Особливості соціоекології

10

Размещено на http://www.allbest.ru/

11

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ СоціоекологіЇ

Соціоекологія досліджує специфічну роль людини в довкіллі не як біологічного виду, а як соціальної істоти, відмінності цієї ролі від функцій інших живих істот, вивчає шляхи оптимізації взаємовідносин людського суспільства з природою, формує екологічну свідомість, екологічну культуру за допомогою нових методів та підходів екологічної освіти та виховання, формулює закони про екологічне природокористування, здійснює соціально-екологічний моніторинг, закладає основи екологічної політики.

Сучасне суспільство наблизилось до важливого етапу, коли необхідний перехід від епохи доекологічногїї до епохи еколологічної. Подальший розвиток цивілізації може відбуватись з додержанням правила соціально-екологічної рівноваги - суспільство розвивається доти й оскільки, доки й оскільки зберігає рівновагу між своїм тиском на середовище та відновленням цього середовища - природним та штучним.

На сьогодні у світі відбувається гуманітарно-екологічна революція, яка змінила науково-технічну (умовно 1960-1990), що прийшла свого часу на зміну промисловій (умовно 1820-1960 рр.).

Було сформульовано кілька правил та законів соціальної екології

· Правило соціально-екологічної рівноваги (вище);

· Принцип культурного управління розвитком - в основу нових екологічних культури й моралі мають бути покладені ідеї природоцентризму та коеволюції.

· Правило соціально-екологічного заміщення - переходи до більш екстенсивних і технологічних типів господарювання стають причиною екологічних криз, а ці останні провокують кризи соціально-економічні, що переходять у політичні.

· Закон соціально-екологічної необоротності - розвиток людства не може рухатись від пізніших фаз до початкових.

Екологічна освіта. Можна сказати, що наш час - період тотальної екологічної освіти. Основи екологічних знань викладаються досить широко, починаючи з дитячого віку, у школах, вузах, різні семінари і курси, радіо та телепрограми, закінчуючи підвищенням кваліфікації керівників усіх рангів. У розвинених державах розроблені та вдосконалюються різні програми й концепції розвитку екологічної освіти, програми й плани підготовки спеціалістів-екологів. Видається багато посібників і підручників, науково-популярної й публіцистичної літератури, знімаються фільми екологічного змісту.

Велику еколого-просфітницьку роль провадять у всьому світі організації “зелених”, товариства з охорони природи (“Грінпіс”, “Легамбіенте” та ін.).

У 1977 році на Міжнародній конференції (Тбілісі) було конкретизовано завдання та мету екологічної освіти:

· Сприяти чіткому усвідомленню того, що суспільство розвивається за тісних взаємозв'язків усіх природних і соціальних процесів;

· Забезпечити кожній людині можливість здобути знання, право, досвід і умови їх реалізації, необхідні для захисту довкілля та його поліпшення;

· Розробити нові алгоритми поведінки окремої людини, груп людей і суспільства, як єдиного цілого стосовно довкілля.

Сьогодні активно розвивається як формальна екологічна освіта - школи, вузи, інститути підвищення кваліфікації, та неформальна - за допомогою засобів масової інформації, кіно, музеїв, виставок, заходів природоохоронних товариств тощо.

У 2002 році Міносвіти Швеції разом з Мін. охор. пр. серед цієї країни за завданням Європейської економічної комісії ООН було розроблено проект “Стратегії освіти з еколого-збалансованого розвитку й екологічної освіти”. Сьогодні в світі екологічна освіта визнається одним з основних факторів екологізації всіх видів людської діяльності. Період з 2005 по 2015 рр. на Всесвітньому саміті в Йоханесбурзі рекомендовано оголосити десятиліттям задля еколого-збалансованого розвитку.

В Україні наприкінці 2001 р. затверджено концепцію екологічної освіти в Україні, наприкінці 2002р до Верховної Ради подано проект Закону України про екологічну освіту.

У 2001 р. створено перший спеціалізований вищий заклад - Одеський державний екологічний університет, базовий з підготовки кадрів для Міністерства екології та природних ресурсів.

