66

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: Основи екології

На тему: Екологічний рівень освіти населення

Копаленко Юлія Вікторівна

спеціальність: менеджмент та управління бізнесом

Викладач: професор Штанько В.М.

м. Нікополь 2005

Питання виживання нації сьогодні повністю залежить від гармонії людини, природи, космосу в цілому. Сьогодні, як ніколи, стає актуальним розглядати людину (її розвиток, здоров'я, моральність, духовність) в тісному зв'язку з оточуючим середовищем, з реальним навколишнім середовищем. Живий організм - це основна складова екології суспільства. Без гармонії природи - людини - космосу - неможливий нормальний, здоровий розвиток людини.

Для розуміння проблем людини, її екології необхідно досягти високого освітнього рівня людини, її морального і духовного стану.

Питання взаємозв'язку між людиною і природою особливо актуальні у зв'язку з тим важким екологічним станом, який сьогодні склався в Україні. Одним із очевидних критеріїв екологічного стану держави є стан здоров'я її населення. На жаль нація України ще з 1991 року вимирає, що без сумніву відображає кризовий екологічний стан.

Велике значення при вирішенні складних екологічних проблем має екологічний рівень освіти населення. На жаль, сьогодні приходиться констатувати, що освітній рівень населення, особливо з питань екології людини, дуже низький. Немає чіткої системи освіти з питань екології людини.

В доповіді висвітлюються основні аспекти питань екології людини і їх зв'язок із безпекою самого життя людини.

Обговорюються такі основні проблеми, як що таке здоров'я людини, від яких факторів і як залежить рівень здоров'я людини, особливості екології людини від його віку, чим визначається стабільність здоров'я людини, які існують методи розвитку гармонії людини, природи, космосу в цілому.

Людське суспільство вже живе в XXІ ст. Повинне обрати шлях дальшого розвитку у зв'язку з екологічною кризою, що інтенсивно поглиблюється. Проблема виживання людства обумовлює необхідність переосмислення традиційного шляху розвитку, особливо з часу агронеолітичної революції, яка змінилася революцією індустріальною. Вважають, що революції притаманний лише прогрес людства. Але нині ми спостерігаємо, що наслідком генезису суспільства є проблема можливості виживання людства у глобальному вимірі. Отримавши внаслідок НТР замість ручної і машинної техніки атомну, хімічну, лазерну, біологічну та ін., техніку і технологію людина стала володіти засобами, негативні наслідки дії яких відчутні у глобальних масштабах (наприклад Чорнобиль). Як правило науково-технічний прогрес відокремлювався від суспільного, ураховувалась лише дія науки та техніки на суспільний прогрес, без урахування кардинальних змін на рівні життєдіяльності усього людського суспільства. Соціальний же прогрес розглядався без урахування розвитку самої природи.

Сьогодні вже недосить осмислення необхідності екологізації виробництва та мислення. Потрібна концепція, яка б відобразила якісно новий ступінь розвитку суспільства, що пов'язаний з загальнолюдською соціоприродною перебудовою. При цьому повинні бути екологізовані усі суспільні відносини та сфери діяльності. Основою такого розуміння майбутнього може бути ідея становлення ноосфери (в.І. Вернадський).

Саме сьогодні виникло грізне питання яким повинен бути подальший рух до суспільства з високою екологічною культурою способу життя усіх людей.

Нині культурно-духовна перебудова пов'язана часто-густо з тимчасовим кон'юнктурним інтересом, з особистими або груповими амбіціями, боротьбою за владу є неминучим насильством, національним протистоянням. Це свідчить про низьку як загальну, так і екокультуру. Треба відмовитись від примусової демократії, яка ігнорує можливість наявності істини з боку інтелектуальної меншості. Це може статися лише тоді, коли кожна людина буде керуватись фундаментальними загальнолюдськими цінностями, інтересами, потребами.

Ноосферою не може бути суспільство, яке не спроможне забезпечити гармонію як з природою, так й гармонію внутрішньосоціальну.

