Система місцевого екологічного управління

Размещено на http://www.allbest.ru

Система місцевого екологічного управління

План

1. Загальні положення

2. Екологічні аспекти і функції місцевого самоврядування

3. Адміністративні системи місцевого екологічного управління

4. Місцева екологічна політика, програми

5. Місцеві програми екологічного аудиту

6. Міжнародні аспекти збалансованого розвитку населених пунктів і вдосконалення комплексного управління

7. Сприяння створенню комплексної інфраструктури охорони навколишнього середовища

8. Вдосконалення управління населеними пунктами

екологічний управління місцевий самоврядування

1. Загальні положення

Завдання місцевих органів влади та їх системної складової -- місцевого екологічного управління -- найближче стосуються Природи, населення. Ці органи влади є ніби прямими посередниками між Природою і суспільством, задовольняючи екологічні потреби людини; є первинним механізмом ефективного й швидкого зворотного зв'язку з природою; і в цьому полягає чи не основна їхня функціональна особливість.

Через місцеві органи влади найбільш предметно реалізується принцип гармонійного збалансованого розвитку -- «думати глобально, діяти локально», а через систему місцевого екологічного управління здійснюється політика охорони середовища, підтримки екологічного балансу, етноландшафтної рівноваги. На місцевому рівні найповніше стикаються духовні й екологічні інтереси населення, культурні й екологічні традиції. Ось чому місцевим органам влади як управлінському механізму взаємодії суспільства і природи надається великого значення.

Чимало проблем та рішень, як засвідчено в Програмі дій на XXI століття, породжені діяльністю, що здійснюється на місцевому рівні. Місцеві органи влади будують і експлуатують комунальну інфраструктуру -- системи питної води, каналізації тощо; проводять контроль за будівництвом житла і промислових об'єктів; встановлюють місцеві норми охорони навколишнього середовища; формують частку природоохоронного фонду (в Україні - 70%).

Екологічні аспекти місцевого рівня управління обов'язково мають містити функції формування і підвищення екологічної культури, посилення еколого-духовних традицій.

Мета місцевого екологічного управління полягає, таким чином, не тільки у виконанні формальних еколого-економічних функцій, а й у створенні та підтримці функціонування неформальної системи місцевих екологічних ініціатив, екологічного самоврядування.

2. Екологічні аспекти і функції місцевого самоврядування

Місцеве самоврядування в Україні регламентується законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», яким, відповідно до Конституції України, визначені система та гарантії місцевого самоврядування, засади організації та діяльності, правовий статус і відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Згідно з цим законом територіальна громада -- це громадяни України, об'єднані постійним проживанням у межах самостійних адміністративно-територіальних одиниць. Адміністративно-територіальними одиницями є область, район, місто, район у місті, селище, село.

Органи місцевого самоврядування, районні та обласні ради представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст. Вони мають виконавчі органи влади для здійснення функцій і повноважень місцевого самоврядування, у тому числі екологічних.

Важливим механізмом місцевого самоврядування є місцеві ініціативи, у тому числі екологічні, що вносяться в законодавчому порядку на розгляд місцевої ради і підлягають обов'язковому розгляду на відкритому засіданні ради з участю членів групи з питань місцевої ініціативи. Рішення ради з питання, внесеного на розгляд шляхом місцевої ініціативи, оприлюднюється в порядку, встановленому представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах рад є виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами органи. Виконавчим органом може бути комітет (відділ) з екологічного управління.

Територіальна громада має право проводити громадські, у тому числі екологічні, слухання. Пропозиції, що вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов'язковому розгляду органами місцевого самоврядування.

Сільські, селищні, міські, районні в містах ради можуть з ініціативи жителів надавати дозвіл на утворення будинкових, вуличних, квартирних та інших органів самоврядування населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна у відстоюванні місцевих інтересів, у тому числі екологічних.

Органи місцевого самоврядування для ефективнішого здійснення своїх повноважень, у тому числі екологічних, захисту прав та інтересів територіальних громад можуть об'єднуватися в асоціації та інші форми добровільних об'єднань і входити до відповідних міжнародних асоціацій.

Ці органи можуть виступати з ініціативою перевірок, у тому числі екологічних, а також організовувати проведення перевірок на підприємствах, в установах та організаціях, що не перебувають у комунальній власності, з питань здійснення делегованих ним повноважень органів виконавчої влади, у тому числі екологічних.

До відання виконавчих органів міських (за винятком міст районного значення) рад належить координація на відповідній території діяльності місцевих землевпорядних органів, а також спеціально уповноважених державних органів управління з охорони природи.

