Управління природоохоронною діяльністю

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

1. Оцінка впливу на навколишнє природне середовище в системі екологічного управління

2. Адміністративна і кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення і злочини

3. Роль графічних інформаційних систем в екологічному управлінні

4. Базові основи екологічного управління

5. Екологічна паспортизація в системі екологічного управління

Список використаної літератури

1. Оцінка впливу на навколишнє природне середовище в системі екологічного управління

Оцінка впливу на навколишнє середовище (ОВНС) спрямована на виявлення й прогнозування очікуваного впливу на навколишнє середовище, здоров'я та добробут людей із боку господарської та іншої діяльності. Методологія ОВНС дістала своє визнання майже в усіх розвинених країнах. У червні в 1988 р. була введена в дію Директива ЄС № 337/85 «Оцінка впливу деяких державних і приватних проектів господарської діяльності на навколишнє середовище». Відповідно до неї, для країн -- членів ЄС обов'язковим є проведення ОВНС до видачі дозволу на здійснення всіх великих проектів, що можуть спричинити негативний вплив на навколишнє середовище.

Розвиткові, становленню і законодавчому оформленню ОВНС в Україні сприяло прийняття законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про екологічну експертизу» та Державних будівельних норм України ДБН А.2.2-1-95 «Склад і зміст матеріалів оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС) при проектуванні і будівництві підприємств, будівель і споруд».

Офіційне нормативне тлумачення терміна «ОВНС», наведене в зазначених нормах ДБН А.2.2-1-95, таке: це визначення масштабів і рівнів впливів проектованої діяльності на навколишнє середовище, заходів щодо запобігання або зменшення цих впливів, прийнятності проектних рішень з екологічного погляду. Поняття «навколишнє середовище» визначається тут як сукупність природних, техногенних і соціальних умов існування людського суспільства. Це підкреслює комплексність процедури і висновків ОВНС та її орієнтацію відповідно до принципів збалансованого розвитку на інтегральну систему «природа-суспільство».

Метою ОВНС є запобігання погіршенню стану природних ресурсів, екосистем і здоров'я населення в процесі реалізації проектів господарських об'єктів. У цьому контексті ОВНС можна також розуміти як певний вид оцінки екологічних ризиків на передпроектній і проектній стадіях. У документації на об'єкти державної екологічної експертизи, згідно із ст. 15 закону України «Про екологічну експертизу», передбачена обов'язкова наявність комплексної еколого-економічної оцінки впливу запланованої чи здійснюваної діяльності на стан навколишнього природного середовища, використання й відновлення природних ресурсів, яка оформлена у вигляді окремого тому (книги, розділу) документації і Заяви про екологічні наслідки діяльності.

Склад, зміст і порядок розробки розділу ОВНС у складі проектної документації на спорудження, розширення, реконструкцію та технічне переоснащення об'єктів народногосподарського призначення в Україні регламентують Державні будівельні норми України ДБН А.2.2-1-95. Розділ ОВНС є обов'язковою частиною техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) або техніко-економічного розрахунку (ТЕР) програм, проектів. Відповідальність за організацію та проведення ОВНС покладено на замовника. Розробка матеріалів ОВНС доручається спеціалізованим та іншим організаціям, що мають відповідні ліцензії. Процес розробки матеріалів ОВНС відбувається в такій послідовності:

замовник визначає виконавця ОВНС;

замовник і виконавець ОВНС складають та узгоджують Заяву про наміри з обґрунтуванням переліку впливів проектованої діяльності; проводять збирання і систематизацію наявних матеріалів про стан природного середовища, умови життєдіяльності населення і господарської діяльності відповідно до переліку впливів; складають завдання на розробку матеріалів ОВНС з обґрунтуванням обсягу робіт залежно від екологічної небезпеки проектованої діяльності, варіантів її розміщення і стану навколишнього середовища;

виконавець проводить ОВНС згідно із завданням і складає проект Заяви про екологічні наслідки діяльності;

замовник чи, за його дорученням, генеральний проектувальник подають матеріали ОВНС на державну екологічну експертизу до органів Міністерства екології та природних ресурсів України.

За наявності впливів проектованої діяльності на території суміжних держав складається транскордонна ОВНС відповідно до Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті.

Порядок розробки матеріалів ОВНС повинен відповідати загальній технологічній схемі інвестиційного процесу будівництва (табл.1).

Табл. 1. Інвестиційний процес будівництва

№ nop. етапу	Зміст етапу будівництва	Зміст етапу ОВНС
	Прийняття інвестором рішення про будівництво
	Передінвестиційні дослідження
1	Підготовка вихідних даних щодо об'єкта, наміченого до будівництва; визначення виробничої програми, потреб у сировині, енергоресурсах і кадрах	Попередня оцінка впливу об'єкта на навколишнє середовище
2	Розміщення об'єкта проектування (розробка варіантів розміщення об'єкта з урахуванням екологічного стану та інженерної підготовки території)	Складання Заяви про наміри
3	Складання й узгодження завдання на розробку ТЕО (ТЕР)	Складання завдання на розробку матеріалів ОВНС у складі завдання на розробку ТЕО (ТЕР)
4	Розробка ТЕО (ТЕР) в обсязі, встановленому нормативними документами. Вибір майданчика (траси) будівництва	Розробка матеріалів ОВНС у складі ТЕО (ТЕР). Складання заяви про екологічні наслідки діяльності
5	Узгодження і затвердження ТЕО (ТЕР)	Екологічна експертиза матеріалів ОВНС. Передання Заяви про екологічні наслідки діяльності
Проектування
6	Складання й узгодження завдання на розробку проекту (робочого проекту)	Уточнення завдання на розробку матеріалів ОВНС у складі завдання на розробку проекту (робочого проекту) у разі зміни рішень, прийнятих у ТЕО (ТЕР), або містобудівної ситуації
7	Розробка проекту (робочого проекту) в обсязі, встановленому нормативними документами	Уточнення ОВНС відповідно до зміненого завдання
8	Узгодження й затвердження проекту (робочого проекту)	Екологічна експертиза уточнених матеріалів ОВНС
Будівництво
9	Розробка робочої документації	Уточнення матеріалів ОВНС у разі змін технології виробництва і виконання будівельно-монтажних робіт, що погіршують стан навколишнього середовища
10	Будівництво об'єкта	Реалізація заходів, передбачених у матеріалах ОВНС
Експлуатація
11	Освоєння проектної потужності	Оцінка ефективності природоохоронних і захисних заходів, передбачених у матеріалах ОВНС. Уточнення, за необхідності, матеріалів ОВНС

