Синергетична взаємодія глобальних проблем людства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Синергетична взаємодія глобальних проблем людства

Результатом дії всіх факторів варто визнати активне руйнування природних екосистем суходолу. Згідно даних ЮНЕП, до кінця XX ст. у світі збереглося не більше десятка держав, де частка територій із природними екосистемами перевищує 60%.

Розподіл країн світу залежно від

частки територій із природними екосистемами

Лідерство серед континентів за кількістю країн з найгіршими параметрами ЕБ (у цьому випадку пошкодження екосистем виступає провідним індикатором екологічного неблагополуччя країн), як видно з таблиці 4.5.2., займають Азія й Африка. Проте підходи керівництв країн цих макрорегіонів різні у зв'язку з розв'язанням соціально-економічних проблем.

У дослідницькому середовищі апробоване й інше групування факторів, яке пов'язане з використанням, міжнародних стандартів у сфері забруднення НС. Тут прийнято виділяти чотири групи факторів.

Незадовільні фактори, до яких відносять: зміни в екосистемах, їхнє забруднення (засмітнення територій, стихійні смітники, нераціональне використання природних ресурсів, викиди відповідають нормам ГІДК).

Небезпечні фактори, які виснажують природні ресурси (розміщення відходів у навколишньому природному середовищі, викиди сумарно перевищують 10-20% ПДК).

Тимчасово нежиттєздатні фактори: деградація екосистем, загроза здоров'ю населення, стійкі негативні зміни стану екосистем, викиди в навколишнє середовище сумарно перевищують 21-40% 1ІДК (це веде до зменшення видового різноманіття, зникнення окремих видів рослин і тварин, порушення генофонду).

До нежиттєздатних факторів відносять: деградацію й руйнування екосистем, якщо викиди в навколишнє середовище сумарно перевищують 41-50% ГДК або їхні дози смертельні для живих організмів (глибокі незворотні зміни, істотне погіршення здоров'я населення, порушення природної рівноваги, деградація флори й фауни, втрата генофонду).

Сучасна екологічна ситуація не може бути всебічно усвідомлена без урахування впливу на неї глобальних проблем людства. Серед дослідників цих процесів викликає зацікавленість робота Е. І). Алаєва [1], що зробив спробу визначити сипсіїерга іншу взаємодію найважливіших глобальних проблем.

Як видно з таблиці, найбільший вплив на світову екологічну проблему мають: імовірність ядерного конфлікту, проблема виснаження ресурсів і природні стихійні лиха. Не піддаючи сумніву можливості їхнього впливу на глобальні екообставини, відзначимо, що тут взагалі не враховується деструктивний вплив демографічної, енергетичної проблем, вплив злочинності (у першу чергу, тероризму, тіньового бізнесу) на ЕБ. Це, насамперед, проблема природокористування. У результаті наслідків «демографічного вибуху» населення, згідно з прогнозом ООН, до 2025 року збільшиться до 6,6 млрд. Тим часом, за підрахунками низки дослідників 116|, за критерієм «комфортна ємність» Землі населення повинне становити близько 5 млрд. осіб. Закономірним підсумком такого положення стало виділення в Концепції сталого розвитку напрямку, що регулює демографічну діяльність. З демографічною тісно пов'язана наступна глобальна проблема - продовольча. Вона має природні й соціально-економічні коріння, які тісно пов'язані. Внаслідок голоду й недоїдання щорічно у світі помирає близько 40 мли осіб. Причини цього явища - скорочення орних угідь (опустелювання, ґрунтова ерозія), дефіцит прісної й технічної води, низька продуктивність сільського господарства низки країн.

На стан ЕБ все активніше негативно впливає урбанізація. Д(.і 2010 року частка міського населення у світі складе 53%, в 2025 році досягне 61%. Міста, які забезпечують доступ до елементарних комунальних послуг, охорони здоров'я, є більш привабливими для проживання. З іншого боку, їх зростання пов'язане з загостреній: м не тільки соціально-економічних, але й екологічних проблем: повітряного, шумового забруднення, питної води; саме зазначені проблеми доповнюють кількість зовнішніх загроз ЕБ.

