Формування глобальної земної соціоекосистеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФОРМУВАННЯ ГЛОБАЛЬНОЇ ЗЕМНОЇ СОЦІОЕКОСИСТЕМИ

За сучасними уявленнями вік земної кори дорівнює близько 4,5 млрд. років. Найдавніші рештки мікроорганізмів знайдено в гірських породах, датованих 3,2 млрд. років. Бурхливий розвиток органічного світу на Землі, освоєння рослинами і тваринами континентів відбулися лише 0,5-0,4 млрд. років тому. Отже, географічна оболонка Землі тривалий час була абіотичною геосистемою, в якій відбувався геологічний кругообіг речовин у вигляді взаємопов'язаних фізичних та хімічних процесів. З розвитком органічного світу вона поступово перетворилася на глобальну екосистему - біосферу, що складається з двох взаємодіючих підсистем - неживої (абіотичної) і живої (біотичної). Виник новий біологічний кругообіг речовин, який включився у геологічний і суттєво його трансформував. Обмінні речовинно-енергетичні процеси у цій новій системі були значно видозмінені. Для утворення біосфери вирішальне значення мала поява на Землі рослинності, яка містить хлорофіл. Тільки завдяки хлорофілу рослини набули здатності вловлювати сонячну енергію, використовуючи її для фотосинтезу, в процесі якого з води і вуглекислого газу утворюється органічна речовина - першооснова існування та розвитку всієї різноманітності рослинного і тваринного світу.

Термін біосфера (тобто сфера життя) вперше використав у XIX ст. австрійський вчений В. Зюсс. Але основоположником сучасних уявлень про біосферу як населену організмами оболонку Землі, що охоплює нижні шари атмосфери, гідросферу і верхні шари літосфери, був український вчений В. і. Вернадський. Вертикальні межі біосфери визначаються поширенням організмів у земній корі до глибини 2-3 км, в океанах до глибини понад 10 км та в атмосфері до висоти близько 20 км.

Маса живої речовини у біосфері становить приблизно 0,25 % всієї її маси. Завдяки інтенсивному розмноженню живої речовини, її дисперсності та високій біогеохімічній активності протягом геологічної історії Землі потенційна зона життя на нашій планеті безперервно розширювалася. Зараз у біосфері описано близько 2 млн. видів організмів, у тому числі 500 тис. видів вищих і нижчих рослин, 1,5 млн. видів тварин, грибів, мікроорганізмів.

У своїй узагальнюючій монографії „Біосфера", опублікованій у 1926 р., В.І. Вернадський так охарактеризував значення організмів у планетарних процесах: „Можна без перебільшення твердити, що хімічний стан зовнішньої кори нашої планети - біосфери - цілком перебуває під впливом життя, тобто визначається живими організмами. Безперечно, енергія, що надає біосфері її звичайного вигляду, має космічне походження, її випромінює Сонце у формі променистої енергії, а живі організми, тобто сукупність життя, перетворюють цю космічну променисту енергію у земну хімічну і створюють нескінченну різноманітність нашого світу. Це живі організми своїм диханням, своїм живленням, своїм метаболізмом, своєю смертю і своїм розмноженням, постійним використанням своєї речовини, головне - триваючою сотні мільйонів років безперервною зміною поколінь, своїм народженням та розмноженням породжують одне з найграндіозніших планетарних явищ, що не існує ніде, крім біосфери…

З появою людей на Землі почався вплив їхньої діяльності на кругообіг речовин та енергетичний обмін у біосфері. Внаслідок цього глобальна екосистема почала поступово трансформуватися у трикомпонентну глобальну соціоекосистему, у функціонуванні якої все більшу роль відігравало людське суспільство. Разом з розвитком суспільства зростає антропогенний тиск на навколишнє середовище. У цьому процесі доцільно розрізняти три стадії, які по суті є різними етапами розвитку на нашій планеті глобальної соціоекосистеми.На відміну від інших організмів людина - це особливий біологічний вид, який впливає на природу не лише своїми метаболічними процесами, тобто біологічним обміном речовин, а й трудовою діяльністю. Історичний аналіз взаємовідносин суспільства та природи свідчить, що інтенсифікація антропогенних трансформацій у біосфері пов'язана не стільки з ростом народонаселення, скільки з його технічним оснащенням та суспільною організацією праці. За допомогою кам'яних знарядь первісні люди почали перетворювати об'єкти і процеси природи з їх натурального стану на штучний. З розвитком суспільства, з утворенням великих суспільних об'єднань (племен, союзів племен, держав) ці процеси безперервно посилювалися. Тому етапи взаємодії суспільства та природи відповідають не лише етапам вдосконалення засобів виробництва, якими люди безпосередньо впливали на природу, але й етапам розвитку виробничих відносин, етапам розвитку самого людського суспільства.

СТАДІЇ ВЗАЄМОДІЇ СУСПІЛЬСТВА ТА ПРИРОДИ

Перша стадія взаємодії суспільства та природи тривала близько 2-3 млн. років від появи на Землі перших людей примітивного виду Homo habilis до виникнення близько 40 тис. років тому сучасного людського виду Homo sapiens(людина розумна), тобто до початку пізньопалеолітичної доби. В цей час взаємодія людини з природою обмежувалась біологічним обміном речовин. У людини, що є біосоціальною істотою, ще переважала її біологічна сутність. Нечисленні первісні стада людей, озброєні недосконалими кам'яними знаряддями, органічно „вписувались" як складові елементи у природні екосистеми, не порушуючи своєю діяльністю їхньої динамічної рівноваги. Через це можна вважати, що на цій стадії людське суспільство та біосфера у сукупності являли собою функціонально незамкнену глобальну соціоекосистему, в якій слабкі антропогенні впливи не могли викликати помітних змін у навколишньому середовищі.

На другій стадії взаємодії суспільства та природи, що тривала близько 40 тис. років від початку пізнього палеоліту і до кінця другої світової війни, тобто до середини XX ст., людство вже відчутно впливало на навколишнє середовище, причому антропогенний тиск на природу неухильно зростав разом із розвитком людського суспільства, з удосконаленням виробничих відносин та знарядь праці. Людська діяльність спричинила вимирання багатьох видів тварин і рослин, викликала деградацію природних екосистем на значних площах, але ще не порушила природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на нашій планеті, тобто динамічної рівноваги біосфери. Негативні дії людей почали викликати зворотну реакцію природи (уповільнену і не завжди адекватну), що створювало певні напруження у взаємовідносинах між людським суспільством і навколишнім середовищем. Отже, можна вважати, що на даній стадії глобальна соціоекосистема стала частково функціонально замкненою.