побутове екологічне уявлення суспільство

Майбутнє суспільство повинне спиратися на гуманістичну основу, саме на якій можна буде досягти своєрідного "консенсусу", тобто можливості спільного розвитку суспільства та природи в цілому.

Культура, як все плинне, сама себе виснажаючі, готує собі загибель. Проте, деструктивність існуючої культури, не означає її знищення. Передчуття народження нової культури, нової світоглядної парадигми траплялись в історії неодноразово, вони завжди драматичні, супроводжуються невизначеністю, нестійкістю суб'єктивно значимих компонентів буття, в зв'язку з чим світ демонструє людині свої ірраціональні сторони, ірраціональність виступає в усіх формах людських відношень. XХ ст. виявилось саме такою переломною добою в духовно-культурній еволюції.

Традиційно наукове розуміння світу робиться все більш невимірним з людським духом в силу того, що воно не може замінити собою те, в чому шукає собі задовільнення особистість. Загублені наукою сторони дійсності, незнання законів світобудови, відчуженість всього незвичного, нового, панування відомого стану мислення - все це руйнівним чином позначається на нашій еволюції і потребує погодження тих кардинальних питань, які відносяться до вічних і життєстверджуючих.

Для обгрунтування субстанціональних критеріїв суспільного розвитку світова цивілізація все в більшій мірі має потребу в людській світоглядній парадигмі, яка спирається на фізичні теорії, залучені з раніш невідомих науці хронікально-метричних явищ, що дозволяє по-новому подивитись на світ, на людину. Вона стверджує, що все існуюче має хронікальну природу, тому видимий світ не є єдиним, що станів матерії існує велике розмаїття, що в світі визначаючими є не фізичні закони, а моральні, духовні. Звідси завданням філософії є необхідність проаналізувати найважливіші екзистенціалі людського буття - духовність і моральність, зайнятися "екологією душі".

Глобальна екологічна криза є реалією нашого часу. Але на фоні політичної і економічної ситуації, яка склалася в Україні, проблема стосунків з природним оточенням відкладається в побутовій свідомості на задній план. Найбільшу увагу привертають такі аспекти загострення екологічної ситуації, як погіршення якості життя в результаті забруднення довкілля і наслідки антропогенних катастроф, перш за все - наслідки аварії на ЧАЕС. Від цієї проблеми, певно, ми позбавимось ще нескоро, мине чимало десятиліть, а, можливо, і століття, поки ми будемо згадувати про це як про історичний факт із життя України. Тому для українського суспільства проблема формування екологічної свідомості є нагальною, і у найближчих десятиліттях вона повинна стати найважливішим фактором його розвитку.

Відповідно, в психологічних дослідженнях, які торкаються проблеми "людина-природа", переважає аналіз психологічних аспектів проблем, які виникають у зоні екологічного лиха. Головна увага при цьому приділяється задачам психологічної реабілітації потерпілих. Переважно в такому ж контексті екологічно незадовільних умов життя розробляються проблеми екологічного виховання, навчання і екологічної пропаганди. Визнаючи значення такої роботи, слід підкреслити актуальність вивчення не тільки наслідків, але й психологічних причин виникнення антропогенних екологічних порушень.

Системний аналіз сучасної екологічної ситуації приводить до розуміння значення побутових уявлень про щоденні, профанні форми взаємодії з природним оточенням, оскільки врешті саме ці уявлення мають визначальне значення у розвитку антропогенних криз як на мікро-, так і на макрорівні.

