Правова охорона навколишнього середовища

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова

кафедра адміністративного права

Контрольна робота

з дисципліни: « Екологічне право »

Виконала студентка Соболева Ольга Маратівна

Одеса - 2010

План

Вступ

1. Принципи екологічного права

2. Юридична відповідальність як засіб реалізації норм екологічного права

3. Правова охорона атмосферного повітря

3.1 Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля та використання природних ресурсів

4. Задача

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Кожен майбутній економіст, спеціаліст народного господарства, кожна свідома людина повинна обов'язково мати загальне уявлення про особливості сучасного екологічного стану, а також про основні напрямки державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Екологізація економіки та свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов'язано в першу чергу з державним регулюванням процесів природокористування.

Нове в даній проблемі є еквівалентність обміну між державою, природою та людиною, яка базується на законодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дуже гострою. Вона була сформована протягом двох століть і нині набула свого критичного значення. Тому існує об'єктивна необхідність втручання держави в природно-екологічну сферу з метою досягнення збалансованого стану, держава також повинна закласти основи глобального еколого-економічного партнерства між суб'єктами підприємництва, між іноземними партнерами , на рівні планетарного співробітництва заради виживання і подальшого розвитку України, а також всієї цивілізації . Україна повинна намагатися відповідним чином реагувати на суспільні проблеми і підтримувати прогресивні світові ініціативи та рішення: вступати у різні міжнародні союзи, товариства, підписувати угоди. Наприклад такі як підписала в Ріо-де-Жанейро 1992 року “Порядок денний на XXI століття” і Конвенцію про охорону біологічного різноманіття. Сьогодні, на межі третього тисячоліття, Україна намагається стати державою, надійним партнером щодо вирішення глобальних і регіональних проблем у європейському і світовому співтоваристві. Багатий природно-ресурсний потенціал, високоосвічене населення, розвинуті індустрія та інфраструктура створюють всі необхідні передумови для впровадження в Україні вимог даної Конвенції. Як свідчить досвід, проводити ефективну політику невиснажливого розвитку в державі досить важко навіть за умов процвітаючої економіки. Тим складнішою виглядає ця проблема в Україні, відновленій державі, яка переживає успадковану глибоку системну кризу і змушена одночасно вирішувати безліч проблем: економічних, соціальних, екологічних.

Попри різні проблеми, все ж таки реалізація принципів збалансованого розвитку в Україні розпочалася майже одночасно з проголошенням незалежності. З 1991 року економічні і екологічні реформи в нашій країні спрямовані на досягнення спочатку компромісу між виробничим і природним потенціалом, а згодом - на перехід до гармонійного їх співіснування в інтересах людей. В основу формування нової політики було покладено базовий принцип, згідно з яким екологічна безпека держави стає важливим елементом і складовою національної і глобальної безпеки.

Виходячи з цього в Україні розроблені “Основні напрями державної екологічної політики”. Цей документ визначає не лише мету та пріоритетні завдання охорони довкілля, але й механізми їх реалізації, напрями гармонізації та інтеграції екологічної політики України в рамках процесу ”Довкілля для Європи” та світовому екологічному процесі. Саме на підставі цього документу, що поєднує стратегічні цілі з конкретними завданнями, розробляються програми

Уряду в галузі охорони довкілля та екологічної безпеки. Після утворення цільового Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки в Україні сформовано цілісну систему регулювання і управління природокористуванням та охороною природи, екологічною безпекою, яка, за висновками міжнародних експертів, відповідає сучасним вимогам. У надзвичайно стислі терміни розроблено і оформлено правові засади для вирішення екологічних проблем, впроваджено економічний механізм природокористування, у відповідності з міжнародними вимогами створюється національна система стандартів щодо забезпечення екологічної безпеки та природокористування. Охорона природи стала одним з основних пріоритетів молодої держави, оскільки збереження біологічного та ландшафтного різноманіття є основою, яка забезпечує можливість будь-якого природокористування та розвитку суспільства.

1. Принципи екологічного права

Право будується й функціонує на певних принципах, що виражають його сутність і соціальне призначення, що відображають головні властивості й особливості. Принципами права повинні керуватися всі учасники екологічних відносин - органи законодавчої, виконавчої, судової влади, підприємства, суспільні формування, громадяни. Дотримання принципів може служити мірилом правового й соціального характеру держави, ефективності всієї діяльності по забезпеченню раціонального природокористування й охорони навколишнього середовища, захисту екологічних прав і законних інтересів людини й громадянина.

Право навколишнього середовища засновано як на загальних принципах українського права, так і на принципах даної галузі (галузевих). Загальна, визначальна сутність права в цілому, є принципи соціальної справедливості й соціальної волі, рівноправності (рівності перед законом), єдності юридичних прав і обов'язків, відповідальності за провину, законності й деякі інші.

Галузеві принципи можуть бути виражені в спеціальних нормах-принципах або виведені з аналізу правових норм. Законами України встановлено, що при здійсненні господарської, управлінської й іншої діяльності, що робить негативний вплив на стан навколишнього природного середовища, державні органи, підприємства, установи, організації, а також громадяни України, іноземні юридичні особи й громадяни, особи без громадянства зобов'язані керуватися наступними основними принципами:

* пріоритетом охорони життя й здоров'я людини, забезпечення сприятливих екологічних умов для життя, праці й відпочинку населення;

* науково обґрунтованим сполученням екологічних і економічних інтересів суспільства, що забезпечують реальні гарантії прав людини на здорову й сприятливу для життя навколишнє природне середовище;

* раціональним використанням природних ресурсів з урахуванням законів природи, потенційних можливостей навколишнього природного середовища, необхідності відтворення природних ресурсів і недопущення необоротних наслідків для навколишнього природного середовища й здоров'я людини;

* дотриманням вимог природного охоронного законодавства, невідворотністю відповідальності за їхні порушення;

* гласністю в роботі й тісному зв'язку із громадськими організаціями й населенням у рішенні природних охоронних завдань;

* міжнародним співробітництвом в охороні навколишнього природного середовища.

