Меліорація земель та її наслідки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С. Макаренка

Кафедра ботаніки

Контрольна робота з теми:

Меліорація земель та її наслідки

Суми 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Меліорація земель, загальне поняття

Розділ 2. Екологічні наслідки меліорації

2.1 Позитивні наслідки меліорації

2.2 Негативні наслідки меліорації

Розділ 3. Сучасний стан меліорації земель в Україні

Висновки

Література

Вступ

У світі меліоративні землі займають близько 425 млн. га. В загальній площі оброблюваних територій питома вага цих земель не перевищує 30%, однак продукція меліорованих угідь становить майже 3/4 вироблюваної в світі сільськогосподарської продукції. Особливо швидко в останні роки зростають площі зрошуваних земель. Вони відіграють провідну роль у формуванні сільськогосподарського балансу світу; займаючи 17% оброблюваних земель, вони дають близько 50% світової аграрної продукції.

Основним інструментом використання і управління водними ресурсами в сільському господарстві є меліорація. Вона стала важливим напрямом поліпшення якості землі. підвищення її родючості [3].

Меліорація дає змогу елімінувати вплив погодних умов, забезпечити стабільність урожаїв, залучити в сільськогосподарський обіг нові землі, що були неперспективними при традиційних технологіях ведення господарства.

Меліоративні роботи за недостатньо обґрунтованими проектами можуть призводити і часом призводять до небажаних наслідків, що завдає шкоди народному господарству, поглиблює екологічну напруженість. Це може відбуватись і тоді, коли в процесі будівництва змінюються науково обґрунтовані проекти. Але навіть виконана за науково обґрунтованими проектами меліорація також суттєво змінює ландшафти і біогеоценози, І все ж вона забезпечує як одержання орнопридатних земель, так і збереження в розумних межах характерних для природних біогеоценозів компонентів живої і неживої природи.[5]

Основною метою є ознайомитися з меліорацією земель та її екологічними наслідками, зокрема на території України.

Згідно з метою сформувалися наступні завдання:

- охарактеризувати основні види меліорації;

- з'ясувати екологічні наслідки;

- проаналізувати сучасний стан меліоративних земель на території України;

Розділ 1. Меліорація земель, загальне поняття

Закон України від 14.01.2000 № 1389-XIV „Про меліорацію земель” визначає засади правового регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі проведення меліорації земель, використання меліорованих земель і меліоративних систем, та повноваження органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у сфері меліорації земель і спрямований на забезпечення екологічної безпеки меліоративних систем та захисту суспільних інтересів.

Відповідно до вищезазначеного закону меліорація земель - це комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь[1].

Залежно від спрямування здійснюваних меліоративних заходів визначаються такі основні види меліорації земель: гідротехнічна, культуртехнічна, хімічна, агротехнічна, агролісотехнічна.

1. Гідротехнічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення поліпшення земель з несприятливим водним режимом (перезволожених, пересушених тощо), регулювання водного режиму шляхом створення спеціальних гідротехнічних споруд на силових та інших землях з метою поліпшення водного і повітряного режиму ґрунтів та захисту їх від шкідливої дії води (затоплення, підтоплення, ерозія тощо).

Під час гідротехнічної меліорації земель здійснюються зрошувальні, осушувальні, осушувально-зволожувальні, протиповеневі, протипаводкові, протисельові, протиерозійні та інші меліоративні заходи.

2. Культуртехнічна меліорація земель передбачає проведення впорядкування поверхні землі та підготовку її до використання для сільськогосподарських потреб. З цією метою здійснюються такі заходи, як викорчування дерев і чагарників, розчищення від каміння, зрізування купин, вирівнювання поверхні, меліоративна оранка, залуження, влаштування тимчасової вибіркової мережі каналів.

3. Хімічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на поліпшення фізико-хімічних і фізичних властивостей ґрунтів, їх хімічного складу.

Хімічна меліорація земель включає роботи з гіпсування, вапнування та фосфоритування ґрунтів.

4. Агротехнічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збільшення потужності та поліпшення агрофізичних властивостей кореневмісного шару ґрунтів. З цією метою здійснюються такі заходи, як плантажна оранка, глибоке меліоративне розпушення, щілювання, кротовий аераційний дренаж, піскування, глинування тощо.

5. Агролісотехнічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення докорінного поліпшення земель шляхом використання ґрунтозахисних, стокорегулюючих та інших властивостей захисних лісових насаджень. З цією метою формуються такі поліфункціональні лісомеліоративні системи, як:

- площинні (протиерозійні) захисні лісонасадження, що забезпечують захист земель від ерозії, а водних об'єктів від виснаження та замулення шляхом заліснення ярів, балок, крутосхилів, пісків та інших деградованих земель, а також прибережних захисних смуг і водоохоронних зон річок та інших водойм;

- лінійні (полезахисні) лісонасадження, що забезпечують захист від вітрової і водної ерозій та поліпшення грунтово-кліматичних умов сільськогосподарських угідь шляхом створення полезахисних і стокорегулюючих лісосмуг[4]

Розділ 2. Екологічні наслідки меліорації

2.1 Позитивні наслідки меліорації

Забезпечення здійснення державної політики у сфері меліорації земель, підвищує родючість ґрунтів, забезпечує:

- раціональне використання земельних, водних, лісових та мінерально-сировинних ресурсів;

- захищає землі від деградації, вітрової і водної ерозії;

- охорону ґрунтів від виснаження, засолення, заболочення, насичення пестицидами, нітратами, радіоактивними та іншими шкідливими речовинами, погіршення інженерно-геологічних властивостей;

- охорону поверхневих і підземних вод від забруднення та виснаження;

- запобігання негативному впливу меліоративних заходів на рослинний і тваринний світ, рибні запаси;

- збереження природних ландшафтів, територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, водно-болотних угідь міжнародного значення, інших територій, що підлягають особливій охороні.

Користувачі та власники меліорованих земель забезпечують:

- одержання високих урожаїв сільськогосподарських культур шляхом застосування науково обґрунтованих технологій вирощування високоврожайних, стійких до захворювань та шкідників, адаптованих до грунтово-кліматичних умов сортів і гібридів сільськогосподарських культур;

- збереження та відтворення родючості ґрунтів, біологічне різноманіття і екологічну рівновагу в навколишньому природному середовищі[2].

Користувачі та власники меліорованих земель включають щороку до книг історії полів дані про призначення, розміри та основні характеристики меліорованих ділянок, якісні показники ґрунту, а також відомості про ефективність використання цих ділянок - урожайність сільськогосподарських культур, способи обробітку ґрунту, періодичність і кількість внесення добрив, здійснені меліоративні та природоохоронні заходи. Користувачі та власники меліорованих земель несуть відповідальність за стан їх використання та моніторинг навколишнього природного середовища в зоні впливу меліоративної системи згідно із законодавством аж до припинення права власності чи користування меліорованими землями.

2.2 Негативні наслідки меліорації

Одними з найважливіших показників, що характеризують стан галузі зрошення земель, є площа зрошуваних земель, обсяги поливів та врожайність сільськогосподарських культур. Останні відображають технічний стан зрошувальних систем, забезпеченість їх дощувальною технікою та енергозабезпеченість, і в кінцевому випадку визначають обсяги сільськогосподарської продукції на зрошувальних землях. Площа зрошуваних земель становить 2,44 млн. га. Вони зосереджені в зоні Степу - 2,09 млн. га (понад 80% всієї площі зрошення), в зоні Лісостепу зрошується 344 тис. га, у Поліссі - близько 11 тис. га. Частка цих земель у сільськогосподарських угіддях на початок 2009 року становила 6,7%, а частка зрошуваної ріллі - 6,6% їх загальної площі.

Подальший розвиток зрошуваного землеробства визначається впливом двох груп факторів. До першої належать цінова, кредитна і податкова системи, регулювання відносин власності та політика державної підтримки галузі. Друга - ті, що залежать від товаровиробника, а саме - засоби ведення землеробства на зрошуваних землях та технологія зрошення, впровадження високоврожайних, найбільш чутливих до зрошення сортів та гібридів сільськогосподарських культур, модернізація, реконструкція та поліпшення технічного стану і рівня експлуатації зрошуваних систем, удосконалення управління водорозподілом і поливами, впровадження водообліку, платного водокористування, яке має стати важливою складовою економічного механізму підвищення рівня раціонального використання водних ресурсів у зрошуваному землеробстві.

