1

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Екологічний аудит

Еколого-економічні проблеми сільського господарства України

Економічні методи вирішення екологічних проблем

Екологічна інформація на сільськогосподарському підприємстві

Висновок

Література

Вступ

Суспільне виробництво ґрунтується передусім на природних факторах. У загальному плані виробнича взаємодія людини й природи здійснюється шляхом втягування у господарський обіг відповідних ресурсів та обміну речовин між людиною і навколишнім природним середовищем. У результаті праці природні ресурси набувають конкретних властивостей, які задовольняють певні потреби суспільства. Всі матеріальні блага, що споживаються людьми, а також засоби виробництва являють собою здебільшого модифіковані людською працею елементи природи.

Природні елементи ( їх обсяг і різноманітність) впливають на функціонування економіки кожної країни. Не визначаючи цілком хід її соціально-економічного розвитку, вони є важливою умовою розміщення продуктивних сил, результативності виробництва та добробуту населення [1,2].

Процес вичерпання доступних природних ресурсів, ускладнення умов їх видобутку, зниження цінних речовин у корисних копалинах призводить до зростання витрат та істотного природного обмеження ефективності суспільного виробництва.

Мета даної роботи - проаналізувати характер цього процесу в умовах України та деякою мірою вказати економічні шляхи вирішення випливаючи з цього проблем.

1. Екологічний аудит

Серед багатьох проблем еколого-економічного регулювання якості довкілля, оцінки,обліку й аудиту його стану можна виділити такі [3,5,6]:

Правове закріплення конкретних способів охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів.

Впровадження плати за забруднення довкілля.

Забезпечення сталого розвитку господарства за умови економічного регулювання природокористування та охорони довкілля.

Напрями впливу на виробників з метою охорони довкілля, вдосконалення механізму природокористування.

Якість життя тощо.

Щоб оптимізувати життєвий цикл продукції і зменшити навантаження на довкілля, промислові підприємства в розвинутих країнах застосовують сучасні системи менеджменту. Одним з інструментів,який дає змогу ефективно господарювати, не завдаючи додаткової шкоди довкіллю,є екобаланси. Термін “екобаланс” пропонується як більш лаконічний і зручний порівняно з його синонімом “баланс довкілля ”, до того ж він набув широкого вжитку в англомовних і німецькомовних країнах. Під екобалансом слід розуміти комплексний систематичний еколого- економічний аналіз місцевості й еколого-економічну оцінку підприємств, спрямовані на стале зниження завантаження на довкілля шляхом прийняття та практичної реалізації оперативних і стратегічних рішень.

Зупинимось на деталізації пропозицій, що стосуються еколого-економічної оцінки, обліку й аудиту стану довкілля, зокрема, математичної інтерпретації інтегральної еколого- економічної моделі оцінки останнього. Ця модель має вигляд:

 (1)

де (Е_п)- екобаланс підприємства;

(Е_в.п.) - екобаланс виробничого процесу;

(Е_ж.ц.п.)- екобаланс життєвого циклу продукції;

(Е_м.р.)- екобаланс місця розташування.

Або:

(2)

де 1,2,3,4- можливі варіанти еколого- економічної оцінки стану довкілля ( тобто позитивний висновок оцінюється як “плюс ”, а негативний висновок - як “мінус ”. Таким чином,

+4- добрий життєздатний стан довкілля;

+3- не дуже добрий життєздатний стан довкілля;

+2- задовільний життєздатний стан довкілля;

+1- не дуже задовільний життєздатний стан довкілля;

-1- незадовільний життєздатний стан довкілля;

-2- небезпечний життєздатний стан довкілля;

-3- тимчасово нежиттєздатний стан довкілля;

-4- нежиттєздатний стан довкілля;

Такі оцінки є достовірними за умови, що позитивні або негативні значення відповідних екобалансів розглядаються відокремлено. Якщо розглянути можливі поєднання позитивних і негативних екобалансів, то ми отримаємо 5 відповідних комбінацій:

1)+4(-)0;

2)+3-1;

3) +2-2;

4) +1-3;

5) (+)0-4.