Структура розділу ОВНС повинна містити такі підрозділи:

підстави для проведення ОВНС;

фізико-географічна і кліматична характеристики району й майданчика (траси) будівництва об'єктів проектованої діяльності;

загальна характеристика об'єктів проектування і господарської діяльності в зонах їх впливів;

характеристика навколишнього природного середовища й оцінка впливів на нього;

характеристика навколишнього соціального середовища й оцінка впливів на нього;

оцінка впливів проектованої діяльності на навколишнє техногенне середовище;

заходи щодо забезпечення нормативного стану навколишнього середовища та екологічної безпеки;

комплексна оцінка впливів проектованої діяльності на навколишнє середовище і характеристика залишкових впливів;

Заява про екологічні наслідки діяльності.

Відповідно до українського законодавства підсумковим результатом проведення ОВНС є Заява про екологічні наслідки діяльності, яка являє собою юридичний документ, що подається разом з іншими проектними матеріалами на екологічну експертизу. У цьому документі, крім інформації про результати проведення ОВНС, дається аналіз техніко-економічних і соціальних наслідків запланованої діяльності, пов'язаних з її впливом на навколишнє середовище, аналіз екологічного ризику, а також обґрунтування вибору пропонованого варіанта. Повнота, об'єктивність і кваліфіковане виконання ОВНС -- необхідні умови для зваженої оцінки проекту органами державної екологічної експертизи та подальшого обґрунтованого рішення органів управління щодо реалізації проекту.

Оцінка впливу на навколишнє середовище господарських об'єктів може проводитись у повній або обмеженій формі. Повна форма передбачає, що відповідний розділ проектної документації формується відповідно до правил, викладених у Державних будівельних нормах України ДБН А.2.2-1-95, і за своєю суттю являє собою комплексну оцінку впливу проектованого об'єкта на навколишнє середовище на всіх стадіях його «життєвого циклу». Обмежена форма має місце тоді, коли проект об'єкта, що підлягає оцінці, потенційно не може завдавати значного впливу на довкілля. Обсяг і зміст розділу ОВНС у разі використання обмеженої форми мають визначатися замовником, генеральним проектувальником і місцевим органом з питань екологічної безпеки. Наприклад, у США обсяг і зміст ОВНС визначають залежно від розміру проекту, розрізняючи відповідно два види ОВНС: для малих і для великих проектів. Для підвищення якості ОВНС у деяких країнах місцеві органи управління створюють каталоги принципових екологічних характеристик у межах «Інвентаризаційного переліку природних ресурсів». Ці каталоги містять карти ресурсів, якісні характеристики та описові матеріали, які використовуються під час оцінки проектної діяльності. Такий підхід спрямовує діяльність регіональних інформаційних систем екологічного управління на створення інформаційної бази, придатної для забезпечення процедур ОВНС під час проектування господарських об'єктів та в процесі інвестиційної діяльності.

На розділ ОВНС покладається завдання порівняльного аналізу альтернативних варіантів, які мають територіальні, технологічні, методичні та інші аспекти (місце спорудження об'єкта, види й параметри обладнання, технологічні процеси, відходи та ін.), а також визначення екологічного ризику від прийняття відповідних технічних рішень. Іноді може виникнути значна кількість альтернативних варіантів як за економічними, так і за екологічними показниками, що спричинює певні труднощі під час вибору найкращого рішення. Кінцевою метою ОВНС є вибір та обґрунтування найкращої альтернативи проекту в екологічному відношенні. Застосування принципу альтернативності і пошук оптимального екологічного варіанта якнайкраще відображають суть процедури ОВНС. Зміст цього принципу викладений у ст. 36 «Вимоги до матеріалів оцінки впливу на навколишнє природне середовище» закону України «Про екологічну експертизу», де йдеться про те, що в матеріалах оцінки впливу на навколишнє природне середовище запланованої чи здійснюваної діяльності обґрунтовуються її доцільність та способи реалізації, можливі альтернативні варіанти рішень, характеристика стану навколишнього природного середовища території, види та рівні впливу на нього в нормальних і екстремальних умовах, можливі зміни його якісного стану, еколого-економічні наслідки діяльності, заходи щодо зменшення рівня екологічного ризику і забезпечення вимог екологічної безпеки.

Отже, враховуючи наведене, порядок здійснення ОВНС має відповідати певному алгоритму (рис. 1).

Оцінка впливу на навколишнє середовище -- це наукова система прийняття рішень щодо екологічної безпеки проектованого об'єкта. Вона не є відокремленим видом діяльності, а розглядається як складна процедура з обґрунтування й комплексної оцінки наслідків запланованої реалізації проектованого об'єкта.

У ході проведення ОВНС використовується здебільшого нормативний підхід, за яким оцінку проектованої діяльності слід здійснювати порівнянням параметрів навколишнього середовища з нормативними показниками.

Нині методологія ОВНС розглядається ще як спосіб виявлення зворотного зв'язку у взаємодії навколишнього середовища зі створюваним об'єктом. Як додаткове завдання на ОВНС покладається визначення впливу конкретного природного середовища на створюваний соціальний і господарський комплекс (умови експлуатації об'єкта, життєдіяльності населення тощо).