Ці та інші тенденції трансформувалися в комплекс проблем, розв'язання яких потребує державної підтримки. Найбільш важливим серед них є: забезпечення сталого надійного функціонування наявних меліоративних систем; зниження енерго- та матеріалоємності систем; підвищення ефективності використання меліорованих земель; поліпшення екологічного стану зрошуваних та осушених сільськогосподарських угідь; кадрове, науково-технічне та нормативно-правове забезпечення функціонування галузі; впровадження механізму державної підтримки регулювання економічних та правових взаємовідносин у галузі меліорації земель як складової частини державної аграрної політики; приватизація водогосподарських організацій шляхом створення державних акціонерних товариств [6].

Під впливом зрошення грунтово-меліоративний стан земель істотно змінився, причому характер негативних змін набув широкого розповсюдження. На зрошуваних землях розвинулися такі деградаційні процеси, як вторинне засолення й осолонцювання ґрунтів, злитизація, забруднення тощо. Раніше прийняті показники оцінки якості ґрунтів розраховувалися на властивості, сформовані під впливом вікових процесів ґрунтоутворення. Для кількісної оцінки сучасних процесів у ґрунтах, що мають місце 3-5, максимум - 10-20 років, а також -сезонно-річної динаміки реальних змін вони не придатні.

Наприклад, такі, як критичний вміст обмінного натрію, що вказує на початкову і наступні стадії осолонцювання ґрунтів, діагностичні критерії ступеня деградації зрошуваних земель тощо. Крім того, отримано переконливі дані про те, що оцінку сучасного стану зрошуваних ґрунтів необхідно доповнити термодинамічними показниками - активними концентраціями іонів. З огляду на те, що показники меліоративного стану зрошуваних земель включені до меліоративного кадастру, необхідно розробити систему показників оцінки якості ґрунтів на рівні нормативних.

Низькородючі дерново-підзолисті ґрунти Полісся грубої гранулометрії вимагають надто високих доз органічних та мінеральних добрив для отримання високих урожаїв сільськогосподарських культур (15--18 тонн гною, Н60-90, Р45-60 К 90-120 кг діючої речовини на 1 га сівозмінної площі). Внесення цих доз і переміщення поживних речовин з усім орним шаром призводить до великих їх втрат через вимивання та випаровування.

За умов переходу до ринкової економіки виникла необхідність у розробці енерго- і ресурсозберігаючих технологій хімічної меліорації ґрунтів, яка в минулому проводилася за державні кошти і була надто витратною та малоефективною. Основою створення нових технологій з меліорації кислих і солонцевих ґрунтів є сучасна концепція інституту, що враховує світовий досвід. Її новизна полягає у:

- гармонійному поєднанні технології хімічної меліорації із сівозміною, в структурі якої переважають сільськогосподарські культури з високим рівнем адаптації до кислого чи лужного середовищ ґрунту;

- дотриманні розроблених нормативів співвідношення між органічними і мінеральними добривами;

- локальному застосуванні хімічних меліорантів та покращанні кальцієвого режиму кислих і солонцевих ґрунтів;

- застосуванні високобуферного, з відповідною реакцією, органо-мінерального добрива комплексної дії, збагаченого на кальцій;

- широкому використанні місцевих кальцієвмісних сировинних ресурсів (вапняків, фосфоритів, сапропелів, торфу, перегною тощо).

Основна суть концепції - у створенні теоретичної бази для розробки сучасних ресурсо- та енергозберігаючих технологій меліорації і такому відтворенні родючості кислих та солонцевих ґрунтів, яке дасть змогу .істотно підвищити ефективність добрив і меліорантів, окупить їх прибавкою врожаїв. На відміну від існуючих розробок дана розробка передбачає істотне зменшення доз хімічних меліорантів (в 2- 5 і більше разів), внаслідок зростання їхньої ефективної дії, оптимізацію фізико-хімічних властивостей кислих і солонцевих ґрунтів за рахунок локалізації меліорантів та зменшення непродуктивних втрат кальцію через вимивання [5].

Розділ 3. Сучасний стан меліорації земель в Україні

земля меліорація екологічний

Стабільність землеробства значною мірою залежить від меліорації земель. Дві третини території України перебувають в умовах несприятливого водного режиму. У поліських і західних областях держава несе значні збитки від перезволоження земель і паводків, степові райони вражають періодичні (в середньому кожні 2-3 роки) посухи, суховії, пилові бурі, значні площі сільгоспугідь знаходяться у стані недостатнього та нестійкого зволоження.