Тут (+) 0 означає відсутність позитивного висновку щодо будь-якого екобалансу, а (-)0 означає відсутність негативного висновку щодо будь-якого екобалансу і (або) негативних факторів стану середовища.

У такому разі ми отримуємо 5 варіантів еколого-економічної оцінки стану довкілля:

добрий життєздатний стан довкілля;

не дуже добрий життєздатний стан довкілля, з'являються незадовільні фактори;

задовільний життєздатний стан довкілля, з'являються небезпечні фактори;

не дуже задовільний життєздатний стан довкілля, з'являються тимчасово нежиттєздатні фактори;

нежиттєздатний стан довкілля.

Як бачимо з формули (2), оптимальний стан довкілля можна забезпечити в тому разі, коли значення складників буде додатним і дорівнюватиме +4. В разі,коли інтегральний показник стану довкілля якісно знижуватиметься на проміжку від+3 до +1, необхідно виявляти фактори, що знижують додатне значення того чи іншого екобалансу, і вживати відповідних заходів. Звичайно, з позиції досягнення бажаних еколого-економічних ефектів недопустимим є зниження інтегрального показника до мінусової позначки, залежно від від'ємного значення того чи іншого екобалансу на проміжку від -4 до -1, особливо до комбінації 5. Тоді довкілля слід визнавати нежиттєздатним ( тимчасово, на певний період; тут знадобляться наукова експертиза та відповідні наукові рекомендації) або таким, що потребує трансформації, стабілізації,реконструкції, зміни процесів взаємодії суспільства і природи.

Пропонується проводити такий контроль щоквартально. Звичайно, за його результатами виробляються певні еколого-економічні підойми впливу, стимулу, санкції до підприємства. Передбачається така схема:

в разі доброго життєздатного стану довкілля підприємство отримує “державні стимули ” на розвиток природоохоронної сфери у вигляді залишення йому ( податкова амністія) податкових виплат у розмірі 10% ціни придбаних і використаних у процесі діяльності природних ресурсів ( сировини, речовин,матеріалів тощо);

не дуже добрий життєздатний стан довкілля- підприємство не отримує “державних стимулів ”, але і не підпадає під еколого-економічні санкції, тобто працює у звичайному режимі;

задовільний життєздатний стан довкілля - підприємство компенсує збитки щодо конкретних зовнішніх факторів, вносить додаткові виплати в бюджет у розмірі 10 % ціни природних ресурсів ( сировини, матеріалів, речовин тощо), придбаних або використаних у процесі діяльності;

не дуже задовільний життєздатний стан довкілля - підприємство компенсує збитки щодо конкретних зовнішніх факторів, вносить додаткові виплати в бюджет у розмірі 20 % ціни природних ресурсів ( сировини,матеріалів, речовин тощо), придбаних або використаних у процесі діяльності;

не дуже задовільний життєздатний стан довкілля - підприємство компенсує збитки щодо конкретних зовнішніх факторів, вносить додаткові виплати в бюджет у розмірі 30 % ціни природних ресурсів ( сировини,матеріалів, речовин тощо), придбаних або використаних у процесі діяльності. Крім того, призначається спеціальна державна комісія, яка вирішує подальшу долю підприємства ( його реорганізацію, перепрофілювання або закриття).

