Екологічні катастрофи в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проект

На тему: Екологічні катастрофи в Україні

Виконала:

Учениця 10 - А класу ЗОШ № 11

Мороз Олександра

Зміст

1. Вступ

2. Екологічні катастрофи в Україні, їх причини та наслідки

2.1 Екологія і буття природи

2.2 Екологія і біосфера

2.3 Екологія і людина

2.4 Екологія і техногенна цивілізація

2.5 Екологія і культура

2.6 Екологія і етнос

2.7 Екологічні виміри майбутнього

3. Екологічний моніторинг як засіб визначення екологічного стану навколишнього середовища

4. Головні причини й джерела розвитку екологічної кризи

Висновки

1. Вступ

Стосунки біологічної системи і довкілля в процесі еволюції прагнуть оптимальності. Але вони не завжди є гармонійними. Зміни життєво-важливих для біологічної системи параметрів зовнішнього середовища, різкі зміни суттєвих характеристик гомеостазису приводять до порушення оптимального відношення біологічної системи і довкілля. Виникає такий стан екологічної системи, який проявляє себе як криза. Екологічні кризи є складними ситуаціями, які загрожують існуванню екологічних систем. Тому, екологічні кризи, їх різноманітні прояви, причини, шляхи розв'язання - певний пласт предмету сучасної екології.

Осмислення феномену екологічної кризи потребує пізнання її сутності. А для подолання кризового стану важливо усвідомити - з якого роду кризами людина має справу? Що або хто спричинив стан екологічної кризи? Дуже принциповим є коректне дослідження і визначення феномену негативних змін, бо може скластися ситуація, коли предметом вивчення стають зовнішні прояви кризового стану, а не його сутність.

За визначенням, сутність екологічних криз - це процеси, які відбуваються в екологічних системах і загрожують їх цілісності. Тобто, екологічна криза - це порушення життєво-важливих для системи параметрів її функціонування.

2. Екологічні катастрофи в Україні, їх причини та наслідки

2.1 Екологія і буття природи

Природа як цілісність. Природа як світ, що самоорганізується. Уявлення про природу як цілісність і світ, що самоорганізується як засади екології. Категоріальні засади екології - відношення, ціле, частина, система, елемент, структура, функція.

Світ неорганічної і органічної природи. Виникнення і розвиток біологічного світу як передумова екологічних уявлень. Єдність світу неорганічної і органічної природи. Поняття природного середовища і довкілля як вихідні екологічні поняття.

Екологія як характеристика відношення живого і довкілля. Вплив концепції гармонійності світу на становлення екології. Гармонійність як ідеал екологічного.

Становлення предмету класичної екології. Визначення класичної екології Е.Геккелем (60-ті рр. XIX ст.). Екологія як наука про існування живого в межах стабільних характеристик довкілля. Традиційний розподіл екологічного знання.

Еволюція предмету екології. Сучасна екологія як наука про організацію і функціонування екосистем різної складності у відповідному довкіллі. Багатоаспектність предмету сучасної екології. Багатоманітність поглядів на предмет екології в сучасних наукових дослідженнях. Сучасна екологія як дослідження відношення "людина - природа". Врахування людської діяльності в предметі сучасної екології.

Єдність природничо-наукового і гуманітарного знання в сучасній екології. Синтетичний характер екологічних проблем. Інтегративність пізнавальних підходів і методів біології, хімії, географії, геології в їх розв'язанні. Екологічне спрямування розвитку природничих наук. Виникнення синтетичних наук на межі екології і інших наук - екогеографія, екологічна кібернетика тощо. Погляд на сучасну екологію як на загальнонауковий підхід і теоретичну основу поведінки людини в природі.

Змістовна багатоманітність сучасного використання поняття "екологія". "Загальні екології" - глобальна екологія, інтелектуальна екологія, екологія культури, політична екологія - як вихід екології за межі природничої науки. Соціальна екологія як вивчення закономірностей поведінки людських популяцій в урбанізованому середовищі. Глобальна екологія як вчення про екосферу Землі, що взаємодіє з біосферою. Екорозвиток, екополітика, екологічна безпека як предмет політичної екології. Екологія культури як дослідження культурного середовища людини і його впливу на неї. Екологія духа як осмислення світоглядних засад людської діяльності в природі.

2.2 Екологія і біосфера

Єдність живого і довкілля як онтологічна засада вчення про біосферу. Формулювання ідеї біосфери Ж.-Б.Ламарком (ХІХ ст.) як уявлення про вплив на земну кору живих організмів. Розвиток ідеї біосфери і формування біосферичних уявлень під впливом роздумів видатних природознавців - Ж.Бюффона, А.Лавуазьє, О.Гумбольдта, М.Ломоносова. Введення в науку терміна "біосфера" австрійським гідробіологом Е.Зюссом (XIX ст.) для означення обмеженої в просторі і часі сукупності організмів на поверхні Землі. Розвиток біосферичних уявлень першим ректором Київського університету М.Максимовичем і видатним російським натуралістом В.Докучаєвим.

В.Вернадський і його концепція біосфери. Багатоаспектність визначення біосфери В.Вернадським. Ознаки біосфери, що визначені в роботі В.Вернадського "Роздуми натураліста".

Питання про біотичну суть біосфери. Концепція структурних рівнів організації живого і місце біосфери серед рівнів організації живого. Організмовий, популяційний і екосистемний рівні організації живого. Біоценоз, біострома, біогеоценоз і біосфера як існуючі на екосистемному рівні організації живого.

2.3 Екологія і людина

Людина як частина природи і її протилежність. Людина як біологічний вид і соціальна сутність. Відношення "людина-довкілля" в предметі екології. Людська діяльність в природі як екологічний фактор.

Біологічне і соціальне в людині. Еволюційно-біологічний і соцільно-трудовий концептуальні підходи осмислення антропогенезу. Методологічні вади біологізаторства і заперечення ролі біологічного в людині. Концепція біосоціальної організації людини.

Проблема біологічної еволюції сучасної людини. Проблема співвідношення біологічної і соціальної еволюції людини. Теорія "соціальної дезадаптації" Р.Дюбо та ін. І її екологічні висновки. Сучасна екологічна ситуація як підтвердження неможливості незалежності людини від природи. Залежність штучного світу людської життєдіяльності від природного.