С.М. Стойко виділяє у цій стадії три етапи: примітивний, протягом якого людина впливала на природне середовище полюванням та рибальством; агрокультурний, коли основними засобами антропогенного впливу на природу були скотарство та землеробство; машинно-індустріальний, в якому провідним фактором руйнування навколишнього середовища стало промислове виробництво.У пізньому палеоліті, що тривав близько ЗО тис. років, люди, що належали до сучасного виду Homo sapiens, досягли вже значного суспільного розвитку, об'єднувались у великі племена, вільно користувалися вогнем, виготовляли досконалі кам'яні знаряддя та зброю. Мисливство для них було провідною галуззю господарства, а такі великі тварини, як мамонти, волохаті носороги, велетенські олені, первісні зубри та коні, основними продуктами харчування. Полювання на цих великих тварин забезпечувало давніх людей м'ясом, жиром, сухожиллями, кістковим мозком. Найбільші кістки використовувались для побудови жител та святилищ, а шкури - для накривання жител і виготовлення одягу.

Для полювання на стадних тварин широко застосовувався загонний спосіб, коли великі стада оточували і заганяли на високі кручі, з яких тварини падали і масово гинули, розбиваючись на смерть. Це поступово призвело до різкого скорочення чисельності багатьох з названих тварин, а згодом - до їхнього повного вимирання.

Знахідки з кісток мамонтів по всьому ареалу поширення їх, в тому числі й в Україні, засвідчують величезні масштаби винищення цих тварин. На думку українського палеонтолога К. А. Татари-нова, знищення стада мамонтів у 80 особин (стоянка Пушкарі) рівнозначне знищенню поголів'я 7-8 пар цих тварин за ціле століття. На палеолітичних стоянках Середнього Придністров'я (Вороновиця І, Молодово V, Кормань IV, Бабин І) загальна чисельність знайдених решток мамонтів перевищує 300, що рівнозначно винищенню поколінь 28-32 пар цих тварин за століття. Якщо припустити, що на території України та деяких інших регіонів європейського континенту на кожні 5 км існував у середньому один мамонт, то при оптимальній насиченості цим видом лісової та лісостепової зон їхня загальна чисельність могла коливатися в межах півмільйона особин. Палеолітичні мисливці могли винищити це поголів'я всього за одне тисячоліття.

Про великий вплив людей кам'яної доби на навколишнє середовище свідчать, крім археологічних та палеонтологічних, також історичні дані. Наприклад, аборигени Тасманії, які вимерли до кінця XIX ст. і яких європейці застали ще на стадії пізнього палеоліту, систематично випалювали рослинність на величезних просторах острова з метою створення кращих умов для життя і мисливства. Екологічний ефект цих пожеж, що нерідко перманентне тривали тисячоліттями, був надзвичайно великим: змінювався характер мікроклімату, рослинності та ґрунтового покриву, вологі ліси поступалися чагарникам і саванам. Вогонь вивільнював з-під лісових хащ цілі регіони, що створювало значну перевагу первісному мисливцю, разом з тим порушуючи фауну і флору, посилюючи ерозійні процеси. Аналогічно тасманійцям вели себе й аборигени Австралії, діяльність яких також зумовила часткове зникнення лісів та інші негативні наслідки.

Зі зникненням великих травоїдних тварин і обмеженням масового полювання на них первісним людям доводилося шукати нові джерела існування, змінювати спосіб життя, що склався за доби пізнього палеоліту. Люди змушені були знову повернутися переважно до збиральництва, рибальства та полювання на дрібних тварин. Відповідно змінилися і кам'яні знаряддя. Давня кам'яна доба (палеоліт) близько 10-12 тис. років тому перейшла у середню кам'яну добу - мезоліт, але їжі для людей, чисельність яких на цей час значно зросла, вже не вистачало. Довелось шукати якісно нові шляхи здобуття продуктів харчування. Люди змушені були зайнятися скотарством та землеробством. Близько 8 тис. років до н. е. почалася нова кам'яна доба - неоліт.

Розвиток скотарства і землеробства, виникнення давніх цивілізацій спричинили нове загострення протиріч між суспільством та природою. Масові вирубки і випалювання лісів, нерегульований випас худоби, а особливо кіз у гірських місцевостях, розорювання земель зі слабким грунтово-рослинним покривом у посушливих зонах - все це призвело до опустелювання величезних територій у Північній Африці, Аравійському півострові, Малій та Середній Азії, Європейському Середземномор'ї. Наприклад, знамениті ліванські кедри, що колись були джерелом цінної деревини для фінікійських кораблів, палаців Ахеменідів та храмів Єрусалима, залишились тільки на прапорах Лівану.

Антропогенний вплив на природу значно посилився з початком широкого використання людством металів. Як свідчать археологічні та історичні дані, найдавнішими металами, відомими людям, були самородні мідь, золото та срібло. При розкопках стародавнього міста Чатал-Гуюк у південній частині Анатолії (Туреччина) в шарах, що датуються кінцем VII тисячоліття до н. е., знайдено багато мідних речей і навіть шматків шлаку, що свідчить про виплавку міді. Наприкінці неоліту в Шумері, Єгипті, індії, Китаї розпочався також видобуток золота і срібла. Найдавніші золоті прикраси, знайдені в Єгипті, датуються 4,5 тисячоліттям до н. е. Спочатку срібло цінувалося навіть більше за золото. У першому тисячолітті до н. е. срібло видобували в Стародавній Греції на південь від Афін на великих свинцево-срібних рудниках півострова Лавріон, відтак на території сучасних Іспанії, Швеції, а в середні віки, коли було відкрито багато родовищ срібла у Центральній Європі, його почали навіть називати „німецьким металом". До XVI ст. Німеччина була головним постачальником срібла в Європі. Наприклад, у Фрайбурзькому гірничому окрузі Саксонії розроблялось більше тисячі промислових жил срібла, якого тут за 700 років було видобуто 5,2 млн.У третьому тисячолітті до нашої ери почався бронзовий вік, а у ; другому тис. до н. е. - залізний. Жоден з металів так потужно не стимулював розвиток виробництва, як залізо. Основним металом на планеті залишилось залізо й в середні віки.

