Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені І.І. МЕЧНИКОВА

Інститут соціальних наук

Кафедра міжнародних відносин

Реферат з екології

Стан навколишнього середовища України

Екологічна політика

студентки II курсу

Одеса 2010

План

Вступ

1. Екологічна політика

2. Стан навколишнього середовища України

3. Охорона природи на державному та міждержавному рівнях

Висновки

Використана література

Вступ

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід'ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.

З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

1. Екологічна політика

Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду.

Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергоємних технологій. Низький рівень екологічної свідомості суспільства призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України.

Політика та екологія, до недавнього часу, були дещо індиферентними поняттями стосовно одна одної. У сучасній політиці з`явився новий напрямок діяльності - екологічна політика.

Екологічна політика - організаційна та регулятивно-контрольна діяльність суспільства та держави, спрямована на охорону та оздоровлення природного довкілля, ефективне поєднання функцій природокористування та природо охорони та забезпечення нормальної життєдіяльності.

Для знаходження найбільш прийнятних форм співіснування людини і природи це не тільки вираховування антропогенних чинників, а також всебічне екологічне обґрунтування господарських проектів, організація постійного моніторингу стану довкілля, запровадження незалежної, обов`язково компетентної служби екологічних експертів, охорона окремих важливих природних об`єктів, контроль за раціональним використанням природних ресурсів, поліс тронній розвиток екологічної освіти, виховання, а найголовніше - екологічної свідомості.

Найнагальнішою проблемою сучасності є створення безпеки людської цивілізації.

Неефективна екологічна політика або ж відсутність як такої може спричинити екологічну катастрофу, порушення екологічної рівноваги, що загрожує існуванню живих організмів і природи взагалі, не тільки в локальному, а й у глобальному масштабі. Екологічні катастрофи можуть бути викликані природним (виверження вулкану, тайфуни, повені, землетруси, ураганні бурі) і антропогенними чинниками. Останні є причиною більшості сучасних негараздів.

Не можна нехтувати й тим, що очевидні раптові порушення рівноваги, раптові катаклізми справляють належне враження, тоді як поступове звикання до загрозливих екологічних реалій. Людство, не скидаючи обертів, не втомлюється “перевиконувати план”: перегрів планети, перепромисел, виснаження надр, забруднення атмосфери, кліматичні аномалії. Даючи оцінку сучасній екологічній ситуації усі експерти одностайно пророкують через кілька десятків років настання необоротних процесів - катастрофічних процесів.

2. Стан навколишнього середовища України

Промисловість

Головними причинами, що призвели до загрожуючого стану довкілля є:

ь застаріла технологія виробництва та обладнання;

ь високий рівень концентрації промислових об'єктів;

ь несприятлива структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв;

ь відсутність належних природоохоронних систем;

ь відсутність належного правового та економічного механізмів;

ь відсутність належного контролю за охороною довкілля.

Енергетика і підприємства ядерної галузі.

Серед промислових об'єктів одним з основних забруднювачів атмосферного повітря є підприємства теплоенергетики.

У галузі екології в тепловій енергетиці домінують дві найважливіші проблеми: забруднення атмосфери повітря і забруднення земель.

Ядерна енергія в Україні використовується в усіх галузях народного господарства. Головними місцями накопичення радіоактивних відходів є атомні станції - Чорнобильська АЕС. У шести областях України розташовані регіональні підприємства УкрДО "Радон" з переробки та зберігання радіоактивних відходів.

Україна належить до країн з дуже розвинутим використанням джерел іонізуючого випромінювання.

Сільське господарство.

Сільське господарство України - найбільш трудомістка галузь, що має могутній природно-ресурсний потенціал. У сільськогосподарському виробництві щороку використовуються понад 10,9 млрд. куб. м води. Якщо Україна в Європі займає 5,7% території, то її сільськогосподарські угіддя - 18,9%, а рілля - 26,9%.

Основними причинами низької віддачі земельного потенціалу в Україні є безгосподарське ставлення до землі, недосконалі техніка і технологія обробітку землі, повсюдне недотримання сівозмін і ін. Якісний стан земельного фонду погіршується. Використання у великій кількості мінеральних добрив, пестицидів ускладнює екологічну ситуацію в Україні.

Транспорт.

Значним забруднювачем довкілля є транспортна галузь, значної шкоди довкіллю завдають відпрацьовані гази автомобілів, паливно-мастильні матеріали, пари шкідливих речовин.

Через великі обсяги використання пального автотранспорт забруднює навколишнє середовище токсичними компонентами: 25% - солями свинцю; 50% - оксидом вуглецю. Основні забруднювачі залізничного транспорту - це відпрацьовані гази тепловозів, фенол, аерозолі, сміття. Морський транспорт забруднює море відходами харчування, сміттям, нафтою.

Житлово-комунальне господарство.

В Україні інтенсивно відбуваються процеси урбанізації. Їх негативними наслідками є:

1) концентрація і навантаження промислових об'єктів на обмеженій території;

2) несприятлива територіально-планувальна структура міст;

3) другорядність проблем містобудування;

4) руйнування природного середовища великих міст.