Діяльність людини як чинник екологічних проблем. Основні стадії історії взаємодії людства і природи. Екологічні наслідки людської діяльності в природі на примітивному, агрокультурному і машинно-індустріальному етапах історії взаємодії людини і природи. Екологічно-кризові наслідки гойного способу полювання і підсічно-вогневого звільнення земель для землеробства.

Світоглядні зміни у ставленні людини до природи в умовах техногенного суспільства. Долання "обожнювання" природи і завойовницьке ставлення до неї як засади антропогенного тиску на природу. Проблема природних ресурсів і їх використання. Продовольча проблема і розвиток людства. Енергетичні проблеми і можливості їх розв'язання. Вплив демографічної ситуації на стан природи. Людська діяльність як така, що призводить до порушення рівноваги відношення "людина - природа". Загроза незворотного руйнування біосфери з середини XX ст. Виникнення глобальної екологічної кризи. Загроза екологічної катастрофи.

2.4 Екологія і техногенна цивілізація

Становлення техногенної цивілізації, її особливості порівняно з традиційним суспільством. Вплив техніки і технології на природу. Технологізація людської життєдіяльності. Агресивність техногенної цивілізації по відношенню до природи, культури і людини. Світоглядні засади техногенної цивілізації. Орієнтація на завойовницьке ставлення до природи.

Поняття екологічної ситуації. Інтегральні характеристики планетарного екологічного стану в понятті "екологічна ситуація". Екологічна ситуація як функція цивілізації. Аналіз екологічної ситуації в сучасних наукових і філософських дослідженнях і визнання кризовості як суттєвої ознаки сучасної екологічної ситуації.

Поняття "криза". Сутність кризових процесів. Криза і катастрофа. Сутність екологічних криз. Екологічні кризи і їх наслідки для природи і людини. Екологічна криза і екологічна катастрофа.

Типологія екологічних криз. Локальні, регіональні і панойкуменні екологічні кризи. Чинники екологічних криз.

Природні екологічні кризи, їх причини і наслідки. Концепції катастрофізму, градуалізму, іридієва і тектонічна гіпотези.

Антропогенні екологічні кризи і підходи осмислення їх сутності і наслідків. Зв'язок антропогенних екологічних крих з розвитком науки і техніки. Негативізм у ставленні до сучасної науки і її претензій на істинне знання -- П.Фейєрабенд. Шлях екологізації виробництва і наукового пізнання як вихід з глобальної екологічної кризи.

Усвідомлення людством екологічних проблем як глобальних. Поняття глобальних проблем і погляди на шляхи їх розв'язання. Засади осмислення екологічних проблем як глобальних в західній і вітчизняній філософській думці XX ст.

Постанова проблеми глобальної екологічної кризи в 60-ті роки XX ст. Екологічна діяльність Римського клубу. Методологія глобалістики в екологічній програмі А.Печчеї. Прогнозування поведінки екологічних систем на підставі глобального моделювання в дослідженнях Д.Медоуза, Дж.Форрестера , Д.Гвішіані та ін. в 70-ті роки XX ст.

Екологічна криза в Україні. Осмислення причин кризовості сучасної екологічної ситуації в Україні і пошук шляхів її покращення. Концепції контролювання і покращення сучасної екологічної ситуації на шляху використання можливостей новітніх технологій - комп'ютерної і біотехнології. Антигуманність концепції "золотого мільярду".

2.5 Екологія і культура

Людське сприймання природи як культурне відношення. Світоглядні засади культурної традиції як такі, що визначають цінність природного і живого. А Швейцер про самоцінність життя і потребу формування культуротворчого світогляду.

Феномен екологічної культури. Поняття природокористування. Історичні типи природокористування як прояви екологічної культури. Інноваційне природокористування як створення штучної природи.

Поняття ноосфери. Концепції В.Вернадського і Т. де Шардена. Багатозначність сучасних трактувань поняття ноосфери. Ноосфера як нове геологічне явище. Ноосфера як нова релігія. Ноосфера як новий тип природокористування. Ноосфера як ідеал і як реальність.

2.6 Екологія і етнос

екологічна катастрофа моніторинг біосфера

Роль природного довкілля в формуванні етносу. Природне і соціальне в етногенезі. Засади осмислення природності українського буття. Культ природи і архетипи етнічної ментальності.

Екологічні проблеми в контексті української культури. Творчість М.Данілевського, М.Грушевського, П.Тутківського, Є.Маланюка. Специфіка природного буття націй в епоху екологічної кризи. Етноекологічна ситуація в Україні. Трагічні екологічні наслідки Чорнобильської катастрофи. Проблема збереження і відтворення генофонду нації в умовах сучасної екологічної ситуації.

Екологічна культура етносу. Концепція пассіонарності Л.Гумільова. Поняття химерного етносу. Руйнуючий вплив химерного етносу на культуру і природу. Екологічна культура українського етносу.

2.7 Екологічні виміри майбутнього

Розв'язання екологічних проблем і вихід з екологічної кризи як умова людського майбуття. Подолання "світу абсурду" як світу техногенної цивілізації. Гуманізація науки як шлях до нового - екологічного світогляду. Екологізація людської діяльності і мислення як стратегія цивілізаційного розвитку.

Природність ноосферного суспільства. Можливість існування ноосферної культури. Природа людина в умовах ноосфери. Екологічна ситуація майбутнього як результат розумного ставлення людини до природи.

Сучасні екологічні проблеми, що постають перед людським суспільством

Погіршення стану більшості екосистем біосфери, істотне зменшення біопродуктивності й біорізноманітності, катастрофічне виснаження ґрунтів і мінеральних ресурсів за небаченої забрудненості поверхні Землі; гідросфери й атмосфери пов'язані з інтенсивним зростанням чисельності населення планети та розвитком науково-технічного прогресу протягом останніх 50 років. Саме необхідність задоволення дедалі більших потреб людського суспільства призвела до гігантського розширення масштабів господарської діяльності, змін у пропорціях світового господарства, у виробничих потужностях, техніці й технологіях, асортименті продукції, виробничому й особистому споживанні. Моделі виробництва й споживання, що склалися в світі, перестали відповідати умовам нормального співіснування людини й природи.