У часи середньовіччя відбувався подальший розвиток сільськогосподарської діяльності, яка здійснювалась за рахунок екстенсивних методів - підсічно-вогневої системи, розорювання нових земель, що створювало основу локальних і регіональних соціоекологічних протиріч на майбутнє. Активна вирубка лісів, освоєння нових угідь без урахування наслідків мали місце в даний період в ряді районів Європи та Азії. Лісова зона в Західній Європі в цей час практично зникає, різко скорочується площа, зайнята лісами, у Центральній та Східній Європі, змінюються грунти, дикі тварини витісняються з місць їх постійного проживання. Вплив на природу видобутку корисних копалин, ремесел, урбанізації був не таким значним, але постійно зростав.Починаючи з XVI ст., розвиток капіталістичних відносин у суспільстві, винахід парової машини та інтенсивний розвиток промисловості зумовили початок нового машинно-індустріального етапу другої стадії взаємодії людського суспільства та природи на нашій планеті. Засноване на капіталі виробництво долало обожнювання природи, традиційне, замкнуте у певних межах феодальної формації задоволення існуючих суспільних потреб. Молодий капіталізм розвивав потужну індустрію, підкорював природні ресурси вузькому практицизму. Ідеологія молодого капіталізму з притаманною йому ідеєю соціально-економічної конкуренції поширилась і на взаємостосунки з природою. У XVIII - XIX ст. людство закономірно вийшло на чергову промислову революцію, що було, по суті, другим за значимістю явищем (після переходу до відтворювального типу господарства) в історії взаємодії суспільства і природи. Основним фактором впливу на природу стає промислове виробництво як якісно вища форма трудової діяльності, яке у великій мірі не лише розширило можливості соціалізації природи, підняло на новий ступінь виробничі можливості праці, а й зумовило панування товарно-грошових відносин, для яких потрібні як нові джерела сировини, так і ринки реалізації.

Більшість регіонів світу в другій половині XVIII - XIX ст. спочатку стають сировинними колоніями промислово розвинутих країн, а відтак починається спеціалізація на видобуванні, виробництві та вирощуванні саме того, що потребує світовий ринок. Яскраві приклади грабіжницького використання природи дає історія освоєння Північної Америки XVIII - XIX ст. Американський дослідник Р. Парсон писав, що “рух колоністів на Захід супроводжувався таким колосальним винищенням природних ресурсів, яким колосальним був сам рух”. За даними Ж. Дорста, в 1870 - 1875 рр. кількість щорічно вбитих бізонів в Америці складала 2,5 млн. голів. З 1830 р. тут проходила кампанія за поголовне винищення бізонів і власники залізниць запрошували пасажирів стріляти у тварин прямо з вікон поїздів. Розорювання прерій викликало могутні пилові, так звані чорні бурі. За період 1790-1939 рр. у США були зруйновані або збідніли не менше 114 млн. гектарів родючих земель. На площі 313 млн. гектарів прискорена ерозія зумовила значну втрату гумусу.

Після відкриття Рурського кам'яновугільного басейну і початку виплавлення коксу в 1849 р. почався перехід на мінеральне паливо у металургії, що значно прискорило видобуток та переробку залізної руди. Цьому сприяло й те, що із залізних руд згодом почали виплавляти інші кольорові метали - нікель, кобальт, мідь, марганець тощо. Різко почав зростати видобуток залізної руди на планеті - від кількох тисяч тонн у 1800 р. до 7 млн. тонн у 1900 р. Особливо активізувався негативний антропогенний вплив на природу після застосування парової машини на морському та залізничному транспорті і винаходу двигунів внутрішнього згоряння. Господарська діяльність почала завдавати щораз більшої шкоди надрам, рослинному й тваринному світу, грунтам, поверхневим та підземним водам, повітрю, але все ще не порушила динамічної рівноваги всієї біосфери.

Третя стадія взаємодії суспільства та природи почалася в. середині XX ст. після закінчення другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок у розпитку науки і техніки, започаткувавши нову науково-технічну революцію. За визначенням В.І. Вернадського, людина стала найбільш могутньою геологічною силою на нашій планеті, людська діяльність почала перевищувати масштаби найпотужніших стихійних явищ. На жаль, ця могутність людства майже не спрямовувалась на окультурення та вдосконалення природи, створення на Землі ноосфери - сфери розуму, про що мріяв В. І. Вернадський. Навпаки, нераціональна господарська діяльність, багаторазово підсилена здобутками науково-технічного прогресу, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, пошкодження регенераційних механізмів біосфери, деформації складеного протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, порушення динамічної рівноваги глобальної земної соціоекосистеми. Внаслідок цього почалося прогресуюче руйнування біосфери Землі, що загрожує стати незворотнім і призвести у найближчому майбутньому до такого ступеня деградації навколишнього середовища, що воно стане непридатним для подальшого існування людей.

У наш час речовинно-енергетичний обмін між суспільством та природою досяг таких величезних масштабів, всі природні та соціально-економічні компоненти глобальної соціоекосистеми виявились настільки взаємопов'язаними, що будь-який, навіть порівняно незначний антропогенний вплив на той чи інший природний компонент охоплює всю соціоекосистему в цілому і викликає непередбачені, часто далекосяжні негативні наслідки. Отже, на третій сучасній стадії взаємодії суспільства та природи глобальна земна соціоекосистєма стала функціонально замкненою. Вона втратила здатність до природної саморегуляції. Головним її регулятором тепер повинно стати людське суспільство, і від того, як воно буде виконувати ці функції, залежить його власне майбутнє.

Сучасний стан навколишнього середовища і прогнози глобальної соцюекологічної ситуації спонукали учасників 38-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН восени 1983 р. створити Міжнародну комісію по навколишньому середовищу та розвитку, покликану аналізувати його в контексті глобальних перспектив. На основі оцінок авторитетних експертів у 1987 р. ця комісія підготувала перше фундаментальне дослідження “Наше спільне майбутнє”. На сучасному рівні об'єктивних знань у ньому відображено розуміння світовим співтовариством гостроти соціоекологічної проблематики, необхідність глобальної переорієнтації суспільно-політичного, економічного, економіко-технологічного та культурного розвитку, здійснення для цього відповідних національних і загальнопланетарних проектів.

Головними факторами, що призвели до сучасної кризової соціоекологічної ситуації, є демографічний вибух, урбанізація, індустріалізація та хімізація народного господарства. Незважаючи на те, і що в багатьох розвинутих країнах народжуваність в останні роки відчутно загальмувалась, кількість народонаселення Земної кулі і за останні роки зросла більше ніж у 2 рази, досягла 6 млрд. осіб і продовжує різко зростати. Більшість цього населення зосереджується у великих містах. Кількість людей, зайнятих у сільському господарстві, щороку зменшується. Прогодувати величезні маси міських жителів стає щораз важче, що викликає необхідність застосування хімічних методів/спрямованих на полегшення обробітку земель і підвищення родючості сільськогосподарських культур.

