Размещено на http://www.allbest.ru/

Екологічний стан річки Лохвиця



ЗМІСТ

ВСТУП

1. Малі річки Полтавської області та їх загальна характеристика

2. Характеристика річкової мережі Лохвицького району

3. Матеріали і методи

4. Екологічна характеристика річки Лохвиця

4.1 Основні джерела забруднення

4.2 Екологічний стан річки Лохвиця

4.3 Охорона малих річок

ВИСНОВОК

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА



ВСТУП

Актуальність теми. Малі річки є початковими елементами більш крупних річкових систем. Саме вони визначають особливості водних біоценозів, гідрологічних і гідрохімічних режимів водних систем, що живляться від них.

Ріки - основне джерела прісної води на території України. Порушення норм якості води досягло рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров'ю нації.

Витрати свіжої води в Україні на одиницю виробленої продукції значно перевищують такі показники у розвинутих країнах Європи: Франції - в 2,5 раза, ФРН - в 4,3, Великобританії та Швеції - в 4,2 раза.

Забезпечення водою населення України в повному обсязі ускладнюється через незадовільну якість води водних об'єктів. Якість води більшості з них за станом хімічного і бактеріального забруднення класифікується як забруднена і брудна (IV - V клас якості). Найгостріший екологічний стан спостерігається в басейнах річок Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов'я, окремих притоках Дністра, Західного Бугу, де якість води класифікується як дуже брудна (VI клас). Для екосистем більшості водних об'єктів України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу.

До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, еноли, азот амонійний та нітритний, важкі метали тощо.

Для переважної більшості підприємств промисловості та комунального господарства скид забруднюючих речовин істотно еревищує встановлений рівень гранично допустимого скиду (далі - ГДС). Це призводить до забруднення водних об'єктів, порушення норм якості води.

Основними причинами забруднення поверхневих вод України є: скид неочищених та не досить очищених комунально-побутових і промислових стічних вод безпосередньо у водні об'єкти та через систему міської каналізації; надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин у процесі поверхневого стоку води з забудованих територій та сільгоспугідь; ерозія грунтів на водозабірній площі.

Проблема екологічного стану водних об'єктів є актуальною для всіх водних басейнів України. Що ж до Дніпра, водні ресурси якого становлять близько 80 відсотків водних ресурсів України і забезпечують водою 32 млн. населення та 2/3 господарського потенціалу країни, то це одне з найважливіших завдань економічного і соціального розвитку та природоохоронної політики держави.

Це зумовлено складною екологічною ситуацією на території басейну. Водосховища на Дніпрі стали акумуляторами забруднюючих речовин. Значної шкоди завдано північній частині басейну внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС; в критичному стані перебувають малі річки басейну, значна частина яких втратила природну здатність до самоочищення. У катастрофічному стані знаходяться річки Нижнього Дніпра, де щорічно має місце ускладнення санітарно-епідеміологічної ситуації, знижується вилов риби, бідніє біологічне різноманіття. [3, 4, 6]

Мета роботи: дослідити екологічний стан річки Лохвиця.

Завдання:

- охарактеризувати малі річки Полтавської області;

- дати характеристику річковій мережі Лохвицького району

- дослідити екологічний стан річки Лохвиця.

Предмет дослідження: екологічний стан вод річки Лохвиця.

Об'єкт дослідження: річка Лохвиця.



1. Малі річки Полтавської області та їх загальна характеристика

Річкою, на відміну від струмка, балки, канави, прийнято називати постійно діючий водотік, первісно утворений природним шляхом, що має течію води протягом року (а якщо пересихає чи перемерзає, то на короткий час і не щороку). Оскільки в різних ландшафтних зонах розміри водотоків, що тимчасово пересихають чи перемерзають, дуже різняться між собою, різними будуть і розміри річки, яку за класифікацією відносять до малої.

По території Полтавської області протікає 146 річок загальною довжиною 5101 км, з них 143 річки малі. Річки належать до сточища Дніпра, до його лівих приток: Сула, Псел, Ворскла, Оріль.

Нижче наведені річки і населені пункти в яких вони протікають.

Дніпро (міста і містечка над річкою: Кременчук, Комсомольськ):

· Сула -- ліва; Червонозаводське, Лубни

o Артополот -- ліва; Червонозаводське

o Лохвиця -- права; Лохвиця

o Сулиця -- права

o Удай -- права; Пирятин

§ Перевод (Перевід) -- права

§ Руда -- ліва

§ Многа -- ліва; Чорнухи

§ Артополог -- ліва

§ Босаха -- ліва

o Сліпорід -- права

o Багачка -- ліва

o Рудки -- ліва

§ В'язовець -- ліва

o Оржиця -- права; Оржиця

§ Гнила Оржиця -- ліва; Гребінка

§ Чумгак -- права

o Мохнач -- права

· Крива Руда (річка) -- ліва

· Псел -- ліва; Гадяч

o Грунь -- права; Гадяч

o Лютенька -- ліва

§ Тарапунька -- права

§ Перетичек -- ліва

o Грунь-Ташань -- ліва

§ Ташань -- права; Зіньків

§ Грунь -- ліва

§ Мужева Долина -- ліва

§ Стеха -- ліва;

o Хорол -- права; Миргород, Хорол

§ Озниця -- права;

o Вовнянка -- права

o Говтва -- ліва;