Система водопровідно-каналізаційного господарства нині перебуває в кризовому екологічному стані з таких причин:

ь водопровідні мережі не мають внутрішнього антикорозійного покриття;

ь понад 17% води не відповідають вимогам стандарту;

ь не мають централізованих систем каналізації;

ь промислові підприємства скидають у водойми шкідливі речовини.

Промислові відходи.

Багаторічна енергетично-сировинна спеціалізація поклала Україну в число країн з найбільшими високими абсолютними обсягами утворення відходів.

Недостатні норми адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення правил збирання, зберігання, транспортування промислових відходів.

Існуючи рівень утилізації відходів вторинних ресурсів не впливає на поліпшення стану довкілля.

Військова діяльність та конверсія військово-промислового комплексу.

Геополітичне розташування України на Європейському континенті історично зумовило роль і місце її території, а також військово-економічного потенціалу в проектах і програмах реалізації військових доктрин.

Щоденна військова діяльність негативно впливає на довкілля. Екологічний стан може погіршитися у ході проведення широкомасштабної військової реформи, ліквідації ракетно-ядерної зброї та хімічної зброї.

Водні ресурси та екосистеми.

Основні джерела прісної води на території України - стоки річок Дніпра, Дністра, Пд. Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю. З метою забезпечення населення та народного господарства необхідною кількістю води в Україні з збудовано 1087 водосховищ. Для екосистем водних об'єктів України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу.

До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, феноли, важкі метали.

Основними причинами забруднення вод України є:

ь скид неочищених та не досить очищених комунально-побутових і промислових стічних вод у водні об'єкти;

ь надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин;

ь ерозія ґрунтів на водозабірній площі.

Значної шкоди екосистемі Дніпра поряд з щорічним забрудненням басейну органічними речовинами, завдає забруднення біогенними речовинами. Екологічне оздоровлення басейну Дніпра є одним з найважливіших пріоритетів державної політики у галузі охорони та відтворення водних ресурсів.

Земельні ресурси.

Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустимі співвідношення площ ріллі, природих кормових угідь, що негативно впливає на стійкість агроландшафту.

Значної екологічної шкоди земельні ресурси зазнають через забруднення ґрунтів викидами промисловості та використання засобів хімізації. Ситуація з забрудненням території ускладнилася після аварії на Чорнобильській АЕС.

Корисні копалини

Мінерально-сировинна база є основою виробництва понад 90% продукції важкої промисловості. На частку мінерально-сировинного комплексу припадає третина виробничих фондів. Нерозв'язаною є проблема геологічного вивчення і використання техногенних родовищ корисних копалин.

3. Охорона природи на державному та міждержавному рівнях

екологічний навколишнє середовище забруднення

До головних складових механізму реалізації державної екологічної політики належать:

ь державна інституційна інфраструктура проведення природоохоронної політики;

ь законодавчо-правовий механізм регулювання виробничої діяльності юридичних і фізичних осіб щодо охорони;

ь економічний механізм природокористування та природоохоронної діяльності.

Забруднення ґрунту, повітря, води, які утворюють біосферу нашої планети всього за декілька десятиріч досягнуло таких масштабів, що нерідко можна зустріти доволі песимістичні прогнози стосовно майбутнього людства у зв'язку з деградацією навколишнього середовища. Ще в 1969 р. в докладі Генерального секретаря ООН Економічній та соціальній раді було відзначено, що “в історії людства виникає криза всесвітнього масштабу, яка загрожує в однаковій мірі як розвинутим, так і нерозвинутим країнами, - криза середовища, яке оточує людину”. Стає очевидним, що при розвитку існуючих тенденцій життя надалі буде поставлене під загрозу.

Практично всі країни світу в тій чи іншій мірі вже зіштовхнулися з проблемою навколишнього середовища і намагаються її вирішити на національному рівні. Проте жодна країна, яких би дієвих заходів в цьому напрямку вона не вживала, не може почувати себе в безпеці, доки не буде задовільним чином вирішене питання захисту середовища тих районів, які знаходяться в загальному користуванні всіх країн та народів.

Проблеми охорони навколишнього середовища не обмежуються рамками окремих країн чи регіонів - вони набули глобального характеру. Необхідність їхнього вирішення в загальнопланетарному масштабі припускає об'єднання зусиль міжнародного співтовариства, розвиток міжнародного співробітництва з метою охорони навколишнього середовища.

У зв'язку з цим актуальним виглядає питання захисту навколишнього середовища через посередництво міжнародного права, так званого міжнародного екологічного права.

У міжнародному екологічному праві кожного десятиліття виникають нові поняття і формуються нові інститути, які сприяють появі в українському екологічному праві специфічних рис, властивих як національному, так і міжнародному екологічному праву. Однак з цього не випливає, що міжнародне екологічне право перестало бути самостійною правовою системою, що охоплює правові зв'язки людей, організацій і держав, які значною мірою відрізняються від екологічного права окремих держав як по предмету і методу правового регулювання, так і по джерелах, а також по суб'єктах цих відносин.