Для подальшого вдосконалення системи ОВНС слід подолати недолік чинних Державних будівельних норм України ДБН А.2.2-1-95, на який сьогодні звертають увагу фахівці. Мається на увазі недостатнє опрацювання територіальних питань у методології ОВНС. З погляду ідеї гармонізації взаємодії людини і природи вважається за доцільне розробка й уведення в дію державних будівельних норм щодо територіальної ОВНС. Метою такої ОВНС є об'єктивне визначення прийнятності та доцільності планування території або розміщення окремого екологічно небезпечного об'єкта за критерієм безпеки навколишнього середовища та фіксація об'єктивних екологічних аспектів планування в юридичному полі. Передбачається, що в нових державних будівельних нормах методологія ОВНС буде значно поглиблена й удосконалена. Серед позитивних моментів щодо цих норм слід зазначити, наприклад, введення такого підрозділу, як «Альтернативи досягнення мети проекту й варіанти планування».

Максимально можливе забезпечення екологічних інтересів, подолання формалізму в процесі проведення ОВНС і реалізація всього потенціалу, закладеного в методології ОВНС, на науковій основі -- такі напрями екологічної політики України, які реалізуються суб'єктами ДСЕУ для перетворення ОВНС на дієвий інструментарій збалансованого розвитку.



Рис. 1 Алгоритм проведення ОВНС об'єкта на проектній стадії

екологічне управління інформаційний правопорушення

2. Адміністративна і кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення і злочини

Екологічна безпека довкілля забезпечується організаційними, правовими, економічними та соціальними заходами. Основою організаційного управління екологічною безпекою довкілля є надійний правовий механізм, який повинен забезпечити реалізацію науково обґрунтованих принципів охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та екологічну безпеку людського суспільства зокрема і біосфери загалом.

Основні напрями державної політики в сфері охорони довкілля втілюються за допомогою екологічного права. Правовий механізм повинен надати цим напрямам чіткої цілеспрямованості, формальної визначеності, загальнообов'язковості, сприяти регулюванню відносин у галузі екології, застосуванню превентивних, оперативних, стимулювальних і примусових заходів до юридичних та фізичних осіб щодо охорони довкілля, використання природних ресурсів та їх відходів, екологічної безпеки та юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства.

Вивчення, аналіз та узагальнення практики застосування законодавства про охорону навколишнього природного середовища здійснюються в двох напрямах:

складання і затвердження екологічних нормативів природокористування (стосовно надр, ґрунтів, води, повітря, рослинного й тваринного світу тощо);

складання і затвердження комплексу еколого-економічних показників державного контролю за станом довкілля та діяльністю господарчих структур.

Суспільні відносини між людьми та природою в державі регулюються Конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади. Основним базовим законом є Конституція України, прийнята в 1996 p., відповідно до якої розробляються правові основи державної політики

України у сфері охорони довкілля та забезпечення екологічної безпеки людини. В статті 16 визначено, що забезпечення екологічної безпеки, підтримання екологічної рівноваги на території держави та збереження генофонду українського народу є обов'язком держави. При цьому кожному громадянину гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля і кожен зобов'язаний не завдавати шкоди природі та відшкодовувати заподіяні ним збитки.

Для втілення вищезазначених конституційних законів у практичну діяльність Верховна Рада України розробляє закони, які впроваджує в життя Кабінет Міністрів, приймаючи відповідні законодавчі правові акти. За допомогою міністерств і відомств, підпорядкованих Кабінету Міністрів, здійснюється контроль за суворим дотриманням виконання законів екологічного законодавства.

Для втілення основних напрямів державної політики охорони довкілля в повсякденне життя людського суспільства прийнято такі закони та акти: «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про тваринний світ», «Про природно-заповідний фонд», «Про охорону атмосферного повітря», «Лісовий кодекс України», «Водний кодекс України», «Земельний кодекс України», «Кодекс України про надра» та ін.

Систематизація екологічного законодавства здійснюється у формі кодифікації та інкорпорації з визначенням першочергових та перспективних законодавчих і підзаконних актів. Кодифікація першочергових актів екологічного законодавства охоплює:

* прийняття нових законодавчих актів (законів України про зони надзвичайних екологічних ситуацій, екологічне страхування, рибне господарство, про рослинний світ та положення про Зелену книгу, екологічну безпеку, радіаційну безпеку та радіаційний захист, цивільно-правову відповідальність за ядерні збитки, ядерний експорт та імпорт, безпечне транспортування радіоактивних речовин, дозволену діяльність під час використання джерел іонізуючих випромінювань, фізичний захист ядерних матеріалів та ядерних установок і радіоактивних відходів, виробництво і використання уранових руд та ін.);

* внесення змін і доповнень до раніше прийнятих природоохоронних законів щодо атмосферного повітря, земельних і водних ресурсів, рослинного й тваринного світу та раціонального використання інших природних ресурсів;

* підготовку проектів законів України про рекреаційні, курортні, лікувально-оздоровчі зони і зони з особливими умовами природокористування. Передбачається також підготовка проектів підзаконних актів, які затверджує Кабінет Міністрів України (Правила відшкодування збитків, завданих порушеннями екологічного законодавства, Положення про екологічний контроль, Положення про екологічну паспортизацію підприємств, Положення про екологічний аудит, Положення про екологічне ліцензування та ін.).