Коли у 1960-ті роки людство почало усвідомлювати серйозність посталих перед ними екологічних проблем, виникло питання: скільки часу у нас залишилось? Скільки років мине, перш ніж ми зіткнемося з трагічними наслідками нашого недбайливого ставлення до довкілля? Відповіддю було: 30-35 років. Зараз, коли ми наблизились до кінця зазначеного тридцятирічного терміну, цей прогноз, нажаль, має своє підтвердження і він був недалекий від істини, бо вочевидь потеплення клімату, дірки в захисному озоновому шарові над полюсами, повсякчасна присутність токсичних хімічних речовин у ґрунтових водах багатьох країн світу, голод у Африці, забруднення харчових продуктів залишками пестицидів і вимирання численних видів в міру відступання лісів перед зростаючим народонаселенням планети. У нас просто немає інших тридцяти або хоча б десяти років для вивчення і обговорення екологічних проблем. Необхідно вже зараз вжити рішучих заходів задля спасіння біосфери. Ще через тридцять років ми або створимо стійке суспільство, або станемо свідками згасання цивілізації на Землі.

Все це дуже прикро, але втішно те, що перераховані проблеми вивчені і вже розроблені (принаймні теоретично або на рівні дослідних установок) технології, які дозволяють їх вирішити, а значить, забезпечити стійкий розвиток суспільства. Треба серйозно взятися до справи.

Яким би ми хотіли бачити довкілля? Якщо б нас попросили його описати, ми б, ймовірно, згадали такі речі, як чиста вода, чисте повітря, родючий ґрунт і високопродуктивне сільське господарство, відсутність небезпечних відходів та недоторканий людиною простір з багатим рослинним і тваринним світом. Але більше за все ми, мабуть, прагнемо, щоб взаємозв'язок людства з довкіллям був стійким, тобто можна було б з упевненістю дивитися у майбутнє, знаючи, що наведені вище риси не деградують і не зникнуть, а будуть зберігатися, постійно відновлюючись, і в майбутньому доступність їх, принаймні, не зменшиться.

Через засоби масової інформації лунають попередження про неминучі, екологічні лиха. Забруднюється повітря і вода. Їжа отруєна пестицидами. Кислотні дощі загрожують озерам та лісам. Ерозія призводить до втрат ґрунтів. Руйнується захисний озоновий шар, котрий зберігає все живе на Землі. Клімат планети теплішає через надмірне виділення двоокису вуглецю при спалюванні різних видів палива - це парниковий ефект. Воді, якою ми користуємося, загрожує забруднення, або вона вже містить токсичні відходи. Дика природа зубожіє: тисячі видів наближаються до межі вимирання, а сотні вже перейшли цю межу. Багато ресурсів виснажені надмірним використанням. Перенаселення загрожує поринанням світу в епоху безмежного голоду за прикладом Ефіопії. Коротше кажучи, наші теперішні взаємостосунки з довкіллям дуже далекі від стійкості. Наші дії призводять до її виснаження та деградації. Якщо так буде продовжуватися й надалі, середовище в решті решт стане непридатним для життя.

Отже, те що ми маємо, вочевидь відрізняється від того, чого ми прагнемо. Існує давнє китайське прислів'я, яке несе за своєї простоти глибинний зміст: "якщо не отримуєш бажаного - зміни свої дії". Зміни стосуються самого погляду на проблему і глибину її розуміння, а також змісту, якого ми надаємо різним бокам життя. Наші цінності змінюються в міру розуміння проблем, а роблячи у відповідності з переглянутими цінностями, ми змінюємо ситуацію. Справді, дбайливе ставлення до довкілля веде до добре помітних змін у поглядах, діях, а отже свідомості людей і суспільства у цілому.

Але як показує досвід, не маючи ефективно функціонуючих державних структур в галузі охорони довкілля в Україні, і маючи переважно громадські (а інколи навіть просто аматорські) структури, реалізація зазначеної проблеми не досягає бажаних результатів у вирішенні проблеми, бо тільки держава є гарантом здійснення ефективної екологічної політики, бо держава має для цього всі необхідні засоби: правове, політичне і фінансово-економічне забезпечення, а демократія - інструмент у руках суспільства для створення такої держави, яка б у повній мірі відповідала інтересам суспільства і забезпечувала їх права і свободи.