Розвиток екологічного права на сучасному етапі досить динамічно. Відповідно розвиваються і його принципи. Аналіз чинного законодавства й права навколишнього середовища України дозволяє виділити ряд інших принципів. Формоване екологічне законодавство й право ґрунтується на наступних принципах:

* запобігання шкоди навколишньому середовищу в процесі соціально-економічного розвитку. Особа, що здійснює або планує діяльність, що робить або може зробити несприятливий вплив на навколишнє середовище, зобов'язано заздалегідь прийняти й реалізувати необхідні міри відповідно до вимог законодавства для того, щоб запобігти можливій шкоді. Уповноважені державні органи в межах своєї компетенції забезпечують дотримання даного принципу;

* охорона життя й здоров'я людини. По суті, це - принцип екологічної безпеки людини. Відповідно до його при плануванні й веденні господарської й іншої діяльності повинні бути прийняті такі рішення й здійснені такі варіанти діяльності, які дозволили б забезпечити збереження життя людей, запобігти або знизити вплив несприятливих факторів навколишнього природного середовища на здоров'я людини;

* охорона навколишнього середовища - справа кожного. Основою цього принципу є Закони України, відповідно до яких кожний зобов'язаний зберігати природу й навколишнє середовище, дбайливо ставитися до природних ресурсів. Їхнє втримування - не тільки обов'язок кожного охороняти природу, але й обов'язок держави послідовно вирішувати питання екологічного виховання й утворення;

* демократизація екологічного права. Це проявляється в створенні правових умов для залучення громадян і суспільних формувань у механізм охорони навколишнього середовища, зокрема, у механізм підготовки й прийняття екологічно значимих рішень, екологічного контролю;

* гуманність. Відповідно до цього принципу законодавство передбачає запобіжні заходи щодо нанесення шкоди рослинному й тваринному миру, всім формам життя. Даний принцип дозволяє протистояти антропоцентристським тенденціям (позиціям) в охороні навколишнього середовища;

* забезпечення раціонального використання природних ресурсів, відповідно до якого повинне бути забезпечене екологічно обґрунтоване природокористування в інтересах сьогодення й майбутніх поколінь, збереження довгострокового потенціалу національних природних ресурсів;

* стійке екологічно обґрунтований економічний і соціальний розвиток. Його втримування визначається забезпеченням обліку екологічних вимог у господарській, управлінській і іншій діяльності з урахуванням інтересів сьогодення й майбутніх поколінь;

* збереження й захист екологічної рівноваги в природі як найважливішого компонента не тільки розвитку людства, але і його виживання. Забезпечується за допомогою екологічного нормування, попередження екологічної шкоди, відновлення порушеного стану природного середовища;

* вільний доступ до екологічної інформації. Повна, достовірна й своєчасна інформація про стан навколишнього середовища й рівні антропогенного впливу на неї є відкритою й доступною для всіх громадян України й не повинна становити державну й іншу таємницю;

* платність природокористування, відповідно до якого будь-яке використання природних ресурсів здійснюється за плату, за винятком загального природокористування громадян, а також випадків, прямо зазначених у законодавчих актах;

* дозвільний порядок впливу на навколишнє середовище, відповідно до якого будь-яка господарська й інша діяльність, що робить вплив на навколишнє середовище, повинна здійснюватися тільки на основі відповідного дозволу, а в необхідних випадках - при наявності позитивного висновку державної екологічної експертизи;

* «забруднювач платить». Відповідно до цього принципу будь-яка особа зобов'язана платити за негативний вплив здійснюваної їм діяльності на навколишнє середовище. Заснований на ідеї створення умов економічної зацікавленості забруднювача оплатити проведення превентивних природоохоронних мір;

* екосистемний підхід до правового регулювання охорони навколишнього середовища й природокористування. Цей принцип обумовлений діалектичним взаємозв'язком предметів, явищ і процесів у природі. Реалізується за допомогою встановлення вимог по охороні інших природних об'єктів і навколишнього середовища в процесі землекористування, лісо використання, надра використання, водокористування, користування іншими природними багатствами. Включає забезпечення вироблення й здійснення мер по охороні навколишнього середовища й природокористуванню з урахуванням взаємозалежності явищ і процесів в екологічній системі. Він може бути реалізований у рамках галузі, що розвивається, права навколишнього середовища. Інструментами його реалізації є екологічне нормування, оцінка впливу планованої діяльності на навколишнє середовище, екологічна експертиза, ліцензування охорони навколишнього середовища й природокористування. Даний принцип не одержав поки належного нормативного регулювання й забезпечення, оскільки в розвитку права навколишнього середовища до останнього часу панував галузевий підхід до правового регулювання охорони й використання окремих природних ресурсів - земель, надр, вод, лісів і ін. У рамках галузевого підходу недооцінювалися й відповідно не враховувалися в необхідному ступені фактори взаємозв'язку явищ і процесів у природі як інтегрованому об'єкті;

* відповідальність посадових осіб, підприємств, громадських організацій і громадян за порушення (невиконання) вимог екологічного законодавства;

* гармонізація російського законодавства про навколишнє середовище із законодавством закордонних держав. Одним з її проявів є участь України в міжнародних договорах в області охорони навколишнього середовища й природокористування.

