Наукові підходи щодо збереження рідкісних видів тварин (зубра)

Таксономія і генетична структура виду

Зубр - Віsоп bonasus, ( Linnaeus, 1758) є одним з двох видів роду Bison H. Smith, 1827, родини порожнисторогих (Bоvidae Grау, 1821). поширених в Європі та Північній Америці.

Ретроспективно вважається, що в складі виду було 3 форми підвидового рангу:

-В.Ь. bonasus (Linnaeus, 1758) Біловезька Пуща

-B.b. hungarorum Kretzoi, 1946 Карпати та Трансільванія

-В.Ь. caucasicus Nurkin еt Satunin. 1904 Кавказ.

З них зберігся тільки перший підвид - біловезький зубр. Звичайно, немає достатніх підстав вважати, що цей поділ повністю і адекватно відбиває дійсну генетичну ( популяційну) структуру виду в первісному ареалі.

У процесі реституції зубра сформувались дві генетичні лінії: біловезька, або низинна - Lowland land line, що походить від лише 7 особин біловезької форми, та біловезько - кавказька Lowland - Caucasian line, що має 12 тварин - засновників, у тому числі одного бика кавказького підвиду. Відзначається, що генетичне різноманіття всередині та між цими лініями менше , ніж серед домашньої худоби. Середній коефіцієнт імбридінгу в біловезько - кавказькій лінії майже в два рази нижчий, ніж у чисто біловезькій ( Slatis, 1960; Olech. 2000).

Коротка історія зубра в Україні

На території України зубр був у минулому масовим і широко поширеним звіром та важливим об'єктом промислу ще в часи Київської Русі, а пізніше Русько - Литовської та Польсько - Литовської держави. Залишки кісток зубрів знайдені, в археологічних памятках давньої Русі (Тимченко,1972). хоча і не так багато. В письмових джерелах тих часів про зубрів не згадується. Але, вірогідно, це пояснюється тим, що в давнину зубрів і турів не завжди відрізняли (Шарпемань,1997), а пізніше називали лісовими буйволами. 3 візантійських джерел відомо, що племінник візантійського імператора Андронік Комнін, перебуваючи з посольством v галицького князя Ярослава Осьмомисла (XII ст.), полював на звірів, яких він називав зубрами (Дашкевич. 1873, цит. за Кириков. 1979) У 1431 р. на бенкети князівського з'їзду в Луцьку щоденно поставлялось по 60 зубрів, стільки ж лосів і кабанів.

У Лісостепу зубри були в XVI -XVII ст. поширені від Дністра до Дону, а на Поділлі вельми чисельні і зустрічались великими табунами. Свідчення про це є у документах, що стосуються Брацлавського замку та Барського староства ( Корвеев, 195З). Зубрів у ХVІ ст. було багато і в Київському воєводстві. Тут на них полювали заради м'яса, яке солили і відправляли навіть у Литву (Jablonowski, 1897. цит. за Кириков. 1979).

До ХVII ст. чисельність зубрів явно зменшилась. У І696 р. з Гетьманщини до царського двору, крім лосів, кабанів і оленів, було послано лише одного зубра. Супроводжувального листа було написано гетьманом Мазепою у Лохвиці. Тому С. В. Кіріков( Кириков. 1979) вважає, що зубра було здобуто у Лівобережному Лісостепу. Проте зубри в цей час ще жили в правобережному не тільки лісостепу, але й степу. В подорожньому щоденнику словацького мандрівника Даніела Крман (Крман.1999) повідомляється, що козаки зимою покидають Січ і переходять до озер в степу, де полюють на звірів. Тут є безліч зайців, буйволів і навіть диких ослів…і інших звірів. Останні відомості про перебування зубрів у Лісостепу стосуються першої половини XVIII ст.. Перечислюючи звірів, що водяться в Молдавії. Д. Кантемир згадував, що по обох береrax Дністра трапляються ,,лісові буйволи", які заходять з Поділля та Причорноморських степів (Гептнер и др., 1961). С.В. Кіріков (Кириков, 1952) посилається на Ржончинського, який повідомляв, що наприкінці XVII ст. в просторих безлюдних місцевостях Поділля паслись численні стада копитних звірів, серед яких були й зубри.

До кінця XVIII ст.. зубрів у Лісостепу і Степу вже не було.

У лісовій зоні зубри збереглись дещо довше. В Карпатах вони існували до 1762 р., а на Буковині до початку XIX ст. (Соколов, 1959. з посиланням на Calinecku. 1931 і Harper. 1945).

Як вказує В. Храневич (1926) в XI -XII ст. зубр був звичайним звіром на території Польщі та України, але вже в ХІІІ ст. його ареал у Польщі скоротився , і звіра стали охороняти в окремих мисливських угіддях королів та магнатів. Проте, в Україні на зубрів полювали на Поділлі ще в XVI ст.

До кінця XVIII ст. зубри збереглися тільки в Біловежі (Російська імперія). Молдові та на Кавказі (Симашко, 1851), до початку XX ст. у вільному стані існували тільки в Біловезькій Пущі, де їх чисельність продовжувала скорочуватися, і на Кавказі. Точні відомості про час зникнення аборигенних вільних зубрів в Україні відсутні. Найімовірніше це сталося десь в кінці XVIII на початку XIX ст.. Однак на території України існували невеликі вільні популяції зубрів, завезених з Біловезької Пущі. Ще в 1913 році вони були завезені в Крим, на територію "Царської охоти". Тут до 1917 р. їх було 9 голів, aлe вже у 1919 р. (часи громадянської війни) було вбито останнього зубра (Розанов, 1931).

Біловезькі зубри утримувались до Першої світової війни і в мисливському парку графа Потоцького "Пилявин", що був розташований в Новоград-Волинському районі нинішньої Житомирської області. До 1917 року в цьому парку було 22 зубри, 9 бізонів та багато інших копитних звірів. Через територію цього парку перекочувалась лінія фронту і до 1919 року, незважаючи на спроби німецької окупаційної адміністрації зберегти зубрів, всі вони були знищені браконьєрами (Портенко, 1919).