Ми прагнемо розкрити деякі аспекти психології людини, її природжених і набутих рис у стосунках "людина-природа", і базуючись на цьому, спробувати пов'язати усі сторони нашого повсякденного життя, як то економічні, політичні й юридичні, у контексті екологічної свідомості суспільства, а також сформулювати модель адміністративних державних органів влади і недержавних місцевих структур у сфері захисту довкілля.

Об'єкт нашого дослідження - побутові екологічні уявлення та їх вплив на формування екологічної свідомості суспільства.

Предметом дослідження стали особливості системної організації побутових екологічних уявлень.

Мета роботи - дослідження особливостей репрезентації в побутовій свідомості стосунків "людина-природа", та їх вплив на розвиток українського суспільства. Показати вплив екологічної свідомості суспільства на формування державних інститутів влади. Розкрити суть екології, як науки про природне оточення, що становить основу формування суспільних відносин.

Побутові екологічні уявлення є системною освітою, яка функціонує на різних рівнях рефлексії. Основу сучасних побутових уявлень складає антропоцентризм, поєднаний з потребою безпосередньої взаємодії з природою.

Екологія - наука, що становить основу формування суспільства, і є первісним віддзеркаленням суспільних відносин.

Історично так склалося, що наслідуючи визначені цілі типу видобування руди, виготовлення продуктів або прокладки доріг, люди ставили на чолі кута тільки цю конкретну мету. Ми просто не думали про екологічні наслідки, про побічні дії на довкілля. Такий підхід за своєю суттю не такий поганий, він притаманний для виробництва всіх створюваних людиною матеріальних благ, якими ми користуємося. Та доки населення і масштаби виробництва були малі порівняно з розмірами Землі, екологічні наслідки сприймалися як прийнятний компроміс. Іншими словами, природні простори були досить великі, що для досягнення поставлених цілей і отримання прибутку (тобто більші цінності замість менших відданих) можливо було пожертвувати частиною недоторканої землі, так як і деякою мірою чистоти повітря і води.

Але, вочевидь, цей процес у нашому небезкрайньому світі не може продовжуватися вічно. У міру зростання кількості народонаселення і масштабів виробництва екологічні наслідки ставали все більш серйозними і поширеними, а природні простори безперервно скорочувались. У 60-х роках суспільство почало відчувати загрозу глобального забруднення довкілля. Ми зрозуміли, що зниження її якості вже неможна вважати прийнятним компромісом. Вийшла переоцінка цінностей, і були вжиті перші заходи.

З'явилося багато законів, спрямованих на обмеження забруднення повітря і води, пом'якшення інших наслідків нашого впливу на довкілля.

У 1972 році в США було створено федеральну Агенцію охорони довкілля (ЕРА) для захисту національних земель, повітря і водних систем; паралельні агенції виникали на рівні штатів, округів, населених пунктів. Громадянами створювались сотні організацій щодо охорони довкілля. Багато вчених звернулося до вивчення пов'язаних з ним проблем. Приватні підприємці створили нові виробництва і розробили нові продукти, які служать для боротьби із забрудненням, розміщення відходів і под. Завдяки такому значному підвищенню громадської свідомості і активності в 1960-1970-ті роки цей період посів гідне місце в історії, як ера природоохоронного руху.

Помітний прогрес 1960-1970-х років вочевидь не призвів до рішення всіх проблем. Суспільство, у всякому випадку тимчасово, вичерпало свою здатність приділяти головну увагу охороні довкілля. Початок і середину 1980-х років можна вважати періодом зниження громадського інтересу до цих питань. Але наукові дослідження, створення нових технологій і розвиток природоохоронної служби продовжувались. Зараз ми вже досить гарно розуміємо увесь комплекс проблем, дії і технології, необхідні для їх вирішення. Існує ціла низка законів, контрольних агенцій і громадських організацій, якими управляють тисячі компетентних, відданих справі професіоналів. Складаються підручники та читаються різноманітні курси. Таким чином, 1980-і роки можна вважати періодом консолідації сил і росту професіоналізму.