Обсяг промислової продукції в усьому світі кожних 10 років збільшується тепер приблизно вдвічі. Якщо за весь період цивілізації людство використало 80-85 млрд. т палива, то половина цього обсягу припадає на останні 25-30 років. Це пов'язано з тим, що у другій половині XX ст. значно змінився паливно-енергетичний баланс на планеті. Питома вага нафти у ньому становить 44 %, природного газу - 18, вугілля - 35 %. За оцінкою експертів, запасів органічного палива - вугілля, нафти і газу - вистачить людству ще на 150 років,а до 2035 р. 90 % всіх відомих світових запасів нафти і газу буде повністю вичерпано.

Внаслідок індустріалізації Землі та розвитку транспортних засобів різко погіршилась якість атмосферного повітря. Щорічно промислові підприємства викидають приблизно 145 млн. т оксиду сірки (IV), 250 млн. т пилу, близько 1 млн. т сполук свинцю, десятки тисяч тонн фтористих та хлористих сполук, набуло величезного поширення явище кислотних дощів. Вихлопні гази автотранспорту та викиди промислових підприємств утворили над багатьма містами постійні отруйні газові хмари, що дуже шкідливо відбивається на здоров'ї людей.

Щороку спалюється близько 2 млрд. т вугілля. Цей процес супроводжується викиданням в атмосферу мільярдів тонн вуглекислого газу та інших речовин. Наземні рослини та фітопланктон океанів вже не встигають засвоювати таку кількість вуглекислоти. В атмосфері планети швидко накопичуються вуглекислий газ (близько 0,4 % на рік) та інші шкідливі гази - метан, оксиди сірки, азоту, фтористо-хлористі вуглеводневі сполуки (3 % на рік). За період з 1860 р. по 1985 р., за підрахунками дослідників, в результаті спалювання органічного палива в атмосферу потрапило 165 млрд. т вуглекислого газу, його вміст у ній зріс на ЗО %, причому лише за 1959 - 1985 рр. - на 9%.При сучасних темпах спалювання органічного палива очікується, що в 2010 р. щорічні викиди вуглекислого газу досягнуть більше 10 млрд. т. Зараз вміст вуглекислого газу в атмосфері Землі вже досягає 2300 млрд. т і передбачають, що до 2000 р. він збільшиться майже вдвічі. Якщо цей процес буде тривати, постане загроза виникнення на Землі “парникового ефекту”, при якому атмосфера буде безперервно нагріватися. Одночасно із збільшенням вуглекислоти падає вміст у атмосфері кисню, відтворення якого не встигає за споживанням.

Швидко зменшуються на Землі запаси питної води. Кількість води, що забирається з річок для промисловості, зрошення та по-збутових потреб, становить вже 20 % поверхневого стоку. У промислово розвинутих країнах практично весь стік води проходить через промпідприємства, зрошувальні системи, водопровід та каналізацію. Забруднення охопило навіть акваторії Світового океану. Порівняно недавно (у 1947 р.) Тур Хейєрдал під час своєї першої подорожі на “Кон-Тіки” захоплювався чистотою Тихого океану. Нині Світовий океан перетворився на гігантський відстійник багатьох видів відходів сучасної цивілізації. Величезні площі океанічної поверхні вкриті плаваючим сміттям та нафтопродуктами, які потрапляють сюди при очищенні резервуарів, внаслідок аварій танкерів і витоків при розвідуванні та експлуатації морських нафтопромислів. Нафтова плівка вже вкриває п'яту частину поверхні Світового океану. Крім того, в нього щорічно скидають 5 тис. т ртуті, 50 тис. т ДДТ та інші шкідливі сполуки. Все це знищує біологічні ресурси океану, порушує водно-повітряний обмін планети та глобальну кліматичну стабільність.

Дуже сильно позначився антропогенний вплив на лісах нашої планети. За історію людської цивілізації територія лісових масивів на Земній кулі скоротилася на 60-65 %, що призвело до відчутного погіршення гідрологічного та кліматичного режимів. Щорічно від вирубок, пожеж та забруднень атмосфери гине 11 млн. га лісів. За оцінками експертів, лісистість планети за період 50-х - кінця 70-х років скоротилась у 2 рази - з 50 до 25 млн. км2. Найбільший обсяг втрат припадає на “зелені легені” нашої планети, які постачають основні об'єми кисню в атмосферу Землі, найбагатші у біологічному відношенні вологі тропічні ліси Африки, Південної Америки та Південно-Східної Азії, а також на сибірську тайгу. Передбачають, що до 2000 р. в країнах, що розвиваються, у зв'язку із зростанням попиту на деревину та паливо і потребою розширення площ сільськогосподарських угідь буде знищено 40 % сучасної площі лісів. При цьому слід мати на увазі, що вологі тропічні ліси, які покривають загалом менше 10 % площі суші, концентрують 40 % всього генофонду планети. А зникнення рослин має особливо важкі екологічні наслідки, адже, як стверджують спеціалісти, від кожного рослинного виду, як правило, залежить існування 10-30 видів комах, а інколи й вищих тварин та інших видів рослин.

Крім знищення місць проживання організмів та шкідливого ,впливу на них отруйних викидів промпідприємств і транспорту, ( величезної шкоди органічному світу нашої планети завдають розвиток хімічної промисловості та хімізація сільського і лісового господарства, зокрема широке застосування отрутохімікатів для боротьби з шкідниками сільськогосподарських та лісогосподарських культур і зловживання мінеральними добривами. Кожного року в грунти вноситься понад 500 млн. т мінеральних добрив і 3 млн. т пестицидів.За період 50-х - середини 80-х років обсяги виробництва продукції органічної хімії на планеті зросли з 7 до 250 млн. т, щорічно на світовий ринок потрапляє від однієї до двох тисяч видів нової продукції. А всього людство нині активно використовує близько 80 тис. неприродних хімічних сполук. Внаслідок цього нині близько 1 млн. видів фауни і флори знаходиться під загрозою зникнення, 14 тис. людей в різних країнах щорічно гине від отруєння пестицидами, 700 тис. - захворює внаслідок вживання забрудненої води і проживання в місцях інтенсивного забруднення атмосфери.