2. Юридична відповідальність як засіб реалізації норм екологічного права

довкілля природний екологічний право

Екологічне правопорушення -- це винна, протиправна, екологічно небезпечна дія, яка посягає на встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища та порушує екологічні і пов'язані з ними ін. права людини і вимоги екологічної безпеки Екологічне правопорушення (екологічний делікт або екологічний злочин) може бути адміністративним або дисциплінарним.

Суб'єктами екологічного правопорушення є право- і дієздатні, осудні фізичні і юридичні (посадові особи) особи. Суб'єктивними ознаками є вина, необережність чи навмисність та екологічний ризик власників джерел підвищеної екологічної небезпеки.

До складу екологічного правопорушення входить предмет (об'єкт) посягання і екологічні правовідносини. Об'єктами посягання є навколишнє природне середовище (природні, умови життєдіяльності) та життя і здоров'я людини.

Об'єктивними ознаками екологічного правопорушення є дія чи бездіяльність, які призводять до протиправного порушення екологічних вимог. Дані порушення мають екологічну спрямованість і призводять до екологічної небезпеки та майнової і моральної шкоди природним ресурсам належним власнику чи користувачу, навколишньому природному середовищу, життю і здоров'ю людини.

Види екологічних правопорушень -- це визначені чинним екологічним законодавством категорії незаконних дій (бездіяльність), за які в залежності від характеру і ступеню екологічної небезпеки, об'єкта, предмета посягання та ін. ознак можуть застосовуватись заходи державно-правового примусу.

Екологічні правопорушення в залежності від предмета і об'єкта посягання можуть бути в галузі:

-- використання природних ресурсів : земельні, водні, лісові, гірничі, фауністичні, в сфері використання і охорони атмосфери;

-- охорони навколишнього природного середовища : порушення природоохоронних вимог на стадії прийняття рішень і в процесі здійснення господарської та ін. діяльності, порушення вимог охорони територій і об'єктів природно-заповідного фонду, курортних, лікувально-оздоровчих рекреаційних зон та ін. територій, що підлягають особливій охороні;

-- екологічної безпеки : невиконання заходів щодо попередження виникнення та ліквідації наслідків надзвичайних екологічних ситуацій, порушення вимог екологічної безпеки у процесі здійснення видів діяльності.

Правопорушення по окремих галузях і інститутах екологічного законодавства поділяються на :

1) порушення у сфері права власності на природні ресурси;

2) порушення у сфері права природокористування;

3) правопорушення у сфері відтворення природних ресурсів;

4) правопорушення у сфері екологічної експертизи;

5) екологічні правопорушення у сфері застосовування економічних важелів щодо використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища;

6) порушення прав громадян на екологічно безпечне навколишні природне середовище;

7) порушення норм екологічної безпеки;

8) порушення екологічних прав громадян (на повну і достовірну інформацію та ін.);

9) екологічні правопорушення у сфері управління і контролю.

Екологічне правопорушення за ступенем екологічної небезпеки і заходами державно-правового примусу може бути :

-- еколого-правовим проступком, що тягне за собою дисциплінарну відповідальність;

-- еколого-майновим деліктом, що тягне за собою майнову відповідальність;

-- еколого-адміністративним правопорушенням, що тягне за собою адміністративну відповідальність;

-- екологічним злочином, що тягне за собою кримінальну відповідальність.

Порушення лімітів використання природних ресурсів, екологічних нормативів, стандартів, вимог екологічної безпеки призводить до виникнення еколого-правової (превентивної) відповідальності. Проти юридичних осіб -- суб'єктів еколого-правової (превентивної) відповідальності -- застосовуються такі санкції :

1) обмеження діяльності;

2) зупинення діяльності;

3) припинення діяльності.

Органами по застосуванню санкції є:

-- органи місцевого самоврядування;

-- органи Мінекобезпеки України;

-- органи місцевої державної виконавчої влади.

Припинення діяльності здійснюють :

-- Кабінет Міністрів України;

-- органи місцевого самоврядування стосовно підпорядкування юридичних осіб;

-- Суд за позовом Прокуратури у разі систематичних правопорушень;

-- органи місцевої виконавчої влади.

Юридична відповідальність за екологічні правопорушення -- це специфічна форма суспільних відносин, в яких за допомогою правових норм та ін. юридичних засобів забезпечується добровільне чи примусове виконання винними особами вимог екологічної безпеки, ефективне використання природних ресурсів, охорона навколишнього природного середовища або покладається обов'язкове виконання ін. обов'язків за допущене екологічне правопорушення.

Дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення -- це різновид юридичної відповідальності, яка застосовується до винних осіб за протиправні дії, що порушують екологічні вимоги у процесі невиконання функціональних обов'язків та ін. вимог дисципліни праці, пов'язаних з використанням природних ресурсів, охороною навколишнього природного середовища, забезпеченням екологічної безпеки.

Умовами настання дисциплінарної відповідальності є:

-- протиправність;

-- наявність вини суб'єкта;

-- професійна правосуб'єктність у галузі екології;

-- невиконання чи неналежне виконання екологічних вимог, які складають коло службових професійних обов'язків.