До розвитку глобальної екологічної й тісно пов'язаної з нею соціально-економічної кризи, які сьогодні загрожують існуванню нашої цивілізації, призвели, образно кажучи, два „вибухи” - демографічний, тобто різке зростання чисельності населення за останнє століття, й промислово-енергетичний, а також причинені ними катастрофічні ресурсопоглинання й продукування відходів. За висновками експертів, некероване зростання населення планети - головна причина розвитку глобальної екологічної кризи, яка спричинила решту криз (виснаження ресурсів, забруднення геосфер, негативні кліматичні зміни тощо).

Одною з екологічних проблем є зростання кількості міст-гігантів, що стали найбільшими та найнебезпечнішими забруднювачами довкілля й згубниками природи, її „раковими пухлинами”.

Нерегульований приріст населення, котрий призвів до розширення енерговиробництва, що спричинило такі негативні наслідки, як: активне забруднення природи, випадання кислотних дощів, утворення озонових „дір”, парникового ефекту.

Вивчення динаміки споживання людством мінеральних ресурсів показало, що десь, через 200-250 років на Землі скінчаться запаси нафти, вугілля, горючих сланців і торфу.

В разі збереження сучасних промислових та енергетичних технологій приблизно за цей самий період буде вичерпано до 2/3 запасів кисню в атмосфері планети за одночасного неухильного зниження темпів його відтворення зеленими рослинами (внаслідок деградації біосфери, зменшення площі лісів, біорізноманітності, біомаси і біопродуктивності взагалі).

Вчені стверджують, що протягом найближчих 20-30 років через техногенні зміни в навколишньому середовищі світ може втратити більш як 1 млн видів рослин і тварин. Біологічна різноманітність - це запорука стійкості, витривалості як окремих екосистем. Так і біосфери в цілому. Ось чому зменшення біорізноманітності - це серйозна втрата біосфери, одна з головних екологічних проблем сьогодення.

Екологічною проблемою є і спустелювання. За даними ООН, понад 900 млн чоловік проживають у посушливих зонах нашої планети, землі яких потерпають від спустелювання.

Глобальні негативні біологічні й кліматичні зміни (спустелювання, деградація ґрунтів, біосфери, зменшення біорізноманітності, почастішання кислотних дощів). Лісові пожежі, утворенням і рухом ураганів, піщаних бур та інших стихійних і техногенних катастрофічних явищ глобального масштабу.

Дані екологічного моніторингу стають ефективним інструментом охорони природи лише в тому разі, якщо вони доступні широким масам населення завдяки засобам масової інформації.

Дані моніторингу мають допомагати в пошуку шляхи оптимізації взаємин людини й природи. Станції стеження розміщуються в екологічно чистих районах, спостереження за станом довкілля можуть бути наземними й за допомогою літаків, гелікоптерів, супутників, космічних кораблів, метеорологічних ракет.

3. Екологічний моніторинг як засіб визначення екологічного стану навколишнього середовища

У зв'язку зі збільшенням негативного впливу на довкілля всіх видів людської діяльності останніми роками виникла потреба в організації періодичних і безперервних довгострокових спостережень, в оцінках становища в цілому. Контролюються екологічні умови як навколо окремих об'єктів - забруднювачів, так і в межах районів, регіонів, континентів, усієї планети. Склалася ціла система таких досліджень, спостережень і операцій, яку назвали екологічними моніторингами.

Основна мета моніторингу - об'єктивна оцінка стану довкілля, його складових у межах досліджуваних територій, аби залежно від цієї оцінки приймати правильні рішення щодо охорони природи, раціонального використання їх ресурсів.

Найважливіше питання екологічного моніторингу:

за чим спостерігати?

як спостерігати?

коли спостерігати?

які головні екологічні параметри фіксувати?

які висновки щодо поліпшення екологічної ситуації можна зробити?

Сьогодні під екологічним моніторингом розуміють систему спостережень, оцінки і контролю стану довкілля для вироблення заходів на його захист, раціональне використання природних ресурсів, передбачення критичних екологічних ситуацій та запобігання їм прогнозування масштабів можливих змін.

Організація, нагромадження, обробка й поширення даних моніторингу мають забезпечити необхідною інформацією для розв'язання управлінських задач на різних рівнях - від окремого об'єкта до великого регіону чи всієї планети, бо всі три рівня пов'язані між собою. На локальному рівні - це стеження за конкретними об'єктами, їхнім ресурсом - та енергоспоживанням, складом та обсягами забруднень довкілля, контроль за дотриманням законів про охорону природи.

На регіональному рівні (басейни великих річок, водосховищ, географічні або екологічні райони чи регіони) - це виявлення шляхів міграції забруднювальних речовин, з'ясування обсягів токсикантів, що мігрують, головних джерел забруднення середовища в регіоні, вибір постійних станцій екологічного контролю, визначення головних екологічних завдань, складання регіональних планів охорони природи.

На глобальному рівні - це спостереження за станом озонового шару, розвитком парникового ефекту, формуванням і випаданням кислотних дощів, станом гідросфери планети.

4. Головні причини й джерела розвитку екологічної кризи

Об'єктивний аналіз сучасної економічної ситуації, причин і джерел погіршення екологічного стану природного середовища України, погіршення здоров'я людей, виникнення демографічної кризи став можливим лише кілька років тому завдяки розсекреченню великої кількості архівних матеріалів (соціально-історичних, політичних, партійних, соціально-економічних та ін.) і допоміг чітко визначити основні причини, джерела, динаміку й напрями розвитку екологічної ситуації у межах нашої держави. Такими причинами, як уже частково згадувалось, виявилися:

1. Екстенсивне використання всіх видів природних ресурсів, що тривало протягом десятиліть, без врахування можливостей природних регіонів до самовідтворення й самоочищення.

2. Довготривале адміністративно-командне концентрування на невеликих площах великої кількості надпотужних хімічних, металургійних, нафтопереробних і військових промислових комплексів та інших «гігантів соціалістичної індустрії», прискорена реалізація гігантоманських планів втручання в природне середовище.

3. Повне нехтування традиціями господарювання, можливостями природи регіонів і інтересами корінного населення.

4. Перехімізація сільського господарства й хибні засади його організації (типу величезних колгоспно-радгоспних господарств).

5. Розгортання меліораційних робіт і їх проведення у величезних обсягах без належних наукових обґрунтувань і ефективних технологій.