Зараз виникли нові проблеми. Чисельність населення Землі порівняно з 1965 роком майже подвоїлась. Якщо у 1960-тих та 1970-тих роках з'явилося тільки лише нечіткі прогнози відносно кислотних дощів, руйнування озонового екрану і потеплення клімату, пов'язаного з викидом в атмосферу вуглекислого газу при горінні, то зараз для всіх очевидно: ґрунт, вода і багато інших життєво необхідних нам ресурсів наблизились до межі їх можливого використання. У той же час природоохоронний рух 1990-х років може призвести до швидких і глибоких змін, так як підготовча робота вже зроблена. Через 30-50 років (час нашого життя) воно здатне зробити нестійкий зараз розвиток цивілізації стійким.

У більшості випадків розвиток людського суспільства протікає при повному незнанні або навіть запереченні принципів, які керують самовідтворенням живих систем. Ми в багатьох відношеннях живемо "за позикою", і численні екологічні проблеми, які стоять перед нами, вказують на те, що такий стан нестійкий. Але, як не лишили ми спроб летіти, спіткнувшись об силу тяжіння, також не слід відказуватися від розвитку людського суспільства і повертатися до первісного життя. Слід лише зрозуміти екологічні принципи і прямувати до гармонічного розвитку відповідно до них. Це дуже просто: концепція стійкого розвитку полягає в задоволенні потреб і прагнення сьогодення без вступу в конфлікт із майбутнім.

Ми маємо необхідну інформацію. У середині XІX століття вчені почали вивчати і відкривати принципи взаємовідносин рослин і тварин між собою і з довкіллям. Цю область біології назвали екологією. У 1960-ті роки стало загально визначеним, що екологічні принципи і теорії відносяться не тільки до диких рослин і тварин в звичайних умовам існування. Вони застосовуються і до людини, причому в глобальних масштабах. Цю галузь екології, тобто вивчення екологічних принципів застосуємо до людського суспільства, необхідну для його стійкого розвитку, зараз часто називають наукою про довкілля.

"Не недостача екологічної інформації призводить до негативного впливу на довкілля, а неправильне застосування цієї інформації" []. Словом кажучи, у нас є необхідні знання, які дозволяють зробити розвиток людського суспільства стійким.

Якщо знань досить, чому ж досі не розпочато необхідних змін? По-перше, знання і розуміння придбані відносно нещодавно. Завжди проходить час між отриманням інформації та проведенням політики, на ній основаній. По-друге, вже є значний прогрес, і зміни стають більш помітними. Але в решті решт наукове розуміння це одне, а рішення, що і коли робити, - зовсім інше. Очевидно, ми всі прагнемо стійкості довкілля. Але у людей багато й інших інтересів, пов'язаних, наприклад, з використанням матеріалів і енергії, відчуженням відходів. Багато з їх цінностей вступають ще не в повній мірі нами свідомо заперечене з прагненням до охорони довкілля, а це перешкоджає прогресу.

Природоохоронний рух 2000-х років, масовий рух за стійкий розвиток людства буде залежати від широкого усвідомлення громадськістю проблем, її пильність, визнання нових цінностей, від потреби зміни і участі в них. Без такого розуміння і підтримки вони нереальні; вимоги людей роблять їх неминучими.

Кожен з нас бере участь у формуванні того, що називають "громадською думкою" або "громадськими цінностями". Тому кожен з нас буде учасником руху за стійкий розвиток.

