Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Система органів управління в екологічній сфері

План

• Вступ
• І .Екологічне законодавство України
• 1. Основні принципи охорони навколишнього природного середовища
• ІІ. Система органів управління в екологічній сфері
• 1. Органи загальної компетенції та їх спеціалізовані структури
• 2. Органи спеціальної компетенції
• 3. Органи єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації
• Висновок
• Використана література
• Вступ
• Охорона навколишнього природного середовища і раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки суспільства і збереження природного середовища життєдіяльності населення є головними умовами стійкого економічного та соціального розвитку України. З цією метою держава самостійно здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження живої і неживої природи. Така політика спрямована на забезпечення гармонійної взаємодії суспільства і природи, раціонального використання, ефективної охорони і вчасного відтворення природних об'єктів. Закріплення цих вимог в екологічному законодавстві визначає правові, економічні та соціальні основи організації і здійснення охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутнього поколінь.
• Декларацією про державний суверенітет від 16 липня 1990 року передбачено, що Україна дбає про екологічну безпеку громадян, про генофонд народу, його молодого покоління.

Основним джерелом екологічного законодавства і права є Конституція України. У ст. 16 Конституції передбачається, що забезпечення екологічної безпеки і підтримка екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи -- катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави. А ч. 1 ст. 50 Основного Закону України закріплює положення про те, що кожний громадянин має право на безпечне для життя і здоров'я навколишнє середовище та відшкодування заподіяної порушенням цього права шкоди. Ці основні вимоги Конституції є головними складовими для подальшого розвитку і належного функціонування нормативно-правової бази екологічного законодавства.

І. Екологічне законодавство України

Екологічне законодавство України складається із Законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про охорону атмосферного повітря", "Про природно-заповідний фонд України", "Про тваринний світ", "Про рослинний світ", "Про екологічну експертизу" та інших законодавчих актів. До екологічного законодавства належать також Закон "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закон "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", постанова Верховної Ради України "Про невідкладні заходи щодо захисту громадян України від наслідків Чорнобильської катастрофи" та інші спеціальні законодавчі акти, присвячені зниженню впливу цієї планетарної катастрофи на життя і здоров'я населення країни та світового співтовариства.

1. Основні принципи охорони навколишнього природного середовища

За чинним законодавством організаційні структури із забезпечення екологічної безпеки функціонують на рівні органів законодавчої, виконавчої влади, місцевого самоврядування та спеціально уповноважених юрисдикційних правових структур.

Відповідно до Концепції (основ державної політики) національної безпеки, схваленої постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. з метою формування збалансованої державної політики та ефективного проведення комплексу узгоджених заходів щодо захисту національних інтересів у екологічній та інших сферах, створюється система забезпечення національної безпеки України, тобто організована державою сукупність суб'єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями та зобов'язаннями щодо захисту національних інтересів, які здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.

До таких суб'єктів, за цією Концепцією, належать Верховна Рада України, український народ як колективний суб'єкт, Президент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, Національний банк України, міністерства та ін. центральні органи виконавчої влади, утворені відповідно до Конституції України (Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерство внутрішніх справ України тощо).

Аналіз чинного законодавства та вивчення практики організації системи забезпечення екологічної безпеки дозволяє з наукових позицій виділити основні групи органів держави, форми їх правової організації та повноваження у галузі забезпечення екологічної безпеки:

1.Органи загальної компетенції, їх спеціалізовані структури та повноваження у сфері екологічної безпеки.

2.Органи спеціальної компетенції та їх повноваження у цій сфері.

3.Органи єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації.

1. Органи загальної компетенції та їх спеціалізовані структури

Конституція України (ст. 92) передбачає, що виключно законами визначаються, зокрема, питання екологічної безпеки, запроваджується режим зон надзвичайної екологічної ситуації. Правомірно, що до повноважень вищого законодавчого органу України - Верховної Ради України - належить законодавче регулювання вище наведених відносин, а також затвердження протягом 2 днів з часу звернення Президента України його указу про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації (п. 31 ст. 85).