Надзвичайно важливими елементами менеджменту довкілля є належна екологічна експертиза проектів, комплексна оцінка можливих екологічних наслідків виконання проектів будівництва і реконструкції господарських об'єктів, додержання в ході розробки цих проектів встановлених правил та норм раціонального природокористування і охорони природи. Експертиза має бути спрямована на запобігання можливому негативному впливу на навколишнє середовище господарської діяльності людини і зменшення витрат природних ресурсів. Екологічній експертизі проектів підлягають перед планова, проектно-планувальна та проектно-кошторисна документація на будівництво нових і реконструкцію діючих промислових об'єктів. Завдяки їй здійснюються порівняння альтернативних варіантів управлінських рішень, контроль за розробкою та вжиттям заходів щодо усунення негативного впливу господарських об'єктів на довкілля. Екологічну експертизу проектів проводять експертні підрозділи державного контролю або спеціально створені групи і комісії.

Застосування запропонованої моделі в системі управління господарським комплексом стосується всіх сфер економічної діяльності, що використовують ті чи інші природні ресурси, справляють будь-який вплив на довкілля. Інформаційному забезпеченню цієї моделі слугують, у першу чергу, звіти відповідних промислових, сільськогосподарських та інших підприємств про екологічну діяльністю, матеріали постійного моніторингу, який має проводитися службами Мінресурсів, Міннадзвситуації, іншими державними органами, результати експертних оцінок і перевірок відповідних незалежних відомств, інформація громадського контролю тощо.

екологічний експертиза сільське економічна

2. Еколого-економічні проблеми сільського господарства України

Зосередимо увагу на національних аспектах продовольчої безпеки [11]. Україна, здобувши атрибути політичної незалежності, залишається економічно залежною від постачання енергоносіїв, одержання кредитів тощо. Прикладів тиску можна навести безліч. Серед них - і вимоги скасувати вивізне мито на соняшник і худобу, яким поки що успішно протистояла Верховна Рада. Чинився тиск і в зв'язку із запровадженням регулювання ринку зерна, згідно з відомим Указом Президента України. Механізм заставних закупок зерна у 2000 р. не спрацював з ряду причин, зокрема суб'єктивних. Але указ, “поліпшення ” якого наполегливо домагалися деякі дипломати, залишається в силі.

Всі розглядувані процеси відбуваються на тлі сталого прогрішення екологічної ситуації в сільському господарстві. Це стосується в першу чергу виснаження та ерозії ґрунтів, їх забруднення. Брак коштів не дозволяє серйозно займатися вирішенням цих проблем. У випадку сільського господарства без перебільшення можна сказати, що екологічна складова негараздів є основною при розгляді проблем зростання сільського господарства. Лише відродивши екологічний потенціал, можна говорити про реальні позитивні зрушення.

Україна, роблячи перші кроки в регулюванні макроекономічних процесів в АПК, досягла окремих позитивних зрушень. Проте опанування складним механізмом регуляторів, в тому числі екологічних, що їх використовують розвинені країни, ще попереду. Незважаючи на революційні зміни у відносинах власності, сільське господарство не стало на шлях стабільного розвитку. Спробуємо оцінити реальний стан на селі на основі показників 2000 року. Проявом позитивних тенденцій вважають приріст продукції порівняно з попереднім роком, а також зростання доходів підприємств. На зміну спаду, що тривав з 1991 р., справді начебто прийшло економічне зростання. Але у тваринництві виробництво продукції зменшилося: щодо всіх категорій господарств - на 5 %, сільськогосподарських підприємств - майже на 21 %, у господарствах населення воно збільшилося на 2%.

Одержаний у рослинництві приріст (на 18%) теж потребує глибокого осмислення. Його одержано головним чином за рахунок збільшення валового збору соняшника та картоплі, для якої склалися сприятливі погодні умови. Валовий збір насіння соняшнику (3,5 млн. тон, або на 24 % більше, ніж у 1999 р.) одержано при невисокій врожайності ( трохи більше 12 ц) і постійно зростаючій посівній площі, яка досягла 2,9 млн. га проти 1,5-1,6 у 1985-1990 рр. Поряд з тим валовий збір іншої провідної культури - цукрових буряків продовжував зменшуватися (на 6%) .