3.1 Відновлення зубра у фауні України

Спроби ре інтродукції зубра на території України були зроблені ще в 1902 році, коли в зоопарк "Асканія-Нова" було завезено пару зубрів з Біловезької Пущі (Заблоцький.1939). Однак розведення чистокровних зубрів тут не мало успіху і практично закінчилося після 1913 року в зв'язку з загибеллю потомства внаслідок хвороб. Натомість, почали розводити помісі зубрів з американським бізоном та великою рогатою худобою. До 1953 року в Асканію-Нова завезли загалом 7 зубрів, але потім дійшли до висновку, що розведення чистокровних зубрів треба перенести ,,в более благоприятные для зверя природные зоны'' (Сапганский, Слесь. Треус. Успенский, 19613).

Як вище вказувалось, у 1913 р. була зроблена перша спроба акліматизації зубра в Криму на території "Царської охоти" (в радянські часи перетвореної в Кримський заповідник). Випущені тварини успішно розмножувалися, але під час громадянської війни їх винищили браконьєри (Розанов. 1931) Такою ж була доля зубрів, завезених в Крим в 1937 р, на цей раз нечистокровних, в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.

Планомірні роботи з реакліматизації зубра в Україні розгорнулися з 1965 р в рамках всесоюзної програми відновлення зубрів в СРСР під керівництвом М. А. Заблоцького (Перерва, Литус, Крыжановський. 1991). В тому ж році з Біловезької Пущі були завезені зубри у Львівську (10 голів), Волинську(15) і Рівненську (8) області.

У Львівській області зубрів ( 4 самці і 6 самок). Після дворічної перетримки у вольєрі, випустили в угіддях Коростівського лісництва на території державного мисливського господарства «Майдан» -Сколівський р - н.

У Волинській області звірів (6 самців і 9 самок) випустили в Цуманському Державному мисливському господарстві (ДМГ ) Ківерцівський р- н), в угіддях Звірівського лісництва.

У Рівненській області місцем поселення зубрів було обрано Клеванське лісництво в ДМГ "Клеванське" - 3 самці і 5 самок були випущені після 8 місяців перетримки у загоні.

У 1967 р. 4 зубри і 4 зубриці із Біловезької Пущі завезли в Броварський район Київської області в загороджене державне заповідно-мисливське господарство (ДЗМГ "Заліське" (тепер Державна резиденція), де вони утримуються в напіввільних умовах.

У 1970 р. з розплідників Березинського (Білорусь), Окського та Приоксько-Терасного заповідників (Росія) 19 зубрів (9 самців і 10 самок) випустили в Чемернарське лісництво Берегометського лісокомбінату (ДМГ Буковинське, Чернівецька область). У 1976 р. біля десятка зубрів з цього господарства перейшли в угіддя сусіднього ДМГ "Зубровиця". В 1977 р. сюди додатково було завезено 4 зубрів (1 самця і 3 самок) з Приоксько-Терасного заповідника. В цих двох господарствах сформувалася практично єдина Буковинська субпопуляція.

У 1972-1973 рр. у Бахчисарайське мисливське господарство на північних схилах Кримських гір було завезено 13 зубрів, яких згодом переселили в Данівське ДМГ Чернігівської області.

У вересні 1976 року з розплідника Окського заповідника 8 зубрів (4:4) завезли у Надвірнянський заказник в Івано-Франківській області. В 1979 році ця група була доповнена двома самками з розплідника Приоксько-Терасного заповідника.

У 1979 р. в Уладівське лісництво Хмельницького лісгоспзагу у Вінницькій області (тепер ДМГ "Вінницьке") було завезено 2 самця і 4 самки зубрів, відновлених у Цуманському ДМГ.

У Данівському ДМГ, крім перевезених сюди 10 тварин з Криму, у 1980 р. було завезено двох біловезьких зубрів з розплідника Приоксько -Терасного заповідника. У Лопатинське ДМГ у Бродівському районі Львівської області зубри були завезені в 1980-1981 рр. з розплідника "Науместіс" в Литві. Всього було завезено 13 особин- 7 самців та 5 самок.

Нарешті, у 1985 р. - двох, а 1986 р. ще 12 зубрів (всього 4 самця та 10 самок) з ДЗМГ "Заліське” з Київської області перевезено до ДМГ Конотопське в Сумській області.

Усі українські субпопуляції зубра представлені тваринами біловезько кавказької лінії, крім стада Лопатинського ДМГ, куди були завезені зубри чисто біловезької лінії.

Таким чином, на даний час всі місця реакліматизації зубрів в Україні представлені лісовим ландшафтом, в тому чисті 4 з них в межах Українського Полісся, одне в зоні залишків європейських широколистяних лісів (Вінницька обл.) і 3 - в гірських лісах Карпат.

Доля зубрів у місцях випуску була різною. Деякі групи успішно акліматизувались, нарощували свою чисельність досить швидкими темпами і утворили тривкі субпопуляції. До таких належать Цуманська, Данівська, Буковинська і, особливо, Вінницька (Уладівська) субпопуляція, яка з 6-ти завезених зубрів у 1979 р. виросла до 126 голів у 2002 р. Інші з тих чи інших причин припинили своє існування. У Рівненській області зубри розбрелись, деякі з них, можливо, приєднались до сусідньої Цуманськоі субпопуляції. Надвірнянська популяція у Івано-Франківській області була заснована на невдало вибраній території, що була густозаселена і перетиналась залізницею і шосейними шляхами, на яких загинуло декілька зубрів, крім того, вона була вражена хворобою сечо-статевих органів самців - некротичним баланопоститом. Проживши деякий час у конфліктах з місцевим населенням, це стадо згасло до 2000 р., коли було відстріляно останніх кількох тварин. Як вже згадувалось, Кримська група, також через конфлікт з місцевою господарською діяльністю, була відловлена і переселена до Сумської області.