§ Вільхова Говтва -- ліва

§ Велика Говтва -- права

§ Середня Говтва -- ліва

o Сухий Омельник -- права; Глобине

· Ворскла -- ліва; Полтава, Кобеляки

o Мерла -- ліва

o Коломак -- ліва

§ Свинківка -- права;

o Тагамлик -- ліва;

o Стара Ворскла -- ліва

§ Орешня -- права

§ Котельва -- ліва; Котельва

o Кустолова -- ліва

o Кобелячка -- права; Кобеляки

§ Вовча (притока Кобелячки) -- права

· Орель (Оріль) -- ліва;

o Орчик -- права; Карлівка

o Суха Лип'янка -- права

o Маячка (притока Орелі) -- права

Думки спеціалістів щодо вихідного розміру малої річки неоднакові. Одні пропонують класифікувати їх, виходячи з довжини, інші - з площі, з якої річка збирає воду, або залежно від витрат води, яку спроможне пропустити русло річки і т. д. У США, наприклад, до категорії “мала річка” відносять водотоки з площею водозбору від 400-600 км2 у гірських і до 2000-4000 км2 у рівнинних районах.

За критерієм, в основу якого покладено площу водозбору, до категорії “мала річка” віднесені водотоки з площею басейнів не більше 2000 км2 за умови, що річка розташована в одній фізико-географічній зоні з властивим для неї гідрологічним режимом. За критерієм, що базується на довжині водотоку, до малих належать річки, довжина яких не перевищує 100 км.

Така класифікація досить умовна, оскільки не зовсім відповідає природним умовам, в яких знаходиться водозбірний басейн. Так, в умовах зони Степу з рідкою гідрографічною мережею водотік довжиною до 100 км нерідко розглядають як досить значний. Подібна річка може бути єдиним джерелом водозабезпечення цілого району. А на Півночі, де гідрографічна мережа добре розвинена, до категорії "мала річка" інколи відносять водотоки з довжиною більш як 200 км.

Відповідно до Водного кодексу України (ст. 79) в нашій країні до категорії “мала річка” віднесені річки з площею водозбору до 2000 км2.

Малі річки містять у собі основну масу запасів прісних вод і відіграють величезну роль в економіці проживаючого в їх басейнах населення.

Малі річки мають ряд особливостей, які необхідно враховувати при розробці заходів їх раціонального використання та охорони. Перша з них - яскраво виражена залежність водності, гідрологічного режиму і якості води малих річок від стану поверхні водозбору, значення якого у ряді випадків буває важливішим, ніж кліматичні та погодні фактори.

Чим могутніша річка, тим більше позначаються на ній екосистемі процеси, що відбуваються в ній самій. Практично всі крупні річки, що протікають меридіально по кількох природних зонах, є азональними (тобто такими, що не залежать від географічної зони) елементами ландшафту. Наприклад, біоценози заплави та річища Дніпра, русло якого перетинає лісову, лісостепову і степову зони, мають практично однаковий характер, тоді як біоценози суходолу цих зон - різні. Інше явище спостерігаємо на малих річках. Їх гідрологія, гідрохімія, склад біоценозів, процеси біопродуктивності і самоочищення, якість води практично повністю залежать від стану водозбірної площі, від процесів, що переважають на суходолі в зонах їх басейнів. Значення цих процесів досить часто буває важливішим, ніж кліматичні та погодні умови. Тому гідрологічні, гідрохімічні і гідробіологічні показники окремих малих річок можуть значно відрізнятися від середньостатистичних зональних чи місцевих. Внаслідок цього всі основні характеристики водозбору малої річки - лісистість, заболоченість, зволоженість території, частка орної площі, наявність чинників забруднення, меліоративні роботи - обов'язково враховують при гідрологічних розрахунках і санітарно-гідробіологічних прогнозах, а також при плануванні різних природоохоронних заходів.

Друга, не менш важлива особливість - це та, що малі річки є початковою ланкою річкової мережі, і всі зміни у їх режимі, безперечно, позначаються на всьому гідрографічному ланцюгу. [12, 16]



2. Характеристик річкової мережі Лохвицького району

В Лохвицькому районі головним формуючим елементом річкової мережі є річка Сула і її протоки протікають в м. Лохвиця (р. Лохвиця), Червонозаводське (р. Сула, Артополот), Піски (р. Сула), Сенча (р.Сула), Бодаква (р. Сула, Бодаква).

Сулам -- річка, ліва притока Дніпра. Бере початок на Середньоруській височині, далі протікає Придніпровською низовиною, впадає в Кременчуцьке водосховище. Пересічна ширина річища -- 10-75 м. Пересічна ширина долини -- 1,5-8 км (найбільша -- 15 км). заплава -- частково заболочена, основне живлення -- снігове. Замерзає в грудні, скресає з кінця березня -- на початку квітня. Використовується для водопостачання; багата на рибу; в нижній течії (від Лубен) судноплавна.