Природокористування. П.- це регулювання всіх типів використання природних ресурсів для господарювання та охорони здоров'я. Розвиток продуктивних сил, зростання обсягів природокористування й темпів забруднення довкілля зумовило необхідність формування економіки природокористування - нової галузі науки, що вивчає методи найефективнішого впливу людини на природу для підтримання екологічної рівноваги, коло обігу речовин у природі. Провідним принципом природокористування в наш чає є еколого-економічний, за якого критерієм ефективності господарювання є одержання максимальних матеріальних благ з мінімальними затратами й мінімальними порушеннями природного середовища. Однак це потребує вкладання великих коштів у природоохоронну сферу, що завжди суттєво знижує прибутковість виробництва. Основними завданнями економіки природокористування є:

· Визначення збитків завданих економіці через нераціональне природокористування, порушення законів, норм, правил охорони природи;

· Визначення розмірів затрат, необхідних для ліквідації наслідків негативних техногенних впливів на довкілля;

· Оцінка абсолютної та відносної ефективності затрат на охорону та відновлення природи;

· Розробка економічних методів управління природоохоронною роботою та способів стимулювання природоохоронної діяльності та екологізації виробництва.

Розрізняють раціональне та нераціональне природокористування. Раціональне природокористування - це високоефективне екологічно обґрунтоване господарювання, яке не призводить до різких змін природно-ресурсного потенціалу, а підтримує і підвищує продуктивність природних комплексів чи окремих об'єктів. Нераціональним вважається природокористування в результаті якого природа втрачає здатність до самовідновлення, самоочищення та саморегулювання, вичерпуються матеріальні ресурси, погіршуються умови проживання загалом.

Економічна оцінка природних ресурсів - це грошовий вираз їх народногосподарської цінності. Для оцінки вартості природних ресурсів використовують такі показники як: трудові затрати на залучення ресурсу у суспільне виробництво, ефект використання ресурсу у виробництві, прогнозовані затрати праці на відновлення ресурсу, прогнозовані затрати на погашення збитків завданих середовищу під час освоєння даного ресурсу. Виконуючи екологічні оцінки негативного впливу людини на довкілля використовують поняття “екологічні збитки” - це зменшення корисності довкілля в результаті його антропогенної трансформації. Плата за природні ресурси - це затрати підприємств пов'язані з використанням природних ресурсів, і визначенні відповідно до прийнятої в країні методики розрахунку. Екологічні податки бувають декількох видів: платежі рентного характеру (напр. за використання території для відходів); податки або штрафи за забруднення понад установлену норму; податки за фактичних обсяг забруднень. Екологічні ліцензії - це цінні папери, що дають право на викиди конкретного забруднювача на конкретний проміжок часу у конкретних обсягах. Торгівля квотами на забруднення найгнучкіший з усіх відомих методів економічного регулювання якості природного середовища. Останнім часом вводяться ліцензії на родовища - цінні папери, що дають право на видобування й продаж корисних копалин.

Правові засади природокористування. Правову основу охорони природи становлять закони внутрішньодержавної та міжнародної ваги. В них наводяться обов'язки для всіх громадян вимоги, націлені на забезпечення нормальних умов функціонування екосистем біосфери та раціональне використання людиною природних ресурсів. Основний законодавчий акт у галузі охорони природи в нашій країні - Закон України про навколишнє природне середовище від 1 липня 1991 року. Закон складається з 14 розділів, у яких викладено загальні положення, екологічні права та обов'язки громадян, функції рад народних депутатів, а також повноваження органів управління у сфері охорони природи та ін. питання. До важливих державних документів природоохоронного напряму належить також: “Земельний кодекс України” (1992), Водний кодекс України (1995), закони України “Про екологічну експертизу” (1995), “Про природно-заповідний фонд України” (1992), Лісовий кодекс України (1994), кодекси України “Про надра” (1994), “Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку” (1995), “Про плату за землю” (1996), “Про відходи” (1998), “Про зону надзвичайної екологічної ситуації” (2000), “Про екологічну мережу” (2001).

Система екологічних стандартів - найважливіша складова частина природоохоронного законодавства. Екологічні стандарти - єдині та обов'язкові для всіх об'єктів даного виду та рівня системи норм і вимог щодо ставлення до навколишнього природного середовища. Є стандарти міжнародні, державні, галузеві та стандарти підприємств. До найважливіших нормативів якості довкілля належать ГДК шкідливих речовин у природних середовищах. На підставі ГДК розробляються нормативи ГДВ (викидів) і ГДС (скидів) шкідливих речовин у повітря та воду. Для безлічі забруднювачів ГДК іще не встановлені, бо кількість шкідливих речовин зростає надзвичайно швидко. Для багатьох природних об'єктів (надра, флора, фауна) ГДК не розроблено, для інших (вода і повітря) - є багато, хоча контролюється приблизно лише десята частина. Вартість розробки ГДК у середньому становить 50 тис. доларів. Щороку розробляються ГДК приблизно для 50 сполук, тоді як протягом цього часу в довкілля потрапляє близько 2500 сполук.