Проблема взаємодії людини, людського суспільства і природи виникла з появою самої людини. "Але якщо практична проблема взаємодії природи і суспільства має місце протягом всієї історії їх співіснування, то наукова, теоретична проблема ідейного відображення практичної взаємодії змогла виникнути лише з появою духовною культури вже в соціально розвиненому суспільстві. У рефлексивній формі екологічне взаємостосунки, по суті, пронизує всі види суспільної свідомості і світовідчуття, починаючи з міфології та релігії, переходячи в мистецтво та філософію, у природничі й суспільні науки, і, зрештою, стає предметом особливих наукових досліджень близько ста років тому" [8,2]. Прикладом найбільш змістовного і багатогранного дослідження розвитку екологічних уявлень в філогенезі можуть служити "Нариси історії уявлень про взаємостосунки природи і суспільства" [8]. У своєму аналізі уявлень про взаємостосунки природи і суспільства Круть І.В. і Забелін І.М. прагнули до виявлення причин і суті виникнення і розвитку ідей, які привели у своїй реалізації до сучасного стану біосфери і відповідно до репрезентації цього стану в різних галузях знань. Автори розрізняють дві тенденції ставлення до природи, які проявляються в міфах, а пізніше і в філософських уявленнях: екофільну, консервативну, спрямовану на гармонійне сполучення людини з природою, і екофобну - руйнівну, спрямовану на конфронтацію з природою. Відносно стабільні та ізольовані цивілізації Китаю та Індії народили, на думку авторів, екофільну міфологію у більшій мірі, ніж цивілізації Близького Сходу та Середземномор'я. Переважання екофільних або екофобних тенденцій і домінант у поведінці людей визначалось соціальною історією етносу, пов'язаного з геоекологічними змінами і ускладненнями у зв'язку з розвитком економічних і політичних систем і структур. Під етносом у цьому випадку розуміється специфічна природно-соціальна система деякого рівня організації матеріально-духовного буття.

У поглядах давньогрецьких авторів Круть і Забелін вбачають прояв екофобної тенденції на фоні переважно екофільного космологізму досократиків, Гіпократа, Платона і Арістотеля, пізніх еліністів. Більш пізнє християнське світоспостереження формувалося в протистоянні з язичеством та іудизмом і з єресями гностицизму і маніхейства, корінням які йдуть у песимістичну і екофобну ідеологію близькосхідних міфологій і релігій. Саме християнство не було однозначним в екологічному відношенні і включало в себе як екофобні (Августин, Бенедикт), так і екофільні тенденції (Франциск Асизький). В епоху Відродження домінуючі позиції займає антропоцентризм. Ще в більшій мірі проходить відчуження людини від природи в результаті реформації, так як звільняючи людину від сакрально-церковного та підкоряючи її мирському, протестантизм створює психологічну основу для цвітіння діяльності заради діяльності, для домінування прагнення до збагачення, як до самоцінності. Колективістський антропоцентризм та примат матеріальної діяльності і були, вважають Круть і Забелін, основою ідеології буржуазії і антиекологізму Нового часу. Перевага екофобних тенденцій над екофільними стає нормою. Прискорення руйнування екосистем, розповсюдження урбаністичних ландшафтів, забруднення довкілля як наслідку промислової революції XVІІІ-XІX століття змушують звернути увагу на негативні аспекти технічного прогресу. У філософії цю тенденцію Круть і Забелін вбачають у працях Гегеля, Шелінга, Шопенгауера. Однак в основному стурбованість взаємостосунків людини з природою висловлювали натуралісти, природодослідники, географи (Уолес, Гумбольт). Розвиваються природно-наукові уявлення про взаємозалежність людини і природи. У диференційованій науці XІX століття виникають біоекологія (Гекель) і геоекологія (Марш). У першій половині XX ст. формується загальна теорія взаємодії живої та неживої природи. Вчення про біосферу В.І. Вернадського і про біогеоценоз В.М. Сукачьова створили основу для формування екології як науки про екосистеми.

Людина, вважає Марш, належить до вищого розряду істот, ніж ті, які "народжуються у череві природи і підкоряються її владі" [4]. Вернадський В.І. у своєму вченні про ноосферу зберігав оптимізм стосовно майбутнього людства і розглядав ріст чисельності населення, все більше освоєння людьми нових площ, витіснення інших видів як результат закономірного розвитку біосфери і формування ноосфери [3].