Види дисциплінарних стягнень :

1) догана;

2)звільнення з посади.

Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення -- це різновид суспільних відносин, у яких застосовуються заходи адміністративного впливу (стягнення) за винні і протиправні діяння, що порушують встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки та екологічні права громадян.

Групи адміністративних екологічних правопорушень:

· порушення екологічних прав громадян: в галузі природноресурсових відносин, в галузі природоохоронних відносин, в галузі забезпечення екологічної безпеки;

· порушення вимог загального природокористування;

· порушення експлуатації природоохоронних об'єктів;

· порушення вимог екологічної безпеки: при проектуванні, реконструкції;

· перевищення лімітів використання природних ресурсів;

· порушення вимог охорони навколишнього природного середовища від неконтрольованого будівництві: при впровадженні відкриттів, винаходів при застосуванні;

· самовільне спеціальне природокористування шкідливого біологічного впливу заходів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних;

· псування і забруднення с/г земель;

· порушення правил і норм складування, зберігання, розміщення, утилізації, радіоактивних речовин і препаратів при ліквідації;

· порушення правил використання земель ліквідації та застосування відходів;

· перевищення нормативів підприємств, споруд та ін. об'єктів;

· перевищення нормативів;

· приховування та перекручення даних земельного кадастру викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище екологічної безпеки;

· невиконання заходів попередження та ліквідації аварій;

· несвоєчасне повернення тимчасово зайнятих земель або не приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;

· здійснення незаконної діяльності, що негативно впливає на погоду і клімат;

· порушення строків і порядку внесення платежів за ситуації;

· невиконання обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій з шкідливими речовинами;

· Порушення правил і вимог проведення робіт по геологічному вивченню надр використання природних ресурсів і за забруднення навколишнього природного середовища сумішами;

· невиконання вимог екологічної безпеки у процесі впровадження;

· пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв відкриттів, винаходів, корисних моделей промислових зразків;

· порушення вимог первинного обліку використання природних ресурсів і в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціоналізаторських пропозицій, нових технологій і систем, речовин і матеріалів;

· експлуатація на водних об'єктах водозабірних споруд не забезпечених рибозахисним обладнанням;

· незаконна порубка, пошкодження або знищення дерев, лісових культур і молодняку;

· порушення правил, неповідомлення відомостей про здійснення скиду в море забруднюючих речовин;

· невиконання висновків державної екологічної експертизи;

· невиконання розпоряджень та відновлення та поліпшення якісного складу лісів;

· порушення правил, самовільне випалювання сухої рослинності або їх залишків приписів органів екологічної експертизи;

· порушення порядку інформування про стан використання лісових ресурсів;

· пошкодження сінокосів, порушення вимог щодо охорони надр навколишнього природного середовища та стан пасовищ та природних лісових угруповань і самовільне зайняття цих;

· порушення правил охорони поверхневих вод захворюваності населення;

· недодержання угруповань, самовільне збирання та знищення рослин, занесених до Червоної книги;

· використання ресурсів рослинного світу з порушення вимог щодо охорони територіальних, внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення екологічних вимог під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об'єктів з порушенням права власності та користування вимог;

· порушення правил охорони підземних вод або споруд;

· порушення правил застосування, зберігання, порушення правил і норм використання тваринного світу;

· знищення або пошкодження полезахисних лісових;

· порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стоку атмосфери і атмосферних явищ та захоронення пестицидів і агрохімікатів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів, невиконання правил і смуг та захисних лісових насаджень;

· незаконне вивезення і ввезення об'єктів тваринного світу та порушення правил торгівлі ними;

· жорстоке поводження з тваринами;

· знищення корисних тварин;

· самовільне чи з порушенням права виведення і використання генетично змінених організмів;

· порушення правил придбання та реалізації об'єктів тваринного світу чи їх утримання у неволі і напіввільних умовах;

· порушення правил створення, поповнення, зберігання, використання та обліку зоологічних і ботанічних колекцій;

· нецільове використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, порушення порядку їх створення та правил охорони;

· порушення порядку здійснення викиду забруднюючих речовин в атмосферу або шкідливого впливу на неї фізичних та біологічних факторів;

· порушення правил охорони та використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

· порушення порядку здійснення викиду забруднюючих речовин в атмосферу або шкідливого впливу на неї фізичних або біологічних факторів норм у процесі створення, виробництва, зберігання, транспортування, використання, знешкодження, ліквідації, захоронення мікроорганізмів, вірусів, ін. біологічно активних речовин та продуктів біотехнологій, порушення вимог пожежної безпеки в лісах;

· порушення вимог щодо охорони видів тварин, рослин, занесених до Червоної книги;

· порушення вимог щодо охорони середовища перебування, і шляхів переселення, акліматизації та схрещування даних тварин;

· виготовлення, зберігання і реалізація заборонених знарядь добування тварин;

· приховування фактів екологічних правопорушень та невиконання інших умов щодо їх відвернення.

Види адміністративно-правових стягнень є:

1) штраф;

2) вилучення об'єктів правопорушення;

3) позбавлення права заняття спеціальною діяльністю;

4) конфіскація знарядь правопорушення;

5) обмеження, зупинення, припинення діяльності чи експлуатації об'єктів.

Кримінальна відповідальність за екологічні злочини -- це стан розвитку суспільних відносин, в якому реалізуються засоби кримінально-правового покарання осіб, винних у здійсненні екологічного правопорушення з високим рівнем екологічного ризику і екологічної небезпеки для навколишнього природного середовища, природних ресурсів, життя і здоров'я людей.