Довжина 363 км, пл. басейн 19,6 тис. км2. Бере початок на південно-західних схилах Середньоросійської височини, поблизу с. Сули Сумського району, нижче перетинає Придніпровську низовину. Долина трапецієвидна, часто асиметрична; ширина від верхів'я до пониззя поступово зростає від 0,4-0,5 км до 10- 11 км, лише на ділянці між гирлами Лохвиці і Удаю долина звужується до 4 км. Заплава заболочена, є торфовища. Річище на всьому протязі звивисте, подекуди розгалужене, ширина 10-70 м (на плесах - до 250 м), глибина пересічно 1,5-2 м. Похил річки 0,2 м/км. Основні притоки: Терн, Бишкин, Хмелівка, Ромен, Вугайчиха, Лохвиця, Сулиця. Удай, Сліпорід, Оржиця (праві), Солониця (ліва). Живлення мішане. Замерзає на початку грудня, скресає до середини березня. Є водосховище. Воду використовують для зрошування і промислового водопостачання. [16, 17]



Рис.1

Річкова мережа Лохвицького району



3. Матеріали і методи

річка малий екологічний забруднення

Метод - у широкому значенні - спосіб пізнання явищ природи і громадського життя з метою побудови й обґрунтування системи знань.

Метод - у вузькому змісті - регулятивна норма чи правило, визначений шлях, спосіб, прийом рішень задачі теоретичного, практичного, пізнавального, управлінського, життєвого характеру.

Географічне дослідження включає в себе практично всі основні методи наукового дослідження: метод аналізу та синтезу, літературний метод, метод узагальнення тощо. Однак, для географічної науки найбільштиповими і характерними є такі методи дослідження як: спостережяння, аерокосмічні методи, моделювання, геофізичний метод, експедиційні дослідження, картографічний методи.

Особливості методів вивчення географії визначаються локальним і комплексним характером її предмета.

Під методом у широкому значенні слід розуміти спосіб пізнання явищ природи і громадського життя з метою побудови й обґрунтування системи знань. У більш вузькому розумінні метод - це регулятивна норма чи правило, визначений шлях, спосіб, прийом рішень задачі теоретичного, практичного, пізнавального, управлінського, життєвого характеру.

Картографічний метод дослідження - метод наукового дослідження, у якому карта виступає як модель досліджуваного об'єкта і проміжна ланка між об'єктом і дослідником. Картографічний метод дослідження включає:

- опису по картах;

- графічні побудови: профілі, блок-діаграми й ін.;

- виміру по картах, математичну обробку цих вимірів і т.д.

Розрізняють дослідження з окремих карт і по серіях карт різної тематики, різночасним і різномасштабним.

Отже, картографічний метод дозволяє вивчати закономірності просторового розміщення і розвитку територіальних комплексів шляхом складання і використання географічних карт.

Аерокосмічні методи -- це дослідження і картографування Землі за допомогою літальних повітряних чи космічних апаратів. Виділяють фотографічні, електронні, геофізичні і візуальні аерокосмічні методи.

Одним з провідних методів географічного дослідження залишаються спостереження. Маршрутні і майданні, періодичні і безупинні, стаціонарні і дистанційні, вони дають важливі фактичні дані про географічні об'єкти, їхньому розвитку, змінах.

Порівняльний підхід дозволяє виявити подібності і розходження процесів, властивостей і станів географічних об'єктів, скласти їхньої класифікації, а також прогноз їхніх змін. Історичний підхід дозволяє шляхом вивчення минулих станів об'єкта і порівняння їх із сучасним станом пояснити його унікальні риси.

Статистичний метод дозволяє шляхом обробки даних спостережень визначати залежність між компонентами природи, населення і господарства, а також давати їхню порівняльну характеристику.

Моделювання дозволяє вивчати розвиток географічних об'єктів, процесів і явищ за допомогою їхніх моделей. Виділяють моделювання графічне, математичне і машинне (за допомогою ЕОМ). Головним джерелом географічної інформації були і залишаються географічні карти, хоча зараз вони часто зберігаються в пам'яті ЕОМ і є частинами геоінформаційних систем, що одержують інформацію із супутників і з численних метеостанцій, що включають банки даних, що містять звіти про результати праці багатьох дослідницьких колективів. Для школяра важливі географічні атласи, словники, енциклопедії, довідники, географічні описи, що містяться в численних книгах і журналах.

Експедиційні дослідження

Польові роботи - збір відомостей про досліджувану територію безпосередньо на місцевості. Польові роботи - основний і самий древній метод наук про Землю.

Польовим роботам передує вивчення літератури про досліджувану територію, матеріалів минулих досліджень, карт, аеро- і космічних знімків.

Термін застосовується незалежно від того, у яких природних умовах проводяться дослідження: у поле, у лісі, у горах і т.д.

Комплексний метод як метод географії. Дотепер говорилося про предмет, досліджуваному географією. Але географія, як і всяка інша наука, характеризується ще своїми особливими методами вивчення. У чому ж складаються їхньої особливості?

Комплексність самого предмета географії вимагає комплексного методу його вивчення. При характеристиці поверхні Землі в цілому і її частинах географ з'єднує в єдиний комплекс географічне положення даного місця, рельєф, гідрографію, клімат, тваринний і рослинний світ, населення, його побут і діяльність -- і все це бере в єдності, у синтезі.