Максимальна чисельність, якої досягли окремі субпопуляції зубрів, була 202 особини для Цуманської, 110 - для Данівської у 1992 р., 225 - для Буковинської у 1994 р. та 126 - для Уладівської на 2002 рік. Тобто, перелічені субпопуляції задовольняли прийнятому на той час критерію демографічної безпеки - мінімум 100 особин (Рисек, 2002).

Найбільшої чисельності українська метапопуляція зубрів досягала на кінець 1992 року, коли вона налічувала за офіційними даними 664 (за іншими 685) особини.

За даними інвентаризації зубрів української метапопуляціі, станом на початок 2006 року, в Україні залишилось 7 вільних і 1 напіввільна суб-популяція в 7-ми областях.

Причини зниження чисельності в окремих субпопуляціях детально не з'ясовані. Можна лише констатувати, що воно відбувається в результаті сукупної дії декількох несприятливих антропогенних чинників. Серед них вирішальну роль відіграє браконьєрство, що набуло за часи незалежності України загрозливих розмірів. Загибель тварин з різних природних причин та селекційний відстріл, за загальними офіційними даними, надто незначні, щоб бути суттєвим фактором зменшення поголів'я. Слід звернути пильну увагу на нове явище в життєдіяльності зрілих субпопуляцій зубра, яке добре ілюструється ситуацією в Цуманській (Волинська обл. ) субпопуляії, де велика щільність населення цих тварин на обмеженій території привела до погіршення кормової бази основних стадій їх перебування. До того ж. останнім часом у зв'язку з занепадом сільського господарева великі площі сільськогосподарських угідь, що прилягають до лісових масивів і слугували джерелом додаткових кормів, не обробляються. Це сприяє міграції тварин у пошуках більш кормчих угідь. Були зафіксовані випадки появи зубрів на території, значно віддаленій від місць постійного перебування.

Проте стан кормової бази не є основною причиною міграції зубрів на значні відстані. В результаті аналізу загальної ситуації можна кваліфікувати це явище як відродження міграційного інстинкту і початок природного розселення зубрів на території України, яке відмічається і в інших субпопуляціях. Цю тенденцію можна було б вітати, якби не сучасні реали України.

Біологічна інтерпретація цього явища може полягати в наступному. За довгий період розведення зубрів у розплідниках і зоопарках, тобто, утримання в неволі, відбувався процес, який можна вважати проявом елементів доместикації з відповідними змінами на рівні фізіології та поведінки тварин. До перших можна віднести розбалансованість статевих циклів і десинхронізацію процесу розмноження .Мається на увазі порушення строків приплоду в деяких популяціях Наприклад, в Уладівській субпопуляції до 50% телят народжується восени, що різко погіршує їх шанси на виживання взимку.

До других - поступове затухання міграційного інстинкту і схильності до розселення в умовах неволі, яке певний час зберігається і при випуску тварин в природу. Ця втрата здатності до розселення, очевидно, відбувається нетільки при утриманні тварин у неволі, а й при довготривалому розведенні їх в угіддях, що охороняються.

Механізм формування цієї особливості поведінки можна пояснити дією так званого "контрольованого" природного добору, тобто, добору в умовах, створюваних людиною, а саме - елімінацією особин, що проявляють міграційний інстинкт і виходять за межі охоронюваних угідь, де вони стають, як правило, жертвою браконьєрів.

Здатність до розселення зубра, не пов'язана прямою залежністю і чисельністю і щільністю популяції, а опосередкована часом існування вільної популяції

Отже, як одну з причин зниження чисельності української мета популяції зубрів треба розглядати і міграційну версію, яка потребує подальшого детального дослідження.

На цю причину накладається декілька інших - як об'єктивних, так і суб'єктивних. Всі, за винятком одного, вільні стада зубрів в Україні мешкають у мисливських угіддях, що експлуатуються, і лише одне в угіддях об'єкту природно-заповідного фонду високого рангу національному природному парку, хоч кількість заповідників, національних и регіональних природних парків значно зросла в державі за останні роки.

За ці ж роки лісове і мисливське господарство пережило хвилю економічного падіння, структурної перебудови і адміністративних перепідпорядкувань. Ці зміни не минули і господарств, в яких живуть зубри. Так, наприклад, ліквідовано мисливське господарство "Майдан", за назвою якого відома одна з карпатських субпопуляцій. Територія цього господарства була розділена між кількома користувачами. "Цуманське" державне мисливське господарство, в угіддях якого розміщувалась одна з старіших і найбільших субпопуляцій зубрів. реорганізовано в лісомисливське господарство з скороченням його площі більш ніж вдвічі. Підпали під реорганізацію перейменування, перепідпорядкування і поділ території та інші державні мисливські господарства, утримувачі зубрів. Більшість з них передано обласним лісовим виробничим об'єднанням, що різко відбилось на їх фінансовому стані, рівні ведення господарства і режимі охорони і використання лісових угідь, в кращих з яких почались рубки лісу і інші господарські заходи, які раніше не проводились. Все це стало причиною того, що звірі почали покидати свої звичні місця перебування і освоєні оселища.

У наслідок таких реорганизацій частина зубрів пасивно опинялась за межами охраняємої, хоч іноді тільки номінально, території. Нові користувачі угідь, якщо такі знаходились, не поспішають визнавати наявність зубрів на їх території, або взагалі ухиляються від відповідальності за збереження червонокнижного виду, визначеної законом. Таким чином, нічийні, формально неіснуючі тварини виявляються приреченими стати здобиччю браконьєрів. Те ж відбувається і з зубрами, як зазначалось вище, що активно мігрують за межі ареалу своєї субпопуляції, бо їх поява в нових угіддях офіційно не реєструється. Досягнення головної мети - сприяння збереженню в Європі одного з видів великих ссавців, яким загрожує вимирання, та відновлення його у фауні України, територія якої повністю входить в історичний ареал зубра і лежить в зоні екологічного оптимуму для цього виду, в сучасних умовах вимагає вирішення цілого ряду проблем як загального, так і локального характеру.