Види злочинних діянь у галузі екології відповідно до КК України:

· в сфері природноресурсових відносин;

· в сфері охорони навколишнього природного середовища та його компонентів;

· в сфері екологічної безпеки;

· самовільне зайняття земельної ділянки;

· забруднення водойм і атмосферного повітря;

· забруднення моря шкідливими речовинами;

· приховування або перекручення відомостей про стан екологічної обстановки чи незаконна порубка лісу для здоров'я людей чи для живих ресурсів моря, або іншими відходами і захворюваності населення;

· заготівля, переробка або незаконне видобування корисних копалин;

· знищення і руйнування природних об'єктів;

· навмисне знищення або збут радіоактивних продуктів харчування або інших продукції;

· незаконне полювання суттєве пошкодження лісових масивів шляхом підпалу безпеки гірничих робіт;

· незаконне зайняття рибним, тваринним та іншим водним добуваючим промислом;

· проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів;

· незаконне придбання, зберігання, використання, передача або руйнування радіоактивних речовин;

· жорстоке поводження з тваринами континентального шельфу України;

· загроза здійснення розкрадання радіоактивних матеріалів або їх використання;

· порушення правил зберігання, використання, обліку, перевезення радіоактивних матеріалів;

· незаконне ввезення на територію України відходів і вторинної сировини.

Види покарання за екологічні злочини є:

1) виправні роботи;

2) кримінальний штраф;

3) позбавлення волі;

4) конфіскація незаконно добутого, знарядь злочину;

5) позбавлення права займати відповідні посад.

Майнова відповідальність за екологічні злочини -- це різновид юридичної відповідальності, яка передбачає виконання обов'язку фізичних чи юридичних осіб щодо компенсації майнової чи моральної шкоди, заподіяної власником чи користувачем природних ресурсів, порушенням екологічного законодавства або порушенням екологічних та ін. прав громадян.

Умовами майнової відповідальності є:

-- протиправність;

-- причинний зв'язок між заподіяною шкодою і протиправністю;

-- наявність вини заподіяча шкоду;

-- підвищений екологічний ризик та небезпечна діяльність.

Майнова відповідальність може наставати за :

-- земельні правопорушення;

-- лісо правопорушення;

-- водні правопорушення;

-- гірничі правопорушення;

-- фауністичні правопорушення;

-- порушення законодавства про атмосферне повітря;

-- порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

-- порушення законодавства про природно-заповідний фонд;

-- порушення законодавства про Червону книгу;

-- порушення вимог і нормативів екологічної безпеки;

-- порушення прав громадян на екологічну безпеку;

-- порушення вимог радіаційної і ядерної безпеки;

-- порушення екологічних прав громадян.

Способами (методами) обчислення шкоди, заподіяної екологічними правопорушеннями є:

1) нормативний;

2) витратний;

3) таксовий;

4) розрахунковий.

Порядок відшкодування шкоди може бути добровільним чи судовим.

3. Правова охорона атмосферного повітря

Напружена екологічна ситуація у багатьох районах і містах країни свідчить про те, що незважаючи на посилення останнім часом уваги до цих питань і значні витрати на їх вирішення, вжиті заходи не досить ефективні і не зумовлюють змін у тенденції погіршення стану довкілля. Структура промислового виробництва, що склалася в Україні, пов'язана з розвитком енергетичної, гірничо-металургійної, вугледобувної, хімічної та машинобудівної промисловості і характеризується інтенсивним споживанням енергії, сировинних, водних і земельних ресурсів, а також збільшенням навантаження на довкілля. В Україні в 1996 році було викинуто в атмосферу близько 6,34 млн. тонн забруднюючих речовин, в тому числі 4,76 млн. тонн - зі стаціонарних джерел, 1,58 млн. тонн - з пересувних. За період 1992 - 1996 рр. загальний обсяг викиду забруднюючих речовин в атмосферне повітря скоротився зі стаціонарних джерел на 45 відсотків, з пересувних - на 12 відсотків. Останні викидають 85 відсотків свинцю, 49 відсотків окису вуглецю та 31 відсоток вуглеводнів. З галузей промисловості найбільше забруднюють атмосферу енергетика (32 відсотки), металургія (27 відсотків), вугільна промисловість (23 відсотки). Україна займає восьме місце в світі як емітер СО2 в енергетичній галузі, її частка становить 2,35 відсотка загальносвітових викидів цієї речовини енергетикою.

Першочерговими заходами, яких слід вжити для нормалізації екологічної обстановки та стабілізації стану повітряного басейну, є:

· підвищення ефективності діяльності щодо охорони атмосфери за рахунок зміцнення технологічної дисципліни на промислових підприємствах;

· перегляд переліку основних забруднюючих речовин атмосферного повітря, що нормуються;

· вдосконалення системи нормування викидів забруднюючих речовин.

З цією метою передбачається здійснити такі заходи:

· розробити стандарти якості атмосферного повітря, узгоджені з міжнародною системою стандартів;

· створити нову систему екологічного нормування введенням технологічних стандартів і нормативів утворення забруднюючих речовин під час здійснення технологічних процесів;

· розробити технологічні нормативи на основні забруднюючі речовини з урахуванням можливостей новітніх технологій;

· розробити цільові програми дій щодо поступового зниження рівня забруднення повітря на короткотермінову, середньо термінову та довготермінову перспективу для міст з підвищеним рівнем забруднення атмосферного повітря;

· здійснити перехід до міжнародних стандартів і нормативів якості атмосферного повітря.