Отже, хоча спад і подолано, макроекономічні та екологічні підойми стабільного економічного зростання ще в повну силу не задіяне. Для зміни ситуації в тваринництві розроблено ряд заходів. Прийнято державні програми, сільгоспвиробникам повертається ПДВ за реалізовану продукцію, поліпшилась організація і стимулювання продажу селянами тваринницької продукції з присадибних господарств.

3. Економічні методи вирішення екологічних проблем

Традиційними “атрибутами ” екологізації суспільного виробництва прийнято вважати очисні споруди, маловідходні технології, установки з переробки відходів тощо. Мало хто сумнівається в тому, що найсправедливішим принципом формування еколого-економічних стимулів має бути- “забруднювач платить ”, а найефективнішою формою його реалізації є платежі за забруднення середовища або використання природних ресурсів. Тим часом такий погляд на речі є ознакою своєрідного атавістичного пережитку, під впливом якого все ще перебуває наше технократичне суспільство [4,9.10].

Безумовно,названі компоненти є дуже важливими складовими механізму екологізації. Однак вони далеко не вичерпують його. Більше того - не є в ньому вирішальними ланками.

В індустріальному технократичному суспільстві, яке досягло апогею в умовах командних економік, центральною ланкою виробничого життя була виробнича сфера. Саме вона визначала політичні, економічні та соціальні процеси. Саме для обслуговування цього монстра працювала людина, найчастіше забуваючи, що в утворюючій його тріаді “організмі особистість - робоча сила ” останній компонент все-таки має бути допоміжним. Навіть мотивація діяльності будувалася не на перших двох компонентах - фізіологічних потребах або соціальних інтересах, але адресувалася до “трудолюдини”- до її трудових подвигів, виробничих успіхів тощо - часто на шкоду її здоров'ю, духовному розвитку і особистому щастю.

Перехід нашої країни до ринкових відносин змушує по-новому поглянути на проблему екологізації суспільного виробництва, проаналізувати всю складність і різноманітність зв'язків повного циклу виробництва і суспільного споживання. У ринкових системах потреби людей є головною рушійною силою і суспільного розвитку взагалі, і виробництва зокрема. У так званому “потязі ” з назвою “попит-пропозиція” саме попит є тим могутнім локомотивом, який тягне за собою довгий ланцюг пропозиції.

Ланцюжок послідовних процесів руйнування природи, подовжуючись, веде до споживача. Споживач є єдиною ланкою у виробничо-споживчому циклі, на виході якого існують тільки відходи ( див. малюнок 1). Дуже важко дати інтегральну оцінку екодеструктивним процесам усього ланцюжка циклу. Однак, якщо враховувати, що їх основу становлять енергомісткі процеси, приблизна структура споживчого преса на природу може бути оцінена за енергомісткістю окремих складових споживання.

За даними Центру Енергії та Екологічних досліджень Голландського університету в Гронінгені, більше половини сукупного споживання енергії матеріалізовано в споживаних товарах і послугах ( див. таблицю 1).

Безумовно, дані таблиці 1 характеризують структуру споживання західного типу. Наші вітчизняні показники можуть значно від них відрізнятися. Наприклад, через відсутність особистих автомобілів у переважної частини домовласників стаття “бензин ” перебуває поки що в зародковому стані, а от витрати енергії на опалення жител через погану їх теплоізоляцію явно гіпертрофовані. Проте самі статті однаковою мірою можуть бути використані як напрями аналізу екологічно вузьких місць, хоч у даному випадку,очевидно, точніше буди сказати “широких ” місць споживача.

Малюнок 1- Схема циклу “виробництво-споживання”.

Таблиця 1. Структура сукупного споживання енергії домовласниками (%)

Аналізуючи представлений у схемі виробничо-споживчий цикл, неважко дійти висновку, що до зниження екологічного тиску може привести відмова від споживання найбільш шкодо містких видів продукції ( тобто таких,які мають у ланцюгу найекодеструктивніші ланки), укорочування цього ланцюга ( заміна первинних природних ресурсів утилізованими з відходів), підвищення ефективності виробництва ( збільшення глибини використання матеріально-енергетичних ресурсів) і, нарешті, загальне зменшення матеріально-енергетичного обсягу споживаних товарів.