У наш час захист навколишнього середовища висувається на перший план. Наслідки недостатньої уваги до проблеми можуть бути катастрофічними. Мова йде не тільки про благополуччя людства, а про його виживання. Особливо тривожним є те, що деградація природного середовища може виявитися незворотною.

Забруднення вод завдає шкоди здоров'ю людини і рибних запасів. Деградація сільгоспугідь призвела до посухи й ерозії ґрунтів у багатьох районах. Звідси недоїдання, голод, хвороби. Забруднення повітря наносить усе більш відчутний збиток здоров'ю людей. Масове знищення лісів негативно позначається на кліматі і скорочує біорізноманітність, генофонд. Серйозною загрозою здоров'ю є виснаження озонового шару, що захищає від шкідливих випромінювань Сонця. До катастрофічних змін у кліматі Землі веде "парниковий ефект", тобто глобальне потеплення в результаті зростаючих викидів вуглекислого газу в атмосферу. Нераціональне використання мінеральних і живих ресурсів веде до їх виснаження, що знов-таки ставить проблему виживання людства. Нарешті, аварії на підприємствах, зв'язаних з радіоактивними й отруйними речовинами, не говорячи вже про іспити ядерної зброї, заподіюють величезний збиток здоров'ю людей і природі. Досить згадати про аварію на Чорнобильській АЕС і на американському хімічному заводі в Індії. Великий збиток навколишньому середовищу приносять збройні конфлікти, про що свідчить досвід воєн у В'єтнамі, Кампучії, у Перській затоці, Югославії, Іраку та ін.

Тому юридичний захист природного середовища повинний стати елементом політики будь-якої держави. Оскільки національні частини навколишнього середовища утворюють єдину глобальну систему, то захист її повинен стати однією з головних цілей міжнародного співробітництва і складовим елементом концепції міжнародної безпеки. У резолюції 1981 р. Генеральна Асамблея ООН вказала значення миру для охорони природи і відзначила зворотну залежність - збереження природи вносить вклад у зміцнення світу, забезпечуючи правильне використання природних ресурсів.

В даний час існують і діють більш 200 двосторонніх і багатобічних договорів і угод в області охорони навколишнього середовища. Однак у переважній більшості вони встановлюють зобов'язання держав по охороні тих чи інших об'єктів природи, тобто формулюють первинні (матеріальні) норми, що, як правило, не фіксують юридичних наслідків їхнього порушення. Це зв'язано з тим, що відповідно до загальної теорії міжнародного права для виникнення відповідальності держав досить самого факту порушення міжнародного зобов'язання.

Висновки

В Україні головними причинами, що призвели до загрозливого стану довкілля є:

ь застаріла технологія виробництва та обладнання;

ь висока енергомісткість та матеріаломісткість, що перевищують у два-три рази відповідні показники відповідних країн;

ь високий рівень концентрації промислових об'єктів;

ь несприятлива структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв;

ь відсутність належних природоохоронних систем (очисних споруд, оборотних систем водозабезпечення тощо);

ь низький рівень експлуатації існуючих природоохоронних об'єктів;

ь відсутність належного правового та економічного механізмів, які б стимулювали розвиток екологічно безпечних технологій та природоохоронних систем;

ь відсутність належного контролю за охороною довкілля.

Оскільки виробнича діяльність викликає порушення природного середовища, суспільству випадає взяти на себе турботу щодо відновлення її властивостей та охорони від подальшої деградації.

Цілі охорони природи мають ставитись рівнозначно з іншими цілями використання (виробництвом продуктів харчування, промисловим виробництвом та створенням інфрастуктури).

В Україні охорона навколишнього середовища розглядається як самостійно політичне завдання.

Політика щодо навколишнього середовища - це сукупність усіх дій, спрямованих на уникнення втручання в навколишнє середовище, на його зменшення та на усунення пошкоджень довкілля, що вже стались.

Конкретні цілі та програми стосуються насамперед:

ь визначення граничнодопустимих значень шкідливих для навколишнього середовища викидів;

ь економії енергії;

ь сприяння використанню відходів тепла;

ь утилізація старих матеріалів, а також відходів;

ь підтримання здоров'я лісів та природної сили самоочищення водоймищ;

ь впровадження автомобілів з мінімальною кількістю відпрацьованих газів і бензинів без вмісту свинцю;

ь заохочення бережливого ставлення споживачів до навколишнього середовища.

Використана література

1. Загальна гігієна з основами екології. Підручник. - К., 2002.

2. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. - К.: Либідь. 1995. - 368 с.

3. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Практикум із загальної екології. Навч. посібн. - К.: Либідь, 1997. - 160 с.

4. Екологічний словник. Навч. посібник. / В.В. Прежко та ін. - Харків: ХДАМГ, 1999. - 416 с.

5. Кисельов М.М., Канак Ф.М. Національне буття серед екологічних реалій. - Київ, 2000. - С. 179.

6. Раймере Н.Ф. Экология. Теории, законы, правила, принципы и гипотезы. - М., 1994. - С. 367.

7. Моисеев Н.Н. Путь к очевидности. Расставание с простотой. - М., 1998. - С. 352-367.

Размещено на Allbest.ru