3.1 Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля та використання природних ресурсів

Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки розроблено відповідно до статті 16 Конституції України, якою визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Державна політика у сфері екології, як і будь якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів , але ця система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною , тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів , вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища. І це є дуже ефективним засобом подолання екологічної кризи та забезпечення природоохоронної функції держави . Основні напрями втілюватимуться за допомогою системи екологічного права. Правовий механізм має надати основним напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти врегулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулюючих і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства. Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:

1. складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, ґрунтів, води, повітря, рослинності тощо);

2. складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур.

Важливим кроком до зміцнення природоохоронної сфери стало прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, в якій стверджується, що забезпечення екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави (стаття 16), кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля (стаття 50) і кожен зобов'язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати завдані ним збитки (стаття 66). Також у цій сфері Україна має такі закони та акти:

“Про охорону навколишнього природного середовища";

"Про тваринний світ" ;

"Про природно заповідний фонд" ;

"Про охорону атмосферного повітря" ;

“Лісовий кодекс України” ;

“ Водний кодекс України” ;

” Земельний кодекс України” ;

“Кодекс України про надра” ;

Також першочергово планується підготувати проекти законів України про рекреаційні зони, курортні, лікувально-оздоровчі зони і зони з особливими умовами природокористування. Підготувати проекти нормативно-правових актів, які затверджує Кабінет Міністрів України, а саме:

· правила відшкодування збитків, завданих порушеннями екологічного законодавства;

· положення про екологічний контроль;

· положення про екологічний аудит;

· положення про екологічне ліцензування.

Формує, забезпечує та реалізує державну політику в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання і відтворення природних ресурсів Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України (Мінекобезпеки) , тобто саме це Міністерство здійснює нормативно-правове регулювання, комплексне управління та екологічний контроль щодо охорони, використання і відтворення.

Науковими дослідженнями щодо вивчення і розробки заходів по збереженню біологічного різноманіття зайняті фахівці наукових інститутів та центрів, насамперед Національної академії наук (НАН): Інститутів ботаніки, зоології, гідробіології, географії, біології південних морів, екології Карпат, молекулярної біології, мікробіології, клітинної біології та генетичної інженерії, Ради по вивченню продуктивних сил, Центрального ботанічного саду, Донецького ботанічного саду та інших; Інститутів Української академії аграрних наук (УААН): землеустрою, рослинництва, землеробства, агроекології, ветеринарної медицини, розведення і генетики тварин, птахівництва, селекційно-генетичний, винограду і вина та інші; факультети і кафедри екологічного профілю учбових закладів тощо. Ряд питань, пов'язаних з науковими дослідженнями і управлінням у цій сфері, вирішують наукові центри, лабораторії і інститути при центральних органах виконавчої влади, зокрема Український науково-дослідний інститут екологічних проблем та Український науковий центр екології моря при Міністерстві охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки.

Державне регулювання у цій сфері не може існувати без ефективної системи нагляду за станом середовища, тобто без системи постійно діючого моніторингу. Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою реалізації процесів екологічної діяльності за допомогою засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища життєдіяльності суспільства та умов функціонування екосистем для прийняття управлінських рішень щодо екологічної безпеки, збереження природного середовища та раціонального природокористування. Створення і функціонування Державної системи екологічного моніторингу довкілля повинно сприяти здійсненню державної екологічної політики, яка передбачає:

· екологічно раціональне використання природного та соціально-економічного потенціалу держави, збереження сприятливого середовища життєдіяльності суспільства;

· соціально-екологічне та економічно раціональне вирішення проблем, які виникають в результаті забруднення довкілля, небезпечних природних явищ, техногенних аварій та катастроф;

· розвиток міжнародного співробітництва щодо збереження біорізноманіття природи, охорони озонового шару атмосфери, запобігання антропогенній зміні клімату, захисту лісів і лісовідновлення, транскордонного забруднення довкілля, відновлення природного стану Дніпра, Дунаю, Чорного і Азовського морів.

Державна система екомоніторингу довкілля є інтегрованою інформаційною системою, що здійснює збирання, збереження та оброблення екологічної інформації для відомчої та комплексної оцінки і прогнозу стану природних середовищ, біоти та умов життєдіяльності, вироблення обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних соціальних, економічних та екологічних рішень на всіх рівнях державної виконавчої влади, удосконалення відповідних законодавчих актів, а також виконання зобов'язань України з міжнародних екологічних угод, програм, проектів і заходів.

Екологічний моніторинг довкілля здійснюється за довгостроковою Державною програмою, яка визначає спільні, узгоджені за цілями, завданнями, територіями та об'єктами, часом (періодичністю) і засобами виконання дії відомчих органів державної виконавчої влади, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності.

Суб'єктами Державної системи екологічного моніторингу довкілля, відповідальними за обов'язкове здійснення Державної програми екомоніторингу довкілля, є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, які згідно з своєю компетенцією отримують і обробляють дані про стан довкілля і виробляють відповідні рішення щодо нормалізації або поліпшення екологічної обстановки, раціонального використання і забезпечення якості природних ресурсів.