3. Адміністративні системи місцевого екологічного управління

Районні та обласні ради можуть делегувати окремі свої повноваження з екологічними аспектами місцевим державним адміністраціям. Ці адміністрації виконують такі адміністративні державні функції:

підготовка і внесення на розгляд ради проектів програм збалансованого розвитку, цільових програм з інших питань, у тому числі екологічних;

забезпечення збалансованого розвитку відповідної території, раціонального використання природних ресурсів;

об'єднання на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій, а також бюджетних коштів на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища;

організація охорони, реставрації природних заповідників місцевого значення;

підготовка і подання на затвердження ради пропозицій щодо організації територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні;

здійснення необхідних заходів щодо ліквідації наслідків екологічних катастроф;

погодження (у випадках, передбачених законом) із відповідними сільськими, селищними, міськими радами питань щодо розподілу коштів за використання природних ресурсів, які надходять до фондів охорони навколишнього природного середовища.

Згідно з чинним законодавством паралельно в містах, областях функціонують територіальні органи екологічного управління центрального підпорядкування -- обласні (міські) управління екології та природних ресурсів, які підпорядковані Міністерству екології та природних ресурсів і функціонують відповідно до «Типового положення про Державне управління екології та природних ресурсів».

4. Місцева екологічна політика, програми

Місцева екологічна політика, її аспекти, відповідні цільові екологічні програми є системо утворювальними складовими систем місцевого екологічного управління, що розробляються й реалізуються з участю органів самоврядування і державного управління із залученням громадськості. Для ідентифікації аспектів місцевої екологічної політики цільові екологічні програми слід розробляти на єдиній методологічній основі, спільній із державною і корпоративною екологічною політикою. Це передбачають і принципи міжнародної гармонізації та стандартизації екологічної політики з урахуванням національних і місцевих особливостей.

В Україні чинним законодавством не визначено основні принципи місцевої екологічної політики, але, виходячи із загальносистемних вимог, конституційних прав людини і національних інтересів, міжнародних зобов'язань нашої країни, їх можна визначити так:

пріоритетність прав людини на екологічно безпечне і здорове життя;

обов'язковість додержання екологічних законів гармонізації співіснування людини, суспільства і природи;

обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів у місцевій життєдіяльності;

обов'язковість додержання принципу екологічної, соціальної, економічної і культурної збалансованості під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності;

екологізація всіх сфер місцевої життєдіяльності (економічної, технологічної, освітньої тощо);

обов'язковість додержання принципу збалансованості національних і місцевих інтересів, державної і місцевої екологічної політики;

пріоритетність громадських екологічних ініціатив, гласності і демократизму під час прийняття рішень;

пріоритетність екологічної культури, освіти як способу життя населення в гармонії з природою;

обов'язкове врахування екологічних аспектів у всіх напрямах діяльності місцевих органів влади;

екологічне оздоровлення і відновлення малих річок і водойм, збереження біорізноманіття і цілісності природних об'єктів;

забезпечення запобіжного характеру заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

забезпечення відповідальності забруднювачів усіх форм власності, пріоритетність розвитку місцевого екологічного підприємництва;

забезпечення ефективності дії еколого-економічних механізмів природокористування на основі принципу «забруднювач платить»;

пріоритетність новітніх технологій у функціонуванні місцевих комунальних служб водопостачання і очищення стічних вод.

Для впровадження програмно-цільового принципу ефективного функціонування місцевих систем екологічного управління (самоврядувальних і державних) розробляються, приймаються і реалізуються місцеві та інші територіальні комплексні екологічні програми з участю громадськості.

Порядок розробки місцевих екологічних програм регламентується місцевими органами влади.

До громад збалансованого розвитку належать ті, у яких високо цінується безпечна екосистема, ефективно використовуються ресурси, а також здійснюється активний пошук шляхів збереження та зміцнення місцевої економіки. Такі громади сформували бачення свого майбутнього, яке увібрало погляди всіх ключових секторів суспільства, у тому числі з діловими колами, громадськими організаціями, малозабезпеченими верствами населення, екологічними групами, релігійними організаціями й урядовими установами, та активно ними підтримується.

Діяльність громад збалансованого розвитку ґрунтується на екологічних пріоритетах, які реалізуються через місцеві екологічні програми (МЕП). Громада збалансованого розвитку дбайливо використовує свої ресурси для задоволення повсякденних потреб, водночас дбаючи про збереження достатніх резервів для майбутніх поколінь. Вона прагне поліпшувати якість життя й охорони здоров'я всіх своїх мешканців, неухильно обмежуючи обсяги відходів, запобігаючи забрудненню довкілля і сприяючи розумному використанню та розвитку місцевих ресурсів.