6. Повна відсутність об'єктивних довгострокових екологічних експертиз усіх планів і проектів розвитку промислового господарства, енергетики, транспорту протягом повоєнного періоду.

7. Використання на переважній більшості виробництв старих і дуже старих технологій і обладнання, які вже давно потребують заміни.

8. Відсутність ефективно діючих законів щодо охорони природного середовища й підзаконних актів для їх ефективної реалізації.

9. Відсутність постійної об'єктивної інформації широких мас населення про екологічний стан довкілля, причини його погіршення, винуватців забруднень і заходи для поліпшення ситуації.

10. Надзвичайно низький рівень екологічної освіти не лише широких мас населення, а й керівників підприємств, урядових організацій, загальна низька екологічна свідомість і культура.

11. Різке прискорення негативних економічних, соціально-політичних і екологічних процесів в Україні в зв'язку з найбільшою техногенною катастрофою XX ст. - аварією на Чорнобильській АЕС.

12. Відсутність дійових економічних стимулів ресурсо- й енергозбереження.

13. Відсутність дійового державного контролю за виконанням законів про охорону природи й системи ефективного покарання за шкоду довкіллю.

Основними антропогенними джерелами розростання екологічної кризи в Україні є перш за все великі промислові комплекси -- ненажерливі споживачі сировини, енергії, води, повітря, земельного простору, транспорту й водночас страхітливі отруювачі довкілля практично всіма видами забруднень (механічних, хімічних, фізичних, біохімічних). Сконцентровані вони навколо родовищ корисних копалин, великих міст і водних об'єктів: Донеччина, Центральне Придніпров'я, Криворіжжя, Прикарпаття, Керч, Маріуполь, більшість обласних центрів. Серед цих об'єктів найбільшими забруднювачами довкілля є металургійні, хімічні, нафтопереробні та машинобудівні заводи, кар'єри та збагачувальні фабрики, деякі військові підприємства.

Була й залишається найнебезпечнішим джерелом шкоди навколишньому середовищу військова діяльність: за обсягами використання палива для техніки й забруднень від його спалювання в двигунах літаків, танків, автомобілів тощо; за обсягами використання мінеральної сировини, необхідної для виробництва військової техніки; обсягами споживання енергії; витратами на утримання армії і військових підприємств; обсягами забруднень довкілля від цих підприємств і, звичайно, за розмірами збитків, пов'язаних з випробуванням різних видів зброї, у тому числі й атомної, а також проведенням маневрів, навчань і воєн. Україна повною мірою відчула це протягом останнього століття.

Найбільше забруднюють довкілля об'єкти енергетики, перш за все ТЕЦ і ГРЕС. Поглинаючи величезну кількість нафтопродуктів, газу та вугілля, вони викидають в атмосферу мільйони кубічних метрів шкідливих газів, аерозолів і сажі, займають сотні гектар землі шлаками й золою.

Іншим джерелом забруднення природи України є транспорт -- автомобільний, повітряний, водний, залізничний. В усіх великих містах України частка забруднень повітря від автотранспорту останнім часом становить 70--90 % загального рівня забруднень.

Нарешті, для наших сільськогосподарських районів найбільш характерним джерелом забруднень природних вод і ґрунтів є надлишок мінеральних добрив і пестицидів, які десятками років у величезних кількостях використовувалися на полях. Лише 5 -- 10 % їх йшло на користь (поглиналося рослинами), а 90 % змивалося дощовими й сніговими водами, здувалося вітрами й осідало в річках, озерах, ґрунтах і ґрунтових водах, стаючи шкідливими компонентами екосистем.

Небезпечними забруднювачами довкілля є також об'єкти, що генерують потужні фізичні поля -- електромагнітні, радіаційні, шумові, ультразвукові й інфразвукові, теплові, вібраційні (великі радіостанції, теплоцентралі, РЛС, трансформаторні підстанції, ЛЕП, ретрансляційні станції, спеціальні фізичні лабораторії та установки, кібернетичні центри, АЕС тощо).

Сучасний напружений екологічний стан більшості регіонів України (Центральне Полісся, Передкарпаття, Причорномор'я, Крим, Азовське море, Центральне Придніпров'я і Донеччина) є наслідком хибної екологічної політики наших урядовців протягом останніх десятків років: розвиток територіально-промислових комплексів, енергетики, сільського господарства без врахування специфіки природних умов краю, інтересів українського народу, екологічних законів. Для підтвердження сказаного наведемо деякі факти про забруднення й шкоду довкіллю України від основних видів виробничої діяльності на її території.

Підприємства металургії і енергетики щорічно викидають у повітря відповідно 35 % і 32 % усіх забруднень від стаціонарних джерел, є головними забруднювачами повітря України (міста Макіївка, Маріуполь, Комунарськ, Харцизьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Дніпродзержинськ та ін.). Металургійні підприємства оснащені очисним обладнанням лише на 30--50 %, яке до того ж застаріле або не діє зовсім.

Головними забруднювачами довкілля важкими металами, особливо миш'яком і свинцем, є підприємства кольорової металургії; вони ж забруднюють довкілля сірчаною й азотною кислотами (м. Костянтинівка -- завод «Укрцинк», м. Запоріжжя -- Дніпровський, Микитівський ртутний комбінати та ін.).Чорна металургія -- основний забруднювач вод фенолами, нафтопродуктами, сульфатами.

Дуже негативним з екологічної точки зору є наявність на території України п'яти АЕС (14 енергоблоків) -- Чорнобильської, Рівненської, Хмельницької, Запорізької та Південноукраїнської. Зберігається не лише велика небезпека нових аварій на АЕС, але й додається дуже складна проблема поховання відходів ядерного палива і, в недалекому майбутньому, після відпрацювання належного ресурсу -- поховання й ліквідація самих АЕС дуже складний, небезпечний і дорогий процес.

Дуже загрозливою для здоров'я людей і навколишнього середовища України залишається діяльність військово-промислового комплексу. В Україні щільність розміщення військових частин, об'єктів, оборонних підприємств, установ, військових навчальних закладів, полігонів, складів досить висока. Очисні споруди на військових об'єктах, котельнях, пунктах заправки ПММ, заводах або взагалі відсутні, або дуже погано забезпечують очищення промислових, побутових стоків. При цьому військові власті, прикриваючись завісою секретності, намагаються приховувати стан справ на цих об'єктах, створюють перешкоди для відвідування їх екологами. Найгірший стан -- у причорноморських районах, особливо в Криму. Тут протягом десятків років об'єкти й кораблі Чорноморського флоту забруднювали води Чорного моря (у воді лише Севастопольської бухти вміст нафтопродуктів перевищує ГДК у 180 разів). Спеціалісти стверджують, що частини й об'єкти Чорноморського флоту щодоби скидають в море близько 9 тис. м! неочищених стічних вод.