За більш як три десятиліття, що пройшли з початку розгортання роботи з реїнтродукції зубра в Україні, було досягнуто цілком реальних успіхів . Наша держава зайняла чільне місце у Європі як за кількістю вільних субпопуляцій зубра, що жили в умовах повної свободи, тобто у відновленні виду як компоненту природного середовища, так і за загальною чисельністю, що складала близько половини світового поголів'я зубрів біловезько-кавказької лінії у вільних стадах. Разом з тим, стало очевидним, що з позицій простого відтворення і нарощування поголів'я в існуючих осередках їх утримання проблему в сучасному природному оточенні розв'язати не можна . Вона виявилася набагато складнішою, ніж спочатку здавалося, внаслідок взаємодії і нагромадження різних чинників біологічної економічної і соціальної природи. І ці проблеми надзвичайно загострились в останнє десятиліття. В початковій стадії цієї роботи в Україні не було чіткої стратегії і бачення її перспектив. Це проявлялось навіть у виборі місць інтродукції, який іноді не мав наукового обґрунтування, а вирішувався в адміністративному порядку.

Питання раціонального господарювання і управління популяціями бачилися як далека перспектива, більше того, висловлювалися думки (Болденков 1980; Керечун, 1980) про безперспективність повернення зубра в природне середовище України та сумніви в можливості його використання як мисливського звіра.

Такі погляди були зумовлені недостатньою обґрунтованістю програми його розселення з урахуванням інтересів мисливського та лісового господарства, негативним ставленням до необхідності вирішення суперечностей, які іноді виникають при розселенні і утриманні зубра в сучасному культурному ландшафті.

Практика розселення і позитивна динаміка чисельності зубра до початку 90 - х років показала, що такі побоювання були безпідставними, і одночасно вказала на потребу вироблення певної стратегії в цьому процесі, яка б визначила підходи до визначення актуальних проблем у цьому процесі, а саме :

1. Подальшого збільшення чисельності та розширення ареалу зубра в Україні.

2. Оптимізації стосунків звіра з людиною, її господарчою діяльністю в умовах антропогенних ландшафтів.

3. Збереження генофонду і мінімізації негативного виливу інбридінга на ізольовані субпопуляції.

4. Вирішення питання про доцільність співіснування на території України двох генетичних ліній чистокровного зубра - біловезької (Лопатинська субпопуляція) і біловезько-кавказької (всі інші).

5. Відвернення і попередження епізоотичних загроз.

6. Натуралізації звірів у природних умовах України, що в свою чергу, передбачає:

- моніторинг стану субпопуляцій і вивчення процесів адаптації звірів, що живуть у вільних умовах, до сучасного навколишнього середовища.

За роки незалежності першочерговою проблемою, на жаль, стала проблема з поза меж стратегії - питання забезпечення елементарного збереження зубрів від прямого знищення внаслідок відсутності правопорядку у сфері дотримання законодавства про охорону тваринного світу і ведення мисливського господарства.

3.2 Основи стратегії

Розселення зубрів. В основу національної стратегії покладено концепцію збільшення загальної чисельності (метапопупяції) виду в Україні до рівня гарантованого самовідтворення шляхом створення регульованих людиною субпопуляцій оптимальної для умов конкретного місцезнаходження величини. Не може бути й мови про відродження суцільного ареалу зубра, хоча він виявився достатньо пластичним видом, що здатний пристосовуватися до антропогенного середовища, інтенсивної лісогосподарської і сільськогосподарської діяльності і використовує сільськогосподарські угіддя як елементи середовища свого існування. Але площі лісових угідь такого ступеня природності, що дають змогу звірові існувати у відносній рівновазі зі своїм оточенням, у сучасних умовах України надто обмежені, а будь - який вихід зубрів за їх межі пов'язаний з ймовірністю порушення цього балансу і появою пошкоджень лісонасаджень, сільгоспкультур тощо. Крім того, великий і часом агресивний звір не зовсім зручний співмешканець людини в культурному ландшафті. У зв'язку з цим працівники сільського, лісового господарства і місцеве населення часто проявляють негативне ставлення до перспектив розселення цього звіра. Отже, стратегія розселення зубра повинна це враховувати і забезпечувати можливість повного контролю вільних популяцій, недопущення чи мінімізацію можливих збитків, а також відкривати перспективу якогось господарського зиску для тих користувачів, що беруть на себе клопіт з переселення і утримання зубрів. У нинішніх умовах ринкової економіки ця обставина має не останні значення. Все це в певній мірі враховує прийняття стратегії розселення і нарощування поголів'я зубрів шляхом створення невеликих локальних, регульованих людиною через відлов чи селекційний відстріл, субпопуляцій на просторі колишнього ареалу зубрів в Україні.

Поняття оптимальної величини популяції на певній території угідь принципово відрізняється від загально прийнятого в екології поняття оптимальної щільності популяції в цих угіддях і є однією з наріжних концепцій цієї стратегії. Це поняття враховує, крім екологічної ємності угідь, всі інші чинники і обставини економічного і соціального характеру. В сучасних умовах мова йде не про відновлення чисельності виду в природному середовищі, в якому він раніше існував, а, фактично, про інтродукцію його в лісові екосистеми культурного ландшафту. Тому правильний вибір територій для розселення зубрів і ретельне їх обстеження є важливим елементом стратегії.