Перелічуючи ці напрями екологізації споживання, необхідно зазначити кілька обставин. По-перше, зниження матеріально-енергетичного обсягу споживаних товарів не повинно вести до зниження якості обслуговування життєвих потреб людини. В іншому разі може виникнути не прогнозований компенсаційний потік виробів і послуг для латання “проривів ” у споживчих стандартах. Виробництво цих товарів може звести нанівець очікувані екологічні успіхи.

По-друге ,відмова від споживання екологічно недосконалих видів продукції має компенсуватися збільшенням споживання екологічно спроможніших товарів таким чином, щоб загальний обсяг продажу виробів та послуг, отже, і їх виробництво не зменшилося ( в ідеалі воно має постійно зростати). Це надзвичайно важливо, оскільки виробництво залишається єдиним джерелом існування людей у сучасному світі. Навіть незначне його зниження через численні зв'язки може призвести до дуже відчутних соціально-економічних наслідків, серед яких - зниження життєвого рівня людей, зростання безробіття та ін. Крім того, зменшення виробництва національного доходу може ослабити науково-технічний потенціал, зменшити наповнюваність бюджетів різних рівнів, що, в кінцевому підсумку, може вести до погіршення можливостей розв'язання екологічних потреб. Таким чином,відтворення попиту на екологічні товари ( вироби та послуги) є головною ланкою екологізації економіки.

З поняттям попиту пов'язані ще дві економічні категорії: потреби та інтереси. Потреби це мотиви придбання товарів. Будучи усвідомленими конкретними людьми або колективами, потреби перетворюються в інтереси. А попитом є платоспроможні потреби.

Сьогодні мало хто сумнівається у тому, що насущними потребами людини є: дихати не задимленим повітрям, чиста вода для пиття, незабруднені продукти харчування. Коли людина розуміє, що треба переселитися з промислової зони, купити до кухні водоочисну систему, що бажано відмовлятися від дешевих продуктів, які можуть містити консерванти або залишки пестицидів,- ми можемо говорити про виникнення інтересів до товарів екологічної спрямованості. І лише коли у людей з'являються кошти, щоб реалізувати свої інтереси, виникає попит на відповідні екологічні товари та послуги. Це може відбутися тільки за двох умов: або люди стануть багатшими, й у них з'являться додаткові гроші ,або вони відмовляться від частини інших потреб на користь екологічних. З метою екологізації суспільства мають бути передбачені й реалізовані обидві передумови.

Очевидно, можна прогнозувати три основні стадії еволюції екологічних потреб.

Перша стадія пов'язана з розвитком засобів захисту навколишнього середовища від процесів його порушення ( забруднення).

На другій стадії пріоритети віддаватимуться заміні екологічно несприятливих виробів та послуг на екологічно досконаліші або такі, що ведуть до зниження матеріало- і енергомісткості систем.

Третя стадія пов'язана з виробництвом і споживанням виробів та послуг, які сприяють підтриманню сталого розвитку суспільства.

Найхарактерніші представники перелічених трьох типів екологічних потреб наведені в таблиці 2.

Розвиток сфери виробництва екологічних товарів та послуг є надзвичайно важливим не тільки з екологічних міркувань. Екологічне підприємництво сприяє посиленню екологічного потенціалу країни і розв'язанню соціальних завдань.

Таблиця 2. Типи екологічних потреб

У ФРН на частку екологічних товарів та послуг припадає близько 60-70 % експортних продажів. Чи треба говорити про значення розвитку екологічного підприємництва для України? Країна, що має колосальний науковий, інтелектуальний та технічний потенціал і яка ще й досі займає в ряді галузей виробництва очисного обладнання, моніторингових систем, сільгосп- і біотехнологій майже монопольне становище серед країн СНД, могла б за рахунок активної політики, за рахунок виробництва і продажу екологічних товарів та послуг розв'язати значну частину економічних проблем, оживити виробництво, зупинити зростання безробіття.