Навіть коли в географії вивчається окремий об'єкт, наприклад, ріка, то і тоді цей об'єкт зв'язується з іншими. Так при вивченні ріки з'ясовується рельєф і геологічна будівля місцевості, через яку вона протікає, тому що від цього залежить величина нахилу, напрямок і швидкість течії, характер дна, берегів, долини. Клімат впливає на водяний режим ріки, на її роботу. Існує взаємо­ зв'язок між рікою, з одного боку, і рослинністю і тваринами, з іншої. Але особливо важливо для географії розгляд ріки у відношенні до людського суспільства: як люди використовують ріку, як вони будують греблі, гідростанції, канали, змінюють ріку у своїх інтересах.

Комплексність і локальність предмету географії обумовлюють винятково велике значення картографування у вивченні географії. Глобус, карта і план є дуже зробленими способами показу розміщення на поверхні Землі географічних комплексів і взаємини їхніх елементів.

Генетичний метод - метод дослідження явищ чи предметів, заснований на аналізі процесу виникнення, становлення, послідовності стадій його розвитку.

Генетичний метод припускає зведення різноманіття явищ до фундаментальних вихідних елементів і виведення з них досліджуваного явища.

Геофізичні методи - методи вивчення надр Землі, засновані на тому, що:

- магнітне поле і поле тяжіння Землі змінюються в залежності від її внутрішньої будівлі;

- пружні коливання й електричні струми поширюються неоднаково в різних гірських породах і т.д.

За результатами вимірів швидкості поширення пружних коливань (сейсмічних хвиль), електричної провідності порід, напрямку і напруженості магнітного поля і поля сили ваги робляться висновки про будову земних надр, недоступних для безпосереднього спостереження.

Використання геофізичних методів вимагає польових робіт зі спеціальним устаткуванням. Геофізичні методи широко використовуються при пошуках і розвідці корисних копалин, особливо нафти і газу.

Дистанційні методи

Від лат. distantia - відстань. Дистанційні методи - методи вивчення Землі й інших космічних тіл з повітряних чи космічних літальних апаратів. До складу дистанційних методів входять аерознімання, космічна зйомка, дешифрування знімків, а також візуальні спостереження: огляд території спостерігачем з борта літального апарата. [8, 9]



4. Екологічна характеристика річки Лохвиця

4.1 Основні джерела забруднення

Основними джерелами забруднення є:

Атмосферні води, які несуть значні кількості полютантів (забруднювачів), що вимиваються з повітря і мають переважно промислове поход­ження. При стіканні по схилах, атмосферні та талі води додатково захоплюють з собою значну кількість речовин. Особливо небезпечні стоки з міських вулиць та промислових майданчиків, які несуть значну кількість нафтопродуктів, сміття фенолів, різних кислот.

Міські стічні води, що включають переважно побутові стоки, які містять фекалії, детергенти (поверхневоактивні речовини), мікроорган­ізми, у тому числі патогенні.

Промислові стічні води, що утворюються у самих різноманітних галузях виробництва, серед яких найбільш активно споживає воду чорна металургія, хімічна, лісохімічна, нафтопереробна промисловості. При технологічних процесах утворюються такі основні види стічних вод, а саме:

? реакційні води, що утворюються у процесі реакцій з виділенням води, забруднені як вихідними речовинами, так і продуктами реакцій,

? води, що містяться у сировині та вихідних продуктах (вільна або зв'язана вода),

?промивні води після миття сировини, продуктів, тари, обладнання, маточні водні розчини,

? водні екстрагени та адсорбенти,

?охолоджені води, що не контактують з технологічними продуктами, а використовуються у системах зворотного водопостачання,

?побутові води води їдалень, душових, туалетів, пралень тощо,

?атмосферні опади, що стікають з території промислових підприємств.

Таким чином, забруднення водних екосистем є більшою небезпекою, ніж забруднення атмосфери з наступних причин:

- процеси регенерації або самоочищення протікають у водному середовищі набагато повільніше, ніж у повітряному;

- джерела забруднення водойм більш різноманітні;

- природні процеси, які відбуваються у водному середовищі і піддаються впливу забруднень, більш чутливі самі по собі й мають більше значення для забезпечення життя на Землі, ніж атмосферні.

Найважливішим наслідком забруднення води є те, що, потрапляючи у водойми, забруднювальні речовини спричинюють зниження її якості.

Якість води - це сукупність фізичних, хімічних, біологічних та бактеріологічних показників, які обумовлюють придатність води для використання у промисловому виробництві, побуті тощо.

Чинним в Україні водним законодавством регламентується використання води певної якості. Не дозволяється, зокрема, застосовувати питну воду для охолодження блоків ТЕС, скидати у водойми стічні води із вмістом цінних відходів, які можна вилучити за допомогою спеціальних технологій. На підприємствах ефективним вважається зворотне водокористування, коли їх власні стічні води після локального очищення (на місці) повторно використовуються в технологічному циклі, і забруднені стоки взагалі не потрапляють у водойми.

Найбільшими забруднювачами вод є:

- електроенергетика;

- комунальне господарство ;

- сільське господарство %;

- чорна металургія;

- хімія і нафтохімія%;

- інші. [2, 3, 12]



4.2 Екологічний стан річки Лохвиця

Відділом аналітичного контролю Полтавської обласної екологічної інспекції у грудні 2009 р. відібрано та проаналізовано 6 проб поверхневих вод на річках Суха Лохвиця (Мала Сулиця) та Сухий Омельник. Для визначення ступеню забруднення вод зазначених річок використані граничнодопустимі концентрації (ГДК) для водойм рибогосподарського призначення.