Кодифікація перспективних актів екологічного законодавства передбачає:

* прийняття кодифікованого акту у формі Екологічного кодексу України, законів України про континентальний шельф, про екологічну освіту та інформацію;

* розроблення підзаконних актів, які затверджує Кабінет Міністрів України (Положення про сертифікацію екологічно небезпечної продукції; Порядок встановлення лімітів викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря, рівнів шкідливого біологічного та фізичного впливу; Порядок і нормативи плати за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду; Порядок економічного стимулювання охорони, раціонального використання та відновлення лісів; Порядок ведення державного обліку лісів та державного лісового кадастру; Порядок ведення рибного господарства і здійснення рибальства; Порядок встановлення нормативів плати за спеціальне використання об'єктів тваринного світу та ін.);

* розроблення підзаконних актів Мінекоресурсів (Правила вилучення об'єктів тваринного світу в наукових, культурно-освітніх, виховних та естетичних цілях із природного середовища; Правила використання тварин з метою одержання продуктів їх життєдіяльності; Правила утримання, розведення, використання та охорони диких тварин у неволі чи напівневільних умовах; Правила добування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин для розведення в спеціально створених умовах та науково-дослідних цілях; Правила ввезення в Україну і вивезення за її межі об'єктів тваринного світу, Правила вилучення і реалізації незаконно добутих диких тварин; Правила відшкодування збитків, завданих порушеннями законодавства про охорону навколишнього природного середовища, інших актів відповідно до законодавства України).

Кодифікація комплексних нормативно-правових актів включає:

* розроблення нових підзаконних актів (Торговельний кодекс України; Кодекс України про адміністративні правопорушення, розділ «Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення»; Кримінальний кодекс України, розділ «Екологічні злочини»; Цивільний кодекс України);

* внесення змін і доповнень до чинних актів законодавства, які визначають статус центральних та місцевих органів державної виконавчої влади в галузі охорони довкілля і використання природних ресурсів, а також законодавчих актів про розмежування функцій спеціально уповноважених органів державного контролю в галузі охорони довкілля, природокористування і забезпечення екологічної безпеки.

Інкорпорація актів екологічного законодавства полягає в систематизації законодавчих і підзаконних актів екологічного законодавства, окремих розділів або витягів з них для використання з практичною, науковою та навчальною метою. Вона здійснюється періодично у формах підготовки до видання коментарів до екологічного законодавства та опублікування окремих збірників, упорядкування тематичних довідників, видання окремих законів, упорядкування і видання навчальних практикумів, підготовки та видання зведення законів і підзаконних актів екологічного законодавства.

З метою залучення широкої громадськості до екологічної діяльності здійснюється правове заохочення як окремих громадян, так і екологічних та інших їх об'єднань. При цьому мається на меті захист екологічних прав населення, забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів та охорони довкілля за допомогою правових важелів. У процесі прийняття екологічно значущих рішень під час проектування і планування розміщення екологічно небезпечних об'єктів, здатних негативно впливати на стан довкілля та здоров'я людей, враховується громадська думка, стимулюється контрольна діяльність громадських об'єднань та використовуються різні методи взаємодії останніх з місцевими органами державної виконавчої влади і спеціально уповноваженими органами державного екологічного контролю.

Екологічні злочини караються відповідно до вимог Кримінального кодексу України. Вимоги закону передбачають установлення чіткого причинного зв'язку між скоєним порушенням і погіршенням навколишнього природного середовища. Злочин вважається завершеним, якщо настали відповідні наслідки скоєних дій.

До екологічних злочинів належать екоцид, забруднення навколишнього природного середовища (води, повітря, ґрунту), знищення і пошкодження рослинного й тваринного світу, знищення критичних місць проживання, незаконне мисливство та заготівля водяних рослин і тварин, порушення правил охорони навколишнього природного середовища під час виконання робіт, порушення правил обороту екологічно небезпечних речовин та відходів, незаконне обертання сильнодіючих або отруйних речовин, порушення правил охорони та використання надр, порушення режиму особливо охоронних природних територій і природних об'єктів, порушення правил безпеки під час обертання мікробіологічних або інших біологічних агентів чи токсинів, незаконне обертання радіоактивних матеріалів, приховування інформації про обставини, що створюють небезпеку для життя чи здоров'я людей, тощо.

Суспільна небезпека екоциду (масове знищення рослинного і тваринного світу, отруєння повітря, води, ґрунтів а також інші дії, здатні спричинити екологічну катастрофу) полягає в загрозі або заподіянні значної шкоди навколишньому природному середовищу, збереженню генофонду, тваринного й рослинного світу.

Екологічна катастрофа виявляється в істотному порушенні екологічної рівноваги в природі, руйнуванні стійкого видового складу живих організмів, повному знищенні або суттєвому зменшенні їх чисельності, порушенні циклів сезонних змін біологічного коло-обігу речовин та біологічних процесів.

Забруднення, виснаження поверхневих чи підземних вод, джерел питної води або зміна її природних властивостей можуть завдати істотної шкоди тваринному чи рослинному світу, рибним запасам, лісовому або сільському господарству. Ця шкода полягає у виникненні захворювань або загибелі тварин і рослин, знищенні рибних запасів, міст нересту й нагулу, захворюванні або знищенні лісових масивів, зменшенні продуктивності земель, виникненні заболочених чи засолених земель. Оцінка завданого збитку здійснюється з урахуванням затрат на зариблення водойм, втраченого зиску, реальної вартості затрат на відновлювальні роботи та ліквідацію наслідків.

Порушення правил викиду забруднювальних речовин в атмосферу, експлуатації очисних споруд чи інших об'єктів спричинюють забруднення або зміну природних властивостей повітря, що може завдавати істотної шкоди здоров'ю людини та функціонуванню біоценозів.

Забруднення морського середовища внесенням у нього шкідливих речовин і матеріалів погіршують його якість і обмежують використання. В результаті знищуються або виснажуються запаси живих ресурсів моря. До морського середовища належать внутрішні морські води (12 морських миль), берегові лінії внутрішніх морських вод, прибережна смуга та живі морські ресурси.

Порушення правил користування морським середовищем може полягати, наприклад, у затопленні речовин і матеріалів із судна без відповідного дозволу, затопленні ядерного палива з військових суден, скиданні нафтопродуктів або інших забруднювальних речовин, зливанні в море хімічних речовин з відстійників. Забруднення морського середовища може відбуватися також під час будівництва різних споруд, транспортування нафти, проведення військових випробувань, у разі аварії на суднах тощо.