Трохи фактів: загальна площа земель в Україні, які потребують зрошення, становить 15 млн. га, а зрошується 2,5 млн. га, що складає 7% від загальної площі сільгоспугідь. У посушливих районах Півдня на зрошуваних землях виробляється чверть продукції землеробства, а в Криму та в Херсонській області - майже половина. Із 5,4 млн. га перезволожених земель осушено 3,3 млн. га. До осушення ці землі як сільгоспугіддя практично не використовувались.

З метою відновлення природної рівноваги необхідно розглянути можливість ренатуралізації окремих меліорованих ділянок, тобто зменшення площ з осушувальною та зволожувальною мережею. Оскільки можливості збільшення площ зрошуваних та осушуваних угідь практично вичерпано, зусилля мають бути спрямовані на реконструкцію діючих систем, їх поліпшення, повсюдне створення систем із двостороннім регулюванням рівня ґрунтових вод, раціональне використання меліорованих земель, вдосконалення технологій зрошення. За умов упровадження платності водокористування та посилення дефіциту водних ресурсів перспективними є способи зрошення, які забезпечують економне використання води за рахунок її безпосередньої доставки в зону розміщення кореневої системи рослин. Це такі способи, як: високо- і низьконапірне краплинне зрошення, приповерхневе мікродощування, підпокрівельне мікродощування, дрібнодисперсне (краплинно-ін'єкційне) дощування рослин і краплинно-імпульсне дощування ґрунту. Ці способи визнані як безвідходні, екологобезпечні та низькоенергозатратні. Новітні технології краплинного зрошення на 30-40% зменшують витрати води (що надто важливо в умовах її дефіцитності), постійно підтримують необхідний водний режим ґрунту у прикореневій зоні, забезпечуючи тим самим збільшення врожаїв на 20-30%.

Такі складні комплексні питання мають вирішуватись на основі наукових досліджень та світового досвіду. Для прийняття остаточних рішень щодо організаційних моделей управління меліоративними системами та розвитку відповідних законодавчих основ слід поєднати зусилля урядових установ, науковців, органів державного управління на місцях, земле- і водокористувачів та сільських громад. Методологія розв'язання проблем полягає у здійсненні таких кроків: проведення досліджень, організація діалогів, утворення робочих команд з розробки стратегії трансформації управління меліоративними системами, затвердження державної програми відновлення сталого їх функціонування, розробка відповідних законодавчих документів та впровадження програми спочатку на пілотних об'єктах, а потім - і по всій зоні дії меліоративних систем [3].

Висновки

1. Меліорація земель - це комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь.

2. Залежно від спрямування здійснюваних меліоративних заходів визначаються такі основні види меліорації земель: гідротехнічна, культуртехнічна, хімічна, агротехнічна, агролісотехнічна.

3. Меліоративні роботи, як правило, провадяться з допомогою потужних машин, що впливають на ґрунт: порушують гумусовий горизонт, виходять на денну поверхню перехідного горизонту, а іноді й неродючого шару ґрунту, виносять ґрунт за межі поля при корчуванні, згрібанні, розпиленні. Меліорація супроводжується відведенням земель під меліоративні споруди - канали, дороги, дамби, водосховища, що практично рівнозначно зменшенню земельного фонду, втратам корисної площі.

4. При меліорації земель з розробки виключаються запаси таких нерудних копалин, як торф, пісок, глина, гравій, галька. Меліорація негативно впливає на природну родючість меліорованих і прилеглих - територій: ботанічний склад, склад фітоценозів, їх продуктивність. Спостерігаються суттєві зміни в тваринному світі, з'являються ландшафти антропогенного походження.

Література

1. Закон України від 14.01.2000 № 1389-XIV „Про меліорацію земель”.

2. Адаменко О.М., Періжок Й.І., Пилипчук О.Я., Коденко Я.В., Консевич Л.М. Основи екології: Підручник для вищих навч. закл. - Івано-Франківськ: Полум'я, 2006. - 249 с.

3. Білявський Г.О., Бутченко О. Основи екології: теорія і практикум: Навч. посібник. - К.:Либідь, 2009. - 368 с.

4. Джигирей В.С., Сторожук В.М., Яцюк Р.А. Основи екології та охорона навколишнього природного середовища. Екологія та охорона природи: Підручник. - 3.вид., доп. - Л.: Афіша, 2004. - 272 с.

5. Добровольський В.В. Основи теорії екологічних систем: Навч. посіб. В.В. Добровольський. - К.: Професіонал, 2005. - 272 с.

6. Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології: Підручник. - Вища школа, 2003. - 358 с.

Размещено на Allbest.ru