Більшість основних гідрохімічних показників залишаються в межах норми, дані про виявлені перевищення ГДК наведено нижче.

Річка Лохвиця: 2 виміри на 2створах - 500м вище/нижче скиду з о/с Лохвицької дільниці Миргородського ВУВКГ (м. Лохвиця) БСК5 - у 2 створах з перевищенням 2,2 ГДК, амоній іони - у 2 створах з перевищенням 3,8 ГДК, фосфати - у 2 створах з перевищенням від 4,7 до 7,1 ГДК, залізо загальне - у 2 створах з перевищенням від 4,4 до 4,6 ГДК.

Оцінка забрудненості поверхневих вод 2009 рік.

У 2009 році всі контрольовані водні об'єкти отримали оцінки від слабко забруднених до брудних.

Пояснень такій строкатості можна навести декілька.

По-перше, через недостатність ресурсів проби відбираються з порушенням вимог КНД щодо прив'язки до основних фаз водного режиму протягом року, і реально можуть обмежуватися одним-двома вимірами.

По-друге, одним з головних чинників, що впливають на негативну оцінку вод річок області, є кількість розчиненого кисню, а цей показник, у свою чергу, залежить від рівня і тривалості періодів високого температурного фону. Значне зниження вмісту розчиненого кисню трапляється не кожного року і впродовж обмеженого часового періоду, який, проте, викликає підвищену увагу екологічної інспекції.

Не витримана ще одна вимога КНД для можливості співставлення КЗ водних об'єктів - обов'язковість визначення всіх показників для кожного з порівнюваних об'єктів. Це стосується, перш за все, концентрацій марганцю, визначення яких не проводилося у деяких малих річках.

З усіх контрольованих у 2009 році водних об'єктів області (20) більша частина - 16 об'єктів мають оцінку слабко забруднені (від 1,18 для р.Говтва до 2,38 для р. Дніпро), 3 - помірно забруднені (від 2,94 для р. Крива Руда до 4,22 для р. Суха Лохвиця), а 1 - брудна (7,3 для р.Тагамлик).

Головні інгредієнти, що обумовлюють низькі оцінки вод - БСК5, азот амонійний, залізо загальне, марганець, фосфати, розчинений кисень.

Природу несподіваних значних коливань концентрації марганцю у воді річок Полтавщини ще достатньо не вивчено. Для розрахунку КЗ згідно з КНД використані доволі жорсткі гранично допустимі концентрації (ГДК) для водойм рибогосподарського призначення (ГДК для господарськоJпитного водокористування у 10 разів більші), тому стрибки концентрації марганцю можуть дуже суттєво змінювати оцінку вод. Вміст марганцю вимірювався у 6 річках і тільки у р.Коломак його середня концентрація була близька до норми. В інших річках середня оцінка коливалася від 3,45 у р. Псел до 12,54 у р. Хорол.

ГДК фосфатів для водойм рибогосподарського призначення у 20,6 разів жорсткіші за відповідні для господарсько-питного водокористування. Середня оцінка по всіх вимірах за рік склала 4,88, що суттєво вплинуло на значення КЗ всіх річок. Оцінка по фосфатах від 1,38 у ставках дендропарку м. Полтави до 21,76 у р. Тагамлик.

Низький рівень БСК5 (6,85) і заліза загального (6,17) також вплинули на сумарну низьку оцінку р. Лохвиця.

4.3 Охорона малих річок

Основним законодавчим актом, що регламентує використання, охорону вод, державне управління і контроль у галузі використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів, є Водний кодекс України, введений в дію Постановою Верховної Ради України від 6 червня 1995 року.

Згідно з ним (Преамбула): "Усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту".

Згідно зі статтею 2 Водного кодексу України: "Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування. Водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” та іншими актами законодавства".

Користування малими річками має особливості, відмічені у Водному кодексі.

Згідно зі статтею 80 Водного кодексу України: "З метою охорони водності малих річок забороняється:

змінювати рельєф басейну річки;

руйнувати русла пересихаючих річок, струмки та водотоки;

випрямляти русла річок та поглиблювати їх дно нижче природного рівня або перекривати їх без улаштування водостоків, перепусків чи акведуків;

зменшувати природний рослинний покрив і лісистість басейну річки;

розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації;

проводити осушні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів'ях річок;

надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва;

здійснювати інші роботи, що можуть негативно вплинути чи впливають на водність річки і якість води в ній.

Водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річки, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення".

Для попередження забруднення річки, знищення рослин і тварин, що оселяються на її берегах, а також для створення сприятливих умов її існування, з обох берегів річища від витоків до гирла на території долини встановлюються так звані прибережні захисні смуги (ПЗС) та водоохоронні зони (ВЗ). Ці ділянки є природоохоронними територіями, господарська діяльність на яких має певні обмеження і регулюється Водним кодексом України. Розміри цих територій та характер господарювання в них регламентуються статтями 87-89 Водного кодексу.