Оптимізація стосунків зубра з господарською діяльністю людини. Вище вказаний підхід закладає підмурівок оптимальної для вирішення існуючих проблем системи управління субпопуляціями зубра. Умов для існування невеликих груп чи стад зубра в Україні можна знайти незрівняно більше, ніж для великих саморегульованих популяцій, чисельність яких обмежується лише екологічною ємністю угідь. Пропонується вважати оптимальною величиною локальної субпопуляції таку, при якій вона щорічно дає стабільний приріст, не спричиняючи при цьому помітної шкоди господарчим інтересам хазяїв і користувачів угідь, і не входить у протиріччя з ними. Отож, чисельність субпопуляції повинна складатися і визначатися емпірично, конкретно для кожного місце знаходження субпопупяції - мисливського господарства чи природоохоронного об'єкту.

З практики розведення зубра в Україні та теоретичних викладок можна дійти до висновку, що оптимальна величина локальної субпопуляції зубрів має бути в межах від 25-30 до 50-60 голів. 25 особин - це та мінімальна ефективна величина розмножуваної в неволі групи, після досягнення якої генетичне представництво в ній тварин-фундаторів швидко наближається до стану, характерного для природних популяцій (Rails & Ballon 1986 цит. за Z. Pucek. Concervation Strategy for European Bison in print.)

Чисельність 50-60 особин відповідає тому відрізку експоненти росту чисельності крупних копитних звірів з подібними до зубра демографічними показниками, після якого збільшується її крутизна (В. Крижанівський. 1966). За результатами математичного моделювання, на семінарі робочої групи по зубру у Волінському національному парку (Польща, 1995 p.). зроблено висновки, що для демографічної стійкості в умовах стохастичних процесів в оточуючому середовищі популяція зубрів має складатися не менш як з 50 особин. Для створення нової популяції краще завозити 15-20 особин, але й група засновників з 5 ти зубрів здатна створити нову популяцію при наявності резерву ємності угідь не менш як на 100 тварин (Рисек Z., I. Udina, U. S .Seal P.S.Miller, 1996) .

Для утримування регульованої популяції рекомендованих розмірів, необхідно 10-20 тис. га угідь.

Порівнюючи сучасний ареал зубра в Україні з історичним можна бачиш, що більшість сучасних субпопуляцій зосереджені в північній та західній його частині (Полісся, Карпати). В той же час південною межею поширення зубра в минулому було, практично, узбережжя Чорного та Азовського морів, тобто, зубри населяли і лісостепову, і степову зону, ландшафти яких тепер докорінно трансформовані.

Швидка стабілізація і ріст чисельності Уладівської субпопуляції, започаткованої 6 - ма особинами, в Уладівському лісництві Хмільницького лісгоспу Вінницької області, (сучасний лісостеп у ландшафтній зоні європейських широколистяних лісів ), наводить на висновок про те, що екологічний оптимум для зубра в Україні може лежати за межами сучасного ареалу поширення зубра, що сформований, власне, в результаті діяльності людини і, навпаки, не всі місця випуску зубрів дотепер є екологічно оптимальними для нього. На мій погляд, саме цим можна пояснити низькі темпи росту чисельності, чи просто животіння зубрів на північно-східних схилах Карпат (Майданська субпопуляція), де високий сніговий покрив взимку є суттєвим лімітуючим екологічним фактором.

Орієнтуючись на концепцію оптимальної величини популяції, території, придатні для утримання регульованих субпопуляцій зубра можна знайти і в лісостеповій, і навіть степовій зоні.

Збереження генофонду і мінімізація негативного впливу інбридінга на ізольовані субпопуляції.

Передумовою збереженню генофонду є обов'язкова паспортизація і регулярна (щорічна) інвентаризація субпопуляцій зубрів, у перспективі їх генетична паспортизація, яка дозволить цілеспрямовано урізноманітнювати генетичний склад ізольованих субпопуляцій шляхом обміну тваринами - плідниками між ними.

При заснуванні нових субпопуляцій завезенням зубрів з розплідників наявність генетичного паспорта групи повинна бути обов'язковою вимогою для постачальника матеріалу для запобігання надто інбредного складу в групі тварин - засновників нової субпопугяції. Враховуючи високий рівень інбредності всього існуючого поголів'я зубрів, що походить від 12 особин -засновників. негативні наслідки інбридінгу все ж не слід переоцінювати. За певних обставин він може відігравати і позитивну роль, звільняючи популяцію від негативних (летальних) рецесивних генів.

Зважаючи на той факт, що у зв'язку з дією внутріпопупяційних механізмів у невеликих групах не всі дорослі самці реалізовують свій репродуктивний потенціал з причин ієрархії в популяції, і кількість самців фактичних плідників значно менша їх загального числа в групі, доцільно значно більше уваги приділяти обміну між різними субпопуляціями не тільки самцями, але й самками.

Слід також мати на увазі, шо при збільшенні числа регульованих субпопуляцій та зменшенні відстані між ними автоматично збільшиться ймовірність спонтанних контактів і обміну генним матеріалом між субпопуляціями за рахунок міграцій.

Створення осередків існування зубрів у лісостеповій і навіть степовій зоні також сприятиме не тільки розширенню відновлюваного ареалу. Можна очікувати, що завдяки збільшенню різноманіття екологічних чинників, що впливають на тварин, факторів як мутагенезу, так і природного добору, буде розширено основу для збагачення генофонду виду, відновлюваного в природі. на особливу увагу в цьому відношення заслуговує зона відчуження ЧАЕС, яка має шанс стати найбільшим резерватом зубра в Україні з ефективною чисельністю субпопуляції не менше 500 голів. Ця перспектива підтверджена успіхом інтродукції до зони відчуження дикого коня Пржевальського.

Співіснування двох генетичних ліній зубра.