У цьому зв'язку провідним принципом міжнародного співробітництва в галузі охорони навколишнього середовища є відповідальність перед міжнародним співтовариством. Відповідно до ст. 30 Хартії економічних прав і обов'язків держав, ухваленої і 2 грудня 1974 р., за захист, збереження й покращення навколишнього середовища для теперішнього й майбутнього поколінь відповідальні всі держави. Вони повинні прагнути до вироблення ст-оєї власної політики в галузі навколишнього середовища, сприяти, а не впливати на теперішній або майбутній потенціал країн, що розвиваються. Всі держави зобов'язані забезпечити умови, щоби діяльність у межах дії їхньої юрисдикції й контролю не спричиняла збитку навколишньому середовищу інших держав або районів.

Уперше принципи міжнародного співробітництва в галузі охорони середовища перебування й ЕБ були сформульовані Стокгольмською Декларацією ООН (1972 р.). З них перші шість визначають систему раціональної глобальної взаємодії «людина -середовище перебування»:

1) людина має основне право на свободу, рівність і сприятливі умови життя в навколишньому середовищі, якість якого дозволяє вести гідне й процвітаюче життя, і несе головну відповідальність за охорону й поліпшення навколишнього середовища на користь нинішнього й майбутнього поколінь;

природні ресурси Землі, такі як повітря, земля, флора й фауна і особливо репрезентативні зразки природних екосистем, повинні бути збережені на користь теперішнього й майбутнього поколінь шляхом ретельного планування й керування в міру потреби;

здатність Землі виробляти життєво важливі ресурси, що відновлюються, повинна підтримуватися, а там, де це практично може бути здійснено, відновлюватися або поліпшуватися;

людство несе особливу відповідальність за збереження й розумне керування продуктами живої природи, її середовища, які в цей час перебувають під серйозною загрозою через низку несприятливих факторів;

ресурси Землі, що не відновлюються, повинні розроблятися таким чином, щоб забезпечувався захист від виснаж:ення цих ресурсів у майбутньому і щоб вигоди від їхньої розробки отримувало людство;

6) введення до навколишнього середовища токсичних або інших речовин і викиди тепла в кількостях або концентраціях, які перевищують здатність навколишнього середовища знешкоджувати їх, повинні бути припинені для того, щоб це не наносило серйозних або непоправних збитків екосистемам. Необхідно підтримувати справедливу боротьбу народів усіх країн із забрудненням.

Наступна група принципів стосується можливостей держав у міжнародному співробітництві в сфері ЕБ:

держави вживають всіх можливих заходів для запобігання забрудненню морів речовинами, які можуть зашкодити здоров'ю людини, завдати шкоди живим ресурсам і морським видам або створити перешкоди іншим законним видам використання морів;

економічний і соціальний розвиток має вирішальне значення для забезпечення сприятливих навколишніх умов життя й роботи людини, а також для створення умов на Землі, які необхідні для поліпшення якості життя;

** погіршення навколишнього середовища в результаті недостатнього розвитку й стихійних лих створює серйозні проблеми, які можуть бути найкращим чином усунуті прискоренням розвитку за рахунок надання істотної фінансової й технічної допомоги.

Як підсумковий принцип Стокгольмська Декларація зазначила: міжнародні проблеми, пов'язані з охороною й поліпшенням НС, варто вирішувати шляхом співробітництва всіх країн, великих і малих, на підставі рівноправності. Співробітництво, засноване на багатосторонніх угодах або на іншій відповідній основі, надто важливе для організації ефективного контролю, запобігання, зменшення й усунення негативного впливу на навколишнє середовище, пов'язаного з діяльністю в усіх сферах. Це співробітництво варто організувати так, щоб належним чином враховувалися суверенні інтереси держав.

У наш час міжнародне співробітництво в цій галузі здійснюється за наступними основними напрямками:

- вивчення, відтворення, використання мінерально-сировинних ресурсів;

збереження й використання водних ресурсів, взаємодія в спільному використанні й охороні трансграничних водних об'єктів;

охорона, захист, відтворення й раціональне використання лісових ресурсів;

- охорона НС. збереження біологічної різноманітності, формування трансграничних і міжнародних систем, особливо територій під охороною, забезпечення екологічної безпеки; - інші напрямки (співробітництво в сфері підготовки кадрів, формування екологічної культури та тощо).