Шкідливий вплив на ґрунти чинить забруднення їх відходами господарської діяльності, що супроводжується засоленням, заболоченням, підтопленням, спустелюванням, посухами, переущільненням, ерозією, знищенням родючого шару, зараженням збудниками бактеріальних, паразитарних та інфекційних захворювань. Деградація ґрунтів може бути небезпечною для здоров'я людей, спричинювати катастрофи, руйнувати історико-культурні пам'ятки та природні ландшафти, забруднювати сільськогосподарську продукцію і водойми, призводити до загибелі людей, тварин і водних біоценозів.

Знищення або пошкодження лісів відбувається внаслідок пожеж. Забруднення лісу здійснюється в процесі господарської діяльності шляхом викидів, скидів шкідливих речовин, промислових і комунально-побутових відходів та облаштування звалищ. Знищення критичних місць проживання організмів, занесених до Червоної книги України, відбувається внаслідок господарської діяльності (будівництво нафто- і газопроводів, ліній електропередач, каналів, гребель, проведення вибухових і геологорозвідувальних робіт, випасання свійських тварин, туризм, масовий відпочинок тощо).

Незаконний вилов риби, морських звірів та інших тварин або промисел морських рослин з використанням самохідних транспортних засобів, електроструму, хімічних та вибухових речовин може відбуватися як у відкритих водоймах, так і на території заповідників, у місцях нересту риб чи на шляхах їх міграції, а також у місцях екологічного лиха.

Порушення правил охорони навколишнього природного середовища полягає у використанні не передбачених правилами методик, відмови від виконання відповідних робіт або в бездіяльності при необхідних обов'язках. Це може бути, зокрема, ігнорування інформації, відмова від проведення екологічної експертизи та будівництва очисних споруд, незаконне будівництво споруд на континентальному шельфі, порушення правил будівництва, експлуатації й ліквідації побудованих споруд тощо.

Виробництво заборонених небезпечних відходів, транспортування, зберігання, захоронення і використання радіоактивних, бактеріологічних і хімічних речовин та відходів з порушенням установлених правил можуть завдати шкоди здоров'ю людини та навколишньому середовищу, спричинити отруєння або зараження довкілля, масову загибель людей і тварин.

Незаконне виготовлення, перероблення, зберігання, транспортування та збут сильнодіючих або отруйних речовин чи обладнання для їх виготовлення або перероблення мають підвищену громадську небезпеку. Це стало причиною введення спеціального закону про заборону на всі види діяльності, пов'язані з оборотом цих речовин.

Збиток унаслідок порушення правил охорони і використання надр під час будівництва та експлуатації гірничо-видобувних підприємств і підземних споруд, самовільної забудови площ залягання корисних копалин призводять до втрат останніх, погіршання стану ґрунтів, зростання втрат на видобуток корисних копалин тощо.

Порушення режиму особливо охоронних природних територій (заповідники, заказники, природні й національні та дендрологічні парки, ботанічні сади, курорти, лікувально-оздоровчі місцевості та ін.) призводить до пошкодження і знищення цих природних комплексів та об'єктів, що взяті під охорону держави. При цьому також втрачаються пам'ятки історії та культури.

Недотримання правил безпеки під час обертання мікробіологічних чи інших біологічних речовин або токсинів та радіаційних матеріалів становлять особливу небезпеку для людей та довкілля. Небезпечними для людей є віруси, бактерії, токсини, а також різні мікроорганізми, здатні спричинювати інфекційні захворювання, втрату працездатності й загибель. Для тварин особливо небезпечними є збудники ящура, віспи овець та ін., для рослин -- бактерії мікроскопічних грибів та генетично змінені мікроорганізми. Порушення правил безпеки під час будівництва та експлуатації об'єктів атомної енергетики спричинюють радіоактивне зараження місцевості, захворювання і смерть людей та тварин.

За скоєні екологічні злочини порушники несуть правову відповідальність. Екологічне законодавство передбачає три рівні покарання: порушення; порушення, що завдали значних збитків; порушення, що спричинили смерть людей (тяжкі наслідки). Залежно від величини заподіяних збитків це можуть бути штрафи, заборона обіймати певні посади на встановлений термін, виправні роботи та позбавлення волі на визначений законом термін.

3. Роль графічних інформаційних систем в екологічному управлінні

Географічні інформаційні системи -- це інформаційне майбутнє систем екологічного управління; це сучасна комп'ютерна технологія для картографування та аналізу об'єктів навколишнього природного середовища, а також реальних подій, що відбуваються в ньому.

Ці системи являють собою комплекс апаратних і програмних засобів, які забезпечують їх функціонування: надання можливості введення даних, перетворення їх форматів, накопичення їх, вилучення, оновлення та пошук, розв'язання аналітичних і прогнозних, статичних і динамічних задач, вибір форми видачі кінцевого результату, організацію діалогу з користувачем. Технологія ГІС надає новий, сучасніший, ефективніший, зручний і швидкий засіб аналізу і вирішення проблем. Вихідна інформація ГІС може надаватись у картографічному вигляді, супроводжуватись кількісними та якісними описами об'єктів.

Географічна інформаційна система забезпечує можливість довгострокового збереження, періодичного поповнення і оновлення цієї інформації. Маючи унікальні можливості для повноцінного аналізу та оперування географічною інформацією, ГІС є тим реальним інструментарієм, який здатний забезпечувати інформаційну основу для прийняття оптимального управлінського рішення. її широкі можливості дають змогу автоматизувати процедури аналізу та прогнозування екологічного стану і тенденцій його змін як на окремій території, так і в масштабах усієї країни. Здатність обробляти інформацію просторового характеру, представлену на географічних картах, принципово відрізняють ГІС від інших інформаційних систем.