Дуже загрозливими для довкілля є порушення в більшості військових підрозділів правил зберігання ПММ і експлуатації систем їх транспортування. Втрати, витікання й розливи ПММ протягом тривалого часу (іноді десятиріч) навколо військових баз, аеродромів, складів на кілометри навкруги забруднили нафтою поверхневі й підземні води, є причиною появи в колодязях, ставках і річках «покладів» нафтопродуктів, або, ще гірше, дуже токсичних речовин (хром, кадмій, свинець, бензпірени та ін.). Прикладами можуть бути територія парку Олександрія в Білій Церкві, міста Узин, Васильків (Київська обл.), Дубно (Рівненська обл.), Велика Круча (Полтавська обл.), Озерне (Житомирщина), Чугуїв (Харківська обл.), Луцьк, Керч, Севастополь, Чернівці та ін. У багатьох військових частинах не дотримуються правил захисту цивільного населення від згубного електромагнітного впливу й високочастотних випромінювань від потужних РЛС. Гостро стоять проблеми використання лісів і сільськогосподарських угідь військовими під полігони, стрільбища, мисливські господарства, навчальні центри (загальна площа цих земель перевищує 100 тис. га).

Одним з головних забруднювачів довкілля є також хімічна промисловість, об'єкти якої викидають у повітря сірчаний ангідрид, окиси азоту, вуглеводні тощо. Найбільшої шкоди вони завдають у Прикарпатті (Ново-Роздольський сірчаний комбінат, Калуський калійний концерн), на Донбасі, в Присивашші (Красноперекопськ), Одесі, Вінниці, Сумах, Рівному (підприємства об'єднання «Азот»), які забруднюють довкілля фосгеном, вінілхлоридом, хлористим воднем, фенолом, аміаком -- дуже небезпечними токсикантами. Дуже шкодять довкіллю також хімічні підприємства, які виробляють отрутохімікати (міста Первомайськ, Калуш, Маріуполь, Дніпродзержинськ), синтетичні продукти (підприємства об'єднань «Хімволокно», «Хлорвініл», «Дніпрошина», «Укрнаф-тохім» та ін.). Сумним фактом є те, що майже всі підприємства хімічної промисловості мають застаріле обладнання, порушують межі санітарно-захисних зон, не мають очисних споруд, або мають дуже неефективні.

Найбільшим серед промислових підприємств в Україні є машинобудівний комплекс, тому що в державі для цього склалися досить сприятливі передумови: могутня металургійна база, густа транспортна мережа, великі обсяги використання машин і приладів, висококваліфіковані кадри. На українських машинобудівних заводах виробляють різноманітну продукцію від побутової техніки до найскладніших сучасних машин -- обладнання для АЕС, космічну техніку, турбіни, літаки, що не мають аналогів у світі. Найвища концентрація машинобудівної промисловості характерна для Дніпропетровська, Харкова, Кривого Рога, Краматорська, Маріуполя, Донецька.

Машинобудівна промисловість має складну структуру й багато типів машинобудування: важкого, електротехнічного, транспортного, приладо- й верстатобудування, радіоелектронного та ін. Кожен з типів машинобудування має свої екологічні особливості -- склад і кількість відходів, токсичність забруднень, режим їх викидів у повітря та зі стічними водами.

Як і інші види промисловості, машинобудівна галузь тяжіє до районів розвитку металургії, сконцентрована в містах і дуже шкодить їх екологічному стану великими обсягами відходів, забруднень повітря і води. Так, в Дніпропетровську лише одне виробниче об'єднання «Дніпроважмаш» щорічно скидає в Дніпро 2365,2 тис. м' забруднених стічних вод, завод прокатних валків -- 250 тис. м3. У Запоріжжі викиди Дніпровського електродного заводу в атмосферу становлять 35 % загальноміських, причому 80 % з них є канцерогенними речовинами першого класу небезпечності. До речі, понад 50 % всіх викидів у атмосферу цього міста дає ПО «Запоріжсталь» (понад 150 тис. т шкідливих речовин щороку). Електротехнічних заводів в Україні діє понад сотню. Але незважаючи на те, що більшість з них (а також приладобудівних і радіоелектронних) збудовано в останні десятиліття, на багатьох з них газо- й водоочисні споруди або несправні, або діють неефективно (одеський «Агроагрегат», миколаївський «Ніконд», чернівецький металообробний, дніпропетровський «Південний машинобудівний» та ін.).

Сільськогосподарське виробництво в Україні сьогодні значно негативніше, ніж кілька десятиліть тому, впливає на природне середовище, через нераціональну організацію меліоративних робіт та необґрунтоване, технологічно не витримане використання міндобрив і отрутохімікатів, а також недбале їх зберігання, транспортування. Природне середовище забруднюється сполуками азоту, фосфору, калію, радіоактивними елементами (останні є домішками в фосфорних міндобривах), важкими металами (міддю, цинком, свинцем, значні перевищення ГДК яких виявлені в 1992--93 рр. у 5 % сільськогосподарської продукції), залишками гербіцидів симтриазинової групи. З 170 пестицидів, що застосовуються в Україні, 49 особливо небезпечні. Останнім часом мало місце також використання токсичних пестицидів, що завозяться в Україну західними фірмами і заборонені на Заході для використання. Обсяги пестицидів і міндобрив, які надходять на поля України, становлять більше 90 000 т і 4,5 млн т відповідно. Площа земель, забруднених стійкими хлорорганічними препаратами, становить близько 8 млн га, на кількох сотнях тисячах гектарів їх вміст значно перевищує ГДК.