Прийнята міжнародна стратегія розведення зубрів полягає в дотриманні чистоти обох генетичних ліній зубрів - біловезької і біловезько-кавказької, та окремому розведенні кожної з них, як у розплідниках, так і при вільному розведенні, аж до часу, коли відновлювані ареали їх зільються самі собою. Ця концепція базується на уявленнях про те, шо саме лінія біловезького, або низинного (Lowland), зубра репрезентує таксономічну форму єдиний підвид зубра, що зберігся, і тому збереження генофонду цього підвиду в чистоті є провідним елементом стратегії відродження зубра. На наш погляд, така концепція безперспективна. По-перше, можна висловити вагомий сумнів у тому, що надання таксономічного змісту будь-якій з нині існуючих форм зубра виправдане, оскільки 5 геномів - засновників низинної лінії та 12 біловезько-кавказької, від яких походить весь сучасний генофонд виду (Slatis 1960, Olech 1983), ні в якому разі не можуть претендувати на адекватне представництво будь-яких існуючих колись географічних чи екологічних форм. Отже, не виправдана і стратегія закритого розведення біловезькоі лінії зубра, що веде до збільшення інбредності обох ліній. До речі, рівень інбридингу в біловезькій лінії вищий, ніж у біповезько-кавказькій. Що ж стосується вільного розведення зубра в природі, то тут вище вказана стратегія ще більш недоречна, бо метою і результатом відновлення зубра в природних екосистемах має бути формування добре адаптованого до природних умов генотипу. Для цього повинен бути використаний весь збережений генофонд виду з обох ліній.

В Україні в ареалі біговезько - кавказької лінії є єдина субпопуляція зубрів біловезькоі лінії - Лопатинська у ДМГ ,,Стир'' (Львівська область), заснована 1980 року, За 25 років існування її чисельність знизилась з 11 до 7 особин і подальше її перебування в нинішньому стані є безперспективним. Радикально вирішити долю цієї субпопуляціі треба попов ненням її зубрами біловезько-кавказької лінії.

Відвернення і попередження епізоотичних загроз

Засобом запобігання поширення епізоотій є сама стратепя роззосе-редження всієї метапопупяції зубра в окремих субпопуляціях, звичайно, при додержанні профілактичних заходів та запобіганню контактів з домашньою худобою. 3 ліквідацією залишків Надвірнянської субпопуляціі відсутня загроза поширення серед зубрів в Україні некротичного бала-НОпОСТИТу, присутнього в популяції Біловезькоі Пущі та деяких інших субпопуляціях біловезької і біловезько-кавказької лінії.

Натуралізація зубра в природних екосистемах України

У зв'язку з багаторічним розведенням зубрів в умовах неволі, охороною і опікою людини, підгодівлею в скрутний час тощо, як уже вказувалось, у багатьох тварин спостерігаються певні відхилення в біоциклах, в тому числі циклі розмноження, та поведінці, а також звикання до людини. Відсутність страху перед людиною іноді призводила до небажаних конфліктів, серед яких і випадки пошкоджень сільськогосподарського реманенту і техніки, потрави посівів, руйнування скирд і буртів, пошкодження огорож і садків, зрідка напади на домашню худобу і навіть переслідування людей.

В умовах вільних популяцій за певний час порушені біоритми само чинно синхронізуються, а для відновлення у зубрів стереотипу поведінки дикого звіра, зокрема страху перед людиною, можливо доведеться застосувати цілеспрямовані прийоми відлякування, не виключаючи і селекцію за цими ознаками (тобто, вилучення з популяції особливо агресивних та небезпечних звірів). У регульованих відстрілом субпопуляціях відновлення інстинкту уникнення людини за будь-яких обставин не є надто складним завданням. Вирішенню цієї проблеми останнім часом 'сприяє' браконьерство, яке вже зробило зубра справжнім диким звіром, за яким важко вести нагляд.

Моніторинг стану субпопуляцій і вивчення процесів адаптації до умов навколишнього середовища.

Адаптація зубрів до сучасних екологічних умов України, їх вживлен ня в сучасні екосистеми - складний і тривалий процес взаємних пристосувань різних компонентів біоценозів, формування стосунків з конкурентами, освоєння місцевої кормової бази, формування просторової та ієрархічної структури популяцій тощо. Тому цей процес повинен бути об'єктом моніторингу і наукових досліджень з метою вироблення концепції управління як КОЖНОЮ вільною субпопуляціею, так і метапопу-ляцєю зубрів України в цілому. Розробка, а, головне, фінансування з фонду охорони природи (Червона книга) відповідної програми досліджень вільних субпопуляцій зубра в найближче десятиліття є необхідним початковим етапом такої роботи.

3.3 Організаційні та інституційні аспекти

Питаннями, що стосуються управління субпопуляціями зубра в Україні та їх використання, відає Міністерство екології та природних ресурсів України разом з тим. користувачами всіх угідь, заселених зубрами, на даний час є мисливські та лісомисливські господарства, підпорядковані Міністерству лісового господарства України і обласним лісооб'єднанням. Це вимагає координації рішень та взаємних дій між двома відомствами, особливо в питаннях фінансування практичних заходів по відновленню і розселенню зубра в Україні. Законодавсвом України дозволено проведення селекційного відстрілу зубрів (що не суперечить рекомендаціям EBSG/SSC IUCN) із залученням до цих акцій іноземних мисливців-туристів, які оплачують вартість мисливських послуг та трофеїв за договірними розцінками. Бажано з відрахувань від цих коштів створити спеціальний фонд, з якого частково фінансувати діяльність по збереженню зубрів, у тому числі заходи Експертної ради з питань відтворення, охорони і використання зубрів при Мінекоресурсів України, сфера діяльності якої визначена її Положенням. Внаслідок розвалу Радянського Союзу всі розплідники по розведенню зубрів у неволі опинились за межами України: в Росії та Білорусі. Однією з першочергових є потреба створення такого розплідника на території України як генетичного резервата і утримувача страхового фонду виду. Як вже вказувалось, усі вільні субпопуляції зубрів в Україні створювались у мисливських господарствах. Тому дуже важливо розселення цих звірів у системі об'єктів природно-заповідного фонду високого рангу: державних заповідниках, національних і регіональних природних парках. Розплідник може бути створений в одному з таких об'єктів.

В умовах економічних труднощів і відсутності коштів для стимуляції розселення зубрів у вищезгаданих об'єктах ПЗФ звірі мають передаватися безкоштовно користувачам при створенні нових осередків їх оселення, а користувачам орендованих (приватних) мисливських угідь продаватись на договірних умовах.