На підставі Закону України від 25 червня 1991 р. “Про охорону навколишнього природного середовища” Верховна Рада України визначає повноваження рад, порядок організації і діяльності органів управління у цій сфері, встановлює статус потерпілих громадян внаслідок дії надзвичайних екологічних ситуацій, затверджує державні екологічні програми, що містять й розділи про екологічну безпеку та вирішує інші питання у цій сфері (ст. 13).

Центральне місце у системі правового забезпечення екологічної безпеки належить Президенту України. На нього Конституцією покладається забезпечення державної незалежності, національної безпеки, здійснення керівництва у сфері національної безпеки у тому числі екологічної). Президент України оголошує у разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації з наступним затвердженням такого рішення ВР України, очолює Раду національної безпеки і оборони, яка створюється для координації питань національної безпеки і оборони при Президентові України.

Рада національної безпеки та оборони України, діяльність якої регулюється Законом України “Про Раду національної безпеки і оборони України” від 5 березня 1998 р. має повноваження щодо визначення основних напрямів стратегії національної, в тому числі екологічної, безпеки; здійснення нормотворчих робіт та практики застосування нормативно-правових актів; здійснення аналітично-інформаційної діяльності; координації та контролю. Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України.

У справі організації забезпечення екологічної безпеки важливу роль виконує Кабінет Міністрів України та його спеціально створені спеціалізовані функціональні структури. КМ України забезпечує розробку загальнодержавних і регіональних екологічних програм, регламентує порядок визначення плати та її граничних розмірів за користування природними ресурсами, ухвалює рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду, припиняє або забороняє діяльність підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності та підпорядкування в разі порушення ними вимог екологічного законодавства і виконує інші управлінські функції в галузі охорони навколишнього середовища.

Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, що діє відповідно до Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998 р. № 174, призначена оперативно вирішувати питання, пов'язані із запобіганням надзвичайним ситуаціям та реагування на них, а також координації і контролю в цій сфері.

Для оперативного вирішення питань екологічної безпеки при КМ України створено відділ з питань техногенної, екологічної, ядерної безпеки та природокористування.

Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій створено при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських державних адміністраціях. Так, у Київській міській державній адміністрації відповідні функції покладено на Управління з надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, у Київській обласній державній адміністрації діє аналогічне за назвою управліня.

Чільне місце у системі організаційно-правового забезпечення відводиться обласним та районним радам як повноважним представникам органів місцевого самоврядування, представницьким органам місцевого самоврядування - сільським, селищним і міським радам та їх виконавчим органам.

2. Органи спеціальної компетенції

До органів спеціальної надвідомчої компетенції в сфері екологічої безпеки можна віднести систему органів Міністерства екології та природних ресурсів, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах з захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи і Міністерства охорони здоров'я. На них покладаються переважно координуючі, організаційні, контрольні та інші виконавчо-розпорядчі функції, спеціальний надвідомчий характер яких надає їм прерогативу реалізації цього напряму державної екологічної політики.

Міністерство екології та природних ресурсів України (Мінекоресурсів України) є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Це провідний орган у системі центральних та ін. органів виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів і, зокрема, екологічної, ядерної, радіаційної безпеки. Повноваження Мінекоресурсів України визначаються відповідним Положенням, затвердженим Указом Президента України від 29 травня 2000 р. № 724.

Для виконання відповідних функцій і повноважень при Мінекоресурсів України створено спеціальні структурні підрозділи - Департамент екологічної безпеки, у складі якого функціонують Управління екологічної експертизи та оцінки впливу на довкілля, управління відходів, управління екологічної безпеки хімічних речовин. У той же час Мінекоресурсів України здійснює свої повноваження через підпорядковану йому систему органів - Державну екологічну інспекцію, Державний комітет АР Крим по охороні навколишнього природного середовища і природних ресурсів, державні управління екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі, Державну інспекцію по охороні Азовського моря і Державну інспекцію по охороні Чорного моря, які реалізують аналогічні функції на відповідному адміністративно-територіальному та басейновому рівнях у межах наданої їм юрисдикції в сфері забезпечення екологічної безпеки.