Парадоксально, що найшвидше до хімічного забруднення навколишнього середовища пристосовуються саме шкідливі для народного господарства види організмів. Внаслідок цього ефективність хімічних методів боротьби з ними швидко падає. Наприклад, якщо в США у 40-х роках XX ст. шкідники знищували 7 % врожаю, то в кінці 80-х років - майже вдвічі більше при зростанні застосування пестицидів у 10 разів.

Поза сумнівом, особливе продуктивне значення має усвідомлення важливості екологічних проблем і проблеми виживання взагалі. Це виразилося в розвінчанні міфів про всесилля людини і про відсутність меж зростання (промислового, соціального, технічного). Визнаючи доцільність існування різних підходів вивчення екологічної проблеми,все ж таки слід підкреслити,що екологічні проблеми сходяться на проблемі виживання(!)як вродженого інстинкту людини.

Енвайронменталізм, перш за все, являє собою загальну теорію світогляду, в центрі уваги якої знаходиться взаємодія соціальних утворень із середовищем проживання, і знаходить відгук у сферах соціології, філософії, політології, права, етики і т.д. Сьогодні проблеми охорони навколишнього середовища вивчаються енвайронментологією (або «енвіронікою» за М. Ф. Реймерсом, 1992). Вона виступає складовою частиною інтегрального екологічного циклу наук і носить яскравий прикладний характер, а традиційна екологія виступає в якості фундаментальної основи для середовища охоронного знання. В свою чергу, енвайронменталізм ( від environment - навколишнє середовище,) -по-перше, теорія управління соціально-економічним розвитком і навколишнім середовищем, яка вважає людство частиною біосфери і яка стверджує необхідність перетворення природи в інтересах людини, по-друге,як галузь науки, що сформувалася в середині XIX століття, коли під цим терміном розумівся ряд нових ідей про те, що люди розвиваються значною мірою під впливом навколишнього середовища; соціальне екологічний рух, що поширився у XX столітті у європейських країнах, спрямований на посилення заходів з захисту навколишнього середовища. Проблеми, на які звертають увагу сучасні енвайронменталісти: зменшення біорізноманіття, глобальне потепління, озонові діри, кислотні дощі, захоронення радіоактивних відходів, можливість ядерної зими, обмеження прав тварин. Причиною перерахованих проблем енвайронменталісти вважають діяльність людини і прагнуть зменшити споживання прямо або побічно шкідливих для навколишнього середовища продуктів.Робляться наступні кроки: перехід виробництва на безвідходні технології, впровадження альтернативної енергетики та транспорту з рекуперативним гальмуванням (наприклад , електромобілі),переробка відходів, очистка стічних вод, зрошення пустель.

Зміни клімату

Зміна клімату і парникові гази… Ці слова використовуються, на жаль, дедалі частіше. Науковці звинувачують людство у тому, що клімат змінюється - температура планети зростає. Антропогенна діяльність спричинила вагоме збільшення концентрації природних парникових газів в атмосфері, а також появу нових: галогенфторвуглеці, перфторвуглеці та гексафторид сірки. Якщо до початку індустріальної революції у 1750 році концентрація СО2 в атмосфері становила 0,028%, то в 2002 році - 0,037%. Якщо справа так піде і далі, то до кінця нинішнього століття середня температура на планеті може піднятися на 6?С, а концентрація СО2 може становити 0,050%-0,095%. Негативні наслідки цих змін можна лише прогнозувати, але вочевидь вони не додадуть стабільності екосистемі планети Земля. Як же пов'язані повсякденні вчинки однієї людини з такою глобальною проблемою як зміна клімату?... Здавалося б ніяк! Але, насправді, кожен з нас впливає на клімат планети, і готуючи ранкову чашку чаю, і заливаючи повен бак на АЗС, і купуючи маленьку симпатичну лялечку для любої донечки у величезній пластиковій упаковці, і засинаючи із увімкненим телевізором. Здавалося б, без впливу на клімат не обійтися, та й вплив той мізерний і не впливає на загальну картину. Та чи справді це так? Якщо ні, то чи можемо ми щось змінити? Перш за все, варто нагадати, що галас навколо глобального потепління пов'язаний не стільки з тим, що температура на планеті зростає, а скоріше з темпами цього зростання. Відповідно й у повсякденних діях кожної людини проблемним є не вплив на клімат, а його рівень - ці зайві, необґрунтовані і непотрібні кілограми парникових газів. Звідки ж вони беруться, і скільки їх? За підрахунками вчених в середньому кожен мешканець Землі виділяє 1 тонну і 100 кілограмів парникових газів на рік. Ні, це далеко не тільки той СО2, який ми видихаємо та який просочується в атмосферу, коли ми відкриваємо пляшку мінеральної води. Цей СО2 схований всюди: в нашій їжі, в нашому одязі, в комп'ютері, за яким я пишу цю статтю, в чашці кави, що стоїть поруч, у будь-чому. Справді, аби створити будь-яку річ, потрібна енергія. Виробництво енергії (особливо в Україні) поки що, на жаль, не обходиться без значних викидів парникових газів - кількох вітроелектростанцій і сонячних батарей над ліхтарями в Острозі замало. Чим "брудніше" джерело енергії, тим більше СО2 ховається у всіх наших придбаннях. Більше того, і транспортування супроводжується викидами парникових газів. Водневі, геліо- і електромобілі для нас залишаються або фантастикою, або, в кращому випадку, закордонною диковинкою. Та й за кордоном вони все ще диковинка. Тож маленький африканський банан тягне за собою набагато більше СО2, ніж 10 кілограмовий херсонський кавун. Головними чинниками, які вносять наш особистий вклад у глобальне потепління, є використання електроенергії, транспорту, обігрів квартир, використання води та утворення відходів. Як же ми можемо зменшити цей вклад? Виявляється, це водночас так само легко як зменшити температуру в салоні автомобіля з клімат-контролем і так само важко як кинути палити. Але тим не менш - це можливо!