Система екологічного контролю. На державних і міждержавних рівнях створені організації, зобов'язані стежити за виконанням законів про охорону природи й здійснювати моніторинг природного середовища та окремих його компонентів. В Україні контроль за станом природного середовища й виконанням природоохоронних актів здійснюють Міністерство екології та природних ресурсів, Міністерство охорони здоров'я, Державний комітет з гідрометеорології, МЧС.

Екологічна експертиза - це оцінка впливів на довкілля й здоров'я людей усіх видів господарської діяльності та відповідності цієї діяльності чинним нормам і законам з охорони навколишнього природного середовища, вимогам екологічної безпеки суспільства. Згідно з законодавством проведення експертизи обов'язкове для будь-якої діяльності, що впливає на довкілля, для будь-якого проекту нововведень технологій, для будівництва, реконструкцій тощо. Основні завдання експертизи - сприяти додержанню природоохоронних законів та оцінювати рішення щодо підтримання й відновлення довкілля. Діють екологічні експертизи кількох типів: державні, громадські, відомчі, змішані. Державна екологічна експертиза в Україні організується еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями або спеціально створюваними комісіями Міністерства охорони навколишнього природного середовища, Міністерства охорони здоров'я, їх органів на місцях із залученням інших органів держаної виконавчої влади. Висновки державної екологічної експертизи є обов'язковими для виконання. Громадська екологічна експертиза може здійснюватись у будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, за ініціативою громадських організацій чи інших громадських формувань. Вона може здійснюватись одночасно з державною. Висновки громадської експертизи носять рекомендаційний характер і можуть бути враховані при проведенні державної екологічної експертизи, а також при прийнятті рішень щодо подальшої реалізації об'єкту екологічної експертизи.

Експертом екологічної експертизи в Україні може бути спеціаліст, який має вищу освіту, відповідну спеціальність, кваліфікацію і професійні знання, володіє навичками аналізу експертної інформації і методикою еколого-експертної оцінки, а також має практичний досвід у відповідній галузі не меш трьох років.

За призначенням бувають первинні та вторинні, за масштабами - локальні (об'єктні), районні, регіональні, державні та міждержавні. Процес експертизи передбачає оцінку й аналіз технологій, техніки, проектів підприємств, проектів перетворення природи, стану здоров'я людей, якості повітряного середовища, води, продуктів харчування, виявлення аномалій фізичних полів тощо. Екологічна експертиза має спиратися на принципи обов'язковості її проведення, наукової обґрунтованості, законності висновків, незалежності, об'єктивності, поза відомчості, широкої гласності та участі громадськості. Найсуворішій державній експертизі підлягають: нафтопереробні підприємства, великі нафтосховища, ТЕС потужністю понад 300 МВт, АЕС, греблі на великих водосховищах, установки з виробництва та переробки азбесту, склади боєприпасів, автомагістралі, залізниці, великі аеропорти, торгові морські проти тощо.

Екологічний паспорт. - це комплексний документ, що містить у собі характеристику взаємовідносин будь-якого об'єкта з навколишнім середовищем. Він складається з двох частин: перша містить характеристику виробництва, а друга - природоохоронні заходи, спрямовані на зменшення чи усунення негативного впливу на довкілля.

Екологічний аудит - це екологічне обстеження підприємства, перевірка здатності виробничих систем до самоочищення й випуску екологічно чистої продукції. Це інструмент за допомогою якого оцінюється екологічна ефективність управління підприємством з метою збереження навколишнього природного середовища.

Екологічний аудит організовується за ініціативи керівника чи власника об'єкта, має характер самоконтролю й сприяє здійсненню природоохоронних заходів та узгодженню дії державних і громадських органів, місцевих органів влади й підприємств. У сферу екоаудиту входять система екоменеджменту підприємства, його виробничі площі та прилеглі території на відстані 5 км по периметру, будівлі та обладнання, допоміжні технологічні процеси.

