалами зростання кількості та частки міського населення виявились Донбас, Придніпров'я, меншою мірою південь країни. Саме тоді було закладено основу сучасного розселенського каркасу цих регіонів. Але таке прискорене проходження урбанізації, зведення її до суто механічного переміщення населення із сіл до міст вкупі із спрощеним розумінням міста як місця проживання робітників того чи іншого підприємства або їх групи призвело до викривлення сутності урбанізації як зростання ролі міст ще й у культурному житті суспільства, формування специфічного міського способу життя. У країнах Західної Європи, наприклад, цей процес продовжувався століттями, у нас же навіть у таких давніх історичних містах, як Київ чи Львів, корінні городяни із суто міськими цінностями життя складають меншість.

У XX ст. ріст міст продовжився. Вперше частка міських жителів перевищує цифру у 50%. Процеси індустріалізації тепер зосередились у Центрі та на Заході країни. У таких регіонах внаслідок того, що найбільші промислові підприємства зосереджувалися у обласному центрі, відбувалося дуже велике збільшення його людності. Розвивалися також інші міста, які вже існували, а також виникали нові переважно із числа великих сіл. Ці містечка (малі міста і селища міського типу) були у післявоєнний період центрами адміністративних районів і зосереджували функції управління господарством та обслуговування населення "свого" району. Переважна більшість із них були малими, вони повільно нарощували свою людність і залишилися такими й дотепер. Окремі із них, у яких були зосереджені великі промислові чи транспортні підприємства, або значні рекреаційні об'єкти, виросли і стали середніми чи великими містами. А ті містечка, які втратили функції райцентрів внаслідок зміни адміністративного поділу обласних регіонів (70-і роки ХХ ст.) стабілізували, або навіть зменшили свою людність. (саме тоді їх мережа як найбільших міст цих регіонів закріпилась остаточно, це свідчить про роль адміністративного фактора) та інших, середніх і малих міст й містечок. Формуються моноцентричні агломерації навколо великих міст (Києва, Харкова, Дніпропетровська) та поліцентричні, переважно у промислових районах Донбасу (Донецько-Макіївська, Горлівсько-Єнакіївська тощо). Міста перетворюються на вагомий чинник екологічного впливу на навколишнє середовище. Виникають нові міста - Сіверськодонецьк, Червоноград, Каховка тощо.

У повоєнні роки відбулося зміщення питомої ваги різних категорій міських поселень за критерієм частки їх населення: за 1959-1989 роки питома вага жителів малих міст скоротилась на 4,1%, середніх - залишилась без змін, великих - зросла на 3%, більших - на 0,3% і найбільших - на 0,8%. Таким чином, в Україні найвищими темпами зростало число жителів великих міських поселень. Ця особливість є типовою для більшості країн Західної та Центральної Європи.

Процес урбанізації в Україні значно сповільнив свої темпи наприкінці XX ст., а в його кінці вони стабілізувалися. Причини полягають у вичерпанні можливостей традиційної індустріалізації, втраті жорсткого контролю з боку над міграційними процесами всередині країни, але найголовніше - у вичерпанні демографічного потенціалу населення. Його старіння та депопуляція призвели до зниження природного приросту та початку природного скорочення населення спочатку у сільській місцевості центральних регіонів, а потім - і по всій країні.

Таким чином, для правильного розуміння сучасної урбанізаційної ситуації необхідний зважений аналіз історичного минулого та глибоке розуміння, як ті чи інші чинники вплинули на сучасний стан, яку історичну часову глибину вони мають і наскільки реальною є їх зміна методами та засобами державної та регіональної політики.

6. Основні параметри сучасної мережі міст України

Рівень урбанізації в Україні станом на 2009 рік складає 68%. За цим показником Україна подібна до таких європейських країн, як Італія, Польща, Болгарія, Білорусь. Загальна чисельність міського населення складає 31587,2 тис. осіб.

Кількість міського населення зменшується починаючи з 1994 року, причому найінтенсивніше цей процес відбувався до 2004 року. Втрати складають біля 3 млн. осіб. Поступово кількість міських жителів стабілізується. Частка міських жителів зростала до 1994 року, після цього скоротилась, але з 2002 року знову зростала, перевищивши у 2006 році максимум 1994 року. На фоні зменшення кількості міських мешканців в країні це свідчить про ще більш швидку депопуляцію у сільській місцевості за останні 8 років.

Частка міського населення не однакова за регіонами. Найбільша вона у Донецькій області (90%), Луганській області (87%), Дніпропетровській області (84%). Достатньо високі показники, співставні з середніми по країні, у Харківській, Запорізькій, Миколаївській, Одеській, Херсонській, Сумській, Кіровоградській, Львівській областях та в Криму (60-79%). Відносно низькі показники у Волинській, Житомирській, Київській (без м.Києва), Полтавській, Черкаській, Чернігівській областях (50-59%). Найнижчі показники у Вінницькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій областях, де в селах досі проживає більше половини населення.