Дуже напружена екологічна ситуація склалася навколо (в радіусі кількох кілометрів) великих тваринницьких комплексів України. Найбільші з них (свиноферми та тваринницькі господарства, де вирощують 30--100 тис. голів і більше) продукують щодоби до 2--3 тис. т екскрементів, які ці господарства не встигають переробити. В результаті їх розкладу й гниття виділяються великі маси аміаку, азоту, сірководню, органічних кислот, шкідливих мікроорганізмів, що забруднюють довкілля й спричиняють хвороби, епідемії й загибель в ґрунтових водах, річках і ставках риби, цілих біотичних угруповань. На кілометри від комплексів повітряними масами розносяться сморід, патогенні мікроби, гельмінти.

Особливо загрозливою для землеробства є посилена антропогенною діяльністю ерозія (площинний змив ґрунту, лінійний розмив земель), особливо в лісостеповій і степовій зонах. Понад 4 млн га орних земель уражено дефляцією ґрунтів (видуванням). Пилові бурі, які за останні 100 років виникали в лісостеповій зоні України 23 рази, а за останні 40 років -- 16 раз, знесли мільйони тонн родючих ґрунтів у Луганській, Донецькій, Запорізькій, Дніпропетровській, Херсонській областях та Криму. У 1960 р. пиловими бурями був охоплений весь південь України площею близько 5 млн га, при цьому в Криму, Запорізькій і Херсонській областях повністю знищені посіви на площі близько 5 тис. га. Розвиток пилових бур спричинює деградацію ґрунтів через їх активне виснаження й неправильні агротехнічні заходи. Перехімізація сільського господарства України, що призвела до накопичення в ґрунтах, продуктах харчування, воді шкідливих для здоров'я людей і тварин, а також рослин хімічних елементів і сполук (нітратів, нітритів, важких металів, пестицидів), стала причиною розвитку ще одного негативного явища -- втрати рекреаційних ресурсів. Через значні забруднення великі площі рекреаційних зон, особливо в південних районах України, де зосереджено до ЗО % всього курортно-рекреаційного фонду, почали втрачати свої рекреаційні, оздоровчі функції (Приазов'я, Одещина, Крим).

Великої шкоди ґрунтам завдає використання важкої сільгосптехніки на полях, яка регулярно переущільнює землю, значно знижуючи її пухкість, насиченість повітрям, активність обмінних біохімічних процесів.

Окремо слід акцентувати увагу на екологічній ролі транспорту і особливостях транспортних забруднень в Україні. Мережа транспортних шляхів в Україні досить густа, кількість і активність автотранспорту в містах висока, і шкоди довкіллю він завдає дуже значної. Основними причинами є застарілі конструкції двигунів, характер палива (нафтопродукти, а не газ чи інші менш токсичні речовини) і погана організація руху, особливо в містах, на перехрестях вулиць, мостопереходах. У відпрацьованих газах, що викидаються нашими автомобілями, виявлено до 280 різних шкідливих речовин, серед яких особливу небезпеку становлять бензпірени (канцерогенна речовина, в мільйон разів отруйніша за чадний газ), оксиди азоту, свинець, ртуть, альдегіди, окиси вуглецю й сірки, сажа, вуглеводні.

Автотранспорт на перевезення одного й того ж вантажу потребує в 6,5 раза більше палива, ніж залізничний, і в 5 раз більше, ніж водний. А в Україні налічується понад 1 млн вантажних і понад 2,5 млн легкових автомобілів, і кожен із них щороку спалює від 12 до ЗО т високооктанового російського бензину, збагаченого свинцем (до 0,36 г/л, в той час як в бензинах Великобританії 0,15 г/л, а СІЛА -- 0,013 г/л!). Треба зауважити, що токсичність відпрацьованих газів наших дизельних двигунів набагато вища від карбюраторних, оскільки ці гази містять багато окисів вуглецю, діоксидів азоту й сірки, а також сажі (до 16 --18 кг з кожної тонни дизпалива). У 1992--1993 рр. викиди забруднюючих речовин автотранспортом складали близько 5,5 млн т на рік (39 % від всього обсягу викидів в Україні). Цей показник такий значний тому, що понад 20 % транспортних засобів експлуатуються з перевищенням установлених нормативів вмісту шкідливих речовин у відпрацьованих газах (старі, зношені двигуни, неякісне паливо). Від транспортних забруднень газами й шумом терплять усі міста України, особливо великі. Доля забруднень повітря від автотранспорту у деяких великих містах України становить від 40 до 80 % загальних забруднень.

Досить відчутної екологічної шкоди завдає Дніпру з його водосховищами, Дунаю, Дністру, а також Чорному й Азовському морям водний транспорт, перш за все -- від недотримання правил перевезення й перекачування нафтопродуктів, аварій, очищення танків, змивів, через шумо-вібраційні впливи, створення хвиль, що руйнують береги водосховищ тощо.

Все більшою екологічною проблемою міст України, особливо великих і курортних, є проблема очищення різних комунальних відходів -- побутових та промислових, перероблення цих відходів. Щорічно у водні об'єкти України скидається близько 4 млрд м! забруднених стоків. Теоретично існуючі методи очищення в змозі очистити стічні води на 95 -- 96 % (хоча й цього недосить), а на практиці це ніколи не досягається, не перевищуючи в кращому разі 70 -- 85 %. Очищення стічних вод до санітарних норм в усьому світі (а у нас тим більше) пов'язане зі значними витратами, тому чекати поліпшення справ у цій галузі найближчим часом надії нема. Частковим виходом є перехід на замкнені водо-оборотні системи на підприємствах. Найбільше неочищених стічних вод скидають міста Маріуполь (253,8 млн м3), Дніпропетровськ (188 млн м3), Запоріжжя (65 млн м3), Київ (29,0 млн м3). А в цілому всі великі міста України забруднюють водне середовище, хоч і порівняно менше. Причини все ті ж -- застаріле устаткування, а то й відсутність очисних споруд, аварійні скиди (в 1992 р. їх було зафіксовано 263 і більше всього -- в Маріуполі).

Останнім часом в Україні активізувались екзогенні геологічні процеси -- зсуви, селі, змиви, ерозія поверхні, карстоутворення, яроутворення, засолення ґрунтів, суфозія, спровоковані антропогенною діяльністю (будівництвом різних об'єктів, шляхів. На 50 % освоєних площ схилів розвиваються зсуви (Крим, Закарпаття, Прикарпаття, Одещина, Харківщина та ін.).