Архітектурно ГІС являють собою складне сполучення автоматизованих картографічних систем, систем дистанційного зондування, систем баз даних, систем автоматизованого проектування тощо. Географічні інформаційні системи -- це проблемно-орієнтована обчислювана інтерактивна система обробки просторово-розподіленої інформації, яка складається із засобів збирання, перетворення, зберігання та подання картографічної інформації, для вироблення управлінських рішень у галузі природокористування і охорони навколишнього середовища. В українському законодавстві (Національна програма інформатизації) дано таке тлумачення ГІС -- це сучасні комп'ютерні технології, що дають можливість поєднати модельне зображення території (електронне відображення карт, схем, космо- та аеро зображень земної поверхні) з інформацією табличного типу (різноманіть статистичні дані, списки, економічні показники тощо).

У сфері екологічного управління сьогодні можна виділити кілька напрямів спеціалізації ГІС, які мають практичне застосування:

ГІС для управління територіями (національний, регіональний, місце вий та об'єктовий рівні);

ГІС для ведення кадастрів природних ресурсів;

моніторингові ГІС (національний, регіональний, місцевий та об'єктовий рівні);

ГІС для управління і моніторингу техногенних потенційно небезпечних об'єктів;

диспетчерські ГІС;

прикладні ГІС;

довідково-інформаційні ГІС;

ГІС для геопросторових банків даних;

ГІС для тематичних і спеціалізованих банків даних;

ГІС для корпоративних систем управління.

Основними етапами технологічного процесу ГІС є отримання даних, введення і попередня обробка, керування даними, маніпулювання та аналіз, генерування інформаційного продукту (рис. 2).

*Отримання даних -- це ідентифікація та збирання даних, необхідних для розв'язання поставлених завдань. Дані просторового характеру і пов'язані з ними табличні чи описові дані збираються самим користувачем або можуть бути придбані на комерційній чи іншій основі. Джерелами даних є картографічні матеріали, статистичні дані, аерокосмічні знімки, результати натурних вимірювань і зйомок, фондові й текстові матеріали.

Важливим елементом вхідної інформації є карти, які використовуються для побудови картографічних моделей у ГІС. Спектр видів карт надзвичайно широкий: топографічні, тематичні, екологічні, економічні, демографічні тощо. Іншим видом картографічної інформації, що є результатом застосування такого цінного технологічного інструменту вивчення Землі, як дистанційне зондування навколишнього середовища з космосу, є матеріали космічного моніторингу (рис. 3). Новий вид карт, являючи собою космічні знімки поверхні Землі з роздільною здатністю від 3,5 км до 5 м, надає унікальні можливості для користувачів ГІС.

Рис. 2 Етапи технологічного процесу ГІС

Введення і попередня обробка -- це введення первинних даних у комп'ютер і перетворення їх формату (перетворення інформації з карт, фотографій, друкованих записів на формат, придатний для внесення всієї цієї інформації у комп'ютерну базу даних) та ідентифікація розміщення об'єктів.

Опис просторових даних у ГІС складається з двох частин: просторової -- координати -- та непросторової, або змістовної -- атрибути. У ГІС є засоби, що забезпечують зберігання і маніпулювання непросторових даних разом із просторовими. Множину елементарних просторових об'єктів, з якими працює ГІС, становлять точки (точкові об'єкти), лінії (лінійні об'єкти), контури (ареали, полігони), поверхні (рельєфи), комірки періодичних просторових мереж та пікселі (найменші елементи зображень аерокосмічних знімків).

У ГІС просторові дані представляються із застосуванням двох моделей: векторної та растрової.

Векторна модель містить інформацію про точки, лінії, контури та поверхні, яка кодується і зберігається у вигляді набору координат X, Y (Z). Місцеположення точки (точкового об'єкта), наприклад джерела емісії забруднювальних речовин, описується парою координат X, Y. Лінійні об'єкти, такі як річки, дороги або трубопроводи, зберігаються як набори координат X, Y. Полігональні об'єкти, такі як земельні й лісові ділянки, зберігаються у вигляді замкненого набору X, Y. Рельєфи, що є основою 3D-поверхневих карт, подаються наборами координат X, Y, Z. Векторна модель зручна для опису дискретних об'єктів і неефективна для опису об'єктів із неперервним характером зміни властивостей, таких як типи ґрунтів, види рослинності тощо.

Растрова модель є оптимальною для роботи з об'єктами, що мають безперервний характер зміни властивостей. Растрове зображення складається з окремих елементарних комірок, кожна з яких характеризується певним значенням. Цей спосіб представлення даних широко використовується для аерокосмічних знімків.

У ГІС карти, подані в електронному вигляді, називаються цифровими. Процес перетворення просторової інформації з паперових карт на електронний вигляд називається відцифруванням. Він автоматизується за допомогою сканерів і дигітайзерів. Цифрові карти масштабів 1:10000, 1:2000, 1:500 використовуються для планів міст, промислових і видобувних підприємств; масштабів 1:1000000, 1:500000, 1:250000, 1:100000 - для зображення території держави і регіонів. Похідні масштаби карт застосовуються для розв'язання певних завдань на окремих ділянках територій.

¦Керування даними -- це введення інформації після попередньої обробки в базу даних, поновлення, вилучення даних та їх пошук. Залежно від типів і форматів даних, програмного забезпечення ГІС, а також її проблем ної орієнтації можуть використовуватися різні способи організації зберігання, розподілу та доступу до даних. В основі роботи ГІС лежить система управління базами даних. Сучасні СУБД ізолюють користувача від деталей організації баз даних, забезпечуючи йому максимально просте і зручне спілкування з ГІС.

Базою даних у ГІС називають сукупність просторових і семантичних (змістовних) даних, що організовані згідно із загальними принципами опису, зберігання і маніпулювання даними, незалежно від тематичного спрямування прикладних програм. Під системою управління базами даних розуміють комплекс програмних засобів, призначених для створення, ведення і використання баз даних. Використання СУБД є необхідною умовою забезпечення зберігання, структурування та керування великими обсягами інформації. У процесі керування даними ГІС інтегрує просторові дані з іншими типами і джерелами даних, а також може використовувати СУБД інших організацій (міжвідомче співробітництво).