Екологічний аудит є обов'язковим у разі приватизації чи страхуванні підприємства, розробки природоохоронних заходів, надання підприємству фінансової допомоги з екологічних фондів. Екоаудит дає змогу без додаткового державного асигнування підвищити ефективність природоохоронних заходів і державного екологічного менеджменту.

Екологічний маркетинг - це управлінська функціональна діяльність у складі загальної системи менеджменту підприємства, спрямована на визначення, прогнозування та задоволення споживацьких потреб таким чином, щоб не порушувати екологічної рівноваги в довкіллі й не завдавати шкоду здоров'ю людей. У завдання екологічного маркетингу входить вивчення попиту на екологічно безпечну продукцію, технології створення нових очисних об'єктів, освоєння природних ресурсів, установлення цін на товари та послуги екологічного призначення.

Екологічний менеджмент - це підсистема загальної системи управління будь-яким об'єктом, діяльністю, виробництвом, яка гармонізує роботу й розвиток підприємства, галузі в навколишньому середовищі й екологічному правовому полі. Екологічний менеджмент не відміняє і не заміняє державного та виробничого екологічного управління, а доповнює його як самостійна ініціативна діяльність виробництва. Це не лише ринковий інструмент, що сприяє розвитку виробництва й одержанню додаткових прибутків, а фактор сучасної екологічної культури.

Урбоекологія. До найхарактерніших рис розвитку людської цивілізації належить урбанізація, що проявляється у зростанні населення міст і відповідного зменшення чисельності сільського населення. Ця фаза розвитку людства (індустріально-міська) триває 200-300 років, а техногенне перетворення ландшафтів у містах вже досягло критичного рівня. Доміські екосистеми за цей час максимально перероблені та антропозовані. На початку 20 ст. в містах проживало 13% населення Землі, в середині 20 ст. - 28%, на початку 21 ст. - 50%. Швидко зростає кількість міст-мільйонерів, а чисельність жителів у найбільших з них - мегаполісах - сьогодні становить: Мехіко - 27,5 млн.; Шанхай - 25,8; Токіо-Йокогама - 23,8; Пекін - 22,8; Сан-Паулу - 21,5; Нью-Йорк - 19,5 млн. В Україні міське населення становить 68%. Понад третина (33,7%) усіх міських жителів України зосереджена в чотирьох областях: Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій. Частка мешканців Києва в міському населенні України - 7,8%.

Ніде суперечливість між людиною та природою не досягає такої глибини, як у великому місті. Чому ж люди тягнуться у місто? Вчені гадають, що це пов'язано передусім з соціально-економічними факторами. У великих містах сконцентровано матеріально-технічне виробництво, вони є місцями нагромадження й розподілу речовин, енергії та інформації, центрами духовного життя суспільства. У великих містах створюються кращі можливості для задоволення індивідуальних матеріальних і духовних запитів, причому чим більше місто, тим ширший спектр послуг, які воно може надати людині. Водночас у місті, як ніде, людина відокремлена у просторі, й духовно від інших членів суспільства.

За сумарними екологічними показниками міста поділяються на п'ять категорій: 1- благополучні; 2 - задовільні; 3 - помірно напружені; 4 - напружені; 5 - критичні. Статистичні дані свідчать, що екологічне неблагополуччя починається тоді, коли чисельність населення міст перевищує 100 тис. чоловік.

Слід наголосити, що природо руйнівна сила великих міст не строго еквівалентна кількості населення в них, а набагато більша. Річ у тім, що матеріально-технічна база й енергетична озброєність міського населення та його організованість набагато вищі, ніж сільського. Тому техногенний вплив міста не обмежується його територією, а виходить далеко за його межі. Сучасний стан довкілля в містах гігантах - нагадування про слушність прогнозів щодо активного розвитку кризових екологічних ситуацій. Саме в містах, чисельність населення яких перевалило за 100 тис. рубіж простежується не тільки зростання кількості таких захворювань, як серцево-судинні, бронхо-легеневі, онкологічні, СНІД, а й що особливо показово, збільшення психопатологічних форм антисоціальної та кримінальної поведінки - хуліганства, проявів вандалізму, безглуздих вбивств, алкоголізму, наркоманії.

соціоекологія довкілля природокористування

Размещено на Allbest