Важливе значення у формуванні екобезпеки має міжнародне співробітництво країн у системі ООН. Воно здійснюється в межах програми розвитку ООН (ПРООН) і програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). Остання почала функціонувати на початку 70-х років XX ст. за ініціативи Стокгольмської конференції ООН з НС і Генеральної асамблеї ООН (1973 р.). Дана програма присвячена дослідженню найбільш гострих проблем глобальної економічної кризи.

Важливе значення в змісті формування глобальної ЕБ здобуває діяльність таких міжнародних інститутів, як Всесвітній фонд охорони дикої природи (ВВФ) і Міжнародний союз охорони природи (МСОГІ); Міжнародний комітет наукових досліджень (ІКСУ); низку екологічних проблем вирішують Міжнародний геологічний конгрес і Світовий нафтовий конгрес, Глобальний центр із моніторингу лісових пожеж; Міжнародний орган по морському дну й низка інших організацій. Принципове значення має взаємодія країн у межах проблематики природокористування й охорони навколишнього середовища з міжнародними фінансовими організаціями, наприклад із Глобальним екологічним фондом (ГЕФ), світовим банком.

По всіх основних напрямках програмної діяльності ЮНЕП чинностями її Секретаріату й інших організацій із залученням міжнародних експертів були підготовлені докладні доповіді з аналізом проблем і характеристикою їхнього сучасного стану. ЮНЕП одночасно виконує координуючу роль у спільних діях низки неурядових організацій:

- Міжнародного Союзу охорони природи й природних ресурсів МСОП;

- наукового комітету з навколишнього середовища (СКОПІ). Обидві організації існували до того, як була створена ЮНЕП. У межах програми здійснюється співробітництво з Міжнародним інститутом системного аналізу (Австрія) і Міжнародною федерацією наукових інститутів (Швеція). Підсумком координаційної діяльності ЮНЕП стала перша в історії ООН заг альносистемна програма з навколишнього середовища Із 70-х років XX ст. починає активно формуватися правова с -істема глобальної ЕБ. Більшістю дослідників признається завершення її формування до кінця XX століття. При цьому об'єктами міжнародно-правового захисту стали питання екобезпеки:

атмосфери Землі, навколоземного й космічного простору;

Світового океану;

тваринного й рослинного світу;

- охорона навколишнього середовища від забруднення радіоактивними відходами (тобто ядерна безпека).

Центральне місце в системі норм охорони атмосфери Землі займають Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 р., Конвенція про трансграничне забруднення повітря на великі відстані 1979 р., Рамкова конвенція ООН про зміну клімату 1992 р.

Учасники конвенції про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище (1977 р.) зобов'язалися не прибігати до військового або іншого ворожого використання засобів впливу на НС.

Відповідно до Конвенції про трансграничне забруднення повітря на великі відстані (1979 р.) держави дійшли згоди про необхідні заходи щодо скорочення й запобігання забрудненню повітря, насамперед стосовно засобів боротьби з викидами забруднень повітря (головним чином сірки та її з'єднань). Через неприпустимо небезпечне антропогенне забруднення клімату прийнята Віденська конвенція про охорону озонового шару (1986р.) і рамкова конвенція ООН про зміну клімату (1992 р.).

Третім об'єктом міжнародно-правового захисту є космічний простір. Договір про космос 1967 р., Угода про Місяць 1979 р. зобов'язують держави під час вивчення й використання космічного простору й небесних тіл уникати їхнього забруднення, вживати заходів для запобігання порушенню рівноваги, що сформувалася на них. Небесні тіла, їхні природні ресурси оголошено загальною спадщиною людства.

Особливою групою є міжнародно-правова охорона Світового океану. Основні норми щодо охорони морського середовища містяться як у загальних конвенціях з морського права (Женевських конвенціях 1958 р., Конвенції ООН з морського права 1982 р.), так і

в спеціальних угодах (Конвенція із запобігання забрудненню моря скиданнями відходів і інших матеріалів 1972 р., Конвенція про рибальство в Північно-Західній частині Атлантичного океану 1977р., Конвенція про рибальство й охорону живих ресурсів відкритого моря 1982 р. та ін.).