Відзначимо, що перед фахівцями-розробниками Водного кодексу стояли досить важкі завдання щодо уніфікації природних комплексів усіх водних об'єктів держави. Тому, визначаючи межі водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, вони змушені були піти на деяке спрощення. І дані, наведені в цьому документі, - це не оптимальні, а, скоріше, мінімально допустимі межі водоохоронних територій. До того ж, якщо межі ПЗС уніфіковані для трьох типів річок (малі, середні та великі) і чітко визначені Водним Кодексом, то межі ВЗ такому спрощеному об'єднанню не підлягають. Їх межі визначаються у кожному конкретному випадку за участю фахівців.

Головна мета створення ВЗ та ПЗС - це попередження забруднення, замулення річок; створення природного біофільтра, що візьме на себе основний тягар стічних вод із прилеглих господарсько освоєних територій. З іншого боку, вони мають убезпечити прилеглі території від руйнівної дії води. І, нарешті, ВЗ і ПЗС мають виконувати роль резерватів біорізноманіття водного та біляводного рослинного і тваринного світу, зберігаючи природний стан заплавних ландшафтів.

Водоохоронні зони і прибережні захисні смуги є природоохоронними територіями. Їх межі в натурі закріплюються водоохоронними знаками.

Водоохоронні зони

Згідно зі статтею 87 Водного кодексу України: "Для створення сприятливого режиму водних об'єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Водоохоронні зони є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється.

На території водоохоронних зон забороняється:

· використання стійких та сильнодіючих пестицидів;

· влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації;

· скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки.

В окремих випадках у водоохоронній зоні може бути дозволено добування піску та гравію за межами земель водного фонду на сухій частині заплави, у праруслах річок за погодженням з державними органами охорони навколишнього природного середовища, водного господарства та геології.

Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів зобов'язані доводити до відома населення, всіх заінтересованих організацій рішення щодо меж водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також водоохоронного режиму, який діє на цих територіях.

Контроль за створення водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів і державними органами охорони навколишнього природного середовища”.

Отже, аналізуючи вищенаведені положення Водного Кодексу, відзначимо, що зовнішні межі водоохоронних зон визначаються фахівцями за спеціально розробленими проектами на основі нормативно-технічної документації. Чим інтенсивніше господарювання на річці, тим більшими мають бути водоохоронні зони.

Згідно з даними науковців Науково-дослідного інституту водогосподарсько-екологічних проблем України, у разі відсутності обрушення берегу або його ерозійної активності та вузької смуги підтоплення, ширина ВЗ встановлюється по обидва боки від водотоку:

для малої річки - 250 м;

для середньої річки - не менше 500 м;

для великої річки - від 1 км (у випадку збережених природних комплексів на території долини) до 7-8 км (у випадку переважання ріллі та наявності крутизни схилів понад 2о на більш ніж 50% територій).

Пересічно, ширина водоохоронної зони малої річки, у разі відсутності берегової ерозії, становить 0,25 км по обидва боки від водотоку. У випадку, коли у водоохоронній зоні є берегові схили (понад 5о), ширина водоохоронної смуги подвоюється.

Проте наголосимо, що це все-таки мінімальні, а не оптимальні величини водоохоронних територій. Вченими встановлено, що оптимальна величина ВЗ малої річки, що протікає в межах листяного лісу (а отже, її долина знаходиться чи не в найкращому у водоохоронному значенні положенні) на супіщаних ґрунтах з нахилом 2,5о дорівнює 700 м. Проте інтенсивне освоєння річкових долин та водозборів здебільшого не дозволяє вилучити такі площі землі із загального вжитку.

На ширину водоохоронної зони впливає цілий ряд чинників. Їх межі встановлюються з урахуванням рельєфу місцевості, затоплення, підтоплення, крутизни берегових схилів, їх експозиції, типів ґрунтів, наявності ерозійних процесів, і, чи не найголовніше - характеру господарювання в долині.

Враховуючи, що ліси мають значну водоохоронну функцію, межі водоохоронних зон в них не встановлюються.

ВЗ має внутрішню та зовнішню межі. Внутрішня межа ВЗ збігається з мінімальним (меженним) рівнем води у річці. Зовнішня межа ВЗ прив'язується до наявних контурів сільськогосподарських угідь, шляхів, лісосмуг, меж заплав, терас, бровок схилів, балок та ярів.

Ширина ВЗ на низинних пологих берегах визначається межею підтоплених земель, до якої додається мінімальний розмір протиерозійної смуги (не менше 50 м).

ВЗ в межах території ерозійної активності (ділянки землі, де утворюються яри, інтенсивно розмиваються береги чи схили, є улоговини, по яким стікають дощові води) чи гірських масивів, крутосхилів, обов'язково має включати усю зону можливої ерозії (тобто, увесь схил чи яр). ВЗ додатково збільшується ще і на протиерозійну смугу шириною 150 м, що відраховується від лінії ерозійної активності або лінії переробки берегу.

Дуже спрощуючи механізм визначення зовнішньої межі ВЗ, пропонуємо зробити це наступним чином:

а) знайти найбільш віддалену від річки лінію:

затоплення у разі максимального повеневого (паводкового) рівня води;

берегоруйнування, меандрування;

тимчасово та постійно підтоплених земель;

берегових схилів і сильноеродованих земель.

б) додати до неї ще 150 м. Ця сума і складатиме ширину ВЗ у конкретному випадку.