Об'єктами інформатизації в Державній системі екомоніторингу довкілля України є процеси відомчої екологічної діяльності та їх інтеграція на локальному, адміністративно-територіальному і державному рівнях, які відповідно охоплюють:

· території промислово-міських агломерацій, санітарно-захисних зон великих підприємств, в тому числі АЕС, великих водоймищ, природоохоронних зон та інших спеціально визначених просторових одиниць ;

· територію Автономної Республіки Крим та території областей України;

· території промислово-економічних регіонів, басейнів великих річок та України в цілому.

Територія країни за ступенем екологічної небезпеки поділяється на зони, для яких встановлюються нормативи, які дозволяють чи забороняють види виробничої, господарської та іншої діяльності, що враховують екологічні, соціальні та економічні умови.

4. Задача

До Міської Ради надійшла заява групи фахівців у галузі інженерної та технологічної екології про спростування висновку державної екологічної експертизи, до проведення якої залучалися переважно вчені регіонального педагогічного і сільськогосподарського університетів.

У заяві зазначалося, що під час проведення конкурсу серед кандидатів в експертну комісію було порушено фаховий принцип компетентності. Оцінити на сучасному рівні технологію ливарного виробництва доцільно було доручити не біологам за освітою, а фахівцям, які добре обізнані із сучасними досягненнями, мають великий стаж у справі цього виробництва та є дійсними членами Регіонального відділення Української екологічної Академії наук.

Міська Ради народних депутатів у своїй постанові зазначила, що розгляд цього питання не підлягає спростуванню, але якщо у фахівців є докази порушення порядку проведення державної екологічної експертизи, то вони можуть оскаржити її висновок до суду.

Визначити коло суспільних правовідносин.

Чи відповідає рішення міськради вимогам чинного законодавства?

Вирішити справу.

Відповідь

Зі змісту задачі видно, що до Міської Ради надійшла заява групи фахівців у галузі інженерної та технологічної екології про спростування висновку державної екологічної експертизи, в якій зазначалося, що під час проведення конкурсу серед кандидатів в експертну комісію було порушено фаховий принцип компетентності. Розглянувши заяву групи фахівців, Міська Рада народних депутатів у своїй постанові зазначила, що розгляд цього питання не підлягає спростуванню.

Діючи на законних підставах, Міська Рада народних депутатів, керуючись ст. 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», несе відповідальність за стан навколишнього природного середовища на своїй території і в межах своєї компетенції організує в разі необхідності проведення екологічної експертизи. Так як Міська Рада народних депутатів, згідно ст. 20 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, то до її компетенції належить здійснення державної екологічної експертизи.

Згідно ст. 28 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», завданнями державної екологічної експертизи є оцінка повноти й обґрунтованості передбачуваних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища та здоров'я населення, яка здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів разом з спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я. Для участі в проведені державної екологічної експертизи можуть залучатися відповідні органи державного управління України, представники науково-дослідних, проектно-конструкторських, інших установ та організацій, вищих навчальних закладів, громадськості, експерти міжнародних організацій.

Так як Міська Рада народних депутатів у своїй постанові зазначила, що розгляд питання про спростування висновку державної екологічної експертизи, не підлягає задоволенню, група фахівці у яких є докази порушення порядку проведення державної екологічної експертизи, можуть подати позов до суду, керуючись ст. 67 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», в якій вказано, що спори у галузі охорони навколишнього природного середовища вирішуються судом, відповідно до їх компетенції і в порядку, встановленому законодавством України.

Висновок

Аналізуючи цю велику сукупність проблем , ми можемо зробити дуже важливі висновки щодо екологічної дійсності нашої Держави, виявити чинники та особливості життєдіяльності та природокористування.

“ Базовими ” недоліками України на сучасному етапі е складні, многогранні фактори, які здійснюють комплексний, тотальний вплив на всі галузі економіки, діють у різних сферах, на різних рівнях господарювання , і тому вони потребують особливої уваги, особливих рішень , тобто системного розв'язку з боку Держави. Цими факторами є:

макроекономічна політика, яка примушує суб'єктів господарювання до екстенсивного використовування природних ресурсів;

інвестиційна політика, яка орієнтована на розвиток ресурсномістких секторів економіки;

помилкова секторальна політика (паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство, лісове господарство та інше);

нестабільне законодавство;

відсутність прав власності на природні ресурси;

відсутність еколого-збалансованної довгострокової економічної стратегії;

на регіональному і локальному рівнях недолік прямого та не прямого ефекту від охорони довкілля (економічного й соціального), “ глобальних прибутків “ ;

інфляція, економічна криза й нестабільність економіки заважають здійсненню довготривалих проектів, к числу яких відноситься більшість екологічних проектів;

природно-ресурсні властивості експорту;

існування дійсно великого стимулу до отримання значних й швидких прибутків від продажу природних ресурсів ( ліс, руди );

відсутність екологічного мислення, екологічної свідомості.

Для розв'язання цих питань 12 травня 1997 року Кабінет Міністрів України постановою N 439 затвердив Концепцію (стратегію) збереження біологічного різноманіття України, для втілення якої розробляється Національна програма дій на 1998-2015 роки.

Основними завданнями діяльності в цій сфері є:

збереження, покращання стану та відновлення природних і порушених екосистем, середовищ існування окремих біологічних видів та компонентів ландшафтів;

сприяння переходу до збалансованого використання природних ресурсів; мінімізація прямого та непрямого негативного впливу на екосистеми, їх компоненти та комплекси;

підвищення рівня інформованості населення з питань біологічного різноманіття, а також активізація участі громадян у діяльності щодо його збереження;

посилення відповідальності підприємств, організацій, установ і громадян, діяльність яких пов'язана з використанням природних ресурсів або впливає на стан довкілля, за збереження біологічного різноманіття.