Так, у Женевських конвенціях і Конвенції ООН з1 морського права 1982 р. визначаються режим морських просторів, загальні положення із запобігання їхньому забрудненню й забезпечення раціонального використання.

Міжнародна конвенція із запобігання забрудненню моря нафтою 1954 р. передбачає заходи для обладнання портів устроями для прийому залишків, у складі яких є нафта.

У системі правового забезпечення глобальної безпеки перебуває й біосфера. При цьому глобальна правова програма збереження тваринного й рослинного світу реалізується низкою напрямків:

охорона природних комплексів (список МСОП);

охорона рідких зникаючих видів рослин і тварин (спеціальна

Конвенція 1973 р.):

- забезпечення раціонального використання природних ресурсів територій (у 1980 р. була прийнята спеціальна Конвенція збереження живих ресурсів Антарктики).

Низка міжнародних угод визначає об'єкти біосфери, порядок їхнього використання й заходи щодо охорони середовища перебування (Конвенція про охорону всесвітньої й культурної спадщини 1972 р.; Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни й флори 1973 р.).

Цілями Конвенції про біологічну різноманітність 1992 р. є збереження біологічної різноманітності, стійке використання її компонентів та спільне отримання на справедливій і рівній основі вигід, пов'язаних із використанням генетичних ресурсів. Держави визначають компоненти біологічної різноманітності, вживають заходів щодо їхнього збереження й раціонального використання, здійснюють оцінку впливу й можливість зведення до мінімуму несприятливих наслідків антропогенної діяльності.

Питання захисту навколишнього середовища від радіаційного забруднення регулюються нормами низки договорів і конвенцій, зокрема Договору про заборону випробування ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі й під водою 1963 р., Договору про нерозповсюджения ядерної зброї 1968 р., а також Міжнародної конвенції з охорони людського життя на морі 1974 р. і Протоколу 1978 р. до цієї Конвенції (про експлуатацію судів з ядерними енергетичними установками), Конвенції про відповідальність в галузі морського перевезення ядерних матеріалів 1981 р.

Згубність традиційного шляху розвитку, що веде до нестійкості виробничих систем, особливо проявляється в системі взаємодії " суспільство - природа". На межі століть глобальний розвиток зіткнувся з усіма протиріччями, що загострюються. У першу чергу між ресурсними потребами людства й нездатністю навколишнього природного середовища забезпечити їх, не руйнуючись. У результаті цього соціально-економічний розвиток людства за останні тридцять років прийняв характер прискореного руху до екологічної катастрофи глобального масштабу. Все це настійно потребувало розробки нових - не тільки прикладних, але й науково-світоглядних підходів, які відповідають сучасним глобальним реаліям і передбачуваним перспективам розвитку третього тисячоріччя.

Такий принципово новий підхід, підтриманий більшістю держав світу, сформульовано у концепції сталого розвитку. Його ідеї, принципи й методи роблять необхідним обов'язковий облік екологічного фактору в системі соціально-економічних показників національного й глобального розвитку. З висунутих принципів сталого розвитку ціла низка (повага й турбота про все існуюче на Землі, збереження життєздатності й різноманітності екосистем та ін.) є можливою тільки в тісному зв'язку з проблемою глобальної екологічної безпеки (ГЕБ).

Розроблені на різних рівнях заходи щодо зміцнення й стабілізації екобезпеки є алгоритмом ресурсо- і природокористування різних територіальних рівнів. Зростаюча глобалізація екологічних проблем зажадала створення принципово нового формату міжнародної взаємодії суб'єктів світового співтовариства й господарства в питаннях екологічної безпеки. Тим самим екологічний імператив глобальної безпеки стає провідним у соціально-економічному розвитку світової цивілізації. Такий імператив знаходить втілення через розробку механізму формування й підтримки ГЕБ. Насамперед це розробка правового механізму, дії якого, як показує досвід, можливі в умовах природоохоронного співробітництва й кооперації зусиль всіх країн у цій сфері. Незважаючи на інтенсивний розвиток інноваційно-інформаційної сфери, природно-ресурсні компоненти й надалі будуть виступати основною детермінантою стійкого розвитку країн і світу в цілому.