Кількість міст в Україні продовжує зростати (зараз їх 459) за рахунок переводу селищ міського типу до категорії міст. Співставно з поданою вище інформацією, це сигналізує про здрібнення міст, зменшення їх середньої чисельності населення.

Найбільше міст розташовано у західному регіоні країни 270 (47%), проте в них проживає лише 36,1% міського населення країни. Навпаки, у східному регіоні 183 міста (41%), але в них проживає майже половина усіх городян держави (49,3%). На півдні зосереджено 11% міст і 14% міського населення. Найбільше міст зосереджено у Донецькій (51), Луганській (37), Київській (25), Одеській (18), Харківській (17) областях. Найменше - у Миколаївській, Херсонській (по 9 у кожній), Рівненській, Закарпатській (по 10), та Волинській (11). Україна характеризується високою густотою міських поселень. На 10 тис.км2 у нашій державі припадає близько 23 міських поселень, зокрема 7 міст і 16 селищ міського типу. Різниця у максимальній та мінімальній їх щільності складає близько 6 разів: максимальні величини у Донецькій (70) та Луганській (53) областях, вищі за середню в західному регіоні (у Львівській - 35, Закарпатській - 29, Івано-Франківській - 28, найменші - на півдні (у Миколаївській - 11).

Середня людність міських населених пунктів в Україні становить 25 тис. чол., найменшою вона є у західному регіоні (12-13 тис. чол.) та на півночі країни (15-20 тис. чол.).

Концентруючи в собі 68% населення країни, міські утворення складають лише 4% від усієї кількості населених пунктів. Серед міських утворень власне в містах проживає 86% жителів, решта мешкає у селищах міського типу. Їх поділяють на індустріальні (на сході країни), агропромислові та мішаного типу (в центрі та на заході), а також курортні (захід та південь).

У сьогоднішній Україні в містах проживає основна частина від більшості національних меншин, що вносить свою специфіку в функціонування міського середовища. Так, зокрема, частка міського населення серед росіян складає 87,6%, серед євреїв 98%, в той час як лише 58,9% етнічних українців є міськими жителями.

Висновок

Урбанізація неоднозначно діє на людське суспільство: з одного боку, місто надає людині ряд суспільно-економічних, соціально-побутових і культурних переваг, що позитивно позначається на його інтелектуальному розвитку, дає можливість для кращої реалізації професійних і творчих здібностей, з іншого - людина віддаляється від природи і попадає в середовище зі шкідливими впливами - забрудненим повітрям, шумом і вібрацією, обмеженою житлоплощею, ускладненою системою постачання, залежністю від транспорту - усе це несприятливо позначається на його фізичному і психічному здоров'ї. Положення збільшується тим, що міста-гіганти розвивалися стихійно і, як правило, без обліку біологічних потреб і психологічних особливостей людини. Сучасне велике місто з його величезними прямокутними будинками зі скла і бетону, уздовж і поперек пересічений транспортними магістралями з нескінченним потоком автомобілів, що вивергають зі своїх надр задушливі вихлопні гази, обмеженими можливостями пішого пересування, безупинним шумом і нескінченною штовханиною придушує біологічну природу людини, позбавляє необхідного фізичного навантаження, гнітить його психіку. Утомлений житель міста, із властивої йому підвищеною дратівливістю, невмотивованою заклопотаністю, загальною млявістю, шукає звільнення від цього стану на лоні природи, у кіно, чи театрах у телеекранів, у читанні чи літератури інших подібних заняттях, але це не дає бажаного результату. Утома накопичується і реалізується в порушенні тих чи інших функцій організму. Проблеми, зв'язані з урбанізацією, необхідно вирішувати не окремими приватними заходами, вишукуючи скоростиглі і малоефективні рішення, а розробивши комплекс взаємозалежних соціальних, екологічних, технічних і інших мір. В усіх випадках людина і навколишнє середовище повинні розглядатися як єдине ціле.

Список використаної літератури

1. Бедрій ЯЛ., Джигирей B.C., Кидисюк А.І. та ін. Безпека життєдіяльності - Львів, Афіша, 1999.

Васильчук М.В., Медвідь М.К., Сачков Л.С., Збірник нормативних документів з безпеки життєдіяльності. Київ - 2000.

Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона, Львів, Афіша, 2000.

Джигирей B.C., Жидецький В.Ц., Безпека життєдіяльності - Львів, Афіша, 2000.

Желібо Є.П., Заверуха Н.М., Зацарний В.В. Безпека життєдіяльності. Навчальний посібник, Київ "Каравела" 2001, Львів, Новий світ, 2000.

Жидецький В.Ц., Джигирей B.C. Основи охорони праці - Львів, Афіша, 2000.

Заплатинський В.М. Безпека життєдіяльності - Київ, КДТЕУ, 1997.

Збірник документів з питань безпеки життєдіяльності в системі освіти -Львів, 1997.

Катренко Л.А., Пістун І.П. Охорона праці в галузі освіти, Суми. Університецька книга, 2000.

Размещено на Allbest.ru