Для здійснення цих заходів повинно бути проведено пошуки і обстеження територій, найбільш придатних для існування зубрів, і розроблена перспективна національна програма їх розселення в Україні.

НАУКОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА СУПРОВІД

Наукові дослідження повинні супроводжувати всі здійснювані заходи плану дій за спеціальною програмою моніторингу, яка має передбачати як мінімум

-Поновлення паспортизації існуючих та паспортизацію новостворюваних субпопуляцій зубра в Україні.

-Обстеження територій, перспективних для створення нових осередків поселення зубрів і складання реєстру таких територій.

-Порівняльне дослідження особливостей екології зубра в різних ландшафтах України.

-Вивчення впливу різних режимів природоохоронного менеджменту на стан та демографічні показники окремих субпопуляцій зубра.

-Дослідження гельмінтологічного та зооветеринарного статусу українських субпопуляцій та розробка рекомендацій по профілактиці захворювань.

-Розробка оптимальної для умов України методики відлову, транспортування і випуску зубрів.

ПРАКТИЧНІ ЗАХОДИ

У найближчі роки (у зв'язку з фінансовою невизначеністю неможливо окреслити конкретні терміни) треба зробити наступе (програма-мінімум):

І Здійснити переселення зубрів у зону відчуження ЧАЕС. Це можливо лише за умови створення в зоні відчуження Біосферного заповідника чи Національного парку, як це передбачалось дорученням Президента України, і забезпечення ефективної охорони території від браконьєрів.

2. Реставрувати Лопатинську субпопупяцію у Львівській обл. завозом тварин біловезько-кавказької лінії з Вінницького мисливського господарства.

3. Ініціювати експеримент по інтродукції зубрів в степову зону на території регіонального ландшафтного парку "Кінбурнська коса'' (Миколаївська область).

4 Створити осередки оселення зубрів на території, принаймні, двох об'єктів природно-заповідного фонду Шацького та Деснянсько Старогутського національних природних парків. Останній у перспективі має стати транскордонним резерватом з російським національним парком Брянський ліс, в якому вже були спроби випуску зубрів.

СОЦІАЛЬНО-ПРОПАГАНДИСТСЬКІ ЗАХОДИ

Здійснення цього плану дій потребуватиме організації роз'яснювальної роботи серед місцевих керівників обласних комітетів охорони природи та працівників мисливських господарств для подолання певної упередженості щодо наслідків поселення зубра на підвідомчій їм території. Для цього потрібне створення рекламних буклетів, передач по ТБ та радіо, публікація матеріалів в пресі тощо. Поза межами можливостей цього плану дій лежить наведення правопорядку в державі Україна і безумовне виконання Законів України про охорону тваринного світу і про мисливське господарство і полювання, які декларують забезпечення умов для збереження зубрів і інших видів тваринного світу, занесених до Червоної книги України і тих, що охороняються за міжнародними конвенціями, до яких приєдналась Україна.

Висновок

Для більшості видів великих ссавців єдиною формою надійного захисту є організація заповідників і заказників у місцях їх проживання.

Зубр в Україні - унікальний досвід збереження великих ссавців у вільних умовах на території мисливських господарств.

Україна випереджала в цьому відношенні визнаних зубрових потентатів - Польщу, Білорусь та Росію, але втратила позиції не тільки у зв'язку з несприятливою соціально - економічною ситуацією в країні, нестачею коштів на природоохоронні програми і заходи і правовим нігілізмом у державі, а й через деформацію пріоритетів серед керівництва в галузі охорони природи і не усвідомлення престижності, зрештою і економічної перспективності статусу України як піонера в галузі вільного розведення зубрів.

Оскільки збереження зубра в Україні це проблема не тільки національного, але й міжнародного значення, то вона заслуговує на увагу і підтримку не тільки українських, але й зарубіжних організацій і фондів.

Критерії, що пропонуються, встановлені на підставі екологічних особливостей виду, порівняльного аналізу стану і демографічних показників існуючих в Україні вільних субпопуляцій зубра та умов середовища, в яких вони живуть, і врахування основних положень стратегії охорони і відновлення зубрів у фауні України. Принципово ці критерії однакові як для лісової, так і для лісостепової зони України.

Ці критерії призначені для попередньої оцінки придатності території для вселення і існування зубрів. Виходячи з положень стратегії оптимальної величини субпопуляції, в розрахунках приймається, що елементарна вільна субпопуляція мас складатися з двох трьох сімейних груп самок з телятами різного віку загальною чисельністю 10-15 особин, групи молодих самців від 2 до 8 голів та одиноких старих самців. Вона займатиме територію біля 30 кв. км, або 3 тис. га, на якій триматиметься достатньо довго. Самці-одинаки можуть мати індивідуальні території за межами території гурту, розміром до 10 кв. км.

Молоді самці віком 5- 6 років є найбільш активною частиною популяції і можуть мігрувати на десятки км, проте не підтримані міграцією самиць не розширюють ареал субпопуляії.

Розміри території, освоєної стадом, визначаються в першу чергу станом кормової бази. Важливе, але в умовах надійної охорони, менше значення мають захисні властивості біотопів, які використовує стадо. Принаймні, частина угідь повинна забезпечувати, головним чином, умови для відпочинку тварин та розмноження .

Додатковим критерієм при виборі території для інтродукції зубрів мас бути принцип створення нових осередків вільного проживання зубрів між вже існуючими. Це має сприяти можливості природнього обміну генофондом між окремими субпопуляціями за рахунок особин мігрантів.

Територія для нового поселення зубрів має характеризуватись такими рисами навколишнього середовища:

- рельєф пересічений або рівнинний, з добре розвиненою гідрографічною сіткою (річки, струмки, озера та інші водойми) Бажана наявність, або близькість добре вираженої річкової заплави. Наявність болотних масивів, як і високий рівень ґрунтових вод, не є перешкодою для існування локальної популяції, сформованої на принципах даної стратегії.