Далі, електроенергія! Ми всі використовуємо її для освітлення наших домівок і офісів, для живлення різноманітних приладів, починаючи від мобільного телефону і закінчуючи холодильниками, в яких поміщається річний запас овочів та фруктів. Більше того, дедалі частіше електроенергія використовується для охолодження квартир влітку та нагрівання води. Що ж ми можемо змінити? Відмовитися від мобільних телефонів, телевізорів чи холодильників? Певно, що ні. Ці речі, невідомі людям ще декілька десятиріч назад, здається, є незамінними зараз. Перш за все, варто вимикати всі електроприлади (звичайно ж класу А за енергоефективністю), коли ними не користуєшся тривалий час. Причому не варто забувати й про маленькі зелені та червоні лампочки, які мерехтять у темряві і, об'єднуючись по всій країні, перетворюються на мільйони вогників, що невпинно видихають парникові гази в атмосферу. На рівні країни, а тим більше світу, їх вклад є досить суттєвим. По-друге, варто знати, що кожні 15 літрів води з електроводонагрівача - це кілограм парникових газів. Тому, можливо, 45 хвилин в душі - це трохи й занадто для багатостраждального клімату. Ну й, звичайно, потрібно нагадати, що витвір пана Едісона, який народ завдячливо приписує Володимиру Іллічу, вже давно еволюціонував. Сучасні компактні флуоресцентні лампи забезпечують збереження енергії завдяки більш ефективному її перетворенню на світло, мають набагато триваліший час використання, а також, завдяки меншому виділенню тепла, економлять витрати на охолодження квартир влітку.

Слідом за електроенергією робить свій внесок у зміну клімату і наш транспорт. Всім кудись потрібно поспішати, життя стає дедалі швидшим, кількість машин на вулицях міста дедалі більша, інколи досягає такої міри, що починаєш сумніватися, чи життя стало швидшим. За опитуванням одного з відомих журналів, 45% киян щодня проводять пів години або більше в "пробках". Цього року продаж автомобілів в Україні перевищує всі очікування. Такими темпами ми наблизимося до США, де в середньому в сім'ї 1,8 водіїв і 1,9 автомобілів. Відмовитися від транспорту неможливо, але й перетворювати любов до свого нового автомобіля на залежність від нього також не варто. Українці стають багатшими, вони подорожують все далі і частіше. Разом з цим зростають і кілограми, сотні кілограмів СО2. Вихід? Вихід як завжди є. Найлегший - це використання громадського транспорту. Викиди автомобіля, розділені на 20 людей у маршрутці, не кажучи вже про тролейбус, автобус чи потяг, суттєво зменшать наш внесок у глобальне потепління,просто варто користуватися машиною на один-два-три-п'ять разів рідше! Не варто відмовлятися і від прогулянки до супермаркету чи пошти на сусідній вулиці або їзди на велосипеді. Інакше з часом ми просто не зможемо піти туди пішки. На збільшення кількості автомобілів і нашої залежності від них реагуватиме і інфраструктура. Через кілька десятків років просто не буде тротуарів, по яких можна дійти до тієї ж пошти...

Обігрів квартир чи то за допомогою газових установок, чи то через систему центрального теплопостачання вносить суттєвий внесок в нашу парникову квитанцію. Кожен додатковий градус Цельсія в нашій домівці за підрахунками потребує додаткових 10% палива. Тому, мабуть, інколи краще одягнути щось більше, ніж футболку, замість розігріву квартири до літніх температур. Звичайно, в цьому не звинуватиш мешканців Алчевську, чи їм подібних, але власники великих маєтків та квартир, де є кімнати, що пустують 70 днів на зиму, і в яких, незважаючи на це, підтримується та ж літня температура, могли б трохи прикрутити загальний кран з парниковими газами…

Посадка дерев і захист зелених насаджень також є позитивними заходами у боротьбі зі зміною клімату. Купівля електроенергії (там, де можливий вибір постачальника електрики) або самостійна генерація з альтернативних поновлюваних джерел (таких як енергія сонця або вітру, біопаливо, малі гідроелектростанції, геотермальна енергія, хвильова енергія припливів і відливів) теж відносяться до подібних заходів.

На черзі водоспоживання. Цінність води, її парниковий внесок збільшується із відстанню, яку вона проходить, аби потрапити в наші квартири. Та вартість її залишається незмінною, а тому й цінність, на жаль, не усвідомлюється. Ніхто не задумується, що кожна крапля з крану, який протікає, то бульбашка вуглекислого газу в атмосферу, не кажучи вже про потік води з відкритого крану, коли ми чистимо зуби. Легкий рух руки. Закритий кран. І ми зберегли частку своєї невеликої квоти парникових газів. Плануємо ремонт у ванній кімнаті? Не треба забувати про сучасну сантехніку, яка допоможе зменшити використання води.

І нарешті - утворення відходів. Обсяг відходів, що за добу утворюється в Києві, може доверху заповнити три дев'ятиповерхові будинки. А чи задумуємося ми, скільки ресурсів, сировини витрачається на нікому непотрібні гори пакувальних матеріалів, які в 95% випадків відразу прямують на смітник? Скільки ресурсів, що можуть бути перероблені або повторно використані, прямують туди ж? Багато хто скаже "Ні". А варто! Варто купувати потрібні нам речі, а не платити гроші за упаковку, варто активно підтримувати пілотні ініціативи із сортування сміття. Цей процес має стати таким же звичним, як вітання з сусідами. Майже будь-яке скло, пластикова пляшка і папір може і має бути повторно переробленим! Це безсумнівно додасть вагомості нашій особистій боротьбі зі зміною клімату.

У Німеччині, де здійснюють переробку 65% сміття (наприклад, в Іспанії -- лише трохи більше 32%) усіх відходів упаковки після споживача. І де закон передбачає досить суворе покарання для тих, хто нехтує вимогами роздільного збирання відходів. До речі, лише в одній Барселоні роздільне збирання здійснюють в 30 тис. точок (із розрахунку: одна точка на 500 жителів), у кожній із яких установлено по п'ять різних контейнерів. У жовтий контейнер населення складає легку упаковку (картонну, алюмінієву, пластикову); у синій -- скло; зелений -- макулатуру; коричневий -- органіку; сірий -- решту відходів. Подальше досортування вмісту цих контейнерів на спеціальних сміттєсортувальних підприємствах дозволяє отримати однорідну за складом сировину, настільки бажану для промисловості. Тільки малу частину відходів спалюють (в Іспанії норматив на 2007 рік становить усього 5% від зібраного) або вивозять на сміттєві полігони. Та навіть зібрана в тюки картонна упаковка ще не може вважатися сировиною, готовою до безпосереднього використання. Не випадково її збирають у жовтий контейнер, де з нею сусідять алюмінієві банки і пластикові пляшки. Річ у тім, що сучасна картонна упаковка має комбіновану структуру. У ній використовують і картон, і алюміній, і пластик. Тому щоб виділити целюлозу на картонному комбінаті, використовують технологію для її відділення від алюмінієвої фольги і пластику. Тільки після цього отримуємо на виході три окремі складові, кожна з яких стає повноцінною сировиною для виробництва.До речі, подібну технологію глибокого поділу комбінованої картонної упаковки завдяки підтримці компанії Tetra Pak уже використовують українські паперові підприємства. Їхні потужності дозволяють нарощувати обсяги переробки упаковки на кілька років уперед.На сьогодні основною перепоною для переробки відходів легкої картонної упаковки на вторинну сировину є відсутність системи їхнього збирання. В Україні, за великим рахунком, відсутня єдина система й інфраструктура роздільного збирання вторинної сировини. Тому соціально відповідальні компанії докладають чималих зусиль для організації пілотних проектів із роздільного збирання вторсировини і картонної упаковки зокрема.Наразі компанія Tetra Pak і партнери активно співробітничають з сміттєсортувальним заводом «Грінко», комунальними службами м.Миргорода, компаніями об'єднання «Укрвторма», розробляють просвітницьку програму для дітей, сприяють створенню національної програми для формування відповідної інфраструктури збирання вторсировини та законодавчої бази.