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи згідно Положення, затвердженого Указом Президента України від 28 жовтня 1996 р., є центральним органом державної виконавчої влади, що забезпечує втілення у життя державної політики щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, запобігання їм та реагування на них, ліквідації їх наслідків і наслідків Чорнобильської катастрофи. МНС координує діяльність міністерств, ін. центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів АР Крим, місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ, організацій усіх форм власності з вирішення проблем захисту населення та території від надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків, керує діяльністю органів управління, штабів військової, цивільної оборони і підпорядкованих спеціальних формувань, а також роботами, пов'язаними з формуванням, реалізацією єдиної науково-технічної політики у сфері створення та впровадження сучасних інформаційних технологій, банків даних з проблем захисту населення, територій від наслідків надзвичайних ситуацій та Чорнобильської катастрофи тощо. На адміністративно-територіальному рівні МНС має систему відповідних управлінь та відділів, які утворюються за розпорядженням голів відповідних держадміністрацій, йому підпорядковуються і діють на підставі положень про них, а отже є їх структурними підрозділами.

Деякі функції у сфері забезпечення екологічної безпеки реалізуються Міністерством охорони здоров'я України - центральним органом виконавчої влади, щодо забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я, санітарного та епідемічного благополуччя населення, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікарських засобів і виробів медичного призначення.

3. Органи єдиної системи запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації

Згідно із Законом України від 8 червня 2000 р. “Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру” з метою забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері захисту населення і територій України від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру запроваджується єдина державна система органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації, яка включає територіальні і функціональні підсистеми.

Такий захист передбачається здійснювати шляхом координації діяльності постійно діючих функціональних та територіальних підсистем у межах єдиної державної системи.

Важливе значення у системі органів управління в екологічній сфері мають сили та засоби захисту, до яких входять професійні аварійно-рятувальні служби, спеціалізовані (воєнізовані) аварійно-рятувальні служби та засоби центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і господарювання, єдина державна система та добровільні рятувальні формування, які залучаються для проведення відповідних робіт.

Аварійно-рятувальні служби згідно із Законом України від 14 грудня 1999 р. “Про аварійно-рятувальні служби” - це сукупність організаційно-об'єднаних органів управління, сил та засобів, призначених для вирішення завдань щодо запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та окремих її наслідків, проведення пошукових, аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.

Професійна аварійно-рятувальна служба уособлює особовий склад, який працює на постійній, а рятувальники - на професійній основі, яка передбачає їх спеціальну психічну та психологічну підготовку.

Спеціальна (воєнізована) аварійно-рятувальна служба - професійна служба, яка заснована на принципах єдиноначальності, централізації управління, статутної дисципліни, особистої відповідальності.

Спеціалізована аварійно-рятувальна служба - професійна служба, яка має підготовлений і споряджений особовий склад для ліквідації окремих класів і підкласів надзвичайних ситуацій та відповідні аварійно-рятувальні засоби.

Аварійно-рятувальні служби громадських організацій - служби, які створені об'єднаннями та спілками об'єднань громадян для проведення аварійно-рятувальних заходів та робіт.

Особливим видом аварійно-рятувальних служб є Державна служба медицини катастроф, створена відповідно до постанови КМ України від 14 квітня 1997 р. № 343. До складу якої входять Український науково-практичний центр екстренної медичної допомоги та медицини катастроф, державні та територіальні медичні формування, лікувальні заклади та створені на їх базі спеціальні бригади постійної готовності. Основним її завданням є надання громадянам та рятувальникам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне, хімічне забруднення тощо) безкоштовної медичної допомоги.

На сьогоднішній день чільне місце у системі займає Національна система сейсмічних спостережень та підвищення безпеки проживання населення у сейсмонебезпечних регіонах, яка є складовою частиною Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань надзвичайних ситуацій, інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та Ситуаційного центру при Президентові.

З метою об'єднання, поширення та використання міжнародного досвіду у сфері прогнозування та експертної оцінки рівня ризику виникнення надзвичайних ситуацій, запобігання їм на потенційно небезпечних підприємствах, а також сприяння виконанню Україною зобов'язань за міжнародними договорами і угодами в галузі техногенно-екологічної безпеки постановою КМ України від 17 жовтня 1996 р. № 1259 схвалено Концепцію створення і діяльності Європейського центру техногенної безпеки (TESEC).