- загальна площа лісових угідь не обмежена (чим більша, тим краще), але не менша 5 тис. га, які мають бути представлені одним суцільним лісовим масивом;

- територію оселища зубрів не повинні перетинати магістральні автошляхи та залізниці;

грунти переважно родючі, можуть бути дерново-підзолисті, супіщані та суглинисті;

за породним складом і структурою ліси переважно мішані та листяні, найкраще дубово - грабові, з густим підліском і підростом. Цінність перспективних для створення зубрових субпопуляцій лісових угідь підвищує наявність просторих вирубок з природнім лісовідновленням листяних порід та мозаїчність ландшафту в цілому;

- відстань від центру майбутнього поселення зубрів до найближчого населеного пункту має бути не менше 4 км;

- з точки зору кліматичних факторів для зубра є оптимальними регіони з м'яким помірним літом і не морозною зимою та невисоким сніговим покривом. Власне, майже вся територія України, крім деяких високогірних місцевостей Карпат розміщена в межах кліматичного оптимуму для зубрів.

У нашій країні й нині діє залишковий принцип розв'язання екологічних проблем з боку органів державного управління та відсутня можливість ефективного і дієвого впливу на них громадянського суспільства.

Світ з 1992 р. переймається проблемами гармонійного розвитку, а в Україні й досі не набули статусу законодавчих актів ні Стратегія збалансованого розвитку, ні Закон про екологічну освіту.

Міністерства освіти і науки та охорони навколишнього природного середовища України не опрацювали навіть Стратегію освіти для збалансованого розвитку, яку, на відміну від України, активно впроваджують у життя в більшості країн Європи.

Використана література

1. Надточій П.П., Малиновський A.C., Можар A.О. та ін. Досвід подолання наслідків чорнобильської катастрофи. - К.: Світ. 2003.371с.

2. Краснов В.П. Радіоекологія лісів Полісся України. Житомир: Волинь, 1998. - 112 с.

3. Гузій А.І., Рижак І.В. Погляд на сучасний розвиток мисливства / Лісовий і мисливський журнал. - 2003. - Вип. 4. с.34 - 35.

4. Краснов В.П., Шелест З.М., Орлов О.О. та ін. Радіоекологія козулі європейської в Центральному Поліссі України. -Житомир: Волинь, 1998. - 128 с.

5. Краснов В.П., Гулик І.Т. Особливості забруднення Cs-137 пернатої дичини у Центральному Поліссі України (15 років після аварії на Чорнобильській АЕС) // Лісівництво і агролісомеліорація. - 2002. Вип. 101. - с. ЗО - 35.

6. Малиновський A.C., Турко В.М. Накопичення цезію-137 крижнями в умовах Центрального Полісся України // Вісник ДАУ. - 2001. -№l. - с. 202 - 204.

II. Екологічний вісник. Січень - лютий - 2005. 2 -4 с. Посилання:

7. Биоразнообразие Крыма: оценка и потребности сохранения. Вашингтон: ВSР, 1997. 131 с.

8. Багнюкова Т.В., Бескаравайный М.М. и др. Научные исследования в Карадагском природном заповеднике // Тр. Карадагского филиала. 1994. -- Севастополь. 1997. с. 200 - 222.

9. Кузнецов М.Е. Особенности пространственно - возрастной структуры популяции боярышника Поярковой в Карадагском природном заповеднике Заповедники Крыма на рубеже тысячелетий. - Симферополь, 2001. с. 73 - 75.

10. Миронова Л.П. Роль экологического мышления в решении социально экономических проблем на примере Юго-Восточного Крыма Человек и природа проблемы социоестественной истории. -М., 1997. - с. 16 - 18.

11. Программа и методика биогеоценотических исследований. М.: Наука, 1974. - 401 с.

12. Контроль химических и биологических параметров окружающей среды Под ред. П.К. Исаева. - С.-Пб.: Экометрия. 1998. - 851 с.

13. Костенко Н.С. 30-летние изменения структуры фитоценозов особо охраняемых видов макрофитобентоса в Карадагском природном заповеднике Материалы XI съезда Укр. бот. общества. Харьков. 2001. 188 с.

III. Екологічний вісник. Липень - серпень - 2007.29 -31 с. Посилання:

14.Рідний край. -2006. За 26 квітня.

15.Сайт МНС України: www.mns.gov.ua/news.

16.Білявський Г. О., Фурдуй Р. С, Костіков І. Ю. Основи екології. - К., 2004.

17.Гор А. Земля у рівновазі: Екологія і людський дух. - К., 2001.

18.Білявський Г.О., Фурдуй Р.С, Костіков І. Ю. Основи екологічних знань. - К., 2000.

19.Дорогунцов С.І., Коценко К. Ф., Балова О.К. Екологія. К., 1999.

VI. Основи загальної екології. 106-125с. Посилання

20.Бойчук Ю.Д. Основи екології та екологічного права: Навч.пос. Суми: ВТД «Університетська книга», 2004. - 352 с.

21.Закон України про Червону книгу України від 7 лютого 2002 р. №3055 111.

22. Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства в навколишньому середовищі- Київ, 2003.

23.Основи екології: Підручник / Г.О. Білявський, Р.С.Фурдуй, І.Ю. Костіков. К.: Либідь, 2004. - 408 с.

24.Постанова Кабінету Міністрів України від 9.08.2002 р. № 1286 «Про затвердження Положення про Зелену книгу України».

V. Перелік посилань;

25.Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища"

26.Закон України "Про природно-заповідний фонд України"

27.Концепція збереження біологічного різноманіття України

28.Закон України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України"

29.Закон України "Про екологічну мережу України"

30. Защита окружающей среды Европы Четвертая оценка 2004 - Биологическое разнообразие. 176 - 206 c.

Размещено на Allbest.ru