Зовнішня межа ВЗ на землях сільських населених пунктів, землях сільськогосподарського призначення, лісового фонду, на територіях лісогосподарських, водогосподарських, рибогосподарських підприємств, а також на землях інших власників визначається з урахуванням ще цілої низки чинників, зокрема:

зони санітарної охорони джерел питного водопостачання;

наявності джерел забруднення вод;

існуючих меліоративних систем, каналів, дамб, доріг тощо.

На території населених пунктів розміри ВЗ, як і ПЗС, встановлюються відповідно до існуючих на час встановлення конкретних умов забудови, але не ближче, ніж 10 м від берега, виходячи з умов експлуатації річки. Якщо паралельно річці проходить меліоративний канал, дамба чи дорога, що є перешкодою для прямого потрапляння забруднених стічних вод у річку, зовнішню межу ВЗ доцільно провести по них.

На території водоохоронної зони річки в ході землекористування має забезпечуватися раціональне використання всіх наявних природних ресурсів. Плануючи господарювання у водоохоронній зоні, слід пам'ятати, що:

при рільництві в межах ВЗ необхідно враховувати протиерозійні та водоохоронні заходи, зокрема:

проводити оранку земель поперек схилів при крутизні схилу більше 7о;

висів однорічних і багаторічних просапних культур доцільно проводити на схилах крутизною не більше як 7о, а на більш крутих - висівати лише багаторічні трави;

надавати перевагу дрібноконтурному землеробству (площа окремих полів не має перевищувати 10 га);

доцільно використовувати такі добрива, що менше вимивають ґрунт, зокрема гранульовані;

бажано виносити за межі водоохоронної зони тваринницькі комплекси та ферми, літні табори, загороди для худоби, ліквідувати гноєсховища та обваловувати їхні території;

в лісових масивах, що знаходяться на території зони, встановлюється суворий режим ведення лісового господарства з проведенням лише санітарних рубок та рубок догляду;

берегові схили крутизною більше 5о, незалежно від рослинності на них, відносять до територій ерозійної активності, у тому числі яри, балки, улоговини стоку паводкових вод.

Залежно від природних умов у межах водоохоронної зони можуть виділятися ділянки як суворого режиму господарювання, так і ділянки із частковим обмеженням господарювання. До перших відносяться лісові масиви, заплавні водойми, підтоплені землі, зростаючі яри, береги, що руйнуються та оповзають. До других - балки та улоговини, території можливого зсуву берегів чи схилів, протиерозійні схили, слабопідтоплені землі.

Будь-які роботи на водозборі, що можуть призвести до негативного впливу на річку, заборонені згідно з положеннями Водного кодексу України. А їх перелік може бути досить значним: починаючи від банального прання синтетичними пральними порошками та миття автомашин на її березі і закінчуючи глобальними меліораційними проектами.

Недопустимі у водоохоронній зоні і будь-які роботи по видобутку глини, гравію, піску, граніту тощо. Вони призводять не тільки до прямого забруднення навколишнього середовища побічними продуктами (стічними водами, супутніми шлаками тощо), але й можуть викликати перерозподіл ґрунтових вод на значній території. Якщо у криницях раптом почала зникати вода чи стала такою на смак, що можна огірки солити, - слід шукати кар'єри на її водозборі.

Прибережні захисні смуги

Прибережні захисні смуги - це територія обмеженої господарської діяльності. Тут забороняються будь-які роботи, окрім влаштування сінокосів та пасік.

Згідно зі статтею 88 Водного кодексу України: "Прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га - 25 метрів;

для середніх річок, водоймищ на них, а також ставків площею понад 3 га - 50 метрів;

для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Якщо крутизна схилів перевищує 3о, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з рахуванням конкретних умов забудови, що склалися. Проте останнє положення дійсне для наявних об'єктів. При новому землевідведенні чи забудові мають дотримуватися встановлені розміри прибережної смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води”.

Згідно зі статтею 89 Водного кодексу України: “Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво і городництво;

зберігання та застосування пестицидів і добрив;

влаштування літніх таборів для худоби;

будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;

влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні до експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг”.

Враховуючи сучасні методичні розробки та наукові рекомендації, дещо доповнимо положення про ПЗС.

Для малої річки, у разі відсутності ерозії берегів, у межі ПЗС входить смуга завширшки 25 м по обидва береги від річища.

Внутрішньою межею ПЗС є рубіж від меженного рівня води у річці. Зовнішньою межею ПЗС є рубіж найбільш інтенсивного розвитку несприятливих процесів взаємовпливу річки та берегу.

Берегові схили з крутизною більше 5о, незалежно від рослинності, відносяться до території ерозійної активності, включаючи яри, балки, улоговини стоку та належать до території ПЗС.

У заплавах або на обривистих берегах зовнішня межа ПЗС приймається не ближче, ніж 50 м від бровки корінного берегу в напрямку до вододілу. У випадку, коли річка на певній ділянці має декілька рукавів, то ПЗС встановлюється по обидва береги річки від крайніх рукавів.

Участь громадськості

Громадяни України та їх об'єднання згідно чинного законодавства мають широкі права в галузі охорони водних об'єктів, зокрема малих річок.