Новаційною організаційно-правовою формою вирішення питань екологічної безпеки є структурно-функціональна діяльність Регіонального екологічного центру “РЕЦ-Київ”, утвореного відповідно до постанови КМ України від 24 квітня 2000 р. № 689 на виконання Угоди між Україною та США, укладеної у м. Вашингтоні 8 грудня 1999 р. Діяльність РЕЦ спрямована на підтримку ініціатив, проведення досліджень, організації відкритих слухань та обговорень актуальних екологічних проблем і екологічної політики, сприяння участі громадськості у процесі підготовки рішень з питань екологічної безпеки, освіти, розвитку потенціалу зацікавлених юридичних і фізичних осіб.

Висновок

Викладене дозволяє констатувати, що на сьогодні в Україні створені юридичні засади різноманітних організаційно-правових форм попередження настання екологічної небезпеки внаслідок дії стихійних сил природи або техногенного негативного екологічного впливу, які здатні створювати надзвичайні екологічні ситуації. Їх сукупність створює Систему запобігання і реагування на надзвичайні екологічні ситуації. Проте, як системне утворення вона потребує суттєвого нормативно-правового вдосконалення без розпорошення діяльності організаційних структур на виконання ними вимог забезпечення екологічної безпеки незалежно від джерела походження небезпеки та створення надзвичайних ситуацій.

Нажаль, на сьогодні не вдається за допомогою наявних організаційно-правових форм унеможливити настання надзвичайних екологічних ситуацій внаслідок природних стихій. Певною мірою це зумовлено тим, що зазначена сфера ще не забезпечена достатньо науково, технічно, технологічно, фінансово. Дається взнаки й та обставина, що правова організація системи органів в екологічній сфері перебуває на стадії свого становлення й формування, вироблення стратегії і тактики, запровадження новаційних форм та методів діяльності.

Використана література:

1.Конституція України. Конституція Автономної Республіки Крим: Зб.нормат.актів.- К.:Юрінком Інтер, 1999.

2.Декларація про державний суверенітет від16 липня 1990 р. //Відомості Верховної Ради України. - 1990. - №31. - Ст. 429.

3.Концепція (основи державної політики) національної безпеки України. Схвалена постановою Верховної Ради України від 16 січня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 10. - Ст. 85.

4.”Про охорону навколишнього природного середовища” Закон України від 25 червня 1991 р. (із наступними змінами і доповненнями) // Відомості Верховної Ради України. -- 1991. -- № 41. -- Ст. 546.

5.”Про Раду національної безпеки і оборони України” Закон України від 5 березня 1998 р. //Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 35. - Ст. 237.

6.”Про Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій” положення , затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 1998 р. № 174 // Офіційний вісник України. - 1998. - № 7. - Ст. 80.

7.Закон України “Про місцеве самоврядування” від 21 травня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 24. - Ст. 170.

8.Положення “Про Міністерство екології та природних ресурсів України”, затверджене Указом Президента України від 29 травня 2000 р. № 724 // Офіційний вісник України. - 2000. - № 22. - С. 31.

9.”Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру” Закон України від 8 червня 2000 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 40. - Ст. 337.

10.”Про аварійно-рятувальні служби” Закон України від 14 грудня 1999 р. //Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 4. - Ст. 25.

11.“Про екологічну експертизу” Закон України від 9 лютого 1995 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1995. -- № 8. -- Ст. 54.

12.“Про охорону атмосферного повітря” Закон України від 16 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1992. -- № 50. -- Ст. 678.

13.“Про природно-заповідний фонд України” Закон України від 16 липня 1992 р.// Відомості Верховної Ради України. __ 1992. -- № 34. -- Ст. 502.

14.“Про тваринний світ” Закон України від 3 березня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1993. -- №18. -- Ст. 181.

15.Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій в схемах. - К.,1996.

16.Екологічне право: Особлива частина: Підруч. для студ. юрид. вузів і фак.: Повний акад. курс / За ред. акад. АпрН В.І.Андрейцева. - К.: Істина, 2001.

Размещено на Allbest.ru