Як відомо, в ринкових умовах основним механізмом реалізації потреб людей є взаємодія попиту і пропозиції. Отже,вихідною передумовою механізму екологізації має бути вплив на ці складові ринку.

В листопаді 1996 р. в німецькому місті Хайдельберзі відбулася міжнародна конференція з екологізації промисловості. У підсумковому документі, який був підготовлений за матеріалами конференції голландським інститутом прикладної екологічної економіки, констатується можливість використання трьох ключових стратегій управління екологізацією економіки [8].

Вплив на попит. Автори документа дану стратегію називають словом “тягнути ”. Асоціативно це добре поєднується з моделлю “виробничо-споживчого потягу ”. Впливаючи на попит, можна потягти й ланки екологізованого виробництва, яке обслуговуватиме відповідні потреби. Суть цієї стратегії полягає в тому, щоб психологічно переконати або економічно змусити споживача переходити не екологічно досконалішу продукцію.

Вплив на пропозицію. У згаданому документі стратегія пов'язується з словом “штовхати ”. Суть її- у формування системи мотиваційного впливу ( екологічні стандарти, економічні стимули, доведення інформації про розширення екологічних потреб), яка підштовхнула б виробників до переходу на “зелену ” продукцію.

Вплив на взаємозв'язки між виробниками і споживачами. (“інтерфейсна стратегія ”). Суть стратегії - в екологізації проміжних ланок,які з'єднують конкретних виробників і споживачів. До форм реалізації даної стратегії належать: вплив на комунікаційні шляхи, екологізація торговельних механізмів, маркетингові дослідження, розвиток інформаційних систем , введення тарифних та нетарифних бар'єрів тощо.

Тільки країна, яка повною мірою використовує арсенали всіх трьох стратегій, може розраховувати на реальні успіхи на екологічних фронтах.

4. Екологічна інформація на сільськогосподарському підприємстві

Умовою ефективного функціонування системи менеджменту будь-якого сільськогосподарського підприємства є наявність достовірної то своєчасної інформації про його діяльність. При цьому менеджмент звичайно прагне досягти не тільки економічних, а й екологічних, політичних та інших цілей. Основною інформаційною системою підприємства є бухгалтерський облік. Відповідно до міжнародних стандартів у ринковій економіці він складається з фінансового й управлінського обліку. Фінансовий облік включає наявність та рух майна і коштів підприємства, стан розрахунків,витрати і доходи. Управлінський облік,становлячи комерційну таємницю, включає розрахунки витрат і доходів за видами продукції, центрами затрат тощо; він призначений для забезпечення інформацією менеджерів [7].

Впровадження екологічних імперативів в економіку підприємства висуває вимогу враховувати екологічні фактори. У зв'язку з цим виникає новий напрям - облік довкілля,який охоплює діяльність, методи,системи для відбиття, аналізу та звітування про фінансові операції, зумовлені довкіллям, про екологічні впливи певної економічної системи ( підприємства, регіону,країни). При цьому користувачів інформації можуть цікавити дані, які слід розподілити на дві групи - фінансові операції, що стосуються довкілля, та вплив підприємства на довкілля. Користувачами є окремі особи чи групи осіб, котрі можуть впливати на діяльність підприємства чи зазнавати її впливу. До них належать робітники підприємства ( внутрішні користувачі),податкові служби, поставщики, покупці, географічні сусіди ( зовнішні користувачі) та ін.