У процесі спалювання сміття,поряд з іншими хімічними речовинами ,виділяється велика кількість діоксинів,взаємодія з якими організму людини призводить до збільшення ризику захворювання раком легенів,послабленню імунної системи,безпліддя тощо.Викиди диоксинів у атмосферу,при спалюванні міського сміття,складає 80% загальносвітових .Диоксини залишаються в навколишньому середовищі протягом довгого часу та не руйнуються під дією світла та природніх процесів.До речі,спалювання сміття по суті являється найбільш дорогим методом -у 3,5 разів дорожчим у порівнянні з альтернативними методами Японськи вчений Кацухіко Сайдо вважає що у процесі розкладання пластмаса виділяє токсичні речовини, здатні викликати серйозні гормональні порушення, як у тварин, так і в людини.

Навряд чи хтось заперечуватиме користь від роздільного збирання, але хто і як, а головне, за які гроші це робитиме? У держави до реального, а не формального вирішення актуальної проблеми руки не доходять. Парламент так і не спромігся за п'ять років ухвалити законопроект про упаковку й відходи упаковки, розроблений промисловістю відповідно до досвіду європейського законодавства в сфері поводження з упаковкою та відходами упаковкиМожна, звісно, запровадити ще один податок для виробників тари або продукції в тарі й упаковці і за рахунок зібраних таким чином коштів централізовано фінансувати роздільне збирання та сортування. Однак у Європі від такої системи відмовилися. Вона потребує великих фінансових витрат. Прижилася інша система, що діє за принципом: «хто смітить, той і платить за прибирання».Найбільш практикований варіант: ряд підприємств створює собі помічника -- підприємство з управління їхніми відходами. Якщо цей керуючий використовує у своїй роботі ліцензійний знак «Зелена крапка», це означає, що він входить в об'єднання Європейської організації з управління відходами, котре працює відповідно до директиви 94/62/ЄС, ухваленої Європарламентом. Директива стала головним документом у сфері поводження з упаковкою та її відходами і сьогодні включена в національне законодавство майже всіх країн -- членів ЄС.Організація збирання і переробки відходів упаковки через спеціальне підприємство з поводження з відходами обходиться в три-чотири рази дешевше, аніж із допомогою системи податків.Тут,перш за все, розраховують на свідомість і виховують її. Плюс -- невеличкий економічний стимул: вартість вивезення сірого контейнера для конкретного будинку обходиться дорожче, аніж будь-якого іншого з розділеними за фракціями відходами. Статистика показує,що приблизно 50% відходів за об'ємом та 30% за масою створюють різноманітні пакувальні матеріали;13% ваги та 30% об'єму віходів упаковки складає пластик;кількість пластикових відходів у розвинених країнах подвоюється з кожним десятиріччям;у Росії ,наприклад,щорічно виникає десь біля 27 000 000 т твердих побутових відходів.

Якщо порівнювати місто з екосистемою, то в ньому не вистачає редуцентів,тому місто змушене відходи ховати. З їх утилізацією міська екосистема, на відміну від природних екосистем, не справляється. Чому ж такі здавалося б прості речі на практиці виявляються такими важкими? Справа, очевидно, у звичках, сформованих десятиліттями. Виховуючи людину нового типу, наше суспільство мало задумувалося про новий тип взаємовідносин з природою.

Викопне паливо спалюється через все зростаючі енергетичні потреби людства; це порушує нестійку кліматичну рівновагу. Тепличні гази, що виділяються в процесі спалювання вугілля, природного газу й нафти - вуглекислий газ, метан та діоксид азоту - є причиною подальшого нагрівання атмосфери Землі.Ця проблема створена людиною. Кожний шматочок вугілля, кожний літр нафти або газу, які людина спалює, додається до тягаря газів в атмосфері, які охоплюють планету як все товстіша ковдра, уловлюючи тепло, задушуючи людей і природу(до 60 %). Близько 97% CO2, що викидається західними промисловими країнами в атмосферу, виробляється при спалюванні вугілля, нафти або газу для одержання енергії. Щорічно ми викидаємо в атмосферу близько 25 млрд тонн CO2. Це близько 800 тонн щомиті!До кінця цього сторіччя середня температура Землі може підвищиться на 1.4 - 6.4 °C і більше 25 % тварин і рослин зникнуть назавжди. Зміни в природі починають значно впливати на людей і економіку. Індустрія страхування оцінює потенційні економічні збитки від глобального потепління в сотні мільярдів доларів щорічно.

Відповідно до Кіотського протоколу країни можуть досягати поставлених перед ними цілей щодо зниження викидів парникових газів індивідуально або у співпраці з іншими країнами. Європейський Союз прийняв рішення працювати як одне ціле в досягненні поставлених перед його членами цілей. Європейська програма зі зміни клімату домагається цього шляхом використання системи торгівлі квотами на викиди парникових газів , яка відома як Схема торгівлі викидами парникових газів Європейського союзу. Принцип цієї схеми досить проста: щоб виконати свої зобов'язання за Кіотським протоколом, країни можуть скорочувати викиди всередині своїх кордонів, або використовувати скорочення викидів в інших країнах. Інші країни також повинні виконувати свої цілі за Кіотським протоколом, але використання ринкової системи торгівлі квотами дозволяє досягти скорочень викидів мінімально можливою ціною. Тому більшість скорочень відбувається там, де ці скорочення найдешевше реалізувати, а «зайві» скорочення можуть бути продані іншим країнам, де подібні скорочення були б менш доступні економічно.