У зазначених цілях передбачається застосовувати і розвивати відповідні правові, фінансові, організаційні, науково-методичні та інформаційно-освітні засоби. При цьому основними напрямами діяльності щодо збереження біологічного різноманіття є:

досягнення економо-екологічної збалансованості, структурна перебудова економіки, поглиблене удосконалення законодавства та культури природокористування, збереження та поновлення екосистем, а саме:

збереження та відновлення прибережно-морських та морських, річкових і заплавних, озерних та болотних, лучних і степових, лісових та гірських екосистем ;

збереження видів та популяцій; екологічне оздоровлення урболандшафтів та інших територій інтенсивного ведення господарської діяльності;

екологізація агроландшафтів та агротехнологій, методів діяльності в лісовому, рибному, мисливському, водному та земельному господарствах;

створення національної екологічної мережі (системи "зелених" коридорів) як складової частини європейської екологічної мережі.

Фінансовими ресурсами для програми будуть кошти від плати за використання природних ресурсів, кошти підприємств, установ та організацій, державний бюджет України, місцеві бюджетні фонди, міжнародні програми та інші джерела. Організаційною основою щодо реалізації Концепції та виконання заходів, планів дій є система органів Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, інші міністерства і відомства, діяльність яких пов'язана з охороною та використанням природних ресурсів. Розгалужена мережа наукових установ, природних і біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, факультетів і кафедр екологічного профілю в навчальних закладах та школи формують наукові та освітні передумови втілення програми.

Виконання намічених заходів дасть можливість зупинити руйнівну тенденцію до знищення живої компоненти довкілля і сприятиме практичному втіленню засад збалансованого розвитку та невиснажливого природокористування, а також реформування економічної системи і перехід до ринку повинен не тільки підвищити ефективність національної економіки, а й сприяти ліквідації субсидій на використання таких природних ресурсів як енергія, корисні копалини і вода та поліпшенню стану довкілля завдяки застосуванню жорстких заходів щодо відповідальності за масове нераціональне використання природних ресурсів.

Для врахування екологічних вимог у ході розгортання приватизаційних процесів дедалі більшого значення повинен набувати екологічний аудит. Впровадження екологічного аудиту в практику сприятиме одержанню основних даних про несприятливі з точки зору екології підприємства для приватизаційної діяльності, визначенню завдань у короткотерміновий період. Вдосконалення діючого економічного механізму природокористування і природоохоронної діяльності та формування стабільних джерел фінансування природоохоронних заходів в умовах переходу до ринкових відносин має стати органічною складовою системи управління і регулювання економіки, стимулювати охорону і відтворення природно-ресурсного потенціалу країни шляхом створення відповідних економічних умов (інвестиційних, податкових, кредитних тощо).

Система фінансування природоохоронних заходів в умовах переходу до ринкової економіки формується на основі таких головних джерел:

· Державного бюджету України та місцевих бюджетів;

· бюджету Автономної Республіки Крим;

· фондів охорони навколишнього природного середовища всіх рівнів;

· власних коштів підприємств;

· іноземних надходжень та інвестицій;

· інших позабюджетних коштів.

Для забезпечення стабільного надходження коштів для здійснення природоохоронних заходів пріоритетне значення має надаватися розвиткові економічного механізму природокористування. Головними складовими елементами економічного механізму природокористування мають бути:

плата за спеціальне використання природних ресурсів;

плата за забруднення навколишнього природного середовища та інші види шкідливого впливу на довкілля;

система фінансування і кредитування природоохоронних заходів(державний і місцеві бюджети, природоохоронні фонди, банки, кошти підприємств, іноземні надходження та інвестиції тощо);

екологізація податкової і цінової систем;

підтримка становлення і розвитку екоіндустрії.

Залученню іноземних інвестицій для здійснення природоохоронних програм та проектів в Україні повинно сприяти:

формування сприятливих умов та ефективної системи залучення іноземних інвестицій як в економіку України в цілому, так і в охорону довкілля та використання природних ресурсів.

Важливе значення для здійснення механізму залучення іноземних інвестицій має щорічний збір Європейського банку реконструкції та розвитку на якому Україна має дійсну нагоду отримати статус повноцінного партнера, приймати участь у глобальних проектах, а також реалізувати свої можливості. На цьому зборі буде представлена велика кількість соціально - економічних проектів , значну частину яких складатимуть екологічні. Найважливішим та першочерговим серед них є проект фінансування ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС та подальшого припинення її функціонування.

На межі третього тисячоліття екологічну ситуацію на Україні можна розглядати як кризову. Для її вирішення потрібні дуже значні фінансові, кваліфікаційні ресурси , значний відрізок часу. Все це повинно прискорюватись ефективними державними механізмами. Але всі ці властивості притаманні економічно розвинутим країнам, якою Україна не є. Проаналізувавши всю складність проблеми , виявивши чинники, а також враховуючи що питома вага бюджетних витрат на природозахісні проекти має тенденцію до скорочення , ми можемо зробити прогноз з великим рівнем імовірності, що стан довкілля наступні 10-15 років не стане краще. Розроблені механізми державного природокористування, деякі правові та господарчі переваги ринкової економіки , прогресивні напрямки охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки значною мірою лишаться лише як вдалі проекти із за відсутності фінансування, бажання, а також тому що екологічне питання не є досить важливим для нашого сучасного суспільства , особливо на стадії первинного накопичення капіталу.