Місцеві екологічні програми є вихідним пунктом на шляху громад до гармонізації життєдіяльності. Вони дають змогу ретельно проаналізувати й вирішити найважливіші екологічні проблеми, що негативно впливають на здоров'я людей і екосистеми. Ці програми націлені передусім на зведення до мінімуму обсягів відходів та забруднення довкілля, ефективне використання природних ресурсів, здійснення природоохоронних заходів і забезпечення відновлення місцевого природного потенціалу (води, землі тощо). Особлива увага в МЕП приділяється задоволенню екологічних потреб з обов'язковим урахуванням здатності природного середовища нормально функціонувати і відновлюватись.

5. Місцеві програми екологічного аудиту

Розробку місцевої екологічної політики, її аспектів і програм, їх коригування і вдосконалення слід здійснювати на постійно обновлюваній комплексній базі даних. Таку динамічну базу даних може забезпечити комплексний еколого-соціальний аудит місцевості, об'єктів життєдіяльності.

Головна мета місцевої програми комплексного екоаудиту (МПКЕА) -- забезпечення гармонізації та ефективності функціонування місцевих систем екологічного управління, підпорядкованих органам місцевого самоврядування та державній адміністрації.

Основні завдання МПКЕА такі:

оцінка стану і розробка рекомендацій щодо підвищення ефективності місцевих систем екологічного управління (місцевого екоменеджменту) та їх взаємодії з громадськістю, підприємцями;

оцінка стану і розробка рекомендацій щодо підвищення ефективності організації водопостачання і очищення стічних вод, відповідного еколого-економічного механізму;

оцінка стану і розробка рекомендацій щодо вдосконалення екоменеджменту підприємств-забруднювачів різних форм власності;

оцінка стану і розробка рекомендацій щодо поліпшення водо забезпечення приватного сектора (колодязі, господарські подвір'я, вуличні магістралі колективного користування);

оцінка стану і розробка рекомендацій щодо екологічного оздоровлення малих річок, інших джерел водопостачання і життєдіяльності;

оцінка стану еколого-соціальної збалансованості розвитку селищ, міст, районів.

В Україні Програма комплексного екоаудиту вперше була реалізована в м. Ніжині Чернігівської області за підтримки Міжнародного фонду Дніпра.

6. Міжнародні аспекти збалансованого розвитку населених пунктів і вдосконалення комплексного управління

Стратегія збалансованого розвитку населених пунктів була прийнята на Всесвітньому саміті в Ріо-де-Жанейро і підтверджена у Йоганнесбурзі. Загальна мета розвитку населених пунктів полягає в поліпшенні соціально-економічних та екологічних умов у населених пунктах, умов життя та роботи людей, зокрема для бідних верств населення.

Таке поліпшення має ґрунтуватися на засадах співробітництва, спільних заходах державного і приватного секторів та громад, а також на засадах участі в процесі прийняття рішень громадських груп і таких особливо зацікавлених груп, як жінки, корінні народи, люди похилого віку та інваліди. Ці підходи мають бути покладені в основу принципів національних стратегій у галузі населених пунктів. Під час розробки таких стратегій слід визначити порядок пріоритетності восьми програмних галузей, з урахуванням національних планів і цілей, соціальних і культурних можливостей. Це такі галузі:

· забезпечення належного житла для всіх;

· сприяння плануванню й управлінню для збалансованого землекористування;

· сприяння створенню комплексної інфраструктури охорони навколишнього середовища, водопостачання, санітарно-гігієнічної служби, каналізації та обробки і вилучення твердих відходів;

· вдосконалення управління населеними пунктами;

· сприяння створенню надійних енергетичних і транспортних систем у населених пунктах;

· сприяння плануванню населених пунктів і управлінню ними в районах, які зазнали впливу стихійного лиха;

· сприяння збалансованому функціонуванню будівельного сектора;

· сприяння розвитку людських ресурсів і створенню потенціалу для розвитку населених пунктів.

7. Сприяння створенню комплексної інфраструктури охорони навколишнього середовища

Збалансованість міського розвитку визначається багатьма параметрами, у тому числі наявністю надійних систем водопостачання; якістю води, повітря; створенням інфраструктури охорони навколишнього середовища, що дає змогу забезпечувати дотримання санітарно-гігієнічних норм.