У схемі торгівлі квотами ЄС беруть участь всі великі стаціонарні джерела викидів (46% від загального обсягу викидів CO2 в країнах ЄС), у тому числі виробники тепло-та електроенергії, нафтопереробні підприємства, металургійна та целюлозно-паперова промисловість. Дрібні виробники виключаються шляхом встановлення граничних значень (потужність не менше 20 МВт).

Зміна клімату - це не тільки проблема природи, але також і проблема людства.Зміна клімату - проблема не тільки жителів тихоокеанських островів, чиї будинки можуть бути змиті в океан через підвищення рівня води, чи наступних поколінь, які успадкують Землю й всі її проблеми. Зміни клімату вже мають все зростаючий вплив і на нас в Україні.Наприклад:

- Через кліматичні зміни погодні умови у нашому регіоні стають більш жорсткими. Все частіше стаються посухи й повені, вони мають все більший руйнівний вплив і більші наслідки для економіки (повені на Дунаї у 2005 р., на Дністрі й у Закарпатті у серпні 2008, посуха по всій Україні у 2007 р.).

- У багатьох регіонах підвищення температур та посухи обмежують продуктивність сільського господарства, що є одним з найважливіших секторів економіки України.

- Запаси води для пиття, промислових і сільськогосподарських цілей стають усе більше мізерними, тому що підвищення температури спричиняє подальший тиск на ґрунтові води в Україні, які й так бідніють.

- Лісові пожежі стають все частішими та спустошуючими (пожежа у Херсонській області влітку 2007).

- Очікується, що сніжний покрив і довжина зим скоротяться, що вплине на зимовий туризм, особливо на гірськолижний. Якщо все піде своєю чергою, то більшість льодовиків Швейцарії повністю зникнуть до 2080 року. За минулі 150 років альпійські льодовики втратили приблизно третину своєї поверхні і близько половини маси, і це танення прискорюється… Якби відмова від катання на лижах була єдиним наслідком зміни клімату, усе було б не так погано. Але економічні збитки від глобального потепління неухильно зростають. Відповідно до нещодавнього звіту Британського уряду постійні кліматичні зміни можуть коштувати світу близько 5% ВВП (Валовий Внутрішній Продукт) щорічно. Якщо справдяться найбільш драматичні прогнози, ця цифра зросте до 20% ВВП. У той же час, звіт свідчить, що вартість зменшення викидів вуглекислого газу може становити всього лише близько 1 % світового ВВП. Інакше кажучи, прибуток від активних, своєчасних дій у цьому напрямку буде значно перевищувати збитки.

Зникаючі біологічні види

Біологічне різноманіття продовжує скорочуватися, а екологічна рівновага все ще піддається змінам. Близько 60% екологічної системи деградує або використовується нерозважливо, що веде до втрати біологічного різноманіття і тяжких наслідків, які в найближчі 50 років можуть погіршитися.

На дев'ятій конференції з питань Конвенції ООН про біологічне різноманіття були озвучені шокуючі дані про вимирання тварин. За даними Зоологічного товариства Лондона, за період з 1970 року чисельність диких тварин на планеті скоротилася приблизно на 25-30%. З них наземних на 25%, морських - на 28%, річкових - на 29%.Щороку людина знищує близько 1% всіх тварин, що за підрахунками фахівців Євросоюзу та міністерства Німеччини з навколишнього середовища завдає світовій економіці збиток в 3,3 трильйона доларів. Очевидно, мається на увазі потенційний, «недоотриманий прибуток» при більш раціональному використанні тваринних ресурсів, адже однією з основних причин вимирання є забруднення людиною навколишнього середовища.

Залишається додати, що вимирання тварин негативно вплине на життя людини; зокрема, зросте кількість паразитів і шкідників, що знищують врожаї.

Фонд з порятунку тигрів (Save The Tiger Fund), посилаючись на видання The Hindu, заявив, що якщо не вжити заходів, то ці великі кішки можуть повністю зникнути з лиця Землі за дуже короткий період. Мова йде про Азію, адже саме там живе більшість диких тигрів.Як повідомляють вчені, зараз залишилося лише 3500 особин. Це при тому, що в 60х роках минулого століття налічувалося понад 35000 тигрів, які живуть в азіатських лісах. Це не дивно, адже шкіри і внутрішні органи тварини досить високо цінуються на світовому ринку. За вбитого дорослого тигра можна виручити близько 50 тисяч доларів. Другою причиною вимирання тигрів є руйнування їхнього природного середовища.У Азії з її неймовірним економічним зростанням потрібно усе більше місця для розвитку промислових інфраструктур,-а де його взяти, як не в освоєнні нових територій, зайнятих лісами. Кішки змушені тулитися, але ж кожній з них потрібні дуже великі мисливські угіддя.

Рідкісний вид яванська носорогів в Індонезії перебуває на межі повного зникнення. Самки цього виду практично перестали народжувати. Невелика популяція цього виду носорогів у В'єтнамі теж не здатна на нормальне продовження роду, повідомляє Associated Press з посиланням на співробітників Всесвітнього фонду дикої природи.

Яванський носоріг (Rhinoceros sondaicus) один з найрідкісніших видів ссавців на планеті. Типовий представник цього виду важить близько 2,5 т, а довжина його тіла становить 3 м. колись був поширений в Бірмі, Індії, Східному Пакистані, Таїланді, Камбоджі, Лаосі, В'єтнамі, на Малакському півострові, на островах Суматра і Ява. За словами Адхі Рахмат Гаріяді, представника Всесвітнього фонду дикої природи, в парку Уджонг-Кулон зараз перебуває близько 50 носорогів,але популяція цих тварин швидко скорочується. Щоб вона почала рости, потрібен рівень народжуваності як мінімум в чотири рази вище. У той же час Гаріяді не впевнений, що парк зможе надати комфортні умови для проживання більшому числу носорогів. «У дикій природі залишилося не більше 60 особин цього виду. І це число постійно скорочується через зниження рівня народжуваності », - говорить професор Крісті Вільямс, фахівець Всесвітнього фонду дикої природи. «Ми повинні вжити термінових заходів щодо збереження цього виду. Нам потрібно перемістити носорогів в більш сприятливі умови, в інший район Яви або Суматри », - заявляє він. «Якщо ми не почнемо діяти прямо зараз, потім буде занадто пізно», - констатує фахівець. Зараз уряд Індії активно співпрацює з представниками Всесвітнього фонду дикої природи, говорить Вільямс. Він сподівається, що спільними зусиллями їм вдасться врятувати тварин від вимирання.