Географічна інформаційна система зберігає інформацію (цифрові карти) про навколишнє середовище у вигляді набору тематичних шарів, об'єднаних на основі географічного положення. Шари можна уявити як «прозрачки», що накладаються одна на одну. Кожен шар містить різні об'єкти карти. Наприклад, один шар містить гідрографічну мережу, другий -- символи населених пунктів, третій -- лісові масиви, четвертий -- мережу доріг або трубопроводів, п'ятий -- джерела забруднення тощо. Користувач ГІС має можливість працювати з окремим шаром, або, накладаючи шари один на одного, створити комплексну карту і працювати з нею.

Бази даних ГІС містять екологічні показники, дані їх територіальної і часової прив'язки, джерела отримання їх та ін. Ці бази структурно складаються з блоків, що акумулюють інформацію, згруповану за певними напрямами: геолого-геоморфологічний, ґрунтовий, гідрологічний, біологічний, кліматичний, економічний, соціальний тощо. Такі набори даних дають змогу виконувати інтегральну оцінку стану навколишнього середовища і отримувати характеристику комплексного антропогенного впливу.

Маніпулювання та аналіз -- це обробка змісту бази даних за допомогою аналітичних операцій. На цьому етапі відбувається безпосередня робота зі змістом бази даних для отримання нової інформації. Найпотужнішою складовою ГІС є модуль аналізу даних. Сучасні ГІС характеризуються широким спектром аналітичних і моделювальних функцій, які можна поділити на такі класи:

операції з перереструктуризації даних;

зміна систем координат та трансформація проекцій;

операції обчислювальної геометрії;

*оверлейні операції (створення композицій із кількох тематичних шарів даних);

* загальні аналітичні функції;

* графоаналітичні процедури;

*моделювальні процедури.

Географічна інформаційна система володіє розвиненою системою запитів, яка надає можливість користувачу отримувати відповіді на різні запитання. Крім того, ГІС скорочує час на отримання запитань, допомагає встановити зв'язки між різними параметрами (наприклад, ґрунтами, кліматом; врожайністю сільськогосподарських культур), обсягами промислового виробництва на певній території і ступенем забруднення атмосфери, водних об'єктів, ґрунтів тощо.

Генерування інформаційного продукту -- це створення кінцевого продукту: карт, таблиць, графіків, діаграм, тривимірних зображень. Технічне і програмне забезпечення ГІС містить широкий набір засобів виводу даних у картографічному, графічному, табличному й текстуальному вигляді. Картографічна форма візуалізації екологічних даних -- одна з найзручніших, оскільки практично всі екологічні ситуації виникають у конкретних природних умовах, без знання просторово-часових закономірностей яких неможливо прийняти науково обґрунтовані рішення. Візуалізація вихідних даних може здійснюватися на екрані монітора або на паперових носіях. Для виводу карт на паперові носії застосовуються спеціальні технічні засоби -- графопобудовники.

Географічні інформаційні системи є наявним підтвердженням того, що краща інформативність допомагає прийняти краще рішення. Але ГІС не інструмент для видачі рішень, а засіб, що допомагає прискорити й підвищити ефективність процедури прийняття рішення.

4. Базові основи екологічного управління

Системи екологічного управління мають у своєму підґрунті такі фундаментальні складові: екологічні закономірності; регулятивні закони; екологічну політику; стандарти, нормативи, ліміти; методології системного підходу; кадастри і механізми (методи) управління.

Екологічні закономірності. До об'єктивно існуючих науково-систематизованих законів функціонування системи «людина--природа» належать екосистемні закони, закони соціальної екології та екологічної рівноваги. Порушення цих законів призводить до екологічних криз, катастроф, деградації середовища. Екологічні закономірності є базовими для гармонізації системи «природа--суспільство» і для системного екологічного управління.

Регулятивні закони. Перш за все це Конституція України. Саме вона визначає права громадян на екологічно безпечне життя і відповідні обов'язки держави щодо гарантування цих прав. Регулятивним законодавством України визначаються функції екологічного управління, повноваження та відповідність органів управління, механізми забезпечення здійснення функцій і повноважень.

Екологічна політика. Визначає цілі і пріоритети, основні напрями екологічної діяльності суб'єктів управлінського апарату, вимоги до самої системи екологічного управління. Вона подається у вигляді офіційного документа, що затверджується і декларується компетентними органами влади.

Стандарти, нормативи, ліміти. Основою екологічного управління є контроль відхилень від гранично допустимих нормативів забруднень навколишнього природного середовища, його екологічної чистоти, встановлених лімітів природокористування. Екологічне управління використовує базові стандарти, додержання яких забезпечує високий рівень ефективності.

Методологія системного підходу. Мається на увазі методологія підготовки і прийняття рішень, вирішення складних проблем. Вона ґрунтується на системному мисленні управлінського персоналу, доскіпливому аналізі різних ситуацій, а також на системній моделі об'єктів управління. Застосування методології системного підходу сприяє прийняттю оптимальних управлінських рішень, досягненню кінцевого результату з мінімальними витратами й у найкоротші строки.

Кадастри. Ведення комплексних державних кадастрів природних ресурсів орієнтоване на вивчення та облік потенціалів, запасів та обігу (самовідновлення) природних ресурсів, оцінку ресурсного потенціалу, а також умов відновлення ресурсів басейнів, регіонів і країни в цілому. Саме на основі кадастрів проводиться аналіз і прогнозування ресурсної бази економіки, що дає підстави говорити про якість навколишнього середовища, розробляти державні програми комплексного освоєння та запобігання виснаженню природних ресурсів.

До сфери вивчення, обліку і ведення державних кадастрів входять, крім традиційних природних об'єктів, такі природні ресурси, як асиміляційний потенціал, продукційний потенціал, кліматичні ресурси, господарська ємкість екосистем.