Облік довкілля складається з облікових категорій, що, в свою чергу, поділяються на облікові системи, кожна з яких забезпечує специфічною інформацією різні групи користувачів. Доцільно виділити дві категорії - традиційний та еколого-економічний облік. Усі системи обліку можуть бути об'єднані і використані в стратегічному менеджменті. Управлінський облік є основним засобом прийняття менеджментом довкілля багатьох рішень. Він відповідає на такі запитання: як передбачити і визначити кошти на охорону довкілля? Як необхідно враховувати фактори стану довкілля - одразу списувати на продукцію чи вважати накладними (додатковими) витратами? Яку відповідальність несе при цьому обліковець? Диференційований управлінський облік пов'язаний з екологічно зумовленими витратами і доходами. Витрати можна збільшити чи зменшити з метою захисту довкілля, додаткові витрати включають кошти на ліквідацію, запобігання або відвернення факторів впливу, виробництво спеціальної продукції тощо; з іншого боку, кошти можна заощадити шляхом оптимального використання природних ресурсів, зменшення кількості відходів та обсягу шкідливої продукції тощо. Диференційований фінансовий облік оперує такими категоріями, як витрати і доходи ( відбиваються на рахунку прибутку та збитків, у податковій декларації, звіті про фінансові результати), активи та пасиви ( відбиваються у балансі). Ековитрати- це, наприклад, штрафи за незаконні викиди відходів, а також кошти на ліквідацію та відновлення природних ресурсів. Екозалежні активи гарантують майбутні економічні вигоди, пасиви - майбутні зобов'язання ( наприклад,компенсацію заподіяної довкіллю шкоди). Податковий облік впливу підприємства на довкілля з'ясовує ефект від субсидій на обладнання, яке знижує ступінь забруднення; визначає, як можна зменшити суму податків на величину коштів ,витрачених на поліпшення довкілля; простежує ефект прискореної амортизації “чистих ” технологій і результати застосування різних екоподатків ( наприклад,податку, на легкі органічні компоненти, який застосовується в багатьох країнах, і т.д.).

Оскільки внутрішні та зовнішні користувачі заінтересовані в одержанні інформації про вплив підприємства на довкілля, традиційний облік має включати не лише фінансові питання, що стосуються довкілля, а й еколого-економічні системи. Необхідність розмежувати традиційний та еколого-економічний облік пояснюється кількома причинами: з матеріальної точки зору, їхні основні питання є різними. Еколого-економічний облік зосереджений на екологічному втручанні, а традиційний - на фінансових результатах; інформація про довкілля часто виходить не з тих джерел, що фінансова, оперує іншими вимірниками кількості та якості, часто має інше призначення і потрібна іншим споживачам. Термін “еколого- економічний облік ” визначає вплив підприємства на довкілля, використовуючи фізичні одиниці виміру. Категорія еколого-економічного обліку може бути розподілена на три системи. Нижче подано характеристики кожної з них.

Внутрішній облік має на меті збір екологічної інформації ( у фізичних одиницях) для внутрішніх управлінських цілей. Він доповнює традиційний облік і є необхідною передумовою для ефективного функціонування будь-якої системи менеджменту довкілля. Функціями внутрішнього обліку є дослідження та реєстрація впливів на довкілля; розподіл цих впливів між стадіями виробництва, видами продукції; оцінка впливів на довкілля та калькуляція їх.

Зовнішній облік - доповнює традиційний фінансовий облік і включає дані для зовнішніх користувачів інформації ( громадськості,мас-медіа тощо).

Інші екологічні облікові системи, оперуючи фізичними вимірниками, є засобами правильної оцінки екологічних податків. Наприклад, без інформації про скиди стічних вод або викиди в атмосферу ставки екологічних податків не можуть бути правильно визначені.

У системі еколого-економічного обліку важливе значення мають якісні характеристики, необхідні для укладання екологічних звітів. Ідею і зміст цих характеристик, визначені Комітетом міжнародних стандартів для фінансових звітів, можна використати для еколого-економічного обліку. Основним серед них є зрозумілість, ревалентність, надійність, порівнюваність.