Спеціалістами в зонах активної антропогенної діяльності зафіксовано вже 13,8 тис. зсувних ділянок і 2,5 тис. карстово-суфозійних об'єктів. У Криму, Карпатах, Закарпатті й Прикарпатті на 70 % гірських водозборів і схилів розвинулись селеві процеси. В районах поширення лесових порід (65 % площі України) має місце просідання поверхні через підтоплення лесових ґрунтів (на 42 % площі розвитку лесу), 18 % території України вражено яружною ерозією (Хмельницька, Вінницька, Чернівецька, Одеська, Київська, Черкаська, Кіровоградська області, Крим).

У Поліссі мають місце процеси підтоплення, на півдні України 11 -- 25 % площ угідь терплять від засолення, спричиненого неправильним зрошенням. Антропогенна діяльність вздовж Чорноморського й Азовського узбережжів повсюдно супроводжується активізацією морської абразії берегів.

Майже на 70 % території України значно знизилася сейсмічна стійкість ґрунтів і порід, особливо на півдні, в Донбасі, Прикарпатті, чому сприяла поява тисяч свердловин, шахт, кар'єрів. Несприятлива інженерно-сейсмологічна обстановка і в районі Чорнобильської АЕС, де за рахунок комплексу природних та техногенних факторів зниження сейсмічної стійкості максимальне. Те ж саме характерне й для району Рівненської АЕС, що відбувається за рахунок техногенного карсту й підтоплення. Техногенні фактори в межах зони впливу цих АЕС можуть підсилити землетрус на 1 --1,5 бала, тобто довести його силу до 5--7 балів.

При плануванні розвитку господарства України, її рекреаційних зон необхідно враховувати також вплив геоаномальних зон як для здоров'я людей, біот, так і для стійкості фундаментів, схилів, споруд. Геоаномальні зони збігаються із зонами розвитку печер і карстових пустот, розломами в земній корі; для них характерні гравітаційні, теплові, електромагнітні, геохімічні аномалії, активна міграція різних газів і розчинів у земній корі, підвищена сейсмічна активність.

Яскравими ілюстраціями характеристики сучасного екологічного стану України можуть бути ще кілька фактів, узятих з документів Мінприроди та Міністерства охорони здоров'я України. До другої світової війни українське Полісся було одним із екологічно найблагополучніших регіонів Європи, славилося чистими, сповненими життям лісами, річками, чудовими озерами, своїми грибами, ягодами, рибою, звіриною, унікальними представниками флори й фауни, яких немає ніде в світі. Сьогодні Полісся -- регіон з найбільш загрозливою екологічною ситуацією в Україні і Європі, де активна вирубка лісів, необґрунтовані обсяги осушення боліт і видобутку торфу, перезабруднення хімічними препаратами сільгоспугідь, промислові забруднення, негативні наслідки розробки гранітних кар'єрів і, нарешті, жорстокий ядерний удар Чорнобильської аварії призвели до критичного екологічного стану. В дуже напруженому екологічному стані перебуває Київське водосховище, донні відклади якого й водні організми перезабруднені радіонуклідами.

Район Донбасу в межах трикутника Донецьк -- Луганськ -- Рубіжне, де сконцентровані найбрудніші з екологічної точки зору промислові виробництва, шахти, об'єкти енергетики, військові підприємства, досяг стану, коли почалася деградація всіх екосистем місцевих ландшафтів. У Лисичансько-Рубежанському промисловому районі, наприклад, дуже перезабруднені не лише поверхневі, а й підземні води на площі більше 120 км 2. 1417 териконів постійно отруюють атмосферу шкідливими газами, займаючи до того ж тисячі гектарів родючих земель. У річку Самару з шахт Західного Донбасу щорічно скидається близько 20 млн м1 високомінералізованих шахтних вод і ще близько 60 млн м3 таких же вод з Центрального Донбасу. Мінералізація води в річках Інгул, Самара, Інгулець перевищує природний фон у 10 і більше разів. Лише в р. Інгулець з регіону Кривбасу щорічно скидається близько 100 млн м брудних стоків. Ці річки забруднюються важкими металами й радіоактивними речовинами (останні надходять з району родовищ уранових руд під Жовтими Водами). Однією з найбрудніших в Україні вважається р. Сіверський Донець.

У річки Сіверський Донець і Дністер щорічно скидається близько 200 млн м3 перезабруднених стоків. Крім того, Дністер опинився на грані виснаження через непосильні для нього обсяги водозабору для потреб промисловості і меліорації -- стік її зменшився з 6 до 3 млн м3 на рік.

За останні роки в атмосферу України викинуто понад 100 млн т шкідливих речовин.

Через різке погіршення екологічного стану акваторії у Чорному морі за останні 100 років стадо дельфінів зменшилося з 1 млн до 80--90 тис.

Дефіцит води в Україні сьогодні становить близько 4 млрд м3. Практично всі поверхневі, ґрунтові й частково підземні води забруднені промисловими, побутовими, сільськогосподарськими стоками й не відповідають за якістю навіть прийнятим на сьогодні заниженим санітарним нормам. Щороку у водойми України потрапляє близько 5 млн т солей, 190 млн м3 гнійних стоків; у Дніпро при цьому скидається близько 1300 млн м3 брудних стоків. Гострий дефіцит якісних питних вод відчувається вже не лише в містах Криму, Донбасу, в Одесі, Львові, Харкові, айв Києві, Житомирі, Вінниці, Херсоні, Нікополі, Запоріжжі, Дрогобичі, Білій Церкві та ін. Якість питних підземних вод теж постійно знижується. Найбруднішими річками в Україні вважаються Либідь, що протікає через Київ, і Полтва (Львівська обл.). У р. Либідь, в басейні якої розміщено близько 300 підприємств (з них 100 скидають зовсім неочищені стоки), солей у воді більше, ніж у Дніпрі, в 3 рази, нітратів -- у 900 разів вище ГДК, міді -- в 50, цинку -- в 4, а свинцю (поблизу гирла) міститься 3,5 кг на тонну води (1992 р.). У р. Полтві у воді зовсім відсутній розчинений кисень, натомість є сірководень. Вміст основних забруднюючих речовин становить відповідно: легкоокисних органічних речовин -- 3 -- 22 ГДК, азоту амонійного -- 22 -- 35, азоту нітритного -- 3 -- 7, нафтопродуктів -- 6 --13, сполук міді -- 9, цинку -- 4, марганцю -- 9 ГДК. У деякі роки концентрації цих речовин були ще вищими.