З урахуванням щільного розселення користувачів, урбанізації, за належного управління процесом життєдіяльності виникає необхідність створення збалансованої інфраструктури охорони навколишнього середовища на основі адекватної політики ціноутворення, впровадження освітніх програм, справедливих механізмів доступу до екологічної інформації, що є раціональними з економічного та екологічного поглядів. Неадекватність і відсутність інфраструктури охорони навколишнього середовища -- причини високих щорічних показників захворюваності та демографічних криз, які можна було б попередити або взагалі уникнути.

Застосування комплексного системного підходу до забезпечення екологічно безпечної інфраструктури в населених пунктах, зокрема в інтересах міської і сільської громад, є своєрідним внеском у гармонізацію життєдіяльності, на основі якого досягається поліпшення умов життя, підвищення продуктивності праці, зміцнення здоров'я, скорочення соціальних видатків.

Мета збалансованого розвитку населених пунктів полягає у створенні адекватної інфраструктури охорони навколишнього середовища в усіх населених пунктах.

Для досягнення цієї мети потрібно, щоб усі країни, які розвиваються, включали у свої національні стратегії програми створення необхідного потенціалу технічних, фінансових і людських ресурсів, із тим щоб забезпечити більш повну інтеграцію діяльності з планування екологічних та інших інфраструктур.

Тому слід провести оцінку екологічності інфраструктури населених пунктів, розробити національні завдання щодо обробки і вилучення відходів, впроваджувати екологічно безпечні технології. За допомогою двох - та багатосторонніх договорів потрібно посилювати інфраструктуру населених пунктів та програми охорони навколишнього середовища, спрямовані на сприяння затвердженню в життєдіяльності населених пунктів комплексного системного підходу до планування, розвитку, утримання інфраструктури охорони навколишнього середовища (водопостачання, санітарія, каналізації, вилучення твердих відходів). Слід також посилювати координацію дій місцевих установ та співробітництво з представниками міжнародних органів і місцевої влади, приватним сектором і групами громадськості. Діяльність усіх установ, що створюють інфраструктуру охорони навколишнього середовища, повинна відображати екосистемний або цілісно-територіальний підхід до населених пунктів як об'єктів екологічного управління і повинна містити заходи щодо контролю, прикладних досліджень, передавання відповідної технології і технічного співробітництва з програмних видів діяльності.

8. Вдосконалення управління населеними пунктами

Мета вдосконалення полягає в тому, щоб забезпечити раціональне системне управління всіма міськими населеними пунктами, посилити їхні можливості в питанні гармонізації життєдіяльності, поліпшення житлових умов населення, сприяючи таким чином реалізації цілей збалансованого розвитку.

На практиці це означає прийняття керівних принципів управління містами в таких галузях, як раціональне землекористування, охорона навколишнього середовища міст, експлуатація інфраструктури, а також муніципальне фінансування та управління.

Сучасні стратегії планування міст, спрямовані на розв'язання екологічних і соціальних питань, мають орієнтуватися на:

· скорочення субсидій і стягнення повної вартості екологічних та інших послуг (наприклад, водопостачання, каналізація, прибирання сміття, утримання доріг, телекомунікації), що надаються районам, де мешкають особи з вищим рівнем доходів;

· поліпшення інфраструктури і надання послуг у бідніших районах міст;

· розробку місцевої стратегії для поліпшення якості життя і навколишнього середовища, яка передбачає розв'язання питань використання земельних ресурсів, капіталовкладень у державному і приватному секторах, а також мобілізацію людських і матеріальних ресурсів, сприяючи створенню робочих місць, екологічно безпечніших і спрямованих на охорону здоров'я людини.

Рекомендується за активної участі ділових кіл здійснити в деяких містах експериментальні проекти в галузі збирання, обробки і наступного оприлюднення даних про ці міста, у тому числі аналіз екологічних наслідків на місцевому рівні (як це зроблено, наприклад, у м. Ніжині). Уряд має поширювати експериментальні результати на інші міста, селища, райони.

Щоб запобігти виснаженню природного потенціалу, слід, де можливо, здійснювати огляди (моніторинг) процесів і політики в галузі урбанізації для оцінки екологічних наслідків зростання і застосовувати на практиці такі підходи в галузі міського планування й управління, які б конкретно відповідали принципам гармонізації життєдіяльності населення міст.

Містам слід посилювати співробітництво між собою, а також із містами розвинених країн під егідою міжнародних неурядових організацій, таких як Міжнародна спілка органів місцевого управління, Міжнародна рада місцевих екологічних ініціатив, Всесвітня федерація міст-побратимів тощо.

Размещено на Allbest.ru