Виходячи із цього, при формуванні системи ГЕБ другим кроком у глобальній взаємодії в екологічній сфері варто визнати створення економічного механізму такої взаємодії. Його створення можливе на супідрядності тих стимулів і обмежень, створення адаптивних інструментів глобальної екологічної політики, що враховує: а) нову ідеологію природокористування, що орієнтує на сформовані запити в ресурсах і вимоги майбутніх поколінь; б) ринкову пріоритетність, що зберігається, у системі ресурсови користання; в) можливості функціонування власний моделей державного еколого-економічного розвитку; г) наявність у більшості регіонів і держав крім екологізованих традиційних, ресурсо- і енергоємних виробництв, що збереже високі параметри ресурсовикористання й передбачить екологічні погрози. Тільки сформованість і дія такого механізму дають можливість реального забезпечення екологічної безпеки в глобальному масштабі.

Відбиттям цього процесу виступає формування глобального інформаційного простору, елементи якого забезпечують кожній людині широкий доступ до знань і трансформацій, накопичених людством. Не можна не помітити наростаючий процес глобалізації утворення, що надає другій формі інтелектуальний зміст. Третя, економічна глобалізація (ЕГ), по суті, виконує локомотивні функції в розширенні й ускладненні взаємозалежностей між людьми й співтовариствами. Сама ЕГ виступає вищою стадією інтернаціоналізації господарського життя.

Отже, НІК Східної Азії трансформують фінансові системи з урахуванням впливу глобального та регіонального фінансового середовища (оскільки ці країни не мають достатньої впливовості для започаткування суттєвих змін в глобальному фінансовому середовищі, то очевидним є посилення регіональних інтеграційних процесів у фінансовій сфері як буферний механізм від зовнішніх шоків негармонійно функціонуючої міжнародної фінансової системи). В контексті трансформаційних перетворень, яких зазнають фінансові системи НІК Східної Азії під тиском фінансової глобалізації, розвиток регіонального ринку облігацій розглядається як важлива умова успішного розвитку кожної країни, механізм забезпечення фінансування регіональних інвестиційних проектів та фінансової підтримки країн у випадках криз.

Таким чином, реалізація конкретних заходів стосовно розвитку регіонального ринку облігацій є напрямом подальшого розвитку фінансової інтеграції серед НІК Східної Азії. Це потребує вдосконалення стандартів обліку, принципів корпоративного управління, посилення авторитету місцевих рейтингових агенцій для розширення пропозиції високогрейдових корпоративних цінних паперів, заходів з синхронізації регулювання національних ринків капіталу, проведення тренінгових програм, створення системи "спільного користування інформацією" та форуму для проведення переговорів щодо регіональних угод з широкого кола питань.

Джерела

екосистема глобальний екологічна безпека

Алаев З,Б. Зкологический кризис в системе глобальних проблем современности// Язв. РАН. Сер. геогр. - 1992. - №2. -С. 33-39.

Білявский Г.О. Основи загальної екології. -ДО: Либідь, 1996. -368 с.

Безель В. Зкологическое нормирование антропогенних нагрузок // Зкология. -1992. -№6. - С. 3-12.

Боков В.А., Лущик А.В. Основьі зкологической безопасности. -Симферополь: Сонат, 1988. - 224 с.

Головацкая Н. Безопасность человека и общества: новьіе ориентири соціально-зкономического развития // Вопросьі зкономики. - 1992. -№1. - С. 9-14.

Вернадский В.И. Научная мисль как планетарное явление. -М.: Наука, 1991.-271 с.

Возняк В. Общественное развитие и зкология // Вопросьі зкономики.- 1995.-№12.-С. 129-138.

Качинський А.Б., Хміль Г.А. Екологічна безпека України: аналіз, оцінка та державна політика. - К.: Н1СД, 1997. - 127 с.

Размещено на Allbest.ru