Понад 800 сіл України нині втратили власні джерела питної води (воду доводиться завозити чи подавати по трубах здаля). Особливо гостро ця проблема відчувається на Донбасі, Криворіжжі та Дніпропетровщині.

Українські чорноземи раніше складали близько 50 % світового банку чорноземів. Нині надмірною експлуатацією й забрудненнями виведено з ладу близько 60 % наших чорноземів; щорічно втрачається близько 100 тис. га родючих ґрунтів, зноситься близько 18 млн т гумусу, кількість якого у порівнянні з колишньою зменшилась в ґрунтах у 6 разів. Розорані землі в Україні становлять близько 90 % площі степів і лісостепів; але вони вже дуже виснажені, перезабруднені міндобривами та пестицидами.

За останні 100 років антропогенна діяльність завдала великої шкоди тваринному й рослинному світові України. Лише в повоєнні роки в Донеччині та Криму зникло близько 40 видів рослин, в Карпатах -- 20. У «Червону книгу» України сьогодні занесено більше 800 видів рослин і тварин, яким серйозно загрожує вимирання або знищення.

На конференції ООН «Навколишнє середовище й розвиток» в Ріо-де-Жанейро Україною підписано Конвенцію щодо збереження біологічної різноманітності. Виконанню вимог цієї Конвенції значною мірою сприятиме Закон України «Про охорону природного навколишнього середовища». Велике значення для збереження біологічної різноманітності матиме прийняття Законів України «Про охорону тваринного світу» та «Про охорону рослинного світу», а також активність комісії з Червоної книги України.

Охорона окремих видів рослин і тварин -- найважливіша складова частина охорони навколишнього середовища. Важко відділити охорону рослин і тварин або, в широкому розумінні, генофонду природної флори й фауни, від проблем охорони довкілля.

Червона книга -- це добірка фактів про унікальних мешканців країни, над якими нависла загроза зникнення. У 1980 р. вийшла у світ невеликим тиражем «Червона книга Української PCP», яка містила дані про 85 видів тварин і 151 вид рослин. Протягом наступних років завдяки праці вчених вона була доповнена багатьма відомостями. У 1988 р. з'явився довідник «Редкие и исчезающие растения и животные Украины», в якому розглянуто поширення, чисельність та деякі екологічні особливості набагато більшої кількості рідкісних та зникаючих видів рослин (213) і тварин (131). У довіднику розглянуто також шляхи й форми їх охорони.

При Мінприроди України постійно діє комісія з Червоної книги, яка, враховуючи пропозиції фахівців, вносить зміни про неї. Розроблене й затверджене Верховною Радою України Положення про Червону книгу України.

Велике значення для уточнення відомостей, наведених у цій книзі, мають так звані кадастрові роботи, тобто цілеспрямовані дослідження поширення й чисельності окремих видів рослин і тварин. Мінприроди працює над розробкою наукових основ охорони й відтворення рідкісних і зникаючих рослин, а також над створенням комп'ютерної бази даних про види рослин і тварин, які занесені до Червоної книги України.

Через перезабруднення запаси риби в більшості річок України скоротилися в десятки разів. Значно зменшилось поголів'я й знизилась якість великої рогатої худоби, майже щезло конярство -- дуже корисна галузь господарства.

Сьогодні в Україні швидко розвивається демографічна криза. Починаючи з 1991 р., в Україні спостерігається від'ємний приріст населення. У 1993--1994 рр. смертність перевищувала народжуваність на кілька сотень тисяч чоловік. Смертність дітей у нас одна з найвищих у світі; 12--13 % шлюбів бездітні, на 38 % зросла захворюваність онкологічними хворобами, у 2 рази збільшилась кількість психічних розладів, у 2 -- 2,5 рази зросли захворювання на виразку шлунку, бронхіальну астму, серцево-судинні та алергічні хвороби. Медичні статистичні дані 1992--1993 рр. свідчать, що з кількох мільйонів обстежених жителів України хворих серед дорослого населення в середньому близько 70 %, серед дітей -- 60 %, а серйозно хворих -- відповідно ЗО і 50 %.

Медико-генетичними дослідженнями встановлено, що від тривалого забруднення природного середовища в апараті спадковості людини поступово накопичуються негативні генетичні зміни. Відомо, що коли ці зміни досягають 30 %, згідно з біологічними законами нація починає зникати. А в Донецько-Придніпровському регіоні цей показник вже досяг рівня 19--24 %.

При забрудненнях атмосфери, що перевищують норму в 1,2 -- 1,5 раза, починаються імунні захворювання організму, а в Україні сьогодні діє близько 1700 шкідливих забруднювачів атмосфери, з них 1000 особливо небезпечних хімічних підприємств. Через вказані вище причини середня тривалість життя жителів України знизилася в середньому до 60 років у чоловіків і 75 років у жінок. Серед випускників київських шкіл лише 5--8 % вважаються сьогодні здоровими.

Висновки

Катастрофічно впливає на природні ландшафти будівництво великих шахт, відкритих кар'єрів, автомагістралей, летовищ, потужних ліній електропередач, каналів, тунелів, великих сміттєзвалищ і шламосховищ.

Зазначені вище екологічні катастрофи, пов'язані з широкомасштабною людською діяльністю, мають локальний, іноді -- регіональний характер.

Ураховуючи гіркий досвід недбалого природокористування, люди повинні у своїй майбутній діяльності зважати на Закони природи. Чітко уявляти наслідки свого втручання в життя біосфери, що проявляться як найближчим часом, так і пізніше, через 50--100 років. Використовуючи весь загальнолюдський інтелект і набуті знання в галузі охорони природи та раціонального споживання її ресурсів, розвиваючи міжнародне співробітництво, обмінюючись інформацією, надаючи наукову, матеріальну й технічну допомогу, необхідно домогтись ефективною вирішення головної проблеми -- зберегти сферу життя на Землі.

Зрозуміло, що перш за все йдеться про регулювання споживання ресурсів. В більш широкому смислі - про створення здорового життєвого середовища для людини. Втім, головне знайти такі форми діяльності людини в природі, які б не зашкодили подальшому існуванню як людини, так і природи. Не можна зупинити науково-технічний прогрес. Отже, треба зменшити негативний техногенний тиск на природу.

Размещено на Allbest.ru