Згідно зі статтею 11 Водного кодексу України: "Громадяни та їх об'єднання, інші громадські формування у встановленому порядку мають право:

брати участь у розгляді місцевими Радами народних депутатів та іншими державними органами питань, пов'язаних з використанням й охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

за погодженням з місцевими Радами народних депутатів та іншими державними органами виконувати роботи по використанню і охороні вод та відтворенню водних ресурсів за власні кошти та за добровільною участю членів об'єднань громадян;

брати участь у проведенні уповноваженими державними органами управління у галузі використання і охороні вод та відтворення водних ресурсів перевірок виконання водокористувачами водоохоронних правил і заходів та вносити пропозиції з цих питань;

проводити громадську екологічну експертизу, обнародувати її результати і передавати їх органам, уповноваженим приймати рішення щодо розміщення, проектування підприємств, споруд та інших об'єктів, пов'язаних з використанням вод у порядку, що визначається законодавством;

здійснювати громадський контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів;

одержувати у встановленому порядку інформацію про стан водних об'єктів, джерела забруднення та використання вод, про плани і заходи використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів;

подавати до суду позови про відшкодування збитків, заподіяних державі і громадянам внаслідок забруднення, засмічення та вичерпання вод;

здійснювати інші функції щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів відповідно до законодавства".[7]

ВИСНОВОК

1. Ріки - основне джерела прісної води на території України. Порушення норм якості води досягло рівнів, які ведуть до деградації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна частина населення України використовує для своїх життєвих потреб недоброякісну воду, що загрожує здоров'ю нації.

2. По території Полтавської області протікає 146 річок загальною довжиною 5101 км, з них 143 річки малі. Річки належать до сточища Дніпра, до його лівих приток: Сула, Псел, Ворскла, Оріль. Відповідно до Водного кодексу України (ст. 79) в нашій країні до категорії “мала річка” віднесені річки з площею водозбору до 2000 км2. Малі річки містять у собі основну масу запасів прісних вод і відіграють величезну роль в економіці проживаючого в їх басейнах населення.

3. В Лохвицькому районі головним формуючим елементом річкової мережі є річка Сула і її протоки протікають в м. Лохвиця (р. Лохвиця), Червонозаводське (р. Сула, Артополот), Піски (р. Сула), Сенча (р.Сула), Бодаква (р. Сула, Бодаква).

4. Географічне дослідження включає в себе практично всі основні методи наукового дослідження: метод аналізу та синтезу, літературний метод, метод узагальнення тощо. Однак, для географічної науки найбільштиповими і характерними є такі методи дослідження як: спостережяння, аерокосмічні методи, моделювання, геофізичний метод, експедиційні дослідження, картографічний методи.

5. Основними джерелами забруднення річки Лохвиця є атмосферні води, міські стічні води, промислові стічні води.

6. Основним законодавчим актом, що регламентує використання, охорону вод, державне управління і контроль у галузі використання й охорони вод та відтворення водних ресурсів, є Водний кодекс України.



Список використаної літератури:

1. Алмазов А.М. Гидрохимия устьевых областей рек. - Киев: Изд-во АН УССР, 1962. - 256 с.

2. Білявський Г .О., Падун М. М., Фурдуй Р. С Основи загальної екології. - К.: Либідь, 1995. - 368 с

3. Вишневсъкий В. І.Річки і водойми України. Стан і використання. - К.: Віпол, 2000. - 376 с

4. Вишневський В.І. Річки і водойми України. Стан і використання. - К.: Віпол, 2000. - 376 с.

5. Вишневський В.І., Косовець О.О. Гідрологічні характеристики річок України. - К.: Ніка-Центр, 2003. - 324 с.

6. Водне господарство в Україні / За ред. А.В. Яцика, В.М. Хорєва. -- К.: Генеза, 2000. -- 456 с.

7. Водний Кодекс України. Постанова ВР № 214/95 - ВР від 06.06.95

8. Географічна енциклопедія України: в 3 т. - К.: Укр. енциклопедія. - Т. 1. - 1989. - 416 с; Т. 2. - 1990. - 480 с; Т. 3. - 1993. - 480 с

9. Жупанський Я., Крулъ В. Про об'єкт і предмет вивчення національного краєзнавства // Краєзнавство. - 1994. - № 1-2. - С 3-6.

10. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №41.

11. Левківський С. С, Падун М. М. Раціональне використання і охорона водних ресурсів. - К.: Либідь, 2006. - 280 с

12. Малі річки України. Довідник / За ред. А.В. Яцика. - К.: Урожай, 1991. - 296 с

13. Паламарчук М. М. Сучасна структура водного фонду України / Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. - К.: Ніка-Центр, 2000. - Т. 1. - С. 189-195.

14. Паламарчук М. М., Закорчевна Н. В.Водний фонд України: Довідниковий посібник / За ред. В. М. Хорева, К. А. Алієва. - К,: Ніка-Центр, 2001. - 392 с

15. Петровська М. А. Охорона вод (санітарні норми і правила): Навч. посібник. - Львів: Видавничий центр Львівського національного університету імені Івана Франка, 2005. - 205 с

16. Справочник по водным ресурсам / Под ред. Б.И. Стрельца. - К.: Урожай. 1987. - 34 с

17. Швебс Г.І., Ігошин М.І. Каталог річок і водойм України. - Одеса: Астропринт, 2003. - 390 с.

18. Яцик А. В.Водогосподарська екологія: У 4-х т., 7 кн. - К.: Генеза, 2003-2004. - 1960 с.

Размещено на Allbest.ru