Вагомий аспект у проблемі розвитку екологічних уявлень складає динаміка уявлень про інших живих істот, про подібність і відмінність людини та інших тварин [7].

У цілому можна сказати, що сучасні екологічні уявлення є в значній мірі суперечливими і неоднорідними. Практицизм і споживацьке ставлення до навколишнього світу поєднується з переживанням потреби спілкування з "недоторканою природою", віра в технологію як основне рішення проблем сьогодення межує зі страхом перед можливістю техногенних екологічних криз (наприклад, страх АЕС [1]). Домінуючою установкою при сприйманні стосунків з природою залишається антропоцентризм, який проявляється в найрізноманітніших формах: у ціннісних орієнтаціях - від прагнення удосконалювати природу до визнання людини господарем на Землі, в практичному відношенні - від невміння і небажання передбачати наслідки своїх дій до свідомого винищення живої природи, в етичному аспекті - від неусвідомленого ігнорування інтересами інших тварин до відкритого визнання і теоретичного обґрунтування їх підпорядкованого стану. Разом з тим, необхідність переосмислення своїх стосунків з природою виходить за межі вузько професійної теоретичної області і набуває нормативний характер [11, 13]. Головна увага при спробах реалізації цієї вимоги приділяється таким проблемам, як формування системного бачення екологічної ситуації, виховання екологічної відповідальності, формування ціннісного і естетичного ставлення до природи [9, 10, 6, 14].

Проблема чистого і здорового навколишнього середовища стосується кожного. Рибалка зацікавлений і в чистій воді, і в незабруднених морях і океані; фермер - у неотруєній землі, споживач - у якісних продуктах, що не зашкодять його чи її здоров'ю; промисловці - в продовженні процесу виробництва. Коротше кажучи, чисті повітря, вода, земля і відповідне використання природних ресурсів стосується всіх і всюди у світі.

Використана література

1. Основи законодавства України "Про охорону здоров'я" // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №4. - Ст. 19.

2. Арутюнов С.А. Культурологические исследования и глобальная экология // Вестник Академии наук СССР, 1979, - №12-с.86-108.

3. Вернадский В.И. Философские мысли натуралиста. - М.: Наука, 1982. - С.26-34.

4. Голд Дж. Психология и география: Основы поведенческой географии. - М.: Прогресс, 1990. - 304с.

5. Гумилев Л.Н. Энтогенез и биосфера Земли. - Л.: ЛГУ, 1989. - 496с.

6. Карпенко Е.И. Социально-экологическая ответственность как фактор разрушения противоречия "общество-природа" // Дис. канд. философ. н. - Харьков, 1986. - 211с.

7. Кременцов Н.Л. Человек и животное. К истории поведенческих сопоставлений // Поведение человека и животных: сходство и различия. Сб. науч. тр. - Пущино, 1989. - С.6-28.

8. Курис О.В. Философский анализ становления человеческого сознания // Автореф. дисс. канд. философ. н. - М., 1992. - 25с.

9. Морально-этические нормы, война, окружающая среда. - М.: Мир, 1989. - С.123-202.

10. Наука в интересах прогресса и окружающей среды // Природа и ресурсы, т. XXV, №1-4, 1989. - С.104-132.

11. Олдак П.Г. Общественное производство и окружающая среда. - Новосибирск: Наука, 1979. - 191с.

12. Олейников Ю.В., Шаталов А.Т. К разработке экологического кодекса России // Вестник МГУ. Сер.7. Философия, 1993,№6. - С.3-8.

13. Рудоміно-Дусятська О.В. Психологічні проблеми екологічної пропаганди // Проблеми соціальної активності молоді. Вип.2. - К.: Либідь, 1992. - С.117-123.

14. Рыжиков А.И. Природа и человек: психологические проблемы отчуждения // Вопросы психологии, 1991,№1. - С.60-64.

15. Круть И.В., Забелин И.И. Очерки истории представлений о взаимоотношении природы и облщества. - М.: Наука, 1988. - 416с.

Размещено на Allbest.ru