? Механізми управління. Складаються з груп екологічних і функціональних механізмів екологічного управління, які є водночас механізмами гармонізації співіснування суспільства і природи. До екологічних належать механізми біотичного регулювання навколишнього природного середовища, еколого-господарського балансу територій, обліково-кадастровий та екологічного моніторингу. До функціональних належать економічний, адміністративний, інформаційно-контрольний та громадський механізми.

Екологічні механізми спираються переважно на екологічні закономірності співіснування суспільства і природи, а функціональні -- на регулятивне екологічне національне й міжнародне законодавство, стандарти і норми.

5. Екологічна паспортизація в системі екологічного управління

Екологічна паспортизація є інструментом екологічного обліку суб'єктивних характеристик різних об'єктів господарювання для підготовки управлінських рішень. Якщо облік природних ресурсів отримав достатньо розвинутих форм у вигляді кадастрів природних ресурсів, то облік екологічних характеристик суб'єктів господарювання потребує адекватного інформаційного забезпечення для повноцінного врахування їх впливу на такі природні ресурси. Основою екологічного обліку суб'єктів господарювання став екологічний паспорт підприємства.

Необхідність застосування екологічних паспортів визначена в ст. «Державний облік об'єктів, що шкідливо впливають на стан навколишнього природного середовища» закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Нині вважається, що екологічний паспорт є комплексним державним документом, який містить характеристики взаємовідносин будь-якого техногенного або природного об'єкта з навколишнім природним середовищем.

Екологічний паспорт промислового підприємства як нормативно-технічний документ був затверджений і вперше введений у дію в 1990 р. ГОСТ 17.0.0.04-90 «Экологический паспорт промышленных предприятий». Цей стандарт розроблений для систематизації інформації, яка визначає вплив підприємства на навколишнє середовище, і контролю за дотриманням природоохоронних норм та правил у процесі господарської діяльності.

Екологічний паспорт призначений для відображення даних, що характеризують джерела шкідливого впливу підприємства на довкілля (джерела викидів, скидів, утворення відходів), розсіювання забруднювальних речовин у навколишнє середовище, рівень використовуваних на підприємстві технологій, можливостей скорочення цього шкідливого впливу тощо.

На відміну від різних форм екологічної звітності, які характеризують підприємство як джерело шкідливого впливу на довкілля, головною метою введення екологічного паспорта підприємства є створення інформаційної бази для екологізації його технологічних процесів і гармонізації його діяльності в системі «природа--суспільство». У цьому контексті розробка й використання екологічного паспорта підприємства спрямовані на досягнення таких цілей:

створення державної системи обліку та моніторингового контролю за станом суб'єктів господарювання;

• застосування в системі державного екологічного управління для всіх суб'єктів господарювання, незалежно від форм власності, єдиного інформаційного документа для відображення видів шкідливого впливу суб'єктів на природні ресурси та оцінки їхнього комплексного впливу на довкілля;

• створення інформаційної бази для оцінки ефективності використання підприємством сировинних, паливно-енергетичних, водних, земельних та інших ресурсів;

створення інформаційної бази для оцінки екологічності використовуваних на підприємстві технологій;

забезпечення інформаційної основи для ліцензування природокористування;

забезпечення інформаційної основи для впровадження економічних механізмів стимулювання діяльності підприємств у напрямі екологізації використовуваних технологій, економії природних ресурсів і енергозбереження.

Підґрунтям для розробки екологічного паспорта є основні показники виробництва, проекти розрахунків норм ГДВ, ГДС, дозволи на природокористування, паспорти газо- й водоочисних споруд і установок з утилізації та використання відходів, форми державної і статистичної звітності та інші нормативні й нормативно-технічні документи. Структура екологічного паспорта підприємства складається з таких блоків:

Загальні дані про підприємство та його реквізити.

Коротка природно-кліматична характеристика району розташування підприємства:

характеристика кліматичних умов;

характеристика стану, у тому числі фонових концентрацій в атмосфері;

характеристика джерел водозабору та приймачів стічних вод, фоновий

хімічний склад вод водних об'єктів.

Короткий опис технології виробництва і дані про продукцію, балансова схема матеріальних потоків.

Відомості про використання земельних ресурсів.

Характеристика сировини, використовуваних матеріальних і енергетичних ресурсів.

Характеристика викидів в атмосферу.

Характеристика водоспоживання і водовідведення.

Характеристика відходів.

Дані про рекультивацію порушених земель.

Дані про транспорт підприємства.

Дані про еколого-економічну діяльність підприємства.

Зауважимо, що відповідно до пріоритетів, визначених в Основних напрямах державної екологічної політики, в Україні на сьогодні найбільшого розвитку набули напрями екологічної паспортизації потенційно небезпечних об'єктів (ПНО) та відходів.

Відповідно до закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» постановою Кабінету Міністрів України «Про створення Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій» та іншими законодавчими актами було затверджено Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів. Це Положення визначає загальні засади паспортизації потенційно небезпечних об'єктів для створення загальнодержавного реєстру їх техногенного та природного характеру як складової частини Єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру.

Екологічний паспорт ПНО містить дані, на підставі яких виконується оцінка потенційної небезпеки виробничої діяльності об'єкта:

вид (природа) небезпеки (радіаційна, хімічна, біологічна, бактеріологічна, вибухопожежна тощо);

інтенсивність джерел небезпеки та час їх негативного впливу (постійне випромінювання, залпові викиди, систематичне накопичення небезпечного ефекту на поверхні ґрунту тощо);

характер та ступінь негативного впливу на реципієнти;

сфера забруднення (атмосфера, гідросфера, літосфера);

технічний стан будов, споруд, технологічного обладнання та інженерних комунікацій, ступінь їх зношеності;

загальний стан техніки безпеки.

Паспортизація ПНО проводиться за загальною формою паспорта, яка підлягає певній модифікації для кожного конкретного типу об'єкта з урахуванням специфіки його виробництва.