Екологічна культура як діяльність

Перша передбачає "заморожування" рівня розвитку виробничих сил на досягнутому рівні, оскільки подальше нарощування виробництва призведе до екологічної катастрофи і, як наслідок, до колапсу в розвитку людської цивілізації. Такий підхід набув значного поширення після оприлюднення доповідей Римського клубу, котрі, використовували методологію моделювання глобальних процесів, розроблену Дж. Форрестером та деякими іншими фахівцями.

В основу запропонованих рекомендацій якраз і було покладено об'єктивний аналіз та оцінку стану природного довкілля, якому, на думку авторів, при подальшому зростанні виробничих потужностей загрожує незворотне руйнування, а звідси -- вкрай негативні наслідки для всього людства. Як згодом виявилося, людство не збиралося зупиняти промислове зростання, тим більше, що з'явилися деякі обнадійливі тенденції у галузі технологій, енергоспоживанні, нових матеріалах, які додали оптимізму щодо відносин людства з довкіллям, крім того, переоцінки -- у вищу, сторону -- зазнали необхідні для життєдіяльності його природні ресурси.

Друга модель ґрунтується на руссоїстському гаслі "повернення назад, до природи". Вихідними підставами для такого заклику є чинники подвійного штабу: з одного боку -- це традиційні екологічні негаразди, викликані промисловим виробництвом, а з іншого -- деградація, котрої зазнає мораль, психіка, свідомість людини з поступом (вірніше регресом) цивілізації. Хоча такий висновок традиційно пов'язують з іменем Ж. Ж. Руссо, відомим французьким просвітителем, однак подібні думки висловлювалися і до цього мислителя, і пізніше. Особливо вони присутні у численних концепціях "золотої доби в історії" людства, коли, мовляв, був і достаток, і злагода, і був мир як між людьми, так і між усіма іншими божими створіннями.

На жаль, такі заклики утопічні, оскільки "дика природа" може утримати, як про це свідчить практика традиційного природокористування, щонайбільше 10--12 млн. чоловік. Зрозуміло, що нинішні 5--6 млрд. населення планети при переорієнтації на "повернення" до незайманої природи миттєво знищать її на пні, позбавивши себе тим самим ресурсної основи існування загалом.

Третя модель орієнтується на концепцію коеволюційного розвитку людини й біосфери. Оскільки поступ цивілізації припинити немає ні можливості, ні доцільності, доводиться вишукувати такі форми взаємин з довкіллям, за яких останнє активно включається у сферу людських інтересів, але зберігається як еволюціонуюча система. Таким чином, йдеться не про охорону чи збереження певних структур та елементів біосфери, а надання їй такої стратегії розвитку, за якої не втрачається її ідентичність, забезпечується сталість видового та кількісного складу. Принциповою обставиною при цьому є те, що докорінно змінюється рушій та спрямовувач самоорганізації і розвитку біосфери: до виникнення людини такими чинниками виступали внутрішні закономірності саморуху та саморозвитку, антропогенна ж доба на роль організатора біосфери висунула людину -- і як найпотужнішу геологічну силу, і як субстанцію, обдаровану розумом, на яку і покладається виконання коеволюційної стратегії поступу.

Аналогічним чином розрізняють кілька основних шляхів екологізації виробництва.

Найпоширенішим є погляд на екологізацію як об'єктивний процес цивілізаційного поступу загалом При цьому магістральною тенденцією є послідовний розвиток суспільства від традиційного та мануфактурного до індустріального, далі -- до постіндустріального і, насамкінець, до інформаційного суспільства. Прикметними ознаками такого поступу є орієнтація на безвідходні технології та замкнені виробничі цикли, екологічно чисті джерела енергії, використання всієї природи як людського ресурсу і як смисложиттєвої цінності. Наразі мова йде про використання потужностей та енергетики самих природних процесів, про індустріальне виробництво не лише приладів та механізмів, а й продуктів та іншої необхідної сировини.

Нині найширше використання природних аналогів та природних процесів, спираючись на закономірності утворення і функціонування біосферних систем, складається у відносно самостійну доктрину екологізації виробництва Справді, марганець чи залізо можна отримувати як шляхом термічної обробки породи в доменних печах, так і як результат життєдіяльності деяких мікроорганізмів; це ж саме можна сказати і стосовно золота, сірки, міді та багатьох інших речовин. Звичайно, потужності природного й промислового "виробництва" поки що несумірні, але лише у контексті людського використання їх; насправді ж природні "металургійні комбінати" продукують не менше металів, ніж створені людьми. Справа лише за тим, щоб оволодіти самою технологією використання таких процесів.

Частина вчених і переважна більшість практиків (політиків, економістів, виробничників) вважають екологізацію своєрідним тактичним кроком (одні -- вимушеним, інші -- необхідним, треті -- марнотратством тощо), за допомогою якого можна розв'язати якісь нагальні сьогоденні проблеми, однак не можна виправити становище в цілому. Відповідно сприймається спорудження очисних комплексів на заводах, введення жорстких норм концентрації шкідливих речовин у повітрі та в їжі, інші подібні кроки. Розв'язати проблему забруднення навколишнього середовища таким чином кардинально не вдасться, однак можна сповільнити темпи сповзання до катастрофи.

Висновок

Говорячи про важливість проблеми адаптації людства до сучасних умов видатний мислитель сучасності, член Римського клубу А. Печчеї підкреслював, що суть проблеми, що постала перед людством на нинішній стадії його еволюції, полягає саме в тому, що люди не встигають адаптувати своє культуру у відповідності з тими змінами, що самі вносять у цей світ, і джерела кризи лежать всередині, а не поза людською сутністю.

Таким чином вирішення проблем глобальної екологічної кризи можливо лише в рамках екологічної культури, яка виступає необхідною передумовою гармонізації системи «суспільство-природа». Вона сприяє формуванню нового типу особистості - людини епохи ноосфери.

ЛІТЕРАТУРА

1. Крисаченко В.С. Екологічна культура: теорія та практика: Навч. посібн. - К.:Заповіт, 1996. - 352с.

2. Салтовський О.І. Основи соціальної екології: Навчальний посібник. - Київ; Центр навчальної літератури, 2004. - 382 с.

3. Кисельов М.М., Деркач В.Л., Толстоухов А.В. та ін. Концептуальні виміри екологічної свідомості: Монографія. - К.: Вид. Парапан, 2003. - 312 с.

4. Кисельов М.М. Екологічні зрізи глобалізації// Практична філософія. - 2002. - №1. - С. 111-122.

5. Сучасне природознавство: когнітивний, світоглядний культурно-історичні виміри. - К.: Наукова думка, 1995. - 271 с.

Размещено на Allbest.ru