Управлінський облік на всіх рівнях включає такі питання: визначення та простеження ековитрат; їх розподіл; вартість життєвого циклу; оцінка інвестицій. Ці питання є релевантними як для екодиференційованого, так і для конкретного еколог-економічного обліку.

Висновок

Ефективним засобом поліпшення екологічної ситуації є розробка адекватних систем екоменеджменту, який охоплює планування , управління і контроль усіх видів діяльності, пов'язаних з охороною довкілля у сільському господарстві. Щоб досягти інтеграції всіх зусиль у цьому напрямі, необхідно виконати ряд вимог: ідентифікувати за допомогою ситуаційного аналізу ключові екологічні проблеми; підвищити культуру ведення виробництва ( виховання екологічної свідомості у персоналу) ; сформувати “принципи охорони довкілля ” шляхом перевірки і розширення засад діяльності підприємства з використанням результатів ситуаційного аналізу; запроектувати інтегровану систему цілей; визначити екологічну стратегію підприємства; домогтися такого стану, коли екологічне мислення охопить усі функціональні сфери підприємства ( від матеріального постачання і до маркетингу), визначатиме прийняття всіх рішень; для планування та управління еколого-орієнтованими заходами впровадити систему екоконтролю. Цьому слугують такі інструменти, як, наприклад, екоаудит для перевірки досягнення цілей.

Формування системи обліку, доповненого і розширеного в частині моніторингу довкілля, допоможе створити інтегровану інформаційну базу, яка повніше відбиватиме різноманітні аспекти діяльності сільськогосподарського підприємства.

Література

Основи економічної теорії: Підручник: У 2 кн. Кн.1: Суспільне виробництво. Ринкова економіка/ Ю.В. Ніколенко,А.В.Демківський, В.А. Євтушевський та ін.; За ред. Ю.В. Ніколенка.-2-ге вид., перероб. і доп.-К.:Либідь,1998.-272 с.

Экономическая энциклопедия. Политическая экономия (в 4 томах). Гл. ред. А.М. Румянцев .- М.: «Советская энциклопедия »,1980.

Пунько Б.М. Проблеми еколого-економічного менеджменту довкілля // Економіка України.-2001.-№ 8.-с. 60-65.

Мельник Л.П. Економічна точка опори екологізації суспільного виробництва// Економіка України.-1999.-№ 7.-с. 64-69.

Максимів Л.В.,Матвєєв М.М. Екобаланс як важливий інструмент системи менеджменту довкілля. Вісник 5-ї Міжнар. Конференції “Проблеми української науково-технічної термінології”. “Львівська політехніка ”, 1998, с.300-306.

Пунько Б.М. Інтегральна еколого-економічна модель оцінки стану довкілля. Соціально- економічні дослідження в перехідний період. Сталий розвиток та екологічна безпека ( регіональна політика). Щорічник наук. праць, вип. ХХ. Ін-т регіональних досліджень НАНУ , Львів,2000,с.77-84.

Максимів Л.І., Подобєдова Т.Ю. Формування екологічного обліку та аудиту. Зб. наук.-техн.праць УкрДЛТУ,вип.9.Львів,1999,с.97-102.

From Need Assessment to Demand Management, Discussion Document at the Greening of Industry Conference, 1996. The Hague: Institute for Applied Environmental Economics. 1996, 18 pp.

Львовская К.Б., Ронкин Г.С. Окружающая среда и рыночная экономика: проблемы регионального управления. “Экономические и математические методы”, № 4,1991,с. 674-685.

Голиченко А.К., Чиркин С.В. на пути к формированию правовых основ экологической безопасности человечества. Тр. конференции “История взаимодейстивя общества и природы: факты и концепции”. М.,1990,ч.1, с.161-166.

Про стратегію трансформації АПК і забезпечення продовольчої безпеки України. // “Економіка України” № 9,2000 р., с. 62-81.

Размещено на Allbest.ru